Сульфуровмісні сполуки

1.

СУЛЬФУРОВМІСНІ СПОЛУКИ
Сульфур є аналогом Оксигену і тому утворює з Карбоном подібні сполуки. Відомо, що
Сульфур відрізняється від Оксигену меншою електронегативністю та наявністю 3dатомних орбіталей, що зумовлює змінну валентність і здатність до утворення
сульфуровмісних сполук з більш високими ступенями окиснення Сульфуру (сульфоксидів
та сульфонів тощо).
До органічних сульфуровмісних сполук, що мають зв’язок C–S, належать тіоли загальної
формули R–SH, сульфіди R–S–R, сульфокислоти R–SO2–OH та їх похідні. Відомі також
сульфуроорганічні сполуки із подвійним зв’язком >C=S (тіокарбонільні сполуки,
тіокислоти тощо). Але тіокарбонільні сполуки з π-зв’язком >C=S здебільшого нестійкі,
характеризуються високою реакційною здатністю внаслідок недостатньо ефективної
взаємодії 2р-атомних орбіталей Карбону та 3р-атомних орбіталей Сульфуру:
СУЛЬФУРОВМІСНІ СПОЛУКИ
Дисульфіди
Тіоли
Сульфоксиди
Сульфіди
Сульфонієві солі
Тіокарбонільні сполуки
Тіофени
Сульфони
Сульфонові кислоти
Сульфінові кислоти
Сульфенові кислоти

2.

Тіоли. Тіоли (тіоспирти, меркаптани) – це органічні сполуки, молекули яких містять
сульфгідрильну групу –SH. Загальна формула тіоспиртів R–S–Н. Тіоспирти можна
розглядати як похідні гідрогенсульфіду, в молекулі якого один атом гідрогену заміщений на
вуглеводневий радикал.
Тіоспирти називають за історичною та систематичною номенклатурами. За
систематичною – з назви відповідного вуглеводню, до якої додають суфікс -тіол і вказують
номер карбонового атома, біля якого знаходиться група –S–Н. (Н3С—SH – метилмеркаптан,
або метантіол; Н3С–СН2–SH – етилмеркаптан, або етантіол.
Одержання. Тіоспирти одержують з галогеналканів, діючи на них натрій
гідросульфідом, або взаємодією спиртів з гідрогенсульфідом при наявності каталізатора:
H3C–CH2–I + Na–SH → H3C–CH2–SH + Na I
CH3CH2 O H + H S H
Al2O3
400 °C
CH3CH2 S H + HOH
Для синтезу тіолів, особливо третинних, які добути за допомогою галогеналканів
неможливо, застосовують реактиви Гріньяра:
Крім того, аналогічно спиртам третинні тіоли одержують за допомогою приєднання
сірководню до відповідних алкенів у присутності кислот для рідкої фази або Аl2О3 для
газової:

3.

Фізичні та хімічні властивості тіоспиртів. Тіоспирти киплять при значно нижчих
температурах, ніж відповідні спирти. Вони важко розчиняються у воді і легко – у багатьох
органічних розчинниках. Нижчі тіоспирти – рідини, вищі – тверді речовини.
Хімічні властивості тіоспиртів.
Кислотність тіолів визначаються наявністю в їх молекулах SH–груп. Кислотність тіолів
(S–Н-кислот) на 4-5 порядків вища, ніж алканолів. Так, рКа для етантіолу C2H5SH складає
10,6, а для С2Н5ОН – 15,8. За хімічними властивостями тіоспирти наближаються до
слабких кислот, але завдяки +І-ефекту групи R→S–Н кислотні властивості тіоспиртів
слабкіші, ніж гідрогенсульфуру. .Підвищення кислотності тіолів, незважаючи на
зменшення полярності зв'язку S–H, найімовірніше пов'язано зі зростаючою стійкістю
тіолят-іона RS–, в якому делокалізація заряду відбувається за допомогою вакантних d-AO
Сульфуру.
Вони легко реагують з лугами, оксидами металів і утворюють солеподібні сполуки –
тіоляти, або меркаптиди:
Н3С–CH2–SH + NaOH → Н3С–CH2–SNa + HOH.

4.

