48_Країни_Центрально_Східної_Європи_з_1980_х_рр_

1.

Країни Центрально-Східної Європи з 1980-х рр.
План
1. Прояви системної кризи в країнах ЦСЄ у 1980-х рр.
2. Характер, спільні риси та особливості революцій.
3. Події революцій.
4. Наслідки та значення революцій.
5. Політичні, економічні та національні трансформації в
ЦСЄ після падіння комунізму.
6. Країни ЦСЄ в першій третині XXI ст.
7. Роль країн ЦСЄ сучасних міжнародних відносинах.
Д/з: ст. Ст. 95-116.

2. Лідери соцкраїн: Гусак (Чехословаччина), Живков (Болгарія), Хонекер (Східна Німеччина), Горбачов (СРСР), Чаушеску, Ярузельський

(Польща) і Кадар
(Угорщина) на зустрічі країн Варшавського блоку у 1987 році

3.

1. Прояви системної кризи в країнах
Центрально-Східної Європи у 1980-х рр.

4.

Прояви системної кризи в країнах СЄ у 1980-х рр.:
1. Жорстке планування заважало вчасно реагувати
на нові явища – посилюється відставання
соціалістичних країн від Заходу.
2. Зростання виробництва відбувалося екстенсивним
шляхом, а не впровадженню досягнень НТР.
3. Бракувало споживчих товарів належної якості
(одяг, взуття, побутова техніка).
4. Життєві умови населення погіршувались –
наростає невдоволення владою.

5.

2. Характер, спільні риси та
особливості революцій.

6.

У 1989-1990 рр. в країнах ЦСЄ відбулися революції – масові
антикомуністичні виступи, які призвели до падіння
комуністичних режимів, переходу до демократії та
ринкової економіки. Їх часто називають «оксамитовими
революціями», оскільки більшість із них відбулися мирно.
Передумови революцій:
1. Перебудова в СРСР.
2. «Нове політичне мислення» у зовнішній політиці СРСР,
визнання права народів самостійно обирати шлях свого
розвитку.
3. Посилення реформаторів у комуністичних партіях і
дискредитація консервативного неосталініськоґо керівництва
в роки перебудови.

7.

Причини революцій:
Економічні:
неефективність планової економіки;
дефіцит товарів; низький рівень життя;
зовнішня заборгованість (особливо в Польщі та Угорщині).
Політичні :
відсутність політичних свобод;
однопартійна система; цензура і репресії.
Зовнішньополітичні :
політика перебудови і гласності в СРСР;
відмова СРСР від військового втручання;
вплив західних демократичних цінностей.

8.

Характер революцій: демократичні, національновизвольні, антитоталітарні.
Рушійні сили: інтелігенція, студенти, молодь,
робітничий клас.
Особливості :
1. Мирні, безкровні «оксамитові» революції у
переважній більшості країн (за винятком Румунії та
Югославії): зміна існуючого режиму відбулася після
масових демонстрацій.
2. Кровопролитні: у Румунії внаслідок всенародного
повстання; у Югославії процес розвалу тоталітаризму
поєднувався з міжусобною війною і розвалом держави.

9.

3. Події, наслідки та значення
революцій.

10.

Польща стала першою країною, у якій розпочалися зміни.
«Солідарність» (очолював Лех Валенса) – перший у
країнах соціалістичного табору незалежний суспільнополітичний рух, що об’єднав під гаслом мирних змін усі
верстви населення. Навесні 1989 р. представники
«Солідарності» і комуністичної влади на переговорах
(«круглий стіл») домовилися про проведення
демократичних реформ і вільних виборів. Опозиція на
вільних виборах здобула перемогу. Розпочато заміну
комуністичного уряду.
У 1990р. ПОРП саморозпустилася і В. Ярузельський
достроково склав президентські повноваження. Новим
президентом у грудні 1990 р. населення країни обрало
Л. Валенсу, реформи в країні активізувалися.

11.

Угорщина після революції 1956 р. була
«напівкапіталістичною» державою (дозволено приватну
власність, помірну критику партії). Події 1988-1990 рр.
назвали «тиха революція»: комуністичний режим в
змінився внаслідок «м’якого» політичного перевороту, а
не в результаті діяльності національної опозиції та
широких верств населення. У 1988 р. на з’їзді Угорської
соціалістичної робітничої партії (УСРП) Я.Кадара усунуто
від влади, потім угорські комуністи відмовилися від
монополії на владу, у 1989 р. запроваджено багатопартійну
систему та розпочато ринкові реформи, у 1990 р. УСРП
розпустилася, проведено перші вільних вибори – процес
мирного переходу до парламентської демократії в Угорщині
був в основному завершений.

