Павло Григорович Тичина (1891-1967)

1. Біогрфія Павла Тичини

Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в селі
Піски Koзеленького повіту на Чернігівщині в сім’ї
церковнослужителя. Освіту здобув у початковій духовній школі
та в духовній семінарії в Чернігові.
Під час навчання в Чернігові виявилось неабияке музичне
обдарування майбутнього поета — годі він брав участь спочатку
в семінарському, а згодом у міському хорі. Музикальність —
важлива риса особистості Тичини — на¬була яскравого вияву в
його поетичній творчості.
За часів свого чернігівського побуту Тичина зазнав відчутного
впливу української інтелігенції, зокрема таких відомих
письменників, як М. Коцю¬бинський та В. Самійленко. Саме тоді
Тичина дебютував як поет — перші його творі! датуються 1906
роком. Публікації молодого поста з 1912 року почали з’являтись
на сторінках журналів «Літературно-науковий вісник*, «Рідний
край», «Українська хата».
1913 року Тичина переїхав до Києва, де вступив до
Комерційного інсти¬туту’. Навчання поєднував із працею в
театрі М. Садовського, в якому вико¬нував обов’язки помічника
хормейстера. Літературні зацікавлення зумовили
співробітництво Тичини з газетою “Рада”- (пізніше — “Нова
рада”). На той час припадають його знайомство та співпраця в
редколегії газети з відомими українськими літературними
критиками А. Ніковським та С. Єфремовим.
На творчості Тичини суттєво позначились події 1917 року,
пов’язані з бо¬ротьбою українського народу за незалежність.
Поет переймається загальним піднесенням, емоційно
переживає прагнення пригнобленого народу здобути
національну свободу.
Дебютна поетична збірка Тичини «Сонячні кларнети» (1918)
стала най-більш яскравою подією в українській літературі того
часу. Вона поставила автора в ряд найкращих поетів
європейського рівня.

2.

Далі був складний шлях через тривоги й сумніви, навіяні кривавими подіями іромадянської війни.
Суперечливі настрої тих часів віддзеркали-лись у збірках поета «Замість сонетів і октав» (1920),
“Плуг” (1920), «Вітер з України» (1924).
1923 року Тичина переїхав до Харкова, тодішньої столиці Радянської України. Переїзд збігся в
часі з початком творчої кризи поета.
Харківське літературне життя, з одного боку, відзначалось бурхливою активністю, динамікою, а з
іншого, — відчутним ідеологічним контролем з боку владних інституцій, що постійно посилювався.
Хотів того чи ні, але
Тичина поступово втягувався в загальну систему цієї контрольованої літе¬ратури. У різний час він
входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ, очевидно, тоді зазнав виливу українських
письменників комуністичного штибу. Коли ж розпочалися репресії проти української інтелігенції,
страх просто паралізував поета. 1934 року вийшла етапна для нього поетична збірка «Партія
веде». Вона показала, що Тичина повністю прийняв панів¬ну ідеологію, розчинившись як творча
особистість у потоці пропагандист¬ських штампів.
Відтоді поета офіційно проголосили класиком української радянської літератури. Він видав ше
чимало книжок, які, щоправда, не відзначаються особливою художньою вартістю.
Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.
Творчий шлях Тичини — одного з найбільш талановитих українських поетів XX століття — припав
на дуже складний період української історії. Комуністичний режим, який уже на початку 30-х років
унеможливив віль-ний розвиток літератури, наклав свій темний відбиток на творчість митця. Тому
численні поезії, написані Тичиною в роки комуністичного диктату, хоч і становлять певний інтерес
для дослідників, на ділі не цікав: сучасному читачеві. Натомість справжнього класикою
української лірики стала рання творчість Тичини — це поезії, шо увійшли до книжок «Сонячні
кларнети», «Плуг», «Замість сонетів і октав», «В космічному оркестрі», «Вітер з Украї¬ни», а
також твори поза збірками, написані в 1907-1929 роках.
Мітки: Біографія, коротко, конспект по біографії