Similar presentations:
Фольклорно-міфологічна основа сюжету
1.
Леся Українка. Драмафеєрія «Лісова пісня».Фольклорноміфологічна основа
сюжету.
Проблематика твору.
2.
Літературна діяльність Лесі УкраїнкиЛеся Українка здійснила справжній творчий подвиг: за 13 років, будучи
важкохворою, створила близько 20 драматичних творів, серед яких першочергово
треба назвати «Одержиму», «Кассандру», «У пущі», «Бояриню», «Камінного
господаря», «Лісову пісню». За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької
досконалості «Лісова пісня» є одним з найвагоміших здобутків всесвітньої
драматургії.
Літературна діяльність Лесі Українки була різнобічною. Вона володіла всіма
трьома родами літератури: лірикою, епосом, драмою. Леся майстерно володіла
віршованою і прозовою мовою. Починаючи з другої половини 90-х років XІX століття,
драматургія займає все більше місця в літературно-творчій діяльності Лесі
Українки, а під кінець її життя стає домінуючою.
3.
«Лісова пісня! вражає красою мрії, самоцвітамидумки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари
Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах
квітів, у зітханні вітру, у гомоні весняної ночі, у
буйних, “безупинного руху жагучих” силах природи. Це
“пісня пісень” не лише Лесі Українки, але й усієї
української драматургії, твір, який варто б назвати
Лесиним словом - дивоцвіт (І.Денисюк).
4.
«Лісова пісня». Історія написання«Лісова пісня» — добре знаний драматичний твір Лесі Українки. На час його написання
вже була поставлена на сцені психологічна драма «Блакитна троянда», створені такі
шедеври, як «Касандра», «В катакомбах». Це ті твори, які дають право поставити ім'я
Лесі Українки в один ряд з найвидатнішими драматургами світу.
Леся Українка написала цю драму за 10-12 днів. Після лікування в
Єгипті Леся поїхала до Києва, а потім до чоловіка в Кутаїсі. Там
вона почала писати «Лісову пісню». У листі до своєї сестри вона
написала, що п’єса у неї «лилася музикою», дуже легко, але після
неї вона була хвора і досить довго не могла прийти до пам’яті.
Спогади про дитинство, розповіді про міфічних істот, які не
могла забути, а саме образ Мавки, Леся виношувала роками.
П’єсу було написано в непередбачено короткі строки – за 12
днів липня 1911 року.
Лісову пісню вперше було надруковано в Літературному
віснику, а окремим друком твір вийшов у 1914 року.
5.
«Лісова пісня». Історія написання«Лісова пісня» – драма-казка, твір нібито найлегший для сприймання й розуміння.
Написала його Леся Українка за три тижні в 1911 році, коли прогресуюча хвороба
забирала останні сили, а натхнення не давало спокою, кликало до творчості, про що
вона розповідала в листі до сестри Ольги від 9 листопада 1911 року:
«Це була творчість на межі життя і смерті.
Праця допомагала боротися "з виснаженням,
високою
температурою
та
іншими
пригнітаючими інтелект симптомами. Юрба
образів не дає мені спати по ночах, мучить, як
нова недуга, — отоді вже приходить демон,
лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а
потім я знову лежу як порожня торбина. Отак я
писала "Лісову пісню" і все, що писала останнього
часу».
Автографи «Лісової пісні», 1911 рік
6.
«Лісова пісня». Історія написанняПисала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла,
бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була
хвора і досить довго «приходила до пам’яті»… Далі я
заходилась її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере
далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки вчора
закінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять,
наче я мішки носила».
Леся Українка із
сестрою Ольгою КосачКривинюк.1896 р.
7.
«Лісова пісня». Історія написанняЛеся Українка із
сестрою Ольгою КосачКривинюк.1896 р.
Ольга Косач-Кривинюк: «…Потім з своєю господинею пішли до лісу, туди, куди
її свояк дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з
великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного
боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями
під ногами і, прориваючись, не давав приступитись до самої води, а з інших
боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був
старий густий великий листвяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з
другого переходив у старезний сосновий бір, що простягся на багато верстов.