Тіоспирти порівняно легко окиснюються до дисульфідів або сульфокислот:
2Н3С–CH2–SH + І2 → Н3С–CH2–S–S–CH2–CH3 + 2HI.
CH3CH2 S H
HNO3
CH3CH2
O
S OH
O
Отже, при окисненні тіоспиртів, на відміну від спиртів, окиснюється S, а не Карбон.
Естерифікація тіолів. Аналогічно спиртам тіоли ацилуються відповідними реагентами
(ацилгалогенідами і карбоновими кислотами):
Алкілування тіолів. Слід відзначити, що тіоли здатні легко відщеплювати атом водню під
дією активного радикала (передача ланцюга) з утворенням малоактивного
алкілсульфенільного (тіїльного) радикала:
На цьому принципі засноване застосування тіолів (додецилмеркаптану C12H25SH) для
регулювання молекулярних мас синтетичних каучуків та інших полімерів. При передачі
ланцюга утворюється малоактивний тіїльний радикал RS˙, і процес зростання полімерного
ланцюга (полімеризації) припиняється.
Крім того, тіоли додаються до природного газу як одоранти (від лат. odoratio - запах) з
метою виявлення витоку газу в газопровідних мережах. Відомо, що людина здатна виявити
запах тіолів у повітрі вже при кількостях однієї частини метантіолу на 5·1010 частин
повітря.

5.

ТІОЕТЕРИ
До тіоетерів (сульфідів) належать тіоаналоги етерів, що відповідають загальній формулі
R–S–R’. Наприклад:
C2H5 S C3H7
C2H5 S C2H5
S CH3
Етилізопропілсульфід
(етилтіопропіл)
Діетилсульфід
(метилтіометан)
Метилфенілсульфід
(метилтіобензен)
Способи одержання. Алкілування тіолятів галогеналканами. Цей метод аналогічний
синтезу етерів за Вільямсоном:
С3H7–Br + Na–S–CH3 → С3H7–S–CH3 + NaBr.
Симетричні сульфіди добувають дією сульфіду натрію на галогеналкани:
2СH3–Br + Na2S → СH3–S–CH3 + 2NaBr.
Сульфіди синтезують також алкілуванням сульфідів лужних металів діалкілсульфатами:
2СH3O–SO2–OCH3 + Na2S → 2СH3–S–CH3 + 2СH3O–SO2–ONa.
Взаємодія галогенідів сульфуру з аренами. Для добування діарилсульфідів
використовують реакцію електрофільного заміщення в аренах. Як електрофільні реагенти
використовують галогеніди сірки у присутності кислот Льюїса:
2
+ S2Cl2
(AlCl3)
S
+ S +2HCl
Дифенілсульфід
Фізичні і хімічні властивості. Сульфіди є безбарвними речовинами з неприємним
запахом. Вони практично нерозчинні у воді.

6.

За хімічними властивостями вони є нейтральними речовинами, які не взаємодіють з
кислотами. Сульфіди виявляють сильні нуклеофільні, але слабкі основні властивості і з
кислотами практично не взаємодіють.
За рахунок вільних електронних пар атома Сульфуру тіоетери реагують з
галогеналканами з утворенням сульфонієвих (тіоніевих) солей:
H3C
S
CH3 + H3C
I
H3C
S
CH3
I
CH3
Триметилтіоній іодид
Гідроген пероксид окиснює тіоетери до сульфоксидів:
H3C
S
CH3 +
H2O2
Сильні окисники (KMnO4, HNO3)
H3C
S
CH3
+
H2O
O
окиснюють тіоетери і сульфоксиди до сульфонів:
O
H3C S CH3 KMnO4
H3C S CH3 KMnO4 H3C S CH3
O
Диметилсульфон
O
Диметилсульфоксид
Алкілування сульфідів. Сульфіди порівняно легко реагують з галогеналканами з утворенням
досить стабільних галогенідів триалкілсульфонію:
C2H5
C2H5
S
C2H5 +
C2H5I
C2H5 S
I
C2H5
Діетилсульфід
Іодид триетилсульфонію.

7.

