Організація медичного забезпечення військ

1.

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК

2.

Важливою складовою Збройних Сил
України є військово-медична служба.
Здійснюючи безперервне піклування про
збереження та зміцнення здоров’я
особового складу військ, участь у
підтриманні постійної боєздатності
особового складу, медична служба робить
вагомий внесок в забезпечення бойової
потужності та високої боєздатності
Збройних Сил України.

3.

4.

Медична служба забезпечує найбільш
повну реалізацію фізичних та
психологічних можливостей особового
складу військових частин, сприяючи тим
самим успішній діяльності Збройних Сил
України.

5.

Кожний військовий лікар повинен добре
розуміти особливості ведення бойових дій,
глибоко знати особливості виникнення та
перебігу бойової патології, твердо знати та
вміло реалізовувати головні принципи
організації та проведення лікувальноевакуаційних, санітарно-гігієнічних та
протиепідемічних заходів в умовах воєнних
конфліктів різної інтенсивності, та володіти
достатніми організаційними навичками

6.

7.

Переліченими якостями повинен
володіти не тільки кадровий склад
медичної служби, а також і ті лікарі –
офіцери медичної служби запасу, які
прийдуть у Збройні Сили України,
якщо інтереси Батьківщини будуть
вимагати від них виконати свій
суспільний та громадський обов’язок

8.

9.

Відомо, що в мирний час медична
служба всебічно готується до роботи в
бойових умовах. Але без сумніву наші
знання про медичні аспекти
майбутньої війни, не можуть
вважатися вичерпними.

10.

Основними умовами
діяльності медичної
служби у воєнний час є:

11.

По-перше, несподіваність нападу, тобто
спосіб розв’язання війни, при несподіваному
нападі медична служба перебуває в найбільш
несприятливих умовах, оскільки вона
повинна відновити свою боєздатність
(втрати), прийняти участь в ліквідації
наслідків нападу, організувати медичне
забезпечення бойових дій;

12.

По-друге, виникнення втрат на суші, в
морі, в глибокому тилу вимагає від
медичної служби високої бойової
готовності, маневреності і
взаємозаміняємості її формувань, а також
чіткої взаємодії;

13.

По-третє, нерівномірність і
одномоментність виникнення санітарних
втрат різко збільшить їх невідповідність,
особливо на початку війни, з наявними
силами та засобами медичної служби,
тобто, як правило, потреб буде багато, а
сил мало

14.

Четверта умова, одномоментне виникнення
масових санітарних втрат навіть без
застосування ядерної та хімічної зброї.
Застосування сучасних засобів ураження
(високоточної зброї, боєприпасів вибухової
дії, об’ємного вибуху, касетних боєприпасів),
безперервне удосконалення авіаційної,
артилерійської, мінної та стрілецької зброї і
здатність гарантовано уражати цією зброєю
цілі на всю глибину оперативної побудови
військ обумовлюють значне зростання втрат
від звичайної зброї.

15.

По-п’яте, похідно-бойові умови, які
характеризуються надзвичайно великою
мінливістю, непередбаченими ситуаціями
(загроза полону, знищення підрозділу, частини
або закладу, радіоактивне або хімічне
забруднення території тощо), а також
різноманітністю умов місцевості (ліс, гори,
бездоріжжя тощо), порою року,
метеорологічними факторами (спека, холод,
дощ, сніг тощо). Похідно-бойові обставини
значно ускладнюють не тільки роботу
підрозділів, а й умови розміщення особового
складу медичної служби, поранених і хворих
на етапах медичної евакуації

16.

17.

Шоста умова, яка впливає на організацію
медичного забезпечення військ – це загроза
виникнення і розповсюдження інфекційних
захворювань в діючій армії, чому сприяє
зосередження значної кількості військ на
обмеженій території і її забруднення,
міграція цивільного населення, погіршення
його матеріально-побутових умов, а також
можливість використання противником
біологічної (бактеріологічної) зброї;

18.

