Медична психологія: визначення, предмет і задачі

1. Івано-Франківський національний медичний університет Кафедра психіатрії, наркології та медичної психології ЛЕКЦІЯ № 1

Медична психологія: визначення, предмет і
задачі. Розвиток медичної психології у світі
і на Україні. Роль медичної психології у
формуванні сучасних уявлень про єдність
соматичного і психічного. Психосоматичні і
соматопсихічні взаємодії: основні
теоретичні концепції. Визначення
психічного здоров'я.
Підготувала:
к.псих.н., доц. Панчак О.В.

2. АКТУАЛЬНІСТЬ

В даний час усе більше наростає в теоретичній та
практичній медицині розуміння ролі психологічних знань
як у питаннях здоров'я і хвороби людини, так і в питаннях
особистості сучасного лікаря. Психологічні особливості
особистості як самого лікаря, так і особистості хворого
істотно впливають на ефективність лікувальних дій.З
одного боку,психологія бере участь у вирішенні широкого
кола задач, що відносяться до фахової діяльності лікаря
(діагностика, лікування, профілактика, психологічна
корекція і реабілітація хворих). З іншого боку,
індивідуально-психологічний образ лікаря, його уміння
будувати міжособистісні відношення, можливі лікарські
помилки; фахове стомлення; вплив професії на
особистість лікаря є немаловажними чинниками в його
фаховій діяльності. Сучасній лікар повинен бути
психологічно підготовленим до розуміння психології
хворої людини.

3. План лекції:

1. Предмет і задачі медичної психології.
2. Методи медичної психології.
3. Дочірні і суміжні до медичної психології
галузі.
4. Роль медичної психології у професійній
діяльності лікаря
5. Психічне здоров’я.
6. Роль медичної психології у формуванні
сучасних уявлень про єдність соматичного та
психічного.

4. ПСИХОЛОГІЯ

(від грец. душа і слово, вчення) — наука про
закономірності виникнення і діяльність
психіки у людини і вищих тварин, про
психічні процеси, які є складовими діяльності
та спілкування людей, поведінки тварин.
Психологія, як наука, вивчає факти,
закономірності та механізми психіки.

5. Поняття про психіку та її основні функції.

Оскільки сам предмет
психології
є
досить
складним та неоднозначним
явищем
і
потребує
подальших
досліджень, то і визначення психіки повинне
враховувати усі особливості його подвійної
природи – матеріаль-ної
(біологічної)
та
ідеальної.

6. Психіка

властивість особливим чином
організованої матерії, що полягає в
ідеальному
суб҆’єктивному
відображенні об҆єктивного світу та
регуляції поведінки людини.

7.

Нервова система як матеріальна основа психіки людини
Матеріальною основою психіки людини є нервова система, яка включає
декілька взаємопов’язаних систем. У пристосуванні організму до зміни
середовища існування визначальну роль відіграє центральна (ЦНС) i
периферична нервові системи. До ЦНС входить головний i спинний мозок,
пов'язаний з усіма частинами й органами тіла волокнами периферичної
нервової системи, якими в ЦНС надходять у вигляді відчуттів подразнення,
що виникають в результаті впливу середовища на органи чуттів. Реакціювідповідь організму здійснюють волокна, які передають накази органам руху.
Таким чином, ЦНС регулює зв'язок організму i середовища.
Головний мозок людини є вищим відділом ЦНС. Кора головного мозку
(зовнішній шар) складається з більш ніж 14 мільярдів високодиференційованих нервових клітин, котрі забезпечують процес мислення.
Симетричні півкулі кори у людини виконують різні функції. Права півкуля
працює з чуттєвими образами об’єктів, а ліва — зi знаками (мовними та
іншими). У глибині мозку розташовані більш древні за часом формування
відділи, які забезпечують діяльність вегетативної нервової системи.

8.

Тут же розміщується спеціальне утворення – лімбічна система з
ретикулярною формацією, яка забезпечує прояв емоцій (почуттів).
Видалення або подразнення окремих ділянок лімбічної системи
призводить до вияву емоцій гніву, страху, задоволення i т.п. Лімбічна система
зв'язана з центрами вегетативної регуляції i має двосторонній зв'язок з корою головного
мозку.
Крім подразнень від периферичної нервової системи, в ЦНС надходить велика
кількість подразнень з боку внутрішніх органів організму. Це здійснюється
вегетативною нервовою системою, яка поділяється на симпатичний i парасимпатичний
відділи.
Через вегетативну систему відбувається регуляція процесів клітинного обміну,
серцево-судинної i дихальної діяльності, функції травного апарату i сечостатевої
системи. Від неї головним чином залежить життєдіяльність тканин i органів.
Нервова система виступає регулятором, який забезпечує взаємопов’язану
реакцію морфологічних i фізіологічних систем організму у відповідь на зовнішні
впливи i зміни у функціонуванні окремих органів. Вона забезпечує, таким чином,
спільну діяльність усіх систем організму i взаємодію з середовищем.
Слід відзначити, що діяльність систем i окремих органів має антагоністичний
характер. Кожна функція складається з двох протилежних реакцій, які єдині в
забезпеченні життєдіяльності організму. Одна з цих реакцій у необхідний момент
підсилюється або послаблюється у відповідності з необхідністю для системи відповісти
на певні впливи середовища.
В результаті організм досягає рівноваги з середовищем, здійснюючи свою
діяльність. Ця рівновага динамічна: вона змінюється зі змінами середовища.

