ООН та інші універсальні органи щодо міжнародного захисту прав та свобод людини

1. ООН ТА ІНШІ УНІВЕРСАЛЬНІ ОРГАНИ ЩОДО МІЖНАРОДНОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА СВОБОД ЛЮДИНИ Тімошко Валерія Бд-081-24-1

2. План

1. Вступ
2. Основи міжнародного захисту прав людини
3. Організація Об'єднаних Націй
4. Інші універсальні органи та механізми
5. Глобальні виклики та майбутнє
6. Висновок

3.

1.ВСТУП
Права людини — це фундаментальні цінності, які належать кожному
з моменту народження, незалежно від національності, раси, релігії чи
переконань. Після Другої світової війни світове співтовариство
усвідомило необхідність створення ефективних механізмів захисту
людської гідності. Найважливішу роль у цьому процесі відіграє
Організація Об'єднаних Націй, а також інші універсальні міжнародні
органи. Вони розробляють норми, здійснюють моніторинг
дотримання прав людини та сприяють міжнародному правосуддю.

4.

Головна мета:
Розкрити роль ООН та інших універсальних органів у захисті прав і свобод людини на глобальному рівні.
Завдання презентації:
•Пояснити основи міжнародного права з прав людини.
•Ознайомити з ключовими органами, що діють під егідою ООН.
•Продемонструвати, як ці органи захищають права людини у світі.
•Висвітлити реальні приклади успіхів і викликів у цій сфері.
•Заохотити до осмислення важливості міжнародної солідарності у сфері прав людини.
Ключова ідея:
Захист прав людини — це не лише обов’язок держав, але й відповідальність міжнародної спільноти.

5. Актуальність теми

Чому це важливо зараз?
•Масові порушення прав людини в умовах воєн, диктатур, бідності.
•Зростання авторитаризму, зниження довіри до демократичних інституцій.
•Проблеми з біженцями, торгівлею людьми, цензурою, катуваннями.
•Цифровий контроль та порушення приватності у XXI столітті.
ООН та її партнери — єдині глобальні механізми, здатні координувати дії з захисту прав людини.
Для України:
•Підтримка міжнародної спільноти у протидії агресії
•Співпраця з Радою ООН з прав людини
•Документування воєнних злочинів

6.

2. Основи міжнародного захисту прав
людини
Права людини — це базові свободи та гарантії, які належать
кожному з нас з моменту народження, незалежно від
національності, раси, статі, мови, релігії чи політичних поглядів.
Факти:
Вони універсальні — тобто однакові для всіх.
Не треба їх "заробляти" — вони природні й невід’ємні.
Включають: право на життя, свободу слова, працю, освіту,
свободу від катувань тощо.
Історичні передумови:
1215 — Магна Харта в Англії обмежила владу монарха.
1789 — Декларація прав людини і громадянина у Франції.
1948 — Загальна декларація прав людини стала першою
глобальною спробою зафіксувати права всіх людей.

7. Міжнародне право з прав людини

Ключові документи:
Загальна декларація прав людини (1948)
Прийнята Генасамблеєю ООН.
Має моральну силу, але не є юридично обов’язковою.
Проте слугувала основою для багатьох національних конституцій і законів.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ГППЛ)
Забезпечує свободу слова, право на суд, захист від катувань.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ЕППС)
Захищає право на працю, освіту, медичну допомогу.
Ці пакти мають юридичну силу. Після їх ратифікації держави зобов’язані їх дотримуватися. Це формує
міжнародне зобов’язання перед кожною людиною.

