50. Японія

1.

Японія
План
1.Становище Японії після Другої світової війни.
Реформи окупаційної влади.
2. Японське «економічне диво» (сер.1950–1973рр.)
3. Пріоритети внутрішньої політики.
4. Зовнішня політика.
Д/з: ст. Ст.117-123

2.

3.

1. Становище Японії після Другої світової війни.
Реформи окупаційної влади.

4.

Японія програла у Другій світовій війні:
загинуло ~3 млн., знищено до 1/3 житла,
економіка зруйнована, промисловість – лише 14%
довоєнного рівня,;
безробіття (10 млн осіб), відсутність засобів до
існування, голод і дефіцит продовольства;
довготривалі наслідки атомних бомбардувань Хіросіми
й Нагасакі;
втратила всі свої колоніальні володіння і завойовані
території.
над Японією встановлено міжнародний контроль, який
покладався на американську окупаційну армію на чолі
Д. Макартуром.

5.

6.

Реформування Японії окупаційною армією США
Головні цілі окупації:
1. Демілітаризація – перетворити Японію на мирну
державу:
ліквідовано армію і флот, таємну поліцію;
заборонено виробництво зброї;
проведено Токійський процес (1946–1948), покарано
військових злочинців;
обмежувалися повноваження усіх силових відомств (і
зараз в Японії відсутні міністерство внутрішніх справ
та Служба безпеки).

7.

Головні цілі окупації:
2. Демократизація – запровадити демократичне урядування,
глибокі політичні реформи. Прийнято конституцію (1947 р.):
ліквідовано абсолютну владу імператора, який став
«символом держави», (Хірохіто – імператор Японії (1926–1989)
не потрапив під воєнний трибунал, зрікався «божественного
походження» і став «символом демократії»); (Акіхіто (19892019), з 2019 – Нарухіто);
запроваджено парламентську демократію і багатопартійність;
гарантовано демократичні права і свободи, рівноправність
жінок і чоловіків;
стаття 9 закріпила відмову «від воєн як суверенного права
нації», заборонила створення армії.

8.

3. Економічні реформи окупаційної влади :
-Земельна реформа (1946–1949) – ліквідовано поміщицьке
землеволодіння. Створено клас дрібних власників, зросла продуктивність
праці і кількість продовольстваі.
Ліквідація монополій – розпущено найбільші корпорації, ліквідовано
надмірну концентрацію, відновлено конкуренцію і вільний ринок.
-Закон про працю – робітники отримали право на укладання
колективних договорів, створення профспілок, проведення страйків;
введено 8-год. робочий день, щорічну оплачувану тижневу відпустку,
охорону праці жінок та підлітків;
-Реформа освіти: введено обов’язкове та безкоштовне шкільне 9-12річне навчання, заборонено пропаганду мілітаризму
-Успішна фінансово-податкова реформа стабілізувала фінанси Японії,
створила сучасну податкову систему ринкового типу та стала основою
економічного відродження Японії.

9.

2. Японське «економічне диво» (сер.1950–1973рр.)
«Економічне диво» – багаторічне рекордне
зростання японської економіки (щорічне на 9–11%),
коли країна за 20–25 років перетворилася із
зруйнованої і відсталої держави на одну з провідних
економік світу. Почалося із сер. 1950-х рр.і тривало до
світової нафтової кризи 1973 р.

10.

Причини й передумови «економічного дива»:
1. Проведені американською окупаційною
адміністрацією реформи (аграрна, податкова та ін.)
2. Фінансова допомога США: кредити та воєнні
замовлення в роки війни в Кореї та В’єтнамі.
3. Відсутність воєнних витрат.
4. Високоефективна податкова, бюджетна,
інвестиційна політика держави, контроль над
зовнішньою торгівлею; тісна співпраця уряду з
підприємцями.
5. Залучення новітніх технологій, світового науковотехнічного досвіду, оновлення промисловості та
розвиток нових галузей – нафтохімії, синтетичних
тканин, радіоелектроніки, автомобілебудування.

11.

Причини й передумови «економічного дива»:
6. Висока кваліфікація і дисципліна праці робітників.
Відкритість до навчання нового при відносно невисокій
зарплаті, для японців мірилом людської гідності є не так
багатство, як сумлінне ставлення до праці та
навчання, працелюбність і дисциплінованість.
Система патерналізму – довічного найму в Японії,
згідно з якою робітник працює на одному місці роботи
до виходу на пенсію.
7. Активна участь у міжнародній торгівлі (закупівля
дешевої сировини та продаж високотехнологічної
якісної продукції за порівняно низькими цінами

12.

Японія стала ІІ економікою світу після США, посіла І
місце за виробництвом сталі, радіо- і телеприймачів,
аудіо- та відеомагнітофонів, фотоапаратів... Японські
товари активно завойовували світовий ринок.
Значно підвищився рівень життя населення. Японія
«витягнула» на авансцену світової економіки всю
Південно-Східну Азію («журавлиний клин»).
Економічне зростання було пригальмовано енергетичною
кризою 1974-1975 рр. (різке підвищення світових цін на
енергоносії). Наслідком став пріоритетний розвиток
енерго- та матеріалозберігаючих технологій, наукомістких
галузей господарства (електроніка, виробництво
комп’ютерів, роботів, засобів зв’язку та ін.)

