1.32M
Category: economicseconomics

Державна регулювання національної економіки. Тема 6

1.

Тема 6. Державна
регулювання
національної
економіки

2.

Сутність, мета і методи державного регулювання національної
економіки
2. Державні інститути й механізми регулювання національної
економіки
1.

3.

Державне регулювання національної економіки – це система заходів
держави для здійснення підтримуючої (передбачає правове забезпечення
ринкової діяльності, створення ринкової й виробничої інфраструктури,
підтримку конкурентного середовища), компенсаційної (покликана
врівноважувати недоліки або негативні наслідки ринку) й регулюючої
діяльності (спрямованої на створення нормальних умов ефективного
функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних
проблем розвитку національної економіки та всього суспільства).

4.

Необхідність державного регулювання економіки виникла об’єктивно, через
існування вад ринкового саморегулювання:
Недосконалість конкуренції – тенденції до концентрації та централізації для
отримання кращих конкурентних позицій на ринку призводять до виникнення
монополій, діяльність яких не сприяє економічній ефективності та політичній безпеці.
Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними благами (медицина,
освіта, послуги соціального характеру, забезпечення суспільних потреб(у разі паводку
– будівництво дамб, водосховищ)).
Зовнішні ефекти (побічні витрати та вигоди - екстерналії) – витрати або вигоди,
що припадають на деяку третю сторону, тобто осіб або групи, що не беруть участі у
ринковій угоді (побічні витрати – забруднення навколишнього середовища, побічні
вигоди - щеплення)
Недосконалість інформації – недостатність, асиметричність інформації лімітує
можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку
продавців та покупців, обмежує конкуренцію, заважає укладанню довгострокових
угод.
Економічна нестабільність – виникає через циклічний характер розвитку
економіки і характеризується тривалим спадом виробництва, високим рівнем
безробіття, високим рівнем довгострокової інфляції

5.

Комплексна діяльність держави, повинна бути побудована на таких принципах :
1) наукової обґрунтованості, яка враховує вимоги об’єктивних економічних законів,
реалії економічного, політичного й соціального життя, національні особливості;
2) узгодженості інтересів (загальнодержавних, регіональних, групових);
3) системності, обумовленої функціонуванням самої національ-ної економіки як
складної системи, що має різні рівні й містить множини елементів;
4) цілеспрямованості на досягнення конкретних цілей;
5) пріоритетності (у зв’язку з обмеженістю державних ресурсів необхідно визначити
основні проблеми розвитку національної економіки, на яких слід зосередити свої
зусилля);
6) комплексності, тобто використання всього арсеналу засобів й інструментів, які є в
розпорядженні держави (правові, економічні, адміністративні); перерозподіл доходів з
метою зниження соціальної напруженості;
7) забезпечення розвитку фундаментальної науки і освіти, а та-кож стратегічних
проривів на найважливіших напрямках НТП;
8) існування найбільших інвестиційних проектів у новітніх галузях з неясними
перспективами попиту;
9) необхідність захисту середовища перебування людини; обов’язковість вирішення
регіональних економічних проблем; захист національних інтересів на світовому ринку.

6.

До основних функцій державного регулювання національної економіки слід
віднести:
цільову, що полягає у визначенні цілей і пріоритетів, а також основних напрямків
розвитку національної економіки;
стимулюючу, яка передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати
на діяльність й інтереси суб’єктів господарювання, підтримування економічних процесів
в бажаному для суспільства напрямку;
нормативну (регламентуючу), коли держава за допомогою законодавчих і
нормативних актів установлює певні правила господарської діяльності для суб’єктів
економіки, тобто визначає правовий простір;
розподільну (коригувальну), що зводиться до коректування розподілу ресурсів в
економіці з метою розвитку прогресивних процесів й усунення негативних явищ;
соціальна, яка передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин,
перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту, охорону навколишнього
середовища;
контролюючу, що означає державний контроль, нагляд за виконанням і
дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних і соціальних
стандартів.

7.

