ФІЗІОЛОГІЯ КРОВОНОСНИХ СУДИН. КРОВОТІК В АРТЕРІАЛЬНІЙ СИСТЕМІ.
Система кровообігу
Ламінарний рух крові
Формула Пуазейля та її похідні.
ГЕМОДИНАМІЧНІ ПАРАДОКСИ
Функціональні типи судин
Функціональні типи судин
Функціональні типи судин
Об'ємна швидкість кровотоку
Середня лінійна швидкість
Артеріальний тиск – це тиск, який чинить кров в артеріальних судинах організму.
Зміна в’язкості крові від величини гематокриту
Види артеріального тиску:
Вимірювання величини артеріального тиску аускультативним методом
Вимірювання артеріального тиску за аускультативним методом
Механізм формування тонів Короткова
Автоматизований осцилометричний метод вимірювання АТ
КЛАСИФІКАЦІЯ ГІПЕРТЕНЗІЇ ПО РІВНЮ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ВІДПОВІДНО З РЕКОМЕНДАЦІЯМИ NHLBI ( 2003 РІК).
Фремінгемська шкала ризику ймовірності виникнення всіх серцево-судинних ускладнень
Механізм виникнення артеріального пульсу
Пальпаторне дослідження пульсу
ПАЛЬПАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ПУЛЬСУ
Графічний метод дослідження артеріального пульсу
Властивості артеріального пульсу
Особливості коронарного кровотоку
Методи оцінки коронарного кровотоку
Багатошарова комп'ютерна томографічна коронарографія
Метод перфузійної однофотонної емісійної комп'ютерної томографії міокарда
Церебральний кровотік
Церебральний кровотік
МЕТОДИ ОЦІНКИ МОЗКОВОГО КРОВОТОКУ
Cпектральна допплерографія загальної сонної артерії
Магнітно-резонансна ангіографія артерій головного мозку
Перфузійна сцинтиграфія головного мозку
Легеневй кровообіг
Перфузійна сцинтиграфія легенів
Особливості кровотоку в печінці
Схема кровопостачання печінки
Сонографія і ангіографія печінки
Шкірна і ниркова циркуляція
3.27M
Category: medicinemedicine

Фізіологія кровоносних судин. Кровотік в артеріальній системі

1. ФІЗІОЛОГІЯ КРОВОНОСНИХ СУДИН. КРОВОТІК В АРТЕРІАЛЬНІЙ СИСТЕМІ.

2.

• Гемодинаміка – розділ фізіології
кровообігу, який вивчає причини, умови і
механізми переміщення крові в серцевосудинній системі.
• Рух крові в системі кровообігу визначається
двома силами: тиском, під яким вона
знаходиться в судинах і опором, який
виникає при її проходженні по судинах.
Рушійною силою руху крові служить
різниця тисків, яка виникає на початку і в
кінці судини.

3. Система кровообігу

• Функція системи кровообігу полягає забезпеченні потреб
тканин організму в транспортуванні поживних речовин,
виведенні кінцевих продуктів обміну, перенесенні гормонів з
однієї частини тіла в іншу і, загалом, підтриманні
відповідного середовища у всіх тканинних рідинах для
виживання та оптимального функціонування клітин. Кровотік
через тканини контролюється, головним чином, у відповідь на
їхню потребу в поживних речовинах і видаленні метаболічних
залишків. У деяких органах, таких як нирки, система
кровообігу виконує додаткові функції. Наприклад, приплив
крові до нирки значно перевищує її метаболічні потреби і
пов’язаний з її видільною функцією, яка вимагає щохвилини
фільтрувати великий об’єм крові.

4. Ламінарний рух крові

Майже у всіх відділах судинної системи кров
рухається циліндричними шарами. Такий рух крові
має назву ламінарного. Форменні елементи крові
складають центральний, осьовий потік, в якому
еритроцити знаходяться в центрі, а плазма
рухається біля судинної стінки. Молекули рідини,
що торкаються стінки, рухаються повільно через
прилипання до стінки судини. Наступний шар
молекул ковзає через них, третій шар над другим,
четвертий шар над третім і так далі. Тому рідина
всередині судини може швидко рухатися, оскільки
між серединою і стінкою судини існує багато шарів
ковзаючих молекул. Таким чином, кожен шар
ближче до центру тече швидше, ніж зовнішні
шари.Чим менший діаметр судини, тим ближче
форменні елементи знаходяться досудинної стінки
і тим більше гальмується рух крові.

5.

Турбулентний рух крові
За умови, коли швидкість кровотоку стає
занадто великою, коли вона проходить повз
перешкоду в судині, коли робить різкий
поворот або проходить через жорстку
поверхню, потік може стати турбулентним
або безладним, а не обтічним.
Турбулентний потік означає, що кров тече
впоперек у судині та вздовж судини,
зазвичай утворюючи завихрення у крові,
які називаються вихровими струменями.
Коли вихрові струмені присутні, кров тече
з набагато більшим опором, ніж коли потік
ламінарний, тому що вихори значно
збільшують загальний опір потоку у
судині.

