Величина та структура санітарних втрат при пораненнях щелепно-лицевої ділянки. Медичне сортування поранених

1.

ВЕЛИЧИНА ТА СТРУКТУРА
САНІТАРНИХ ВТРАТ ПРИ
ПОРАНЕННЯХ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ
ДІЛЯНКИ. МЕДИЧНЕ СОРТУВАННЯ
ПОРАНЕНИХ В ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВУ
ДІЛЯНКУ
Лек.№2

2.

В період ведення бойових дій можуть
спостерігатися найрізноманітніші
пошкодження щелепно-лицевої ділянки, що
в значній мірі залежить від характеру та
масштабу збройного конфлікту,
переважанні тих або інших вражаючих
факторів.

3.

За останні 20-30 років відбулися значні якісні
зміни в озброєнні більшості армій:
розробляється сучасне ракетно-ядерне
озброєння, системи об’ємного вибуху,
лазерна та термічна зброя. Постійно
удосконалюється вогнепальна зброя. Все це
не могло не відбитися на величині та
структурі санітарних втрат

4.

Під величиною розуміють розміри
санітарних втрат в абсолютних числах.
Структура санітарних втрат – це відсоткове
відношення різних категорій поранених і
хворих до загального числа санітарних втрат
від всіх або окремих видів зброї.

5.

В період Великої Вітчизняної війни поранення в
щелепно-лицеву ділянку складали 3,4 – 4% . Під
час ведення бойових дій в Афганістані цей
показник склав 8,5%. Під час ведення бойових дій
в Чечні відсоток щелепно-лицевих поранень вже
складав близько 11%. При цьому слід відмітити,
що в залежності від характеру ведення бойових
дій змінюється і структура пошкоджень.

6.

Існують наступні основні джерела
формування пошкоджень щелепнолицевої ділянки:
вогнепальна зброя;
ядерна зброя та її вражаючі
фактори;
боєприпаси об’ємного вибуху;
лазерна зброя;
високоточна зброя

7.

При вогнепальних ушкодженнях ступінь і
характер руйнувань залежить виключно від
виду зброї (куля, уламок), калібру і живої
сили вражаючого предмету, тобто відстані,
з якої проведено постріл при кульовому
пораненні, або відстані до місця вибуху
снаряду, бомби, міни та гранати при
уламкових пораненнях

8.

М.М. Александровим запропонована
така класифікацію пошкоджень
щелепно-лицевої ділянки:

9.

1. Механічні пошкодження
А. Поранення м’яких тканин:
а) з пошкодженням язика
б) слинних залоз
в) крупних судин
г) крупних нервів
Б. Поранення кісток:
а) нижньої щелепи
б) верхньої щелепи
в) виличних кісток
г) носових кісток
д) 2 і більше кісток
характер поранення
Наскрізні
Сліпі
Дотичні
Проникаючі
Непроникаючі
механізм пошкодження
А. Вогнепальні :
кульові
уламкові
кулеподібні
стрілоподібними елементами
Б. Невогнепальні:
відкриті
закрит

10.

2. Комбіновані пошкодження
3. Опіки
4. Відмороження

11.

Як вже зазначалось, більшість складають
вогнепальні поранення щелепно-лицевої
ділянки.
Ізольовані поранення м’яких тканин
складають 63-78%, а поранення з
пошкодженням кісток – 22-37%. Серед
пошкоджень кісток лицевого скелета
переважають вогнепальні поранення
нижньої щелепи
При цьому структура пошкоджень
щелепно-лицевої ділянки має значно
зміниться за рахунок збільшення
невогнепальних пошкоджень та опіків.

12.

Медичне сортування – розподіл
поранених на групи виходячи з необхідності
проведення одноманітних лікувальних,
профілактичних та евакуаційних заходів.
В сучасній війні, що може супроводжуватися
масовими санітарними втратами, великою
важкістю та значним перенавантаженням
етапів медичної евакуації, роль медичного
сортування ще більше зростає.

13.

Відповідно до свого призначення, медичне
сортування розподіляють на два види:
1.
Внутрішньопунктове, або
внутрішньоетапне (розподілення поранених та
хворих за функціональними підрозділами
відповідного етапу медичної евакуації);
2.
Евакуаційно-транспортне (розподілення
поранених та хворих за евакуаційним
призначенням, засобам, способам та черговості
подальшої евакуації).

14.

Лікарі-стоматологи, які беруть активну участь
в медичному сортуванні на всіх етапах,
повинні добре знати характер сучасних
бойових уражень, їх клінічний перебіг,
організацію надання всіх видів медичної
допомоги та евакуацію поранених.