19.

Сьомою умовою, яка відрізняє умови
діяльності медичної служби на війні, є
особливість структури уражень та
пошкоджень, перебігу бойової патології,
патогенезу і клініки бойових уражень та
захворювань. У сучасних операціях із
застосуванням тільки звичайної зброї серед
санітарних втрат очікується різке зростання
питомої ваги тяжких і дуже тяжких уражень
механо-термічного та контузійного
характеру, включаючи ураження
паренхіматозних та інших внутрішніх
органів, особливо від боєприпасів об'ємного
вибуху

20.

21.

22.

23.

24.

Восьма особливість, яка визначає
умови діяльності медичної служби
є небезпека ураження підрозділів і
частин медичної служби бойовими
засобами противника.

25.

Організаційна структура
медичної служби Збройних Сил
України.

26.

27.

Організаційна структура медичної
служби Збройних Сил України.
Медична служба Збройних Сил
України представляє собою спеціальну
організацію, яка включає медичні
підрозділи, частини, заклади, з’єднання
і органи управління, призначені для
медичного забезпечення військ (сил) в
мирний та воєнний час.

28.

29.

Організаційно-штатна структура медичної
служби залежить від організаційної
структури, завдань і характеру бойових дій,
виду збройних сил, особливостей його
медичного забезпечення, а також від завдань,
які покладаються на відповідні формування
медичної служби.

30.

31.

Підрозділи медичної служби - це медичні формування,
які включені до штату військових частин. До них
відносяться медичні пункти батальйонів і окремих
полків, медичні роти механізованих (танкових) бригад.
Медичні підрозділи складають основу військової ланки
медичної служби. В них здійснюється надання
долікарської, першої лікарської і невідкладних заходів
кваліфікованої медичної допомоги. Очолюють і
працюють в медичних підрозділах фельдшери,
помічники лікарів, лікарі загальної практики-сімейної
медицини, а також лікарі за фахом – хірурги,
терапевти, анестезіологи і т. д.

32.

Частини (заклади) медичної служби є окремими
(самостійними) медичними формуваннями, які
включаються до складу медичних з’єднань і медичної
служби оперативних (оперативно-стратегічних)
об’єднань або знаходяться в безпосередньому
підпорядкуванні медичної служби видів збройних сил,
оперативних командувань та центру (Департаменту
охорони здоров’я Міністерства оборони України). До
таких формувань відносять окремі медичні роти,
санітарно-транспортні частини, військові польові
пересувні госпіталі, військові санаторії, санітарноепідеміологічні заклади, заклади медичного
постачання, військово-медичні навчальні заклади,
тощо.

33.

З’єднання медичної служби - це медичні
формування до складу яких входять
медичні частини (заклади), а також
частини матеріально-технічного
забезпечення, які мають свій єдиний
орган управління. До них відносяться:
медичні бригади армійських корпусів,
госпітальні бази.

34.

Загальне керівництво військовомедичною службою здійснює
Департамент охорони здоров’я
Міністерства оборони України (ДОЗ
МОУ). ДОЗ МОУ підпорядкований
безпосередньо заступнику Міністра
оборони України. Очолює ДОЗ МОУ –
директор Департаменту охорони здоров’я
МОУ.

35.

Рис. 2.3. Структура медичної служби служби ЗС України
Департамент охорони здоров’я МО України
ВМУ
СВ
ЗС України
МВУ ОК
Мед.
служба
Повітр.
Сил ЗС
України
ВМЦ
Мед.
служба
ВМС ЗС
України
Центральні військові
госпіталі
ВМЦ
Базові військові
госпіталі
Гарнізонні військові
госпіталі
Медичні
підрозділи
військових
частин
Медичні
підрозділи
військових
частин
Поліклініки з денним
стаціонаром
Санаторії
ЦПАЛ
ЦСтП (СтП)
ЦВЛК
Центральні медичні
склади
Це н тр д ер жа в но го са н. е пі д.
на г ля д у
УВМА
НДІ ПВМ
Регіональні медичні
склади
Регіональні
СЕЗ
Територіальні
медичні склади
Територіальні
СЕЗ
Управління
госпітальних баз
(кадри)
Гарнізонні
СЕЛ
Військові
представництва
Функціональне
підпорядкування
Безпосереднє
підпорядкування
Філії
УВМА
ПМГ
кафедр
МК і ВМ
66
МС АК,
тактичних
груп
Медичні
підрозділи
військових
частин
ГВКГ

