Права людини

1.

«Права людини – це
імунна система
громадянського
суспільства»
Є.Захаров

2.

1.Поняття та ознаки прав людини
2.Генеза прав людини
3.Види прав людини
4.Національні та міжнародні гарантії прав
людини
5.Зобов’язання держави у сфері прав
людини

3.

Права людини - це основні можливості,
необхідні для існування і розвитку
особи, які визнаються універсальними,
невід`ємними та рівними для кожного і
мають гарантуватися державою в обсязі
міжнародних стандартів.

4.

1.Права людини це основні
можливості, необхідні для її
нормального існування і
розвитку.
2.Права людини визнаються
природними, невід`ємними і
невідчужуваними.
Вони є ключовими елементами
правової сутності людини,
окреслюють сферу автономії
індивіда у взаємовідносинах з
іншими особами, суспільством і
державою, визначають обсяг його
індивідуальної свободи.
Природний характер прав
означає,що вони є складовою
природного існування людини, а
не даровані державою.
Невід`ємність прав людини
означає, що ніхто, в тому числі
держава, не може їх відібрати.
Виключається також можливість
добровільної відмови людини від
своїх прав, що свідчить про їх
невідчужуваність.

5.

3.Права людини є
універсальними
4.Права людини
визначаються
пріоритетністю.
5.Права людини
повинні бути
рівними для
кожного.
Тобто належать
кожній особі
незалежно від місця її
перебування,
культурних
особливостей чи
історичних традицій
окремих країн і не
обмежені
юрисдикцією окремих
держав.
Ця властивість
означає їхню
здатність протистояти
намаганням держав
заперечувати окремі
права людини через
їх невідповідність
культурним традиціям
і національним
інтересам.
Вони належать особі
незалежно від її
статі, віку,
національності,
релігії, майнового
стану, політичних чи
інших переконань, а
також інших
чинників,які
розглядаються як
заборонені підстави
дискримінації.

6.

6.Права людини гарантуються 7.Каталог прав людини має
державою.
відповідати міжнародним
стандартам.
Вони визначають належну модель
поводження представників
державної влади з будь-якою
особою, а також зобов’язання
держави в галузі прав людини.
Гарантування державою прав
людини безпосередньо пов’язане з
їх закріпленням у національному
законодавстві та міжнародному
праві. Інституціоналізація прав
людини на національному рівні
передбачає їх визнання в
конституціях та інших актах
законодавства.
Міжнародні стандарти прав
людини визначаються нормами
міжнародних договорів з прав
людини, резолюцій і директив
міжнародних організацій,
міжнародними звичаями,
рішеннями та рекомендаціями
міжнародних судових установ та
інше. Сучасне міжнародне право в
цій галузі включає універсальні
стандарти прав людини,
розроблені в межах ООН, а також
регіональні стандарти прав
людини, сформовані в межах
регіональних міжнародних
організацій.

7.

Вперше термін «свобода»
з'явився у XXIV ст. до н.е.,
коли монарх Шумера
встановив свободу для
підданих шляхом
застосування санкцій до
нахабних збирачів податків
та захисту від
несправедливих дій людей,
що мають владу.
Ідея обмеження прав
монарха вперше в історії
людства виникла у період
середньовіччя в Англії.

8.

Сучасна концепція прав людини
сформувалась у процесі історичного
розвитку:
1.У Середньовічній Англії протистояння короля з
баронами і лицарями завершилося прийняттям
у 1215 р. Великої хартії вольностей, яка
обмежувала владу монарха, закладала основи
пропорційності вини і покарання, визнання
вини тільки за вироком суду на підставі
закону.

9.

2.Ідея природних, невід`ємних прав людини
розвивається в контексті європейських резолюцій
та боротьби за незалежність США. З`явилися такі
національні законодавчі акти: Хабеас корпус
акт(Англія 1679р.), Білль про права(Англія
1689р.), Декларація незалежності США(1776р.),
Білль про права(США 1791р.), Французька
Декларація прав людини і громадянина(1789р.)
В цих актах сформувалися нові умови взаємодії
особи і публічної влади, за яких держава, яка
створена з метою забезпечення загального блага,
зобов’язується всіма доступними засобами
поважати і захищати права людини.

