Мікроциркуляція. Фізіологія венозної і лімфатичної системи

1. Мікроциркуляція. ФІЗІОЛОГІЯ ВЕНОЗНОЇ І ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

МІКРОЦИРКУЛЯЦІЯ.
ФІЗІОЛОГІЯ ВЕНОЗНОЇ І
ЛІМФАТИЧНОЇ СИСТЕМИ

2. Мікроциркуляція

Мікроциркуляція (від грецьк. mikros - малий і лат. circulacio
- кругообіг) -направлений рух рідин організму в
кровоносних і лімфатичних мікросудинах. Термін
"мікроциркуляція" почали використовувати з 1954 р.
Значний внесок у розвиток вчення про мікроциркуляцію
зробив О.М.Чернух. Зокрема він ввів у науку таке поняття
як функціональний елемент мікроциркуляції органа.
Функціональний елемент мікроциркуляціі органа - це
взаємозв'язаний комплекс кровоносних і лімфатичних
судин, специфічних клітин органа, волокон сполучної
тканини, а також нервових закінчень і фізіологічних
речовин, які регулюють життєдіяльність даної ділянки.

3. Мікроциркуляторне русло складається з трьох ланок:

Перша ланка забезпечує циркуляцію
крові і включає 6 компонентів:
артеріоли, прекапіляри, капіляри,
посткапілярні венули, венули і
артеріоло-венулярні анастомози. Ця
ланка має назву
гемомікроциркуляторного русла.
Артеріоли – це кінцеві відділи
артеріальної кровоносної системи з
найбільш вираженими
резистивними функціями.
Характерна риса їх стінки –
наявність шару гладком'язових
клітин. Артеріоли з прекапілярами
забезпечують формування
периферичного опору судин і
підтримування артеріального тиску.

4.

• Друга ланка – це транспорт
речовин в інтерстиціальні
простори тканин.
Інтерстиціальні простори
заповнені гелем,
колагеновими волокнами,
які направляють
переміщення тканинної
рідини, макрофагальними та
імунокомпонентними
клітинами. В інтерстиції
створюється певний
гідростатичний і
онкотичний тиск.

5.

Третя ланка – лімфатичні
капіляри. Їх стінки тонші за
стінки капілярів і, як правило, не
мають базальної мембрани.
Міжендотеліальні щілини –
основний шлях проникнення
тканинної рідини в просвіт
лімфатичних капілярів. Ці
щілини можуть розширюватися.
Лімфатичні капіляри
починаються або сліпиии
пальцеподібними виростами, або
петлеподібними утвореннями. На
деякій віддалі від початку
капіляра в його просвіті
появляються клапани, що
визначають напрямок току
лімфи.

6. Будова капіляра

Стінка капілярів має
дві оболонки:
внутрішню
ендотеліальну і
зовнішню базальну. На
рівні капілярів
здійснюється обмін
рідини, газів і
поживних речовин між
кров'ю і клітинами
організму.

7. ТИПИ КАПІЛЯРІВ

• 1. Соматичні –
ендотеліальна і
базальна оболонка
безперервні.
Пропускають воду і
розчинені в ній
мінеральні речовини.
Локалізуються ці
капіляри в шкірі, м'язах,
корі великих півкуль.

8.

ТИПИ КАПІЛЯРІВ
2. Вісцеральні – в їх
стінці є віконця –
"фенестри" – в
ендотелії суцільна
базальна мембрана.
Знаходяться ці капіляри
в нирках, системі
травлення,
ендокринних залозах.

9.

ТИПИ КАПІЛЯРІВ
3. Синусоїдні –
ендотеліальна оболонка
фенестрована і майже
відсутня базальна
мембрана. Через їх стінку
легко проходять
макромолекули, форменні
елементи. Локалізуються
ці капіляри в кістковому
мозку, печінці, селезінці.

10.