У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і
стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі
на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед
очима той краєвид з «Лісової пісні», який був би найдокладнішою декорацією
до неї, коли б я була малярем та намалювала його, як пам’ятаю досі…
У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір,
коло озера. Дядько Лев не палив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив
страву, там і грівся вночі, ночуючи надворі біля вогню та раз у раз наглядаючи
свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища,
почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу»
лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми».
«Коли перечитую „Лісову пісню або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві
стає Нечимне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами..».
8.
«Лісова пісня». Історія написанняА в листі до матері від 2 січня 1912 року Леся, відповідаючи
матері на запитання, що її спонукало написати «Лісову
пісню», розкрила джерела цього твору:
«А я таки сама «не байдужа» до сеї речі, бо вона мені дала
стільки дорогих хвилин задоволення, як мало яка інша. Мені
здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за
ними. А то ще я й здавна тую мавку «в голові тримала», ще
аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок
розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але
дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну
ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там
ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона
мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька
Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись
написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама
не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік».
9.
«Лісова пісня». Історія написанняОтже, як видно з наведених листів, образ Мавки Леся виношувала роками, адже вона
з дитинства поринула в море українського фольклору.
За життя поетеси драма не була поставлена на сцені. Уперше її поставили у 1918
році. Чим же відрізняється цей твір від інших драматичних творів письменниці?
Особливі ознаки драматичної поеми:
- в основі її переважно психологічний конфлікт,
конфлікт ідей та поглядів;
- тяжіння до філософської узагальненості,
символіки, міфологічності;
- ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої
сцени,
розгортання
певної
думки
часто
підсумовується афоризмом;
- присутні ліричність, емоційність, навіяні
посвятами, ремарками, монологами, поетичними
прологами.
10.
Теорія літературиДраматична поема - переважно невелика за розміром віршована, п’єса, в якій зливаються
драматичне й ліричне розкриття теми, виклад матеріалу відзначається лаконізмом,
відсутні широкий фон подій і зовнішня інтрига, а вся увага зосереджена на розкритті
ідейного конфлікту між основними противниками в момент його найбільшого
загострення.
Феєрія театральна чи циркова вистава, побудована на фантастично-казковому
сюжеті, у якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти.
Драма-феєрія — п'єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.
11.
«Лісова пісня» - твір неоромантичнийОсновні риси неоромантизму:
– повернення до фольклору;
– на перший план виходить чуттєва, емоційна сфера
людини;
– змальовували не масу, а індивідуальну особистіть,
неповторну, яскраву;
– зовнішні події відсуваються на задній план, змальовується
внутрішній світ людини;
– повернення до символізму; використання фантастичного
та казкового;
– туга за досконалістю.
12.
Літературний аналіз творуТема: зображення світу людини й світу
природи в їх гармонійних і суперечливих
взаєминах.
Ідея: оспівування краси людських взаємин,
пориву до щастя, незбагненної сили великого
кохання; утвердження думки про високе
покликання людини, її гармонійність,
цілісність і безсмертя людської душі.
Жанр: драма-феєрія
13.
Літературний аналіз творуКОНФЛІКТИ ДРАМИ:
Перший конфлікт – соціальний: заради збільшення
господарських статків своєї родини мати нехтує сильними
взаємними почуттями двох молодих сердець, намагається будь
– якою ціною розлучити закоханих .
Другий конфлікт - філософський: невідповідність високого
покликання людини принизливим, невільницьким умовам її
повсякденного життя. умовам її повсякденного життя.
У «Лісовій пісні» виступають два світи: світ природи з її
фантастичними істотами і реальний світ з постатями людей.
Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї - боротьбі за
гармонійне вільне життя, за високу мрію, за вірність і красу,
боротьбі проти сірості й буденщини, проти обмеженості й
бездуховності.
Пролог, яким відкривається «Лісова пісня", має значення заспіву,
який вводить нас у світ казки.
14.