36.

У1995 році була проведена спільна колегія Міністерства
оборони і Міністерства охорони здоров’я України. На
основі матеріалів колегії Кабінет Міністрів України
прийняв Постанову від 16 жовтня 1995 р. №819 “Про
взаємодію медичних служб ЗС та інших військових
формувань України із державною системою охорони
здоров’я і про створення загальнодержавної системи
екстремальної медицини”. У Постанові вперше
визначено принципові положення взаємодії системи
цивільної охорони здоров’я з медичними
формуваннями силових міністерств та відомств України
під час екстремальних ситуацій, надзвичайного стану і
на воєнний час. Спільна участь у створенні
загальнодержавної системи екстремальної медицини
(медицини катастроф) є першим і основним
інтеграційним напрямком

37.

За вимогами зазначеної вище Постанови та спільних
наказів Міністра охорони здоров’я (МОЗ) України та
МО України від 15.12.1995 р. №233/332 і від 18.07.1996
р. №215/202 у вищих медичних навчальних закладах
України передбачено створення кафедр
екстремальної і військової медицини, на які
покладається навчання всіх студентів, інтернів і
курсантів питанням організації медичного
забезпечення населення у надзвичайних ситуаціях
мирного та воєнного часу, чим створено підгрунтя
для підготовки відповідних медичних фахівців.

38.

Наказом МОЗ України від 20 листопада 1997 р.
№334 за погодженням з МО України у склад
медичних сил і засобів територіального рівня
ДСМК визначені сили і засоби військовомедичної служби: Головний військовий
клінічний госпіталь (ГВКГ) МО України, де
сформовані 4 позаштатні спеціалізовані
бригади постійної готовності (нейрохірургічна,
комбустіологічна, токсикологічна і
реанімаційна) з виділенням 100 ліжок
хірургічного і 50 ліжок терапевтичного
профілів

39.

Окрім вищезазначеного, директивою
Генерального штабу (ГШ) ЗС України від 20
червня 1996 року № ДГШ-21 визначені сили і
засоби військово-медичної служби (пересувні
загони медицини катастроф та позаштатні
пересувні лікарсько-сестринські бригади), які
формуються додатково в Центральному
військовому клінічному госпіталі (ЦВКГ)
ПівдОК (м. Одеса), ЦВКГ ЗахОК (м. Львів), 384
військовий госпіталь (ВГ) (м. Харків), 385 ВГ
(м. Дніпропетровськ), 762 ВГ (м. Біла Церква),
376 ВГ (м. Чернівці).

40.

Метою використання зазначених сил та засобів є
насамперед медичне забезпечення частин і
підрозділів ЗС України, що залучаються до
усунення наслідків надзвичайних ситуацій та
надання медичної допомоги цивільному населенню
в осередках масового ураження.
Другим основним напрямком інтеграції медичної
служби ЗС України та лікувально-профілактичних
закладів МОЗ України є спільна участь у виконанні
вимог постанови Кабінету Міністрів від 30
листопада 1998 року, де визначені лікувальні
заклади системи МОЗ України, що братимуть
участь у наданні медичної допомоги на воєнний час.

41.

Постановою передбачається створення
територіальних госпітальних баз (ТерГБ)
МОЗ України, які братимуть участь у
наданні медичної допомоги в особливий
період. Для цього МОЗ України виділяє
відповідну кількість лікувальних закладів.

