4.Соцкульт простір_a01880e5-27e2-4519-b711-c6ab178673a2

1.

Людина в соціокультурному просторі
Суспільство. Соціальна згуртованість і соціальні
цінності
Суспільством
називається
сукупність
людей,
об’єднаних певними відносинами, зумовленими
способом виробництва матеріальних і духовних благ,
які змінюються упродовж історії.
Характерні ознаки суспільства: спільність території
проживання людей; цілісність (суспільтво є єдиним
цілим); сталість, тобто період існування триваліший
за життя одного покоління; здатність відтворювати й
підтримувати міцні внутрішні зв’язки; певний рівень
розвитку культури, наявність власної системи
цінностей;
самодостатність,
саморозвиток
і
саморегулювання

2.

Суспільство складається з окремих людей, великих і
малих груп людей, об’єднаних потребами, інтересами,
симпатіями, віком, статтю, національністю.
У суспільстві існують стійкі форми суспільного життя —
соціальні інститути, що дозволяють людям створити
систему відносин.
Соціальний інститут — це відносно стійка модель
поведінки людей і організацій у певній сфері
життєдіяльності суспільства. Соціальні інститути можуть
бути формальними й неформальними.
Формальні соціальні інститути, освіта чи уряд,
регулюються законами й іншими нормативними актами.
А неформальні інститути — це об’єднання за інтересами,
наприклад, культурні чи соціальні фонди, клуби тощо.

3.

Поділ формальних соціальних інститутів за сферами
життя людини:
- економічні інститути опікуються виробництвом і
розподілом благ, послуг, регулюванням грошового
обігу, організацією праці тощо; це — гроші, корпорації,
ринок;
- політичні інститути пов’язані зі встановленням,
виконанням, підтриманням влади; політичними
інститутами є уряд, парламент, поліція, армія;
-культурні й виховні інститути: до них належать
сім’я, школа, інші навчальні, наукові, художні
заклади, релігійні організації

4.

Суспільство
від
звичайного
натовпу
людей
відрізняється тим, що є організованим і має
структуру.
Соціальна структура — це ієрархічно впорядкована
сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот,
організацій,
інститутів,
об’єднаних
стійкими
зв’язками та відносинами.
Основними елементами соціальної структури є люди
та їхні групи – соціальні групи.

5.

Соціальні
групи
наділені
та
користуються
неоднаковими правами, мають різні зобов’язання,
можливості, рівні багатства, слави, престижу, що
відповідає їхньому статусу. У Давньому Римі цей
термін означав стан, правове становище особи.
Нині соціальним статусом називають авторитет і
повагу, якими користується людина, її положення в
суспільстві.
Розташування людей за соціальною ієрархією згори
вниз за чотирма основними критеріями нерівності:
неоднаковими прибутками, рівнем освіти, доступом
до влади, престижем професії — розуміється як
соціальна стратифікація.

6.

У соціології соціальною стратифікацією називають
вертикальне розшарування суспільства. Належати до
певного класу — означає мати доступ до відповідних
матеріальних і соціальних благ, володіти певним обсягом
влади
та
відповідальності,
розпоряджатися
різноманітними ресурсами, бути носієм певної культури.
У сучасних суспільствах представники вищих класів —
еліти — обіймають привілейовані посади та мають
найпрестижніші
професії.
Зазвичай
їхня
праця
високооплачувана та пов’язана головним чином з
інтелектуальною діяльністю, виконанням управлінських
функцій. Вожді, королі, царі, президенти, політичні
лідери, успішні бізнесмени, видатні вчені та діячі
мистецтв утворюють еліту суспільства.

7.

Надзвичайно важливим елементом структури сучасних
суспільств є середній клас — група людей, що має стійкі
доходи, достатні для задоволення широкого кола
матеріальних і соціальних потреб. До середнього класу, як
правило, відносять таких людей, які мають високий рівень
освіти і кваліфікації. Групи, що належать до середнього
класу, займають проміжну позицію між верхівкою й
нижніми класами суспільства. Належність до нього
визначається
власністю,
освітніми
чи
технічними
навичками, управлінською діяльністю. У сучасному
розумінні до середнього класу належать дрібні та середні
власники й підприємці, вчителі, лікарі, юристи,
кваліфіковані робітники та службовці.

8.

