Предмет і завдання спеціальної психології (Тема 1)

1. Тема1. Предмет і завдання спеціальної психології

2. ПЛАН

1.
2.
3.
4.
ПЛАН
Предмет, задачі
спеціальної
психології та зв’язок з іншими
науками.
Основні категорії спеціальної
психології.
Принципи спеціальної психології.
Розділи спеціальної психології

3.

Спеціальна психологія займає
важливе місце в підготовці психологів,
що спеціалізуються у сфері дитячої
практичної психології, психологічного
консультування і корекції, оскільки у
своїй професійній діяльності вони
повсякденно взаємодіють з дітьми, що
мають відхилення у розвитку і
особливості в поведінці.

4.

Відповідний курс є невід'ємною
частиною програми навчання,
входить до переліку обов'язкових
дисциплін і спрямований на
вивчення
загальних
закономірностей і особливостей
порушень розвитку дітей.

5.

В даний час поняття норми
зазнало істотних змін. На думку Д.Б.
Ельконіна, «норма - це не якийсь
усереднений показник, а найвищі
досягнення особистості в певних
умовах» .

6.

У цьому визначенні акцент з
показника «норми» зміщений на
необхідність створення таких умов,
щоб будь-яка дитина, у тому числі з
відхиленнями у розвитку, набула
можливостей
реалізувати
свій
потенціал.

7.

Активна взаємодія з професійно
підготовленим дорослим і є такою
умовою для дітей з порушеннями у
розвитку.

8.

Як свідчить статистика, кількість
дітей з відхиленнями у психічному,
інтелектуальному
розвитку
збільшується рік від року.

9.

Несприятливі
екологічні,
соціально-економічні
фактори
призвели до погіршення здоров'я
дітей і дорослих: поширеність різних
форм захворювань і аномалій
розвитку у дітей та підлітків досягла
ступеня «статистичної норми», а
показники абсолютного здоров'я
дітей все більше наближаються до
«виключенню з правил».

10.

За даними досліджень, від 50 до
60%
дошкільнят
мають
різні
нервово-психічні розлади. А ознаки
шкільної дезадаптації у вигляді
втрати
навчальної
мотивації,
порушень в поведінці відзначаються
майже у третини учнів молодших
класів.

11.

І якщо медицина повинна лікувати
хворобу, то перед психологією стоїть
завдання - вчити жити з такими
дітьми, по можливості пом'якшити
стан «Не таких, як усі» школярів, які
не можуть вчитися і розвиватися у
звичайних, традиційних умовах.

12.

Їм необхідна система психологопедагогічної допомоги, орієнтована
на особливі потреби і спрямована на
набуття повноцінного та гідного
життя в суспільстві.
Науковому обґрунтуванню такої
системи
служить
спеціальна
психологія.

13.

Професійна
підготовка
фахівцяпсихолога - це не тільки озброєння
теоретичними знаннями, а й формування
особистісної готовності до роботи з
дітьми, що мають проблеми в розвитку,
професійної свідомості в цілому, яка
полягає у визнанні цінності будь-якої
людини, ставленні до людей не за
мірками корисності, а згуманної позиції.

14.

1.Предмет, задачі
психології та зв’язок
науками.
спеціальної
з іншими
Спеціальна психологія галузь психології, що вивчає
психологічні особливості дітей з
порушеннями у розвитку.

15.

Виділення
спеціальної
психології як цілісної області
психологічної науки пов'язане з
ім'ям видатного вітчизняного
психолога Л.С. Виготського.

16.

Він був першим у світовій психології,
що виділив загальні закономірності
психічного
розвитку
при
різних
дефектах:
розумової
відсталості,
глухоті, недоліках зору, порушеннях
мови.

17.

Завдяки
цьому
стало
можливим
об'єднання окремих гілок психології, які
ізольовано вивчали дітей і дорослих з
недоліками, в спеціальну психологію.
Істотний внесок у її розвиток внесли такі
великі вітчизняні вчені, як Г.Я. Трошин,
Л.В. Занков, І.М. Соловйов, Ж.І. Шиф,
Г.М.
Дульнев,
Р.Е.
Левіна,
І.А.
Соколянський та інші. Багато з них були
соратниками та учнями Л.С. Виготського.

18.

Об'єкт
вивчення
спеціальної
психології - діти з вродженими або
набутими порушеннями фізичного і
психічного розвитку.

19.