Літературний аналіз творуСюжет твору — історія кохання Мавки та Лукаша. У першій дії починається конфлікт людини з
природою. У ліс приходять люди. Лісові сили їм сприяють, а водяні намагаються шкодити. Ця
«весняна» дія є дією зародження і цвітіння кохання «лісової царівни» Мавки і сільського хлопця
Лукаша.
Кульмінація твору. Особливістю сюжету «Лісової пісні» є те, що в ній ніби дві
кульмінаційні вершини. Після першої кульмінації події не йдуть на спад.
Перша кульмінаційна вершина драми. У другій дії, яку можна назвати дією
«пізнього літа», розвивається конфлікт: в душі Лукаша в'януть поезія і кохання
до Мавки, і він зраджує ту, що є втіленням мрії й краси, а вибирає Килину —
втілення буденщини, заземленості й банальності. Коли Лукаш посватав Килину,
Мавка провалюється в підземелля «Того, що в скалі сидить»…
У третій дії, «пізньої осені», відбувається найбільша боротьба пристрастей.
Другий кульмінаційний момент. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут
Килина закляла Мавку у вербу. Але кохання перемагає смерть, вогонь палить усе
нікчемне, зайве, очищаючи людину звільняючи її від пут буденщини.
Розв'язка «Лісової пісні» оптимістична — прекрасне не вмирає: воно є символом
вічності.
15.
«Лісова пісня». Композиція твору• Відображає казковий світ.
Пролог • Допомагає читачеві уявити його.
Дія І
• Зустріч Мавки та Лукаша, вони закохуються
одне в одного.
Дія ІІ
• Життя закоханих разом, сварки.
• Одруження Лукаша з Килиною.
• Мавка йде до Марища.
Дія ІІІ
• Мавка знімає прокляття з Лукаша.
• Мавка перетворюється на вербу.
• Трагічне закінчення долі Лукаша та Мавки.
16.
«Лісова пісня». Композиція творуЕкспозиція
Міфічне життя лісу. Дядько Лев та Лукаш збираються збудувати хату у лісі
Зав’язка
Пробудження Мавки від зимового сну
Розвиток дії
Кульмінація
Мавка зрікається життя
Розвиток дії
Кульмінація
Мавка перетворюється на вербу
Розв’язка
Смерть Лукаша
Стосунки між Мавкою та Лукашем
Стосунки Мавки з родиною Лукаша
Зрада Лукаша з Килиною
Повернення Мавки до світу живих.
Новини про смерть дядька Лева.
Лісові мешканці пакостять родині Лукаша.
Зустріч Мавки та Килини
17.
Проблематика драми-феєріїПРОБЛЕМАТИКА ДРАМИ-ФЕЄРІЇ
Подивіться на кросенс. Які проблеми твору зображені на ньому?
Людина і природа
Людина і мистецтво
Сімейні стосунки
Кохання і зрада
Добро і зло
Самозречення
Матеріальне
духовне
Мрія та дійсність
Сенс
життя
та
людського
18.
Фольклорно-міфологічний світ «Лісової пісні»Формально всіх персонажів твору можна поділити на фантастичні і
правдиві.
Фольклорні образи, витворені фантазією мешканців волинського Полісся і
своєрідно трансформованих письменницею: Той, що греблі рве,
Потерчата, Русалка, Водяник.
19.
«Лісова пісня» - це твір, у якому письменницязібрала міфічні образи давньої релігії українців.
До героїв твору, крім людей, увійшло ще 13
міфологічних істот: Лісовик, Водяник, Доля, Той, що в
скалі сидить, Перелесник, Той, що греблі рве,
Потерчата, Куць, Мавка Лісова, Русалка, Русалка
Польова, злидні, вовкулака.
20.
Фантастичні герої твору . МавкаМавка — казкова постать, витвір народної
фантазії. Поетеса взяла її зі слов'янської міфології. Лісова
дівчина красива як ззовні, так і всередині, тобто її
зовнішня краса перебуває у гармонії з внутрішнім світом і
змінюється відповідно до переживань дівчини.