Реакція з солями важких металів. Сульфіди легко реагують з солями важких металів з
утворенням комплексів, наприклад: R2S + HgCl2 → R2S · HgCl2
Ця реакція застосовується в аналізі для ідентифікації сульфідів. На цій реакції ґрунтується
і використання деяких сульфідів як антидотів при отруєнні солями важких металів.
Епісульфіди. Епісульфіди, або циклічні сульфіди (аналоги органічних оксидів),
проявляють високу реакційну здатність, що дозволяє розширити можливості синтезу
сірковмісних сполук. Найпростіший представник таких сполук епісульфід етилену
одержують з оксиду етилену і тіоціанату калію:
H2C
CH2
+ KSCN
H2C
O
CH2
+ KOCN
S
При розщепленні епісульфідного циклу в реакціях заміщення за нуклеофільним
механізмом утворюються різноманітні похідні тіолів, наприклад:
H2O
R CH2 CH2 SMgCl
R CH2 CH2 SH _
Mg(OH)Cl
RMgCl H2C
CH2 H2O
S
HS CH2 CH2 OH
Сульфокислоти. Сульфокислотами називають похідні алканів, в яких атом водню
заміщений залишком сульфатної кислоти – сульфогрупою –SO3H (–SO2OH).
За номенклатурою IUPAC їх називають за алканом із закінченням -сульфонова кислота,
або –сульфокислота, наприклад:
СH3–SO2OH – метансульфонова кислота (або
метансульфокислота), СH3–СH2–СH(СН3)–СH2–SO2OH – 2-метилбутансульфонова кислота
(2-метилбутансульфокислота).
Сульфокислоти, подібно до карбонових, утворюють такі основні похідні: хлорангідриди,
солі, естери, аміди. Якщо ж атом Карбону сполучений опосередковано з Сульфуром
(через атом Оксигену), то такі сполуки є естерами сульфатної кислоти, наприклад,
моноалкіловий естер сульфатної кислоти має загальну формулу R−O−SO2−OH, а
діалкіловий естер − наступну: R−O−SO2−OR.

8.

Методи одержання. Сульфохлорування, сульфоокиснення алканів описано при
розгляді хімічних властивостей алканів. Окиснення тіолів наведено раніше.
Сульфування сульфатною кислотою (олеумом). Пряма дія сульфатної кислоти або
олеуму на алкани лінійної будови при нагріванні супроводжується, поряд із сульфуванням,
окисненням вуглеводневого ланцюга. Тільки алкани з розгалуженою будовою здатні
деякою мірою сульфуватися прямою дією олеуму при нагріванні:
СH3–СH(СН3)–СH3 + Н2S2O7
(СН3)3–С–SO2–OH
2-метил-2-пропансульфокислота.
Приєднання гідросульфітів до алкенів. У присутності пероксидних сполук приєднання
гідросульфітів до алкенів відбувається всупереч правилу Марковникова:
Фізичні і хімічні властивості. Алкансульфокислоти – гігроскопічні кристалічні
речовини, які розчиняються у воді. Як кислоти за силою вони наближаються до сульфатної
і значно переважають карбонові кислоти. У водних розчинах вони повністю іонізовані.
Сульфогрупа згідно з октетною теорією містить два ковалентних і два семіполярних
зв'язки і позначається структурою І:
Застосовується також структура II, оскільки для атома сірки існують вільні Зd-орбіталі,
на яких можуть розміщуватися додаткові електрони інших атомів, наприклад кисню. При
цьому утворюються зв'язки на зразок π-зв язку з відповідною полярністю δ+S=Оδ–:
Вважають, що реальна будова сульфогрупи відповідає проміжному стану між
двома граничними структурами І, II. Крім того, групі SO2 властивий сильний
електроноакцепторний характер (–I та–M-ефекти).

9.

Утворення солей сульфокислот (сульфонатів). Сульфокислоти з лужними
лужноземельними металами, їх оксидами і гідроксидами утворюють солі, наприклад:
і
Утворення сульфонілхлоридів. Їх можна одержати сульфохлоруванням алканів або
хлоруванням сульфокислоти:
Сульфонілхлориди використовують в органічному синтезі для одержання сульфонамідів,
естерів сульфокислот (сульфонатів) тощо.
Утворення сульфонамідів. При взаємодії сульфонілхлоридів з амоніаком або амінами
одержують сульфонаміди або їх похідні:
Утворення естерів сульфокислот. При дії на сульфонілхлориди спиртами або
алкоголятами одержують алкільні естери сульфокислот (сульфонати):
Алкансульфенові кислоти не стійкі. В органічному синтезі застосовують їх
сульфенілхлориди як стійкіші та реакційноздатніші сполуки. У природі відома пропен-1сульфенова кислота CH3–CH=CH–S–OH, що міститься в цибулі і викликає сльози.
Алкансульфінові кислоти середньої сили (рКа = 2,5 ÷ 3), легко окиснюються, як і
сульфенові, до сульфонових, утворюють стійкі солі. Отримують сульфінові кислоти за
допомогою реактивів Гріньяра і діоксиду сірки або при відновленні сульфінілхлоридів
пилеподібним цинком:

10.