15.

Для правильної організації роботи та
ефективного лікування щелепно-лицевих
поранених важливим є визначення ступеню
важкості поранення, що проводиться на основі
оцінки загального стану потерпілих та ступеню
пошкодження тканин щелепно-лицевої
ділянки. Відповідно до цього поранення
обличчя та щелеп ділять на поранення легкої,
середньої, важкої та вкрай важкої важкості.

16.

До легкопоранених відносяться:
поранені з обмеженими відкритими та
закритими пошкодженнями м’яких тканин
(не проникаючі в ротову порожнину, без
пошкодження крупних судин та нервів);
поранені з переломами та вивихами
окремих зубів;
поранені з переломами альвеолярних
відростків щелеп та інших кісток
невогнепального походження без зміщення
уламків;
вражені з опіками І, ІІ ступеню.

17.

Термін лікування таких хворих до 30 діб.
Прогноз сприятливий, всі поранені
повертаються до строю. Цій групі
поранених спеціалізована медична
допомога буде надаватися в ОМедБ або в
госпіталі для легкопоранених (в залежності
від термінів лікування).

18.

До поранених середньої важкості відносять:
поранених з пошкодженнями кісток,
м’яких тканин і незначним дефектом тканин;
поранених з проникаючими
пораненнями в ротову порожнину, носа,
верхньощелепових пазух;
легкопоранені з променевими
враженнями ІІ ступеню;
легкопоранені з опіками ІІ-ІІІ ступеню.

19.

Термін лікування більшості поранених – 60
діб. Прогноз сприятливий. Більшість
поранених повертаються після лікування та
реабілітації в спеціалізованому госпіталі для
поранених в голову, шию та хребет
(нейрохірургічному) до лав Збройних Сил.

20.

До важкопоранених відносять:
поранених в шоковому стані ІІ та ІІІ
ступеню, з асфіксією, кровотечею,
непритомних;
поранених з множинними
комбінованими пораненнями;
поранених з значними дефектами м’яких
тканин або дефектом кісткової тканини;
поранених середньої важкості з гострою
променевою хворобою ІІ ступеню.

21.

Термін лікування більшості поранених – 90 –
120 діб. В більшості випадків, прогноз для
життя сприятливий. Потерпілі потребують
тривалого, багатоетапного лікування в
центральних спеціалізованих медичних
закладах. Як правило, звільняються з армії.

22.

До край важких поранених відносять:
поранених з травматичними
ампутаціями кісток ділянок обличчя;
поранені з множинними переломами
кісток обличчя;
поранені з важкими ранніми
ускладненнями.
Прогноз несприятливий для життя. Висока
летальність. Лікування симптоматичне.

23.

Близько 95% щелепно-лицевих поранених
будуть евакуйовані з військової ланки (більшість
санітарним транспортом) в госпіталі. При цьому
до 30% поранених будуть лікуватися в
госпіталях для легкопоранених, а 60-65% - в
спеціалізованих військових госпіталях. Близько
5% потерпілих з легкими ушкодженнями з
терміном лікування до 10 діб (садна, гематоми,
невогнепальні переломи окремих зубів,
ізольовані поранення м’яких тканин) з
медичного пункту або з ОМедБ повертаються в
стрій.

24.

Організацією медичного забезпечення військ
передбачалось поступове розгортання від
фронту в тил низки медичних пунктів i
лікувальних закладів: батальйонний
медичний пункт (БМП), полковий медичний
пункт (ПМП), медико-санітарний батальйон
(Медсб), хірургічний польовий пересувний
госпіталь (ХППГ) 1-ї лінії, госпіталі 1-го та 2го ешелонів госпітальної бази армії, госпіталі
1-го та 2-го ешелонів госпітальної бази
фронту (ГБФ) та госпіталі тилу країни.

25.

При цьому медичні пункти i лікувальні
заклади (госпіталі) забезпечували надання
визначених видів медичної допомоги
пораненим i хворим: на БМП пораненим і
хворим надавалась долікарська допомога, на
ПМП - перша лікарська допомога, в Медсб
(дивізійному медичному пункті) кваліфікована, у госпіталях - кваліфікована та
спеціалізована медична допомога.

26.

Основу сучасної системи лікувальноевакуаційного забезпечення Збройних
Сил України становить система етапного
лікування поранених і хворих з їх
евакуацією за призначенням та
реабілітацією.

27.

