Поняття та правова природа прав людини людини

1. Тема

Поняття та правова
природа прав людини
людини.

2.

Навчальна мета лекції: сформувати у курсантів уявлення
про правовий статус особистості. З’ясувати історичний
розвиток прав людини та вмити характеризувати основні
етапи такого розвитку. Ознайомитися с основними
міжнародно-правовими актами в сфері прав людини.
Розвиток переконань щодо прав людини як вищої
соціальної цінності.
Виховна мета: виховувати у курсантів повагу до прав іншої
людини. Виховання у дусі поваги до законів та активної
правомірної поведінки.
Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами:
політологія, конституційне право України, конституційне
право зарубіжних країн, міжнародне публічне право,
галузеві юридичні науки.
Зв'язок з практикою: Закласти підстави формування у
майбутніх працівників необхідні якості теоретичної
підготовки, формування професійних знань та навичок
майбутнього фахівця-юриста у сфері захисту прав людини.

3. Нормативні джерела

Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.
1996.
№
30.
Ст.
141.
URL:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод,
4.11.1950 URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_00
Загальна Декларація прав людини : Декларація, Міжнародний
документ
від
10.12.1948.
URL:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_015
Про виконання рішень та застосування практики Європейського
суду з прав людини : Закон України від 23.02.2006р. № 3477-IV.
URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/sh
Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб :
Закон України від від 20.10.2014 р. № 1706-VII. URL:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1706-18
Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на
тимчасово окупованій території України. ВВР. 2014. № 26.
Ст. 892.

4. Додаткова література

Білак М. Подвійні стандарти застосування Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод на практики Європейського суду з прав людини судами
України. Право України. 2018. № 5. С. 170-184.
Гом’єн Д. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини. 3-тє
вид. К. : Фенікс, 2006. 192 с.
Гуйван П. Право на справедливе судочинство відповідно до Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод. Право України. 2017. № 11.
С.172-180.
Завальнюк В. В. Соматичні права людини з позицій юридичної антропології.
Наукові праці Одеської національної юридичної академії. О. : Юрид. л-ра,
2011. Т. 10. С. 20-27.
Караман І. Огляд справ щодо України, розглянутих Європейським судом з прав
людини протягом першого півріччя 2015 р. Право України. 2016. №6. С.90-98
Курко М. Н., Сопілко І. М. Проблеми правового регулювання дотримання
інформаційних прав у мережі Інтернет. Наукові праці МАУП. Серія : Юридичні
науки. 2016. Вип. 4. С. 5-14. URL:http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npmaupun_2016_4_4
Панкевич О. З. Соціальна держава та права людини «другого покоління»:
загально-теоретичне дослідження. Л. : Світ, 2006. 176 с.

5. Розділ II ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ

Стаття 6. Верховенство права
1. Поліція у своїй діяльності керується
принципом
верховенства
права,
відповідно до якого людина, її права та
свободи
визнаються
найвищими
цінностями та визначають зміст і
спрямованість діяльності держави.
2.
Принцип
верховенства
права
застосовується з урахуванням практики
Європейського суду з прав людини.

6.

Стаття 7. Дотримання прав і свобод людини
1.Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і
свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а
також міжнародними договорами України.
2. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на
підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами
України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для
виконання завдань поліції.
3. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має
бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів
досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.
4. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти,
здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких
форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що
принижує гідність, поводження чи покарання.
У разі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов’язаний негайно
вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов’язково
доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри
їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів
неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом
доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов’язаний
ініціювати проведення службового розслідування та притягнення
винних до відповідальності.

7.

Україну зможуть трансформувати
тільки молоді - патріотичні,
освічені, моральні.
Богдан Гаврилишин.

8. ПЛАН

1.Поняття, сутність та ознаки прав
людини.
2. Права людини й права громадянина:
співвідношення понять.
3. Класифікація прав людини.
4. Еволюція прав людини.
5. Історія становлення міжнародної
системи захисту прав людини.

9.

1.
Поняття,
сутність та ознаки
прав людини.

10. Правовий статус індивіда

— це її юридично закріплене
становище в державі і суспільстві,
що стосується її як людини і
громадянина
та
характеризує
зв’язки особи з державою й
державно-організованим
суспільством.

