Поезія Лесі Українки. Кохання

1.

Поезія Лесі Українки…
Кохання…

2.

Громадянська лірика («І все-таки до тебе
думка лине...»).
Пейзажна та інтимна лірика («Стояла я
і слухала весну…», «Хвиля», «Уста
говорять: “Він навіки згинув!..”»).

3.

А в серці
тільки ти,
єдиний мій,
коханий
рідний краю!
Л. Українка

4.

Перша поетична книжка Лесі Українки «На
крилах пісень» вийшла у Львові на початку 1893
року. Вона складалася із шести поетичних
циклів. Найхарактернішим і найпотужнішим був
цикл політичної лірики «Невольничі пісні» — один з
найвищих злетів революційного слова поетеси. Цикл
об’єднує наскрізна думка: «Що сльози там, де
навіть крові мало», а також загальний
героїчний пафос, вміщений у поезії «І все-таки
до тебе думка лине» — справжній перлині
циклу. Цей вірш — звернення до рідного
«занапащеного, нещасного краю».

5.

Громадянська лірика —
це особиста позиція поета у
суспільстві, його переконання,
ідеали, ставлення до рідної мови,
до національної культури, історії .

6.

«І все таки до тебе думка лине»
Жанр: громадянська лiрика
Тема: вiдтворення картин рiдного краю, ностальгiя за Батькiвщиною
Ідея: вболівання за долю рідного народу.
Проблематика:
- туга за рiдним краєм;
- бiль вiд безсилля;
- готовнiсть цiною життя здобути свободу для Батькiвщини.
Художнi засоби: метафори, інверсiя, риторичні звертання (Мій занепащений, нещасний
краю!), епітети (занепащений, нещасний край), гіпербола (О, сліз таких вже вилито
чимало, — Країна ціла може в них втопитись)
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
Римування: суміжне

7.

Пейзажна лірика - умовна
назва ліричного жанру, в
якому йдеться про художні
переживання природи,
олюдненої та одухотвореної.

8.

«Стояла я і слухала весну»

9.

«Стояла я і слухала весну»
Жанр: Пейзажна лірика
Ідея: Віра в перемогу світла над темрявою, життя — над смертю.
Тема: Любов до навколишнього світу.
Художні засоби: уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія.
Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає
мінливість світлих почуттів героїні.
Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична
героïня ïï поезiï стояла i «слухала весну», яка ïй «багато говорила», спiвала пiснi про любов,
молодiсть, радощi й мрiï.
Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена виразними
інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань.
Вміння ліричної героїні «слухати весну» дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню,
закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі — все те,
про що колись мріялось.

10.

Приводом до написання цього твору стала поїздка до Євпаторії, де Леся Українка
перебувала на лікуванні.
«Хвиля»
Жанр: Пейзажна лірика, мариністична (marinus — морський)
Тема: опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею.
Головна ідея: в останній строфі: Чи полине межи сестри, межи милі, вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться, знову сили набереться, потім зрине і гучна, і бучна, переможно
валом сплесне і воскресне?
Ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність, щось
приходить — щось відходить, баланс і гармонія.
Художні засоби: епітети (хвиля смутна), порівняння (може, буде там покірно,мов рабиня,
тихо, вірно), метафори (хвиля йде).
У творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія
пронизана вірою і сподіваннями.
Вірш написаний хореем.
До цієй теми автор звертається у творах «Спогад із Євпаторії», «Тиша морська».
У зарубіжній літературі цю тематику можна простежити у віршах Пушкіна «До моря», Жуковського «Море».

11.

То не
любов, що
присяги
боїться…

12.

Кохання у житті
Лесі Українки

13.

Інтимна лірика — умовна назва
ліричного твору, у якому
панівний мотив — любовна
пристрасть автора.

14.

" Я не завжди тямлю, за що і через що я кого
люблю… Не знаю і, скажу правду, знати не
домагаюсь. Люблю і вже. Любов абсолютної
справедливості не знає, але в тім її вища
справедливість. У світі стільки несправедливоприкрого, що якби не було несправедливо-лагідного,
то зовсім не варто було б жити. Не від нас
залежить поправити більшу половину всесвітньої
несправедливості безпосередньо, будем же
поправляти її іншою несправедливістю - любов'ю!" Леся Українка.

