Філософія кінця ХІХ - ХХ століття

1. Філософія кінця ХІХ - ХХ століття

2. План лекції

1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
Особливості філософії ірраціоналізму.
Основні напрями.
Напрям позитивізму та його етапи.
Некласична філософія ХХ століття.
«Філософія життя».
Антропологічні напрями філософії ХХ
століття.
Екзистенціалізм.
Фройдизм.
Неофрейдизм.
Тенденції розвитку філософії на межі ХХХХІ століть. Феноменологія. Герменевтика.
Прагматизм. Неотомізм.

3. Основні напрямки

Сцієнтизм – світогляд, який позитивно
оцінює соціальні наслідки НТР, вважає
головним завданням філософіїобслуговування бурхливого розвитку науки.
Найбільш відомі школи:
• позитивізм
• неопозитивізм

4.

Ірраціоналізм – негативна реакція на
НТР, усвідомлення нерівномірності
технічного і духовного прогресу;
констатація духовної кризи,
песимістичні прогнози майбутнього. В
центрі – людина загублена і
“занедбана” в сучасному світі.
Основні школи:
• Екзистенціалізм
• Філософія життя
• Психоаналіз
• Неофройдизм

5.

Не займають таких крайніх позицій і не
укладаються в цю схему:
Феноменологія
Прагматизм
Теїстичні концепції:
неотомізм та персоналізм

6. Позитивізм -

Позитивізм це концепція, яка зазначає, що людське мислення проходить
три етапи розвитку: теологічний (релігійний), метафізичний
(філософський) та позитивний (науковий). Вперше ця
концепція була сформована Оґюстом Контом у 30-х роках
XIX століття. У своїй основній праці «Курс позитивної
філософії» (1842) Конт запропонував концепцію, за якою
істинне знання про світ є результатом конкретних наук,
очищених від гуманітарних інтерпретацій, які, на його
думку, є безпідставними і неістиними. Представники:
Огюст Конт, Г. Спенсер, Дж. Ст. Мілль); ІІ позитивізм – Е.
Мах, Р. Авенаріус; ІІІ-й етап (30-50-ті рр. ХХ ст.) це
логічний позитивізм або неопозитивізм - Віденський
гурток ( М. Шлік, Р. Карнап), Львівсько-Варшавська школа
логіки (А. Тарський, Я. Лукасеви, логік, математик,
філософ Б.Рассел, засновник філософії лінгвістичного
аналізу Л. Вітгенштейн).

7. Людвіг Вітгенштайн 1889 - 1951

Дух неопозитивізму Л. Вітгенштайн сформулював так
«Межі моєї мови означують межі мого світу».
Мовний підхід до філософії.
Буденна мова багатозначна. Значення це спосіб
вживання слова. Буденна мова це мова-гра
лінгвістичними символами. Мовні ігри це вільні витвори
розуму і бажання. Мова уподібнюється грі, бо значення
слова є його використання в мові.
Слова і вирази, які зовні здаються однаковими, мають
різне значення і вживаються залежно від контексту.
Отже, мова-гра не є замкнутим відношенням одних
слів до інших, а включена в реальну людську
життєдіяльність.

8. Карл Поппер (1902-1994)

Розглядав проблему зростання наукового знання,
особливо
Історія наукових відкриттів – це історія сміливих
припущень та їх перманентних спростувань – принцип
фальсифікації;
Відмовлявся визнавати науку як організовану та
абсолютно досконалу мовну систему, вважаючи, що
особливої уваги заслуговує те, як наука робить відкриття;
Будь-яка наука не застрахована від фаллібілізму (від лат.
fallibilis — «зобов'язаний помилятися» або «схильний
помилятися»), тобто ймовірності помилятися;
Ввів у філософії та науці процедуру фальсифікації
(принципове спростування будь-якого твердження);

9.

Некласична філософія
посилення ірраціональності
людина керується почуттям, волею,
підсвідомим, а не розсудком; розум вже не є
визначальною сутністю людини
руйнуванні ідеї “ прогресивного розвитку ”
виникнення феномену “сірої маси”

10.

Що в світі є самим нераціональним (нелогічним)?

11.