Означена система має базуватися на таких принципах:
надання медичної допомоги пораненим і хворим та
початок інтенсивної терапії якомога раніше;
ешелонування (розчленування, розподіл) медичної
допомоги між медичними пунктами та лікувальними
закладами;
поєднання заходів щодо надання медичної допомоги,
лікування та реабілітації поранених і хворих з їх
евакуацією;
евакуація пораненого чи хворого за призначенням до
того лікувального закладу, де йому може бути надана
радикальна, а, бажано, й вичерпна медична допомога з
наступним лікуванням до одужання;

28.

проведення інтенсивної терапії тяжкопораненим і
тяжкохворим під час евакуації;
послідовність і спадкоємність у наданні медичної
допомоги, лікуванні та реабілітації;
спеціалізація медичної допомоги, лікування й
реабілітація поранених і хворих.

29.

Поряд з цими принципами для сучасної системи
лікувально-евакуаційного забезпечення характерно:
широке застосування механізованих засобів для збору,
вивезення з поля бою та евакуації поранених і хворих,
а також залучення сил і засобів командування до
участі у проведенні рятувальних робіт в осередках
масових санітарних втрат;
наближення сил і засобів медичної служби (медичних
підрозділів і частин, евакуаційно-транспортних
частин) до районів виникнення санітарних втрат з
метою якомога швидшого надання кваліфікованим
медичним складом медичної допомоги пораненим і
хворим і початку інтенсивної терапії тяжкопоранених
у безпосередній близькості від місця ураження;

30.

прагнення до вчасної, одномоментної, радикальної та
вичерпної медичної допомоги з наступним
лікуванням тих поранених і хворих, що не потребують
подальшої евакуації;
повернення до строю максимальної кількості
уражених і хворих з якомога нижчого етапу медичної
евакуації;
максимальне скорочення кількості етапів медичної
евакуації в лікувально-евакуаційному процесі;
маневрування видами й обсягом медичної допомоги
на етапах медичної евакуації;
поєднання лікувально-евакуаційного забезпечення із
заходами по захисту поранених і хворих, а також сил і
засобів медичної служби від зброї масового ураження;

31.

чітке визначення контингентів, які підлягають
остаточному лікуванню на тому чи іншому етапі
медичної евакуації залежно від медичних
показань, оперативно-бойових і медичних
обставин;
концентрація основних засобів надання
кваліфікованої медичної допомоги в корпусній
ланці медичної служби, а засобів завершення
кваліфікованої і надання спеціалізованої медичної
допомоги пораненим і хворим з їх наступним
лікуванням - у ланці оперативного командування;
широке використання територіальних
госпітальних баз для надання медичної допомоги
пораненим і хворим, їх лікування та реабілітації;
ешелонування сил і засобів медичної служби та
широке маневрування ними в ході операції.

32.

Успішне здійснення лікувально-евакуаційного забезпечення
(ЛЕЗ) досягається:
створенням угруповань сил i засобів медичної служби, які
відповідають конкретній обстановці i тим завданням, які
потрібно вирішувати; їх вмілим та ефективним
використанням, а також максимально можливим
наближенням до районів (осередків) найбільших санітарних
втрат;
розшуком, збором i вивозом (виносом) поранених i хворих з
поля бою у короткі терміни; своєчасним наданням
повноцінної першої медичної та долікарської
(фельдшерської) допомоги, своєчасною i дбайливою
евакуацією їх на етапи медичної евакуації;
своєчасним розгортанням етапів медичної евакуації, чіткою
їх роботою, що забезпечує надання пораненим і хворим
медичної допомоги в установленому обсязі та в оптимальні
строки;

33.

Своєчасність медичної допомоги досягається
організацією безперервного вивозу (виносу)
поранених i хворих з поля бою (осередків
масового ураження), швидкою їх доставкою на
етапи медичної евакуації та правильною
організацією роботи останніх. Суттєве
значення має також наближення етапів
медичної евакуації (ЕМЕ) до військ i своєчасне
їх висування до районів i рубежів масових
санітарних втрат

34.

Спадкоємність у лікуванні поранених i хворих
досягається, насамперед, єдиним розумінням
патологічних процесів, які проходять в організмі
при пораненнях i захворюваннях, єдиними
методами їх профілактики та лікування.
Обов'язковою умовою спадкоємності медичної
допомоги являється чітке ведення медичної
документації. Без цього неможливо знати, яка
медична допомога вже надана на попередньому
етапі евакуації i, як наслідок цього, як потрібно
її продовжувати

35.

Послідовність у лікуванні поранених і
хворих полягає у збільшені обсягу
медичної допомоги та ускладненні
технології її надання на наступних
етапах медичної евакуації.