15.

МАКСИМ СЛАВІНСЬКИЙ
побачив Ларису влітку 1886-го у
волинському селі Колодяжному,
де її батьки мали чималий
маєток. Максимові було
вісімнадцять, дівчині –
п'ятнадцять років.

16.

Збереглися десятки Ларисиних листів, у яких
вона розповідає про подробиці затяжної
спільної праці.

17.

Коли вони зустрілися влітку 1892 року в
Колодяжному, взаємні почуття спалахнули
з новою силою. Деякі дослідники вважають,
що то було перше – ще дівоче – кохання
волинянки. На такий висновок, зокрема,
наводять спогади Олександра Шульгіна,
оприлюднені після смерті дружини Максима
Антоновича: "Тепер можна сказати і про
зворушливий його роман із великою
українською поетесою, у душі якої він лишив
глибокий слід".

18.

Так чи не так, а з іменем Славінського
пов'язано багато перлин Лесиної
інтимної лірики: " Горить моє серце",
"Стояла я і слухала весну", "Хотіла б я
піснею стати", "Сон літньої ночі"… До
"пана Максима" звернуті й такі
слова: "Милий мій! Ти для мене
зруйнований храм…"

19.

НЕСТОР ГАМБАРАШВІЛІ
Вивчаючи інтимну лірику Лесі
Українки («Як я умру...», «Так
прожила я цілу довгу зиму», «Не
дорікати слово я дала...»),
простежуємо стосунки Лесі
з Нестором Гамбарашвілі, які, за
твердженням деяких біографів, були
більш ніж дружніми. Про це
начебто свідчила й Ольга Петрівна,
Лесина сестра, з якою її єднала
особлива духовна близькість.

20.

Леся давала Несторові
уроки французької мови,
він її вчив грузинської.
Грузія викликала в
дівчини щирий
інтерес: її захоплювала
сила духу народу, який
усім лихоліттям
протиставив свою
мужність та доблесть і
зумів зберегти себе.

21.

У 1897 році різко загострилася хвороба Лесі.
Боротися з недугою вона подалася до Ялти. Там,
отримавши якось чергового листа від матері,
письменниця дізналася про одруження Нестора
Гамбарашвілі. Леся це коментувала іронічно:
"Попався, жучку, в панську ручку!"
Та для неї це була тяжка драма - мати навіть
ховала подалі отой кинджал. 1958 року Нестор
(тоді старший науковець Управління заповідників
при уряді Грузинської РСР) побував у Києві й
плакав над Лесиною могилою.

22.

СЕРГІЙ МЕРЖИНСЬКИЙ
Однак справжнім, великим,
спалюючим і знищуючим коханням
Лесі Українки був Сергій
Мержинський. Познайомилися
вони влітку 1897-го в Ялті. Лесю
мучив туберкульоз кісток,
Мержинського – туберкульоз
легенів (сухоти). Він приїхав з
Мінська, де служив на залізниці.

23.

Вперше про Мержинського згадується в
листі до матері 21 липня 1897 р. "Мій
новий знайомий панич Мержинський
(направленний до мене Тучапським)". З
цьогож листа дізнаємося, що Мержинський
живе в Ялті, в частині міста, де багато
куряви і не видно моря. З листа стає
зрозумілим, що знайомство було викликане
зв`язками Лесі Українки з кримською
соціал-демократичною організацією.

24.

Будучи найбільш зворушливим і ніжним
товаришем, він до себе викликав гаряче дружнє
ставлення, але однак завжди почував себе
самотнім, і його улюблений вислів був дуже
песимістичний: "Sois malheureux et tu seras seul"
(Будь нещасливий і ти будеш самотній)."
"Тільки останні роки короткого життя Сергія
Костянтиновича були осяяні світлом прекрасної
дружби і ніжного піклування друга-поета…“ Леся Українка.

25.