9.

Вищий прояв організуючої ролі ЦНС виражається у діяльності людського мозку,
який визначає можливість для людини не тільки пристосовуватися до умов зовнішнього
середовища, але й компенсувати його несприятливі впливи своєю активною діяльністю.
У результаті соціального розвитку у людини сформувався вищій рівень психіки –
свідомість. Принциповою відмінністю свідомості від психіки тварин є те, що людина
здатна сприймати мову як умовний подразник. Використання мови призвело до
виникнення абстрактного логічного мислення, пізнання світу i самопізнання, а також
до здійснення "соціального наслідування", тобто передачі досвіду людства окремими
особистостями в процесі її становлення.
Наявність свідомості не відмінило біологічні форми нервової діяльності
людини. Поряд з усвідомленими діями, людина здійснює і рефлекторну,
інстинктивну поведінку, яка не завжди контролюється свідомістю або потребує
вольових зусиль для її подолання.
Особливий інтерес щодо цього являють собою емоції, оскільки вони мають
велике значення для підтримання психічного здоров'я.

10. Причини суб҆єктивності психіки:

• Генетична відмінність індивідів одного
виду;
• Особливості філогенезу (захворювання,
спосіб життя тощо);
• Онтогенез (виховання, соціальні умови,
індивідуальний досвід).

11. Умови функціонування психіки.

• Людське суспільство.
• Активна діяльність.
• Головною передумовою психіки є те, що у неї мають
бути високоорганізовані нормально функціонуючі
мозок і нервова система.
• Без розвитку у людини свідомості, абстрактного
мислення, мовлення повноцінне становлення
психіки не можливе

12. 1.Предмет і задачі медичної психології.

Серед більш як п’ятдесяти психологічних дисциплін особливе місце
займає медична психологія. Ця прикладна наука, яка має особливе значення не
лише для медичної практики, а й для загальної психології, виникла в кінці ХІХ
століття. Її засновником вважаєтьсянімецький психіатр Р. Г. Лотус.
Медична психологія базується на знаннях із загальної психології і
водночас є ключем для подальшого засвоєння психіатрії, наркології та інших
клінічних
дисциплін.
Медична психологія пов’язана із медициною, філософією,
математикою, біологією, юриспруденцією та іншими науками і ґрунтується на
методологічних засадах загальної психології. Загальна психологія дає лікарю
методи, що дозволяють помічати незначні зміни в психічному стані хворого,
крок за кроком спостерігати за перебігом захворювання, помічаючи позитивну
або негативну дію способів лікування. Лікарі зазвичай більш орієнтовані на
об’єктивні, фізикальні зміни, що не завжди дозволяє тонко регулювати
лікувальний процес. Потужний вплив психології на медицину і навпаки
свідчить про те, що медична психологія одночасно грає роль і психологічної, і
медичної науки.

13. Медична психологія – медична і водночас психологічна наука, спрямована на вирішення теоретичних та практичних завдань,

Медична психологія – медична і водночас психологічна наука,
спрямована на вирішення теоретичних та практичних завдань, пов’язана
з підтриманням психологічного здоров’я населення, попередженням
захворювань, діагностикою патологічних станів, психокорекції, формами
впливу на процес одужання, з вирішенням багатьох питань експертизи,
соціально-трудової реабілітації хворих людей, а також з вивченням
психологічних особливостей професійної діяльності медичного
працівника.
Особливості медичної психології на сучасному етапі: широке
використання технічних досягнень – кібернетичних і теоретикоінформаційних моделей, математичних розрахунків душевних рухів.
Відбувається розвиток суміжних галузей, взаємодоповнюючих медичну
психологію – соціальної психології, психології праці, педагогіки, релігії,
вікової (дитяча, підліткова, молодіжна, геронтопсихологія), охорони
здоров’я, кризових станів, етології (науки про поведінку) та ін.
Досліджуються проблеми психосоматики, радіаційної, екологічної
психології, сексології, профвідбору до медичних вузів, визначення
“професіограми” майбутнього лікаря при виборі вузької спеціальності,
тощо.

14. У цілому медична психологія – це наука, що вивчає закономірності функціонування психіки в умовах виникнення та перебігу

захворювання,
лікування
хворих
людей
та
використання
психологічних факторів у лікувальному процесі,
профілактичній та гігієнічній роботі медичних
працівників.

15. В.Д. Менделевич дає більш ширше визначення медичної психології

це наука, що вивчає психологічні особливості
людей, які страждають на різні захворювання,
методи і способи діагностики психічних
відхилень,
диференціацію
психологічних
феноменів та психопатологічних симптомів і
синдромів,
психологію
взаємостосунків
пацієнта
і
медичного
працівника,
психопрофілактичні,
психокорекційні
і
психотерапевтичні
способи
допомоги
пацієнтам, а також теоретичні аспекти
психосоматичних
і
соматопсихічних
взаємовпливів.

16. Предметом медичної психології є

різноманітні особливості психіки хворого та їх вплив на
здоров’я і хворобу, а також забезпечення оптимальної
системи психологічних цілющих впливів, у тому числі
всіх обставин, що сприяють обслуговуванню хворого, які
правомірно об’єднують у систему “медик-пацієнт”.
Таким чином, медична психологія сприяє не тільки
покращенню необхідних контактів із хворими, швидшому
і найбільш повному одужанню, але й запобіганню
хворобам, охороні здоров’я, вихованню гармонійної
особистості.
Більш широко медична психологія вивчає весь діапазон
цілющих або згубних впливів на людину і
міжособистісних відносин на її здоров’я і хворобу.

