Медична психологія: визначення, предмет і задачі. Розвиток медичної психології у світі і на Україні. Лекція 1

1. Буковинський державний медичний університет Кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка

ЛЕКЦІЯ № 1
Медична психологія: визначення, предмет і
задачі. Розвиток медичної психології у світі
і на Україні. Роль медичної психології у
формуванні сучасних уявлень про єдність
соматичного і психічного. Психосоматичні і
соматопсихічні
взаємодії:
основні
теоретичні
концепції.
Визначення
психічного здоров'я. Критерії ВООЗ.
© Доцент, к.мед.н. Карвацька Наталія Семенівна
[email protected]
Тел.: +380954065936

2. Буковинський державний медичний університет Кафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка

3.

«Головним скарбом життя є не землі,
що ти завоював, не багатство, що в
тебе є у скринях... Головним скарбом
є здоров'я,... щоб його зберегти,
треба багато що знати»,
— казали древні

4. ПЛАН 1. Медична психологія: визначення, предмет і задачі. 2. Розвиток медичної психології у світі і на Україні. 3. Роль

медичної психології у формуванні сучасних
уявлень про єдність соматичного і психічного.
4. Психосоматичні і соматопсихічні взаємодії:
основні теоретичні концепції.
5. Визначення психічного здоров'я. Критерії ВООЗ.

5. ВСТУП

Високий динамізм соціально-технократичного
розвитку
сучасного
суспільства,
удосконалення інформаційних технологій,
науково-технічні
досягнення
поряд
з
підвищенням якості життя обумовлюють
зростання рівня психоемоційної напруги,
ускладнення структури поведінки особистості,
висувають жорсткі вимоги до інтегративної
діяльності всіх процесів психічної сфери в
цілому та різних органів та систем людини.

6. фактори невротизації населення України

соціально-політична нестабільність
суспільства;
економічна й ідеологічна нестабільність
суспільства;
втрата населенням старих орієнтирів і
відсутність нових;
орієнтація на релігійно-містичні, окультні і
паранаукові системи;
зростання кількості техногенних і природних
катастроф.

7. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Знання основних закономірностей пізнавальної діяльності
дозволить лікарю:
аналізувати діагностичний та лікувальний процеси, робити
висновки,
індивідуалізувати систему лікувальних і профілактичних заходів,
корегувати свої якості як особистості, а також свій
психоемоційний стан при тих чи інших ситуаціях, включаючи
методи саморегуляції хворобливого самопочуття.
зрозуміти психологію колективу, в якому працює лікар
(медичний працівник),
забезпечити обґрунтовану організацію роботи всіх ланок
лікувального закладу для підвищення ефективності лікувальнодіагностичного процесу та профілактики захворювань та
ускладнень.

8. Медична психологія -

Медична психологія розділ медицини, що виник на
перехресті двох наук – психології та
медицини, що вивчає особливості
психіки
хворої
людини
та
її
поведінки.

9.

Психологія розглядається як наука про закономірності
виникнення, розвитку та прояву психіки та свідомості людини, як
конкретної особистості. Психологічна наука являє собою
складну і розгалужену систему наукових дисциплін. Серед них і
медична психологія, яка знаходиться на стику між медициною та
психологією. Вона виступає в якості психологічної і разом з тим
медичної науки, що сприяє взаємозбагаченню теорії і практики
як медицини так і психології. У сферу її компетенції входить
широке коло питань і проблем психологічного плану, що
пов’язані з вивченням особистісних особливостей хворих, типів
реагування пацієнта на своє захворювання, особливостей
взаємостосунків пацієнта з лікарем та іншим медичним
персоналом. Окрім перерахованих аспектів клінічна психологія
звертає увагу на проблеми лікарської етики, деонтології у сфері
взаємодії в системі лікар-хворий.

10. Медична психологія -

Медична психологія розділ
психології,
основним
її
змістом
якої
як
науки,
що
знаходиться на перехресті медицини
і психології, є психологічний аналіз
природи хвороб.
(Е.Кречмер, 1922)

11.