12.

НДР і падіння Берлінської стіни (1989)
Розрив рівня життя між НДР та ФРН збільшився.
До сер. 1980-х рр. у НДР остаточно намітилася криза
влади, ідеології та політики правлячої партії.
Е.Хонеккера перстав підтримувати і 18 жовтня 1989р.
він пішов у відставку. 8 листопада 1989 р. відкрито
«Берлінську стіну». Набирали сили опозиційні партії.
Об'єднання НДР і ФРН прийняло стихійний характер.
3 жовтня 1990 р. проголошено акт об’єднання
Німеччини, фактично НДР увійшла до складу ФРН.

13.

Частини Європи багатіші та бідніші, ніж Східна
Німеччина (без Зах. Берліна)

14.

У Чехословаччині у 1970-х рр. поширюється
опозиційний рух, одним із лідерів був письменникдисидент Вацлав Гавел. До 1988р. керівництво
компартії на чолі з Г. Гусаком втрачає підтримку серед
населення. У листопаді 1989 р. хвиля демонстрацій
призвела до ліквідації комуністичного режиму.
Революцію назвали за її мирний характер «ніжною», або
«оксамитовою» (так пізніше назвали й інші
демократичні революції у регіоні). У 1990 р. – нова
конституція перетворила країну у федерацію – ЧСФР.
Головою парламенту було обрано А.Дубчека, а
президентом країни В.Гавела.

15.

Румунію з 1965 р. очолив прихильник концепції «національного
комунізму» Ніколає Чаушеску. Румунія стала «дисидентом
серед союзників Москви». З 1970-х рр. Н. Чаушеску встановив
диктатуру й режим терору. «Культ особи» Н. Чаушеску набув
значних масштабів. Майже всі головні посади обійняли
представники його родинного клану, (>40 осіб). До поч. 1980х рр. Румунія в глибокій кризі, одна з найбідніших країн ЦСЄ.
У грудні 1989р. влада придушила протести у Трансильванії, це
викликало обурення і масові виступи, понад тисячу
демонстрантів убито. Але невдовзі війська перейшли до
повстанців – опір вірних режиму силовиків і таємної поліції було
подолано. Н.Чаушеску та його дружину затримали й
розстріляли, розпочалась зміна режиму. У 1991 р. в Румунії було
ухвалено демократичну конституцію.

16.

У Югославії у 1980-х рр. – криза у міжнаціональних
відносинах, економічній і політичній сфері. Найнебезпечнішою
була міжетнічна складова кризи. У 1981 р. мітинги й
демонстрації у автономному краї Косово, де переважали албанці, а
при владі серби. Ці події в започаткували розпад Югославської
федерації та відродження сербського національного руху. У 1986 р.
Союз комуністів Сербії (СКС), очолюваний Слободаном
Мілошевичем, прагне обмежити права автономій. У 1988 р.
протести проти політики Сербії охопили Воєводину. У відповідь
сербська влада позбавила Косово і Воєводину прав автономії. Це
викликало опір косовських албанців. У 1990 р. СКЮ розпався,
що стало провісником розпаду федерації, оскільки він був
основою її державної структури.

17.

Революції 1989–1992 рр. у країнах Центрально-Східної Європи

18.

4. Наслідки та значення революцій.

19.

Наслідки революцій:
Політичні
ліквідація комуністичних режимів;
встановлення демократії; проведення вільних виборів;
формування багатопартійної системи.
Економічні
перехід до ринкової економіки; приватизація;
економічні труднощі 1990-х; формування нових соціальних
класів.
Міжнародні
розпад соціалістичного табору; розпуск Варшавського
договору (1991);
вступ країн до: НАТО і ЄС.

20.

Значення революцій:
1. Крах комуністичної системи в Європі.
2. Завершення холодної війни: протистояння між
СРСР і Заходом завершилося.
3. Об'єднання Європи – Європа стала більш політично
єдиною.
4. Оновлені держави стали:
демократичними; ринковими;
незалежними у зовнішній політиці.
5. Революції показали можливість падіння комунізму і
прискорили розпад СРСР у 1991 р.

21.

5. Політичні, економічні та національні
трансформації в ЦСЄ після падіння комунізму.
.

22.

23.

Найважливіші політичні трансформації:
1. Відновлення демократії (свободи слова, виборів,
багатопартійності).
2. Цілковита зміна або створення нових парламентських
систем, державних органів.
3. Кадрові зміни (люстрація).
4. Виведення з регіону окупаційних військ СРСР.
5. Ліквідовано комуністичні партії та спецслужби тощо.
6. Вихід із Варшавського договору й РЕВ.
7. Вступ до Європейського Союзу та НАТО.
Загалом держави ЦСЄ доволі успішно здійснили
політичні трансформації.