Особливості
філософіїї ХХ ст.
Вийшла далеко за межі
академаудиторій
Виникає
значна
кількість
філософських напрямів та течій. Їй
властива колосальна різноманітність,
строкатість, насиченість різновидами
та варіантами
Постала у своїх основних
проявах
неокласичною
Радикальна переоцінка ідей,
уявлень,
Цінностей; тенденція мінімалізму
Отримала розповсюдження
через видання, публічні лекції,
симпозіуми та семінари тощо
Для філософіїї ХХ ст. не існує
заборонених тем: від інтимного
життя людини до проблем
походження Всесвіту
Мова філософії стала зрозумілою
для кожної людини, була
звернена до загалу
Актуалізація попередньої
філософіїїта
Концентракція на ідеях ХХ ст.

12.

Класична
Некласична
На перший план у людській
Розум є вищою і
найціннішою частиною
людської психіки
Розум здатний висвітлити
глибини й орозумнити їх
За допомогою розуму
людина спроможна
належним чином
організувати своє життя і
взаємини з буттям
психіці виходять чинники,
які за своєю природою не
розумні, а
позарозумні,
масштабами й силою дії
вони перевершують
розум.
Оскільки нерозумні
чинники психіки потужніші,
то розум нездатний їх
опанувати.
Розум не лише не сприяє
гармонізації людського
життя, а іноді заважає
цьому.

13. Некласична філософія ХІХ-поч.ХХст.

У 1819р. вийшов
друком 1 том праці
А. Шопенгауера
“Світ як воля та
уявлення”,
яку вважають першою
працею некласичної
флософії.
волюнтаризм - в основі
буття лежить воля

14.

Все, що являє себе як таке, що
існує, тримається на пориві до
самоздійснення.
Воля не підлягає розумовому
поясненню, це просто сліпе
поривання,оскільки все просякнуте
волею, світ являє собою нещадну
боротьбу за існування,
На рівні людини воля усвідомлена
(але не стає розумною)
Отже, воля - порив, натиск, сліпе бажання,
неусвідомлене прагнення (властива всім
предметам існуючого світу)

15. Песимізм Шопенгауера

« Самотність є жеребом всіх
видатних розумів».
«Те, що люди називають долею, є
всього лише сукупністю
здійснених ними безглуздь»
«Хто не любить самітності той не любить свободу, тому що
лише на самоті можна бути
вільним»
«Світ - це госпіталь невиліковних
хворих»

16.

Сьорен
К’єркегор
(Кіркегор)
(1813-1855)
«Страх і трепет»,
«Щоденник звабника»

17.

Першим і єдиним предметом, гідним
уваги філософії, може бути тільки
людина.
Пізнати людину узагальнюючими
засобами науки неможливо, оскільки
кожна людина унікальна і неповторна.
Людина може осягнути себе через
внутрішнє переживання та
самозаглиблення

18. Кожна людина проходить три стадії самопізнання та самотворення:

1.естетична, коли людина прагне
здобувати все нові й нові життєві
враження
2.етична, коли людина стабілізує своє
життя,дотримуючись моральних норм
3.релігійна,коли відчуваючи
виправданість своєї індивідуальності
прямим відношенням до Бога, людина діє
на цій засаді, не знаючи ніяких соціальних
чи моральних обмежень

19.

К’єркегор уперше використав термін
”екзистенція”
Слово”екзистенція”
перекладається з латини як
”існування”, але у вихідному
значенні воно вказує на вихід за
межі усталеного, встановленого.

20.

«Щоденник звабника» С. Кьєркегор
Йоганнес - це естет, який отримує чуттєве задоволення не стільки від
акту спокуси, скільки від «інженерії можливості спокуси».
Його реальною метою є маніпулювання людьми та ситуаціями
різними способами, які породжують цікаві роздуми у його розумі.
Життя – це насолода?
«…він кинув її, як дерево, яке скидає з себе
опале лисття: він відроджувався - вона в’яла».
чоловік
Регіна Ольсен
жінка

21.

Отже,Шопенгауер і
К’єркегор є
ірраціоналістами, тобто
тлумачення людини як
істоти,що діє переважно під
впливом не розуму,
а почуттів, емоцій, волі
тощо.

22.

Філософія життя — течія в
філософії кін. 19 - поч. 20 ст., що
висуває в якості висхідного
поняття «життя», «вітальність» як
основу світу.
Представники — А. Шопергауер,
Ф. Ніцше, В.Дільтей, А. Бергсон,
О.Шпенглер
А. Шопергауер «Світ як воля й
уявлення»
© Волковинський С.О.