Предметом медичної психології
є вивчення особливостей психіки хворого, їх
вплив на здоров’я та хворобу, а також
забезпечення
оптимальної
системи
психологічних цілющих впливів, обставин, які
супроводжують
діагностику,
лікування,
обслуговування та реабілітацію хворих;
вивчення
особливостей
професійної
діяльності медичних працівників (лікаря,
фельдшера, медичної сестри, молодших
медичних працівників), їх взаємостосунків із
хворими та їх рідними.

12. Завдання медичної психології:

вивчення психічних факторів, які впливають на розвиток
хвороб, лікування і профілактику;
вивчення впливу тих чи інших хвороб на психіку людини;
вивчення динаміки психічних проявів різних хвороб;
вивчення порушень розвитку психіки;
вивчення стосунків хворої людини з медичним
персоналом та оточуючим середовищем;
розробка принципів і методів психологічного дослідження
в клініці;
розробка та вивчення психологічних методів впливу на
психіку хворої людини з лікувальною та профілактичною
метою;
вивчення особистості хворого і оточуючого його
середовища з метою створення найбільш адекватних
психотерапевтичних і реабілітаційних програм.

13. задачі медичної психології

Розробка ефективних методів
психодіагностики, психотерапії,
психокорекції, психопрофілактики,
судово-психологічної експертизи,
деонтології і психогігієни, а також
організація медико-психологічної
допомоги.

14. Медична психологія

1. Загальна медична психологія
2. Прикладна медична психологія

15. 1. Загальна медична психологія

Основні закономірності психології хворого.
Особистість хворого та її вплив на хворобу.
Психосоматичні і соматопсихічні
взаємовпливи при різній патології.
Психологію лікаря.
Психологічну атмосферу лікувального
закладу.
Психологію спілкування хворого і лікаря як
основу психотерапії.
Медичну деонтологію, питання лікарської
етики, лікарської таємниці.

16. 2. Прикладна медична психологія

Особливості психології хворих із нервовими і
психічними розладами.
Психологію хворих, які страждають різними
соматичними захворюваннями (серцевосудинними, ендокринними, шкірними,
новоутвореннями тощо).
Психологію хворих із дефектами органів і систем
(зору, слуху, кінцівок).
Психологію хворих на етапах підготовки до
хірургічних втручань і в післяопераційному періоді.
Перинатальну психологію (вагітних і породіль).
Психологію термінальних хворих.
Медико - психологічні аспекти трудової, військової і
судової експертизи.

17. німецький лікар-фізіолог Вільгельм Вундт (1832 - 1920) „Основи фізіологічної психології”, 1874р. американський психолог Лайнер

Уітмер (1867 - 1956), 1896р.

18. Європейські вчені

німецький психіатр Еміль Крепелін
(1856 - 1926);
французький психіатр Теофіл Рібо
(1839 - 1916);
Ернст Кречмер у 1922р. та
П’єр Жане у 1923р. – випустили перші
керівництва по медичній психології

19.

З.Фрейд
І.П.Павлов
В.М.Бехтерев
А.Р.Лурія
В.Н.Мясіщев

20. Психіка –

це функція головного мозку, за
допомогою якої відбувається
суб’єктивне відображення
об’єктивної реальності, на основі
якого регулюється взаємодія
людини з оточуючим середовищем.

21. Основні форми прояву психіки людини

1. Психічні процеси.
2. Психічні стани.
3. Психічні властивості.

22. Психічні процеси –

психічні явища, які мають фізіологічну
основу, забезпечують первинне
відображення та усвідомлення
людиною відображеної дійсності. Вони
поділяються на пізнавальні, або
когнітивні – відчуття, сприйняття,
уявлення, увагу, пам’ять, мислення,
мовлення, емоційні та вольові.

23. Свідомість –

це вища форма психічної діяльності, яка
притаманна лише для людини, за
допомогою якої вона відображає
об’єктивний світ і цілеспрямовано на
нього діє, перетворюючи його на свою
користь чи користь суспільства.

24. Критерії ясності свідомості

1. Повне орієнтування у собі та в оточуючому
( у місці, часі, оточуючих людях) – аутоалопсихічне орієнтування.
2. Безперервність потоку свідомості.
3. Усвідомлення власного “Я”.
4. Критика до своїх висловлювань та
поведінки.
5. Відсутність продуктивної та негативної
психосимптоматики.