Ця частина суспільства володіє певною власністю,
економічною незалежністю, свободою вибору сфери
діяльності. Висока якість життя, упевненість у
майбутньому зумовлює зацікавленість середнього
класу в збереженні існуючого ладу, а тому його значна
питома вага в соціальній структурі зумовлює добробут
суспільства. У розвинених країнах до середнього класу
належить приблизно 80 % населення. Серед найнижчих
прошарків — некваліфіковані робітники, безробітні,
жебраки, маргінали, тобто люди, які втратили своє
попереднє соціальне становище й не змогли
адаптуватися до нових умов. Це особи, які перебувають
у граничному стані відносно суспільства або певної
соціальної групи

9.

Одним із вирішальних факторів суспільного розвитку є
соціальна згуртованість, що базується на спільних
цінностях, міцних соціальних зв’язках та спільному
виконанні суспільних обов’язків.
Соціальна згуртованість є близькою до ідеї соціальної
солідарності, коли люди та їх групи готові діяти й
об’єднуватися заради спільної справи. Солідарність — це
єдність переконань і дій, взаємодопомога й підтримка
членів соціальної групи, що ґрунтуються на спільності
інтересів і необхідності досягнення загальних групових
цілей, спільна відповідальність.
Розуміння людством необхідності спільних дій та співпраці
для вирішення нагальних проблем робить солідарність
загальнолюдською цінністю. Сьогодні солідарність набуває
особливого значення у зв’язку із загостренням глобальних
економічних, екологічних, політичних та соціальних
проблем.

10.

У загальному розумінні соціальна згуртованість — це
задіяність і участь членів суспільства в політичному,
економічному та культурному житті; це почуття
солідарності й належності до суспільства, що засноване
на ефективному використанні громадянських прав та
інших надбань демократичного суспільства.
Соціальна згуртованість направлена на досягнення
добробуту абсолютної більшості громадян, гармонічні й
стабільні відносини, подолання соціальної ізоляції.

11.

Соціальна згуртованість і спільні дії передбачають не
лише участь, а й відповідальність за ці дії.
Відповідальність
—
усвідомлення
особистістю
власних обов’язків та їх виконання.
Соціальна відповідальність виникає тоді, коли
поведінка людини має суспільне значення й
регулюється соціальними нормами. Вона залежить
від індивідуальних особливостей людини, її місця в
системі суспільних відносин та характеру цих
відносин.
Відповідальність
є
найважливішою
якістю
особистості,
оскільки,
беручи
на
себе
відповідальність, людина самореалізується.

12.

Соціальна згуртованість, солідарність, відповідальність
є базовими соціальними цінностями. Саме вони
сприяють духовному розвитку суспільства, соціалізації
людей, освоєнню ними моральних суспільних норм,
способів поведінки та взаємодії як між окремими людьми,
так і соціальними групами.
Соціальні цінності включають знання, навички, вміння,
особистісні якості, форми виховання, добробут,
справедливість, свободу тощо. Спільними рисами
соціальних цінностей є те, що вони підтримуються
більшістю суспільства, сприяють збереженню стабільних
соціальних відносин та впливають на суспільний стан і
розвиток.

13.

Етнічна, конфесійна, гендерна різноманітність і
рівність
Сучасне українське суспільство є полікультурним.
Полікультурність, або ж культурна різноманітність,
означає співіснування в межах однієї країни багатьох
культур, жодна з яких не є панівною. Територія нашої
держави формувалася під впливом різних держав та
суспільно-політичних систем. Тому не дивно, що в
результаті історичного розвитку сучасне українське
суспільство набуло ознак багатокультурності.

14.

З давніх-давен на теренах України знаходили свій дім
представники різних культур, народів, етнічних груп.
Тут жили давні племена, виникали й зникали держави,
проходили важливі торговельні шляхи.
Протягом багатьох століть на території нашої
Батьківщини співіснували народи, культури, мови,
релігії. Нині в Україні проживають представники понад
130 національностей.

15.

У демократичному суспільстві розвиток кожної культури
супроводжується
розвитком
окремої
особистості,
формуванням у неї відповідного ставлення і до
загальнолюдських цінностей, і до цінностей власної
культури.
Різноманіття
культури
українського
суспільства виявляється не лише в її етнічній
різнобарвності, а й, зокрема, у релігійній. Слово
«конфесія» в сучасній українській мові має два
значення:
1) віросповідання;
2) самостійний, незалежний від інших релігійний
напрям,
відгалуження
Термін
«міжконфесійний»
використовується
на
означення
стосунків
між
представниками різних напрямів однієї релігії, а також
між представниками різних релігій.

