Теорія пізнання

1. Теорія пізнання

2. ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ (гносеологія)

це розділ філософії, що вивчає
природу пізнання, закономірності
пізнавальної діяльності людини, її
пізнавальні можливості та здібності,
а також передумови, засоби
пізнання, відношення знання до
дійсності, закони його
функціонування, умови і критерії
його істинності та достовірності.

3. Пізнання – це

Процес здобування знань, створення
образів, моделей теорій реальності
(це інформативний аспект пізнання);
Прагнення оволодіти реальністю,
проникнути в її приховані підвалини
(це активістський або вольовий аспект
пізнання);
Бажання досягти найважливішого,
найпозитивнішого для людини стану
досконалості
(це смисловий аспект пізнання).

4. Пізнавання -

Пізнавання це, в принципі, адекватне, а в
ідеалі - об’єктивно-істинне
відображення дійсності, яке
опосередковується суспільноісторичним розвитком,
практичним ставленням людини
до світу.

5. Принципи гносеології:

об′єктивність
пізнаванність
активне і творче відображення
діалектика
практика
історизм
конкретності істини

6. Суб′єкт пізнання- реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких проявах, як мислення, чуття, розум,

Суб′єкт пізнанняреальна людина, суспільна істота,
наділена свідомістю, насамперед у
таких проявах, як мислення, чуття,
розум, воля.
Об'єкт пізнання –
це те, на що спрямовується
пізнавальна діяльність суб'єкта.

7. Ступені пізнання

Чуттєве
Раціональне
Практика

8. Чуттєве пізнання

Зір
Відчуття
Дотик
Сприйняття
Слух
Уявлення
Смак
Гносеологічний
образ
Нюх

9. Раціональне пізнання

Поняття
Судження
Умовивід
Гносеологічний
образ
Проблема
Гіпотеза
Ідея
Концепція
Теорія

10. Практика

З
Н
А
Н
Н
Я
Практика
Істина
Заблудження
Хиба

11. Форми чуттєвого відображення

Відчуття –
це відображення окремих властивостей
предметів та явищ внаслідок їх
безпосереднього впливу на органи чуття
людини, які поєднують її із зовнішнім світом.

12.

Сприйняття –
це чуттєве відображення предметів та явищ
дійсності в сукупності притаманних їм
властивостей при безпосередній дії на
органи чуття людини.

13.

Уявлення –
це форма чуттєвого відображення, яка
відтворює
властивості
дійсності
за
допомогою слідів, залишених у пам’яті
предметами, що раніше сприймалися
суб’єктами.

14.

Гносеологічний образ –
це рухливі копії речей, процесів,
явищ.

15. Раціональне пізнання – мислення.

Мислення – це процес активного,
цілеспрямованого, узагальненого,
опосередкованого суттєвого та
систематичного відображення дійсності
і розв’язання проблем її творчого
перетворення в таких логічних формах,
як поняття, категорії, судження,
умовиводи.

16.

Категорії –
це універсальні форми мислення і
свідомості, які відображають
загальні властивості,
взаємозв’язок, закономірності
розвитку всіх матеріальних і
духовних явищ і процесів.

17. Форми раціонального пізнання:

Поняття –
це форма раціонального пізнання, яка
відображає сутність об’єкта і дається
його всебічне пояснення.

18.

Судження –
це форма виразу змісту поняття, їх
синтез.

19.

Умовивід –
це логічний процес виведення із
суджень на підставі закономірних,
суттєвих і необхідних зв’язків нового
судження, яке своїм змістом має нове
знання про дійсність.

20.

Проблема –
це форма знання і засіб наукового
пізнання, що є єдністю двох
змістовних елементів: знання про
незнання і передбачення
можливості наукового відкриття.

21. Гіпотеза – це науково – обґрунтоване, але ймовірне знання, істинність якого ще не встановлена і не доведена.

22. Ідея – це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення.

23. Концепція – це науково - обґрунтований доведений вираз головного змісту теорії, який, проте, на відміну від теорії ще не може

бути втіленим у струнку логічну систему
точних наукових понять.

24.

