2_5345900717649449882

1.

FR

2. План

ЛЕКЦІЯ 2. LECTIO SECUNDA
ФОНЕТИКА
План
1. Латинський алфавіт. Основні правила читання
2. Система голосних звуків (vocāles).
3. Особливості вимови приголосних звуків (соnsonantes).
4. Особливості вимови буквосполучень.
5. Довгота та короткість складів.
6. Наголос accentus

3.

1. ЛАТИНСЬКИЙ АЛФАВІТ. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЧИТАННЯ
У сучасній біологічній термінології використовують новолатинський алфавіт,
що складається з 25 букв.
Буква
Aa
Bb
Cc
Dd
Ee
Ff
Gg
Hh
Ii
Jj
Kk
Ll
Назва
a
бе
це
де
е
еф
ґе
ха
І
йот
ка
ель
Звук
[a]
[b]
[к], [ts]
[d]
[e]
[f]
[g]
[h]
[i],[j]
[j]
[k]
[l’]
Приклади
árbor
béta
cúcumis, citrúllus
dies
ego
fába
grámen
hórdeum
inséctum
majális
kalium
línum
Переклад
дерево
буряк
огірок, кавун
день
я
біб
злак
ячмінь
комаха
травневий
калій
льон

4.

Продовження алфавіту
Буква
Mm
Nn
Oo
Pp
Qq
Rr
Ss
Назва
ем
ен
о
пе
ку
ер
ес
Звук
[m]
[n]
[o]
[p]
[k]
[r]
[s],[z]
Tt
Uu
Vv
Xx
Yy
Zz
те
у
ве
ікс
іпсилон
зета
[t]
[u]
[v]
[ks], [gz]
[i]
[z], [ts]
Приклади
málus
níger
ólus
pánicum
quércus
rúber
satívus
písum
tríticum
ubi
vítis
rúmex, exēmplar
glycíne
zéa, zíncum
Переклад
яблуня
чорний
овоч
просо
дуб
червоний
посівний
горох
пшениця
де
виноград
щавель, зразок
соя
кукурудза, цинк

5.

2. СИСТЕМА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ (VOCĀLES)
FR
Голосні звуки поділяються на монофтонги і дифтонги. Латинська мова
мала шість графем для позначення голосних звуків: а, о, u, і, е, y.
а – [а]: avéna [авéна] – овес,
e – [е]: ecbállium [екбáлліум] – огірок-пирскач, béta [бéта] – буряк.
i може вимовлятися як укр. [і] або [й]:
[і]
у більшості випадків:
inséctum [інсéктум] – комаха
víridis [вíрідіс] – зелений.
[й]
1) перед голосним на початку слова
або складу: iúnсus [й+у: юнкус] –
ситник;
2) між голосними:
máialis [мáйаліс] – травневий
! У сучасній біологічній термінології в позиціях перед голосними на початку слова
та між голосними замість букви i може вживатися буква j: juncus, major.
о – [о]: odorátus [одорáтус] – запашний, póa [пóа] – тонконіг.
u – [у]: urtíca [уртíка] – кропива, prúnus [прýнус] – слива.
y – [i]: lycopérsicum [лікопéрсікум] – помідор, pyrus [пíрус] – груша.

6.

Дифтонги
FR
Дифтонг – це сполучення двох голосних, які позначаються на письмі двома
буквами, а вимовляються як один склад або один звук.
Дифтонгів у латинській мові чотири: au, eu, ae, oe.
au – [av/u], де звук [у] є нескладовим і наближається до укр. [в]: dáucus [дáвкус] –
морква.
eu – [еv/u]: eugléna [евглéна] – евглена.
! У словах, які закінчуються на -e-us-, -e-um- сполучення -eu- не є
дифтонгом; звуки, що його складають, належать до різних складів: lu-te-us –
жовтий, hor-de-um – ячмінь.
ae – [e]: aegopódium [егопóдіум] – яглиця, plántae [плянте] – рослини;
oe – [e]: koeléria [келéрія] – келерія, кипець, foenículum [фенíкулюм] – фенхель.
Якщо буквосполуки ae, oe не утворюють дифтонгів, то над буквою е ставлять
двокрапку або горизонтальну риску, і тоді кожний голосний вимовляється
окремо: аёr [áер] – повітря.

7.

3. ОСОБЛИВОСТІ ВИМОВИ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ (СОNSONANTES)FR
Більшість приголосних звуків не має варіативності у вимові; насамперед,
це стосується літер b, d, f, g, h, j, k, l, m, n, p, r, t, v.
Певні особливості при читанні мають лише букви c, q, s, x, z.
Буква c може вимовлятися як укр. [к] або [ц]:
[к]:
[ц]:
1) перед голосними a, o, u:
1) перед голосними e, i, y:
cápsicum [кáпсікум] –
cícer [цíцер] – нут, горох
перець córnus [кóрнус] –
citrúllus [цітрýллюс] – кавун
кизил
сydónia [цідóнія] – айва;
cúcumis [кýкуміс] – огірок;
2) перед дифтонгами ae, oe:
2) перед приголосними
caépa [цéпа] – цибуля
та в кінці слова:
coerúleus [церýлеус] – голубий,
frúctus [фрýктус] – плід
блакитний.
lac [ляк] – молоко.

8.