16.

Для поглиблення міжконфесійного діалогу в Україні діє
низка міжконфесійних організацій державного та
регіонального рівнів. Найбільшою і найвпливовішою з
них є Всеукраїнська рада церков і релігійних
організацій. Рада була утворена 1996 р. як
представницький міжконфесійний консультативнодорадчий орган з метою об’єднання зусиль церков і
релігійних організацій у справі духовного відродження
України.

17.

З метою розвитку і збереження культур різних
етнонаціональних та конфесійних груп в Україні
проводяться різноманітні заходи, конференції, круглі
столи,
дні
культури,
табори
толерантності,
етнокультурні фестивалі тощо.
Демократичний розвиток суспільства неможливий
без добросусідства та міжкультурного діалогу.
Міжкультурний діалог — відкритий і шанобливий
обмін думками, на основі взаєморозуміння та поваги,
між окремими людьми та групами людей, що
різняться за етнічними, культурними, релігійними й
мовними ознаками, а також за історичним
походженням.

18.

Кожна людина незалежно від расової, національної,
конфесійної приналежності виконує в суспільстві певну
соціальну роль, що характеризує ще одну її
різноманітність. Таку розбіжність відображає термін
«гендер», який учені-соціологи запозичили з англійської
філології, де він означає граматичний рід (чоловічий,
жіночий і середній). Цей термін впевнено ввійшов у
науковий обіг наприкінці 70-х років ХХ століття.
Гендер
—
це
змодельована
суспільством
і
підтримувана
соціальними
інститутами
система
цінностей, норм і характеристик «чоловічої» та
«жіночої» поведінки, стилю життя та способу
мислення, ролей жінок і чоловіків та їхніх стосунків.
Жінки й чоловіки розрізняються за статтю. Слова
«чоловік» і «жінка» асоціюються з такими ознаками, як
відмінності репродуктивних функцій, будова тіла,

19.

Для того щоб вирізняти їхні суто біологічні ознаки,
використовується поняття біологічна стать.
Гендер створюється суспільством як соціальна модель
особистості дівчат і хлопчиків, жінок і чоловіків.
Відповідно до цих соціальних і культурних настанов
визначається їх місце в соціумі (вибір професії,
кар’єра, міра відповідальності, участь у політичному
житті держави). Ці соціальні норми закріплюються в
сім’ї, школі й університеті, політичних структурах,
економіці, культурі та ін.
Розрізняють поняття стать і гендер.
Стать є стартовою позицією, її не вибирають, з нею
дитина з’являється у світ, вона очевидна з моменту
народження.
Гендер є своєрідним підсумком соціалізації людини в
суспільстві відповідно до її статевої приналежності.

20.

Відповідно до гендерної теорії тільки біологічні
(статеві) відмінності між жінками і чоловіками є
постійними, стійкими.
Гендерні (соціальні) відмінності не мають чіткої
закріпленості, вони менш стабільні й можуть
змінюватися. Тому в різні історичні періоди роль жінок і
чоловіків у сім’ї й суспільстві була різною й залежала
від соціальних умов.
Соціальні ролі чоловіка й жінки із часом змінюються. У
патріархальному суспільстві жінка цілком залежала від
чоловіків (свого батька, чоловіка, братів та ін.). За часів
класичного капіталістичного суспільства публічна сфера
діяльності (політика, освіта, професійна діяльність,
культурне життя) належала переважно чоловікам, а
приватна (домашнє господарство, виховання дітей) —
жінкам.

21.

Цінності
індустріального
суспільства
визначали
домінуючою публічну сферу, а приватна сприймалась
як вторинна, обслуговуюча. Відповідно визначалася й
підтримувалася ієрархія гендерних ролей, коли жінка
мала прислуговувати своєму чоловікові, залежачи від
нього.
У постіндустріальному – інформаційному суспільстві
відбувається
поступове
вирівнювання
прав
і
можливостей чоловіків і жінок і в публічній, і в
приватній сферах, тобто суспільство наближається до
гендерного балансу.