Об’єктами державного регулювання національної економіки є:
економічний цикл, секторальна, галузева і регіональна структура
господарства, умови накопичення капіталу, зайнятість, грошовий обіг,
платіжний баланс, ціни, умови конкуренції, соціальні відносини,
соціальне забезпечення, підготовка і перепідготовка кадрів, навколишнє
середовище, зовнішньоекономічні зв'язки тощо.
Суб’єкти державного регулювання національної економіки поділяють
на суб’єкти виконання та впливу. Суб’єктом виконання є сама держава і її
інституціональні органи (законодавчі, виконавчі, судові органи різних
рівнів). Суб’єкти впливу — це суспільні й політичні об’єднання, засоби
масової інформації, окремі особистості.

8.

Інструменти та методи державного впливу на економіку поділяють за формами впливу на
суб'єктів ринку (прямі, не прямі) та способом реалізації (правові, адміністративні,
економічні).
Методи прямого регулювання використовуються з метою упорядковування відносин між
ринковими суб’єктами та безпосереднього втручання держави в економічні процеси та
діяльність суб'єктів. Метод не задіяний в процесі створення додаткового матеріального
стимулу і базуються на силі державної влади
До методу прямогу регулювання відносться: визначення стратегічних цілей розвитку
економіки; державне цільове фінансування; надання цільових дотацій; встановлення та
обмеження цін; встановлення квот на виробництво, ввезення і вивезення продукції;
ліцензування діяльності та операцій з експорту та імпорту; проведення державної експертизи
та встановлення державних стандартів; встановлення нормативних вимог до якості і
сертифікації технології і продукції.
Методи непрямого регулювання використовується для створення сприятливого
економічного середовища, щоб змусити учасників ринкової економіки діяти у правильному
напрямку країни.
Серед основних заходів можна виділити такі: встановлення системи податків, рівнів
оподаткування, пільг в оподаткуванні, диференціювання податків; надання пільг в
кредитуванні; сприяння в залученні іноземних інвестицій; регулювання валютного курсу
національної грошової одиниці; митне регулювання експорту й імпорту, встановлення
валютних курсів та умов обміну валют.

9.

Економічні - основна характеристика полягає в тому що тут немає прямого
втручання держави в діяльність суб’єктів ринку. Цілі котрі ставить перед собою
держава країни – це створення сприятливі умов суб'єктів ринку, що змушує діяти їх в
бажаному руслі для держави та розв'язувати завдання соціально-економічного
розвитку країни. В систему економічних методів включають методи фінансовобюджетного, грошово-кредитного, цінового та валютного регулювання.
Адміністративні - ґрунтуються на силі державної влади і поділяються на заходи
заборони, дозволу і примусу. У країнах з розвинутою ринковою економікою сфера
використання адміністративних методів обмежується, головним чином, охороною
навколишнього середовища (екологічні норми, ліміти, штрафи, санкції), підтриманням
мінімальних параметрів рівня життя населення (мінімальна зарплата, прожитковий
мінімум, соціальні нормативи, соціальні стандарти), ліквідацією негативних наслідків
ринкової конкуренції (монополізму - шляхом встановлення квот на виробництво,
обмеження цін, рентабельності, стандартизації) та боротьбою з тіньовим бізнесом.
Адміністративні методи реалізуються системою інструментів адміністративного
регулювання і передбачають такі механізми як квотування, лімітування, ліцензування,
нормування, стандартизацію, державні замовлення тощо.
Правові - використовуються з метою створення правового поля функціонування
суб’єктів ринку через прийняття законодавчих та нормативних актів, передбачають
механізми їх реалізації та контролю за виконанням.

10.

Стратегічна мета або головна мета держави щодо регулювання
національної економіки - захист та збільшення національного багатства на
благо теперішніх та майбутніх поколінь.
До основних цілей державного регулювання національної економіки
можна віднести:
забезпечення економічної безпеки країни;
підвищення добробуту всього населення й боротьба з бідністю його
певних шарів;
підтримку безперервного техніко-технологічного прогресу;
досягнення збалансованого зростання національної економіки й
фінансової стабільності в країні;
забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому
ринку

11.

Економічна політика держави — це сукупність дій держави щодо
забезпечення нормального функціонування господарського комплексу
країни, нормалізації грошового обігу, підтримування економічних
відносин з іншими країнами.

12.