17. Завдання медичної психології

• Вивчення психічних факторів, що впливають на
виникнення, розвиток хвороб, а також на їх
профілактику та лікування.
• Вивчення впливу тих чи інших хвороб на психіку.
• Вивчення психічних проявів різних хвороб в їх
динаміці.
• Вивчення порушень розвитку психіки.
• Вивчення характеру стосунків між хворою людиною та
медичним персоналом і мікросередовищем, що їх
оточує.
• Розробка принципів і методів психологічного
дослідження в клініці.
• Створення психологічних методів впливу на психіку
людини з лікувальною та профілактичною метою.

18. Медична психологія поділяється на загальну і спеціальну.

Загальна медична психологія вивчає:
1.Основні закономірності психології хворої людини (критерії нормальної,
тимчасово зміненої і хворобливої психіки), психологія лікаря
(медичного працівника), психологія повсякденного спілкування
хворого і лікаря, психологічної атмосфери лікувальнопрофілактичних установ.
2.Психосоматичні і соматопсихічні взаємовпливи.
3.Індивідуальність (темперамент, характер, особистість), еволюція
4.Медичну деонтологію, що включає питання лікарського обов’язку,
етики, лікарської таємниці.
5.Психогігієну (психологію медичних рад і консультацій, психологію
родини, психогігієну осіб у кризові періоди їхнього життя
(пубертатний, клімактеричний). Психологію шлюбу і статевого
життя. Психогігієнічне навчання, психотренінг взаємин лікаря і
хворого.
6.Загальну психотерапію.

19. Спеціальна медична психологія вивчає конкретного хворого

Спеціальна медична психологія вивчає
конкретного хворого
1)особливості психічних процесів у психічних хворих;
2)психіку хворих на етапах підготовки, виконання
хірургічних втручань і в післяопераційний період;
3)особливості психіки хворих, що страждають різними
захворюваннями (серцево-судинними, інфекційними,
онкологічними, гінекологічними, шкірними і т.д.);
4)психіку хворих з дефектами органів і систем (сліпота,
глухота і
т.п.);
5)особливості психіки хворих при проведенні трудової,
військової і судової експертизи;
6)психіку хворих алкоголізмом і наркоманією;
7)психотерапію.

20.

Завдання, що стоять перед медичною психологією,
продиктовані практикою охорони здоров’я і розвитком сучасної
медичної науки. Існуючий донедавна суто біологічний підхід
до розуміння виникнення і перебігу хвороб, вузька
спеціалізація лікарських професій часто межували з
небезпекою
розуміння
хворої
людини
як
погано
функціонуючий механізм, а лікар таким чином перетворювався
на вправного ремісника, що може знайти поломку і полагодити
деталь. У деяких початкуючих медиків таке «технічне»
ставлення до професії залишається і нині, тому вивчення
медичної психології студентами медиками покликане запобігти
погляду на хворого як на набір погано функціонуючих органів і
систем, а натомість виробити цілісний, інтегрований підхід до
хворого як до особистості із власним психологічним досвідом і
переживаннями.

21. 2.Методи медичної психології.

Метод – це спосіб організації діяльності, спрямований на
досягнення поставленої мети. В медичній психології
використовуються наступні методи:
метод клінічної бесіди;
метод спостереження;
експеримент;
психодіагностичне обстеження
Метод клінічної бесіди та спостереження є основними методами, що
застосовуються в повсякденній практичній роботі лікаря.

22.

Метод клінічної бесіди (інтерв’ю)полягає в аналізі фактів
психічної діяльності людини, зібраних у процесі безспосереднього контакту
лікаря з хворим. Щоб досягти бажаного результату, необхідно попередньо
визначити мету й основні запитання бесіди. При цьому формулювання
запитань має бути зрозумілим хворому і виключати двоїсте тлумачення. Слід
створити невимушені умови, які дозволяють хворому давати щирі відповіді
на поставлені запитання. Небажано перебивати його, а в разі необхідності
лікар чи психолог може коректно поставити додаткові запитання. У процесі
бесіди, як правило, вдається зібрати анамнестичні відомості про життя
хворого, його трудову діяльність, стосунки з оточуючими, про початок
захворювання і причини, з якими він пов’язує свій стан, з’ясовується також
ставлення хворого до самого факту захворювання, бо хворі схильні
перебільшувати тяжкість деяких захворювань. Збираючи анамнез, лікар чи
психолог дізнається про перенесені раніше захворювання, які могли б
спричинити виникнення хвороби.
Під час бесіди лікар чи психолог визначає наявність або відсутність
характерних психологічних ознак і на цій підставі описує психологічний
статус (стан) хворого.
Анамнез поділяється на суб’єктивний, тобто те, що повідомляє про
себе сам хворий, і об’єктивний, тобто факти, повідомлені оточуючими
(родичами, друзями, співробітниками). Відомості, одержані від хворого і
оточуючих, взаємодоповнюються, факти анамнезу набувають об’єктивної
значимості в процесі аналізу їх лікарем.

23.