10.

3.Широке співробітництво держав у галузі прав людини
розпочалося по завершенні Другої світової війни зі
створення Організації Об’єднаних Націй.
Засадничим документом міжнародної спільноти, що визначив
«стандарти,досягнення яких мають прагнути всі народи та
всі держави», стала проголошена резолюцією Генеральною
Асамблеї ООН від 10 грудня 1948р.
Загальна декларація прав людини. Вона становить основу
Міжнародного Білля ООН про права людини,до якого також
входять Міжнародний пакт ООН про громадянські та
політичні права(1966р.),а також Міжнародний пакт ООН
про економічні,соціальні і культурні права(1966р.).
Основу європейського права в галузі прав людини становить
Конвенція про захист прав людини та основоположних
свобод(1950р.),а також Європейська соціальна
хартія(1996р.)

11.

Вирішального значення для процесу становлення прав
людини мала природно-правова доктрина, що
затвердила пріоритет прав людини та визначила нові
параметри взаємовідносин між індивідами і владою.
Таким чином, індивід, що раніше повністю був
підкорений державі та залежний від неї, набув автономії,
отримав право на невтручання держави у сферу свободи
особи, окреслену правом, та отримав гарантії державного
захисту в разі порушення прав і свобод. Цінність
природно-правового вчення характеризується опорою на
моральні принципи, а також категорії справедливості,
свободи та людської гідності.

12.

З точки зору часу і конкретно-історичних умов виникнення прав людини
прийнято виокремлювати декілька поколінь прав людини:
Першим поколінням є засновані на ліберальних цінностях права людини до
яких належить:право на життя, свободу та недоторканність особи, на свободу
думки, совісті і релігії, а також інші громадянські та політичні права.
Друге покоління пов`язане з боротьбою за поліпшення соціальноекономічного становища і культурного рівня. На межі 20 ст. у деяких країнах
Європи формується ідея соціальної державності, законодавчо визнаються
основні соціально-економічні права (право на працю і відпочинок, на
соціальний захист та ін.)
Третє покоління формується після Другої світової війни. До нього належать
колективні права(право на самовизначення, на сталий розвиток, на мир, на
здорове і безпечне навколишнє середовище та ін.). Права третього покоління
включають також права окремих груп (права жінок, дітей, мігрантів, біженців
та ін.)
Четверте покоління пов`язані з наслідками науково-технічного прогресу в
галузі медицини, мікробіології, комунікаційних технологій тощо (заборона
клонування людини, право не піддатися медичним експериментам, право на
доступ до Інтернету та ін.)

13.

Задача.
Прітті проти Сполученого Королівства (Pretty v.
the United Kingdom)
Заявниця страждала на нервовий розлад, внаслідок
якого вона не могла рухатись. Її хвороба —
невиліковна. В своїх зверненнях до влади вона
просила надати її чоловікові дозвіл допомогти їй піти з
життя, позаяк вона не в змозі піти з життя самостійно.
Крім того, в разі, коли чоловік їй допоможе, він буде
підданий кримінальному переслідуванню.
Однак представники влади Сполученого Королівства
не надали такого дозволу. Заявниця звернулась до
Суду з проханням встановити, що ненадання такого
дозволу тягне за собою порушення щодо неї статті 2
Конвенції та, що таке поводження з нею містить
порушення статті 3 Конвенції. Заявниця оспорювала
цей факт з огляду на те, що відмова у визнанні права
на смерть.

14.

Стаття 2
Право на життя
1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може
бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання
смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у
вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.
2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на
порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно
необхідного застосування сили:
a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;
b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі
особи, яку законно тримають під вартою;
c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або
повстання.
Стаття 3
Заборона катування
Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи
такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

15.

