Становлення та функціонування територіальних економічних систем

1.

ТЕМА 6. Становлення та функціонування
територіальних економічних систем
6.1. Територіальна структура економіки України.
6.2. Тенденції розвитку регіонів України.
6.3. Урбанізаційні процеси в Україні. Розвиток міст.
6.4. Проблеми розвитку сільських територій.

2.

1. Територіальна структура економіки України
Структура – це сукупність взаємовідношень (взаємозв'язків)
між окремими частинами цілого – по суті, будова цілого.
Територіальна структура – це поділ географічного утворення
(країни, регіону) на чітко виражені елементи, кожен з яких
виконує певну функцію в розвитку того чи іншого
географічного утворення, і ця функція зв'язана з географічним
положенням елементу на досліджуваній території.
Прикладом такої структури може бути адміністративнотериторіальний поділ країни.

3.

Елементи територіальної структури економіки
Територіальні структурні ланки – стійкі економіко-географічні
утворення, що характеризуються розмірністю, конфігурацією, щільністю і
взаємним розташуванням структурних елементів:
ареал, економічна зона,
економічний район, область,
технопарк,
логістичний центр,
кластер,
інноваційно-виробничий парк,
наукоград,
єврорегіон
та ін.

4.

Характеристика територіально-структурних процесів
1. Диференціювання.
Ускладнюється
територіальна
структура будьякого географічного
утворення,
збільшується його
диференціація
(строкатість).
2. Нівелювання.
процес, зворотний
диференціюванню.
3. Концентрування.
Щільність
(інтенсивність)
якогось явища на
одній території
підвищується
швидше, ніж на
інших територіях,
зростає
територіальна
концентрація.
4. Деконцентрування.
Процес, зворотний
концентруванню.
9. Поляризація. Явища, характерні
для однієї території, функціонально
зв'язані зі зворотними явищами, що
реєструються на іншій території.
5. Стягування.
Процес
концентрування,
зумовлений
переміщенням
об'єктів від
периферії до ядра
концентрації
(фокуса).
6. Дифузія.
Процес,
зворотний
стягуванню.
10. Вирівнювання
Антипоняття
поляризації.
7. Агломерування.
Процес
концентрування,
чи стягування,
який
супроводжується
територіальним
розширенням ядра
концентрації (з
можливим його
ускладненням) і
приводить до
формування
агломерації.
8. Дегломерування.
Процес, зворотний
агломеруванню.

5. Оцінка територіальної структури

Здійснюється за допомогою таких показників:
1. Концентрація
(відношення явища
на одиницю площі,
наприклад
відношення
кількості населення
в особах до площі в
км2).
2. Розосередженість
(відношення відстані
між об'єктами до
одиниці площі).
Економічна щільність території (С.Шульц) –
характеристика, що відображає якість перебігу
економічних процесів і водночас, є кількісним
виміром розподілу економічних впливів.
• добуток показників щільності населення та
доходу населення на 1 особу;
• співвідношення ВРП до площі території.
3. Класифікація
територіальних утворень за
чисельністю населення, участю в
територіальному поділі праці, за
генетичними ознаками, типами
перспективного розвитку,
особливостями динаміки
демографічних, економічних,
соціальних процесів тощо.
3 високощільні зони просторової
економічної концентрації –
Західна, Центральна та Південно-Східна.
Найвищий рівень – м.Київ,
Дніпропетровська, Донецька, Харківська,
Київська і Львівська області.

6.