11.

Основу
правового
статусу особи складають
закріплені в конституції,
міжнародно-правових
актах та гарантовані
державою його права,
свободи та обов’язки.

12.

Структура правового статусу особистості:
1) правові норми та принципи, що встановлюють
даний статус
2) правосуб’єктність
3) основні права та обов’язки
4) законні інтереси
5) громадянство (безгромадянство, іноземне
громадянство або підданство)
6) юридична відповідальність

13. види правового статусу

Види правового
статусу
Загальний
правовий
статус
Спеціальний,
або родовий,
статус
Індивідуальний
статус

14. Види правових статусів за суб'єктами:

статус громадян;
Іноземців;
осіб без громадянства;
осіб з подвійним громадянством;
біженців;
українських громадян, що перебувають за
кордоном;
статус службових і посадових осіб;
статус осіб, що працюють в екстремальних
умовах та ін.

15. Види правових статусів особи за реальністю:

формальний
(закріплений
нормами
права);
реальний
(гарантований,
забезпечений).

16.

2. Права людини і
права громадянина:
співвідношення
понять.

17.

Права людини – це права,
нерозривно пов’язані із самим
існуванням людини: право на
життя, на свободу у всіх її
проявах, право на пошану
людської гідності, на опір
пригнобленню.
Ці права є невід’ємними та
невідчужуваними

18. Права громадянина – це права члена державно-організованого громадянського суспільства.

право на об’єднання в партії та
громадські організації;
право обирати і бути обраним до
органів державної влади та
органів місцевого
самоврядування;
право на соціальний захист.

19.

Права людини є:
Права громадянина є:
позатериторіальними - існують незалежно
від державного визнання, закріплення в
законі і поза зв'язком їх носія з конкретною
державою;
територіальні (національні) передбачають
наявність громадянства, тобто юридичний
зв'язок людини і держави;
спеціально-соціальні (юридичні) закріплюються
в законодавстві, нормативно-правових
договорах, судових прецедентах і перебувають
під захистом держави, громадянином якої є
особа;
природно залежними - залежать від природи
політично залежні - залежать від політики
людини, належать їм від народження,
держави, державного режиму, задовольняють
задовольняють природні потреби;
як природні потреби, так і політичні інтереси;
загальносоціальними - належать
людині за фактом народження як
природні, невідчужувані права;
невизначено зобов'язальними - не залежать визначено зобов'язальними - залежать від
від виконання будь-яких обов'язків.
виконання обов'язків, які мають
Зобов'язаною стороною виступають сама
громадяни держави;
держава, її органи, посадові особи;
не мають чітко окресленої форми
мають чітко окреслену форму вираження і
вираження і сфери реалізації - первинно
сферу реалізації - первинно закріплені в
закріплені в міжнародних актах, і їх
конституції певної держави, і їх реалізація
реалізація здійснюється у сфері будь-якого охоплює сферу відносин індивіда з державою.
громадянського суспільства, де б не
перебувала людина.

20.

3. Класифікація
прав, свобод і
обов'язків людини і
громадянина

21. Класифікація прав, свобод і обов'язків людини і громадянина

22.

ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ
І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
Особисті (громадянські)
та політичні
на життя (ст.27)
на повагу до гідності
людини (ст.29)
на свободу й особисту
недоторканість (ст.30)
на таємницю листування,
телефонних розмов,
телеграфної та іншої
кореспонденції (ст.31)
на невтручання в
особисте сімейне життя
(ст.32)
на свободу пересування і
вільний вибір місця
проживання (ст.33)
на свободу думки і слова
(ст.34)
на свободу світогляду і
віросповідання (ст.35)
на недоторканність житла
(ст.30)
на об’єднання
у політичні
партії та
громадські
організації
(ст.36)
на участь в
управлінні
державними
справами
(ст.38)
на мирні збори,
мітинги, походи
і демонстрації
(ст.39)
на звернення
громадян
(ст.40)
Соціально- економічні
на відпочинок (ст. 45)
на соціальний захист
(ст.46)
на житло (ст.47)
на достатній життєвий
рівень (ст.48)
на охорону здоров’я
(ст.49)
на безпечне життя і
здорове довкілля (ст.
50)
на вільну згоду на
шлюб та захист
материнства,
батьківства, дитинства
і сім’ї (ст. 51)
права дитини (ст. 52)
на
власність
(ст.41)
на
підприємн
ицьку
діяльність
(ст.42)
на працю
(ст.43)
на страйк
(ст. 44)
Культурноосвітні
на освіту
(ст.53)
на свободу
творчої
діяльності
(ст. 54)