Швидкість кровотоку в капілярах
Дуже важливим показником функціонування
мікроциркуляторного русла є швидкість кровотоку в капілярах.
В середньому швидкість кровотоку в капілярах становить 0,5
мм/сек. Прижиттеві дослідження показали, що лінійна
швидкість капілярного кровотоку шкіри людини - 0,74 мм/сек.
В експерименті показано, що в легеневих капілярах швидкість
може досягати 2 мм/сек. Через альвеолярний капіляр
довжиною 248 мкм еритроцит проходить за 0,12 сек.
Швидкість кровотоку в капілярах визначається градієнтом
тиску в прекапілярах і посткапілярах. Цей градієнт в свою
чергу залежить від величини артеріального і венозного тиску і
периферичного опору.
Потік еритроцитів, які проходять через капіляр, широко варіює
і в залежності від функціонального стану органа може
коливатися від 300 до 1500 еритроцитів у хвилину.

11.

Перфузивність капілярів
Капіляри, в яких еритроцити переміщаються, називаються перфузованими.
Капіляри, які не містять еритроцитів, а заповнені плазмою називаються
плазматичними. В умовах функціонального спокою органа кількість
перфузованих капілярів складає 30-50 % від загальної кількості. При посиленій
роботі органа плазматичні капіляри заповнюються еритроцитами. Можуть бути
ще закриті капіляри, у яких просвіт майже повністю перекритий стінками, які
спалися. Зустрічаються такі капіляри тільки в паренхіматозних органах у зв'язку
з еластичністю їх строми. Кількість перфузованих капілярів визначається
роботою прекапілярного сфінктера. Гладком'язові клітини прекапілярного
сфінктера мають певний тонус, який обумовлює відносну констрикцію. При
підсиленій роботі органа нагромаджуються продукти метаболізму, які знижують
тонус гладком'язових клітин, а отже, викликають дилятацію..
Реологічні властивості крові також впливають на перфузованість капілярів.
Основна функція капілярів полягає в забезпеченні транскапілярного обміну,
тобто в забезпеченні клітин органів і тканин поживними і пластичними
речовинами і видаленні продуктів метаболізму. Для здійснення цього обміну
необхідні певні умови: швидкість кровотоку в капілярі, величина
гідростатичного і онкотичного тиску, проникність стінки капіляра і кількість
перфузованих капілярів.

12.

Механізми транскапілярного
обміну
Обмін через капілярну стінку здійснюється за рахунок
таких механізмів:
1) фільтраційно-реабсорбційний;
2) дифузія;
3) мікровезикулярний транспорт (піноцитоз).
Дифузія – це транспорт речовин за градієнтом
концентрації. За цим же механізмом здійснюється дифузія
газів між кров’ю і тканинами через стінку капілярів.
Піноцитоз - грає важливу роль в здійсненні креаторних
зв'язків в організмі. Проте він відбувається дуже повільно і
відіграє незначну роль в транскапілярному обміні.

13. Фільтраційний механізм транскапілярного обміну речовин.

Величина фільтраційного і реабсорбційного тиску може бути вирахована за
формулою:
Рф-р = (РГк + РОтк ) – (РОпл + РГтк),
Де РГк і РГтк – гідростатичний тиск
крові і тканинної рідини; РОпл і РОтк
онко–осмотичний тиск плазми і тканинної
рідини. Отже Рф-р = тиск з капіляра –
тиск в капіляр. У середньостатичному
капілярі величина гідростатичного тиску
в артеріальному кінці становить 32,5 мм
рт.ст., а в тканинній рідині – 3 мм рт.ст.
Осмо-онкотичний тиск плазми становить
25 мм рт.ст., а в тканинній рідині – 4,5 мм
рт.ст. Ефективний фільтраційний тиск
буде складати: Рф = (32,5 +4,5) (тиск з
капіляра) – (25 +3) (тиск в капіляр) =
37 – 28 = 9 мм рт.ст.
9 мм рт.ст.

14. Реабсорбційний механізм транскапілярного обміну речовин.

Оскільки під час руху крові через
капіляр частина води виходить з
судинного русла, що веде до
зменшення гідростатичного тиску
у венозному кінці до 17,5 мм рт.ст.
Осмо-онкотичний тиск у
венозному кінці капіляра
залишився таким самим, тобто 25
мм рт. ст. У тканині гідростатичний
і осмо-онкотичний тиски також
залишилися без змін.
Ефективний реабсорбційний тиск
буде складати: Рр = (17,5 + 4,5) (тиск з
капіляра) – (25 + 3) - (тиск в
капіляр) = 22 – 28 = – 6 мм рт.ст.
6 мм рт.ст.

