Тарас Григорович Шевченко 09.03.1814 – 10.03.1861

1. Тарас Григорович Шевченко

09.03.1814 – 10.03.1861

2.

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

3.

Мені тринадцятий минало. При самій дорозі
Я пас ягнята за селом.
Недалеко коло мене
Чи то так сонечко сіяло,
Плоскінь вибирала,
Чи так мені чого було?
Та й почула, що я плачу.
Мені так любо, любо стало, Прийшла, привітала,
Неначе в Бога......
Утирала мої сльози
Уже прокликали до паю, І поцілувала...
А я собі у бур’яні
Неначе сонце засіяло,
Молюся Богу... І не знаю, Неначе все на світі стало
Чого маленькому мені
Моє... лани, гаї, сади!..
Тойді так приязно
І ми, жартуючи, погнали
молилось,
Чужі ягнята до води.
Чого так весело було.
Бридня!.. А й досі, як
Господнє небо, і село,
згадаю,
Ягня, здається, веселилось! То серце плаче та болить,
І сонце гріло, не пекло!
Чому Господь не дав
Та недовго сонце гріло,
дожить
Недовго молилось...
Малого віку у тім раю.
Запекло, почервоніло
Умер би, орючи на ниві,
І рай запалило.
Нічого б на світі не знав.
Мов прокинувся, дивлюся: Не був би в світі юродивим
Село почорніло,
Людей і Бога не прокляв!
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина

4.

Відділення Музею Тараса
Шевченка. В серпні 1859
року востаннє
перебуваючи в Києві,
Тарас Шевченко прожив у
цій хаті два тижні, перед
своїм від'їздом до
Петербурга.
Літературно-меморіальний
музей - розташований на
території батьківської
садиби Тараса Григоровича
Шевченка, де він проживав з
1815 по 1829 рік

5.

Реве та стогне Дніпр
широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
Реве та стогне Дніпр
широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.