Літера “q”
FR
Літера q у латинській мові вживається лише у сполученні з u, і читається
ця буквосполука як [кв]: quércus [квéркус] – дуб, áqua [áква] – вода.
Літера “s”
[с]
[з]
у більшості випадків:
1) між голосними: písum [пíзум] – горох;
satívus [сатíвус] – посівний
2) між голосними і буквами m, n:
secále [секáле] – жито
alísma [алíзма] – частуха
arvénsis [арвéнзіс] – польовий.
Літера “х”
Літера х у більшості випадків читається як [кс]: maxĭmus [максімус] –
найбільший. Якщо х перебуває в інтервокальній позиції з наголосом на
наступному голосному після х, тоді він читається [кз]: exemplar [екзéмпляр] –
зразок; ad exemplum – наприклад.
Літера “z”
Літера z у словах грецького походження передає звук [з]: zea – кукурудза,
у словах негрецького походження звук [ц]: zincum – цинк, pezíza – пецица.

9.

4. ОСОБЛИВОСТІ ВИМОВИ БУКВОСПОЛУЧЕНЬ (ДИГРАФИ)
Буквосполуки ch, rh, ph, th
Сполуки rh, ch, ph, th зустрічаються у словах, запозичених
з давньогрецької мови, для передачі придихових звуків:
ch – [х] з грецького χ: chamomílla [хамомíлля] – ромашка;
rh – [р] з грецького ρ′: rhizóma [різóма] – кореневище;
ph – [ф] з грецького φ: phaséolus [фазéолюс] – квасоля;
th – [т] з грецького θ: heliánthus [хеліáнтус] – соняшник.
Буквосполучення ngu перед голосними вимовляється як [нгв]:
sanguisorba [сангвісóрба] – родовик, а перед приголосними як [нгу]:
angustifólius [ангустіфóліус] – вузьколистий.
FR

10.

Буквосполучення su перед голосними
вимовляється як [св], якщо утворює з наступним голосним один склад:
suavéolens [свавéоленс] – запашний.
вимовляється як [су], якщо не утворює з наступним голосним одного
складу: suíllus [суíллюс] – маслюк.
Буквосполучення ti перед голосними
вимовляється як [ці] у більшості випадків:
gentiána [генціáна] – тирлич knáutia [кнáуція] – свербіжниця.
вимовляється як [ті], якщо це буквосполучення стоїть після s, t, x:
béstia [бéстія] – тварина.
Перед приголосними буквосполучення ti завжди вимовляється як [ті]:
vítis [вíтіс] – винорад, tríticum [трíтікум] – пшениця
FR

11.

5. ДОВГОТА ТА КОРОТКІСТЬ СКЛАДІВ
Нумерація складів від кінця слова: natūra – природа.
3
2
1
Склади поділяються на довгі та короткі. Довгими або короткими
склади бувають за природою та за положенням.
Довгота і короткість за положенням
За положенням голосний завжди довгий, якщо:
1) він знаходиться перед двома (або більше) приголосними: citrūllus
– кавун; exēmplum – приклад;
2) він знаходиться перед x та z: oryza – рис;
3) на довготу не впливає буквосполуки rh, ch, ph, th (які позначають
один звук): philosŏphus – філософ.
За природою дифтонги завжди довгі: caepa – цибуля.
За положенням голосний звук є коротким, якщо він стоїть перед
наступним голосним або перед h: fólĭum – листок; traho – я
притягую. І якщо голосний стоїть перед групою “muta cum liquida” –
сполучення німого звука b, p, d, t, c, g з плавним r, l éphĕdra –
ефедра, хвойник, atrĭplex – лутига.

12.

NB!
Завжди довгі суфікси:
ūt: minūtus – малий;
āt: spicātus – колосистий;
ōs: viscōsus – клейкий;
āl: officinālis – лікарський;
īn: canīnus – собачий;
īv: satīvus – посівний;
ūr: natūra – природа;
Завжди короткі суфікси:
ĭc: silvátĭcus – лісовий;
ĭd: liquĭdus – рідкий;
ĭl: húmĭlis – низький;
ŏl: foliŏlum – листочок;
ŭl: spícŭla – колосок.
Довгота
і
короткість
складів
іноді
виконує
дистрибутивну функцію (тобто смислорозрізнювальну):
mālus – яблуня,
mǎlus – поганий.
FR

13.

6. НАГОЛОС ACCENTUS
У латинській мові наголос ніколи не ставиться на перший
склад від кінця слова і далі третього складу від кінця слова.
У двоскладових словах наголос завжди ставиться на
другому складі від кінця слова: béta – буряк, línum – льон.
Для
того,
щоб
визначити
місце
наголосу
у
багатоскладових словах, слід дотримуватися правила
другого складу.
FR

14.

Правило другого складу
FR
У багатоскладових словах наголос залежить від кількісної
характеристики другого складу від кінця слова.
Якщо другий склад від кінця слова довгий, то наголос ставиться на
нього, а якщо короткий – то наголос ставиться на третій склад від
кінця слова, незалежно від його довготи.
Наприклад: у слові eu-ro-paé-us – європейський другий склад від
кінця слова є довгим (містить дифтонг), тому наголос ставиться на
нього.
У слові ál-lĭ-um – часник другий склад від кінця слова є коротким
(голосний стоїть перед іншим голосним), тому наголос ставиться на
третій склад від кінця слова.