Зрушення у територіальній структурі господарства України
в 1990-2014 роках
у розрізі регіонів, згрупованих за порівняння ВРП/на
особу з середньоукраїнським показником
Діапазон
1990
1996
2000
2004
2007
2009
2010
2011
2013
2014
І група регіонів:
100 і вище
10
10
8
5
6
8
7
5
5
5
ІІ група регіонів:
від 75 до 100%
16
10
9
5
4
2
3
5
6
7
ІІІ група регіонів:
75 і нижче
0
6
9
16
16
16
16
16
15
13
Максимум до мінімуму,
раз
1,6
2,7
4,2
6,6
6,8
6,5
6,4
6,0
7,2
8,8
Максимум до мінімуму без
м. Київ
1,6
2,5
2,7
2,8
2,7
3,0
3,2
3,2
3,1
3,8

7. Класифікація регіонів України за рівнем розвитку

співвідношення ВРП/особу до середньоукраїнського значення (2014 р.)
Економічно
розвинені
(≥ 100%)
Відносно
благополучні
(75-100%)
м. Київ,
Дніпропетровська,
Полтавська,
Київська,
Запорізька обл.
Харківська,
Одеська,
Черкаська,
Миколаївська,
Кіровоградська,
Львівська,
Донецька обл.
(5 одиниць)
(7 одиниць)
Збіднілі регіони 1
(50-75%)
Івано-Франківська,
Вінницька,
Сумська,
Чернігівська,
Рівненська,
Хмельницька,
Житомирська,
Волинська,
Херсонська,
Тернопільська,
Закарпатська обл.
(11 одиниць)
Збіднілі регіони 2
(≤ 50%)
Луганська,
Чернівецька
обл.
(2 одиниці)

8.

Луганська
Чернівецька
Закарпатська
Тернопільська
Херсонська
Волинська
Житомирська
Хмельницька
Рівненська
Чернігівська
Сумська
Вінницька
Івано-Франківська
Донецька
Львівська
Кіровоградська
Миколаївська
Черкаська
Одеська
Харківська
Запорізька
Київська
Полтавська
Дніпропетровська
м.Київ
38,2
44,9
51,9
54,8
58,9
62,9
64,2
66,8
67,1
71,9
73,0
73,8
73,8
75,3
77,9
79,2
82,3
83,0
84,7
95,7
100,9
124,8
130,2
145,6
336,4

9.

6.2. Тенденції розвитку регіонів України
Відмінності в територіальному розвитку України зумовлені
такими вихідними факторами:
різноманітність природно-кліматичних умов,
різний екологічний стан територій,
різна кількість населення та його віковий склад,
економічний розвиток господарства та його спеціалізація,
стан соціальної та побутової інфраструктури тощо.
Зокрема, області в Україні суттєво відрізняються між собою за
розмірами - найбільшою за територією є Одеська область (33,3 тис.км2,
що становить 5,5% території України), а найменшою є Чернівецька
область (8,1 тис.км2 - 1,3% території України).

10.

Групи регіонів за часткою ВДВ регіону у ВДВ України (2014 р.), %
Група 1 – з найменшою
часткою ВДВ (≤2%)
Чернівецька
Тернопільська
Херсонська
Волинська
Рівненська
Закарпатська
Чернігівська
Кіровоградська
Сумська
Житомирська
Хмельницька
1,0
1,5
1,5
1,6
1,6
1,8
1,8
1,9
2,0
2,0
2,0
18,7
4,8
Одеська
5,2
Харківська
5,9
19,3
Група 4 – з високою часткою
ВДВ (7-10%)
Група 3 – з середньою
часткою ВДВ (4-7 %)
Львівська
4,7
Київська
Група 2 – проміжна (2-4%)
Миколаївська
2,2
Черкаська
2,3
Івано2,3
Франківська
Луганська
2,3
Вінницька
2,8
Полтавська
3,5
Запорізька
3,8
Миколаївська
2,2
Черкаська
2,3
Донецька
7,7
Дніпропетровська
9,9
20,7
Група 5 - найбільш розвинений регіон (≥10 %)
м.Київ
20,7
20,7
17,6

11.

Основну частину ВДВ (49,4%) формують 5 регіонів (м. Київ, Донецька,
Дніпропетровська, Харківська та Одеська області)
Порівняння регіонів України з регіонами країн ЄС свідчить про їхнє
значне відставання у розвитку.
Лише м. Київ та Дніпропетровська область мають рівень ВРП на
душу населення співставний лише в найбіднішими регіонами Румунії,
Болгарії, Угорщини та Польщі.
Інші регіони України значно відстають від регіонів держав – членів ЄС
Наприклад:
У 2014 році у ЄС найнижий рівень ВРП на особу
був зафіксований у регіоні
Severozapaden (Bg) – 8200 EUR,
тоді найвищий в Україні у м.Київ – 124163 грн
(19,23) – 6456 eur

12.