Якщо вірити легендам, то мавки — це загублені
дитячі душі. У подібну нечисть перетворюються малюки,
померлі нехрещені. Ще кажуть, що мавками стають діти,
які були прокляті своїми батьками, а також
мертвонароджених немовлят.
Мавки (нявки, бісиці) мають вигляд гарних молодих
дівчат, що співом та привабливим виглядом заманюють
хлопців і залоскочують їх до смерті. На відміну від русалок,
різновидом яких є Мавки, останні мали довге лляне
волосся. Оберегом від Мавки слугували часник, цибуля,
полин.
21.
Фантастичні герої твору . МавкаЗустріч з нею — провісник великих бід. Для того
щоб врятуватися від злої суті, необхідно мати при
собі звичайний гребінець для волосся. Згідно з
багатьма легендами, що стала людині мавка завжди
просить гребінець, щоб привести в порядок свою
зачіску.
Мавка — це сутність, яка за поведінкою дуже
схожа на русалку. Але вони не живуть у воді, а також
не мають хвоста. Мавка практично нічим не
відрізняється від звичайної дівчини.
22.
Фантастичні герої твору. РусалкиЗа народними повір’ями, це казкова водяна істота в
образі гарної вродливої дівчини, з довгими
розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна
німфа. Лісова русалка – те саме, що мавка.
Русалка — один із найколоритніших
персонажів української демонології,
уособлення небезпечної водяної
стихії.
Русалка — один із найколоритніших персонажів української
демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. Це молоді
вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок у чудових
кришталевих палацах. Уночі, коли сходить місяць, Русалки
виходять на берег, чешуть своє довге зеленее волосся і водять
хороводи. Чудовим співом вони заманюють юнаків чи дівчат,
затягують їх у воду і залоскочують.
23.
Фантастичні герої твору. Русалка ВодянаРусалки — водяні богині, які живуть на дні водоймищ. Душі вони не
мають, а тільки серце. Мавки — то їхні подруги.
Для русалок місяць — то сонце їхнє, і коли він
світить та з’являються перші зорі, виходять вони
тихої ясної ночі з своїх кришталевих теремів, у
яких живуть на дні річок та озер, на шовкові
береги і співають чарівні пісні. Русалки — напрочуд
ніжні й сумні дівчата, одягнені в довгі аж до п’ят
білі сорочки або зовсім голі, у зелених віночках із
осоки чи галузок, з довгим розпущеним волоссям до
самих колін.
Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно
складаючи долоні. На ній два вінки – один більший,
зелений, другий маленький, як коронка, перловий, зпід нього спадає серпанок». Леся Українка «Лісова
пісня».
24.
Фантастичні герої твору. Русалка ПольоваТакож
окрім
лісових
мавок
чи
русалок
вирізняють польових. Це дівчата, котрі повісились або
були роздерті тваринами.
«…зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого
волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок
з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки, ромен, березка».
Леся Українка «Лісова пісня».
А ще їх називали житницями, бо полюбляли житнє поле.
Це золотокосі вродливиці, з блакитними очима і м’яким
серцем. На голові носили віночок з жита та волошок.
Чудово співали. Уміли перекидатися на жайворона, тому й
полюбляли виспівувати попід хмарами над житнім полем.
Часто закохувалися і майже ніколи не полишали того,
кого вподобали. І щойно чоловік відповідав взаємністю,
вони перетворювали його або на квітку в житі, щоб був
завжди поруч, або на травичку на межі.
25.
Фантастичні герої твору. ВодяникВодяник — втілення водяної стихії в образі водяного царя. Уявлявся в образі старого
довгобородого діда, який панує над русалками. Водяник — різновид нечистої сили.
Як і всі духи, що світу, походить від чорта. Отож, Бог
скинув чорта та зє на землі, Водяник, згідно з
українськими легендами про створення лих духів з неба і
кожен із них летів до землі 40 діб; коли ж Господь сказав
«Амінь», то хто де був, там і залишився: у воді —
водяник, у болоті — болотяник, у лісі — лісовик тощо.
Водяник мав вигляд старезного діда, покритого
водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг
перевтілюватися у різні істоти — дитину, козла, собаку,
качура, рибу тощо.