Предметом спеціальної психології є
закономірності розвитку і проявів
психіки
різних
груп
дітей
з
порушеннями у розвитку.

20.

Завдання спеціальної психології:
1)
розкриття
закономірностей
розвитку і проявів психіки, спільних
нормальних дітей і дітей з
порушеннями у розвитку;

21.

Завдання спеціальної психології:
2)
дослідження
закономірностей
розвитку і проявів психіки, специфічних
для дітей з порушеннями у розвитку;

22.

Завдання спеціальної психології:
3) вивчення порушень у розвитку та
формуванні конкретних форм психічної
діяльності і психічних процесів у різних
груп аномальних дітей;

23.

Завдання спеціальної психології:
4) виявлення шляхів, засобів і
способів компенсації порушень у
розвитку у дітей.

24.

Основним
завданням
спеціальної
психології на сучасному етапі є
формування адекватної особистості в
умовах
застосування
спеціальних
методів і прийомів виховання і навчання,
за рахунок яких відбувається заміщення
і перебудова порушених функцій.

25.

Спеціальна психологія виникла і
розвивалася як гранична область
знань,
тісно
пов'язана
з
психологією,
педагогікою
і
медициною.
Її
зв'язок
з
психологією
визначається
спільністю
методологічних
позицій, понятійного апарату,
методів вивчення психіки.

26.

У своєму розвитку спеціальна
психологія
спирається
на
досягнення таких медичних наук,
як фізіологія, невропатологія і
психіатрія.

27.

Глибокий
розгляд
медичних
даних
дозволяє
отримати
уявлення
про
причини
виникнення,
структуру
та
механізмах того чи іншого
дефекту, допомагає у вивченні
особливостей
психіки
аномальної дитини.

28.

З приводу зв'язку спеціальної
психології з патопсихологією в
літературі висловлюється точка
зору, що спеціальна психологія є
частиною патопсихології. Однак з
цим не можна погодитися.

29.

Патопсихологія
вивчає
структуру
і
закономірності
розладу сформуваної психічної
сфери
та
особистості,
особливість
же
психіки
аномальної дитини - розвиток в
умовах
поточного
або
патологічного
процесу,
який
закінчився.

30.

Крім
того,
патопсихологія
орієнтована
на
вирішення
завдань, поставлених клінічною
психіатрією,
а
спеціальна
психологія - на теорію і практику
корекційної педагогіки.

31.

Взаємозв'язок
спеціальної
психології
з
педагогікою
виражається
в
тому,
що
питання навчання і виховання
дітей з аномаліями у розвитку
розробляються
на
основі
загальної теорії дидактики і
приватних методик навчання.

32.

Спеціальна
психологія
найтіснішим чином пов'язана з
корекційною педагогікою. У цих
галузей знань загальний предмет
вивчення - діти з порушеннями в
розвитку, певна спільність завдань,
загальні
методологічні
основи,
методи вивчення, природнича база,
що
дозволяє
кваліфікувати
досліджувані явища в єдиних

33.

Однак корекційна педагогіка
розробляє і науково обґрунтовує
систему навчання і виховання, а
спеціальна психологія вивчає
закономірності
розвитку
аномальних дітей.

34.

Взаємозв'язок і взаємозумовленість цих двох
наук
підтверджується
словами
видатного
вітчизняного психолога С.Л. Рубінштейна: «При
всій взаємопов'язаності психічного розвитку
дитини і педагогічного процесу предметом
психології є психіка дитини в закономірностях її
розвитку, педагогічний процес тут виступає як
одна з умов цього розвитку. У педагогічному
дослідженні взаємини змінюються: предметом
педагогіки є процес виховання і навчання в його
специфічних
закономірностях,
психічні
властивості дитини виступають як умови, які
повинні бути враховані».

35.

2. Основні категорії спеціальної
психології.
Спеціальна психологія має свій
категоріальний апарат - систему
понять, що відображають різні
сторони психічної реальності в її
цілісності, і специфічних, тільки їй
властивих
характеристиках
порушеного розвитку.

36.

Аномальне розвиток - розвиток на
дефектній основі.
За визначенням Л.С. Виготського,
аномальний
розвиток
не
дефектний, а своєрідний розвиток,
що не обмежується негативними
ознаками,
а
має
цілий
ряд
позитивних, що виникають в силу
пристосування дитини з дефектом
до світу.

37.