6.

Турбулентний рух крові
Тенденція до турбулентного потоку зростає прямо пропорційно швидкості
кровотоку, діаметру кровоносної судини та густині крові, а також обернено
пропорційна в’язкості крові відповідно до наступного рівняння:
де Re – число Рейнольдса, міра тенденції до виникнення турбулентності, v –
середня швидкість кровотоку (у см/сек), d – діаметр судини (у сантиметрах), ρ –
щільність (у грамах/мл), а η – в’язкість крові.
Число Рейнольдса для кровотоку в судинній системі зазвичай підвищується
навіть у великих артеріях. Як наслідок, на розгалуженнях цих судин майже
завжди виникає деяка турбулентність потоку. У проксимальних частинах аорти
та легеневої артерії число Рейнольдса може зрости до великих значень під час
фази швидкого вигнання шлуночками, що викликає значну турбулентність у
проксимальній частині аорти та легеневій артерії, де багато умов є відповідними,
наприклад такі як: висока швидкість кровотоку; пульсуючий характер потоку;
раптова зміна діаметра судини; і великий діаметр судини. Однак у малих судинах
число Рейнольдса майже ніколи не буває таким високим, щоб викликати
турбулентність.

7. Формула Пуазейля та її похідні.

• Якби кров рухалася по системі жорстих трубок, то співвідношення між
тиском та характером течії рідини можна було б визначити формулою
Пуазейля:
r 4 * P
Q
,
8 * l
• де Q – об’єм протікаючої рідини через трубку радіусом r під тиском Р за
одиницю часу; l – довжина трубки; η– в’язкість рідини.
• Як відомо, в’язкість рідини визначається силою, яка виникає між
окремими її шарами і виражається у відносних одиницях, у
порівнянні з водою (в’язкість води приймається за 1). У людини
в’язкість крові дорівнює 4–5 відносних одиниць. При заміні
виразу (пропускна здатність трубки) на обернену величину – опір
(R) одержуємо одне з основних рівнянь гемодинаміки:
8 l4
R
.
r

8.

• У системному кровообігу близько двох третин загального системного
опору кровотоку становить опір дрібних артеріол. Внутрішній діаметр
артеріол коливається від 4 до 25 мікрометрів. Однак їх міцні судинні
стінки дозволяють внутрішньому діаметру значно змінюватися, часто в
чотири рази, що може збільшити потік крові в цих судинах аж у 256 разів.
Таким чином, через артеріоли, які реагують лише невеликими змінами
діаметру на нервові або локальні хімічні сигнали тканини, приплив крові
до тканин може майже повністю припинитися, або значно збільшитися.
Зафіксовано діапазони кровотоку понад 100 разів в окремих ділянках
тканин між межами максимального звуження артеріол і максимального їх
розширення.
• Коли кров тече, вона створює силу тертя на ендотеліальні клітини, що
вистилають кровоносні судини. Ця сила, яка називається напругою зсуву,
пропорційна швидкості кровотоку та в’язкості крові, обернено
пропорційна радіусу в кубі і зазвичай виражається в одиниці сили до
площі (наприклад, дина/см2). Напруга зсуву є важливою для адаптації
судинної системи до змін потреб тканин у кисні поживних речовинах.
Ендотеліальні клітини містять можуть синтезувати багато біологічноактивних речовин, які впливають на просвіт судин і відповідно регулюють
кровотік в них.

9. ГЕМОДИНАМІЧНІ ПАРАДОКСИ

• 1. У випадку протікання крові через судини діаметром
меншим 1 мм в'язкість крові зменшується. Тут
залежність прямо пропорційна – чим менший діаметр,
тим менша в'язкість. Це так званий феномен Фареуса–
Ліндквіста. У цьому випадку в'язкість очевидно
зменшується за рахунок поздовжньої орієнтації
еритроцитів відносно осі судини. Такий
еритроцитарний ланцюжок пересовується в оболонці з
плазми, яка має низьку в'язкість.
• 2. Встановлено, що в'язкість крові зменшується із
збільшенням швидкості її протікання. Це пов'язано з
центральним розміщенням еритроцитів у потоці.
• З. Об'єм крові, який викидається серцем заповнює
судинну систему. Нова порція крові зможе поміститися
тільки за рахунок розтягнення судин. Відповідно, чим
менше вони розтягуються, тим більший опір необхідно
перебороти серцю, щоб кров текла судинним руслом.

10.

