Форми організації суспільного виробництва. Лекція №9

1.

Лекція № 9.
Форми організації
суспільного виробництва
1. Генезис форм господарства.
2. Товар і його властивості. Теорії вартості та їх
різновиди.
3. Закон вартості, його сутність та функції.

2.

1. Генезис форм господарства.
Виробництво
і
споживання
–
першооснова самого життя людства.
В одних економічних системах основною
метою виробництва є задоволення
власних потреб, в інших – збагачення,
отримання максимального прибутку.

3.

Ступінь зрілості економічних відносин залежить
насамперед від форм власності на засоби
виробництва, бо той, хто привласнює ці засоби,
визначає форму виробництва, його організацію і
привласнює результати виробництва. Спочатку
зароджується, розвивається, розквітає, стає
панівною проста економічна форма. На певному
етапі вона починає відмирати і поступається
місцем більш складній економічній формі, яка, у
свою чергу, проходить знову стан зародження,
розвитку, розквіту, панування і поступового
відмирання. Цей процес називається генезисом
форм господарства.

4.

Форма суспільного виробництва – це
певний спосіб організації господарської
діяльності.
Протягом тривалого часу існування людської
цивілізації використовуються дві основні форми
організації суспільного виробництва – натуральна і
товарна.

5.

• Натуральне господарство – такий
тип організації виробництва, при якому
люди
виробляють
продукти
для
задоволення своїх власних потреб, тобто
продукти праці не набувають товарної
форми і призначені для власного та
внутрішнього
господарського
споживання
безпосередніми
виробниками.

6.

Поступово на зміну натуральному виробництву прийшло
товарне виробництво як розвинутіша і ефективна форма
організації суспільного виробництва.
Історія
виникнення
товарного
виробництва
заглиблюється своїм корінням ще до періоду розпаду
первіснообщинного ладу.
Така форма організації суспільного господарства була
поширена в рабовласницькому суспільстві та за
феодалізму.

7.

Товарне виробництво – така форма
організації суспільного господарства, за
якої продукти виробляються не для
власного споживання, а для обміну, для
продажу на ринку.
Товари
виробляються
з
метою
задоволення потреб споживачів і
надходять до них через використання
ринкових відносин.

8.

• Загальною
умовою
виникнення,
розвитку і функціонування товарного
виробництва є суспільний поділ праці, за
якого
відбувається
спеціалізація
на
виготовленні певних продуктів або на
певних видах діяльності. На його основі
виникають виробничі відносини між
людьми у формі обміну продуктами праці.
Безпосередньою причиною виникнення
товарного виробництва є економічна
відособленість товаровиробників.

9.

Економічна відособленість товаровиробників – це
таке становище, за якого вони самостійно вирішують
питання господарської діяльності: що виробляти,
якими засобами, які ресурси використовувати тощо.
Вона
передбачає
самостійне
розпорядження
виробленою
продукцією,
володінням
нею,
її
відчуження та використання відповідно до власних
інтересів.

10.

Виділяють дві стадії розвитку товарного
виробництва:
1) бартерне господарство – у бартерному
господарстві
будь-який
товар
можна
безпосередньо обміняти на буд-який інший
товар без використання грошей: Т – Т.
2)
грошове
господарство.
Грошове
господарство
характеризується
появою
нового специфічного товару – грошей, які
можна обміняти на будь-який інший товар, а
останній – на гроші: Г – Т – Г.

11.

Основними ознаками товарного виробництва є:
• Суспільний поділ праці, спеціалізація виробництва, що
складається між окремими господарськими одиницями. Розвиток
поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання
кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що
полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині
виконувати роботу декількох.
• Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві
створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу
корисних речей, створених на іншому виробництві.
• Виникає декілька форм поділу праці: міжнародний поділ праці
(між країнами); загальний (між великими секторами національної
економіки: промисловістю, сільським господарством тощо);
особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види
виробництва); одиничний (всередині підприємства на окремі
підрозділи).

12.

• Відкрита система організаційно-економічних відносин.
За умов товарного виробництва працівники створюють
корисні продукти не для власного споживання, а для продажу
іншим людям. Весь обсяг новостворених речей зазвичай
виходить за межі кожної виробничої одиниці і надходить на
ринок для задоволення попиту покупців.
• Непрямі опосередковані зв’язки між виробництвом і
споживанням.
Вони
розвиваються
за
формулою:
виробництво-обмін-споживання.
Вироблена
продукція
спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на
гроші й тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок
підтверджує необхідність виготовлення даного виду
продукції. Саме за допомогою ринкового обміну
встановлюються економічні відносини між виробниками і
споживачами товарів.