23. Важливим є виокремлення в особливу групу конституційних обов'язків людини і громадянина, до яких Конституція України 1996 року

захист Вітчизни, незалежності та територіальної
цілісності України, шанування її державних
символів,
відбування
військової
служби
відповідно до закону;
не заподіювати шкоду природі, культурній
спадщині, відшкодовувати завдані збитки;
сплачувати податки і збори, подавати до
податкових інспекцій за місцем проживання
декларації про свій майновий стан та доходи за
минулий рік;
неухильно додержуватися Конституції і законів
України, не посягати на права і свободи, честь і
гідність інших людей.

24.

4. Еволюція прав
людини.
Теорія поколінь прав
людини.

25. Покоління прав людини.

Чеський юрист Карел Васак,
перший генеральний секретар
Міжнародного інституту прав
людини у Страсбурзі, у 1979 р.
виділив
три «покоління» прав людини.

26.

І
покоління
прав
людини
Називають негативними, оскільки вони
закріплюють автономію особистості щодо
держави, оберігають людину від свавілля з
боку держави.
До першого покоління відносяться переважно
особисті та політичні права: право на
свободу слова, на справедливий суд, вибір
релігії, свободу і недоторканність особи,
непорушність приватної власності, право на
самозахист
і
опір
пригнобленню.

27. Юридичні акти, що фіксують «негативні» права людини, були створені в ході революцій XVII–XVIII

Англійський Білль про права 1689 р.
положення про заборону тортур і про
право індивідуальних петицій до
короля.
Французька Декларація прав людини і
громадянина (1789 р.)
Конституція США, яка у 1789-1791 рр.
була
доповнена
першими
10
поправками, що одержали загальну
назву Білль про права.

28. У Конституції Пилипа Орлика вироблено реальну модель вільної і незалежної держави, заснованої на природному праві народу на

свободу і самовизначення, модель, що
базувалася на незнаних досі демократичних засадах
суспільного життя.

29. ІІ покоління прав людини позитивні права

соціально-економічні та соціально-культурні права:
право на працю
освіта
право на відпочинок
на гідну винагороду за працю

30. Юридичні акти, що фіксують «позитивні » права людини формуються у середині XIX ст., в умовах індустріальної революції

Конституція Франції 1848 р. фіксувала право на
вільну працю, на соціальну допомогу через
безробіття, старість, сирітство, інвалідність;
Франкфуртська Конституція Німеччини (1849 р.)
закріплювала право на безплатну початкову
освіту.
Радянська Конституція 1936 р. - права на працю і
відпочинок, безплатну освіту, матеріальне
забезпечення через втрату працездатності, на
охорону материнства і дитинства.
У більшості країн Західної Європи і Північної
Америки соціальні права людини одержали
визнання після Другої світової війни.

31. ІІІ покоління прав людини колективні права

право нації на
самовизначення
право народу на розвиток

32. ІV покоління прав людини

Право на мир і безпеку
На здорове довкілля
на доступ до економічного, наукового і
культурного потенціалу людства
права пов’язані із клонуванням та іншими
відкриттями в біології

33.