Дане поняття входить в коло
понять,
що
об'єднуються
терміном «дизонтогенез», яким
позначають
різні
форми
порушень онтогенезу.

38.

У
поняття
«аномальний
розвиток» входить ряд положень:
•по-перше, дефект у дитини, на
відміну від дорослої людини,
призводить до порушень розвитку,
•по-друге, дефект у дитини може
призвести до порушень у розвитку
за певних умов.

39.

Дитячий мозок має велику
пластичністю, і в дитячому віці
великі здібності до компенсації
дефекту. У зв'язку з цим навіть за
наявності уражень у певних
відділах мозку і провідних шляхах
може не спостерігатися випадання
окремих функцій.

40.

Виділення параметрів аналізу
дизонтогенеза дозволяє провести
кваліфікацію
аномального
розвитку.
До таких параметрів відносяться:

41.

Функціональна
локалізація
порушення, залежно від якого
виділяють
частковий
дефект,
обумовлений порушенням гнозиса,
праксису,
мови,
і
загальний,
пов'язаний
з
порушенням
регуляторних коркових і підкіркових
систем головного мозку;

42.

- Час ураження. Чим раніше
сталося ураження, тим імовірніше
явище недорозвинення функцій, при
пізньому
ураженні
виникають
пошкодження з розпадом психічних
функцій;

43.

Ступінь ураження. Більш
глибоке ураження призводить до
виражених порушень у розвитку.
-

44.

Аномальні діти - діти з
вродженими
або
набутими
порушеннями
фізичного
і
психічного розвитку.

45.

Термін
походить
від
грецького
anomalos - неправильний і в широкому
сенсі слова їм позначають дітей, що
мають більш-менш виражені порушення
у своєму розвитку, однак практично
поняття «аномальні діти» донедавна
вживали по відношенню до дітей, які
внаслідок серйозного психічного або
фізичного
дефекту
повинні
були
навчатися в спеціальних навчальних
закладах.

46.

До дітей з порушеннями у розвитку
відносять розумово відсталих; нечуючих,
слабочуючих, пізднооглуглих; незрячих
та слабозорих; дітей з важкими мовними
порушеннями, порушеннями опорнорухового апарату; затримкою психічного
розвитку; з вираженими розладами
емоційно-вольової
сфери
(ранній
дитячий
аутизм);
множинними
порушеннями.

47.

Вони
потребують
комплексної
реабілітації, що поєднують медичну,
психолого-педагогічну
та
соціальну
допомогу,
причому
допомога
индивідуалізовану.

48.

Сучасним еквівалентом терміну
«аномальні діти» є терміни «діти з
обмеженими можливостями», «діти
з особливими потребами» і «діти з
особливими освітніми потребами»
(«сhildren with special needs»)

49.

У
кожному
суспільстві
існує
спеціально створений простір, який
включає в себе традиції і науково
обгрунтовані підходи до навчання
дітей різного віку в умовах сім'ї і
спеціально організованих освітніх
установ.

50.

Первинні відхилення у розвитку
призводять до випадання дитини їх
цього
соціально
і
культурно
обумовленого
простору,
грубо
порушується
зв'язок
з
соціумом,
культурою як джерелом розвитку.

51.

Настільки ж грубо на самих ранніх
етапах порушується зв'язок батька та
дитини, так як дорослий носій культури
не може, не знає, яким чином передати
дитині з порушеннями у розвитку той
соціальний досвід, який його одноліток,
який нормально розвивається, набуває
спонтанно, без спеціально організованих
додаткових і специфічних засобів,
методів, шляхів навчання.

52.

Дану
закономірність
слід
розглядати з точки зору теорії
Л.С. Виготського про злиття
натуральної та культурної лінії у
формуванні особистості дитини.

53.

Під натуральною лінією Л.С. Виготський
розумів біологічне дозрівання організму
дитини, під культурною - розвиток через
спрямоване навчання.
Стосовно до дітей з порушеннями у
розвитку Л.С. Виготський говорить про
явище дивергенції - розбіжності цих
двох
ліній,
що
призводить
до
необхідності
створення
особливих,
«обхідних» шляхів розвитку дитини.

54.

Найкращою характеристикою цієї
ситуації
є
метафора
Л.С.
Виготського про «соціальний
вивих» дитини з порушеннями у
розвитку як основної причини
дитячої дефективності.

55.