13.

• Економічна відособленість виробників.
• Приватна
власність
на
виробництва і готовий продукт.
засоби
• Виробництво для обміну з розрахунку
на вигоду.
• Здійснення
виробників.
економічної
конкуренції

14.

• У процесі еволюції розрізняють два типи товарного
виробництва: просте і розвинуте.
• Просте товарне виробництво – це дрібне виробництво
індивідуальних самостійних селян, ремісників, кустарів, що
працюють на ринок. Просте товарне виробництво мало місце
в рабовласницькому і феодальному суспільстві, проте воно не
являлось панівним, відігравало підпорядковану роль.
• Розвинуте або підприємницьке товарне виробництво –
це вищий і ефективний ступінь товарної організації
господарства, заснований на великій приватній власності,
найманій праці й машинній індустрії. Це така форма
товарного виробництва, коли товаром стають не тільки засоби
виробництва і продукти праці, а й робоча сила. Об'єктами
купівлі-продажу стають фабрики, заводи, акції, облігації,
кредитні ресурси. При капіталізмі формується широкий
внутрішній ринок, швидко розвивається світова торгівля і
світовий ринок. Притаманна капіталістичним суспільствам.

15.

• Сучасною формою товарного виробництва,
що притаманна високорозвиненим країнам, є
товарне виробництво регульованого ринку, яке
набуває соціально орієнтованого характеру.
Серед характерних рис цієї форми – розвинений
суспільний поділ праці, поступове формування
сукупної
суспільної
робочої
сили,
різноманітність форм власності (змішана
економіка), державне регулювання економіки
при збереженні і розвитку конкуренції,
соціальний захист товаровиробників і всього
населення, відсутність глибоких економічних
криз.

16.

2. Товар і його властивості. Теорії вартості та їх різновиди.
Товарне виробництво є основою ринкової економіки, в умовах
товарного виробництва вироблений продукт набуває форми
товару.
Товар – центральна категорія товарного виробництва. Товар є
попередником багатьох інших категорій ринкової економіки –
грошей, капіталу, найманої праці, кредиту тощо. Тому для їх
розуміння важливо з'ясувати сутність товару.
Товари та послуги є носіями економічних благ. Товари та послуги
в процесі їх споживання задовольняють певні потреби індивіда, а
отже, є для нього споживчими благами.

17.

• Товар – це економічне благо, що задовольняє
певну потребу людини і використовується для обміну.
Основною ознакою товарів та послуг як економічних
благ є їхня здатність продаватися та купуватися. З
огляду на процес задоволення потреб та механізм
купівлі-продажу, товари суттєво відрізняються від
послуг.
• Послуга також можуть бути товаром. Їх особливість
полягає у тому, що вони є нематеріальними, їх
неможливо зважити чи виміряти. Можна говорити
лише про ступінь задоволення в певній послузі
конкретної потреби. Така оцінка частково є
суб'єктивною та залежить від особи, що отримує
послугу. До послуг, зокрема, належать освіта,
медицина, кіно, театр, транспорт тощо.

18.

• Товари і послуги можуть взаємозамінювати один
одного (субститути) і взаємодоповнювати один одного
(комплементи).
• Товари-субститути – товари і послуги, що здатні
задовольняти одну і ту саму потребу людини (наприклад,
печиво та вафлі, кава і какао тощо).
• Товари взаємодоповнюючі – це товари й послуги, які
здатні задовольняти певну потребу людини тільки в
комплексі (наприклад, автомобіль і бензин, фотоапарат і
фотоплівка).

19.

• Товар має дві властивості: споживчу
вартість та вартість (цінність). Деякі
економісти виділяють ще одну властивість
товару – відносну рідкісність, вважаючи,
що якби всі блага, які виробляються, не
були б щодо наших потреб відносно
рідкісними, тоді не було б товарів і
грошей. Всі блага були б безкоштовними
як повітря.

20.

• Споживча вартість – це здатність товару
задовольняти будь-яку потребу людини. Різні
товари здатні задовольняти різні потреби людини.
Споживча вартість може або безпосередньо
задовольняти особисту потребу людини, або бути
засобом виробництва необхідних людині благ.
Наприклад, хліб задовольняє потребу в їжі,
тканина – в одязі, споживна вартість ткацького
верстата полягає в тому, що з його допомогою
виробляється тканина.

21.