Метод спостереження широко використовують у медицині.
За його допомогою вивчають психічні процеси (пам’ять, мислення,
увагу), психічні властивості особистості (темперамент, характер,
здібності), психічні стани (афекти, пристрасті тощо). Вивчення
психіки здійснюється у природних життєвих умовах і відрізняється
від природного експерименту тим, що лікар чи психолог є пасивним
спостерігачем і змушений чекати, коли вдруге зможе побачити явища,
які його цікавлять. Перевага цього методу полягає у тому, що під час
спостереження не порушується природний перебіг психічних явищ.
Проте метод спостереження не дає змоги з абсолютною точністю
встановити причину конкретного психологічного явища, оскільки в
процесі спостереження не можна врахувати всі зв’язки психічного
явища, яке спостерігається, з іншими. Тому спостереження можна
вважати методом психологічного дослідження лише тоді, коли воно
не обмежується тільки констатацією фактів та змальовуванням їх, а й
стає основою наукового обґрунтування природи психічних явищ у
їхньому взаємозв’язку.

24.

Експеримент передбачає можливість активного втручання
дослідника у психічну діяльність досліджуваного шляхом створення умов, у
яких чітко виявляються саме ті особливості психіки хворого, що його
цікавлять. Розрізняють чотири види експерименту: лабораторний,
природний, констатуючий, формуючий.
Розглянемо два найпоширеніших: лабораторний і природний.
Лабораторний
експеримент
передбачає
використання
експериментатором апаратури і спеціальних методик. За допомогою
лабораторного експерименту можна одержати об’єктивні дані про перебіг,
розвиток і вияв психічних процесів, про стан і властивості їх у конкретних
умовах. Проте штучні умови, створювані в лабораторіях, чекання
досліджуваного нерідко утруднюють об’єктивне значення вивчення.
Тому поряд з лабораторним часто застосовують природній
експеримент, який здійснюється у природних умовах діяльності людини і
побудований так, що хворий не знає про те, що він є об’єктом
психологічного дослідження. При цьому дослідження проводилось
не у
спеціальній лабораторії, а безпосередньо в лікувально-трудовому
середовищі.

25.

Психодіагностика як галузь психології, орієнтована на
вимірювання індивідуально-психологічних властивостей особистості.
За допомогою психодіагностичного дослідження перевіряють,
як правило, гіпотези (гіпотеза – це попередня відповідь на запитання про
характер зв’язку подій) про залежність між різними психологічними
характеристиками. Завдяки виявленню певних особливостей у достатньої
кількості досліджуваних, з’являється можливість на основі відповідних
математичних розрахунків встановити їх взаємозв’язок.
Психодіагностика – це наука і практика встановлення
психологічного діагнозу.
Психологічний діагноз– це виявлення прихованих причин
видимого неблагополуччя (Л. Ф. Бурлачук).
Діагноз як основна мета діагностики може встановлюватися на
різних рівнях:
1 рівень – симптоматичний або емпіричний; на цьому рівні діагноз
обмежується констатацією особливостей або симптомів (ознак);
2 рівень – етіологічний, що враховує не тільки наявність характеристик,
але і причини їх виникнення;
3 рівень – рівень типологічного діагнозу, що полягає у визначенні місця і
значення виявлених характеристик в загальній картині психічного життя
людини.

26.

Основними методами психодіагностики є тестування і опитування.
Методики мають такі властивості:
1) вони дозволяють зібрати діагностичну інформацію у відносно короткі терміни;
2) вони надають інформацію про людину взагалі, а також, при потребі, прицільно – про ті чи інші її
особливості (про інтелект, тривожність тощо);
3) інформація надходить у вигляді, що дозволяє надати якісне та кількісне порівняння індивіда з
іншими людьми;
4) інформація, яка отримана за допомогою психодіагностичних методик, корисна з точки зору
вибору засобів втручання і прогнозу його ефективності, а також прогнозу розвитку, спілкування,
ефективності тієї чи іншої діяльності індивіда.
Тест- це проба, завдання або система завдань, які дають змогу швидко оцінити
психічний стан або рівень інтелектуального розвитку досліджуваного.
В межах психодіагностичного методу існують три основні діагностичні підходи, які
охоплюють всі існуючі психодіагностичні тести:
1. “Об’єктивний” – діагностика здійснюється на основі способу та успішності виконання
діяльності. Наприклад, методики для дослідження пам’яті. Пам’ять оцінюється по тому, скільки
слів із названих запам’ятав обстежуваний. Інакше ця категорія тестів називається тести досягнень.
2. “Суб’єктивний” – діагностика здійснюється на основі даних, що повідомляються про себе,
самоопису особливостей особистості. Наприклад – опитувальники.
3. “Проективний” – діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії із
зовнішньо нейтральним матеріалом, який стає об’єктом проекції. Згідно з проективною гіпотезою
кожний емоційний прояв індивіда, його сприйняття, висловлювання, рухи несуть на собі відбиток
особистості. Наприклад, тест Роршаха та ТАТ (тематичний аперцепційний тест). Суть цих методик
полягає в тому, що необхідно скласти розповідь за картинкою, яка допускає різні тлумачення;
людина «проектує» на аморфні плями теста Роршаха власні проблеми або ототожнює себе з
персонажем сюжетних картинок ТАТ і таким чином розкриває зміст власних думок і почуттів.

27.