Додана вартість галузей економіки України в 2008-2014 рр.
Види економічної діяльності
Cільське господарство, мисливство, лісове господарство
Добувна промисловість
Переробна промисловість
Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води
Будівництво
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів
особистого вжитку
Діяльність транспорту та зв`язку
Освіта
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги
Інші види економічної діяльності
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання
послуг
Фінансова діяльність
Державне управління
2008 2014
7,7 9,0
2,6
6,5
13,5 11,4
2,3
1,9
4,2
3,2
9,0
16,7
11,0
3,0
2,0
31,6
8,2
6,0
4,8
13,0
7,2
5,7
2,4
6,9
5,0
5,1

13.

В усіх регіонах з 2004 по 2014 рр. зменшилася частка промисловості
(з 32,8 до 22,9%) та сільського господарства (з 17% до 11,7%).
Водночас в останні роки зріс експорт с/г продукції з 31% (2014р.) до
42,5% (2016 р.)
Східний регіон досі відіграє важливу роль в економіці України, проте
Західний і Центральний регіони є набагато динамічнішими.
Промисловість залишається дуже важливою на Півдні та Сході.
Західний регіон більш швидко переходить від сільського
господарства до більш продуктивних секторів.
Зростає важливість сфери послуг.
Економіка України повільно рухалася від економіки, побудованої
навколо промислових підприємств, до економіки на основі послуг. Значно
розвинулася велика кількість підгалузей сфери послуг: роздрібна торгівля,
торгівля нерухомістю, інформаційні та комунікаційні технології.

14.

Типи регіонів України за тенденціями їх розвитку та характером адаптації
до ринкових умов
Склад
Характеристика
І
м. Київ
Прогресивно адаптований до ринкових умов регіон. На відміну від решти регіонів країни
конкурентоспроможність економіки міста спирається на переваги другої природи –
агломераційний ефект, підсилений столичним статусом (через концентрацію
представництва основних бізнес-груп), інновації та людський капітал. Столиця служить
базою для розвитку нововведень або їхнього «експорту» з-за кордону з подальшим
поширенням територією країни.
ІІ
Дніпропетровська,
Донецька, Луганська,
Запорізька,
Полтавська області
Регресивно адаптовані експортоорієнтовані регіони. Хоча наведені старопромислові
регіони і представляють країну у світі глобальних обмінів, але вони не є територіальними
точками зростання – їхній промисловий апарат базується на застарілих галузях, темпи
зростання економіки (ВРП, ВДВ, інвестицій тощо) нижчі, ніж в інших регіонах.
ІІІ
Харківська, Київська,
Одеська та
Миколаївська області
Регресивно адаптовані промислово розвинені регіони. Реалізують конкурентні переваги
«першої природи» – вигідне географічне розташування, високий рівень транзитності,
розвинена транспортна інфраструктура (у т.ч. морські порти і бази, через які йдуть основні
зовнішньоторговельні потоки), наявність виробництв високотехнологічної індустрії,
розвинений фінансовий і сервісний сектори.
За секторальною структурою регіональних ВДВ (низька питома вага добувної промисловості
та висока частка переробної промисловості й фінансової діяльності) ці регіони мають більш
якісну структуру своїх економік порівняно зі «старопромисловими» регіонами, і тим самим
кращі умови для перетворення у перші вітчизняні неоіндустріальні регіони.
IV
Інші регіони
Регресивно неадаптовані до ринкових умов. У міжсекторальному співвідношенні останнім
часом домінуючу позицію зайняла сфера послуг за рахунок згортання діяльності в інших
секторах економіки. В її складі майже половина припадає на галузі бюджетної економіки
(освіта, охорона здоров’я, комунальне господарство тощо). У господарських структурах
регіонів реєструється значно нижча за середню по країні питома вага промисловості.