• Кровообіг здійснюється завдяки тісній взаємодії роботи серця
і кровоносних судин. Основне завдання судин полягає в тому,
щоб регулювати об'єм периферичного русла і його
відповідність з об'ємом крові, а також постійність і
адекватність кровопостачання органів і тканин. Все це
досягається завдяки функціональних особливостей судин:
1. Еластичності.
2. Скоротливості.
3. Тонусу.
4. Проникності стінки.
Не дивлячись, що згадані особливості характерні практично
всім відрізкам судинного русла, можна виділити такі, де та чи
інша особливість переважає.
У відповідності з функціональними особливостями судини
поділяються на такі типи:

11. Функціональні типи судин

• 1. Компенсуючі або амортизуючі судини – це
аорта, крупні артерії. В їхній стінці
переважають еластичні волокна. Їхня функція
перш за все – це перетворення
поштовхоподібних викидів крові з серця в
рівномірний потік крові.
• 2. Резистивні судини або судини опору – кінцеві
артерії, артеріоли, вони знаходяться в стані
постійного тонусу і можуть змінювати величину
просвіту. Тонус судин складається з двох
компонентів - базального і вазомоторного.
Базальний компонент судинного тонусу
визначається структурними особливостями
(наявністю колагенових волокон) і міогенним
фактором - тією частиною скорочення судинної
стінки, яка виникає у відповідь на розтягнення її
кров'ю. Вазомоторний компонент тонусу залежить
від судинозвужуючої симпатичної інервації.

12. Функціональні типи судин

• 3. Між резистивними судинами і
капілярами виділяють судинисфінктери, або прекапілярні сфінктери.
Вони регулюють кількість відкритих
(функціонуючих) капілярів.
• 4. Обмінні судини – капіляри – тут
відбувається обмін різних речовин
і газів між кров'ю та тканинною
рідиною. Стінка капілярів
складається з одного шару клітин.
Здатність до скорочення в
капілярів відсутня, величина їх
просвіту залежить від тиску в
резистивних судинах.

13. Функціональні типи судин

• 5. Ємкісні судини
складають венули і вени.
Тут знаходиться 75 %
циркулюючої крові.
• 6. У деяких ділянках тіла
(шкіра вух, носа) виділяють
шунтуючі судини - це
артеріально-венозні
анастомози, по яких кров
переходить з артеріол у
венули, минаючи капіляри.

14. Об'ємна швидкість кровотоку

Основними показниками гемодинаміки є об'ємна
швидкість, лінійна швидкість руху крові та час кругообігу
крові (кровообігу).
Об'ємна швидкість руху крові - це кількість крові, яка
протікає через поперечний переріз судин за одиницю
часу. Об'ємна швидкість руху крові прямо пропорційна
перепаду тиску на початку і в кінці судини і обернено
пропорційна опору току крові. У нормі відтік крові від
серця відповідає її притоку до нього. Це означає, що об'єм
крові, який протікає за одиницю часу через всю
артеріальну і венозну систему великого і малого кола
кровообігу - однаковий.

15. Середня лінійна швидкість

Судина
Площа поперечного перерізу (см2)
Аорта
2,5
Артерії малого діаметру
20
Артеріоли
40
Капіляри
2500
Венули
250
Вени малого діаметру
80
Середня лінійна швидкість дорівнює 8об’єму крові,
розділеному на площу поперечного перерізу. Площа
поперечного перерізу найбільша в капілярах і найменша в
аорті. Таким чином, лінійна швидкість є високою в аорті (1525 см/с) і низькою в капілярах (0,5 мм/с).
Порожнисті вени

16. Артеріальний тиск – це тиск, який чинить кров в артеріальних судинах організму.

Він відображає взаємодію багатьох
факторів: перша група факторів –
серцеві: систолічний об'єм серця,
швидкість викиду крові з шлуночків,
частота серцевих скорочень;
друга група факторів – судинні:
еластичність компенсуючих артерій,
тонус резистивних судин, об'єм
ємкісних судин;
Оскільки найбільший перепад тиску
в великому колі спостерігається в
артеріолах , то вони є основним
місцем опору. Цей опір називається
загальний периферичний опір (TPR)
або системний судинний опір (SVR).
Еластичність судини є
протилежністю пластичності

17. Зміна в’язкості крові від величини гематокриту

третя група факторів
– кров'яні: об'єм
циркулюючої крові,
в'язкість крові,
гідростатичний тиск
крові.

18. Види артеріального тиску:

• 1. Систолічний або максимальний тиск – це тиск, що створюється
внаслідок систоли лівого шлуночка.
2. Боковий або істинний систолічний тиск – це тиск, який чинить на
бокову стінку артерії кров під час систоли.
3. Ударний тиск (гемодинамічний удар) – це тиск, необхідний для
подолання опору току крові артеріями. Він виражає кінетичну енергію
потоку крові. Визначається як різниця між систолічним і боковим
тиском.
4. Діастолічний або мінімальний тиск - найменша величина тиску крові в
кінці діастоли. Рівень діастолічного тиску в основному визначається
величиною тонусу резистивних судин.
5. Пульсовий тиск – це різниця між величинами систолічного і
діастолічного тиску.
6. Результуючий тиск – середньодинамічний тиск, який визначається за
формулою Хікема:
Pc Pd
P Pd
,
3
• де Р – середньодинамічний тиск; Pd – діастолічний тиск; Pc – систолічний
тиск.