15.

Регуляція кровотоку в
мікроциркуляторному руслі
Регуляція мікроциркуляторної системи складна і ще
недостатньо вивчена. Розрізняють три рівні
регулювання:
1) Загальну системну регуляцію - це регуляція в межах
системи кровообігу.
2) Місцеву регуляцію - в межах органа. Про існування
цього рівня регуляції говорить хоча б загальна кількість
капілярів у різних органах, у серцевому м'язі капілярів у
два рази більше, ніж у скелетному м'язі.
3) Саморегуляцію - в межах мікроциркуляторної
одиниці.

16. Методи вивчення мікроциркуляторного русла

1. Оптична цифрова комп‘ютерна
капіляроскопія
2. Біомікроскопія:
а) у відбитому світлі (нігтьового
ложа, очного дна, бульбокон'юнктиви);
б) з використанням світловодів –
ендоскопія.
3. Вивчення реологічних показників
крові.
4. Визначення міцності стінок
капілярів шкіри (накладання
манжеток, вакуумні проби (проба
Кончаловського)).

17. Методи вивчення мікроциркуляторного русла

Схема приладу для
вимірювання міцності
капілярів шкіри
людини (по Karpman,
Hoffman і Holvey,
1964). 1 - шприц для
створення вакууму; 2 манометр; 3 присоска (у
збільшеному вигляді
показана ліворуч).

18. Механізми транскапілярного обміну

• Обмін через капілярну стінку здійснюється за
рахунок таких механізмів:
• 1) фільтраційно-реабсорбційного; 2) дифузії; З)
піноцитозу.
• Фільтрація і реабсорбція відбуваються за рахунок
різниці гідростатичного тиску крові і гідростатичного
тиску оточуючих тканин, а також під дією різниці
величин онко- і осмотичного тиску крові і міжклітинної
рідини.
• В основі дифузії лежить градієнт концентрації по обидва
боки мембрани. Дифузія – відіграє важливу роль в
процесах переходу газів через стінку капілярів.
• Третій механізм – піноцитоз – грає важливу роль в
здійсненні креаторних зв'язків в організмі. Проте він
відбуваеться дуже повільно і відіграє незначну роль в
транскапілярному обміні.

19.

• Вени – це судини, які несуть кров з органів і тканин до
серця в праве передсердя. Виняток складають легеневі
вени, які несуть артеріальну кров від легенів в ліве
передсердя.
• Сукупність всіх вен складає венозну систему. Розрізняють
поверхневі і глибокі вени. Між ними розміщені
перфорантні вени, які з’єднують басейни поверхневих і
глибоких вен.
• Поверхневі вени називають ще шкірними, оскільки
розміщені в підшкірно-жировій клітковині.
• Глибокі вени супроводжують артерії, чому і отримали
назву вен-супутниць.
• Для вен характерна висока здатність до розтягнення і
відносно низька еластичність. Внутрішня поверхня
більшості вен, за винятком дрібних венул, вен ворітної
системи і порожнистих вен, має складки внутрішньої
оболонки - клапани. Кров у венозній системі рухається
проти сили тяжіння, що сприяє розвитку застою.

20. Швидкість кровотоку у венах

• Щодо швидкості руху крові у венах, то слід сказати, що
тут існує залежність між просвітом судинного русла і
швидкістю кровотоку. Найбільший просвіт судинного
русла створюють венули, де швидкість кровотоку
найменша.
• У венах середнього калібру швидкість кровотоку
складає 7-12 см /с, а в порожнистих венах вона дещо
вища - до 15-17 см/с.
• У дрібних венах кровотік, як правило, має постійний
характер. У крупних венах спостерігаються коливання
швидкості кровотоку в залежності від дихання і
серцевих скорочень.

21. Венозний тиск

Венозний тиск - це тиск крові, циркулюючої у венах. Величина
венозного тиску коливається від 150 мм вод. ст. у венулах, до
практично нульового або негативного при вдиху, у порожнистих
венах біля передсердя. У дорослої людини в горизонтальному
положенні у венах розміщених поза грудною кліткою венозний тиск
дорівнює 45-120 мм вод. ст.
На величину венозного тиску впливають три фактори:
По-перше - об'єм крові, що поступає у венозну систему. Коли
збільшується притік крові, наприклад, при фізичному навантаженні,
то зростає венозний тиск.
По-друге - від тиску, який створюється в правому серці.
По-третє - від ємкості венозного русла.
У людини венозний тиск в горизонтальному положенні практично
однаковий у верхніх і нижніх кінцівках; у вертикальному положенні
венозний тиск у нижніх кінцівках підвищується на величину
гідростатичного тиску.