Кожен
тест
повинен
бути
надійним
та
валідним. Надійність методики відображає стійкість результатів тесту до дії
сторонніх випадкових факторів. Надійність відображає ступінь злагодженості
результатів тесту, отриманих при первинному і вторинному дослідженні, або
при використанні різних, але таких, що зіставляються, наборів
завдань. Валідність – це поняття, яке вказує, що саме тест вимірює і наскільки
добре він це робить.
Існують тести вербальні (мовні) та невербальні (малюнкові).
Переважно виділяють дві групи тестів – стандартизовані та проективні.
Тест, орієнтований на оцінку, називається стандартизованим тестом (тести
інтелекту, спеціальних здібностей, креативності для вимірювання творчих
здібностей), а проективні виявляють якісні особливості особистості, які не
оцінюють по будь-якому критерію.
Метод вивчення продуктів психічної діяльності хворого знаходить
також широке застосування в медицині. Про психічне життя та особливості
характеру хворого роблять висновок за такими матеріалами, як твори,
малюнки, технічні винаходи тощо. Цей метод часто застосовують у
патопсихологічних лабораторіях, психіатричних клініках. Виконання їх
визначає як особистісні особливості хворого, так і характер захворювання,
тому вивчення продуктів діяльності хворого може допомогти у процесі
визначення діагнозу.

28. 3. Дочірні і суміжні до медичної психології галузі.

Медична психологія – досить широка галузь
психологічного знання, до її складу входять такі розділи:
клінічна психологія,
патопсихологія,
нейропсихологія,
психофармакологія,
психотерапія,
психогігієна та психопрофілактика.
Розвиток цих проблем і їх значення для практичної
діяльності лікаря призвели до того, що в наш час це
самостійні дочірні науки медичної психології.

29.

Клінічна психологія – галузь медичної психології, прикладне
значення якої визначається конкретними потребами клініки –
психіатричної, неврологічної, соматичної; головним завданням її є
безпосереднє впровадження психологічних методів і закономірностей у
клініку.
Співвідношення між клінічною і медичною психологією є
відповідним до співвідношення клініки і медицини взагалі.
Але потрібно зазначити, що існує й інша думка щодо вживання
терміну “клінічна психологія”, що обов’язково необхідно враховувати при
перегляді медичної літератури. Так, Менделевич В. Д. пише: “В сучасній
психології, як правило, терміни “клінічна” та “медична” використовуються
як синоніми. Термін також вказує на те, що потрібно враховувати існуючу
традицію медиків називати цю галузь знань “медичною психологією”, а
психологів – “клінічною психологією”.
З клінічною психологією тісно пов’язаний розвиток й іншої
дочірньої науки медичної психології – патологічної психології.

30.

Патологічна психологія як психологічна дисципліна виходить із
закономірностей розвитку і структури психіки в нормі. Вона вивчає
закономірності розладу психічної діяльності і якостей особистості у
співвідношенні із закономірностями формування і перебігу психічних
процесів у нормі, а також закономірності викривлень відображувальної
діяльності мозку.
Т. Рібо стверджував, що “хвороба перетворюється в тонке
знаряддя аналізу” людини і створює для нас “досліди, жодним іншим
шляхом нездійснені”, а видатний російський вчений М.Бехтерєв зазначав,
що завдяки об’ємній картині патологічних проявів душевної діяльності
співвідношення між окремими елементами складних психічних процесів
часто виглядають яскравішими і рельєфнішими, ніж у нормальному
стані. Так, на патологічних випадках краще видно складові елементи
свідомості особистості, яскравіше виступає значення у духовному житті
настрою і чуттєвої сфери взагалі, повніше виявляються фактори, що
обумовлюють процеси пам’яті, асоціацій і суджень тощо. Тому природно,
що сучасні психологи дедалі частіше звертаються до психопатології за
роз’ясненням багатьох суперечливих питань.

31.

Не
слід,
однак,
ототожнювати
патопсихологію
з
психопатологією. Психопатологія є частиною психіатрії і як галузь медицини
спрямована на з’ясування причин психічної хвороби, на дослідження симптомів
і синдромів, типових для того чи іншого психічного захворювання,
закономірностей їх появи та розвитку, критерії прогнозу хвороби, її лікування
та профілактику. Психопатологія здебільшого використовує клініко-описовий
метод, тоді як патопсихологія вивчає відхилення в психічному функціонуванні
при різних соматичних і нервово-психічних захворюваннях методами
психології.
У 30-40-х роках нашого століття виникає нова галузь медичної психології –
нейропсихологія. Формування нейропсихології як самостійної галузі
психологічної науки тісно пов’язане з іменами О. Р. Лурії, Л. С. Виготського, М.
О. Берштейна, П. К. Анохіна, М.П. Бехтерєва, Є. Д. Хомської. Розвиток цієї
науки пов’язаний з успіхами нейрохірургії (використанням обладнання, яке
базується на явищі ядерно-магнітного резонансу; комп’ютерної томографії,
мікрохірургії).
Нейропсихологія вивчає роль різних мозкових структур у виникненні тих
чи інших актів. Основним методом нейропсихології є метод просторової
діагностики місцевих уражень мозку і механізмів виникнення психічних
розладів внаслідок цих уражень. Нейропсихологія має велике значення для
медичної практики, насамперед, для топічної діагностики локальних уражень
мозку і подальшого їх лікування.

32.