8. Джерела міжнародного права

Міжнародне право прав людини спирається на чітко визначені джерела, які формують правову основу для
захисту людської гідності на глобальному рівні. Головним документом є Хартія ООН (1945) — вона закріплює
повагу до прав людини як одну з основних цілей Організації Об'єднаних Націй. На основі цієї хартії були
створені міжнародні конвенції — юридично зобов’язальні договори, наприклад, Конвенція про права дитини чи
Конвенція проти катувань. У свою чергу, декларації, як-от Загальна декларація прав людини, хоч і не мають
сили закону, слугують потужним моральним орієнтиром і основою для формування міжнародних стандартів.
Важливе значення також мають резолюції ООН — документи, які приймають Генеральна Асамблея та Рада з
прав людини для висловлення позиції світової спільноти щодо захисту прав людини, реагування на порушення й
розробки нових ініціатив. У сукупності ці джерела забезпечують легітимність, послідовність і розвиток
глобального механізму захисту прав і свобод кожної людини.

9. 3. Організація Об'єднаних Націй

ООН складається з шести головних органів, які мають значення у сфері
захисту прав людини:
•Генеральна Асамблея (ГА)
Головний дорадчий орган, що ухвалює декларації з прав людини.
Приклад: У 1948 р. ГА ухвалила Загальну декларацію прав людини
(UDHR) — перший універсальний документ про права людини.
•Рада Безпеки
Відповідає за підтримання миру, але часто вирішує і питання геноциду
чи воєнних злочинів (наприклад, ситуація в Судані або Сирії).
Приклад: Резолюція 1973 (2011) щодо Лівії — про захист цивільного
населення.
•Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР)
Координує діяльність спеціалізованих агенцій, таких як ЮНЕСКО,
ВООЗ, ЮНІСЕФ, що працюють над правами дитини, освітою, правом на
здоров’я.

10. Роль ООН у встановленні стандартів прав людини

Головне досягнення:
•Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ), 1948 р. – перший універсальний акт з прав
людини.
Інші важливі документи:
•Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП), 1966
•Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (МПЕСКП), 1966
Інструменти:
•Резолюції Генасамблеї
•Конвенції (наприклад, проти катувань, дискримінації жінок, расизму тощо)

11.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ)
Створене: у 1993 р. (після Віденської
декларації).
Функції:
Моніторинг ситуації з правами людини
в країнах
Надання технічної допомоги
Виступи перед Радою ООН
Нормативна база:
Віденська декларація та Програма дій,
1993 р.
Статут ООН (ст. 1, 55)
Резолюція Генасамблеї 48/141

12. Рада ООН з прав людини: нова епоха універсального нагляду

Рада з прав людини, створена у 2006 році на заміну Комісії з прав людини, стала важливим органом
Генеральної Асамблеї.
Її мандат включає моніторинг прав людини, реагування на порушення та сприяння розвитку
міжнародних норм. Унікальною особливістю Ради є Універсальний періодичний огляд (UPR) —
механізм, за яким кожна держава проходить оцінку стану дотримання прав людини незалежно від
політичного впливу. Це дозволяє забезпечити рівність, прозорість та залучення всіх країн у процес.
Рада також створює спеціальні мандати (наприклад, Спеціальні доповідачі) та проводить
розслідування у разі кризових ситуацій.

13.

Механізми скарг в ООН
Якщо вичерпано всі національні засоби, особа може звернутися до
Комітету ООН з прав людини (якщо країна ратифікувала відповідний
протокол). Це дає реальну можливість захистити права на
міжнародному рівні. Комітети ООН (з прав дитини, проти катувань
тощо) можуть приймати скарги, надавати висновки та рекомендації
урядам — і хоча ці рішення не є обов’язковими, вони мають моральну
вагу та публічний тиск.

14. 4.Інші універсальні органи та механізми

Міжнародний кримінальний суд (МКС): кара за злочини проти людяності.
Міжнародний кримінальний суд — перший постійний міжнародний суд, який переслідує винних у
найтяжчих злочинах: геноцид, злочини проти людяності, військові злочини та злочин агресії.
Його було створено Римським статутом 1998 року, який набрав чинності у 2002 році.
Його юрисдикція охоплює держави, які ратифікували цей Статут, а також справи, передані
Радою Безпеки ООН.
• Суд не замінює національну юстицію, а діє лише тоді, коли держава не здатна або не хоче
притягати до відповідальності.
Наприклад, розгляд справ щодо Дарфура чи російської агресії проти України (ордер на арешт
Путіна у 2023 році) демонструє сміливість і глобальну значущість МКС.