АРОМАТИЧНІ СУЛЬФОКИСЛОТИ - сполуки, які містять сульфогрупу –SO3H, атом
S якої сполучений з атомом C ароматичного ядра. В ядрі може бути 1, 2 або 3 групи
(моно-, ди- і трисульфокислоти). Методи одержання. Ароматичні сульфокислоти
одержують переважно реакцією сульфування за схемою:
SO H
3
(SO3)
+ H2SO4
+ H2O
Бензен
Бензенсульфокислота
Сульфування – це реакція електрофільного заміщення (Se-реакція). Сульфатна кислота,
сульфур(VI) оксид та інші сульфуючі речовини є електрофільними реагентами з дефіцитом
електронів (з позитивним зарядом на атомі Сульфуру). При використанні H2SO4 (конц.),
утворюються активні електрофільні частинки – сульфур(VІ) оксид і катіон гідросульфонію.
Сульфур(VI) оксид більш активний, ніж сульфатна кислота.
Механізм сульфування бензену сульфатною кислотою та сульфур(VI) оксидом можна
описати такими схемами електрофільного заміщення:
2 H
2
S O
4
O
S
O
+ H
3
O
_
+
+ O S O
3
H ;
3 H
O
+
H
O
+S
O H
O
O
S
O
O
S
4
O
-к о м п л е к с
O H
O
S
O
-к о м п л е к с
O
O H
S
-к о м п л е к с
O
H
S
O
-к о м п л е к с
H
O H
3
O
+ O S O
3
H
O
O
_
+
O
O
O
+ S
+
S O
2
O
_
O S O
3
S
H
O H
O
б е н з е н с у л ь ф о к и с л о т а
_
O
O
S
O H
O
б е н з е н с у л ь ф о к и с л о т а
+ H
2
S O
4

11.

Алкілбензени сульфуються значно легше, ніж бензен, утворюючи суміш переважно орто- і
пара-алкілсульфобензенів:
CH3
CH3
CH3
.
HOSO3H
H2O
+
SO3H
+
CH3
SO3H .
SO3H
(62%)
(32%)
(6%)
Сульфокислоти з реакційної суміші виділяють переважно у вигляді натрієвих солей. Для
цього використовують метод висолюванняу концентрованих розчинах хлориду або
сульфату натрію. цьому в осад випадає малорозчинна натрієва сіль ароматичної
сульфокислоти, яку потім відділяють:
С6H5SO3H + NaCl → С6H5SO3Na↓ + HCl.
Для того щоб виділити вільні сульфокислоти, реакційну суміш після закінчення
сульфування обробляють гідроксидами або карбонатами кальцію або барію. Ароматичні
сульфокислоти за таких умов утворюють добре розчинні у воді сульфонати кальцію або
барію, які фільтруванням відділяють від важкорозчинного сульфату кальцію або барію.
При добавлянні до цих сульфонатів еквівалентної кількості H2SO4 одержують вільні
ароматичні сульфокислоти:
2
SO3H+ H2SO4 + 2 Ca(OH)2
2H2O
SO3 2Ca +CaSO4
H2SO4
CaSO4
2
SO3H
Хімічні властивості. Реакції ароматичних сульфокислот визначаються наявністю в їх
молекулах сульфогрупи і бензенового ядра. Ці реакції можна розділити на три типи: 1)
реакції сульфогрупи; 2) реакції заміщення сульфогрупи; 3) реакції з участю бензенового
ядра.

12.