Психологічні методи дослідження знаходять своє використання в багатьох
галузях клінічної медицини. Психофармакологія– розділ фармакології, що
вивчає вплив психотропних засобів на центральну нервову систему.
Застосовують ці засоби для лікування нервово-психічних захворювань і для
експериментального вивчення психічних розладів.
Психофармакологія вивчає вплив препаратів на емоційну, інтелектуальну
сферу за допомогою спеціальних психологічних тестів і психофізичних методик
(ЕЕГ, викликані потенціали, міограма тощо). Основне завдання клінічної
психофармакології – підвищення ефективності і безпеки застосування
психотропних засобів, індивідуалізація фармакотерапії психічних захворювань.
Експериментальна психофармакологія вивчає вплив хімічних речовин на
центральну нервову систему тварин з метою пошуку нових психотропних
засобів, на молекулярному і клітинному рівнях вивчає фармакокінетику
психотропних засобів, їх долю в організмі: всмоктування із місця потрапляння,
динаміку розподілу по органах і тканинах, біотрансформацію тощо.
На сучасному етапі розвитку медичної психології постає питання про
виділення в якості самостійної галузі психосоматики, що вивчає природу
виникнення, методи лікування і запобігання психосоматичних розладів,
значимість яких в структурі захворюваності населення постійно зростає. Перед
кожною із цих галузей стоять відповідні завдання. В цілому медична психологія
покликана дати майбутнім лікарям психологічні знання, застосування котрих на
практиці забезпечуватиме високоякісну медичну допомогу населенню.

33.

Роль медичної психології у професійній діяльності лікаря
Як свідчить світова практика організації охорони здоров’я, надання медичної
допомоги населенню може бути якісним у наш час лише за умови широкого
використання психологічних знань у практичній діяльності лікаря. Особливо це
стосується клінічної медицини, яка не лише використовує психологію у практиці, а й
збагачує її. Власне на межі цих наук і виникла така самостійна наука, як медична
психологія, зі своїм предметом і об’єктом дослідження.
Союз психології та клінічної медицини має свою історію. Деякі особливості
людської психіки у процесі надання медичної допомоги, як уже зазначалось, здавна
використовують у практиці лікування. Проте особливе місце все ж таки їм почали
відводити після визнання медичної психології як науки. У наш час будь-який з розділів
клінічної медицини неможливо уявити без використання даних медичної психології. Її
місце в процесі надання медичної допомоги людині в клініці визначається передусім
тим, що понад 50 % хворих, що звертаються за медичною допомогою мають серйозні
психологічні проблеми. Отже, лікарі повинні враховувати типологічні особливості
пацієнтів, фундаментально володіти відповідними методами застосування психології з
метою спілкування. Безумовно, використання психологічних знань в різних лікарських
професіях має свої особливості, оскільки хвороба накладає певні психологічні
переживання, пов’язані із важкістю перебігу, суб’єктивно неприємними симптомами
(біль, свербіння тощо), інформованістю про хворобу, соціальною обтяжливістю хвороби
тощо. Тому лікареві потрібні знання не лише загальних закономірностей зміни психіки
людини при хворобі, а й специфічних, тобто притаманних хворим того чи іншого
профілю. Психологічна культура спілкування лікаря з хворим у клініці того чи іншого
профілю – це окрема проблема медичної психології.

34.

Сучасний лікар під час діагностики та лікування хворого практично не
обходиться без результатів лабораторного, рентгенологічного та комп’ютерного
методів дослідження. Більшість показників про зміни в організмі він отримує в
узагальненому “закінченому” вигляді.
Немає сумніву в тому, що зібрана таким чином інформація має велике
значення для встановлення правильного діагнозу. Така позиція притаманна
більшості лікарів країн колишнього радянського союзу, а тепер і України, для
них “об’єктивне” обстеження – практично “панацея” для встановлення діагнозу.
Разом з тим світовий досвід свідчить про те, що жодні новітні
комп’ютерні, інструментальні та фізичні методи дослідження самі по собі, без
врахування суб’єктивного стану хворого, “внутрішньої картини хвороби” не
можуть однозначно вирішувати питання про те, хвора чи здорова людина.
Виходячи з цього, проблема психіки, суб’єктивного і об’єктивного, їх
співвідношення у процесі діагностичної діяльності лікаря (і, перш за все,
терапевта) залишається надзвичайно актуальною.
Лише індивідуальний підхід до встановлення діагнозу, врахування
об’єктивного і суб’єктивного, змін у соматиці і психіці людини може запобігти
помилці лікаря у таких випадках.

35.

Відомий клініцист Бергман влучно про це сказав: “Слід також
добре знати скарги, переживання та зміни характеру хворого внаслідок
його хвороби, щоб поставити правильний діагноз і взагалі для того,
щоб займатись лікарською справою”.
Тому вивчення внутрішнього “я” хворої людини, її психіки є не
менш важливим, ніж факти, які з величезною точністю можна
зареєструвати
за
допомогою
новітніх
технологій
та
високотехнологічної апаратури. І хоча дані, які лікар отримує в
результаті психологічного контакту з хворим, на перший погляд значно
поступаються в точності результатам фізичного обстеження, однак ця
інформація нерідко є вирішальною у встановленні діагнозу. Тому
суб’єктивний стан, скарги хворого є часто найважливішим і
вирішальним феноменом хворобливого стану, змін біологічної ситуації
в організмі. Лише розуміння лікарем організму як цілого, єдності і
взаємопроникності соматичного і психічного в процесі діагностики і
лікування хворих може звести до мінімуму помилки у практичній
діяльності.

36.