Цей володар річок, ставків та водоймищ головував
над русалками та опікувався рибами. Жив
здебільшого у вирах річок, коло млинів.
Розгнівавшись, міг руйнувати греблі, млини,
розливати ріки, топити людей.
26.
Фантастичні герої твору . ВодяникЗа народними переказами, це злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою
бородою), що живе в річках, озерах і болотах і приносить людям нещастя, злидні тощо.
У «Лісовій пісні» Леся Українка змальовує цей образ так: «Виринає посеред озера. Він древній,
сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на
ньому — барви мулу, на голові корона із стойок.
Голос глухий, але дужий». За характером і діями Лерин Водяник
швидше нагадує домовика — охоронця домівки й майна. А
Водяник — це володар водяного царства. У «Лісовій пісні» він
добрий. Русалка називає, його татом, татусем. А звертаючись до
Русалки, Водяник говорить: «Ну, розчеши, я сам люблю порядок...
Ти поправ латаття, щоб рівненько розстелилось, та килим з
ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвіт». Якщо
потрібно, він може присоромити. Наприклад, роблячи
зауваження Русалці, він говорить: «Стидайся, дочко! Водяній
царівні танки заводити з чужинцем!» На що вона йому відповідає:
«Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав? Се ж «Той, що греблі рве!»
27.
Фантастичні герої твору . ЛісовикЛісовик — дух лісу, дикий чоловік, пастух, який випасає лісову
худобу (чугайстир, Ліший, Пан).
«Малий, бородатий дiдок, меткий рухами, поважний
обличчям; у брунатному вбраннi барви кори, у волохатiй
шапцi з куницi». Леся Українка «Лісова пісня».
Живуть Лісовики на густих деревах або по дуплах сухих
дерев. Людей старається заманити в хащу, де їх лякає.
Уся лісова звірина послушна Лісовику, особливо зайці.
Коли Лісовик сердиться, мавки, лісові красуні під його
грізним поглядом припиняють свої веселощі. Навіть
дерева перед ним низько схиляють свої крислаті віти
та знімають шапки, бо він володар лісових угідь.
Полюбляє Лісовик кричати в лісі. Часом здіймає галас,
змушує блукати людину, збиває її з дороги.
28.
Фантастичні герої твору . ЛісовикРізні народи уявляли лісовика по-різному. Наприклад, слов'яни
вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала
вдача чи невдача на полюванні. Іноді Лісовик виступає в образі
дідуся не з сивою, а із зеленою бородою.
У «Лісовій пісні» звертаючись до Русалки, він
говорить: «Ось тута мають хижу будувати,— я й
то не бороню, аби не брали сирого дерева».
Цю заповідь Лісовика знають усі лісові істоти.
29.
Фантастичні герої твору . Той, що греблі рвеТой, що греблі рве - міфологічна істота , має вигляд розхристаного хлопця з розкуйовдженим
волоссям, міцними руками, що спроможні руйнувати скелі та здіймати бурю в лісі та на річці.
«…молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими
рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої
до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами».
Леся Українка «Лісова пісня».
Такого представника міфологічного світу не існує. Можливо,
письменниця так називає Посвиста — духа холодного,
лютого
вітру,
сина
Стрибога
–
бога
вітрів.
Посвист — лютий бог вітрів, бур і негод або бог північного
зимового вітру; за деякими джерелами в його
підпорядкуванні були і позитивні погодні явища. З його
бороди лили проливні дощі, з вуст виходили тумани. Варто
було йому труснути волоссям, як на землю валив великий
град. Замість плаща тягнулися за ним вітри, а з поли його
одягу валив пластівцями сніг. Нестримно носячись по
небесах, він поширював навкруги шум і свист, і ніщо не могло
встояти перед його нестримністю і натиском.
30.
Фантастичні герої твору. Той, що у скалі сидитьТой, що у скалі сидить – це, скоріш за все,інтерпритація образу
Мари ( Марени) – слов’янської богині зла, темної ночі, страшних
сновидінь, мору, хвороб, смерті та володарки Підземного Світу –
Наві. Вважалася уособленням всіх нечистих сил. Ім’я цієї богині
пов’язано зі словами «морок, «морочити», «смерть», «марево»,
«мор» та ін.