25. Психічні властивості –

характерні для даної людини відносно
стійкі особливості його психіки.

26. Психічні стани –

це тимчасова своєрідність психічної діяльності, яка
визначається загальним функціональним рівнем психічної
активності в залежності від умов діяльності та існування людини
і його особистісних особливостей.
4 види:
мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті);
емоційні (настрій, афект, стрес, фрустрація);
вольові (цілеспрямованість, наполегливість, рішучість та ін.);
стани свідомості (свідомість і самосвідомість, рівень ясності
свідомості).

27. Психічною реакцією

в медичній психології називають
короткочасну (не більше 6 міс.)
відповідь на будь-яку ситуацію або
зовнішній вплив.

28. НАЙБІЛЬШ ТИПОВІ ОЗНАКИ ПСИХІЧНОГО НЕЗДОРОВ’Я (НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ)

1. У сфері психічних процесів:
– неадекватне сприйняття самого себе, свого
„Я”;
– нелогічність;
– зниження когнітивної активності;
– хаотичність (неорганізованість) мислення;
– категоричність (стереотипність) мислення;
– підвищена навіюваність;
–
некритичність мислення.

29. НАЙБІЛЬШ ТИПОВІ ОЗНАКИ ПСИХІЧНОГО НЕЗДОРОВ’Я (НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ)

2. У сфері психічного стану:
– афективна тупість;
– безпричинна злість;
– ворожість;
– ослаблення як вищих, так і нижчих
(інстинктивних) почуттів;
– підвищена тривожність.

30. НАЙБІЛЬШ ТИПОВІ ОЗНАКИ ПСИХІЧНОГО НЕЗДОРОВ’Я (НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ)

3. У сфері властивостей особистості:
залежність від шкідливих звичок;
відхід від відповідальності за себе;
втрата впевненості в собі, в свої можливості;
пасивність („духовне нездоров’я”);
дезінтегрованість;
втрата інтересів, любові до близьких;
пасивна життєва позиція;
неадекватність самооцінки;

31.

ослаблення: (втрата ) або не оправдано
гіпертрофований самоконтроль;
ослаблення волі;
неадекватне сприйняття оточуючого світу;
дезадаптивна поведінка;
конфліктність;
ворожість;
егоцентризм;
прагнення до влади (як самоціль).

32. Здоров'я -

Здоров'я це стан повного фізичного,
психічного, духовного і соціального
благополуччя, а не тільки відсутність
хвороб і фізичних вад.

33. Сучасне уявлення про здоров’я

здатність набувати і
застосовувати знання,
аналізувати проблеми
і приймати рішення
вправи, харчування,
гігієна, відпочинок
Вищі цінності, ідеали,
мета і сенс життя
Духовне
благополуччя
Здоров’я —
це стан повного
фізичного,
психологічного
і соціального
благополуччя
(ВООЗ)
Спілкування і
взаємодія з
іншими людьми
як людина реагує
на події, як
справляється з
невдачами і
стресами

34. Здоров'я — це

динамічний стан організму людини, який
характеризується високим енергетичним
потенціалом, оптимальними адаптаційними
реакціями на зміни умов довкілля, що забезпечує
гармонійний фізичний, духовний і суспільний
розвиток особистості, її добре самопочуття,
ефективну протидію захворюванням, повноцінне
життя та активне довголіття. Водночас здоров'я є
найвищою цінністю людини, не випадково в усіх
вітаннях до свят, дня народження ми один одному
бажаємо здоров'я та щастя.

35. Емоційно здорові люди вміють керувати своїми почуттями, емоціями та настроєм

Ознаками емоційно здорової людини є:
пристосування й адаптація до різноманітного
соціального психологічного оточення;
дбайливе ставлення до власного здоров'я;
відчуття цінності життя;
співчуття до оточуючих і турбота про них;
безкорисливість, неегоїстичність у стосунку до інших;
здатність до глибоких почуттів в особистих стосунках
(співпраця, дружба, кохання);
уміння контролювати свої думки та тіло, що дозволяє
зробити оптимальний (найкращий) вибір для здоров'я.