36.

Етап медичної евакуації - це сили i засоби
медичної служби (медичні пункти, медичні
роти i лікувальні заклади), що розгорнуті на
шляхах медичної евакуації для прийому,
сортування поранених i хворих, надання їм
медичної допомоги, лікування i підготовки до
подальшої евакуації тих з них, хто цього
потребує.

37.

У сучасній системі лікувально-евакуаційного
забезпечення основними етапами медичної
евакуації являються: медичний пункт окремої
частини, медична рота бригади, військовий
польовий пересувний госпіталь (ВППГ) медичної
бригади армійського корпусу, лікувальні заклади
пересувної госпітальної бази (ПГБ), лікувальні
заклади територіальної госпітальної бази (ТерГБ)
Міністерства охорони здоров’я України.
До числа етапів медичної евакуації може бути
віднесений медичний пункт батальйону (МПБ),
якщо він розгортається i працює на місці
(наприклад, в обороні).

38.

Кожному етапу медичної евакуації
характерний визначений (типовий) вид
медичної допомоги (медичному пункту
окремої частини – перша лікарська допомога,
медичній роті бригади – перша лікарська і
невідкладні заходи кваліфікованої медичної
допомоги, військовому польовому
пересувному госпіталю – кваліфікована
медична допомога і лікувальним закладам
госпітальних баз – кваліфікована і
спеціалізована медична допомога).

39.

Види та обсяг медичної допомоги

40.

Існує два основні поняття, які
визначають зміст лікувальноевакуаційних заходів при наданні
медичної допомоги пораненим i
хворим - вид медичної допомоги i
обсяг медичної допомоги.

41.

Вид медичної допомоги. Під видом
медичної допомоги розуміють певний
перелік (комплекс) лікувальнопрофілактичних заходів, які проводяться
при пораненнях i захворюваннях особовим
складом військ та медичною службою на
полі бою, в осередках масових санітарних
втрат і на етапах медичної евакуації
Конкретний вид медичної допомоги
визначається місцем надання, підготовкою
осіб, які її надають, та наявністю
необхідного обладнання і оснащення.

42.

Перша медична допомога надається
безпосередньо на місці проранення або в
найближчому укритті самими
військовослужбовцями у порядку само- i
взаємодопомоги, стрільцями-санітарами,
санітарами, водіями-санітарами i
санітарними інструкторами підрозділів, а
також особовим складом підрозділів, що
виділяються для рятувальних робіт в
осередках масових уражень

43.

Долікарська (фельдшерська) допомога
надається фельдшерами батальйонів на
медичних пунктах батальйонів, які
очолюються фельдшерами (при масових
санітарних втратах і на медичному пункті
частини, в медичній роті бригади).

44.

Перша лікарська допомога надається лікарями
загальної практики на медичних пунктах частин
і на медичних ротах бригад, а також на
медичних пунктах батальйонів (дивізіонів), які
очолюють лікарі (часто у військовому
польовому пересувному госпіталі при масовому
надходженні поранених і хворих).

45.

Кваліфікована медична допомога
надається лікарями хірургами і
терапевтами у військових польових
пересувних госпіталях (невідкладні заходи
кваліфікованої медичної допомоги у
медичних ротах бригад) та деяких
лікувальних закладах госпітальних баз.

46.

Спеціалізована медична допомога і
лікування надається лікарями-спеціалістами
у лікувальних закладах пересувних
госпітальних баз оперативного
командування та територіальних
госпітальних баз Міністерства охорони
здоров’я України.

47.

Обсяг медичної допомоги. Обсяг медичної
допомоги - це сукупність лікувальнопрофілактичних заходів, які здійснюються
пораненим i хворим на даному етапі
медичної евакуації.
Обсяг медичної допомоги i терміни
лікування поранених і хворих залежать від
умов бойової, тилової і медичної
обстановки і встановлюються: для
військового польового пересувного
госпіталю - начальником медичної служби
армійського корпусу; для медичного
пункту частини (медичної роти бригади) –
старшим начальником медичної служби

48.

При необхідності своєчасного надання
медичної допомоги великій кількості
поранених i хворих, які її потребують, та
при інших особливих умовах обсяг
медичної допомоги може бути скорочений
рішенням начальника військового
польового пересувного госпіталю,
начальника медичної служби полку
(бригади) або начальника медичного пункту
полку (бригади) з терміновою доповіддю
про це командирові медичної бригади
армійського корпусу, командирові полку
(бригади) i старшому начальнику медичної
служби.

49.