22. Центральний венозний тиск

• Кров з усіх системних вен надходить у праве передсердя. Тому тиск у
правому передсерді називають центральним венозним тиском.
• Тиск у правому передсерді регулюється балансом між: (1) здатністю серця
перекачувати кров із правого передсердя та шлуночка в легеневу артерію та
(2) тенденцією крові надходити з периферичних вен у праве передсердя.
Якщо права половина серця перекачує кров інтенсивно, тиск у правому
передсерді знижується. І навпаки, зниження скоротливості серця підвищує
тиск у правому передсерді. Крім того, будь-який вплив, що викликає
швидкий приплив крові у праве передсердя з периферичних вен, підвищує
тиск у правому передсерді. Деякі фактори, які можуть збільшити це венозне
повернення і тим самим підвищити тиск у правому передсерді, такі: (1)
збільшення об’єму циркулюючої крові; (2) підвищення тонусу великих
судин у всьому тілі з подальшим підвищення периферичного венозного
тиску; і (3) розширення артеріол, що зменшує периферичний опір і
забезпечує швидкий потік крові з артерій у вени.

23. Механізми, які забезпечують рух крові у венах

Рух крові обумовлений різницею тиску у венозній системі. Кров тече з області
високого тиску, що створюється роботою серця, енергією серцевого викиду, в
область більш низького тиску.
Фактори, які забезпечують приплив венозної крові до серця:
1. Серцеві. Постійно діючим фактором венозного повернення є енергія
серцевого скорочення, яка створює позитивний тиск у венах, що визначає рух
крові до серця. До кардіальних факторів слід віднести і зниження тиску в
передсердях під час систоли шлуночків внаслідок опускання передсердношлуночкової перегородки. У результаті виникає присмоктуючий ефект, що
супроводжується різким прискоренням притоку крові. Присмоктуючий ефект
появляється і під час діастоли - за рахунок більш високої швидкості падіння
тиску в шлуночках порівняно з швидкістю падіння тиску в передсердях і на
початку періоду наповнення виникає негативний градієнт тиску.
2. Позасерцеві.

24. Позасерцеві фактори, які забезпечують приплив венозної крові до серця:

1. Велика роль у забезпеченні руху крові у венах належить
негативному тиску в грудній клітці. При вдиху збільшується
об'єм грудної клітки і розширюються порожнисті вени. Цим
самим полегшується приток венозної крові до серця. Вплив
дихальних рухів на венозний кровообіг називається дихальною
помпою.
2. Певний вплив на кровотік у венах мають скорочення
скелетних м'язів, що стискають вени. При цьому тиск в них
підвищується і завдяки наявності клапанів, які попереджують
відтік крові до капілярів, кровотік має напрямок до серця. Це
явище отримало назву м'язової венозної помпи.
3. Діафрагмальна помпа. Під час вдиху діафрагма скорочується
і тисне на внутрішні органи. З них витискається кров у ворітну
вену і далі тече в порожнисту.
4. У русі крові у венах відіграють певну роль і перистальтичні
скорочення стінок деяких вен. У венах печінки такі скорочення
виникають з частотою 2-3 за хвилину.

25. Роль венозних клапанів та м’язової помпи на тиск крові у венах

• Якби не клапани у венах, ефект гравітаційного тиску
призводив би до того, що венозний тиск у ногах завжди був
би приблизно +90 мм рт. ст. у дорослої людини, яка стоїть.
Однак кожен раз, коли ноги рухаються, м’язи
напружуються і тиснуть на стінку вен, що буквально
витискає кров із них. Проте клапани у венах влаштовані
так, що напрямок венозного кровотоку може бути тільки в
бік серця. Отже, щоразу, коли людина рухає ногами або
навіть напружує м’язи ніг, певна кількість венозної крові
рухається до серця. Ця система відкачування відома як
м’язова помпа і вона досить ефективна, щоб за звичайних
обставин венозний тиск на ногах дорослої людини, що
ходить, залишався менше +20 мм рт. ст.

