Резильєнтність: біологічні основи психологічної стійкості

1.

Резильєнтність:
біологічні основи
психологічної стійкості
Підготував
студент 4 курсу медичного факультету
Качан О.Е.

2.

В житі кожної людини періодично виникають
ситуації, які стають випробовуванням стійкості. Все
це, провокуючи інтенсивні стреси, часто негативно
позначається на психічному здоров'ї людини,
виявляючись у неврозах, депресивних станах,
проявах неадекватної поведінки тощо.
Враховуючи тривалість повномасштабної
війни та ситуації невизначеності, більшість
українців відчувають дуже високий або
високий рівень стресу.

3.

Негативні наслідки хронічного
стресу
Власне, стрес – це комплексна біологічна та психологічна реакція
організму людини на зовнішні або внутрішні подразники, які
порушують його гомеостаз і потребують певної адаптації або
реакції. Однак за надмірної інтенсивності чи тривалості він
перетворюється на дистрес – негативний стан, що призводить до
виснаження організму та розвитку патологічних станів.
Стрес, дистрес і тривожний розлад тісно пов’язані
між собою через спільні біологічні механізми та
взаємозалежність у розвитку патологічних станів.
Розуміння цих взаємозв’язків є ключовим чинником
для розроблення ефективних стратегій лікування та
профілактики цих розладів.

4.

Тривалий стрес та його
наслідки

5.

Хронічний стрес може негативно впливати на:
• Центральну нервову й ендокринну систему;
• Респіраторну та серцево-судинну систему;
• М’язову систему;
• Травну систему;
• Імунну систему;
• Репродуктивну систему.

6.

Резильєнтність, або
психологічна стійкість, це здатність людини адаптуватися до
стресових подій, травматичних
ситуацій або змін у житті.

7.

Ця здатність ґрунтується на низці
біологічних механізмів, які
дозволяють організму справлятися зі
стресом і відновлюватися після нього.
і
і
і
і
є
і
і
і
і.
і
і

8.

Генетичні основи резильєнтності

9.

Генетичні основи резильєнтності
Генетичні фактори визначають індивідуальну
чутливість до стресу. Наприклад, гени, пов’язані з
транспортом серотоніну (5-HTTLPR), мають важливе
значення для регуляції настрою. Дослідження
доводять, що люди з "коротким" алелем цього гена
частіше схильні до стресу.
Генетичні варіації у виробленні білків, таких як
нейротрофічний фактор мозку (BDNF), впливають на
здатність мозку до відновлення після стресу, так як
ций білок відповідає за нейропластичність (здатність
мозку адаптуватися протягом життя, формуючи нові
нейронні зв’язки).

10.

Гіпокамп, який модулюється гормонами
стресу, є однією з головних областей мозку,
які здійснюють регуляторний контроль над
віссю гіпоталамо-гіпофізарно-надниркових
залоз. Гіпотеза глутамату, основною
складовою якої є порушення функції
гіпокампу, отримала широке визнання в
галузі депресії.
Дослідження на людях показують, що аномальна
глутаматергічна синаптична передача, дезадаптивні
структурні та функціональні зміни в схемах гіпокампа та
зменшення об’єму гіпокампа пов’язані зі станами,
спричиненими стресом, такими як великий депресивний
розлад.

11.

Схема винагороди в мозку включає
дофамінергічні нейрони в
мезолімбічному шляху (Шляхи VTA-NAc),
що бере участь в:
• забезпеченні задоволення,
• формуванні відчуття тривоги,
• мотивації,
• ефекту плацебо,
• має важливе значення в формуванні
залежності від психоактивних
речовин.
Переважання активації шляхів VTA-NAc (між
вентральною тегментальною областю та прилеглям
ядром) але не VTA-mPFC (між вентральною
тегментальною областю та медіальною
префронтальною корою), призводить до більшої
сприйнятливості до стресу.

12.

Мигдалина відповідає за обробку
емоцій і закріплення емоційних
спогадів. Вона особливо активна під час
навчання страху і оцінює важливість,
або загрозливість ситуації.
з дисфункцією мигдалини пов'язані
такі стани, як:
• тривога,
• депресія
• посттравматичний стресовий
розлад.
́
́
Мигдалеподібне
тіло,
або мигда́лина —
одна із базальних ганглій, розміщена
всере́дині кожної півкулі скроневої частки
головного мозку.

13.

Префронтальна кора, яка
розташована в передній частині мозку
в лобовій частці, сприяє більш
високим рівнем когнітивних функцій,
таких як планування, критичне
мислення, розуміння наслідків нашої
поведінки, а також пов'язана з
гальмуванням імпульсивної поведінки.
Вона є однією з останніх областей мозку за
еволюційним етапом розвитку і не може бути
повністю розвинена, поки людина не досягне
своєї середини двадцятих років.

14.

Гуморальна
регуляція

15.

Центральну роль у регуляції стресу
відіграє гіпоталамо-гіпофізарноадреналінова вісь (HPA), яка
регулює вироблення кортизолу.
Механізми дії стресу передбачають активацію
(ГГА) та симпатичної нервової системи, що
спричиняє вивільнення гормонів кортизолу та
катехоламінів, які відіграють ключову роль у
мобілізації енергетичних ресурсів організму та
адаптації до стресових ситуацій .

16.

• Тривожний розлад є поширеним психічним
захворюванням, яке часто виникає на тлі
тривалого дистресу.
• Для нього характерні надмірні та
неконтрольовані почуття тривоги та страху,
які мають суттєвий вплив на повсякденне
життя пацієнта.
• Механізми розвитку тривожного розладу
також передбачають дисфункцію ГГА осі та
дисбаланс нейротрансмітерів, зокрема γаміномасляної кислота (ГАМК) та серотонін.

17.

Гормони, такі як окситоцин, сприяють
відновленню після стресу.
Також окситоцин відповідає за
афіліацію (відчуття прив’язаності в
дружбі, сімейних стосунках тощо).
Адекватний рівень окситоцину
сприяє фізіологічному шляху
вивільнення емоцій (розділити біль з
близькими).

18.

Вісь "кишечник-мозок" відіграє важливу
роль у стійкості до стресу.
Баланс мікробіоти сприяє виробленню
нейротрансмітерів, таких як серотонін.
Бактерії Lactobacillus та Bifidobacterium
регулюють продукцію протизапальних
цитокінів, нейромедіаторів та метаболізм
триптофану.
Мікробна дія на метаболізм триптофану та
серотонінергічну систему є необхідною ланкою у
взаємодії головного мозку з кишечником . Клінічні
дослідження вказують на наявність дисбіозу кишечнику
у пацієнтів із депресією

19.

Дякую
за увагу!