36. Ознаками інтелектуально здорової людини є:

здатність використовувати свободу вибору дій та вміння
застосовувати її для самовдосконалення;
усвідомлена установка на позитивне мислення;
уміння встановлювати й розвивати міжособистісні
стосунки (творчі, дружні, родинні, сімейні, виробничі,
інтимні);
здатність із розумінням сприймати мотиваційні установки,
думки та індивідуальність інших людей;
уміння вибрати гармонійне співвідношення між розвитком
логічного і творчого мислення відповідно до особливостей
соціально-політичного середовища.

37. Емоції людини — це

вищі психічні функції, які є
певним проявом реакції особи
на фізичне та соціальне оточення,
зміни настрою та почуттів,
психічного стану людини

38. Вплив емоцій на фізичне здоров′я

Емоційні хвилювання завжди
супроводжуються більш-менш глибокими
змінами діяльності нервової системи,
серця, дихання, залоз внутрішньої
секреції, м'язової системи. Залежно від
сили і тривалості емоцій, особливо якщо
вони негативні, реакція організму може
супроводжуватися суттєвими розладами
структури та функції внутрішніх органів і
систем.

39. За визначенням ВООЗ, «психічне здоров’я -

За визначенням ВООЗ,
«психічне здоров’я це стан благополуччя, який дозволяє
людині реалізовувати свій потенціал,
долати життєві труднощі і стреси, плідно
працювати, брати участь у громадському
житті. Психічне здоров'я – це певний
резерв сил людини, завдяки якому вона
може подолати стреси або утруднення,
які виникають у виняткових обставинах».

40. Психічне здоров'я -

Психічне здоров'я – це динамічний процес психічної діяльності,
якому властиві детермінованість психічних
явищ, гармонійний взаємозв'язок між
відображенням обставин дійсності і
ставленням індивіда до неї, адекватність
реакцій на оточуючі соціальні, біологічні,
психічні і фізичні умови, завдяки здатності
людини самоконтролювати поведінку,
планувати і здійснювати свій життєвий шлях у
мікро- і макросоціальному середовищі.

41. Міжнародний стандарт психічного здоров'я включає 10 ознак:

1. Інтелект.
2. Цілеспрямованість.
3. Гнучкість.
4. Логічність мислення.
5. Моральні якості.
6. Соціальна поведінка.
7. Особливості харчування .
8. Емоційність.
9. Відношення до свого здоров'я.
10. Сексуальність.

42. Критерії психічного здоров’я (Г.К.Ушаков (1976)

Причинна обумовленість психічних явищ, їх необхідність, впорядкованість;
Зрілість почуттів відповідає віку людини;
Максимальне наближення суб’єктивних образів до об’єктів дійсності, які
відображаються, гармонія між відображенням обставин дійсності та
відношенням людини до неї;
Відповідність реакцій (як фізичних, так і психічних) силі та частоті зовнішніх
подразників;
Критичний підхід до обставин життя;
Здатність самоуправління поведінкою у відповідності до норм, які
встановлені в різних колективах;
Адекватність реакцій суспільним обставинам (соціальному середовищу);
Почуття відповідальності за нащадків та близьких членів сім’ї;
Почуття сталості та ідентичності переживань в однотипних обставинах;
Здатність змінювати спосіб поведінки в залежності від зміни життєвих
ситуацій;
Самоствердження в колективі (суспільстві) без шкоди для інших його
членів;
Здатність планувати та здійснювати свій життєвий шлях та ін.
Самооцінка психофізіологічного стану

43. КРИТЕРІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я

адекватність сприйняття соціальної дійсності;
інтерес до оточуючого світу;
адаптація до фізичного і соціального середовища;
спрямованість на суспільно – корисну справу;
культура споживання;
альтруїзм;
емпатія;
відповідальність перед іншими;
безкорисливість;
демократизм у поведінці.