13.

14.

У 1989–1991 рр. лопнула фінансова і нерухомісна
«бульбашка» (дуже завищені ціни на акції, землю і
нерухомість), це викликало масові банкрутства і спад
економіки. Це призвело до тривалої економічної
стагнації, яку називають «втраченим десятиліттям».
Економіка Японії поступилася ІІ місцем у світі
Китаю (2010), ІІІ – Німеччині (2023)
Японія є одним з головних економічних центрів
світу, світовим лідером у машинобудуванні
(автомобіле- суднобудування), робототехніці,
електроніці, виробництві сталі.

15.

3. Пріоритети внутрішньої політики.

16.

Прем'єр-міністр Японії є головою уряду країни і її
фактичним лідером. Він обирається у Парламенті і
затверджується імператором. Після ІІ світової війни
провідною стала Ліберально-демократична партія
(ЛДП), яка проголосила побудову «держави добробуту і
благоденства», спокій і злагоду в суспільстві.
Сформовані нею уряди забезпечили «економічне диво»
й успіхи в зовнішній політиці. Спроби ЛДП
перетворити країну на світового лідера не тільки за
економічними показниками, а й за політичним
впливом і військовою потужністю не виправдали
сподівань.
Партії опозиції: соціалістична, комуністична, партії
демократичного соціалізму, чистої політики.

17.

ЛДП продовжує керівництво країною, але змушена була
вступати в коаліції «півтори партій» з соціалістами (1993–
1994) і (2009–2012). Японія має: високий рівень життя;
низьку злочинність; високий рівень освіти. Середня
тривалість життя одна з найвищих – майже 85р. Японія –
нація здорових людей з найнижчими показниками дитячої
смертності.
Японія – країна високої культури й суцільної грамотності, де
навчанню й вихованню дітей надається велика увага.
Японське суспільство: дисципліноване; стабільне.
Демографічна криза – одна з найсерйозніших проблем –
старіння населення. Особливості: дуже низька
народжуваність; велика кількість літніх людей. Наслідки:
нестача робочої сили; економічні труднощі. Наслідки:
нестача робочої сили; економічні труднощі.

18.

4. Зовнішньополітичні пріоритети.

19.

Стаття 9 конституції Японії проголосила відмову від
застосування збройної сили як засобу вирішення
збройних конфліктів.
Проголошення КНР, КНДР і Корейська війна
прискорила укладення мирного договору з Японією;
разом з тим схилила Токіо до військового союзу з
Вашингтоном.

20.

У 1951 р. 48 країн підписали Сан-Франциський мирний
договір, що врегульовував відносини з Японією (СРСР, Польща
і Чехо-Словаччина не підписали):
1. Оголошено припинення стану війни з Японією.
2. Визнано повний суверенітет японського народу над Японією.
3. Японія визнала незалежність Кореї, відмовилася від претензій
на Тайвань та інші острови в Тихому океані;
4. Втрачала частину Курильських о-ів та Південний Сахалін.
5. За Японією визнано право на індивідуальну та колективну
оборону та домовленості про можливість розміщення або
збереження іноземних збройних сил на її території.
6. Закінчилася американська окупація Японії. США брали на
себе її захист і отримали право мати на японській території
військові бази, найбільша – на острові Окінава.

21.

Жовтень 1956 р. відновлено відносини між СРСР і
Японією. Обидві країни підписали спільну
декларацію про припинення стану війни. Однак
мирний договір не був підписаний.
У 1956р. Японію прийнято до ООН, і вона стала
повноправним членом міжнародного
співтовариства. Швидкими темпами розвиваються
відносини з країнами Східної та Південно-Східної
Азії (Південною Кореєю, Індонезією, Малайзією,
Таїландом, Філіппінами тощо).

22.

Основу зовнішньої політики Японії наприкінці
ХХ – на поч. ХХІ ст. становить відмова від
претензій на роль великої держави та від
самостійної воєнної доктрини.
Нині міжнародний вплив Японії набагато
менший за її економічний потенціал. У сучасному
глобалізованому світі японці дбають про збереження
унікальної національної ідентичності, що
ґрунтується на гармонізації природи, людської
діяльності та технічного прогресу.

23.

Особливості зовнішньої політики:
1. Пріоритет – союз із США, відмова від власної потужної армії.
2. Врахування посилення Китаю – економічно найпотужнішої
держави Азії.
3. Особливе значення – відносини із країнами Південно-Східної
Азії, сприяння впровадженню ними передових технологі1.
4. Сприяння миру і безпеці в Азії. Заявила про створення
власної системи протиракетної оборони на випадок удару з боку
Північної Кореї (КНДР).
5. Співпрацює з західними країнами, є важливим партнером для
України.
6. Залишається невирішеним територіальне питання з Росією
щодо Курильських островів, які були анексовані СРСР після
Другої світової війни.

24.

Японські
Північні
території