Сергій закінчив Київський університет, був дуже
освіченою й цікавою людиною, громадським діячем
(соціал-демократом), шанувальником театру, робив
переклади з англійської мови. У Лесі з Сергієм було дуже
багато спільного в поглядах на життя. Він подарував
поетесі кольорову репродукцію «Мадонни» Рафаеля, з
якою вона ніколи не розлучалася.

26.

З Сергієм Леся піднімалася на Ай-Петрі, де побачила незвичайну
квітку – гірський едельвейс. Її поетична душа назвала квітку
«ломикаменем». Саме в Ялті розцвіло їхнє кохання.

27.

Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згубленйй світе!

28.

У листі до сестри Ольги Л.Українка пише:
“Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні.
Звичайно, їду”. Коли раптом запроменіла крихітна
надія, Леся планує разом з Сергієм вирушити на
лікування до Швейцарії: “Я поїду, хоч би там що.
Коли не стане на се моїх грошей, я позичу, дістану
ще яку роботу і все-таки поїду. Як тільки з
початком зими С.К. поправиться (я таки маю на
се надію), ми з ним рушимо”.
Чотири рази за 1901 рік вона, перемагаючи
власний біль, їздила до нього.

29.

Мов на крилах, летіла вона до Сергія, бо
знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом
помираючого просив Лесю написати листа
іншій жінці про троянди його кохання, які
ніколи не зів’януть. Цю чашу Леся випила
до дна.
Що може бути трагічніше: вмираючий
знесилений чоловік і безнадійно любляча
жінка все розуміють, але нічого не можуть
змінити.

30.

Сергій знав, що Леся кохає його, а
Леся знала, що його серце належить
іншій жінці. Це був час надзвичайного
трагічного напруження. Леся
намагалася підбадьорити хворого.
У той час вона пише одну з
найсильніших своїх драм —
«Одержима».

31.

32.

Уста говорять: "Він навік загинув!"
А серце каже: "Ні, він не покинув!"
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут в глибині і б`ється враз зі мною:
"Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

33.

«Уста говорять: Він навіки згинув!»
Жанр: інтимна лірика
Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.
Ідея: по при смерть, любов все таки залишається жити у серці.
Головна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».
Художні засоби: епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії
сновиддя; метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу
опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії;
порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча; риторичні запитання: Ти чуєш, як
бринить струна якась тремтяча?; оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!»; епіфора: «Я тут,
я завжди тут, я все з тобою!»; символи: квіти — уособлення кохання.
Поезія ніби утверджує відому тезу: «Людина жива, доки жива про неї пам’ять». Рефреном
звучить у кінці кожної строфи «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Сумує лірична героїня
й про те, що так і не судилося цьому коханню стати взаємним, бо ЇЇ почуття — «квіти» —
він так і не зміг за життя зірвати. Закінчується вірш словами: «Тебе нема, але я все з
тобою!», бо «квіти» - почуття продовжують бриніти в серці люблячої жінки.

34.

КЛИМЕНТ КВІТКА
У листопаді 1898-го Леся Українка читала своє
оповідання "Над морем" у літературноартистичному гуртку Київського університету. На
тих читаннях був і студент-першокурсник
Климентій Квітка.
Коли вона одружилася з Квіткою, їй було вже 37
років.
Климент був молодший від Лесі на дев’ять років.
Повідомлення про її заміжжя стало для близьких
несподіванкою, адже вони вважали, що з її боку
кохання не було. Хоча визнавали, що Квітка
обожнював Лесю.
Леся його називала Квіточка. А частіше - Кльоня.

35.

Читайте вірші про любов.
Хоч, кажуть, все придумали поети, І почуття, в яких нуртує кров,
І ніжність, і вірності тенета.
Не вірте! Є любов така в житті,
Що може навіть душу спопелити!
Знайдіть для себе ці слова святі,
Що змусять вас і плакати й радіти.
Знайдіть найкращі на землі слова –
І подаруйте їх своїм коханим.
Читайте вірші – в них любов жива!
Тож хай вона у вас в душі не в’яне!