19. Вимірювання величини артеріального тиску аускультативним методом

• Вимірювання АТ повинно проводитися у спокійному стані після 5хвилинного відпочинку.
• За 30 хв до вимірювання обстежуваний не повинен палити чи пити
каву.
• 1. Обстежуваного посадити правим боком до столу. Розмістити праву
руку на столі. Манжета має охоплювати не менше ніж 80 %
окружності плеча і покривати 2/3 його довжини. Використання
занадто вузької або короткої манжети призводить до завищення
показників АТ, занадто широкої – до їх заниження. Стандартна
манжета (шириною 12–13 см та довжиною 35 см) використовується в
осіб з нормальними та худими руками. В осіб з мускулистими або
товстими руками повинна застосовуватися манжета довжиною 42 см,
у дітей віком до 5 років – довжиною 12 см.
• 2. На середню третину оголеного плеча накласти манжетку, так, щоб
її нижній край перебував на 2–2,5 см вище ліктьової ямки, а між
манжетою і поверхнею плеча проходив палець. Загвинтити клапан
груші та пальпаторно визначити в ліктьовому згині місце чіткої
пульсації артерії і у цьому місці розмістити стетофонендоскоп.

20.

• 3. За допомогою груші поступово підвищувати тиск у манжетці
на 20-30 мм рт. ст. вище моменту зникнення тонів.
• 4. Відкрити гвинтовий клапан, знижуючи тиск у манжетці зі
швидкістю 2 мм рт.ст. за 1 с стежити за показниками
манометра. Покази манометра в момент виникнення першого
звуку в артерії відповідають систолічному тиску (САТ).
• 5. Покази манометра при подальшому зниженні тиску в
манжетці в момент зникнення тонів, або в момент їх різкого
приглушення відповідають величині діастолічного тиску
(ДАТ). Значення АТ закруглюють до найближчих 2 мм.
Вимірювання слід проводити не менше 2 разів з інтервалом 2–3
хв. При розбіжності результатів більш ніж на 5 мм рт. ст.
необхідно зробити повторне вимірювання через декілька
хвилин.
• Вимірювання АТ слід проводити на обох руках. До уваги
беруться більш високі показники, які точніше відповідають
внутрішньоартеріальному АТ.

21. Вимірювання артеріального тиску за аускультативним методом

манжетка

22. Механізм формування тонів Короткова

23. Автоматизований осцилометричний метод вимірювання АТ

Систолічний і діастолічний артеріальний тиск часто вимірюють за допомогою
автоматизованих осцилометричних приладів. Ці пристрої використовують
манжету сфігмоманометра, як і аускультативний метод, але з електронним
датчиком для виявлення коливань тиску в манжеті, які виникають, коли кров
тече через артерію. Пристрої осцилометричного артеріального тиску
використовують специфічні електронні алгоритми для автоматичного нагнітання
і випускання повітря, а також інтерпретації коливань тиску в манжеті. Коли
манжета наповнена повітрям, а її тиск перевищує систолічний, кровотік в артерії
відсутній і тиск не коливається. Коли повітря повільно випускається, кров
починає вдарятися об стінки артерії, після чого тиск в манжеті коливається
синхронно з циклічним розширенням і скороченням судини. У міру зниження
тиску в манжеті амплітуда коливань збільшується до максимуму, що відповідає
середньому артеріальному тиску. Потім вона зменшується, оскільки тиск в
манжеті падає нижче діастолічного тиску пацієнта і кров починає текти плавно.
Використовуючи специфічні для пристрою алгоритми, коливання тиску
автоматично перетворюються в цифрові сигнали систолічного та діастолічного
тиску, а також частоти серцевих скорочень.

24.

КЛАСИФІКАЦІЯ ГІПЕРТЕНЗІЇ ПО РІВНЮ
АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ВІДПОВІДНО З
РЕКОМЕНДАЦІЯМИ ВООЗ (1999 РІК)
Категорія
Рівень артеріального тиску
САТ, мм рт.ст ДАТ, мм рт.ст.
Оптимальний АТ
< 120
< 80
Нормальний АТ
< 130
<85
Високий-нормальний АТ
130-139
85-89
Гіпертензія І ст (м’яка)
Підгрупа – погранична гіпертензія
140-159
90-99
140-149
90-94
Гіпертензія ІІ ст (помірна)
160-179
100-109
Гіпертензія ІІІ ст (важка)
>180
>110
Ізольована систолічна гіпертензія
Підгрупа - погранична гіпертензія
>140
<90
140-149
<90

25. КЛАСИФІКАЦІЯ ГІПЕРТЕНЗІЇ ПО РІВНЮ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ВІДПОВІДНО З РЕКОМЕНДАЦІЯМИ NHLBI ( 2003 РІК).