Перша медична допомога спрямована на тимчасове
усунення причин, які загрожують життю пораненого
(хворого) у даний момент та попередження розвитку
тяжких ускладнень. Вона включає:
витягування постраждалих з бойових машин,
тяжкодоступних місць, осередків пожеж та з-під
завалів тощо;
гасіння палаючого одягу i запалювальних сумішей, що
попали на тіло;
надівання протигазу при знаходженні на зараженій
місцевості;
тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі;
введення антидотів ураженим отруйними речовинами;

50.

усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних
шляхів від слизу, крові i можливих чужорідних предметів,
фіксування язика при його западанні, введення
повітропроводу;
введення знеболюючих засобів за допомогою шприцтюбика;
накладання асептичної пов'язки на рану або опікову
поверхню, а при відкритому пневмотораксі - окклюзійної
пов'язки із використанням гумової обкладинки
індивідуального перев’язувального пакету;
іммобілізацію пошкоджених ділянок із використанням
табельних i підручних засобів;
часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри i
дегазацію одягу, що прилягає до цих ділянок, за
допомогою ідивідуального протихімічного пакету;
вживання антибіотиків, протиблювотних та інших
лікарських засобів.

51.

Долікарська (фельдшерська) допомога надається з метою боротьби із загрозливими
для життя наслідками поранення
(захворювання) i попередження тяжких
ускладнень. В доповнення до першої медичної
допомоги вона включає:
усунення асфіксії (введення повітропроводу,
штучна вентиляція легень за допомогою
портативних апаратів, інгаляція кисню та
інше);
контроль за правильністю i доцільністю
накладання джгута, накладання джгута при
кровотечі, що продовжується;

52.

накладання і виправлення неправильно
накладених пов’язок;
повторне введення знеболюючих засобів,
антидотів за показаннями, дачу антибіотиків;
покращення транспортної іммобілізації за
допомогою табельних i підручних засобів;
введення серцево-судинних та інших лікувальних
засобів за показаннями;
повторна часткова санітарна обробка відкритих
ділянок шкіри та дегазація одягу, що прилягає
до цих ділянок шкіри;
зігрівання поранених i хворих, дачу гарячого
чаю (за виключенням поранених у живіт).

53.

Перша лікарська допомога надається з метою
усунення або зменшення наслідків поранень
(захворювань), які загрожують життю поранених i
хворих, попередження розвитку ускладнень або
зменшення їх тяжкості, а також підготовки
постраждалих до подальшої евакуації.
Заходи першої лікарської допомоги по
терміновості їх виконання розподіляються на дві
групи:
невідкладні заходи;
заходи, виконання яких може бути вимушено
відкладено.

54.

Кваліфікована медична допомога надається з
метою усунення загрозливих для життя
поранених i хворих наслідків поранень, уражень
i захворювань, попередження розвитку у них
ускладнень та підготовки тих, хто цього
потребує, до подальшої евакуації. Вона
розподіляється на хірургічну i терапевтичну.
По терміновості надання заходи кваліфікованої
медичної допомоги розподіляються на дві
групи:невідкладні заходи і заходи, виконання
яких може бути вимушено відкладено.

55.

Спеціалізована медична допомога - вища
форма медичної допомоги, що носить
вичерпний характер i надається у спеціально
призначених для цієї мети лікувальних
закладах (відділеннях), які мають у своєму
складі відповідних фахівців (штатних або
приданих) i спеціальне лікувальнодіагностичне обладнання.

56.

Спеціалізація медичної допомоги забезпечується
наявністю лікувальних закладів, які мають постійно
закріплену штатом спеціалізацію, а також шляхом
підсилення госпіталів відповідними спеціалізованими
групами. У госпітальних базах передбачається надання
спеціалізованої медичної допомоги наступним
контингентам:
пораненим у голову, шию, хребет (нейрохірургічна,
стоматологічна, офтальмологічна та
оториноларингологічна медична допомога);
пораненим у груди, живіт, таз (торако-абдомінальна та
урологічна медична допомога);
пораненим з переломами довгих трубчатих кісток i
пошкодженнями великих суглобів (травматологічна
допомога);
обпеченим;

57.

легкопораненим i легкохворим;
ураженим іонізуючим випромінюванням;
ураженим отруйними речовинами;
неврологічним хворим, контуженим та особам з
психічними розладами;
загальносоматичним хворим;
хворим з шкірними та венеричними захворюваннями;
інфекційним хворим;
хворим на туберкульоз;
жінкам при пораненнях i захворюваннях жіночих статевих
органів