«Я поведу тебе в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять, як мертві,
тьмяні очі, мовчазні скелі там стоять над ними, німими свідками подій, що вмерли…» Леся
Українка «Лісова пісня».
За легендами, Мара сіє на землі брехню, чвари, недуги,
а вночі ходить з головою під пахвою попід людськими
оселями й вигукує імена господарів – хто відгукнеться,
той умирає. Саму богиню Мару уявляли по-різному:
високою жінкою чи згорбленою старою, але з довгим
розпущеним волоссям; красивою дівчиною в білому чи
жінкою в чорному. Точного образу Мари явно немає.
31.
Фантастичні герої твору. ПерелесникПерелесник - літаючий дух, який заманює жінок і дівчат, кохається з ними вночі й забирає
силу та вроду. Уявлявся в образі гарного, палкого юнака з «буйно розвіяним, як вітер,
волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима».
«…гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як
вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима». Леся Українка
«Лісова пісня».
Перелесник (летавиць) — різновид злого духу, що, як зірка, падає з
неба та відвідує людей, прибираючи вигляд рідних, близьких,
коханих. Вірили, що його можна «дістати» з великої туги за
покійною людиною. Втілившись в її образ, Перелесник міг вступати
у подружнє життя з живими людьми. Вигнати його з хати, де він
оселився, дуже важко.
За народними переказами, Перелесник або Підлесник – то гарний,
молодий хлопець. Високий і струнки, дуже гарним обличчям, на
якому сяють сині очі, наче погідне весняне небо.
Найчастіше набуває подобу та стать померлого коханого парубка,
щоб уночі явитися до дівчини. Іноді Перелесника прирівнювали до
літаючого змія.
32.
Фантастичні герої твору. ПотерчатаПотерчата — це загублені діти, які не мають
доступу в царство вічного спокою, а тому постійно
перебувають на межі двох світів: цього і того.
Такими межами вважалися «лихі місця»: цвинтарі,
перехрестя доріг, болота. У народі вірили, що на
Троїцькі святки потерчата літали у вигляді птаха і
просили собі хрещення криками: «Христу, Христу!».
Вважалося, що в таких випадках треба
кинути якусь хустину і назвати ім’я,
промовивши: «Хрещу тебе». Після цього
душа немовляти потрапляє в рай. Якщо
ж цей обряд не здійснити до семи років,
то немовля перетворюється на русалку
або нявку, стає нечистим духом і завдає
людині шкоди.
33.
Фантастичні герої твору. ПотерчатаЗдавна потерчатами, потерчуками чи поторочами на
зивали дітей, які померли нехрещеними або
народились мертвими. Сім років їхні душі літають і
просять: «Хреста!» Кажуть, що голоси потерчат
нагадують жаб'яче кумкання. Той, хто почує голос
потерчати, повинен пожаліти його душу, кинути
хустину чи щось подібне, і дати нарешті ім'я дитині.
Тоді немовля стане янголом. Хрестячи потерча, його
тим самим відбирають у нечистого.
Якщо за сім років після смерті дитину ніхто не
охрестить, вона потрапляє до світу демонів. Таких
дітей крадуть русалки. Злі духи мучать украдених
немовлят, і тільки на Зелені свята малі не
потерпають від страшних тортур. Тому жінки, які
поховали нехрещених дітей, збирали колись на Русалчин
Великдень (четвер на Троїцькому тижні) усіх малюків із
вулиці та пригощали їх.
34.
Фантастичні герої твору. ПотерчатаІноді потерчат ототожнюють з русалками.
Лесині Потерчата - це двоє маленьких бліденьких
діток у біленьких сорочечках, які виринають зпоміж латаття. Русалка притуляє Потерчат до
себе і, показуючи вдалечінь на білу постать
Лукаша, що мріє в мороці поміж кущами, шепоче:
«Дивіться, он отой, що там блукає, такий,
як батько ваш, що вас покинув, що вашу
ненечку занапастив. Йому не треба жити».