44. Критерії психічного здоров’я ( за ВООЗ)

- усвідомлення і відчуття безперервності, сталості та
ідентичності свого фізичного і психічного «Я»;
- відчуття сталості та ідентичності переживань в однотипних
ситуаціях;
- критичність до себе та своєї власної психічної продукції
(діяльності) та її результатам;
- відповідність психічних реакцій (адекватність) силі і частоті
середовищних впливів, соціальним обставинам і ситуаціям;
- здатність самокерування поведінкою відповідно соціальним
нормам, правилам, законам;
- здатність планувати власну життєдіяльність і реалізовувати її;
- здатність змінювати спосіб поведінки залежно від зміни
життєвих ситуацій та обставин.

45. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ психосоматичних впливів

Одним із основних напрямків клінічної
медицини
є
вивчення
проблеми
непсихотичних
психічних
захворювань,
зокрема психосоматичних розладів. Психічне
напруження, конфліктні ситуації можуть
відображатися на соматичному стані хворого і
викликати психосоматичні захворювання.
Соматичні ж захворювання, у свою чергу,
впливають на настрій, сприйняття оточуючого
світу, поведінку, плани і психічний стан
людини в цілому.

46.

У теперішній час відмічається значне
зростання психосоматичної патології в
загальній структурі захворюваності, що
відображає
сучасну
тенденцію
до
переміщення психічних розладів зі сфери
психіатричної допомоги в загальносоматичну
медицину. Це вимагає більш детальної
розробки
та
удосконалення
засобів
діагностики та терапії, у тому числі
психодіагностики та психотерапії при наданні
допомоги
хворим
лікарями
загальної
практики.

47.

Для
успішної
лікувальнодіагностичної діяльності окрім усіх
вузькопрофесійних
знань
лікаря
необхідно цілісне розуміння людини, в
основі якого складні взаємовідношення
між її психічним станом і хворобою.
За
даними
сучасних
нейрофізіологічних досліджень отримані
важливі факти про зв’язки нервової
системи
з
різними
соматичними
системами організму.

48. ПСИХОСОМАТИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

До психосоматичних хвороб належать
соматичні захворювання, у виникненні,
загостренні та рецидивуванні яких
провідна роль належить психогенному
фактору.
За даними ВООЗ, від 38 до 42% всіх
пацієнтів, які відвідують кабінети лікарів
загальної практики, відносяться до
групи психосоматичних.

49. Психосоматичними

називають вторинні функціональні й органічні
розлади внутрішніх органів і систем,
першопричиною виникнення і загострення
яких є психологічні чинники.
Соматопсихічними є психічні розлади,
що розвиваються вторинно під час
соматичних недуг, що не стосуються мозку.

50.

Страждаючі психосоматичними розладами ніколи не
звертаються до психіатрів і тривалий час (іноді
роками) безуспішно лікуються у лікарів інших
спеціальностей, нерідко переходячи від одного лікаря
до іншого. Неефективність багаторічного лікування
цих пацієнтів, які покидають поліклініку або стаціонар
тільки для того, щоб, «вийшовши з них через одні
двері, тут же увійти в інші», наносить велику
моральну шкоду не лише окремим лікарям і
медичним установам, а й всій системі охорони
здоров'я, дискредитуючи в очах хворого, його сім'ї,
друзів і співробітників по роботі всю медичну науку і
практику. Саме тому лікарям загального профілю,
терапевтам,
гастроентерологам,
кардіологам,
хірургам необхідно мати загальне уявлення про
психосоматичні розлади.

51. Структура психосоматичних співвідношень

1. Соматизовані психічні реакції —
соматоформні розлади (СФР), що
формуються в межах утворень
невротичного або особистісноконституціонального регістрів
(невротичні розлади, невропатії й
особистісні розвитки).

52. структура психосоматичних співвідношень

2. Психогенно-особистісні реакції
(нозогенії), що виникають у зв’язку із
соматичним захворюванням (останнє
виступає в якості психотравмівної події,
як фактор суб’єктивно мимовільний,
який істотно впливає на якість життя
хворого) — вторинні невротичні
розлади гострого і пролонгованого
типів.

53. структура психосоматичних співвідношень

3. Органні чи системні соматичні
поразки психосоматичного характеру,
що виникають у відповідь на
констеляцію соціально-психогенних,
особистісно- і біоконституціональних
факторів (у вигляді «відповіді» органа
чи системи-мішені — locus minoris
resistentiae).