26. Методи вимірювання венозного тиску

Вимірювання венозного тиску
(флеботонометрія) дає інформацію про
діяльність правого шлуночка і здійснюється
прямим та непрямим способами. Пряме
вимірювання проводять за допомогою
флеботонометра. Манометричну скляну
трубку з поділками від 0 до 250 мм перед
вимірюванням стерилізують і наповнюють
стерильним фізіологічним розчином.
Прилад встановлюють так, щоб нульова
поділка шкали була на рівні правого
передсердя. Проколюють ліктьову вену, у
горизонтальному положенні обстежуваного,
і голку з'єднують через трубочку з
манометром. Спостерігають за рівнем
підняття розчину в манометричній трубці.
Венозний тиск у здорової людини
коливається від 50 до 100 мм вод. ст. і
одинаковий на обох руках.

27. Венний пульс

• Крім артеріального розрізняють ще й венний пульс це коливання стінок крупних вен, зв'язані з серцевою
діяльністю. Ці коливання в здорових людей можна
побачити в крупних судинах, розміщених близько
серця.
• Причиною венного пульсу, на відміну від
артеріального, є припинення відтоку крові з вен до
серця під час систоли передсердь і шлуночків. У цей
момент потік крові у великих венах затримується і
тиск в них зростає.
• Досліджують венний пульс шляхом огляду і методом
флебографії з реєстрацією флебограми.

28. ФЛЕБОГРАФІЯ

• Флебограма складається з:
• Хвиля а – передсердна – обумовлена
скороченням правого передсердя, під
час чого припиняється відтік крові з
вен.
• Хвиля с – обумовлена передачею
пульсації сонної артерії на вену на
початку систоли.
• Хвиля х – виникає під час систоли
шлуночків, коли наповнюється праве
передсердя і вени спорожнюються і
спадаються.
• Хвиля v – шлуночкова – виникає при
наповнених передсердях кров'ю, що
перешкоджає спорожненню вен. Це
відмічається при ізометричному
розслабленні шлуночків.
• Хвиля y – обумовлена поступленням
крові в праве передсердя, внаслідок
чого виникає спадання вен.

29. Флебограма при різних патологіях

30. Методи оцінки кровотоку у венах

Магнітнорезонанснавенографія
нормальних
синусів
головного мозку
(задньо-бокова
проекція).

31. Визначення функціонального стану поверхневих вен

• Проба Троянова-
Тренделенбурга.
• У горизонтальному
положенні обстежуваного
підняти ногу вверх для
спорожнення вен і у верхній
третині стегна накласти
джгут.
• Обстежуваний встає, джгут
знімають.
• При функціональній
неповноцінності поверхневих
вен спостерігається швидке їх
заповнення кров’ю.

32. Визначення функціонального стану перфорантних вен

• Проба Шейніса.
• У лежачому положенні на спині,
після звільнення поверхневих вен
від крові, накласти 3 джугти: у
верхній і середній третинах стегна
і під колінним суглобом.
• Обстежуваний встає.
• Швидке наповнення вен між
джгутами або на гомілці вказує на
неповноцінність клапанів
перфорантних вен у цих зонах.

33. Визначення функціонального стану глибоких вен

• Функціональний стан
глибоких вен визначити за
допомогою маршової проби
(Дельбе-Пертеса).
У стоячому положенні
накласти джгут над коліном,
забезпечивши застій у
поверхневих венах.
Обстежуваний ходить 5-10 хв.
Звернути увагу, чи звільняться
від крові поверхневі вени
гомілки. В нормі застійні вени
повинні швидко звільнитися
від крові.

34.

Морфо-функціональна характеристика
лімфатичної системи.
Лімфатична система складається з
лімфатичних судин, лімфатичних вузлів і
лімфатичних протоків. Всі тканини, крім
кісткової, нервової і поверхневих шарів
шкіри пронизані сіткою лімфатичних
капілярів.
При
злитті
декількох
капілярів
утворюється лімфатична судина. З
кожного органу або частини тіла
виходять
лімфатичні
судини,
які
направляються
до
регіональних
лімфатичних вузлів. Судини, якими
лімфа поступає у вузол, називаються
приносними, судини, якими лімфа
виходить з воріт вузла, називаються
виносними лімфатичними судинами.