Отож можна зробити висновок, що
Потерчата — це позашлюбні маленькі діти
(байстрята), які вмирали нехрещеними. Їхня
смерть якоюсь мірою зменшувала ганьбу
матері-покритки.
35.
Фантастичні герої твору. КуцьКуць - дуже відомий персонаж української міфології. Це
західноукраїнська версія чорта або біса, він живе поряд
із нами та повсякчас намагається зробити наше
життя максимально неприємним. Куць в українському
фольклорі славився хитрістю, підлістю, підступністю,
він прислужував більш могутнім істотам, відрізнявся
боягузливим характером та неконтрольованим
бажанням нашкодити. Аби його відігнати наші предки
промовляли "Цур (або чур) тобі, пек!" та кидали дрібку
солі туди, де за підозрами міг сидіти Куць: під лавою, у
погребі, на горищі, у темному кутку хати, або просто у
вас за спиною.
Прекрасно знаючи українську міфологію, Леся Українка в
«Лісовій пісні» пише: «З-за купини вискакує Куць,
молоденький чортик-панич».
Відомо, що на Волині та в інших західних
регіонах України на слова біс, чорт накладалося
своєрідне табу, тому їх замінювали евфемізмами:
нечиста сила, дідько, куць та ін.
36.
Фантастичні герої твору. ВовкулакаВовкулака – в українській міфології це людинаперевертень,
що
має
надприродну
здатність
перевтілюватися у вовка. Це напівфантастична істота,
людина у вовчому вигляді. Вважалося, що вовкулаки
можуть бути вродженими та оберненими. Образ
вовкулаки символізував безсилля людини перед темними
надприродними силами, тугу за справжнім людським
життям. Це також один із багатьох образів, через який
народ застерігав людину від біди, що може на неї чекати.
Цей образ нагадував про необхідність мати у своїй душі
Бога, ніколи про нього не забувати, не грішити, щоб не
бути тяжко покараним за зроблене зло. Вовкулака в
людському образі має понурий вигляд, великі брови, зрослі
на переніссі, та червоні очі, по яких його й можна ніби
пізнати.
37.
Фантастичні герої твору. ВовкулакаВовкулака, або ж вовкун, перевертень – людина, яка
перетворилась у вовка.
Зачарованими вовкулаками стають люди, яких
обертають у вовків відьми. Для цього достатньо
«забути Бога» і за вказівкою відьми перекинутись тричі
через ввіткнутий у землю ніж.
А повернути звіру людську подобу можна, розірвавши
шнурок, що висить на його шиї, або ж навіть здерти з
нього шкуру.
«Авжеж! Тепер він вовкулака дикий!
Хай скавучить, нехай голосить, виє,
хай прагне крові людської, – не вгасить
своєї муки злої!». Леся Українка «Лісова пісня».
38.
Фантастичні герої твору. ЗлидніЗлидні (нещастя)- міфічні істоти української демонології, що є уособленням недолі,
біди.
Злидні (нещастя) — дідки-жебраки або маленькі, ненаситні, невиразно окреслені
істоти. Злидні, як і домовики, поселяються під піччю. Де поселяться злидні, там
надовго запанує крайня бідність. Позбутися злиднів, за народними повір'ями, можна
хитрощами, заманивши їх у якусь посудину чи в іншу засідку.
Злидні виступають як міфічні завжди голодні істоти.
Шкодять вони лише злим людям. Злидні тільки й
ждуть, щоб їх покликали.
«Малі, заморені істоти, в лахмітті, з вічним гризьким
голодом на обличчі, з'являються з-за кутка хатнього. Один
Злидень кидається їй на груди, смокче калину, інші сіпають
його, щоб і собі покуштувати, гризуться межи собою і
гарчать, як собаки». Леся Українка «Лісова пісня».
39.
Фантастичні герої твору. ЗлидніПідкоряються вони Куцю. Звертаючись до Злиднів, Куць
пошепки говорить їм: «А бачите — прокинулась. Ось
хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще
заклене стара вас так, що й в землю ввійдете,— вона
се вміє».