15. Міжнародний Суд ООН: арбітр між державами

Цей орган, розташований у Гаазі, функціонує згідно з Хартією ООН та Статутом
Міжнародного Суду. Він вирішує спори між державами щодо тлумачення міжнародного
права.
Його рішення мають обов'язкову силу для сторін, що визнали юрисдикцію Суду.
Окрім вирішення спорів, він дає консультативні висновки для органів ООН, як-от
Генеральна Асамблея чи Рада Безпеки.
У справі «Нікарагуа проти США» (1986) Суд визнав незаконною підтримку контрас —
приклад важливості норм міжнародного права навіть щодо наддержав.

16. Спеціальні доповідачі ООН — вартові прав людин

Ці незалежні експерти діють у рамках Ради ООН з прав людини. Їх
завдання — вивчати ситуації у конкретних країнах або проблемні
теми (наприклад, тортури, свобода слова, права меншин).
Їхні повноваження базуються на резолюціях Ради. Доповідачі
мають право відвідувати країни, збирати докази, зустрічатись
з жертвами та подавати звіти до ООН.
Їхня діяльність — джерело міжнародного тиску на держави,
що порушують права людини.
Цікаво, що вони діють на громадських засадах, що гарантує їхню
незалежність. Наприклад, спеціальний доповідач з питань
катувань неодноразово звинувачував у жорстокому поводженні
авторитарні режими.

17.

Роль ЮНЕСКО, ВООЗ і ЮНІСЕФ у
забезпеченні прав людини
Хоч ці органи мають вузьку спеціалізацію, їхній вклад у захист прав
людини є безцінним. ЮНЕСКО, згідно з її Статутом, сприяє освіті,
культурі, науці як праву кожної людини.
ЮНІСЕФ — Дитячий фонд ООН — ґрунтується на Конвенції ООН
про права дитини 1989 року. Він допомагає мільйонам дітей: від
вакцинації до навчання.
• ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я) забезпечує право
на здоров’я, передбачене в Міжнародному пакті про економічні,
соціальні і культурні права.

18. Конвенційні органи ООН — сторожі міжнародних договорів

Конвенційні комітети — це експертні органи, створені на
основі міжнародних договорів з прав людини. Вони
контролюють, як держави виконують свої зобов'язання.
Наприклад, Комітет ООН з прав людини стежить за
дотриманням Міжнародного пакту про громадянські
та політичні права.
Комітет з прав дитини, Комітет проти катувань,
Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок —
кожен має механізм періодичної звітності, іноді —
індивідуальних скарг.
Ці органи надають рекомендації, формують прецеденти й
мають все більший вплив на національне
законодавство.

19. Міжурядові ініціативи та коаліції: голос за свободу

На глобальному рівні існують нові об'єднання та ініціативи, що підсилюють універсальні
стандарти прав людини.
Наприклад, Альянс за свободу віросповідання чи Глобальна ініціатива проти торгівлі
людьми.
Також важливі щорічні Форуми з прав людини, які проводяться під егідою ООН чи інших
структур.
Вони створюють платформи для співпраці між урядами, НУО, науковцями й активістами,
сприяючи формуванню нових підходів до глобального управління правами людини.

20.