Категорія
Рівень артеріального тиску
САТ, мм рт.ст. ДАТ, мм рт.ст.
Нормальний АТ
< 120
< 80
Прегіпертензія
120-139
Або 80-89
Гіпертензія І ст
140-159
Або 90-99
Гіпертензія ІІ ст
>160
Або >100
Примітка. NHLBI – Національний інститут
серця, легень і крові (США)

26. Фремінгемська шкала ризику ймовірності виникнення всіх серцево-судинних ускладнень

27. Механізм виникнення артеріального пульсу

Коли серце викидає кров в аорту під час систоли, спочатку
розтягується тільки проксимальна частина аорти, оскільки інерція
крові перешкоджає раптовому руху крові аж до периферії. Однак
підвищення тиску в проксимальній частині аорти швидко долає цю
інерцію і хвильовий фронт розтягнення поширюється все далі й далі
вздовж аорти. Це явище називається передачею пульсових хвиль в
артеріях.
Швидкість передачі пульсових хвиль становить 3-5 м/с у аорті, 7-10
м/с у великих артеріях і 15-35 м/с у дрібних артеріях. Загалом, чим
більша податливість кожного судинного сегмента, тим менша
швидкість, що пояснює повільну передачу в аорті і набагато швидшу
передачу в менш податливих дрібних дистальних артеріях. В аорті
швидкість передачі пульсових хвиль в 15 або більше разів перевищує
швидкість кровотоку, тому що це просто рухома хвиля тиску, яка
передбачає незначний рух вперед загального об’єму крові.

28. Пальпаторне дослідження пульсу

Це дослідження провести в певному порядку:
1. Охопити руку обстежуваного в ділянці променевозап’ястного суглоба так, щоб І
палець розмістився на зовнішньому боці передпліччя, а ІІ, ІІІ і ІV пальці - на
внутрішній поверхні.
2. Користуючись секундоміром, визначають кількість пульсових ударів за одиницю
часу, наприклад, за одну хвилину. У нормі вона рівна 75±15.
3. Для визначення ритму пульсу визначають проміжки часу між пульсовими
хвилями. Якщо пульсові хвилі йдуть одна за одною через рівні проміжки часу,
говорять, що пульс ритмічний. Якщо проміжки часу між пульсовими ударами
неоднакові, то пульс називається аритмічним.
4. Для визначення наповнення пульсу оцінюють величину амплітуди пульсових
хвиль. Якщо амплітуда коливань пульсової хвилі є високою, говорять про повний
пульс, якщо ж ця амплітуда невелика – говорять про неповний пульс.
5. Про напруження пульсу судять по силі, яку слід прикласти, щоб наступило
повне зникнення пульсу. Розрізняють напружений (якщо потрібно докласти більшу
силу для зникнення пульсу) та м'який пульс (зникнення пульсації при помірній
силі стиснення).

29. ПАЛЬПАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ПУЛЬСУ

5
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
А. radialis
A. ulnaris
A. brachialis
A. carotica communis
А. temporalis
A. femoralis
A. dorsalis pedis
A. tibialis posterior
4
3
1
2
6
8
7

30. Графічний метод дослідження артеріального пульсу

На сфігмограмі розрізняють крутий
підйом, висхідне коліно – анакроту -а
(ana – рух уверх, crotos – удар), який
переходить у низхідне коліно –
катакроту b (cata – вниз), яка має
додаткову хвилю – дикротичну.
Анакрота відповідає відкриттю
півмісяцевих клапанів і виходу крові в
аорту. Катакрота виникає в кінці
систоли шлуночка, коли тиск у ньому
починає падати. Низхідне коліно має
виїмку – інцизуру (i) і додаткову
хвилю–(с) вторинний, або
дикротичний підйом, який співпадає
із закриттям півмісяцевих клапанів
аорти і відбиттям крові від них.

31. Властивості артеріального пульсу

1. Частота – це кількість пульсових ударів за одиницю часу, наприклад, за
одну хвилину. У нормі вона рівна кількості серцевих скорочень, тобто
75±15.
2. Ритм. У здорових людей скорочення серця та пульсові хвилі йдуть одна
за одною через рівні проміжки часу. Тоді говорять, що пульс
ритмічний. Якщо проміжки часу між пульсовими ударами неоднакові,
то пульс називається аритмічним.
3. Напруження. Про напруження пульсу судять по силі, яку слід
прикласти до пульсуючої артерії, щоб наступило повне зникнення
пульсу. Розрізняють напружений та м'який пульс. Визначення цієї
властивості страждає суб'єктивізмом.
4. Наповнення – відображає наповнення досліджуваної артерії кров'ю.
Залежить від об'єму судинного русла, кількості циркулюючої крові.
Розрізняють повний та неповний пульс. Визначення цієї властивості
страждає суб'єктивізмом.
5. Величина або величина пульсового поштовху – це поняття об'єднує такі
властивості як напруження та наповнення, оцінюється
сфігмографічно. За сфігмограмою розрізняють великий, нормальний,
малий, ниткоподібний пульс.
6. Форма – визначається швидкістю пульсаторного розширення і
спадання артерії. Оцінюється сфігмографічно. Розрізняють швидкий,
повільний пульс.