У розмові з Килиною мати Лукаша говорить: «Який би
чоловік з тобою всидів? Бідо напрасна! Що було — то
з'їла з дітиськами своїми,— он, сидять! — бодай так
вас самих посіли злидні!»
На це Килина відповідає: «Нехай того посядуть, хто їх
кличе!» На цих словах відчиняються двері з хати. Куць
утікає в болото, а Злидні схоплюються і забігають у
сіни.»
40.
Не містичні герої твору. ДоляДоля виглядає як молода, гарна дівчина або ж добра бабуся, у тому разі, якщо вона щаслива.
Якщо ж нещасна, то як жебрачка в порваному та брудному одязі.
Доля – не містична істота, не потойбічна сила, а
двійник кожної людини, який вже знає, чим їй треба
займатись у житті, як жити. Диктує, скільки років
триватиме її життя. Тому, коли людина займається
не своєю справою, вона виходить погано, адже це не
до душі її Долі.
Тим, кому випала щасливіша доля, радили не
хизуватись нею, а приймати із вдячністю, в інакшому
ж випадку, можна її втратити. Люди, котрі заздрять
чиїйсь хорошій долі, можуть її відвернути, за
допомогою чарів, або навпаки – привернути до себе.
Я – загублена Доля.
Завела мене в дебрі нерозумна сваволя.
Леся Українка «Лісова пісня».
41.
Символізм та тропи творуДрама-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» наскрізь символічна,
усі її персонажі й деталі є знаками певних духовних станів. Так,
Перелесник і «Той, що греблі рве» символічно втілюють волю,
молодість, чин; Водяник, навпаки, — старість і поміркованість.
Столітній дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ
єдності людини й природи (світу духовного). Отож, зрізавши й
продавши цей дуб, мати й Килина остаточно позбавляють
себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути
щастя. Дуже символічні центральні персонажі. Лукаш уособлює
людину як таку (є архетипом людини). Власне, у драмі
зосереджується увага передусім на дослідженні саме його
психологічного світу. Дві грані його душі — духовна й
матеріальна — утілюються у двох парах образів: досконалого
дядька Лева й ще досконалішої Мавки; примітивної матері й ще
примітивнішої Килини.
42.
Символізм та тропи творуОдним із найдавніших фольклорних символів дівочої краси й
кохання вважається зоря. Саме в такому значенні цей образ
використовується в драмі. Ясної весняної ночі після першого
поцілунку Лукаша Мавка скрикує: «Ох, зірка в серце впала», і в
останньому видінні Лукаша Мавка «спалахує раптом давньою
красою в зорянім вінці».
Зрада Лукаша й перші страждання Мавки припадають на пізнє
літо й осінь. Через художній паралелізм у фольклорі опаданням
листя восени підсилюється гіркота від розлуки.
Особливо багато фольклорної символіки у фіналі «Лісової пісні».
Характерна для народних балад метаморфоза — перетворення
дівчини на тополю — відбувається в сцені перевтілення заклятої
Килиною Мавки у вербу «з сухим листом та плакучим гіллям»; гра
Лукаша на сопілці, вирізаній із цієї ж верби; пожежа, під час якої
мати з Килиною виносять «на клунках та мішках скулених
Злиднів»; зустріч Лукаша з Долею.
43.
Характеристика МавкиВродлива
Вразлива
Ніжна
Мрійлива
Добра
Терпляча
Щира
Віддана
Незлопам’ятна
44.
Характеристика ЛукашаВродливий
Щирий
Допитливий
Має хист до
музики
Працьовитий
Користливий
Здатний до
зради
Лицемірний
Усвідомлює
свої помилки
45.
Драма-феєрія «Лісова пісня» є одним ізперших прообразів фентезі в
українській літературі.
Disney визнав український
мультфільм «Мавка»
найкращим на анімаційному
форумі Європи.
46.
Домашнє завданняВивчити напам’ять монолог Мавки з драми-феєрії «Лісова пісня»:
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!