23.

Ідеї «філософії життя»
Ірраціоналістична філософська
школа, в центрі якої поняття
“життя”, як цілісна реальність,
не тотожна ні духу, ні матерії.
Фрідріх Ніцше
1844- 1900
Так казав Заратустра», «По той бік добра і
зла»
воля до влади (Воля до міці, воля до волі) –
визначальна для людського буття
Воля – сенс життя, прагнення людини до
самореалізації

24. «Так казав Заратустра»

“Бог помер” – констатація занепаду релігії та традиційних
систем цінностей
“Надлюдина” – природна еволюція людини, замість
моральних цінностей – воля, життєва енергія
Необхідно зруйнувати в людині ТВАРИНУ, щоб звільнити
ТВОРЦЯ
“ штовхни того хто падає ” – звеличення сили та зневага до
слабкості (моральний нігілізм)
критика християнства – обґрунтування людської слабкості

25.

Справжня людина — це людина,
що володіє потужною життєвою
силою, життєвими інстинктами, в
якій не згасло і не пригнічено
діонісійське
(пристрасне,
хаотичне, ірраціональне) начало.
Там, де починає переважати
інтелект, згасає життя, людина
стає ручною твариною, що живе
за законами рабскої моралі та
штучним законам науки.© Волковинський С.О.

26.

Бог помер – людина вільна!
Вільний розум вимагає
пояснень, інші – тільки віри…
Весь світ вірить у це, але
чому тільки не вірить весь світ!
Людина - це канат, який натягнуто між
твариною й надлюдиною, - канат над
прірвою.
Небезпечне
проходження,
небезпечно бути на шляху, небезпечний
погляд, звернений назад, небезпечний страх
і зупинка.

27. Антропологічні напрями філософії ХХ століття

Фройдизм – засновник
Зиґмунд Фройд, у психології
більш поширеною є назва
психоаналіз, дещо пізніше,
окремі його учні як К.-Г. Юнг
п6ереосмилили його ідеї, що
призвело до появи нового
вчення – неофройдизму.
Філософська антропологія
була заснована німецьким
філософом Максом
Шелером, який запропонував
ідею людини як діяльної істоти,
яка проявляє себе в усьому та
єдина істота здатна пов’язати
себе із буттям.
Екзистенціалізм – виник у
Франції, першими його
представниками вважають А.
Камю та Ж.-П. Сартра, які
черпали свої ідеї у творчості
С.Кєркегора (людина
визначається через суб'єктивне
існування), Ф.Ніцше (людина як
вольова істота) та Е. Гусерля
(свідомість сама є буттям, а не
чимось окремим від нього).

28. Філософія екзистенціалізму

29.

Філософія екзистенціалізму
Екзистенціалізм вважають однією з
провідних течій філософії Західної Європи
XX ст. Він виник у 30-ті роки (умовною
датою його народження вважають вихід у
1927 р. праці німецького філософа М.
Гайдеггера «Буття і час»)

30.

Екзистенціальна філософія – одна з найбільш модних
сучасних філософських систем. Це, насамперед,
пояснюється тим, що вона звертається до людини, її
життя, проблем існування, її внутрішнього світу.
Екзистенціальна філософія виникла, як особливий
напрямок, після 1-ої світової війни у Німеччині (Мартін
Хайдеггер (1889 – 1976), Карл Ясперс (1883 – 1969)) і Данії
(Сьорен К’єркегор (1813 – 1855), Отримала свій
подальший розвиток після 2-ої світової війни у Франції
(Жан-Поль Сартр (1905 – 1980), Альбер Камю (1913 –
1960), Габріель Марсель (1889 – 1973)) і Іспанії (Хосе
Ортега-і-Гассет «Бунт Мас»(1983 – 1955)).

31.

Філософія екзистенціалізму
виникла, таким чином, на
крутому переломі суспільної
історії. Вона є теоретичним
усвідомленням драматизму
першої половини ХХ
століття, трагізму людини,
котра потрапила на межу
життя і смерті, буття і
небуття в результаті
реальної загрози її існуванню
як людини, як виду.

32.

