Павло Тичина

1.

2.

Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня
1891 р. (традиційна дата 27 січня є датою хрещення, так
записано в знайденій у Київському міському архіві в справах
Комерційного інституту виписці з церковної книги), був сьомою
дитиною сільського дяка Григорія.

3.

Батько майбутнього поета, Григорій Тимофійович, не був схожий
на тих дяків, які вчили дітей по селах. Він мав талант педагога.
Годинами сидів маленький Павлусь на печі і слухав, як батько
розповідає дітям урок. Від нього вперше дізнався хлопчик, що
таке поїзд, пароплав; чому сонце велике, а зорі маленькі. Так,
сидячи на печі, він читати і навчився. А ще був батько музично
обдарованою людиною: мав тонкий слух і чудовий голос.

4.

Багато казок і пісень знала мати – добра, мила Марія
Василівна, яку так любив Павлусь. Вона також мала
гарний голос. Вечорами збиралась сім’я, батько грав
на гармонії, а всі співали.

5.

У Павла Тичини було п'ять сестер — Єфросинія (Проня,
1881—1949), Поліна (1884—1925), Оксана (1893—?),
Олександра (Олеся, 1899—1931) і Наталія (1902—
1922), чотири брати — Михайло (1885—1920), Іван
(1888—1969), Євген (1895—1955) і Костянтин (помер
дитиною). Найвідомішим із братів був Євген Тичина,
який працював педагогом у Харкові.

6.

Початкову освіту хлопчик здобув у сільській школі. Від
своїх однокласників він відрізнявся музичними та
вокальними здібностями, а любов до музики і
художнього слова прищепила Павлусеві його
учителька – Серафима Миколаївна Морачевська.
Оцінивши чудовий голос і слух хлопця, вона
порадила батькам віддати Павла в один із
монастирських хорів Чернігова.

7.

У 1901 —1907 pp. він навчався в Чернігівському
духовному училищі, потім у 1907—1913 pp. — в
семінарії. У 1913р. Тичина вступив до Київського
комерційного інституту, працював обліковцем
Чернігівського губернського земства, підробляв
помічником хормейстера в театрі М.Садовського,
завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада»,
редактором журналу «Світло».

8.

Товаришем Тичини в семінарії був Василь Елланський
— майбутній поет Василь Еллан-Блакитний.
Значний вплив на формування Тичини-поета мало
його знайомство з Михайлом Коцюбинським,
літературні «суботи» якого він відвідував з 1911 року.

9.

З 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах
«Літературно-науковий вісник», «Рідний край»,
«Українська хата», «Основа» та ін. Протягом 1913—
1914 pp. він публікує оповідання «Вавилонський
полон», «Богословіє».

10.

Так, улітку та восени 1914—1916 років Тичина
працював роз'їздним інструктором і рахівникомстатистом Чернігівського губернського земського
статистичного бюро. Це дало йому можливість
зробити низку цінних фольклорних записів.

11.

Коли розпочалася Перша світова війна, Київський
комерційний інститут перевели до Саратова. Тож
студент Тичина, щоб скласти зимові заліки 1915 року,
мав добиратися на Волгу. Захворів на переродження
серця.

12.

Поет Володимир Самійленко, рятуючи Павла, запросив
його до себе в Добрянку (нині селище міського типу
Ріпкинського району Чернігівської області). Тут
Тичина зустрів своє перше кохання на ім'я Наталя. Їй
поет присвятив одну з найкращих ліричних поезій
«Зоставайся, ніч настала…» Але закоханим не
судилося бути разом; дівчина померла від сухот. Ця
історія стала основою есе Павла Загребельного
«Кларнети ніжності».

13.

Згодом Тичина працював завідувачем відділу хроніки
газети «Нова Рада» (1917) і відділу поезії журналу
«Літературно-науковий вісник» (1918—1919),
головою української секції Всеукраїнського
видавництва (1919), завідувачем літературної частини
Першого державного драматичного театру УСРР
(1920).

14.

Почавши поетичну творчість уже за чернігівського
періоду, Тичина в атмосфері Києва першого року
державного відродження України закінчив першу
свою книгу поезій «Сонячні кларнети» (1918,
фактично вийшла в 1919), у якій він дав своєрідну
українську версію символізму, створив власний
поетичний стиль, який здобув власну назву —
«кларнетизм».

15.

1923 року він переїздить до
Харкова,входить до літературної
організації «Гарт».

16.

Там же в Харкові в цей час він працює в журналі
«Червоний шлях», багато пише, вивчає вірменську,
починає оволодівати грузинською і тюркськими
мовами, стає діячем заснованої в тодішній українській
столиці Асоціації сходознавства.

17.

У роки Великої Вітчизняної війни П. Тичина під час
евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначних
творів поета цього періоду була поема «Похорон
друга» (1942). Численні збірки поета виходили й у
повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість
людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них
уже не набула такого широкого звучання, як
попередні.

18.

Серед поем П. Тичини найфундаментальнішою можна
вважати симфонію «Сковорода», видану посмертно
книгою досить значного обсягу. Писалась вона
протягом мало не всього творчого життя поета.
(Перші розділи її опубліковані 1923р. в журналі
«Шляхи мистецтва», потім робота над поемою
продовжувалась у 1923-1934 і 1939—1940 pp., а
збирання матеріалів тривало до 50-х років). Така
надмірна увага до постаті Сковороди — не випадкова,
адже Григорій Сковорода — духовний батько Тичини
періоду «Сонячних кларнетів».

19.

З 1929 р. поет є дійсним членом Академії наук України.
Протягом 1943—1948 pp. Тичина очолював Міністерство освіти України.

20.

Його доля: Лідія Папарук, котра сімнадцять літ
«наполегливо торувала шлях» до серця Тичини.
Побралися вони, коли жінці було 40, а письменникові
– 49.

21.

Про Великий Голод Тичина наважився згадати на початку
1960-х — у ”Пісні про Степаниду Виштак”. Тичина
завершував такі слова: ”Голодав як і всі, в тридцять
третім році”.

22.

Помер поет 16 вересня 1967 р. Похований
П.Г.Тичина на Байковому кладовищі в
Києві.