Раціональний підхід у методології та організації юридичних досліджень

1.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ПРАВА
РАЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД У
МЕТОДОЛОГІЇ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ
ЮРИДИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
РОБОТУ ВИКОНАВ:
СТУДЕНТ 1 КУРСУ МАГІСТРАТУРИ 10 ГРУПИ
ГОЛОБОРОДЬКО МАКСИМ ГЕННАДІЙОВИЧ
ВИКЛАДАЧ:
ДОЦ. КАБАНЕЦЬ Н. І.

2.

КЛАСИЧНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ
Класичний раціоналізм наділяє знання рисами достовірності та безумовності. Серед суттєвих
рис класичного раціоналізму слід виокремити, насамперед, його спрямованість на логіку та
математику, що найбільш яскраво характеризують праці Р. Декарта та Г. Лейбниця.

3.

Класичний раціоналізм
• Ознаками раціоналістичних концепцій цього періоду є універсальність, аксіоматичність,
спрямованість на математику. Вони характеризуються тенденцією до орієнтації на створення
універсальної системи природничо-наукового знання.
• Скотний характеризує класичний раціоналізм як наймогутнішу філософську течію, що стала
джерелом раціоналістичної культури людства, яка спирається на динамічний тип мислення, який
постійно оновлюється, позбавляється внутрішніх і зовнішніх суперечностей.
• Раціональним є таке знання, що може бути аналітично описаним завдяки деякій системі понять.
Це також означає, що раціональне знання допускає побудову аналітичної моделі, яка включає
філософську чи наукову, а також логічну чи математичну складові.

4.

Вузьке розуміння
Достатньо жорстка
доктрина, існування якої
чітко конституюється у
часі
Широке розуміння
Відкрита методологічна
система, що допускає
можливість розширення,
доповнення, розвитку та
трансформації згідно з
вимогами нових галузей її
застосування
Раціоналізм

5.

КАРТЕЗІАНСЬКИЙ РАЦІОНАЛІЗМ
Раціональність цього періоду можна оцінити як певний об’єктивований Розум, який
перетворює будь-що та будь-кого на гомогенну раціональність, яка забезпечує повторюваність
наукового досвіду і виступає гарантом наукових істин. У просвітників розум постає не як
система вроджених або апріорних ідей, а як духовна сила, що здатна відкривати істини; як
певна енергія, що осягається не стільки своїми результатами, скільки процесами свого
існування. Розум — це спосіб думки, акт мисленнєвого експерименту з природою, де в якості
основних легітимуються методи аналітичного поділу та конструктивної побудови. Отже,
зміни, що відбулися в просвітницькій філософії у порівнянні з філософією раціоналізму XVII
ст., експлікуються в переході від узагальнених принципів до фактів, а також характеризуються
збереженням віри у Розум. Просвітники продовжують обстоювати принципи єдності
раціональності та підкреслюють таку важливу функцію розуму, як досягнення єдності знання.

6.

КОНЦЕПЦІЯ ЗАКРИТОЇ МОДЕЛІ РАЦІОНАЛЬНОСТІ
Закрита раціональність у сфері наукової евристичної діяльності визначається як доцільна діяльність у
термінах цілепокладання, метою якої є уявлення, моделювання об’єкту пізнання в концептуальних
схемах, що здійснюється на засадах визначених пізнавальних передумов, відповідних парадигм, картин
світу, теорій, концепцій і гіпотез. Суттєвими особливостями закритої моделі є такі:
— жорстка детермінація та фіксація передумов творчої пізнавальної діяльності у формі вихідних
положень теоретичних схем, теорій, концепцій, гіпотез тощо;
— опрацювання певної проблематики виключно в межах пізнавального простору, базисом якого
слугують задані передумови;
— встановлення нових взаємозв’язків, взаємозалежностей, явна експлікація латентного змісту в межах
заданої передумовами концептуальної системи.

7.

ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ ВИМІР РАЦІОНАЛЬНОСТІ
Тематизацію інструментального виміру раціональності у новоєвропейській культурі започаткував
Макс Вебер. Вже на початку ХХ століття він запропонував розглядати розвиток суспільної
свідомості доби Модерну як процес суспільної раціоналізації. Під цим процесом він розумів
формування у більшості сучасників названої доби таких здібностей, як:
– спроможність чітко ставити мету своїх власних дій;
– підбирати ефективні засоби для здійснення цієї мети;
– розраховувати наслідки своїх дій;
– оцінювати ефективність, корисність, перспективність своїх дій;
– враховувати раціональну поведінку інших учасників міжособистісних взаємодій.

8.

КОМУНІКАТИВНА РАЦІОНАЛЬНІСТЬ
Ю. Габермас визначає, що комунікативна раціональність – це раціональність, описана нормами,
визнаними через згоду. Вона повинна напрацювати, розробити такі нові норми й цінності, які б
визнавалися всіма людьми, та спроможна скеровувати соціальні дії в комунікативне річище:
«...традиційна філософська проблематика повинна бути представлена й розглянута в новому ракурсі, а саме як «комунікативна раціональність», яка ставить собі за мету аналіз наявних норм і
цінностей, а також напрацювання нових, які б визнавалися всіма людьми, були зорієнтованими на
гуманні цілі та, відповідно, скеровували б соціальні дії». Загалом схема комунікації Ю. Габермаса
виглядає так: суб’єкт інтенціонально намагається зв’язати себе з іншими суб’єктами на основі
соціальних правил, у свою чергу цей зв’язок інтерактивно впливає на інших. А ці правила стають
комунікативною раціональністю. Іншої раціональності, крім тієї, що утримується в межах
комунікації, просто не існує.

9.

ПЛЮРАЛІСТИЧНІ ТРАКТУВАННЯ
• У плюралістичних трактуваннях підкреслюється, що раціональність є конструкт,
який виконує роль методологічного обґрунтування знання, але не має
універсального об'єктивного референта. Стосовно до різних культур і епох
виділяють свої види раціональності. Кожній з таких раціональностей властивий
свій стиль мислення, свої проблеми і методи їх вирішення, свій особливий тип
розуму, що породжує таке знання, яке для даної епохи та культури вважається
раціональним.
• У філософії науки проблема раціональності пов'язана з проблемою науковості та
виділенням раціональних методів науки.

10.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1.
Шенгерій Л.М. Логіко-аналітичний дискурс класичного раціоналізму.
2.
Ткачова Ю. М. Комунікативна раціональність у сучасному науковому дискурсі //
Актуальні проблеми філософії та соціології. -131-135.
3.
Соболь О.М. Раціональність: посткартезіанські виміри // Мультиверсум.
Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2005. - № 50.