Основні види економічної політики:
антициклічна політика, яка спрямована на підтримку певних стабільних темпів
економічного зростання;
структурна політика, що передбачає формування сучасної прогресивної і
ефективної структури національної економіки;
амортизаційна політика, за допомогою якої здійснюється накопичення капіталу,
що у майбутньому забезпечить розширення й відновлення виробництва;
інвестиційна політика, що регулює капіталовкладення з метою структурної
перебудови виробництва, його технічного й технологічного відновлення й модифікації;
науково-технічна й інформаційна політика, тобто діяльність держави,
спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і
технологічних проривів; впровадження результатів НТП у виробництво;
фіскальна (бюджетно-податкова) політика, що визначає джерела створення
державної скарбниці, забезпечує формування податкової системи й державного
бюджет;
монетарна (кредитно-грошова) політика, яка передбачає державне забезпечення
економіки необхідною кількістю грошей, регулювання грошового й кредитного
ринків;

13.

цінова політика, коли держава впливає на ціни й ціноутворення з метою
приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва та ін;
зовнішньоекономічна політика, яка охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі,
контроль за міграцією капіталу й робочої сили, підтримку вітчизняного
підприємництва за кордоном та ін. з метою усунення диспропорцій платіжного
балансу і досягнення зовнішньо-економічної рівноваги;
соціальна політика держави, що зосереджується на формуванні ефективних
соціально-економічних умов життя суспільства, регулюванні відносин між
соціальними групами, формуванні економічних стимулів для участі у виробництві,
забезпеченні ефективної зайнятості населення, створенні соціальних гарантій та
умов для підвищення добробуту членів суспільства;
конкурентна політика держави, яка передбачає розроблення заходів щодо
створення конкурентного середовища, підтримки й захисту сумлінної конкуренції,
боротьби з монополізмом;
регіональна політика, покликана забезпечити збалансований і комплексний
розвиток окремих територій країни виходячи із загальнодержавних і регіональних
інтересів, шляхом використання абсолютних і відносних переваг регіонів;
екологічна політика, призначення якої — створення екологічної рівноваги,
охорони навколишнього середовища, безпечних умов життя громадян

14.

Традиційно розрізняють три види державної влади: законодавчу, виконавчу
й судову.
Система органів державної влади щодо управління соціальноекономічним розвитком країни містить центральні й місцеві органи.

15.

До центральних органів державної влади і управління входить :
а) Верховна Рада України — вищий законодавчий орган, у компетенцію якого входить: прийняття
й змінення законів, постанов, інших законодавчих актів і контроль за їх виконанням, визначення
основ державної економічної політики, в тому числі кредитно-грошової, затвердження
держбюджету.
б) Президент — голова держави. Як голова держави він є гарантом Конституції, державного
суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини та громадянина, а також
здійснює ряд функцій у сфері державного управління.
Щодо управління соціально-економічним розвитком держави Президент України: формує
стратегію соціально-економічного розвитку, яка оприлюднюється у посланнях Президента до
народу, здійснює правове регулювання економіки (затверджує закони, ухвалені Верховною Радою
України, має право накладати вето на закони, ухвалені нею, видає укази й розпорядження з питань
економічної реформи, які не врегульовані чинним законодавством), здійснює кадрову політику
(призначає за згодою з Верховною Радою прем’єр-міністра, а за поданням прем’єр-міністра членів
Кабінету міністрів, керівників інших органів центральної виконавчої влади, голів місцевих
держадміністрацій);
здійснює координацію діяльності державних органів.
в) Кабінет Міністрів — вищий виконавчий орган державної влади. Йому належить основна роль в
управлінні економікою, він зобов’язаний забезпечити реалізацію законів, постанов та інших
законодавчих актів. Кабінет Міністрів України координує дії всіх міністерств і відомств, які
перебувають у його підпорядкуванні (антимонопольний комітет, державна податкова
адміністрація, митна служба, державне казначейство, пенсійний фонд та ін.)

16.

Місцеві органи влади наділені всією повнотою державної влади на своїй
території, є самостійними учасниками зовнішньоекономічних зв’язків,
розпоряджаються й користуються природними ресурсами, управляють
місцевими бюджетами, створюють умови для реалізації державних і
регіональних програм, забезпечують підтримку мінімальних соціальних
стандартів, гарантують фінансову самостійність місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування представлені радами народних депутатів
(обласні, міські, районні, сільські), органи виконавчої влади на місцях —
держадміністраціями області, міста, району, села.
Судові, правові органи управління (різних рівнів) стежать за виконанням
законів, розглядають конфліктні ситуації й претензії суб’єктів
господарювання.
English     Русский Rules