• Вартість товару – це уречевлена в товарі
суспільна праця виробника, це внутрішня
властивість товару. Вартість як економічна
категорія, властива лише товарному виробництву.
Вона виражає відносини обміну через купівлюпродаж. Тому вартість не можна побачити, відчути
на дотик. Вона проявляється лише в процесі
обміну товарів на ринку. Вартість проявляється за
допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової
вартості. Мінова вартість – це кількісне
співвідношення, пропорція, в якій один товар
обмінюється на інший.

22.

• Концепція товару, згідно з якою вартість
визначається працею, називається теорія
трудової вартості. Започаткована вона
класиками політичної економії – Адамом
Смітом і Давідом Рікардо, а довершеної
форми їй надав Карл Маркс і його
прихильниками.
Однак
у
сучасній
неокласичній економічній теорії існують
деякі інші підходи до характеристики товару
та його властивостей. Зокрема введені в
науковий обіг такі поняття, як "корисність",
"цінність" та "рідкість" товару.

23.

Корисність у неокласиків поняття чисто
суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної
людини. Вона показує ступінь задоволення або
приємності, які отримує конкретна людина від
споживання того чи іншого товару або послуги.
Один і той самий товар з однаковою споживчою
вартістю може мати зовсім різний ступінь
корисності
для
окремих
споживачів.
Наприклад, корисність хліба різна для ситої і голодної людини,
цигарки – для людини, що палить і тієї, яка не палить, та ін.
Але всі ці товари, незалежно різної корисності для різних людей, не
втрачають своєї об’єктивної основи – споживчої вартості.

24.

Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють
ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня
корисності блага індивідом подають як цінність. Тому цінність для них
категорія суб'єктивна. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї
суб'єктивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості.
Люди оцінюють товари та послуги не тільки тому, що на виробництво їх
витрачена суспільно необхідна праця, а й тому, що вони мають корисність. З
їхнього погляду, лише корисність товарів та послуг може надавати затратам
праці так званого суспільно-необхідного характеру.
Отже, цінність є водночас функцією витрат праці і функцією корисності.
Поєднання вартості й цінності та їхнє суспільне визнання відбивається в
ціні.
Ціну можна вважати формою грошового вираження вартості й цінності
товару.
Ціна зумовлює можливість одночасного прояву інтересів виробників і
споживачів. Тільки вартість є рушійним мотивом для товаровиробника, так
само як цінність – рушійний мотив для споживача.

25.

• З позицій неокласичних поглядів, цінність благ
залежить також і від їхньої рідкості, тобто від
жагучості потреб та кількості благ, які здатні ці
потреби задовольняти. Рідкість – характеристика
економічних благ, що відображає обмеженість
ресурсів для задоволення безмежних потреб
суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що
обмежені, рідкісні порівняно з потребами в них.
Наприклад, вода має більшу корисність для
людини, ніж діамант. Але води є достатньо, а
діамантів мало. Тому діаманти, корисність яких
набагато менша для задоволення життєвих потреб,
оцінюються людьми дорожче, ніж вода.

26.

• Двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці,
що його створює. Двоїстий характер праці почали досліджувати ще
в класичній школі, вони вказували на нього, проте не змогли
пояснити.
• Вперше теорію двоїстої праці була доведена Марксом. Він
стверджував, що праця, яка створює товар є конкретною працею. В
цій якості створює споживчу вартість.
• Конкретна праця – праця, завдяки якій виробник виконує
певні конкретні виробничі операції, використовує певні засоби праці
і предмети праці, результатом її є створення певної споживчої
вартості.
• Абстрактна праця – це праця товаровиробника, що
характеризується витратами людської робочої сили: м'язів, розуму,
нервів. Отже, конкретна й абстрактна праця – це дві сторони однієї
й тієї ж праці в товарному виробництві. Вони невіддільні одна від
одної ні в часі, ні в просторі. Очевидно, що окремі підприємстватоваровиробники витрачають на виготовлення одного й того ж
товару різну кількість робочого часу.

27.

• Розрізняють складну і просту працю.
• Проста праця – це праця, яка не потребує спеціальної освіти.
• Складна праця – це кваліфікована праця, яка вимагає
попередньої спеціальної підготовки.
• Товари, які створені складною працею, мають вищу вартість, ніж
товари, які втілюються в просту працю. У суспільному процесі обміну
товарів постійно відбувається зведення різних видів праці до простої
праці як одиниці їх виміру. Базовою величиною для вимірювання
вартості товару є витрати простої праці, посильної кожному
здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку, та складної
праці. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за
одиницю простої.
• Двоїста природа вартості розкривається в суперечності між
індивідуальною та суспільною вартістю (внаслідок різниці
індивідуальних та суспільно-необхідних затрат).