ТЕОРІЯ ПОКОЛІНЬ ПРАВ ЛЮДИНИ
І — невідчужувані особисті
(громадянські) і політичні
права.
«система негативних прав»
(право на життя, свободу і
безпеку особи,
право на
свободу від довільного арешту,
затримання
або
вигнання,
право на гласний розгляд
справи
незалежним
і
неупередженим судом та ін.)
Петиція про права (1628), Habeas
Corpus Act (1679) і Білль про права
(1689). Декларація незалежності
США (1776), Конституція США
(1787), Білль про права (1791),
французька
Декларація
прав
людини і громадянина (1789)
ІІ покоління —
поглиблення особистих
(громадянських) і
розвиток соціальноекономічних і культурних
прав.
«система позитивних
прав» (право на працю,
відпочинок, соціальне
забезпечення, медичну
допомогу та ін.)
ІІІ солідарні
(колективні)
правами всього
людства — правами
людини і правами
народів.
(право на
солідарність, право на
міжнародне
спілкування та ін.)
Загальна декларація прав людини
1948 р.; Міжнародний пакт про
економічні, соціальні і культурні
прова 1966р.
У XXI столітті можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини.
( право на інформаційний простір світу, на надання різноманітних послуг – глобальна мережа
“Інтернет”;права людини пов’язані з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики
тощо.)

34.

Система гарантій прав
особистості
в демократичній
державі.

35.

Гарантії прав і свобод
людини і громадянина – це
система умов, засобів і
способів, що забезпечують
всім
і
кожному
рівні
можливості для придбання,
реалізації та захисту своїх
прав і свобод.

36. Гарантії прав і свобод людини і громадянина – це система умов, засобів і способів, що забезпечують всім і кожному рівні

І. Міжнародно-правові
гарантії
(в Загальній
декларації прав
людини,
міжнародних пактах
про права людини та
інших документах).
Їх здійсненням
займаються ООН, її
органи, а також
організації, що діють
під її егідою
(ЮНЕСКО, МОП).
ІІ. Гарантії регіональних
міжнародних
співтовариств
(Європейський Союз, Рада
Європи, Організація
Африканської Єдності,
Організація американських
держав, Асоціація держав
Південно-східної Азії,
Співдружність Незалежних
Держав) на основі
відповідних міжнародноправових актів.
Європейська Конвенція про
захист прав людини і
основоположних свобод
1950 р.

37. .

ІІІ. Внутрідержавні гарантії
закріплюються в конституціях та інших
законодавчих актах держав,
забезпечуються відповідними
матеріальними та організаційними
засобами.
У більшості сучасних демократичних
держав конституції визнають і гарантують
права і свободи людини і громадянина
згідно загальноприйнятим принципам і
нормам міжнародного права

38. Види гарантій

Економічні гарантії – це наявність розвиненої економіки,
здатної задовольнити основні матеріальні потреби
конкретної людини та суспільства в цілому.
Соціальні гарантії – соціальна захищеність людини,
досягнення певного рівня добробуту, гарантований рівень
заробітної платні.
Політичні гарантії – народовладдя, багатопартійність,
гласність політичного життя, підконтрольність державних
органів громадянам та їх об’єднанням.
Ідеологічні гарантії – загальна, політична і правова
культура суспільства, і особливо посадовців держави.
Юридичні гарантії – це сукупність правових засобів
(органи державної влади, система права і законодавства),
які забезпечують реалізацію суб’єктивних прав і свобод
індивіда, а також захищають і охороняють їх від незаконних
обмежень і порушень.

39. Юридичні гарантії

Залежно від суб’єктів
виділяють:
парламентські,
урядові,
гарантії глави
держави,
судові,
адміністративні,
прокурорські,
адвокатські,
міжнародно-правові
гарантії.
За ієрархією та
сферою дії:
Конституційні
(загальні) гарантії;
Галузеві гарантії:
( адміністративноправові,
цивільно-правові,
кримінальноправові тощо).

40. Конституційні гарантії

1) право на судовий захист.
2) право на відшкодування за рахунок держави
або органу місцевого самоврядування завданої
людині матеріальної та моральної шкоди.
3) право знати свої права і обов’язки.
4) право на правову допомогу.
5) право не виконувати явно злочинні
розпорядження або накази.
6) презумпція невинуватості.
7) право не свідчити проти себе та своїх
близьких.

41. Важливими гарантіями є:

неприпустимість обмеження
прав і свобод людини і
громадянина;
інститут омбудсмана;
юридична відповідальність.

42. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

приймає та розглядає звернення народних депутатів
України, громадян України, незалежно від місця їх
перебування, іноземців, осіб без громадянства, які
перебувають на території України.
розглядає звернення щодо відносин, які виникають між
заявником та органами державної влади, органами
місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими
особами.
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі
протягом року після виявлення порушення прав і свобод
людини і громадянина.
За наявності виняткових обставин цей строк може бути
подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох
років (ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини»).