Лихоліття світових воєн, їх
трагічні наслідки, похитнули
ілюзії частини інтелігенції
Заходу щодо сенсу життя, його
раціональності. На зміну цьому
прийшло розчарування,
невпевненість у майбутньому,
зневіра, відчуття приреченості
людини, безглуздя самого її
існування. Необхідно було
знайти відповіді на запитання:
в чому сенс життя? Що
робити? І чи взагалі варто
жити?

33.

Основоположною ідеєю усіх цих різних
філософських течій, яка їх об’єднувала, було
поняття життя та його ірраціональне
тлумачення.

34.

Життя не можна пізнати ні з допомогою почуттів,
ні з допомогою мислення. Воно пізнається лише
інтуїтивно. Таке тлумачення життя і стало
відправним моментом у розвитку екзистенційної
філософії.

35. Екзистенціалізм

Релігійний
Марсель, Ясперс, Бердяєв
Атеїстичний
Сартр, Хайдеггер, Камю

36.

Поділ між ними умовний. Релігійний ґрунтується на тому,
що все від Бога. Атеїстичний на тому, що Бога немає, але
життя без нього неможливе і абсурдне. Екзистенціалізм (від
лат. existentia – існування) – дослівно: філософія існування,
існування людини – ірраціональний, суб’єктивноідеалістичний напрямок у сучасній світовій філософії.
Ірраціональний (від лат. irrationalis – нерозумний) –
принцип ідеалістичних філософських вчень, які розумовому,
раціональному пізнанню протиставляють інтуїцію, віру,
одкровення, “екзистенційне прояснення” тощо.

37.

Основними поняттями цієї
філософії є: “існування”,
“тривога”, “розпач”,
“закинутість”, “абсурд”,
“приреченість”, “заколот”,
“провина”, “сумнів”, “відчай”,
“пристрасть”, “свобода”, “сенс
життя” тощо. Тобто, всі ці
поняття мають відношення
до людини, її внутрішнього
світу – всього того, що і є
предметом філософії
екзистенціалізму.

38.

Фундаментальним, визначальним Жан-Поль Сартр
поняттям екзистенційної філософії є
поняття існування. Існування, на думку
Сартра, це не що інше як переживання
суб’єктом свого власного буття. Поняття
“існування” не піддається пізнанню ні
науковими, ні іншими методами.

39.

За Сартром: “існування” означає:
випробовувати почуття, ставати,
бути ізольованим, бути
суб’єктивним, бути вічно
стурбованим самим собою .
“тривога” – це означає, що людина
має “почуття відповідальності”.
“Розпач” – це даремні очікування,
нездійсненні мрії, що приводить до
розпачу. “
Жан-Поль Сартр

40.

Значне місце у філософії екзистенціалізму займає проблема
свободи, її тлумачення. Сама “екзистенція”, існування людини
ототожнюється з її свободою однак свобода визначається як
особистісний вибір людини. “Формула “бути вільною” для людини
означає самовизначення до її власних бажань”. Дійсна свобода
відкривається для людини тоді, коли вона знаходиться у пошуку, у
турботі, тривозі, що її немає. “Людина не може бути то рабом, а
то вільною. Вона повністю і завжди вільна або її (людини) немає
взагалі” (Ж.-П. Сартр).

41.

Важливим поняттям
філософії існування є
“смисл життя”, той
зміст, який філософи
вкладають в це поняття.
В чому ж смисл життя?
Навіщо людина живе? Для
чого?

42.

У філософії екзистенціалізму
питання про смисл життя
вирішується однозначно:
життя людини – це “буття
для смерті” (Сартр), тому і
життя, і смерть – абсурдні.
“Абсурдно те, що ми
народилися, абсурдно і те, що
ми живемо”. “Рух людини до
смерті – основний смисл
людського буття
(М.Гайдеггер).
Мартін Гайдеггер

43.