32. Особливості коронарного кровотоку

Міокард отримує кров по двох
коронарних артеріях - правій і
лівій, що відходять від кореня
аорти. У коронарні артерії
надходить близько 5 % серцевого
викиду. Більша частини крові (65
%) протікає через ліву коронарну
артерію, яка постачає кров'ю лівий
шлуночок ї міжшлуншлуночкову
перегородку, ліве і праве
передсердя. Гілки правої вінцевої
артерії проникають у стінки правої
половини серця.

33.

• Основні типи кровопостачання міокарда
• Виділяють три основні типи кровопостачання міокарда: середній , лівий і правий.
• Цей поділ базується в основному на варіаціях кровопостачання задньої або
діафрагмальної поверхні серця, оскільки кровопостачання переднього і бокових
відділів є досить стабільним і не схильне до значних відхилень.
При середньому типі всі три основні коронарні артерії розвинені добре і досить
рівномірно. Кровопостачання лівого шлуночка цілком, включаючи обидва
папілярних м'язи, і передніх 1/2 і 2/3 міжшлуночкової перегородки здійснюється
через систему лівої коронарної артерії. Правий шлуночок, в тому числі обидва
правих папілярних м'язів і задня 1/2-1/3 перегородки, отримують кров з правої
коронарної артерії.
При лівому типі кровопостачання всього лівого шлуночка і, крім того, цілком
всієї перегородки і частково задньої стінки правого шлуночка здійснюється за
рахунок розвиненої гілки лівої коронарної артерії, яка досягає задньої
поздовжньої борозни і закінчується тут у вигляді задньої низхідній артерії,
віддаючи частину гілок до задньої поверхні правого шлуночка.
Правий тип спостерігається при слабкому розвитку огинаючої гілки, яка або
закінчується, не доходячи до тупого краю, або переходить в коронарну артерію
тупого краю, не поширюючись на задню поверхню лівого шлуночка. У таких
випадках права коронарна артерія після відходження задньої низхідній артерії
звичайно дає ще кілька гілок до задньої стінки лівого шлуночка. При цьому весь
правий шлуночок, задня стінка лівого шлуночка, задній лівий папілярний м'яз і
частково верхівка серця отримують кров з правої коронарної артерії.

34.

Капілярна сітка в міокарді дуже густа: кількість капілярів на одиницю маси
серцевого м'язу в 3-4 рази більша, ніж в скелетних. При цьому на кожне м'язове
волокно міокарда припадає капіляр. Артеріовенозні анастомози в серці не
встановлені. Тонкий прошарок міокарда, який безпосередньо прилягає до
ендокарда кисень одержує переважно із порожнин шлуночків через судини
В'єссена-Тебезія. Недостатньо васкуляризована і провідна система серця. Відтік
крові здійснюється переважно в коронарний синус, що відкривається в праве
передсердя. Кров передніх відділів правого шлуночка відтікає в порожнину
правої половини серця. Скорочення лівого шлуночка викликає сильну механічну
компресію субендокардіальних судин. Тому кровотік майже при припиняється в
систолі і більша частина крові надходить під час діастоли, а венозний відтік
посилюється під час систоли, під час діастоли зменшується. Скорочення правого
шлуночка викликає значно менше механічне стиснення внутрішніх судин
міокарда і кровотік практично не припиняється.
Оксигенація У коронарному кровообігу тканини витягують майже весь кисень з
крові, навіть у «базальних» умовах і тому напруження О2 надзвичайно низьке у
венозній крові. Коронарний кровотік (мл / хв) визначається роботою серця,
збільшення роботи веде до накопичення продуктів метаболізму і розширення
судин, що веде до посилення кровотоку. Отже, підвищення ЧСС і /або
збільшення скоротливості (при гіпертензії, стенозі аорти і фізичному
навантаженні) вимагає зростання коронарного кровотоку. Регуляція коронарного
кровотоку забезпечується переважно ауторегуляторними механізмами.

35. Методи оцінки коронарного кровотоку

Після проведення місцевої анестезії
приступають до дослідження спеціальний катетер проводять через
стегнову артерію і верхню частину
аорти до гирла коронарних артерій. У
ряді випадків катетер вводиться через
артерію передпліччя. Через катетер
вводять рентгеноконтрастну речовину,
яка током крові розноситься по
коронарних судинах. Процес
фіксується за допомогою спеціальної
рентгенівської установки - ангіографа.