24.

Найважливіші економічні трансформації:
лібералізація цін; приватизація державної власності;
скорочення державних витрат; введення ринкових
механізмів; відкриття економіки для світового ринку.
Економічні перетворення були необхідними «ліками» для
«хворої» економіки, їх назвали «шокова терапія» - різке
скасування державного контролю над економікою.
Було скорочено соціальні програм, зросло безробіття,
знизився рівень життя населення. Але з оздоровленням
економік у країнах ЦСЄ розпочалось економічне
зростання і поступове підвищення рівня добробуту
громадян.

25.

Найважливіші національні трансформації:
1. Мирне розділення за спільною згодою Чехословаччини на дві окремі
держави: Чехію та Словаччину (з 1 січня 1993 р.)
2. Розпад Югославії внаслідок громадянської війни на сім нових
держав (1991–2001).
Основні причини розпаду:
1. Економічна криза 1980-х рр. та різний рівень розвитку
республік (Словенія і Хорватія – багатші, Косово і Македонія –
бідні).
2. Крах ідеї югославізму (єдності південнослов’янських народів) і
посилення націоналізму особливо в Сербії.
3. Загострення міжнаціональних суперечностей: серби прагнули
зберегти єдину державу; словенці, хорвати – незалежності.
4. Ослаблення центральної влади після смерті Йосипа Броз Тіто
(1980), перенесення основних владних функцій із федерального на
республіканські рівні.

26.

27.

28.

У 1991–1992 рр. Словенія, Македонія, Хорватія,
Боснія та Герцеговина проголосили незалежність. Та
якщо перші дві відокремилися майже без втрат, то проти
незалежності Хорватії, Боснії та Герцеговини виступило
численне сербське населення республік, підтримане
армією Сербії – розпочалася кровопролитна
громадянська війна. Завдяки зусиллям ЄС, розміщенню
збройних сил ООН за підтримки НАТО війну на
Балканах було зупинено (1995 р.) У складі Югославії
залишилися тільки Сербія і Чорногорія.
У 2006 р. союз Сербії і Чорногорії, двох останніх
колишніх югославських республік, розпався на
окремі держави – Югославія зникає остаточно.
2008 р. – проголосило незалежність від Сербії Косово,
яку визнали 107 держав-членів ООН.

29.

30.

6. Країни ЦСЄ в першій третині XXI ст. Їхня
роль у сучасних міжнародних відносинах.

31.

У першій третині XXI ст. більшість країн:
мають демократичні політичні системи
проводять вільні вибори
діють багатопартійні системи
Водночас у деяких країнах (Угорщина, Польща)
спостерігаються:
посилення виконавчої влади
конфлікти з інституціями ЄС.

32.

Зовнішньополітичним пріоритетом новоутворених
держав був вступ до Європейського Союзу (ЄС) і НАТО:
НАТО:
1999 – Польща, Чехія, Угорщина
2004 – країни Балтії, Словаччина, Румунія, Болгарія
ЄС:
2004 – Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Балтія,
Словенія
2007 – Румунія, Болгарія
2013 – Хорватія

33.

34.

Країни ЦСЄ стали одними з найбільш
динамічних економік Європи. У XXI ст. за
деякими показниками регіон розвивається
навіть успішніше, ніж так звана «стара»
Європа. Польща є найбільшою економікою
регіону, одною з найшвидше зростаючих у ЄС.
Чехія має потужна промисловість.

35.

Соціальні процеси:
Позитивні:
зростання рівня життя,
розвиток середнього класу,
покращення освіти.
Проблеми:
еміграція населення на Захід,,
демографічне скорочення,
старіння населення.

36.

7. Роль країн ЦСЄ сучасних міжнародних
відносинах.

37.

Країни ЦСЄ є важливою частиною
загальноєвропейської системи безпеки і мають
значний влив на вирішення спільних для всієї
Європи питань співробітництва, безпеки й оборони.
РФ продовжила його експансіоністську політику щодо
придушення національних рухів у самій РФ, а також
боротьбу проти розширення НАТО на схід і
недопущення вступу до нього країн ЦСЄ, особливо
колишніх республік СССР.

38.

39.

Безпекова роль ЦСЄ після 2014 і 2022 р. різко зросла.
Країни регіону стали:
1. Передовою лінією НАТО:
близько до Росієї
приймають війська НАТО
посилюють оборону
Польща стала ключовим військовим центром НАТО у Європі.
2. Основними союзниками України:
надають військову допомогу
приймають біженців
підтримують санкції проти Росії
Особливо: Польща, Литва, Латвія, Естонія.