15. 6.3. Урбанізаційні процеси в Україні. Розвиток міст.

РЕКОМЕНДОВАНЕ джерело:
Урбанізаційні процеси в Україні
1989-2013.
Звіт Світового банку. ―
вересень 2016 року.

16.

Чисельність наявного населення

17.

Відсоток міського населення, на початок 2016 року

18.

Тенденції розвитку міст України
В Україні є 458 міст.
Густота міського населення є набагато вищою у Східному регіоні.
Густота міст у Західному регіоні є значно нижчою, тоді як тут існує
велика кількість невеликих
містечок і селищ (до 10 тис. жителів).
У Південному регіоні є значна
кількість міст із населенням від 50 до 100 тис. осіб, а також певна
кількість менших міст.
Більшість міст України мають менш ніж 20 тис. жителів, але
більшість міського населення мешкають у містах
із населенням більше 100 тис. жителів

19. Населення міст України

20.

21. Агломерації України

22.

Дослідження агломерації за супутниковими
світлинами нічного освітлення

23.

Градація найбільших міських агломерацій України

24.

25.

Тенденції розвитку міст України
За даними дослідження Світового банку
Міста та агломерації України є двигунами зростання економіки
країни. В усіх регіонах спостерігається міграція населення з малих міст до
великих — як правило, до тих міст, які стали центрами міського
розселення або агломераціями.
В більших містах спостерігається підвищена концентрація
економічної діяльності. Чільне місце серед яких посідає агломерація
навколо Києва, де сконцентрувалися міста, населення яких дійсно
зростає (11 із 15 міст країни, що зростають найшвидше, входять до
складу якоїсь із агломерацій).

26.

Зміщення агломераційних
процесів зі Сходу на Захід

27.

Сукупне посилення/ослаблення нічного освітлення в Україні
з 1996 по 2010 рік

28.

Зміни територіальних відбитків нічного освітлення та зміни в
інтенсивності нічного освітлення в ядрі міста

29.

Тенденції розвитку міст України
Тип 1. Високі темпи зростання, темп зниження чисельності населення
нижчий; підвищена концентрація економічної активності. Показники
тих міст, де зростає економічна активність і в яких збільшується
територіальний відбиток міста, також є кращими.
22% міст України та більшість найбільших міст країни. Ці міста
зосереджені переважно в Західному та Центральному регіонах.
Тип 2. Міста, в яких падає економічна активність і зменшується
міський відбиток. Більш стрімке зменшення чисельності населення.
До цієї категорії належать більшість міст України (68%). Це міста у
середньому чисельністю 50 000 осіб;
зосереджені, переважно, у Східному та Південному і, меншою мірою,
в Центральному регіонах.

30. Сфери впливу міст

31. 6.4. Проблеми розвитку сільських територій

Типологія адміністративних районів України за методологією Організації
економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).
3 типи районів:
сільська територія ― територія, що включає адміністративний район із
розташованими в його межах містами обласного значення, де частка
сільського населення перевищує 50%;
територія проміжного типу ― включає адміністративний район із
розташованими в його межах містами обласного значення, де частка
сільського населення коливається в межах 15–50%;
міська територія ― включає адміністративний район із розташованими в
його межах містами обласного значення, де частка сільського населення є
меншою за 15%.
Щільність населення та наявність великих міст є важливими критеріями
диференціації територій на сільські та міські.

32.

OEСР поділяє сільські території на
• переважно сільські (понад 50% мешканців належать до сільських
громад – тобто до громад населених пунктів з щільністю менше
150 жителів на 1 км2) та
• відносно сільські (до сільських громад належать від 15 до 50%
населення).
За такими критеріями в Україні сільські території складають 89,6%
загальної площі країни; на цих територіях проживає 50,1% населення.
Для порівняння, у Польщі частка сільських територій, визначених за
даними Національного територіального кадастру чи на основі критеріїв
OECD та Eurostat, коливається від 86 до 93% території країни, а частка
мешканців сільських територій – від 29 до 34% від загальної кількості
населення Польщі.