«Фізичний дефект викликає як би соціальний
вивих абсолютно аналогічний тілесному
вивиху, коли пошкоджений орган - рука або
нога - виходить з суглоба, коли грубо
розриваються
звичайні
зв'язки
та
функціонування
органу супроводжується
болем і запальними процесами ... Якщо
психологічний тілесний недолік означає
соціальний вивих, то педагогічно виховати
таку дитину - означає вправити його в життя
як вправляють вивихнутий і хворий орган »

56.

Виходячи з того, що первинне
порушення
призводить
до
ситуації «соціального вивиху»,
уточнимо зміст терміну «діти з
особливими
освітніми
потребами», тобто визначимо, в
чому саме потребують такі діти.

57.

Вони потребують в тому, щоб:
-Первинне
порушення
у
розвитку було виявлено якомога
раніше;
-Спеціальне
навчання
починалося відразу ж після
діагностики
первинного
порушення в розвитку незалежно
від віку дитини;

58.

- У зміст навчання були введені
спеціальні розділи, спрямовані на
вирішення завдань розвитку дитини,
відсутні в змісті освіти однолітка, який
нормально розвивається;
Створювати
необхідні
шляхи
навчання, використовувати специфічні
засоби і методи, які не застосовуються в
традиційній освіті;
-

59.

-- Регулярно здійснювати контроль
за відповідністю обраної програми
навчання реальним досягненням,
рівню розвитку дитини;
Просторова
й
тимчасова
організація освітнього середовища
відповідала можливостям дитини;

60.

- Всі навколишні дорослі були
підготовлені і реально брали участь у
вирішенні завдань реабілітації дитини, їх
зусилля були скоординовані;
- Реабілітація засобами освіти не
закінчувалася
періодом
шкільного
навчання;
- Процес реабілітації здійснювався
кваліфікованими
фахівцями,
компетентними у вирішенні розвиваючих
і корекційних завдань.

61.

Дитина з особливими освітніми
потребами - термін, який виникає у всіх
країнах світу при переході від унітарного
до
відкритого
громадянського
суспільства,
коли
усвідомлюється
необхідність відобразити в мові своє
мінливе
ставлення
до
дітей
з
порушеннями у розвитку, нове розуміння
їхніх прав.

62.

В даний час він витісняє з широкого
вжитку терміни «аномальна дитина»,
«дитина з порушеннями у розвитку»,
«дитина з відхиленнями у розвитку» і
конкретизують їх спеціальні терміни
(«дебіл», «ідіот», «даун», «олігофрен» ,
«алалік», «дизартрик» та ін.) як ярлики,
що
сприймаються
як
позначення
ненормальності,
неповноцінності
людини.

63.

Структура дефекту. В основі даного
поняття
лежить
виділення
Л.С.
Виготським системи дефектів.
Його теорія про складну структуру
аномального розвитку дитини, системну
будову дефекту відкинула уявлення про
ізольоване випадання однієї функції
внаслідок
ураження
якого-небудь
аналізатора або захворювання дитини.

64.

Дефект викликає ряд відхилень і
створює
складну
структуру
атипового розвитку.
Л.С. Виготський запропонував
розрізняти
в
аномальному
розвитку дві групи симптомів:

65.

Первинні
порушення,
безпосередньо випливають з
біологічного характеру хвороби, і
- Вторинні, що виникають
опосередковано
в
процесі
соціального розвитку. Вторинний
дефект є основним об'єктом в
психологічному вивченні.
-

66.

Сучасний погляд на структуру
дефекту передбачає клінічний
або клініко-психологічний підхід,
при якому первинні порушення
пов'язані з ураженням ЦНС,
вторинні - з недорозвиненням
психіки,

67.

А також психологічний підхід,
при якому первинним дефектом
є порушення психічних функцій,
вторинним
недоліки
пізнавальної діяльності, і виділяє
третинні недоліки у формуванні
особистості в цілому.

68.

Саме
вторинні
і
третинні
нашарування
на
дефект
визначають своєрідність поведінки
дитини. У зв'язку з цим головне
завдання
у
попередженні,
послабленні
або
подоланні
виникаючих
опосередковано
порушень засобами психологопедагогічної корекції.

69.

Корекція (від лат correcccio виправляю) - форма психологопедагогічної діяльності, спрямована
на виправлення недоліків, відхилень
у розвитку дітей.

70.