5.Глобальні виклики та майбутнє
1. Війни
Збройні конфлікти призводять до масових порушень прав людини: вбивств, катувань, переміщення осіб, голоду.
Женевські конвенції (1949) — міжнародні договори, які регулюють захист цивільного населення та поранених під час війни.
Міжнародне гуманітарне право (МГП) — визначає мінімальні стандарти поведінки у збройних конфліктах.
2. Тиранія
Абсолютна влада окремої особи без системи стримувань і противаг.
Порушення Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП) (1966): зокрема, обмеження свободи слова,
переслідування опозиції.
3. Авторитаризм
Контроль за судовою системою, медіа, обмеження політичної конкуренції.
Відсутність вільних виборів, цензура, використання силових структур для тиску на населення.
Європейська конвенція з прав людини (1950) — у країнах-членах Ради Європи — має механізм захисту через ЄСПЛ.

21. Роль цифрових технологій

1. Моніторинг порушень
Використання супутникових знімків, соціальних мереж, AI-аналітики для фіксації злочинів.
Приклади:
• Bellingcat — OSINT-розслідування злочинів.
• Використання Chainalysis для відстеження фінансування тероризму.
Механізм розслідування ООН (IIMM) — збирає цифрові докази злочинів проти людяності.
2. Захист приватності
Загрози: масове стеження, порушення GDPR, кіберспостереження.
Загальний регламент захисту даних (GDPR) — закон ЄС, що регулює обробку персональних даних.
Міжнародні принципи щодо застосування прав людини до спостереження ("13 Принципів", 2013):
законність, пропорційність, необхідність.

22. Глобальна солідарність

1. Взаємодія країн
•Спільні ініціативи: резолюції ООН, санкції проти агресорів, спільні
трибунали (наприклад, щодо агресії РФ проти України).
•Приклади:
• Міжнародний кримінальний суд (МКС) — розслідує злочини
геноциду, злочини проти людяності, військові злочини.
• Резолюції Ради Безпеки ООН (хоч і обмежені правом вето).
2. Важливість освіти
•Освіта з прав людини сприяє формуванню демократичного мислення та
громадянської активності.
•Декларація ООН з освіти у сфері прав людини (2011) — закликає
включати права людини у формальні та неформальні освітні програми.
•Приклади практик: модулі у школах, університетські курси, просвітницькі
кампанії.

23. Перспективи реформ

1. Реформа міжнародних інституцій
Пропозиції:
3. Інтеграція цифрових прав
Обмеження права вето в Раді Безпеки ООН у
випадках масових злочинів (ініціатива «Кодекс
поведінки» ACT group).
•Розробка глобального цифрового пакту (за ініціативою
Генсека ООН) — для захисту прав людини в інтернеті.
•Визначення доступу до інтернету як базового права людини.
Розширення повноважень МКС.
4. Механізми превенції
Необхідність перегляду Статуту ООН для адекватного
реагування на сучасні загрози.
2. Посилення національних правових систем
Гармонізація законодавства з міжнародними стандартами
(наприклад, впровадження положень Конвенції проти
катувань у національне законодавство).
Зміцнення незалежності судів, забезпечення доступу до
правосуддя.
•Раннє виявлення ризиків порушень через аналітику та цифрові
інструменти.
•Система раннього попередження ООН, індикатори
геноциду (методологія ООН).

24. 6. ВИСНОВОК

ООН та інші універсальні органи, такі як Рада ООН з прав людини, Управління
Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) та Міжнародний кримінальний суд, є
основою глобальної системи захисту прав і свобод людини. Вони встановлюють
міжнародні стандарти (зокрема через Загальну декларацію прав людини та міжнародні
пакти), здійснюють моніторинг дотримання зобов’язань державами, а також створюють
правові та дипломатичні механізми впливу на порушників.
Їхня роль особливо важлива у конфліктах, кризах та авторитарних режимах, де
національні механізми не працюють. Проте ефективність цих органів часто обмежується
політичним впливом.
Для підвищення їхньої дієвості необхідне реформування, посилення незалежності,
ресурсного забезпечення й активна підтримка з боку громадянського суспільства.

25. Література

https://zakon.rada.gov.ua
https://repository.kpi.kharkov.ua/handle/KhPI-Press/21424
https://doi.org/10.36074/logos-29.03.2024.022

26. Дякую за увагу!