28.

• Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим
виробником, називається індивідуальним робочим часом, а
вартість, створена ним, – індивідуальною вартістю.
• Суспільно-необхідний робочий час – це час, який
потрібен для виготовлення будь-якої споживчої вартості за
існуючих суспільно нормальних умов виробництва і при
середньому в цьому суспільстві рівні продуктивності та
інтенсивності праці.
• Суспільно-необхідні затрати праці – це затрати праці
при нормальних наявних умовах виробництва, середній
продуктивності праці та середній умілості робітника На
величину суспільно-необхідних затрат праці впливають
продуктивність та інтенсивність праці. Продуктивність праці
не змінює вартості всіх товарів, а лише веде до зниження
вартості одиниці товару. Інтенсивність праці не змінює
вартості одиниці продукції, але веде до збільшення вартості
всієї маси товарів.

29.

• Продуктивна сила або продуктивність праці –
це кількість продукції, виробленої за одиницю часу. Із
зростанням продуктивності праці зменшується її
кількість в одиниці продукції. Продуктивність праці
залежить від наступних факторів: масштабів розвитку
техніки, науки та впровадження досягнень у
виробництво; форм та методів організації праці; рівня
освіти та кваліфікації працівників; природних умов.
• Інтенсивність – це витрати робочої сили в
одиницю часу. Інтенсивна праця створює більшу
вартість продукції за одиницю часу. Звідси, величина
вартості перебуває в оберненій залежності від
продуктивності праці, і в прямій залежності від
інтенсивності праці.

30.

Існують різні теорії вартості, серед
яких найбільш поширеними є:
• теорії трудової вартості,
• граничної корисності,
• попиту і пропозиції,
• витрат виробництва,
• чинників виробництва,
• інформативна та ін.

31.

• Основи теорії трудової вартості заклали
англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо
та ін. Але найбільш повно її розробив К. Маркс.
Він довів, що двоїста природа товару зумовлена
двоїстим характером праці, втіленої в товарі.
Споживна вартість створюється конкретною
працею; вартість створюється працею взагалі,
незалежно від її конкретної форми, тобто
абстрактною працею. Прихильники теорії
трудової вартості вважають, що величина вартості
товару визначається не індивідуальним, а
суспільно необхідним робочим часом. Ця теорія
має найбільше прихильників серед представників
вітчизняної і російської економічної науки.

32.

• Приблизно водночас з теорією трудової вартості виникла
теорія витрат виробництва і теорія чинників
виробництва.
• Представники теорії витрат виробництва (Ф. Кене, Р.
Торренс, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як
основу мінової вартості і цін. Вони вважають, що нова
вартість створюється не лише живою працею, а й минулою
працею, уречевленою в засобах виробництва.
• Теорія чинників виробництва, родоначальниками якої є
французькі економісти першої половини XIX ст. Ж.-Б. Сей і
Ф. Бастіа, розглядає формування вартості з функціонуванням
трьох чинників виробництва: капіталу, праці й землі. Всі
вони беруть рівноправну участь у процесі створення вартості,
а доходи рід використання цих чинників у вигляді прибутку
(процента), заробітної плати і ренти - ціна виробничих
чинників.

33.

• Теорія чинників виробництва стала попередницею теорії
граничної корисності, яка і сьогодні широко пропагується. Вона
виникла в останній третині XIX ст. її основоположниками є такі
відомії австрійські вчені-теоретики, як К. Менгер, Ф. Візер, Е. БенБаверк, а також У. Джсванс, А. Маршалл (Англія), Л. Вальрас
(Швейцарія), В. Парето (Італія) та ін.
• Прихильники теорії граничної корисності стверджують, що
зведення вартості до витрат праці або чинників виробництва є
неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару.
Вони вважають, що вартість - це суб'єктивна оцінка товару, яка
визначається його граничною найменшою корисністю для покупця.
Ступінь цієї корисності ніби залежить від кількості товарів: чим
більше товарів, тим їхня корисність менша, і, навпаки, чим їх
менше, тим більша їхня корисність для споживача (покупця) і
більша вартість. Автори цієї теорії вважали корисність
безпосереднім єдиним вартісноутворювальним чинником.

34.