42.

ТерГБ МОЗ України призначені для надання у
воєнний час пораненим та хворим
військовослужбовцям і населенню відповідної
території кваліфікованої та спеціалізованої
медичної допомоги, їх лікування та реабілітації і
оперативному й стратегічному тилу, а в мирний
час – у випадку введення надзвичайного стану
або виникнення надзвичайної ситуації.

43.

На ТерГБ покладаються наступні основні завдання:
прийом, медичне сортування поранених і хворих, їх
розподіл по лікувальних закладах (територіальних
госпіталях) ТерГБ, розміщення та реєстрація;
надання пораненим і хворим кваліфікованої та
спеціалізованої медичної допомоги, їх лікування та
реабілітація до повного одужання;
проведення пораненим і хворим військово-лікарської
та медико-соціальної експертиз;
матеріальне забезпечення та побутове обслуговування
поранених і хворих

44.

ОРГАНІЗАЦІЯ
СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

45.

Виходячи із Концепції моделі медичної
служби ЗС України стратегічними
завданнями лікувально-діагностичних
закладів МО України вважаються наступні:
підвищення стану здоров'я
військовослужбовців; раціональне
використання наявних ресурсів; підвищення
якості та оперативності надання медичної
допомоги; забезпечення широкого доступу
військовослужбовців до сучасних засобів
діагностики та лікування в системі
раціонального розподілу і використання
військово-медичних ресурсів.

46.

47.

Враховуючи світовий досвід та згідно
рекомендаціям ВООЗ, система стоматологічної
допомоги (цивільна та військова) в країні
повинна містити в собі наступні головні
складові: активна та цілеспрямована первинна
профілактика; вичерпна стоматологічна
допомога населенню за зверненням; належна
підготовка персоналу в адекватній кількості,
якості та видах для здійснення вищеназваних
частин системи; оцінку ефективності
функціонування та постійний моніторинг
діяльності системи надання стоматологічної
допомоги

48.

Основоположним документом, спрямованим
на поліпшення надання стоматологічної
допомоги населенню України, є Програма
профілактики та лікування стоматологічних
захворювань та розширення заходів
попередження стоматологічних захворювань,
затверджена Указом Президента України №
475/2002 від 8 серпня 2002 року

49.

50.

Обладнання та оснащення. Загальні вимоги
до розташування стоматологічного
кабінету викладені у «ДБН В.2.2.-10-2001
Заклади охорони здоров'я. Будинки і
споруди.»
Оснащення кабінету має відповідати
вимогам наказу МОЗ України №158 від
11.04.2005р. «Про затвердження табелю
оснащення обладнанням одного робочого
місця лікаря - стоматолога та зубного
техніка».

51.

Забезпеченість немедичним майном
стоматологічного кабінету має відповідати
вимогам наказу МОЗ від 21.12.1992р №187. «Про
затвердження табелів оснащення м'яким
інвентарем лікарень, диспансерів, пологових
будинків, медико-санітарних частин, поліклінік,
амбулаторій»

52.

Планування роботи.
Під час планування роботи лікарстоматолог військової частини має
керуватися єдиним планом (місячним,
річним, перспективним) медичного
забезпечення, що розробляється в частині
та до складу якого вносяться усі питання,
що стосуються роботи медичної служби, у
тому числі й організації стоматологічної
допомоги.

53.

Профілактичні огляди ротової порожнини
здійснюються, як правило, у ті ж строки,
що й поглиблені медичні обстеження, але
не рідше двох разів на рік. Первинний
огляд молодого поповнення здійснюється у
перші один-два тижні після його прибуття
до частини.

54.

Данні, отримані під час проведення
профілактичних оглядів, заносяться до
«Журналу обліку профілактичних оглядів
ротової порожнини» форма №49/0 та медичну
книжку військовослужбовця ( форма №1,2,3.
затверджені у МО України), форма 043.