Про це говорили лікарі античної епохи. Так, Платон у трактаті “Хармід”
вустами Сократа стверджував: “Як не можна почати лікування ока, не
думаючи про голову, або лікувати голову, не думаючи про цілий організм,
так само не можна лікувати тіло, не лікуючи душу; і величезна помилка, що
існують лікарі тіла і лікарі душі, тоді, коли це, по суті, неподільне; і саме це
недооцінюють лікарі, і тому від них втікає багато хвороб; вони ніколи не
бачать перед собою цілого. Требавсю своюувагувіддаватиєдиному цілому
організму,томущотам, де цілепочуваєсебепогано, частини його, без
сумніву,не можутьбутиздоровими”.
У працях Гіппократа поряд з вимогами враховувати не тільки виражені,
але й малопомітні ознаки хвороби, ми знаходимо вказівку на необхідність
вивчати душевний стан хворого, його думки, мову і мовчання. При цьому він
радить вивчати не лише настрій хворого, а і його сновидіння, оскільки вони
можуть відображати соматичні розлади.
Безумовно, медична психологія тісно пов’язана і з іншими науками, що
мають застосування не лише в клінічній медицині, а й у медицині взагалі.
Тому вивчення медичної психології у процесі навчання в медичному ВУЗі
посідає особливе місце, воно сприяє розвитку особливого способу мислення,
який дає змогу не лише помічати окремі ознаки захворювання, а оцінювати
людську особистість у цілому.

37.

Оволодіння медичною психологією дозволить лікарю скласти
правильне враження про психологічний стан хворого, про вплив
соматичних захворювань на його психіку, а психічних розладів - на
перебіг соматичних захворювань. Часто розлад, що на перший
погляд видається органічним, має у своїй основі психологічні
першопричини. Знання основ медичної психології дозволятиме
лікарю помічати більш тонкі зміни в стані хворого, якісніше
налагоджувати психологічний контакт з хворим, створювати
оптимальний психологічний клімат в лікувальному закладі,
застосовувати загальні та спеціальні методи психологічної корекції
для покращення психологічного, а відтак – і соматичного стану
хворого. Дуже важливим є знання психології і для самовиховання
медичного працівника. Формування лікаря – безперервний процес, у
якому однаково важливу роль відіграють виховання, яке провадять
старші колеги, і самовиховання. І виховання, і самовиховання мають
творчий характер, і позитивний результат значною мірою залежить
від розуміння лікарями основних закономірностей формування
особистісних і професійних якостей.

38.

5. Психічне здоров’я
Стан здоров'я населення обумовлює щастя i довголіття як
окремої людини, так i процвітання всієї нації. Однак за останні роки у
стані здоров'я населення України спостерігається стійка тенденція до
погіршення.
Ситуація
ускладнюється
одночасним
погіршенням психічного стану здоров'я населення країни: за останніми
даними, біля 2-х мільйонів мають нервово-психічні розлади різної
етіології, зростає кількість психопатичних особистостей, a психічно
нормальні люди стають хворими за тієї причини, що НЕ знають дієвих
механізмів збереження, зміцнення i відновлення психічного здоров'я в
умовах постійних фізичних та інтелектуальних перевантажень, стресів,
соціальних негараздів.
Психічне здоров'я - стан інтелектуально-емоційної сфери,
основу якого складає відчуття душевного комфорту, яке забезпечує
адекватну поведінкову реакцію.
Такий стан обумовлений як біологічними, так i соціальними
потребами, а також можливостями їх задоволення.

39.

Загальне визначення здоров’я, що було
запропоновано Всесвітньою організацією
охорони здоров’я (ВООЗ), включає такий стан
людини, при якому:
• 1) збережені структурні і функціональні
характеристики організму;
• 2) мається висока здатність пристосовуватись
до змін у звичному природному і соціальному
середовищі;
• 3) зберігається емоційне і соціальне
благополуччя.

40.

В той же час довготривале перенапруження є ворогом здоров'я. Реалізуючись у
стресовий синдром, воно порушує наше нормальне самопочуття, породжує
дискомфорт i хворобу. Мабуть, неможливо знайти людину, якій би був не знайомий
стан сильної нервової напруги. Добре, якщо такий стан швидко проходить.
Якщо ж він не дає спокою протягом тижнів, місяців i більш тривалий час, то
перетворюється в серйозну життєву проблему і тоді потрібно звернутися до фахівців
– психологів, психотерапевтів, консультантів, душепіклувальників.
Особливо актуальною вона стає, коли людина відчуває, що у неї починає боліти
серце чи шлунок, "стрибає" тиск, i вона розуміє, що її хвороба виникла, як говорять, на
нервовому ґрунті, тобто під впливом тривалої емоційної перенапруги. Так
виникає шлях від психічного нездоров'я індивіда до соматичних захворювань:
порушення ендокринного балансу,
роботи органів травлення, кровообігу,
підвищення тиску,
зміни температури тіла тощо.
Зв'язок соматичних захворювань з нервовими хворобами був помічений давно.
Невропатолог М. Аствацуров відзначав, що в людей, схильних до:
почуття страху, внутрішньо напруженим частіше спостерігаються хвороби
серця, гніву – хвороби печінки, апатії, із зниженим життєвим тонусом – хвороби
шлунка i кишечнику. Негативні емоції можуть призвести до загострення протікання
виразкової хвороби, діабету, гіпертонії.
Сучасна наука, яка базується на працях видатних вчених I. Сеченова, I. Павлова, А.
Ухтомського, В. Бехтерєва та їх учнів, підтвердила єдність соматичного i психічного в
людині.

