Презентація на тему Проблеми дослідження сучасної практичної філософії

1.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Г.С. СКОВОРОДИ
Факультет соціально-гуманітарних наук і соціальних технологій
Кафедра психології
Презентація на тему:
Проблеми дослідження сучасної практичної
філософії

2.

ПЛАН
1. Пошук нових ціннісних орієнтацій та нормативних систем в сучасному
суспільстві.
2. Обмеженість принципу “свободи від цінностей” в філософських та
соціальних науках.
3. Модерн та постмодерн. Доля розуму за доби постмодерну.
4. Місце практичної філософії серед філософських дисциплін на Заході.
Характеристика основних концептуальних напрямів “реабілітації практичної
філософії”.

3.

ВСТУП
Сучасна практична філософія переживає період інтенсивного переосмислення
своїх засад, меж і завдань. Протягом XX століття філософія дедалі більше
віддалялася від класичної нормативності, тяжіючи до мовних, логічних та
методологічних аналізів. Однак соціальні трансформації останніх десятиліть —
технонауковий прогрес, глобалізація, зростання культурного плюралізму, кризи
ідентичності та легітимності — знову привертають увагу до практичного виміру
філософії, до її здатності формулювати критерії моральності, справедливості й
належного політичного устрою.

4.

1. Пошук нових ціннісних орієнтацій та нормативних систем у сучасному
суспільстві
• Сучасне суспільство перебуває у стані плюралізму та фрагментації цінностей:
немає єдиної домінуючої нормативної системи.
• Глобалізація та цифровізація створюють нові етичні виклики: приватність даних,
штучний інтелект, біоетика, екологічна відповідальність.
• Традиційні етичні системи (релігійні, класичні філософські) втрачають
нормативну силу, виникає потреба у нових моделях солідарності та
відповідальності.
• Сучасна практична філософія шукає «гібридні» форми нормотворення: діалогічні
моделі, етика комунікації, глобальна етика, локальні етичні коди.
• Проблема: як узгодити універсалістські вимоги (права людини) з культурною
різноманітністю та індивідуалізмом?

5.

Серед перспективних тенденцій є наступні:
• діалогічні моделі етики (Апель, Габермас), які прагнуть до універсалізації через
процедури;
• етика чеснот, що повертається до арістотелівських уявлень про благо й
цілісний характер особистості;
• контекстуальна етика, яка визнає культурну й ситуаційну зумовленість
моральних норм;
• глобальна етика (П. Сінгер, Г. Кюнг) як спроба сформувати мінімальний
моральний консенсус на планетарному рівні.
• Таким чином, пошук нових ціннісних орієнтирів — це не відмова від
нормативності, а її рефлексивне оновлення, що виходить із вимог сучасної
соціальної реальності.

6.

2. Обмеженість принципу “свободи від цінностей” у філософських та
соціальних науках
Принцип «ціннісної нейтральності», сформульований Максом Вебером, був
одним із фундаментальних орієнтирів соціальних наук XX століття. Він
передбачав, що вчений повинен утримуватися від нормативних суджень і
зосереджуватися на каузальному та описовому аналізі соціальних явищ.
Однак друга половина XX та початок XXI століття виявили низку проблем цього
підходу:
1.Будь-яке дослідження містить ціннісні засади, закладені у виборі
методології, концептів та типів пояснення (про це пишуть Т. Кун, Г. Гадамер,
Г. Рікерт).
2.Соціальні науки неминуче впливають на суспільство, формуючи політичні
рішення та управлінські практики; отже, їхня претензія на абсолютну
нейтральність є ілюзією.

7.

5. Глобальні кризи — екологічна, технологічна, безпекова — вимагають
нормативних відповідей, а не лише аналізу.
4. Чистий опис без оцінки часто приховує приховану нормативність —
наприклад, утверджує статус-кво або відтворює нерівності
У світлі цих аргументів принцип Вебера зазнає серйозної критики, а натомість
формується модель ціннісно-відповідальної науки, яка визнає необхідність
прозорого обґрунтування ціннісних передумов дослідження. Практична філософія,
зокрема дискурсивна етика, виступає за те, що будь-яка нормативність повинна
бути обґрунтована в процесі відкритої аргументації.