У спеціальній психології термін
вживається у конкретному значенні виправлення
окремих
порушень,
наприклад недоліків звуковимови,
корекція короткозорості за допомогою
окулярів тощо, і загальному значенні корекційно-виховна робота як система
засобів, спрямованих на згладжування
вторинних недоліків.

71.

У цьому сенсі корекція повинна
здійснюватися
комплексом
психолого-медико-педагогічних
засобів
за
допомогою
спеціальних методів і з опорою
на збереженій функції.

72.

Говорячи
про
психологічну
корекцію, слід мати на увазі не тільки
виправлення порушень пізнавальної
сфери
засобами
корекційнорозвивального навчання, а й допомогу
дітям в критичні періоди, пов'язані зі
зростанням
особистісної
самосвідомості.

73.

Відомо,
що
сплеск
соціальної
дезадаптивності, викликаний нестійкістю
психічних
процесів,
високою
тривожністю
і
агресивністю,
спостерігається у аномальних дітей в
період пізньої діагностики порушень і як
наслідок переведенням в інший тип
навчального закладу, а також у
підлітковому
віці
у
зв'язку
з
розширенням «діапазону конфліктної
сфери»:

74.

Усвідомлення
в
ізольованості
навчання від підлітків, які нормально
розвиваються, стимулює до інтенсивних
пошуків свого місця в популяції
однолітків, тривале перебування в
замкнутому колективі і обмеження в
можливостях реалізації позашкільних
інтересів, відірваність від сім'ї і
переживання конфліктних відносин у ній.
Все це вимагає психологічної корекції.

75.

Компенсація
це
складний
різноманітний
процес
перебудови
функцій організму при порушеннях або
втраті будь-яких функцій.
В
основі
компенсації
лежать
нейропсихологічні механізми заміщення
функцій одних уражених зон кори
головного мозку іншими.

76.

Л. Виготський критикував ідеалізм в
питаннях
компенсації,
зокрема,
твердження, що «в самому організмі
збуджуються сили, які прагнуть усунути
ті перешкоди до участі в житті, які
створюються дефектами».
Навпаки, стимули до вдосконалення
виникають тоді, коли настає конфлікт
між вимогами, що пред'являються до
дитини, і його можливостями.

77.

Таким
чином,
компенсаторні
можливості у сліпих у вигляді
розвинених тактильно-вібраційних
відчуттів, у глухих - загострене
зорове сприйняття і зорова пам'ять не виникають самі по собі, а
формуються в ході їх розвитку і в
результаті спеціальної роботи.

78.

Отже, в процесі компенсації
вирішальна
роль
належить
соціальним факторам. За словами
Л.
Виготського,
в
процесі
компенсації вступає в дію «закон
перетворення мінуса дефекту в
плюс компенсації».

79.

Соціальна
адаптація
–
по
відношенню до дітей з порушеннями
у розвитку – це пристосування їх до
умов життя і праці в суспільстві,
приведення
індивідуальної
та
групової
поведінки
дітей
у
відповідність з системою суспільних
норм.

80.

Близько
до
цього
терміну
примикає
поняття
«соціальна
реабілітація»,
під
яким
розуміється включення дітей з
обмеженими
можливостями
в
соціальне середовище. Обидва ці
поняття можуть бути об'єднані
терміном «соціалізація».

81.

У загальні
завдання соціальної
адаптації по відношенню до всіх дітей з
особливими потребами входять їх
оптимальна
профорієнтація
і
працевлаштування, розвиток адекватної
самооцінки й оцінки навколишніх.

82.

Проблема соціальної адаптації дітей з
порушеннями у розвитку повинна
вирішуватися з раннього дитинства і до
похилого віку і включати в себе не тільки
підготовку
до
основного
заняття
(навчання, праці, статусу непрацюючого
інваліда тощо), але й іншим життєвим
ролям, включаючи створення сім'ї та
виконання суспільних обов'язків.

83.

Важливо, щоб на всіх етапах
соціальної адаптації, крім психологів і
педагогів, були активно задіяні батьки і
суспільство в цілому.
Велику роль у соціальній адаптації
дітей-інвалідів відіграють громадські
організації, що займаються проблемами
осіб з відхиленнями у розвитку.

84.

Вони сприяють:
-прийняттю відповідного законодавства,
-здійснюють зв'язок з родиною, із
засобами масової інформації,
-виступають на захист прав аномальних
дітей,
оприлюднюючи
факти
їх
дискримінації,
-сприяють
збільшенню
значущих
контактів між дітьми з порушеннями у
розвитку
і
дітьми.
Які
нормально
розвиваються.