43. Представники Уповноваженего

Представник Уповноваженого з дотримання прав
людини в місцях несвободи та процесуальних прав;
Представник
Уповноваженого
з
дотримання
соціальних та економічних прав;
Представник Уповноваженого з дотримання прав
дитини та сім’ї;
Представник Уповноваженого з дотримання права на
інформацію та представництва в Конституційному Суді
України;
Представник Уповноваженого у сфері захисту
персональних даних ;
Представник Уповноваженого з дотримання рівних
прав і свобод;
Представник Уповноваженого у справах захисту прав
військовослужбовців;

44.

Представник Уповноваженого з питань партнерства
з інститутами громадянського суспільства ;
Представник
Уповноваженого
з
питань
міжнародного співробітництва;
Представник Уповноваженого в північних областях;
Представник Уповноваженого в західних областях;
Представник Уповноваженого в східних областях ;
Представник Уповноваженого з дотримання прав
жителів АРК та міста Севастополя
Представник Уповноваженого з дотримання прав
жителів Донецької та Луганської областей ;
Представник Уповноваженого в південних областях
;
Представник
Уповноваженого
в
центральних
областях.

45.

Правило Міранди
?

46. Правило Міранди (англ. Miranda warning)

Ви маєте право
Ернесто
Міранда
зберігати мовчання.
Будь-що сказане вами
може бути і буде
використане проти
вас в суді. Ви маєте
право на адвоката.
Якщо ви не можете
собі дозволити
адвоката, він буде
наданий вам
державою. Ви
розумієте ці права?

47. ч. 4. ст. 208. КПК кодексу України Затримання уповноваженою службовою особою

Уповноважена службова особа, що здійснила
затримання особи, повинна негайно повідомити
затриманому зрозумілою для нього мовою
підстави затримання та у вчиненні якого злочину
він підозрюється, а також роз’яснити право
мати
захисника,
отримувати
медичну
допомогу, давати пояснення, показання або не
говорити нічого з приводу підозри проти
нього, негайно повідомити інших осіб про його
затримання і місце перебування, вимагати
перевірку обґрунтованості затримання та інші
процесуальні права, передбачені Кодексом.

48.

5 Міжнародні
стандарти у сфері
прав людини.
Міжнародний захист
прав людини.

49.

НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПРАВ
ЛЮДИНИ. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ
Національні (внутрішньодержавні) гарантії прав і свобод
людини і громадянина - система загально-соціальних і
юридичних засобів та інститутів, що створюють умови,
необхідні й достатні для їх реалізації, охорони і надійного
захисту.
Міжнародні гарантії прав людини: Загальнолюдські
(всесвітні) - гарантії, що закріплені в міжнародних актах
(конвенціях, пактах, договорах, угодах).
Європейська система захисту прав людини
Європейський Суд з прав людини - постійно діючий
суд у Страсбурзі, створений державами-учасниками
підписання Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 р.

50.

Міжнародно-правові стандарти у сфері прав людини –
це встановлені в договірному порядку правові норми
мінімально
допустимого
поводження
держави
з
проживаючими на її території індивідами.
Становлення нового інституту права – міжнародного
захисту прав людини і основоположних свобод.
Статуту ООН (1945); 10 грудня 1948 р. Генеральна
Асамблея ООН прийняла розроблену Комісією ООН з прав
людини Загальну декларацію прав людини.
Прийняття Міжнародного білля про права людини
(Хартії прав людини).
(Загальна декларація прав людини (1948 p.), Міжнародний пакт
про громадянські та політичні права (1976 p.), Міжнародний пакт
про економічні, соціальні та культурні права (1976 p.),
Факультативний протокол до Міжнародного пакту про
громадянські та політичні права (1976 p.)

51.

52. Комісія з прав людини складалася з 18 членів різних національностей та політичних поглядів. Редакційний комітет очолювала

Елеонора
Рузвельт.
Очолив підготовку проекту канадець Джон Пітерс Гамфрі.

