Леся Українка

1. Леся Українка

Виконав : Лев Петрина

2. Біографія Лесі Українки

Ле́ся Украї́нка Лариса Косач
навчилася читати у 4 роки[7].
Леся (одне з сімейних імен
Лариси, що стало літературним
псевдонімом. Серед інших: Зея,
Зеїчка, Зеїсок, Boule vagabonde
(фр. Колобок)) та Михайло, яких
упродовж життя єднала тривала
дружба і в сім'ї називали спільним
ім'ям — Мишелосіє. Вони разом
навчалися у приватних учителів.

3. 1887 (16 р.) 1896 (25 р.)

1887 (16 р.)
1896 (25 р.)

4. Дитинство

Лариса Косач навчилася
читати у 4 роки. Леся (одне з
сімейних імен Лариси, що
стало літературним
псевдонімом. Серед інших:
Зея, Зеїчка, Зеїсок, Boule
vagabonde (фр. Колобок)) та
Михайло, яких упродовж життя
єднала тривала дружба і в
сім'ї називали спільним ім'ям
— Мишелосіє. Вони разом
навчалися у приватних
учителів.

5. Поетиса

Писала в жанрах поезії, лірики,
епосу, драми, прози,
публіцистики, розвинула жанр
драматичної поеми в українській
літературі. Працювала в галузі
фольклористики (наспівала 220
народних мелодій) і активно
долучалася до процесів
українського жіночого руху та
національного відродження.
• 1. Надія (перша поезія Лесі Українки)
Ні
долі,
ні
Зосталася
волі
у
тільки
мене
надія
нема,
одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, -
Там жити чи вмерти, мені всеодно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє
згадати
палкії
Ні
ні
у
долі,
волі
мене
Зосталася тільки надія одна.
гадки…
нема,

6. “Як дитиною бувало”

“Як дитиною, бувало” це вірш Лесі Українки.
Він був написаний у
1894 році і є одним з
найбільш відомих творів
письменниці. Вірш
розповідає про те, як
авторка згадує своє
дитинство і те, як вона
долалась у житті. Цей
вірш є одним з найбільш
часто вивчуваних творів
Лесі Українки в школах.
Як дитиною, бувало,
Упаду, собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» — мене питали
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,—
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.