85.

У нашій країні, не дивлячись на
невелике число громадських організацій,
все частіше проводяться заходи, що
сприяють соціальної адаптації дітей, олімпійські ігри та спортивні змагання
інвалідів, фестивалі творчості, виставки
прикладного мистецтва і т.д.

86.

3. Історичний нарис становлення
спеціальної психології
Становлення спеціальної психології
відбувалося в рамках дефектології інтегративної області наукового знання,
яке поєднало клініко-фізіологічний і
психолого-педагогічний
напрямки
досліджень
процесів
розвитку
та
навчання дітей.

87.

У цих рамках спеціальна психологія
початково сприймалася як прикладна
дисципліна,
що
забезпечувала
оптимальне
вирішення
завдань
корекційного педагогічного процесу і,
насамперед,
методів
психологічної
діагностики, що визначають особливості
психічного розвитку дитини.

88.

До середини ХIХ століття дослідження
в галузі психології дітей і дорослих з
аномаліями
розвитку
носили
епізодичний характер, повідомлення про
їх результати зрідка з'являлися в
медичних, філософських і психологічних
виданнях головним чином у зв'язку з
першими
успішними
спробами
виховання і навчання сліпих, глухих,
сліпоглухих людей.

89.

Початок
систематичних
досліджень в області спеціальної
психології
було
пов'язано
з
прийняттям законів про загальну
освіту і з початком створення
державних
систем
спеціальної
освіти, ядро яких склали школи для
сліпих, глухих і розумово відсталих
дітей.

90.

Потреби, які виникли в науковому обгрунтуванні
необхідності і можливості масового навчання
аномальних
дітей,
стимулювали
розробку
теоретичних
основ
і
психологічного
інструментарію для диференціації нормального і
аномального розвитку, вивчення різних проявів і
психологічної природи дитячої дефективности,
обговорення проблем корекції і компенсації
порушень у розвитку, пошук психологічних умов
оптимізації навчання дітей у спеціальних школах
різних типів.

91.

Перша
лабораторія
психології
аномального дитинства була відкрита в
1926 р. Л.С. Виготським при керованій
тоді В.П. Кащенко медико-педагогічній
станції Наркомосу. Дослідження в галузі
психології аномального дитинства були
продовжені у створеному на її базі в
1929
р.
Експериментальному
дефектологічному інституті Наркомосу.

92.

На сучасному етапі в центрі уваги
спеціальної психології знаходяться не
стільки особливості психічного розвитку
дітей з тими чи іншими аномаліями,
скільки потреби конкретної дитини з
проблемами в розвитку, у створенні
оптимального освітнього маршруту, що
дозволяє зберегти дитину в сім'ї,
максимально
інтегрувати
в
співтовариство звичайних однолітків і
забезпечити
йому
адекватну
психологічну підтримку.

93.

Спеціальна психологія вносить певний
внесок у розвиток загальнопсихологічної
теорії. За словами Л.С. Виготського,
«патологічна зміна процесів розвитку являє
собою як би спеціально обладнаний
природний експеримент, який виявляє і
розкриває
перед
нами
часто
із
приголомшливою силою справжню природу і
будову даного нам психічного процесу»,
таким чином, на вивченні відхилень може
бути
перевірена
кожна
з
загальнопсихологічних гіпотез.

94.

Найбільш яскравим прикладом цьому
є створення теорії навчання і виховання
сліпоглухих
дітей,
заснованої
на
принципах
цілеспрямованого
формування та розвитку психіки людини
в умовах випадання основних функцій і
забезпечення привласнення дитиною
загальнолюдського досвіду.

95.

Цей приклад доводить тезу про
суспільно-історичну
природу
людини, компенсаторні можливості
мозку і цілий ряд інших положень. У
цьому полягає наукове значення
спеціальної психології.

96.

Методологічні позиції спеціальної психології
визначаються такими принципами:
- Принцип детермінізму, відповідно до якого всі
психічні явища, як і психіка в цілому, розглядаються як
причинно
обумовлені
діяльністю
мозку
і
навколишньою дійсністю. У вченні про аномальний
розвиток показана причинна обумовленості зміни
розвитку аномальної дитини. Детермінованість всіх
явищ, що характеризують аномальний розвиток,
зв'язується з різними патологічними чинниками.
Виявлення цих факторів є одним із завдань
діагностики при визначенні труднощів у навчанні
дитини;

97.