36. Багатошарова комп'ютерна томографічна коронарографія

Це дослідження артерій серця за допомогою
мультиспірального 64- зрізового комп'ютерного
томографа з внутрішньовенним болюсним введенням
(електронним шприцом під тиском)
рентгеноконтрастної речовини у великому обсязі (100
мл) і синхронізацією із серцевою діяльністю.
Дослідження практично неінвазивне на відміну від
класичної рентгенівської селективної ангіографії, тому
що за винятком постановки внутрішньовенного
катетера для введення контрастного препарату, не
вимагає ніяких маніпуляцій. Дослідження проводиться
за короткий час, отримана інформація дає можливість
оцінити стан судинного русла, стінки судини, виявити
особливості або вади розвитку судин.

37.

Методи оцінки коронарного
кровотоку
Метод перфузійної
однофотонної емісійної
комп'ютерної томографії
міокарда (ОЕКТ)
дозволяє оцінити
кровопостачання клітин
серця - кардіоміоцитів, у
тому числі виявити зони
ішемічного порушення
перфузії або рубцевого
пошкодження міокарда,
таким чином, оцінюється
життєздатність міокарда.

38. Метод перфузійної однофотонної емісійної комп'ютерної томографії міокарда

39. Церебральний кровотік

До головного мозку кров притікає по 4 магістральних судинах (двох
внутрішніх сонних і двох хребтових), а відтікає по двох яремних венах.
Спочатку артерії основи мозку розгалужуються, утворюють м'яку оболонку,
що лежить на поверхні мозку. Мозок отримує кров від артерій, які радіальне
відходять від судин м'якої мозкової оболонки. В останні кров поступає з
мозкового артеріального круга. Між артеріолами і венулами анастомозів
немає, капіляри знаходяться у відкритому стані. У сірій речовині капілярів
значно більше, ніж у білій.
Кровообіг головного мозку більш інтенсивний ніж у других органах, у стані
психічного і фізичного спокою він складає близько 13-15 % серцевого викиду
або 50-60 мл /100 г/хв.
Критичною величиною інтенсивності мозкового кровотоку, при якій
починають проявлятися ознаки незворотних змін мозкової речовини у зв'язку
з нестачею кисню, складає близько 15 мл /100 г/хв. Вже через 5-7 с після
припинення кровообігу мозку людина втрачає свідомість, а якщо це триває
більше 5 хв, то спостерігається феномен невідновлення кровотоку, внаслідок
перекриття мікроциркулярного русла зміненими ендотеліоцитами і набряком
гліальних клітин.

40. Церебральний кровотік

Судини мозку здатні підтримувати кровотік на відносно стабільному рівні при зміні
середньодинамічного тиску в межах 60-180 мм рт. ст. При підйомі середньодинамічного
тиску більше 180 мм рт. ст. можливе різке розширення артерій мозку з розвитком його
набряку.
Кровотік у судинах головного мозку пропорційний артеріальному PCO2. При нормальних
умовах артеріальний PCO2 є найважливішим фактором, який регулює мозковий кровотік.
• Гіповентиляція збільшує артеріальний PCO2, таким чином збільшуючи церебральний
кровотік.
• Гіпервентиляція знижує артеріальний PCO2, зменшуючи церебральний кровотік. Поки
артеріальний PO2 є нормальним або вище нормального, церебральний кровотік
регулюється артеріальним PCO2.
• При диханні чистим киснем, не спостерігається значних змін кровотоку, але при
значному зниженні артеріального PO2 збільшується мозковий кровотік.
Механорецепторні рефлекси суттєво не впливають на кровотік. Загальний опір судинної
системи головного мозку мало залежить від зміни тиску в його артеріях. Так, при
підвищенні артеріального тиску відбувається розширення мозкових артерій і стиснення
вен. При цьому опір артерій падає, а вен зростає.
Відтікаюча від мозку кров поступає у вени, що утворюють синуси у твердій мозковій
оболонці. На відміну від інших частин тіла венозна система мозку не виконує ємкісної
функції.

41. МЕТОДИ ОЦІНКИ МОЗКОВОГО КРОВОТОКУ

Допплерографія загальної сонної артерії

42. Cпектральна допплерографія загальної сонної артерії

43. Магнітно-резонансна ангіографія артерій головного мозку

44. Перфузійна сцинтиграфія головного мозку

Перфузійна сцинтиграфія
головного мозку дозволяє
виявити порушення
кровопостачання структур
головного мозку на рівні
мікроциркуляції, дає
можливість оцінити кровотік
в різних відділах головного
мозку при гострих і
хронічних порушеннях
мозкового кровотоку,
нервово-психічних розладах,
травмах головного мозку.