54. структура психосоматичних співвідношень

4. Реакції екзогенного типу
(соматогенії), що розвиваються
внаслідок нейротоксичного ефекту
соматичного захворювання, у виді
неврозоподібної чи психотичної
органічної симптоматики.

55. структура психосоматичних співвідношень

5. Соматопсихічна коморбідність —
відносно незалежний паралельний
перебіг соматичного захворювання і
патології психічної сфери.

56. Патогенез психосоматичних розладів визначається:

1) неспецифічною спадковою і вродженою
обтяженістю соматичними порушеннями і дефектами;
2) спадковою схильністю до психосоматичних
розладів;
3) нейродинамічними порушеннями (порушеннями
діяльності ЦНС);
4) особистісними особливостями;
5) психічним і фізичним станом під час дії
психотравмуючих подій;
6) фоном несприятливих сімейних і інших соціальних
факторів;
7) особливостями психотравмуючих подій.

57. В сучасній психосоматиці розрізняють:

1. Схильність до захворювання.
2. Фактори, що дозволяють розвиток хвороби.
3. Фактори, що затримують розвиток хвороби.
Схильність – це вроджена (наприклад, генетично обумовлена), а за
певних умов і набута готовність, яка виливається у форму
можливого органічного або невротичного захворювання.
Поштовхом до розвитку такого захворювання є важкі життєві
ситуації. Якщо маніфестують невротичні або соматичні
захворювання,
то
вони
розвиваються
за
власними
закономірностями, які, однак, тісно пов'язані з факторами
навколишнього середовища. Наприклад, значення сприяючих
розвитку хвороби факторів при хронічних захворюваннях стало
відоме лише останнім часом. У будь-якому випадку для
діагностики як психосоматичного, так і невротичного
захворювання необхідне розуміння ситуаційного характеру його
походження. Констатація наявності психосоматичних порушень
не призводить до заперечення основного діагнозу. Якщо
сьогодні говорять про психосоматичне, біопсихосоціальне
захворювання, то це лише вказує на зв'язок схильність —
особистість — ситуація.

58. Фактори, що затримують розвиток хвороби

Людина, що знаходиться в гармонійних
відносинах зі своїм середовищем, може
перенести екстремальні соматичні і психічні
навантаження, уникнувши хвороби. Однак в
житті зустрічаються особистісні проблеми, які
спричиняють настільки обтяжливу фіксацію і
душевний розлад, що в певних життєвих
ситуаціях призводять до негативних емоцій і
невпевненості в собі. Саме в складних
ситуаціях психосоматично обтяжені пацієнти,
що проявляють емоційну пригніченість, не
можуть правильно оцінити і описати свій стан.

59.

Таким чином, в сучасному розумінні
патогенезу психосоматичних захворювань
визнається багатофакторність в поясненні їх
природи. Соматичний і психічний стан, вплив
схильності і середовища, фактичний стан
навколишнього середовища і його суб'єктивна
переробка, фізіологічні, психічні і соціальні
фактори в їх сукупності – все це має значення
як взаємодіючих між собою факторів
виникнення психосоматичних захворювань.

60. Психосоматичні теорії і моделі

1. Психоаналітичні концепції.
2. Теорія специфічного
психодинамічного конфлікту
Александера.
3. Інтеграційні моделі.
4. Концепція алекситимії.
5. Теорія стресу тощо.

61. Теорія специфічного психодинамічного конфлікту Александера

засновник
сучасної
психосоматики. Александер вперше в 1950 р.
запропонував теорію, згідно якої симптоми
вегетативного неврозу є не спробою
вираження
пригніченого
почуття,
а
фізіологічним супроводом певних емоційних
станів.
Александер
говорить
про
вегетативний невроз у разі постійного
фізіологічного супроводу емоційних станів
напруги за відсутності дії, направленої
назовні і знімаючої напругу. На другому етапі
оборотні функціональні симптоми ведуть до
необоротних змін в органах.
Александер
-

62. Інтеграційні моделі розвитку психосоматичних розладів

Спочатку по-іншому орієнтована самостійна
лінія розвитку психосоматичної теорії
походить з вивчення великого контингенту
хворих з так званими функціональними
порушеннями без патологічної органічної
основи.
До даних моделей відносяться: інтеграційна
модель здоров'я, хвороби і хворобливого
стану по Вайнеру, біопсихосоціальна модель
Ікськюля і Везіака, медична антропологія В.
Вайцзеккера.