Камю вважав абсурдним весь
світ, в якому людина
приречена на абсурдне
існування. Який же вихід з
цього? Виходу немає.
Залишається суїцид,
самогубство. “Залишається
лише одна по-справжньому
серйозна філософська
проблема самогубства,” –
писав А.Камю
«Міф про Сізіфа»
Альбер Камю

44. Альбер Камю (1913-1960)

Світ
реальний,
але не
розумний
•Світ
налаштований
вороже до людини
•Пізнання
світу
–
це
спроба
впорядкувати,
олюднити світ
Людина не
робить вибору
де жити, вона
живе у тому світі
в який її закинута
Людина живе у
абсурдному
світі
•Людина може обирати,
або пристосуватися до
свого часу, або звестися
над ним
•Головним питанням для
людина стає сенс життя і чи
воно варте того, щоб його
прожити
•Людина смертна , але
при
цьому
здатна
піднятися над абсурдом,
здатні до цього одиниці
•Труднощі потрібно
усвідомлювати і боротися
з ними

45.

Екзистенціальна філософія
протиставляє людині
суспільство як щось вороже їй,
що руйнує її свободу,
індивідуальність. Звідси вимога
бунту проти нього. Бунтувати
– означає існувати. Кредо
Камю: “Я бунтую – це означає,
що я існую”.

46.

Бунтівна людина – це особистість, яка
говорить “ні”, яка все заперечує. Камю
протиставляє бунт, як він його розуміє,
боротьбі людини за свої права, проти її
абсурдного існування. Філософ протиставляв
бунт революції, бо остання примушує
людину робити те, чого вона часто-густо не
хоче, нав’язуючи їй чужі погляди, чужу мету,
обмежуючи її свободу.

47.

“Істини серед нас немає.
Двоїстість і суперечність
оточують нас і ми ховаємося від
самих себе”. Світ – це
шифрограма, яку не можна
розшифрувати, стверджує Ясперс.
Безнадійні спроби раціонального
пізнання. Для цього потрібна віра
– або релігійна, або філософська.
Карл Ясперс

48.

Абсурдність, ірраціональність філософії існування
виявляється також і в утвердженні, що “глибинні основи”
свого існування людина здатна пізнати лише в
екстремальних умовах, в т.зв “пограничних ситуаціях”
як то: провина, смерть, самогубство, заколот,
страждання тощо.

49.

В цілому філософія
екзистенціалізму є ірраціональносуб’єктивістським вченням,
суттєвими рисами якого є песимізм,
перебільшення значення
суб’єктивного, фатальна
приреченість людини, абсурдність її
існування тощо .

50.

• на перше місце висуваються категорії абсурдності буття,
страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
• особистість має протидіяти суспільству, державі,
середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй
свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;
• поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними
та взаємозумовленими в літературних творах
екзистенціалістів;
• вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у
свободі особистості;
• існування людини тлумачиться як драма свободи;
• найчастіше в художніх творах застосовується прийом
розповіді від першої особи.

51. Психоаналіз -

Психоаналіз Психологічна і
філософська концепція,
яка вважає основою
буття людини поле
несвідомого.
Засновник – Зігмунд
Фрейд (фрейдизм ->
неофрейдизм)
Наприкінці 30-х років
виник неофрейдизм,
представники якого
(Е.Фромм, К.Хорні та ін.)
спробували відійти від
біологізмум Фрейда і
створити соціологічну і
культурологічну
доктрину

52.

Психоаналіз (від грец. — душа та
— розтин) — метод психотерапії
та
філософсько-психологічне
вчення, що визначає підсвідомі
психічні процеси та мотивації
рушійною
силою
лююдської
діяльності.
Був розроблений в кін. 19 — поч.
20 ст. З.Фройдом.

53. Зиґмунд Фройд (1856-1939)

Людина біологічна істота (організм), якою керує вітальна
потреба – задовольняти свої бажання, вона формується під
впливом двох інстинктів лібідо (сексуальний потяг) та
мортидо (потяг до смерті, який проявляється в агресивній
поведінці)
Людська поведінка цілком і повністю може бути описана
через прагнення задоволення інстинктивних потреб
Суспільство накладає заборону (табу) на прояви інстинктів, тобто на
їх повну реалізацію
Культура – це репресивна система через, яку здійснюється тиск на прагнення
задовольнити бажання
Людина опиняється між прагненням задовольнити бажання і табу

54.

55.

ПСИХОАНАЛІЗ
ФРЕЙДА
ДОВОДИТЬ БЕЗПІДСТАВНІСТЬ
ПРЕТЕНЗІЙ
ЛЮДИНИ
ВВАЖАТИ СЕБЕ РОЗУМНОЮ
ІСТОТОЮ, ЩО КЕРУЄТЬСЯ В
СВОЄМУ
ЖИТТІ
ВЛАСНИМ
РОЗУМОМ
ФРЕЙД ЗОСЕРЕДЖУЄ УВАГУ
НА
АМОРАЛЬНОСТІ,
АГРЕСИВНОСТІ
ЛЮДСЬКОЇ
ПРИРОДИ

56.

