Агностицизм Давіда Юма
Агностицизм Iммануїла Канта
Агностицизм Ернста Маха i Ріхарда Авенарiуса
Теорія пізнання (гносеологія)
Елементи процесу пізнання
Суспільно-практична діяльність (практика) як головна рушійна сила пiзнання
види практичної діяльності:
Функції практики у пізнанні:
Пiзнання – процес цiлеспрямованого активного вiдображення об’єктивного свiту у свiдомостi людей, зумовлений суспiльно-iсторичною практикою
види пізнання:
2. Діалектика пізнання. Проблема істини
чуттєве i раціональне пiзнання
Раціональне пізнання
сенсуалізм
рацiоналiзм
вищі форми пiзнання
3. Проблема істини
Істина є суб’єктивним образом об’єктивного свiту, вона є єдністю абсолютного i вiдносного, об’єктивного i суб’єктивного.
Вчення про істину (основні поняття)
Співвідношення абсолютного та відносного в істині
сучасна теорія пізнання ґрунтується на таких принципах:
3.68M
Category: philosophyphilosophy

Філософський аналіз пізнання

1.

Лекція 8.
ФІЛОСОФСЬКИЙ
АНАЛІЗ ПІЗНАННЯ
© Фокина Лидия Петровна

2.

1.Пізнання як предмет
філософського аналізу.
2.Діалектика пізнання.
3.Проблема істини.
© Фокина Лидия Петровна

3.

Питання для обговорення на
семінарському занятті
1. Основні змістові наголоси у
понятті пізнання. Види пізнання
та їх взаємозв’язок.
2. Рівні та форми пізнання.
Пізнання як процес.
3. Діалектика пізнання.
4. Проблеми істини в пізнанні.
Істина і правда.
© Фокина Лидия Петровна

4.

© Фокина Лидия Петровна

5.

© Фокина Лидия Петровна

6.

Агностицизм
(від грец. A – не,
гносис – знання)
це філософське вчення, яке
заперечує цілком або частково
можливість достовірного
пiзнання сутностi дiйсностi.
© Фокина Лидия Петровна

7.

Історичні форми агностицизму
© Фокина Лидия Петровна

8.

Скептицизм давньогрецьких
філософів (Пiррон, Енесiдем, Секст
Емпiрик та iн.).
Представники
цього
напрямку
стверджували: істинність або хибність
майже всіх положень однаковою мiрою
може бути доведена чи заперечена.
Однозначно твердити, що людство здобуває
достовірні знання, не можна. Скептицизм
не заперечує можливості iснування знань,
він лише пiдкреслює їх видимість i
вiрогiднiсть, суб'єктивнiсть.
© Фокина Лидия Петровна

9. Агностицизм Давіда Юма

Англiйський філософ Нового часу
стверджував, що нашi знання ми
отримуємо з досвiду. А в досвiдi ми
маємо справу тільки з вiдчуттями,
тому крім них ми нічого знати не
можемо. Отже, концепції Д.Юма
притаманний
сумнів
щодо
заперечення реальності як об'єкта
наукового дослiдження.
© Фокина Лидия Петровна

10. Агностицизм Iммануїла Канта

нiмецький філософ визнавав
iснування матеріальних речей
поза нашою свiдомістю, але
вважав, що їх сутність мов
замкнута у собі. Вона схована від
нас i пiзнати її неможливо. Для
вираження цієї думки Кант увiв
поняття «речі в собi».
© Фокина Лидия Петровна

11. Агностицизм Ернста Маха i Ріхарда Авенарiуса

Агностицизм
Ернста Маха i Ріхарда
засновниками напрямку у фiлософiї, який дістав
Авенарiуса
назву «емпiрiокритицизму». У центрi цієї філософії
стоїть поняття досвiду. Але досвід
емпіріокритицизм розглядав не як вiдображення
об’єктивного свiту, а як внутрiшнiй змiст
свiдомостi, людських переживань, якi виникають
незалежно від впливів зовнішнього свiту – як потік
вiдчуттiв, очищених від субстанцiї, причинностi i
взагалi від об'єктивної реальностi. На цьому ґрунтi
емпіріокритицизм заперечує достовірність
людських знань, спроможність науки пiзнавати
об’єктивну iстину.
© Фокина Лидия Петровна

12.