- Принцип
розвитку, що виражається в
тому, що всі психічні явища розуміються
як ті, які постійно кількісно і якісно
змінюються і розвиваються. Стосовно
спеціальної психології цей принцип
передбачає аналіз процесу виникнення
дефекту, пояснення того, продуктом якої
зміни попереднього розвитку є цей
дефект і які його прогнозовані наслідки;

98.

Завдяки
застосуванню
цих
принципів у спеціальній психології
здійснюється об'єктивний підхід до
вивчення психіки аномальних дітей.

99.

Практичне прикладне значення
спеціальної
психології
виражається
у
вирішенні
диференційно-діагностичних
завдань при відборі дітей у
спеціальні школи.

100.

4.
Розділи
спеціальної
психології
Спеціальна психологія займається
вивченням закономірностей розвитку
психіки, спільних для нормальних і
аномальних дітей, а також вивченням
закономірностей
розвитку,
притаманних усім звичайним дітям і
різним групам дітей з проблемами в
розвитку.

101.

Коло
завдань
спеціальної
психології
включає
виявлення
шляхів
компенсації
дефекту
розвитку психіки в цілому і різних
психічних
процесів,
розробку
психологічного
обгрунтування
питань навчання і виховання
аномальних дітей.

102.

Однак у кожної категорії дітей з
порушеннями
розвитку
структура
дефекту, його механізми, можливості
компенсації і вплив на соціальну
адаптацію значно різняться між собою.
Тому
при
спільності
завдань
спеціальної психології завдання, що
розробляються кожним з її розділів,
мають свій конкретний зміст і специфічні
відмінності.

103.

Одним з найбільш розроблених
розділів
спеціальної
психології
є
психологія розумово відсталої дитини
(олігофренопсихологія).
Предметом її вивчення є своєрідність
психічного
розвитку
дітей
з
порушеннями інтелекту.

104.

Предметом
сурдопсихології
(психології глухих та слабочуючих дітей)
є
закономірності
і
специфічні
особливості психічного розвитку дітей з
порушенням слуху.

105.

В
області
сурдопсихології
проводилися широкі дослідження з
питань розвитку мовлення, виховання,
пам'яті і мислення (Р.М. Боскіс, Ж.І.
Шиф, І.М. Соловйова, Т.В. Розанова,
Ф.Ф. Рау, М.Є . Хватцев, С.А. Зиков та
ін.) глухих дітей.

106.

В результаті численних досліджень
вдалося
вирішити
проблему
інтегрованого навчання глухих дітей у
масовій школі, розроблена методика
нейропсихофізіологічної
діагностики
порушень слуху у дітей у віці від 0 до 6
років (З.С. Алієва).

107.

Тифлопсихологія - (психологія сліпих
та слабозорих) займається вивченням
психіки
дітей
з
глибокими
порушеннями зору.

108.

Проблеми тифлопсихології вирішуються
в руслі розробки загальної концепції
психічного
розвитку
в
умовах
сенсорної
недостатності.
(М.І.
Зємцова, Ю.А. Кулагін, І.С. Костючек,
А.Г. Литвак, Л.І. Солнцева, В.С.
Сверлов та ін.).

109.

Значні успіхи досягнуті в області
тифлосурдопсихології
(психології
сліпоглухих дітей).
Науково
доведена
і
практично
підтверджена можливість досягнення
сліпоглухих високого рівня психічного
розвитку
(І.А.
Соколянський,
А.І.
Мещеряков, А.В. Ярмоленко та ін.).

110.

Відносно
молодим
розділом
спеціальної психології є логопсихологія
(психологія дітей, що мають порушення
мови), предметом якої є закономірності
психологічного
розвитку
дітей
з
патологією мови.

111.

1.
2.
3.
4.
Завдання для самостійної роботи:
Створіть схему, що розкриває предмет, об'єкт
спеціальної психології, її завдання і галузі,
взаємозв'язок з корекційної педагогікою.
На які концепції та теорії Л.С. Виготського слід
спиратися при поясненні суті основних
категорій спеціальної психології?
Намалюйте модель структури дефекту,
вибравши в якості підстави один з видів
порушень у розвитку.
Яка роль психолога в роботі з дітьми, що
мають проблеми в розвитку, на сучасному
етапі?

112.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!