53. 10 грудня - Міжнародний День захисту прав людини

54. На основі Загальної декларації прав людини прийняті регіональні документи:

Європейська конвенція з прав людини (1953),
Американська конвенція з прав людини (1979),
Африканська хартія з прав людини і народів
(1986).
Створені регіональні організації з захисту прав
людини:
Європейський суд з прав людини,
Африканська комісія з прав людини і народів
Американська комісія з прав людини.

55. За дією у просторі розрізняють:

універсальні
(діють у всьому світі):
Загальна Декларація
прав людини, 1948 р.
Міжнародний пакт про
громадянські і політичні
права, 1966р.;
Міжнародний пакт про
економічні, соціальні та
культурні права, 1966 р.
регіональні
(діють в певному регіоні земної
кулі):
Європейська Конвенція
про захист прав людини
і основних свобод
(1950р.).
Американська
Конвенція прав людини
(1969 р.).
Африканська Хартія
прав людини і народів
(1981 р.).

56. Залежно від дії за колом осіб :

загальні
(стосуються прав всіх людей)
спеціальні
(права окремих груп населення)

57. Функції міжнародних стандартів прав і свобод людини:

1) визначення переліку прав і свобод
людини;
2) формулювання змісту прав і свобод, які
повинні одержати втілення в конституціях і
законах держав-учасників конвенції;
3) встановлення зобов’язань держав по
забезпеченню реалізації проголошуваних
прав і свобод;
4)
фіксація
обмежень
і
заборон,
пов’язаних з реалізацією прав і свобод
людини.

58.

“ Конвенція про захист прав людини і
основоположних свобод ” розроблена Радою
Європи.
Відкрита для підписання в Римі 4 листопада
1950 року.
Набула чинності у вересні 1953 року.
Опираючись на положення Загальної декларації
прав людини 1948 року, автори Конвенції
прагнули досягти цілей Ради Європи шляхом
захисту й розвитку прав людини і основних
свобод.

59. Європейський Суд з прав людини (1959 р.) - постійно діючий суд у Страсбурзі, створений державами-учасниками підписання

Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.
Україна ратифікувала
Конвенцію
і Протоколи до неї законом від
17.07.1997р.

60.

Конвенція розрізняє два види заяв:
індивідуальні, які подаються будь-якою особою чи
групою
осіб,
компанією
чи
неурядовою
організацією стосовно порушення їх прав;
міждержавні заяви, подані однієї державою проти
іншої.
Обов'язковість виконання рішень Європейського
суду з прав людини передбачена ст. 2 Закону
України “Про виконання рішень та застосування
практики Європейського суду з прав людини” від
17.04.2006 р.

61. Справи Україна проти Росії у ЄСПЛ

(13.03.2014) "Україна проти Росії" - за анексію
Криму і дії на сході України
(22.06.2014) "Україна проти Росії (ІІ)" - за
викрадення у східній Україні і тимчасове
вивезення в Росію трьох груп дітей
"Україна проти Росії (ІІІ)" - в інтересах сина
лідера кримськотатарського народу Мустафи
Джемілєва
(27.08.2015) «Україна проти Росії IV», яка
стосується порушень прав українців та бізнесу в
окупованому РФ Криму та на території
проведення АТО

62.

ПОСТАНОВА ВР Ради України від
21.05.2015 № 462-VIII
Про Заяву Верховної Ради України
"Про відступ України від окремих
зобов’язань,
визначених
Міжнародним
пактом
про
громадянські і політичні права та
Конвенцією про захист прав
людини і основоположних свобод"

63.

НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ПРАВ
ЛЮДИНИ. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ
Національні (внутрішньодержавні) гарантії прав і свобод
людини і громадянина - система загально-соціальних і
юридичних засобів та інститутів, що створюють умови,
необхідні й достатні для їх реалізації, охорони і надійного
захисту.
Міжнародні гарантії прав людини: Загальнолюдські
(всесвітні) - гарантії, що закріплені в міжнародних актах
(конвенціях, пактах, договорах, угодах).
Європейська система захисту прав людини
Європейський Суд з прав людини - постійно діючий
суд у Страсбурзі, створений державами-учасниками
підписання Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 р.