33. Алгоритм класифікації територій України

1-й
критерій
Частка сільського населення території >50%
+
Частка сільського населення території >15% та <50%
Частка сільського населення території <15%
2-й
критерій
+
класифікація
ІІ рівня
3-й
4-й
критерій критері
й
класифікація
І рівня
Наявність міста з населенням понад 500 тис.
мешканців
Міська
територія (район)
Наявність міста з населенням
понад 200 тис. мешканців
Міська територія
(район)
Сільська територія
(район)
Щільність населення
території >150 осіб/км2
_
+
_
Проміжного типу
територія (район)
Щільність населення
території >150 осіб/км2
+
+
_
+
Наявність міста з населенням понад
200 тис. мешканців
+
_
Сільська територія
(район)
Міська територія (район)
Щільність населення території
>150 осіб/км2
_
_
+
Наявність міста з населенням
понад 200 тис. мешканців
+
Міська територія
(район)
Сільська територія (район)
_
Сільська територія
(район)

34. Класифікація сільських територій України та Польщі

Класифікаційний підхід
Частка сільських
територій країни, %
Частка сільських
мешканців у структурі
населення, %
Україна
Державна служба статистики
2010
2011
2012
2013
За авторським алгоритмом
–
–
–
–
89,6
31,3
31,2
31,1
31,0
50,1
93,1
39,2
91,0
85,7
34,4
29,3
Польща
Національний територіальний кадастр
(2010)
OECD (2005)
Eurostat (2005)

35. Проблеми розвитку сільських територій України

Демографічні:
Депопуляція в сільській місцевості почалася ще 1979 року, тоді як у містах ― з 1992 року. Суттєво гіршим порівняно з
міськими поселеннями є загальний коефіцієнт смертності.
Сільське розселення представлене 28,4 тис. сільських поселень. Протягом 1990–2014 рр. чисельність сільських
поселень зменшилась на 422 од., що, наприклад, перевищує кількість сіл Чернівецької області. При цьому зростає
інтенсивність таких процесів. Якщо за період 1990–2000 рр. у середньому за рік зникало 6 поселень, то впродовж 2001–
2014 рр. ― 18. Найбільшого розмаху руйнація сільської поселенської мережі набула в Київській, Полтавській,
Харківській, Чернігівській областях. Не зменшилась кількість поселень за останні 14 років у Закарпатській, ІваноФранківській, Львівській, Тернопільській та Чернівецькій областях.
Соціальні:
Понад 23% сільських домогосподарств заявили про недостатність коштів для оплати необхідних послуг лікаря, ліків і
медичного приладдя, 25% ― для лікування в стаціонарі. 32% домогосподарств забезпечені житловою площею нижче
санітарної норми, а більше половини житла збудовано у 40–60-х роках.
Економічні:
дефіцит робочих місць та високий рівень безробіття;
низький рівень диверсифікації сільської економіки (спеціалізація на рослинництві, брак переробних підприємств,
невикористання можливостей розвитку органічного виробництва та альтернативної енергетики в сільській
місцевості);
• негативний вплив процесів корпоратизації сільського господарства на соціально-економічний та екологічний
розвиток сільських територій.
За оцінками, в Україні функціонує близько 60 корпорацій холдингового типу. Агрохолдингами поглинуто понад 6 тис.
сільськогосподарських підприємств (майже 40% їх загальної кількості) та 7,8 млн га сільськогосподарських угідь (38%
площ, які обробляють сільгосппідприємства). Ними виробляється та реалізується (переважно на експорт) приблизно
половина обсягів озимої пшениці, більше половини кукурудзи на зерно та ріпаку, третина соняшнику, а також понад
80% м’яса птиці від загального обсягу виробництва в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності.

36.