• Близькою до теорії граничної корисності є теорія попиту і
пропозиції. Представники цього напряму в політичній економії
вважають, що вартість (цінність) товару визначається не
витратами праці на його виробництво, а лише попитом і
пропозицією. Прихильниками теорії попиту і пропозиції були
французький економіст першої половини XIX ст. Ж.-Б. Сей,
англійський економіст Г.-Д. Маклеод. Цю теорію розділяли
представники австрійської школи - К. Менгер, Ф. Візер, Е. БемБаверк. Вони стверджували, що реальна цінність товару
дорівнює фактичній ціні, що встановлюється на ринку відповідно
до попиту і пропозиції. Слабкістю цієї теорії є те, що вона не дає
відповіді на запитання, чим визначається ринкова ціна у разі
збігу попиту і пропозиції, а також не бере до уваги той факт, що
самі попит і пропозиція залежать від цін товарів та послуг.

35.

• Англійський економіст кінця XIX - початку XX ст. А.
Маршалл поєднав теорію попиту і пропозиції з теоріями
витрат виробництва і граничної корисності. Він брав за
основу те, що формування ринкових цін на товари та послуги
відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції. А.
Маршалл доводив, що зміна попиту пов'язана з категорією
граничної корисності, а пропозиції-з вирішальним впливом
витрат виробництва. Він вважав, що вартість (цінність)
товару однаково визначається і граничною корисністю, і
витратами виробництва.
• В сучасних умовах набуває все більшого значення
принципово нова теорія вартості (цінності) - інформативна
теорія вартості, згідно з якою домінуючим типом у структурі
витрат суспільної праці є переважно інтелектуальна,
озброєна науковими знаннями жива праця, і саме вона
виступає джерелом вартості.

36.

• Закон вартості – це закон, який передбачає, що
виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі
їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.
• Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і
теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна
детермінувати два фактори – витрати праці та ступінь
цінності його для споживача, то еквівалентність обміну,
відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність
обох факторів.
• Закон вартості діє через відхилення цін від вартості.
Коливання цін є механізмом дії закону вартості. У ринковій
економіці закон вартості виконує такі функції:
– стихійно регулює суспільне виробництво;
– стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;
• – обумовлює економічну і соціальну диференціацію
товаровиробників.

37.

• Регулююча роль закону вартості виявляється в
тому, що через механізм коливання цін навколо
вартості відбувається розподіл робочої сили і капіталу
між різними галузями виробництва, внаслідок чого
стихійно
досягається
певна
пропорційність,
збалансованість
між
сферами
суспільного
виробництва. Відхилення цін від вартості економічно
сигналізує товаровиробнику про зміну кон'юнктури
ринку, а відповідно орієнтує виробництво, яких
товарів недостатньо, а яких — надмірно. Якщо того
або іншого товару виробляється недостатньо, то
попит на нього перебільшує пропозицію. Ціна на
такий товар зростає. Це приваблює в галузь ресурси й
робочу силу з інших галузей, де прибутки нижчі,
отже, виробництво цього товару зростає.

38.

• Закон вартості стимулює розвиток продуктивних
сил. Кожний товаровиробник в умовах конкуренції і
загрози розорення прагне здобути найбільший
прибуток. Цього можна досягти, якщо індивідуальна
вартість його товару буде нижчою, ніж суспільна,
ринкова вартість, а це можливо за умови зменшення
індивідуальних затрат праці на виробництво товару на
основі впровадження нової, продуктивнішої техніки,
поліпшення організації виробництва тощо. Але
оскільки до цього постійно прагнуть усі
товаровиробники, це зумовлює загальний технічний
прогрес, зростання продуктивних сил суспільства.
Таким чином, закон вартості виступає рушійною
силою розвитку продуктивних сил.

39.

• Закон вартості спричиняє диференціацію,
розшарування
товаровиробників.
В
умовах
конкуренції відповідно до закону вартості економічні
переваги стимулюють дії товаровиробників, які
домоглися зниження індивідуальної вартості своїх
товарів порівняно із суспільною, і навпаки,
потерпають ті товаровиробники, у яких індивідуальна
вартість товару вища за суспільну. Перші отримують
додаткові прибутки, збагачуються, процвітають,
зміцнюють своє економічне становище, другі – не
можуть покрити своїх витрат, зазнають збитків і
згодом банкрутують. Таким чином, завдяки дії закону
вартості суспільство звільняється від економічно
неефективних господарств.

40.

• У класичному вигляді закон вартості діяв лише в
умовах капіталістичної ринкової економіки вільної
конкуренції. Однак основні його риси притаманні й
сучасній ринковій економіці, у якій суттєво зросла роль
держави стосовно регулювання ринкових процесів.
Саме у доповненні та взаємодії ринок і держава
створюють оптимальний господарський механізм
регулювання сучасної змішаної ринкової економіки.

41.

Дякую за увагу!!!