«корені» агностицизму:
• складність і суперечливість
процесу пізнання;
• обмеженість почуттєвого
пізнання, можливість у ньому
помилок і ілюзій;
• складність логічного
пізнання;
• історична обмеженість і
неповнота знань та інші.
© Фокина Лидия Петровна

13.

Проблему пізнавальнопрактичного ставлення
людини до навколишнього
світу вивчає гносеологія (від
грец. – гносис – пізнання;
логос - учення, наука), або
теорія пізнання.
© Фокина Лидия Петровна

14. Теорія пізнання (гносеологія)

це галузь філософії, що вивчає
природу пізнання, закономірності
пізнавальної діяльності людини,
передумови, засоби та форми
пізнання, відношення знання до
дійсності, а також умови й
критерії його істинності.
© Фокина Лидия Петровна

15.

У сучасній філософії термін «знання»
вживається в трьох значеннях:
1) як здатність, навички що-небудь
здійснити;
2) як будь-яка пізнавально-значуща
інформація;
3) як гносеологічна форма ставлення
людини до дійсності, що існує поряд із
практичним ставленням.
© Фокина Лидия Петровна

16. Елементи процесу пізнання

1) суб'єкт пiзнання – це той, хто дiє, впливає на об'єкт. Людина не є
суб'єктом сама по собi. Вона стає i усвiдомлює себе суб'єктом тільки в
процесi предметної діяльності i спiлкування. Пiд суб'єктом слід розумiти
людину, яка є вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що
здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає й історично передає
їх новим поколінням;
2) об’єкт пiзнання – це той фрагмент (частина) об’єктивної реальності
(соціальної, природної, правової та ін.), який включений у людську діяльність
i пiзнання. Об’єктивна реальність iснує незалежно від людини, суб’єкта.
Проте як об’єкт вона перебуває в єдностi, у взаємозв'язку із суб’єктом.
Об’єктом пiзнання виступають не тільки явища природи та суспiльства, а й сама
людина i відносини мiж людьми, їхнi взаємини, а також свiдомiсть, пам'ять, воля,
почуття, духовна діяльність в усiй поліфонії її проявів. Таким чином, об’єкт пiзнання –
це те, що залучено суб’єктом з об’єктивного взаємозв'язку природи i суспiльства, те,
на що спрямована людська дiяльнiсть;
3) посередники пiзнання – це засоби пiзнання як матеріального характеру
(знаряддя працi, прилади, iнструменти, комп’ютери тощо), так i ідеального
(поняття, категорiї, художні образи, моральнi норми, наукові теорiї, концепції
© Фокина Лидия Петровна
тощо).

17. Суспільно-практична діяльність (практика) як головна рушійна сила пiзнання

Практика – матерiальна, чуттєвопредметна, цiлепокладаюча діяльність
людини, яка спрямована на змiну i
пристосування природного i
соціального середовища до потреб
суспільства.
© Фокина Лидия Петровна

18. види практичної діяльності:

1) матеріальна, виробнича діяльність людей. Вона
пов’язана зі створенням матеріальних благ для життя
людей.
2) суспільно-політична практика. Вона вбирає в себе
діяльність держави і її органів, громадських організацій і
закладів, практику інформаційної та ідеологічної роботи,
тобто роботу творчих сил, преси, радіо, телебачення та ін.
3) практика в різних сферах життя суспільства, таких як
правова сфера, освіта, охорона здоров’я, мистецтво й
інших.
4) науково-експериментальна діяльність. Це особливий вид
практики. Сучасна наука неможлива без використання
різних приладів, реактивів, вимірювальних стендів,
полігонів, комп’ютерів.
© Фокина Лидия Петровна

19. Функції практики у пізнанні:

© Фокина Лидия Петровна

20. Пiзнання – процес цiлеспрямованого активного вiдображення об’єктивного свiту у свiдомостi людей, зумовлений суспiльно-iсторичною практикою

Пiзнання – процес
цiлеспрямованого активного
вiдображення об’єктивного
свiту у свiдомостi людей,
зумовлений суспiльноiсторичною практикою
людства
© Фокина Лидия Петровна

21. види пізнання:

1) життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у
процеси повсякденної людської життєдіяльності; воно є дуже різноманітним
за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування:
тут емоції переплетені зі знаннями, бажаннями тощо;
2) мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через
переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а
ставлення людини до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір
проявам уяви, фантазії, суб’єктивним схильностям людини. Завдяки цьому
художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш
багатогранно, багатобарвно та життєво;
3) наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі
знання; воно є спеціалізованим і спеціально організованим, контролює свій
хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;
4) релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як
божественне виявлення, особливе просвітлення і, хоча ці джерела
залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для
контролю, ні для світового використання, немає сенсу заперечувати особливу
значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігійних
© Фокина Лидия Петровна
настановах;
сама історія людства переконливо це доводить.

