Перегляд позитивіських основ історичного пізнання. Критика позитивізму

1. Перегляд позитивіських основ історичного пізнання. Критика позитивізму

Критичне
ставлення
до
позитивізму
послідовно
простежується
у працях видатних неокантіанців –
В.Віндельбанда, Г. Ріккерта, Е, Мейера та М.Вебера, які в
центр уваги поставили питання про природу і методи
історичного пізнання, переглянувши основні положення
позитивізму.
У США в 20-30-х рр. ХХ ст. вагомі позиції займали
критики позитивізму, які акцентували увагу на відносності
історичного знання. Вчені Ч.Бірд та К.Беккер
підкреслювали особистий вплив історика на результати
його досліджень, на неможливість об’єктивного пізнання
минулого.

2. Неопозитивізм

Ідейним
ядром
неопозитивізму
(логічного
позитивізму) стала група філософів і вчених,
сформована та організована професором Моріцом
Шликом при кафедрі індуктивних наук Віденського
університету в 1922 році, яка отримала назву
«Віденський гурток». Ідеї неопозитивізму виклав
Вітгенштейн у праці «Логіко-філософський трактат».
Неопозитивізм вступає до нового етапу свого розвитку
( кінець 50- х початок 60 - рр. ХХ ст. ) –
постпозитивізму. Біля витоків постпозитивізму стоїть
філософ Карл Попер, який зробив спробу подолати
труднощі, що виникли у логічному позитивізмі.

3. Теорія Цивілізацій (концеції О.Шпенглера, А.Тойнбі, П.Сорокіна)

4. Концепція О.Шпенглера

Шпенглер, виявивши глибокі знання
всіх історичних епох, розвинув ідею
культурно-історичних
циклів
у
поєднанні з принципом дискретності
локальних культур. Він заперечував
концепцію єдиного « всесвітньоісторичного процесу, єдину лінію
еволюції людства, наголошуючи на
феномені безлічі могутніх культур,
що з первісною силою виростають із
того грунту, що їх породив » які саме
і творять історію.
О.Шпенглер
виокремив
вісім
культур
всесвітньо-історичного
масштабу.

5. Концепція А.Тойнбі

А.Тойнбі виявив універсталістський
підхід до історії. Який дозволив
осягнути весь її часовий простір
Світ на його думку багатоманітний і
його не можна уніфікувати. Він
виділяє 21 цивілізацію. Встановив
материнсько-дочірні
взаємини
у
більшості
своїх
суспільствцивілізацій.
Цивілізація
підкреслювавТойнбі, виникає тоді,
коли перед людиною постає завдання
( «виклику» ) який вимагає для свого
вирішення особливих зусиль (
«відгуку» ).

6. Концепція П.Сорокіна

Сформулював
теорію суперсистем
культури, яка має велике значення для
розуміння соціокультурного розвитку
людства.
Підкреслював,
що
історичний процес – це результат
циклічного розвитку основних типів
культур.
Сорокін
відкидав
концепцію
локального розвитку культур і
відстоював принципи історичного
круговороту
суперсистем.
Він
підкреслював, що культури різних
народів взаємопов’язані.

7. Питання єдності всесвітньої історії

активно розробляв Карл Ясперс.
Новою ідеєю, внесеною ним у
розуміння
історичного
процесу,
виступає концепція «осьового часу»
певного смислового ядра історії
людства, єдності світової історії.
«Осьовий час» ( VIII – II ст.. до н.е).
«Осьовий час» - масштаб, що дає нам
змогу бачити історичне значення
окремих народів для людства в
цілому.

8. Ноосферна концепція В.І.Вернадського, Тейяр де Шардена

Проблеми
не лише історичного
минулого, а й питання про майбутні
перспективи
розвитку
людства,
осмислення взаємовідносин людини і
природи
хвилювали
вчених.
Досягнення в галузі природничих наук
сприяли
створенню
системи
антропокосмізму, в якій природноісторична й соціально-гуманітарна
тенденція розвитку науки гармонійно
зливались в одне ціле. Одним із
творців
цієї
концеції
виступив
В.І.Вернадський, найбільш відомий
його послідовник Тейяр де Шарден.

9. Концепція В.І.Вернадського

В.І.Вернадський
обґрунтував ідею
єднання людини і природи, їх
спільного взаємопов’язаного розвитку.
У його концепції переходу біосфери в
ноосферу представлена схема світу,
що розвивається як спільна еволюція
природного і соціокультурного на
основі розумової діяльності людини.
Вернадський заклав основи наукового
космічного світогляду, за його вченням
ноосфера зароджуючись на нашій
планеті має тенденцію до постійного
розширення.

10. Концепція Тейяр де Шардена

П. Тейяр де Шардена
у своїй
релігійно-філософській концепції
продовжува розвивати вчення
В.І.Вернадського. Він повсюдно
вбачав полілінійність розвитку,
наявність
пучків
можливих
напрямків подальшого розвитку
виступає важливим принципом
осмислення
космічної,
планетарної та загальнолюдської
історії.

11. Етноісторична концепція Л.Гумільова

важлива тим, що
вона має етнічну спрямованість (
етногенез і етнічна історія
розглядаються непорушно у
зв’язку з довкіллям ). Її
особливістю є також те, що
історичний
шлях
кожного
етносу аналізується у системі
циклічного розвитку
(
народження, завмирання та
загибель ).