Реакції сульфогрупи. У сульфогрупі атом S сполучений з OH групою і двома атомами O.
Атоми Оксигену , як більш електронегативні, ніж Сульфур, відтягують електронну густину
на себе. В результаті цього атом Гідрогену ОН-групи може протонізуватися. Отже,
сульфокислоти, подібно до сульфатної кислоти, є сильними кислотами і у водному розчині
повністю дисоціюють, але слабкіше, ніж H2SO4: C6H5–SO3H + H2O ↔ H3O+ + C6H5–SO3–.
У сульфонатному аніоні негативний заряд розподілений між трьома атомами Оксигену
і тому ці атоми в сульфогрупі рівноцінні. Електронну будову бензенсульфокислоти можна
зобразити у вигляді граничних структур І–III:
OH
O
S
O
O
I
O
S OH
II
O
HO
S
O
III
Ароматичні сульфокислоти вступають у реакцію нейтралізації з лугами, гідроксидами
інших металів і утворюють солі, які називають сульфонатами:
C6H5–SO3H + NaOH → C6H5–SO3Na + H2O.
Сульфонати більшості металів добре розчинні у воді. Сульфонати магнію, кальцію,
барію і свинцю (II), на відміну від сульфатів цих металів, також добре розчинні у воді.
З ароматичних сульфокислот можна добути їх похідні, такі як хлорангідриди, естери,
аміди тощо. При взаємодії бензенсульфокислоти або її натрієвої солі з РСl5 або з
тіоніхлоридом утворюється бензенсульфохлорид:
SO2ONa
PCl5
POCl3; NaCl
SO2Cl
SOCl2
HCl; SO2
SO2OH
Арилсульфохлориди утворюються також при взаємодії ароматичних сполук з
хлорсульфоновою кислотою: C6H6 + 2HOSO2Cl→ C6H5–SO2Cl + H2SO4 + HCl.

13.

Сульфохлориди легко взаємодіють із спиртами, утворюючи естери сульфокислот, а з
амоніаком – аміди сульфокислот. Наприклад:
SO2OCH3
CH3OH
HCl
SO2Cl
2NH3
NH4Cl
SO2NH2
Під дією гіпохлоритів утворюються відповідні хлораміни:
SO2NHCl
HOCl
HOH
SO2NH2
2HOCl
HOH
Хлорамін Б
H3C
SO2NH2
HOCl
HOH
SO2NCl2
Дихлорамін Б
H3C
SO2NHCl
Хлорамін Т
Хлор- і дихлораміни виявляють окисні властивості:
C6H5–SO2–NCl2 + 2HOH → C6H5–SO2NH2 + 2HCl + [2O].
Реакції електрофільного і нуклеофільного заміщення сульфогрупи. Бензенсульфокислота за
Т = 150–200 °С з HCl гідролізується і перетворюється на бензен і сульфатну кислоту (SE):
C6H5–SO2OH + H3O+ → C6H6 + HOSO2OH
Більш характерними для сульфокислот є реакції нуклеофільного заміщення сульфогрупи
(SN). Натрієві солі ароматичних сульфокислот за температури 200–300 °С з
нуклеофільними реагентами перетворюються на феноли, тіофеноли, аміни, ароматичні
кислоти та їх нітрили:
OH
SH
NH2
Na
OH
NaSH
NH 2
a
N
Na2SO3
SO2ONa
a
ON
O
HC N
aCN
COOH
Na2SO3
CN

14.

Реакції з участю бензенового ядра. Відсутність у сульфогрупі подвійних зв’язків і
неплоска, тетраедрична її будова перешкоджають p,π-спряженню цієї групи з πелектронами бензенового ядра. Тому SO3H-група виявляє тільки –I-ефект. За рахунок цього
ефекту сульфогрупа виявляє значну електронегативність і сильно притягує π-електрони
бензенового ядра, зменшуючи його електронну густину, особливо в орто- і параположеннях. Отже, сульфогрупа є орієнтантом 2 роду і спрямовує вхід електрофільних
частинок у реакціях електрофільного заміщення в мета-положення бензенового ядра:
O
HO3S
SO3H
HO3S
(AgSO4)
HOSO3H
HOH
HO3S
O
SO3H
S
HONO2
OH
HOSO3H
HOH
SO3H
HOH
O2N
Br2
SO3H
HBr
Br
Сульфогрупа, як досить сильний електроноакцептор, пасивує бензенове ядро до SEреакцій. Тому такі реакції для ароматичних сульфокислот, наприклад для сульфобензену,
відбуваються набагато важче, ніж для бензену, і в порівняно жорстких умовах.
Застосування сульфокислот та їх похідних. Ароматичні сульфокислоти мають
різноманітне застосування. Вони є основою для одержання поверхнево-активних речовин,
миючих засобів, їх використовують для виробництва розчинних у воді барвників,
дубильних речовин, іонообмінних смол тощо.
Водні розчини хлорамінів використовують як дезинфікуючі засоби, а також для дегазації
отруйних речовин. Естери сульфокислот застосовують як алкілуючі засоби, а аміди
сульфокислот (сульфаміди), знайшли застосування в медицині як антимікробні препарати.