8.

3. Модерн і постмодерн. Доля розуму в добу постмодерну
Проблема співвідношення модерну та постмодерну є однією з ключових для
розуміння сучасної практичної філософії.
Для модерну характерна впевненість у:
• автономії суб’єкта,
• універсальній силі розуму,
• можливості раціонально обґрунтованої моралі,
• лінійному прогресі та зростанні свободи.
Постмодерн, у трактуваннях Ліотара, Дерріди, Фуко, радикально ставить під сумнів
усі ці передумови. Він заперечує існування «метанаративів», на яких ґрунтувалися
великі системи модерну, та пропонує плюралістичну, фрагментарну модель знання.
Наслідком цього є зміна уявлень про розум:
• він більше не вважається універсальним мірилом істини;
• він стає історично й культурно зумовленим;
• його функція дедалі частіше трактується як інструментальна або риторична.

9.

Однак повний і радикальний релятивізм постмодерну стикається зі значними
труднощами, оскільки не здатний забезпечити стабільні норми співжиття. Саме
тут виникає новий інтерес до практичної філософії: Габермас, Апель, Ролз,
Макінтайр та інші прагнуть знайти моделі раціональності, які відповідають умовам
постмодерної складності, але не відмовляються від нормативності.
У такому контексті поняття розуму набуває нових форм:
• комунікативний розум (Габермас) — раціональність як здатність до
взаєморозуміння;
• прагматичний розум — орієнтація на практичні наслідки та контекст;
• наративна раціональність (Макінтайр) — обґрунтування через цілісний зв’язок
життєвих практик.
Отже, постмодерн не знищує розум, а модифікує його: він перестає бути
«суверенним», але зберігає функцію координації соціальної взаємодії.

10.

4. Місце практичної філософії у філософських дисциплінах на Заході.
Основні напрями “реабілітації практичної філософії”
Практична філософія включає:
• етику;
• політичну філософію;
• філософію права;
• соціальну філософію.
У XX ст. інтерес до практичної філософії ослаб через домінування аналітичної
мовної філософії та соціальних наук.
«Реабілітація практичної філософії» — повернення до нормативних питань,
відповідальності, дії.

11.

Основні концептуальні напрями:
1. Дискурсивна етика та комунікативна дія (Габермас, Апель) —
обґрунтування норм через раціональний діалог.
2. Неоарістотелізм (Макінтайр, Нусбаум) — повернення до чеснот, поняття
блага та моральної цілісності спільноти.
3. Ліберальна політична філософія (Ролз, Дворкін) — пріоритет
справедливості, процедурні моделі обґрунтування норм.
4. Неокантіанство та деонтологічні підходи — акцент на автономії,
універсальних моральних вимогах.
5.Прагматизм (Рорті, Патнем) — практичність істини, інструментальне
розуміння етики, антирелятивістський плюралізм.
Усі ці напрями прагнуть відповісти на культурний та моральний вакуум, що
породжений постмодерністю та глобалізацією.

12.

Висновок
Сучасна практична філософія функціонує в умовах, коли нормативні орієнтири не
можуть більше бути заданими раз і назавжди. Вона стикається з необхідністю
переосмислення принципів моральності, раціональності та політичної легітимності в
умовах глобалізації, технонаукових інновацій і культурного плюралізму.
Принципова особливість сучасного етапу полягає в тому, що повернення до
нормативності відбувається не як реставрація старих цінностей, а як їх критичне
переосмислення через діалог, інтерсуб’єктивність і прагнення до відкритої
аргументації.
У цьому сенсі практична філософія сьогодні — це не лише академічна дисципліна, а
й інтелектуальний інструмент для вироблення моральних орієнтирів, без яких
неможливе життєздатне демократичне суспільство. Її завдання — не надати готових
рецептів, а створити умови для обґрунтованої, раціональної і водночас чутливої до
контексту нормативності.