В
основі
всіх
людських
пристрастей та вад лежать два
базових інстинкти :
1.СЕКСУАЛЬНИЙ
(ПОТЯГ
ДО
ЖИТТЯ, “ЛІБІДО”, ЕРОС )
2.АГРЕСИВНИЙ
(ПОТЯГ
ДО
СМЕРТІ, ТОНАДОС)
ВОНИ СИЛЬНІШІ ЗА РОЗУМНІ
МОТИВИ,
ПОТРЕБИ
ТА
ІНТЕРЕСИ ЛЮДИНИ

57.

РОЛЬ
ПІДСВІДОМИХ
ІМПУЛЬСІВ
ВИЯВЛЯЄТЬСЯ НЕОДНОЗНАЧНО
З ОДНОГО БОКУ ВОНИ ЛЕЖАТЬ В
ОСНОВІ РІЗНОМАНІТНИХ НЕВРОЗІВ,
ДУШЕВНИХ КОНФЛІКТІВ, ПРОЯВІВ
ЗЛА, АГРЕСІЇ, НАСИЛЬСТВА.
З ДРУГОГО БОКУ ВОНИ ЖИВЛЯТЬ
ТВОРЧУ АКТИВНІСТЬ ЛЮДИНИ У
МИСТЕЦТВІ,
У
НАУКОВОМУ
ПІЗНАННІ,
У
ВСІХ
ФОРМАХ
ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (сублімація)

58. Структура людської психіки за Фройдом

59.

Тлумачення сновидінь
Сновидіння - це код, шифр, у вигляді якого знаходять своє
задоволення приховані бажання
«тлумачення сновидінь є королівським шляхом до пізнання
несвідомої діяльності розуму»
Що нам сниться? Чому нам сниться те, чи інше?
Те, що нас найбільш турбує, чи ні?
Що стосується безпосередньо подій, які передували сну, то
уві сні з'являються дрібні, випадкові і забуті враження
щоденному житті. Те, що під час неспання ми переживаємо
найбільш інтенсивно, то під час сну заховано найглибше».

60.

Терміни:
Витіснення
—
переведення
психічного змісту із свідомості у
несвідоме та збереження його у
несвідомому стані.
Сублімація — відхилення енергії
сексуальних потягів від прямої
мети
і
спрямування
на
несексуальні (соціальні) цілі.

61.

Неофрейдизм
Послідовники Фрейда (представники неофрейдизму) вважають, що провідну роль у
становленні людини грають суспільно-культурні впливи. Тобто вони зосереджують
свою увагу на соціальних та культурних процесах. На їхню думку, саме ці процеси
роблять істотний вплив на виникнення внутрішньо-особистісних конфліктів
індивіда. В основі всіх теоретичних побудов цього напрямку лежать поняття
несвідомого та принципової конфліктності відносин особистості і суспільства.
Основними представниками неофрейдизму є К. Хорні та Еріх Фромм.
Лідерами неофрейдизму є Г. Маркузе, Г. Юнг, В. Райх, А. Адлер.

62.

Карл Ґустав Юнґ
Архетип - прообраз, початковий образ, ідея, первісна
форма.
Із психоаналізу Фрейда Юнг запозичив поняття
свідоме і несвідоме, проте останній термін він
диференціював, розрізняючи «особисте несвідоме» та
«колективне несвідоме» - це психічна спадщина
людства, яка, подібно до людського тіла, розвивалась
шляхом еволюції й позначена численними людськими
досвідами. Усе, що коли-небудь було виражене
індивідуальною психікою окремої людини, стає
складовою психічної структури людини, а на рівні
колективного — складовою колективного несвідомого

63.

Архетипи, згідно з Юнгом, постають формальними
образами поведінки або символічними образами, на
основі яких оформляються конкретні наповнені змістом
образи, відповідні в реальному житті стереотипам свідомої
діяльності людини. (напр., голуб миру)

64.