15.

Окремі представники. Застосування. Диметилсульфід СН3–S–СН3. Являє собою
безбарвну летку рідину з неприємним запахом. Добувають у присутності каталізатора з
метанолу та сірководню. Використовують для виробництва диметилсульфоксиду.
Іприт (β,β’-диxлopдieтилcyльфiд) СІСН2СН2–S–СН2СН2С1. Безбарвна кристалічна
речовина, погано розчинна у воді, добре – в органічних розчинниках (Т.кип. 157 °С).
Технічний іприт являє собою бурувату рідину з запахом гірчиці. Надзвичайно отруйний. Це
бойова отруйна речовина (БОР) шкірнонаривної та загальнотоксичної дії,
протиплазматична отрута. Як БОР іприт був уперше застосований Німеччиною у 1917 р.
біля бельгійського міста Іпр (звідки і назва – іприт) проти англо-французьких військ.
Смертельна концентрація іприту при потраплянні на шкіру 70 мг/кг. Як захисні засоби
застосовують протигаз і спецодяг. Для дегазації використовують хлоруючі та окиснюючі
агенти.
Діафенілсульфон (NH2–C6H4–SO2–C6H4–NH2– 4,4-діамінодифенілсульфон). Застосовується
у медицині як лікарський препарат для лікування лепри (прокази).
Диметилсульфоксид (димексид, ДМСО) (CH3)2S=О. Безбарвна рідина, ефективний
органічний розчинник. ДМСО широко використовується в органічному синтезі,
промисловості. Застосовується як лікарський препарат з протизапальними, знеболюючими
й антимікробними властивостями. Головним чином використовується для зовнішнього
застосування (примочки, мазі, розчини та ін.).
Дигідрохлорид цистаміну (дигідрохлорид біс-β-аміноетил)дисульфіду) –
NH2–CH2–CH2–S–S–CH2–CH2–NH2·2HCl. Він знайшов застосування як лікарський
препарат для профілактики променевої хвороби.

16.

Для лікування інфекційних бактеріальних захворювань застосовують сульфаміди загальної
формули п-NH2–C6H4–SO2–NH–R (сульфаніламід, сульфацетамід, уросульфан та ін.).
Похідні С. широко застосовують як напівпродукти в синтезі фармацевтичних сполук,
азобарвників, емульгаторів при фарбуванні тканин, для дублення шкір, у промисловому
одержанні фенолів, для виробництва синтетичних мийних засобів.
Ретарданти — синтетичні регулятори росту і розвитку інгібіторного типу з
антигібереліновим механізмом дії, що здатні уповільнювати ріст рослин, як правило, не
викликаючи при цьому аномальних відхилень. До них належать онієві сполуки –
четвертинні солі амонію, фосфонію і сульфонію (хлормекватхлорид, бромхолінбромид,
йодхолінйодид, мепікватхлорид, АМО 1618, фосфон D, мефлюідид, 3-DЕС, 17-DМС);
Іншу групу токсичних речовин, які містять сульфідний фрагмент, складають пестицидні
препарати (інсектициди та фунгіциди), які заборонені, зняті із виробництва, але все ще
знаходяться на багатьох складах України. Від високотоксичних бойових ТР їх відрізняє
значно менша ток-сичність по відношенню до комах, тварин та людини, але прихована
загро-за пов’язана з продуктами їх розкладу, які за токсичними властивостями значно
перевершують вихідні сполуки. Такі процеси не досліджені (особливо в неопізнаних
сумішах багатьох пестицидних препаратів) і проходять неконтрольовано. До таких
препаратів належать ТЕТРАСУЛ, ХЛОРБЕНЗИД, ТЦМТД, ДІТІАНОН та МОРЕСТАН.
Тіоли (C8-16), які є уловлювачами для радикалів, використовують для захисту від радіації і
як антиокисники (напр. додекантіол — стабілізувальна добавка для каучуків). Нижчі тіоли
додають до природного газу як одоранти з метою виявлення витоку газу в газопровідних
мережах. Крім того, тіофенол — компонент віддушок у харчовій промисловості та
парфумерії.