22. 2. Діалектика пізнання. Проблема істини

© Фокина Лидия Петровна

23. чуттєве i раціональне пiзнання

Чуттєве пiзнання
є початковим i взагалi передумовою пiзнання. Воно
виникає при безпосереднiй взаємодії суб’єкта i об’єкта,
маючи три форми: вiдчуття, сприйняття i уявлення. Відчуття
– це вiдображення за допомогою п’ятьох органів чуття,
окремих властивостей, певних сторін речей.
Відчуття вiдображають те, що «лежить» на поверхнi
явищ. Вони не в змозі проникнути в їх сутнiсть.
© Фокина Лидия Петровна

24. Раціональне пізнання

Мислення.
Форми раціонального пiзнання – поняття,
судження, умови – дають можливість знайти
закономірності у розвитку природи i
суспiльства.
© Фокина Лидия Петровна

25. сенсуалізм

наголошує на тому, що всi знання, якi
має людство, виведенi з чуттєвого
досвiду; що вiдчуття є єдиним
ланцюгом, який поєднує людину із
зовнішнім свiтом. Рацiональнi форми
пiзнання вважаються спекулятивними,
надуманими, такими, що не
вiдповiдають iстинi.
© Фокина Лидия Петровна

26. рацiоналiзм

стверджує: тільки на основi
раціонального мислення можна пiзнати
сутність процесів i явищ. Чуттєвi форми
пiзнання раціоналізм оголошує лише
передумовою виникнення знань на
ранніх стадiях цивiлiзацiї.
© Фокина Лидия Петровна

27. вищі форми пiзнання

Гіпотеза – це науково
обґрунтоване припущення
про існування явищ, про
внутрішню їх структуру або
функції, про причини
виникнення і розвиток явищ,
вірогідність яких на
сучасному етапі виробництва
і науки не може бути
перевірена і доведена.
Прикладами гіпотез можуть
бути положення про
походження життя на Землi,
про виникнення сонячної
системи i iн.
© Фокина Лидия Петровна
Теорія – це найбільш
адекватна форма наукового
пізнання, система
достовірних, глибоких і
конкретних знань про
дійсність, яка має струнку
логічну структуру і дає
цілісне, синтетичне уявлення
про закономірності та суттєві
характеристики об’єкта.
Такою є сучасна теорiя
атомного ядра, теорiя
відносності у фiзицi, теорiя
спадковості в бiологiї.

28. 3. Проблема істини

© Фокина Лидия Петровна

29. Істина є суб’єктивним образом об’єктивного свiту, вона є єдністю абсолютного i вiдносного, об’єктивного i суб’єктивного.

Процес пiзнання істини – це постiйна боротьба за
подолання обмеженості людських можливостей
на шляху досягнення iстини.
© Фокина Лидия Петровна

30. Вчення про істину (основні поняття)

© Фокина Лидия Петровна

31. Співвідношення абсолютного та відносного в істині

© Фокина Лидия Петровна

32. сучасна теорія пізнання ґрунтується на таких принципах:

1) принципі об’єктивності, тобто визнанні об’єктивного існування дійсності
як об’єкта пізнання, її незалежності від свідомості та волі суб’єкта;
2) принципі пізнанності, тобто визнанні того факту, що людські знання в
принципі здатні давати адекватне відображення дійсності, її об’єктивно
істинну картину; що пізнанню людини немає меж, хоча на кожному
історичному етапі воно обмежене рівнем розвитку практичної діяльності
людства та засобів пізнання;
3) принципі активного творчого відображення, тобто визнанні того, що
процес пізнання – це цілеспрямоване творче відображення дійсності в
свідомості людини;
4) принципі практики, тобто визнанні суспільно-історичної предметночуттєвої діяльності людини щодо перетворення природи, суспільства і самої
себе основною, рушійною силою, метою пізнання та критерієм істини;
5) принципі конкретності істини, який наголошує, що абстрактної істини не
може бути, істина завжди конкретна, кожне положення наукового пізнання
слід
розглядати в конкретних умовах місця та часу.
© Фокина Лидия Петровна
English     Русский Rules