41. Критерії психічного здоров’я по визначенню ВООЗ:

1) усвідомлення і почуття безперервності, сталості свого
"Я";
2) почуття сталості переживань в однотипних ситуаціях;
3) критичність до себе і до результатів своєї діяльності;
4) відповідність психічних реакцій силі і частоті
середовищних впливів;
5) здатність керування своєю поведінкою відповідно до
загальноприйнятих норм;
6) здатність планувати своє життя і реалізовувати свої
плани;
7) здатність змінювати поведінку в залежності від
життєвих ситуацій і обставин.

42.

Фізичне здоров'я i психічний стан нерозривні i
взаємопов’язані.
Народна мудрість висловила це у прислів’ї: "У
здоровому тілі – здоровий дух".
При цьому під "здоровим духом" звичайно мають на увазі
здатність людини до повноцінної трудової діяльності,
творчої активності. Але, правильно відображаючи єдність
тіла й духу (психо-), прислів'я не зовсім точно відтворює
пріоритет здоров'я тіла.
Відомо багато прикладів, коли саме здоровий дух, сильна
психіка підкоряють слабке тіло, забезпечуючи цим його
здоров’я. Багатьма вченими доведено, що сильна духом
людина може долати тілесні недуги.
Всі ці факти свідчать про необхідність уважно
розглянути роль психіки у забезпеченні здоров'я, щастя i
довголіття людини.

43.

6. Роль медичної психології у формуванні сучасних уявлень
про єдність соматичного і психічного
Можливість соматичних психосоматичних взаємовпливів встановлена давно.
Відомо, що життєрадісні люди, оптимісти, гумористично оцінюючи життєві ситуації менш
хворіють і довше живуть. Психосоматичні взаємовпливи, як психосоматичні хвороби,
являють собою об'єктивну реальність. Серед складових хвороби синдромальних картин
постійно співіснують ознаки соматичного неблагополуччя і симптоми зміни психіки.
Люба хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами
мозкової діяльності, обов'язково змінює психіку хворого внаслідок появи нових, відсутніх
до хвороби форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова піде про вплив
страхів, неспокою, хвилювання хворого за наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогеній)
на його особистість. Таке хвилювання має, як правило, складний характер і включає
хвилювання суто індивідуальні (чим загрожує мені ця хвороба?), які завжди тісно
взаємопов'язані з хвилюваннями, які мають соціальний характер, в зв'язку з відношеннями
до даної хвороби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання.
Останній варіант опасань найбільш яскраво виявляється при заразних, соціально
небезпечних хворобах (чума, холера, сифіліс).
Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби,
встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів супроводжується змінами
характеру нервової імпульсації, яка надходить від таких систем (органів) в головний мозок,
зміною вісцерально церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюється
фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механізм
відхилень в психічній діяльності. Зворотній зв'язок вносить нові якості, видозмінюючи
соматопсихічну рівновагу в цілому і специфіку психіки хворого.

44.

Реакція особистості на соматичне захворювання
Реакція особистості на соматичну хворобу може мати патологічний характер або
виявлятись психічно адекватними сприйнятими факту хвороби. Нервово-психічні порушення при
соматичних захворюваннях звичайно складаються з психічних соматичних порушень, з реакції
особистості на хворобу. Реакція особисті на хворобу залежить від гостроти і темпу розвитку
захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характеру лікування і психотерапевтичного
оточення, особистості хворого, відношення до хвороби родичів, співробітників.
По Рохліну Л. Л. існують різноманітні варіанти відношення до хвороби, в цілому
визначені особливості особистості: астенодепресивний, психоастенічний, іпохондричний,
істеричний, ейфорично-анозогнозичний.
На реакцію особистості і підтримку цієї реакції впливають:
характер діагнозу;
зміна фізичної повноцінності і зовнішності;
зміна положення в сім’ї, суспільстві;
життєві обмеження, позбавлення, пов’язані з хворобою;
необхідність лікуватись, операції.
На поведінку і реакцію хворого під час хвороби перш за все впливає структура
особистості до хвороби. Багато авторів вважають, що адекватність реакції залежить від ступеня
зрілості особистості і її інтелектуальних можливостей. Так у інфантильних, незрілих особистостей з
рисами дитячності, часті витіснення і заперечення хвороби або "втеча у хворобу".

45.

Різноманітний спектр психосоматичних розладів поєднує спільна
ознака – сполучення порушень психічної і соматичної сфери і пов’язані з
цим особливості медичного обслуговування хворих, яке передбачає тісну
взаємодію психіатрів, психотерапевтів, медичних психологів і лікарів
загального профілю. Така допомога має здійснюватися в медичних
установах загального типу або у спеціалізованих психосоматичних клініках.
На думку багатьох сучасних учених, базисним напрямком у лікуванні таких
хворих є психотерапія і психокорекція, а допоміжним – медикаментозна
терапія. З огляду на різноманіття клінічних проявів і часту наявність
коморбідної патології терапія у таких випадках повинна бути комплексною,
індивідуальною, а не шаблонною. Тому все більшого визнання отримує
модель інтегрованої медичної допомоги у вигляді тісного співробітництва
консультанта-психіатра, психотерапевта, медичного психолога і лікаря
загальної практики.

46. Здоров’я вам!