63. Концепція алекситимії –

Як прояв нездатності до емоційного резонансу і
«оперативного мислення» (конкретне мислення,
свобода від сновидінь), неможливості виразити
власні переживання, емоції і відчуття, нездатності
людини бути у контакті з власним внутрішнім світом.
Людина як би відокремлена від всього того в собі
самому, що не піддається суворо логічному
впорядкованому аналізу. Всі нюанси власних
душевних рухів залишаються для неї прихованими.
Алекситімія розглядається як деяка сукупність ознак,
що характеризують психічний склад індивідів, що
привертає їх до психосоматичних захворювань.

64. Теорія стресу (Cannon, 1929; Селье, 1982, 1991)

експериментально-психологічні,
клінікофізіологічні,
біохімічні
і
цитологічні
дослідження наслідків емоційного стресу, що
встановлюють
вплив
екстремальних
і
хронічних
стресових
ситуацій
на
сприйнятливість і особливості патогенезу,
течії і терапії психосоматичних захворювань.
В даний напрямок входить велике число
окремих напрямків вивчення психосоматичної
патології (наприклад, стрес і адаптаційні
реакції, стрес і стресові ушкодження, стресфактори
і
картина
їх
суб'єктивного
переживання і т. д.).

65. Нейрофізіологічний напрямок (Анохін, 1975; Губачев, 1994; Судаков, 1987; Курцин, 1973)

Суть цієї теорії полягає в тому, що
порушення
кортикальних
функцій
розглядаються як причина розвитку
органної
патології.
При
цьому
враховується, що всі внутрішні органи
мають своє представництво в корі
головного мозку. Вплив кори великих
півкуль
на
внутрішні
органи
здійснюється
лімбіко-ретикулярною,
вегетативною
і
ендокринною
системами.

66. ВИСНОВКИ

Враховуючи
зростання
впливу
психологiчних здобутків на роботу
лiкарiв
загального
профiлю
слiд
пам’ятати про важливість урахування
основних
психологiчних
закономiрностей,
необхiдних
для
лікувальної взаємодії у практичнiй
дiяльностi
лiкаря;
соціальнопсихологічного
континууму
взаємин
лiкаря та пацiєнта та їхнього впливу на
ефективнiсть лiкувального процесу.

67. Дякую за увагу

68. ЛІТЕРАТУРА З МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
Н.Д.Лакосина, И.И.Сергеев, О.Ф.Панкова. Клиническая психология:
Учебник для студ. Мед. вузов.- М.: Мед-пресс-информ, 2003. – 416 с.
Н.Д.Лакосина, Г.К.Ушаков. Учебное пособие по медицинской психологии. –
М.: Медицина, 1976.- 320 с.
Клиническая психология/Под ред. М.Перре, У. Баумана. – СПб: Питер,
2002. – 1312 с.
Клиническая психология: учебник для студентов мед. вузов и
ф-тов
клинической психологии /Под ред. Б.Д.Карвасарского. – СПб: Питер, 2002.960 с.
Роберт Конечный, Милан Боухал. Психология в медицине. – Прага:
Авиценум мед. изд-во, 1974. – 405 с.
В.Д. Менделевич. Клиническая и медицинская психология. – М.:Мед-пресс,
2001. – 588 с.
И.Харди. Врач, сестра, больной. Психология работы с больными. Пер. с
венгер. Изд. 2-е стереотип.- Будапешт, 1973. – 286 с.
А.В. Квасенко, Ю.Г.Зубарев. Психология больного. – Л.: 1982.
Ташликов В.А. Психология лечебного процесса. – Л.: 1984.
Любан-Плоцца Б, Пёльдингер В., Крёгер Ф., Ледерах-Хофман К.
Психосоматические расстройства в общей медицинской практике.- СПб,
2000.