35.

Лімфоутворення
Механізм
утворення
лімфи
базується на процесах фільтрації,
дифузії, різниці гідростатичного,
онко-осмотичного тиску. Процес
фільтрації
рідини
з
крові
відбувається в артеріальному кінці
капіляра, повертається ж рідина в
кров'яне русло у венозному кінці. В
організмі людини середня швидкість
фільтрації у всіх капілярах складає
приблизно 20 л за добу, а швидкість
зворотнього всмоктування 18 л за
добу. Отже, в лімфатичні капіляри
попадає 2 л рідини за добу.

36. Функції лімфатичних вузлів:

Лімфатичні вузли виконують, по–
перше, бар'єрно-фільтраційну
функцію, завдяки присутності
макрофагів і сіточки з ретикулярних
волокон в просвіті синусів;
по–друге, лімфатичні вузли є
органами лімфопоезу (В – і Т–
лімфоцити);
по–третє, лімфатичні вузли - це
депо лімфи.
Основними колекторами
лімфатичної системи, якими лімфа
відтікає у венозне русло, є грудна
лімфатична протока і шийна
лімфатична протока, яка збирає
лімфу від голови і прилягаючих
ділянок.

37. Функції лімфатичної системи:

1. Підтримування постійного об'єму і складу
тканинної
рідини
шляхом
постійного
дренування міжклітинного простору.
2. Перенесення поживних речовин з травного
каналу у венозну систему.
3.
Бар'єрно-фільтраційна
функція
–
забезпечується лімфатичними вузлами.
4. Участь в імунологічних реакціях. У
лімфатичних
вузлах
з
В–лімфоцитів
утворюються плазматичні клітини, які
виробляють антитіла, знаходяться і Т–
лімфоцити, які відповідають за клітинний
імунітет.

38. Види лімфи:

І. Периферична – лімфа, яка відтікає від органів.
2. Проміжна (транспортна) – лімфа, яка пройшла через
лімфатичні вузли.
3. Центральна - лімфа, яка знаходиться в лімфатичних
протоках.
Найбільш чітка різниця між видами лімфи в
клітинному складі.
У периферичній лімфі клітин мало – на 90 % це
лімфоцити.
У проміжній лімфі кількість лейкоцитів збільшується
за рахунок утворення в лімфатичних вузлах
лазмоцитів.
У центральній лімфі переважають лімфоцити, але
появляються нейтрофіли, еозинофіли.

39. Ультразвукове дослідження лімфатичних вузлів

40. Механізми лімфовідтіку:

1. У відтоку лімфи провідне значення належить силі напірної і
проштовхуючої дії рідини, проникаючої з міжклітинного простору
в лімфатичні капіляри. Тобто це відбувається під впливом
гідростатичного тиску. Утворена лімфа механічно виштовхує ту,
яка була в лімфатичних капілярах.
2. Відтоку лімфи сприяє різниця тиску в лімфатичних судинах. Так,
в дрібних лімфатичних судинах тиск лімфи складає 8-10 мм вод.
ст., а в місці впадіння грудної протоки у венозну систему він, як і в
крупних венах, нижчий за атмосферний.
3. На рух лімфи має вплив скорочення скелетних м'язів, що
оточують лімфатичні шляхи. Ці скорочення створюють своєрідну
помпу, яка поперемінно стискає судини.
4. Лімфовідтоку сприяє зміна внутрішньочеревного тиску, рух
органів травлення, а також дихальні рухи, що викликають
розширення грудної протоки при вдиху і стиснення її при видиху.
5. Встановлені нервові впливи на рух лімфи. При стимуляції
симпатичних волокон спостерігається припинення руху лімфи
внаслідок спазму лімфатичних судин.

41. Механізм лімфангіону

У переміщені лімфи значну роль
відіграють ритмічні скорочення
стінок лімфатичних судин. Деякі
з них можуть спонтанно
скорочуватися з частотою 8-10
за 1 хв. Хвиля скорочень
повздовжньої і циркулярної
мускулатури поширюється в
центральному напрямку і
проштовхує лімфу через
клапани, які почергово
відкриваються і закриваються.