Леся Українка. “Лісова пісня”, образи драми-феєрії

1.

2. “Лісова пісня” образ Дядька Лева

3.

Ім’я Лев походить від грецького
слова — власного імені, що виникло
на основі загальної назви «лев»
(великий хижий звір родини котячих).
У народі цього звіра називають
царем звірів, володарем лісу,
лісним царем. Лукашевого дядька
всі поважають, прислухаються до
його порад.

4.

Життєві засади, що
визначають поведінку дядька
Лева, його особистий досвід,
дбайливе, по-справжньому
господарське ставлення до
природи роблять цей образ
співзвучним нашому часу.
Через нього Леся Українка
ставить важливу для людства
проблему —захист довкілля;
саме в ньому втілює одну з
головних думок п’єси: людина
повинна бути мудрою і
обачливою у своїх стосунках
з природою, берегти усе живе
наземлі.

5.

Цей мудрий старий
поліщук із чистого душею і
благородним серцем
стоїть осторонь дрібних
сварок і власницького
користолюбства.
Заступаючись за Мавку
перед матір’ю Лукаша,
дядько Лев каже: «Та що ти
знаєш? От небіжчик дід
казали: треба тільки слово
знати, то й в лісовичку
може уступити душа така
самісінька, як і наша».

6. Дядько Лев — типовий образ мудрого знахаря, який своєю розважливою поведінкою урівноважує співвідношення добрих і злих сил

природи.
Таємниці його мудрості пов’язані зі знанням
найпоширеніших народних оберегів:
Я, небоже, знаю,
як з чим і коло чого обійтися:
де хрест покласти, де осику вбити,
де просто тричі плюнути та й годі:
Посієм коло хижки мак-відюк,
терлич посадимо коло порога, —
та й не приступиться ніяка сила…

7.

Дядько Лев завжди добрий,
щирий, вірний своєму слову, він
розуміє красу й силу лісу,
охороняє його до самої своєї
смерті. Зате й природа та всі її
створіння шанують дядька
Лева, бо він є живим
прикладом гармонії у
взаєминах людини і природи.
Дядько Лев виступає розумним
володарем сил природи, який
живе у злагоді з нею. Ця
постать символізує силу
розуму і доброти,
невичерпність джерел
народної творчості, бо дядько
Лев знає такі казки, «що їх ніхто
не вміє».

8.

9.

10. Цитати до образу Лісовика

. … малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний
обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій
шапці з куниці …
Я звик волю шанувати. Грайся з вітром,
жартуй із Перелесником, як хочеш,
всю силу лісову і водяну,
гірську й повітряну приваб до себе,
але минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, – там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш – і пропала воля!
ісовик виходить з гущавини. Він у довгій киреї барви
старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо
шапки обвита гілка достиглого хмелю.