Економічні:
У просторовому аспекті найбільше сільськогосподарських земель контролюється агрокорпораціями в ІваноФранківській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях (понад 50%).
Соціальні наслідки корпоратизації. За нарощування обсягів виробництва с/г продукції сільгоспідприємства
продовжують активно вивільняти найманих працівників, їх кількість за 2005-2014 роки зменшена вдвоє. Це відбувається
не лише внаслідок підвищення продуктивності праці, а переважною мірою за рахунок переходу підприємств до
монопродуктивної моделі с/г виробництва та все більшої концентрації на вирощуванні інтенсивних
малотрудомістких культур (соняшнику, ріпаку, зернових). Відтак, господарюючи на 50% с/г угідь,
сільгосппідприємства забезпечують роботою лише 20% зайнятих у галузі працівників. Якщо на 1 000 га угід у с/г
підприємствах припадає 34 працівники, у середніх і великих – 26, то в агрохолдингах – лише 7. Водночас у
господарствах населення – 150.
Екологічні наслідки корпоратизації. Корпоративний сектор концентрує свою діяльність на інтенсивно
використовуваній частині сільгоспугідь ― ріллі, відмовляючись від інших видів угідь (пасовищ, сінокосів, садів). Частка
ріллі в корпоративних підприємствах в Україні у 2014 р. становила 95%, досягаючи 98% у Вінницькій, Дніпропетровській,
Кіровоградській, Тернопільській областях. Навіть на Волині та Рівненщині (суто поліських регіонах, де зазвичай наявні
великі площі пасовищ і сінокосів) вона сягнула 88–93%. Таким чином, руйнуються елементи екологічного каркасу, здатні
підтримувати агроландшафт у сприятливому стані.
Украй деформованою є галузева структура валової продукції сільського господарства корпоративного сектору. Частка
рослинництва становить 70%, а в третині регіонів перевищує 80%. При цьому практикується монокультурне
рослинництво ― вирощуванням декількох прибуткових експорто-орієнтованих культур, насамперед пшениці, кукурудзи,
соняшнику, ріпаку. Площі під цими культурами постійно зростають і склали 71,3% посівної площі. В окремих регіонах
(Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Сумській, Харківській областях) названі
культури займають 75–80% посівів. Особливо агресивний до землі соняшник (займає майже 20% у структурі посівів за
норми близько 10%). Монокультуризація призводить до ґрунтовтоми, виснаження та масштабної деградації ґрунтів, а
можливості поповнення поживних речовин за рахунок органічних добрив обмежені внаслідок занепаду тваринництва
(згідно з нормами країн ЄС, на 1 га сільгоспугідь слід утримувати одну умовну голову худоби, у той час як в Україні цей
показник є меншим за 0,26). Внесення органічних добрив за останні роки залишається на мінімальному рівні ― в
середньому 0,5 т на 1 га посівної площі за необхідних близько 8 т. Агрохолдинги передусім застосовують хімічні засоби
нарощування врожаїв, що теж має негативні екологічні наслідки.

37.

Спільна аграрна політика ЄС: уроки для України
Європейський фонд
гарантій сільському господарству
БЛОК І
Організація
спільних ринків
Експортні
субсидії
Підтримка
ринкових цін
Зберігання
продукції
Митний
тариф
Європейський фонд
сільського розвитку
Модуляція
Перехресна
відповідність
Пряма підтримка
Єдиний платіж на га
Єдиний платіж
на ферму
Платежі, частково
пов’язані з рівнем
виробництва
та додаткові
платежі
БЛОК ІІ
Сільський
розвиток

38.

СТРУКТУРА ПРЯМИХ ПЛАТЕЖІВ НА 2014-2020 рр.
Обов’язкові схеми
Базові
платежі
Національні (чи регіональні)
фіксовані виплати на гектар
землі, відповідно до
встановлених вимог
Екологічно
сприятливі
платежі/
“зелені”
платежі
(з 2015 р)
Виплати за виконання умов,
що сприяють оптимальному
використанню природних
ресурсів.
Для
молодих
фермерів
Виплати фермерам-початківцям
(до 40 років), на які можна
претендувати перші 5 років
роботи. Розмір виплат на 25%
перевищує ПП, обмежується
площею 25 га.
Бюджет: до 2% національного
річного бюджету ПП
Бюджет: 30% національного
річного бюджету ПП
Добровільні схеми
Платежі для
несприятливих
територій
Платежі,
пов’язані з
виробництвом
У районах з певними
природними
обмеженнями.
Бюджет: до 5% ПП
Виплати,
передбачені для
конкретних типів
господарств,
збереження яких є
для країни
важливим
економічним чи
соціальним
аспектом.
Бюджет: до 5%
річного бюджету ПП

39.