45. Легеневй кровообіг

Кровопостачання легень здійснюється легеневими і бронхіальними
судинами. Легеневі судини складають мале коло кровообігу і виконують
головним чином функцію газообміну між кров'ю і повітрям. Артеріоли в
легенях тісно зв'язані з оточуючою альвеолярною паренхімою, що визначає
безпосередню залежність рівня кровопостачання легень від режиму
вентиляції. Стінка капілярів легень і стінка альвеол утворюють альвеолокапілярну мембрану.
Бронхіальні судини забезпечують живлення тканин і належать до великого
кола кровообігу. Венозна бронхіальна сітка дренує кров як у систему
великого кола кровообігу, так і малого — у легеневі вени і ліве передсердя.
Особливістю бронхіального кровотоку є те, що 30 % крові, яка поступає в
бронхіальні артерії по системі великого кола кровообігу, досягає правого
шлуночка, основна ж її частина направляється через капілярні і венозні
анастомози в легеневі вени. Опір судинного русла малого кола приблизно у
8-10 разів менший, ніж у системі великого кола кровообігу. Легеневі судини
характеризуються здатністю до значного розтягнення, оскільки їх судинна
стінка значно тонка.

46. Перфузійна сцинтиграфія легенів

МЕТОДИ ОЦІНКИ
ЛЕГЕНЕВОГО КРОВОТОКУ
Перфузійна сцинтиграфія легенів

47. Особливості кровотоку в печінці

• Печінка отримує одночасно артеріальну і венозну кров. Артеріальна кров
поступає по печінковій артерії, венозна - з ворітної вени від травного
тракту, підшлункової залози і селезінки. Через власне печінкову артерію
проходить 20-30 % всієї крові, вся інша — через ворітну вену. Після
проходження капілярної сітки печінки кров дренується в систему
печінкових вен, які впадають у нижню порожнисту вену. Важливою
особливістю судинного русла печінки є наявність великої кількості
анастомозів між судинами системи ворітної вени, печінкової артерії і
печінкових вен. При значному підвищенні тиску в системі портальної
вени, внаслідок затрудненого венозного відтоку з печінки, кров
шунтується через багаточисельні колатералі в систему нижньої і верхньої
порожнистих вен. Важливу роль у підтримуванні постійності кровотоку
через печінку відіграють артеріо-портальні взаємовідносини. При
посиленні кровотоку у ворітній вені кровотік у печінковій артерії
зменшується і навпаки, зниження об'ємної швидкості кровотоку в
портальній системі веде до збільшення артеріальної перфузії печінки.

48. Схема кровопостачання печінки

1. Ворітна вена.
2. Печінкова артерія
3. Сегментарні вена і артерія
4. Міждолькові вена і артерія.
5. Білядолькові вени і артерія
6. Внутрішньодолькові
гемокапіляри (синусоїдні
судини).
7. Центральна вена.
8. Класична печінкова
часточка.
9. Піддолькова (збірна) вена.
10. Печінкові вени

49.

Особливістю мікроциркуляції в печінці є тісний зв'язок між розгалуженнями
ворітної вени і власне печінкової артерії з утворенням у дольках печінки
синусоїдних капілярів, до мембран яких безпосередньо прилягають
гепатоцити. Велика поверхня контакту крові з гепатоцитами і повільний
кровотік в синусоїдних капілярах створюють оптимальні умови для обмінних
і синтетичних процесів. Печінка є одним з органів, виконуючих функцію депо
крові в організмі. За рахунок цього підтримується оптимальний об'єм
циркулюючої крові і забезпечується необхідна в кожній конкретній
гемодинамічній ситуації величина венозного повернення крові до серця.
Відтік венозної крові від печінки відбувається ритмічно, його коливання тісно
пов'язані з фазами дихального циклу. Під час вдиху відбувається механічне
стиснення судинного ложа шлунково-кишкового тракту, що збільшує притік
крові по портальній вені, крім того, наявність негативного тиску в грудній
клітці проявляє присмоктуючу дію, підсилюючи кровотік у печінкових венах і
нижній порожнистій вені; обидва вказаних фактори забезпечують значний
ріст венозного відтоку з печінки при вдиху. Під час видиху мають місце
протилежні зміни.

50. Сонографія і ангіографія печінки

51. Шкірна і ниркова циркуляція

Циркуляція крові в артеріолах шкіри майже повністю
контролюється за допомогою симпатичних нервів.
• Також венозні сплетення інервуються симпатичною НС, як і
артеріо-венулярні шунти. В результаті впливу СНС виникає
звуження артеріол і вен та артеріо-венулярних шунтів. Кровотік
в шкірі суттєво визначається температурою навколишнього
середовища – при її підвищенні судини розширюються, а при
зниженні – звужуються.
Нирковий кровотік. Невелика зміна АТ викликає ауторегуляторні механізми регуляції кровотоку, при значній зміні
АТ спостерігається посилення симпатичних впливів, що веде до
звуження судин та зменшення кровотоку.
English     Русский Rules