Використовується в рекламі
бренд «Nike», що означає в перекладі з англійської мови
«Ніка» - богиня перемоги, і народжується символ бренду знаменитий зараз «штрих» (від англ. «swoosh») стилізоване крило Ніки - богині перемоги.
З чого випливає висновок, що бренд «Nike» є втіленням
архетипу Героя.

65.

Архетипи «Аніма» (чоловіче начало) і «Анімус» (жіноче
начало) втілюють несвідомий початок, який виражено в
образі протилежної статі - «ідеальний образ».
Якщо чоловічий образ в рекламі демонструє набір рис,
пов'язаних з активністю, сміливістю і раціональними
здібностями, то жіночий, навпаки, пов'язаний з пасивністю,
зайвою емоційністю жінки, яка завжди виконує залежні
ролі.

66.

Е. Фромм «Мистецтво любові»
Фромм: «Любов - це активність, а не пасивний афект, це
допомога, а не захоплення. У найбільш загальному вигляді
активний характер любові можна описати у вигляді
затвердження, що любов означає перш за все давати, а не
брати».

67.

Любов - це активна зацікавленість в житті і розвитку того,
що ми любимо. Де немає активної зацікавленості, там
немає любові.
Турбота і зацікавленість ведуть до іншого аспекту любові:
до відповідальності. Сьогодні відповідальність часто
розуміється як накладається обов'язок, як щось нав'язане
ззовні. Але відповідальність в її істинному розумінні це від
початку до кінця добровільний акт.
Фундаментальна потреба у поєднанні з іншою людиною
таким чином, щоб могти звільнитися з в'язниці власної
ізоляції, тісно пов'язана з іншим специфічним людським
бажанням, бажанням пізнати «таємницю людини».

68.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ
— це вчення про свідомість, про
феномени та їх смисли.
Фено́мен (від грец. φαινόμενον —
«те, що з’являється», «явище») —
термін, що
позначає явище,
надане в
чуттєвому
спогляданні.
Едмунд Гусерль

69.

Правильна точка зору полягає в
тому, що в явищах свідомості
суб’єкт та об’єкт знаходяться в
співвідношенні.
Тому людська свідомість
інтенціональна, тобто спрямована
на предмети, феномени. В людській
свідомості містяться знання про
предмети невід’єдно від їх
усвідомлення (оцінки предметів,
знання про їх використання).

70.

Феноменологічна редукція
спрямована на збереження
повноти життєвого світу.
Для цього необхідно :
1. Феноменолого-псіхологічна
редукція – очищення феноменів
свідомості від зовнішньої
реальност та усвідомлення їх як
хвилювання свідомості.
(Усвідомлення сприйняття дерева)

71.

Едмунд Гуссерль
Феноменологія німецького філософа Едмунда
Гуссерля (1859 – 1938), його концепція, що
предмет, об’єкт пізнання не існує без суб’єкта, а
виявляється і створюється лише в результаті
інтуїції – містичної здатності людини до
пізнання, котре не спирається ні на досвід, ні на
мислення; суб’єктивістські та ірраціональні ідеї
“філософії життя” німецького філософа
Вільгельма Дільтея (1833 – 1911) та
французького філософа Анрі Бергсона (1859 –
1941) тощо.
Анрі Бергсон
Вільгельм Дільтей

72.

Герменевтика
(від
грец.
hermeneuo — пояснюю) —
1) мистецтво розуміння як
осягнення смислів та значення
знаків;
2) філософське вчення про
онтологію
розуміння
та
епістемологію інтерпретації.
Представники : Г. Гадамер,
М.Гайдеггер. «Мова — домівка
буття» М.Гайдеггер

73.

Прагматизм – американська філософія “дії”, яка зводить
суть понять, ідей, теорій до практичних операцій
підкорення Н.Ч.Пірс, В. Джеймс, Джон Дьюї. Філософія,
на їх думку, повинна бути не міркуванням над
першоосновами буття і пізнання, а загальним методом
вирішення практичних проблем, які встають перед
людиною в безупинно мінливому світі.
Неотомізм – сучасний етап у розвитку томізму – вчення
Фоми Аквінського; одержав офіційне визнання
Ватикану. Він претендує на універсалізм, об'єднання в
цілісному синтезі віри і розуму, умогляди і емпірії,
споглядальності і практицизму, індивідуалізму і
соборності.