Аграрний розвиток – (INCLUSIVE ECONOMY) таке нарощення аграрного виробництва, при якому:
в економічний процес включено економічно активне
сільське населення;
вигоди від росту відносно рівномірно розподіляються
між усіма учасниками процесу;
підвищення продуктивності здійснюється безпечним
для довкілля способом;
скорочення зайнятості в сільському господарстві
супроводжується створенням нових робочих місць на
селі, розвитком локальної економіки і сільських
громад.

40.

БЛОК ІІ. СІЛЬСЬКИЙ РОЗВИТОК 2007-2013
Розвиток
сільських територій
min 10%
Напрямок 1
(економічний)
Конкурентоспроможність
min 25%
min 10%
Напрямок 2
(екологічний)
Напрямок 3
(соціальний)
Довкілля,
землекористування
+
Управління
ресурсами
Економічна
диверсифікація в
рамках та поза
рамками с/г
+
Якість життя
Напрямок 4 : Програма “ЛІДЕР” - зміцнення ініціатив сільських
мешканців, обмін досвідом і розвиток сільських спільнот.
Джерела фінансування: національні + європейські фонди
min 5%

41. Обсяги фінансування основних заходів сільського розвитку в країнах ЄС протягом 2007-2013 рр., млрд. Євро

Виплати на агроекологічні заходи (24,0%)
23,1
Модернізація фермерських господарств
(12,1%)
Виплати фермерам у негірській
місцевості (7,7%)
Виплати фермерам у гірській місцевості
(6,9%)
Збільшення доданої вартості продукції
(5,8%)
Розвиток інфраструктури господарства
(5,0%)
Локальні стратегії сільського розвитку
(4,3%)
Задоволення базових потреб мешканців
села (3,8%)
11,6
7,4
6,6
5,6
4,8
4,1
3,7
Відновлення та розвиток села (3,5%)
3,4
Підтримка молодих фермерів (3,0%)
2,9
Зменшення віку виходу на пенсію (2,6%)
2,5
Первинне заліснення с/г земель (1,8%)
1,7

42.

БЛОК ІІ. СІЛЬСЬКИЙ РОЗВИТОК 2014-2020
Сприяння передачі знань та інновацій у сільському і лісовому
господарстві та у сільській місцевості
Підвищення конкурентоспроможності і життєздатності всіх видів
господарювання
Сприяння організації продовольчого ланцюга постачання і
управління ризиками у сільському господарстві
Відновлення, збереження і зміцнення екосистем, які залежать від
сільського і лісового господарства
Стимулювання ефективного використання ресурсів і перехід до
низьковуглецевої і стійкої до змін клімату економіки сільського
господарства, продовольчого і лісового секторів
Сприяння соціальній інтеграції, скороченню бідності і економічному
розвитку в сільських районах

43.

БЮДЖЕТ САП ЄС НА 2014-2020
Напрям
Обсяг,
Відсоток
млрд. євро
БЛОК І – прямі витрати і маркетингові витрати
281,8
72,8
БЛОК ІІ – сільський розвиток
89,9
23,2
Наукові дослідження й інновації в забезпеченні
продовольчої безпеки, біоекономіки та сталого розвитку
сільського господарства
4,5
1,2
Формування продовольчих резервів на випадок кризи у
сільськогосподарському секторі
3,5
0,9
Безпека продуктів харчування
2,2
0,6
Продовольча допомога найбіднішим верствам населення
ЄС (виплати із Європейського соціального фонду)
2,5
0,65
Фонд ЄС по адаптації до глобалізації
2,5
0,65
386,9
100
ВСЬОГО