НАУКОВА ТЕОРІЯ –
це відносно замкнута, змістовна система
знань, котра об’єднує й описує деяку
сукупність явищ та процесів.
Безпосередня мета наукової теорії –
пояснення і передбачення цих процесів
та явищ, які становлять предмет її
вивчення, на основі відкритих нею
законів, у широкому розумінні –
теоретичне відображення дійсності.
Має дві функції: систематизації знань,
відкриття шляхів для пошуку нових
знань.

25. Практика –

це вся матеріальна, предметно –
чуттєва діяльність людей,
спрямована на перетворення
природи і суспільних відносин.

26. Практика діяльність бездіяльність результативна нерезультативна

Мотиви-потреба-інтерес-мета-засоби-результати-наслідки
дія
вчинок
праця
Внутрішня
зовнішня
безпосередня
опосередкована
ближня
далека
ДОСКОНАЛІСТЬ
Передбачувані
непередбачувані

27. Структура практики:

1. Праця, матеріально – виробнича
діяльність
2. Історична, соціально –
перетворююча діяльність
3. Наукові експерименти

28. Функції практики:

1.
2.
3.
Практика – основа пізнання, вихідний пункт і
рушійна сила його розвитку
( знання – це
результат практики);
Практика виступає як сфера реалізації здобутих
людських знань;
Практика – це об’єктивний критерій істини: сама
вона дає змогу встановити достовірність знань,
відповідність їх об’єктивній дійсності.

29. Результат пізнання є знання, яке може бути:

істинним,
хибним,
оманливим

30. Істина – це знання, яке передбачає максимально повне і точне виявлення властивостей предмета.

31. Види істини:

відносна
об’єктивна
за ступенем
наближення
суб’єкта
до об’єкта
за змістом
суб’єктивна
за формою
ІСТИНА
абсолютна
конкретна
за умовами
застосування

32. ОБ'ЄКТИВНА ІСТИНА

це такий зміст знань,
котрий не залежить
від людини, її
свідомості, мислення.
Від людини, її
мислення, здібностей
залежить її готовність
і здатність розкрити
сутність явищ,
тенденції її розвитку.

33. АБСОЛЮТНА ІСТИНА:

ПЕРШЕ
ЗНАЧЕННЯ:
АБСОЛЮТНА
ІСТИНА– це
повне, точне,
вичерпне
відображення
об’єкта у
мисленні
людини. Такі
знання не
можна
спростувати.
ДРУГЕ
ЗНАЧЕННЯ:
абсолютні
істини
«ВІЧНІ
ІСТИНИ» факти, що
встановлені з
повною
достовірністю,
які відбулися
реально.
ТРЕТЄ ЗНАЧЕННЯ:
уявлення про
можливість пізнання
людиною світу в
цілому. Однак слід
підкреслити, що ні
людина, ні людство
цього ніколи
досягнути не
зможуть. Це
пояснюється тим,
що наші знання про
Всесвіт є
неостаточними і
завжди будуть
такими, оскільки
світ продовжує
розвиватися.

34.

35. ВІДНОСНА ІСТИНА

це неповне,
незавершене,
неостаточне
знання, котре в
процесі пізнання
уточнюється,
поглиблюється.
Воно визначається
рівнем розвитку
науки в даний
період.

36. Хиба –

це такий обумовлений зміст
людського знання, в якому
дійсність відтворюється
неадекватно і який
обумовлений рівнем розвитку та
його місцем у суспільстві.

37. Омана –

це невідповідність образу та
об’єкту пізнання.

38. Інтуїція –

Це такий спосіб одержання нового
знання ( форма пізнання), коли за
неусвідомленими в даний момент
часу ознаками і , не усвідомлюючи
шляху руху власної думки, суб’єкт
робить наукове відкриття, одержує
нове об’єктивно – істинне знання
про дійсність.

39. Характеристики інтуїції:

безпосередність
несподіваність
неусвідомленість шляхів
одержання нового знання.

40. Раптовість є результатом синтетичної діяльності мислення, внутрішні процеси якої не усвідомлюються суб’єктом, бо немає наочного

зв’язку результату з
попередньою інтелектуальною
діяльністю.