Стаття 8
Право на повагу до приватного і сімейного життя
1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного
життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення
цього права, за винятком випадків, коли втручання
здійснюється згідно із законом і є необхідним у
демократичному суспільстві в інтересах національної та
громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для
запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я
чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 14
Заборона дискримінації
Користування правами та свободами, визнаними в цій
Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будьякою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії,
політичних чи інших переконань, національного чи
соціального походження, належності до національних меншин,
майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

16.

На цих підставах Суд одноголосно:
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що порушення статті 2 Конвенції ( 995_004 ) допущено не
було.
3. Постановляє, що порушення статті 3 Конвенції допущено не було.
4. Постановляє, що порушення статті 8 Конвенції допущено не було.
5. Постановляє, що порушення статті 9 Конвенції допущено не було.
6. Постановляє, що порушення статті 14 Конвенції допущено не було.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 29 квітня
2002 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду (
980_067 ).

17.

Права людини класифікуються за різними критеріями:
1. За ступенем визначеності можливої поведінки і характером
державного забезпечення розрізняють:
Права людини - передбачають конкретні
предметні можливості людини (право на працю, на
відпочинок, на житло) і пов’язуються з обов’язком
держави створити механізм їх реалізації.
Свободи людини - означають більш широкий
простір для обрання варіанта поведінки на
власний розсуд і під власну відповідальність,
вимагають гарантій невтручання держави та інших
суб’єктів у сферу їх реалізації (свобода думки,
совісті, релігії та ін.)

18.

Задача.
Громадянин Сидоров
з метою захисту свого майна
встановив на своєму подвір'ї камеру відеоспостереження,
що працює цілодобово. Його сусід — громадянин
Потапенко випадково дізнався, що ця камера здійснює
відеозапис того, що відбувається на частині і його
подвір'я. На прохання Потапенка перевстановити камеру
Сидоров відмовився, заявивши, що він не має на меті
стежити за Потапенком, а лише намагається за особистої
відсутності у помешканні здійснювати нагляд за своїм
майном.
Громадянин Потапенко вирішив позиватися до суду,
вважаючи таку відеозйомку втручанням у його приватне
життя.
Завдання
Якими правовими аргументами громадянин Потапенко може
мотивувати свій позов? Спрогнозуйте, яке рішення може
ухвалити суд загальної юрисдикції. Наведіть відповідні
правові позиції КСУ, які стосуються даної ситуації.

19.

2.Залежно від сфери суспільних відносин права людини
поділяються:
Особисті
права
Політичні
права
• Право на життя, на свободу та особисту недоторканність, заборона
катування, рабства чи примусової праці, свобода думки, совісті,
релігії, вираження поглядів та ін.
• Свобода слова, право звернення, свобода зібрань та об’єднань,
рівний доступ до державної служби, право на громадянство та ін.
• Право власності, свобода підприємництва, трудові права, право на
гідний рівень життя, право на житло, на охорону здоров’я, на
Соціальні,ек
освіту, на культурну та історичну спадщину та ін.
ономічні і
культурні
права

20.

3.За критерієм належності до громадянства країни
розрізняють:
Права людини - існують
поза зв’язком їх носія з
конкретною державою
(право на життя, свободу
думки, совісті та ін.)
Права громадянина передбачають наявність
громадянства як політикоправового зв’язку людини і
держави(політичні права, а
також деякі соціальні
права)

21.

4.Залежно від механізму реалізації і характеру зобов’язань
держави розрізняють:
Негативні права
людини, до яких
належить більшість
громадянських та
політичних прав,
вимагають передусім
невтручання
держави в їх
реалізацію.
Позитивні права
людини зобов’язують
державу в межах
наявних ресурсів
вжити заходів для
того, аби поступово
забезпечити їх повне
здійснення. До таких
прав належать
соціальні права,деякі
економічні та
культурні права.

22.

Задача
Громадянин Симоненко, який проживав у
готелі, був несподівано розбуджений уночі.
Виявилося, що прийшла адміністратор готелю
перевірити, чи не ночує в номері стороння особа.
Симоненко розгнівався на безцеремонність
адміністратора і звинуватив її у порушенні права
громадянина на недоторканність житла, закріпленого
в Конституції України.
Адміністратор відповіла, що вона діє відповідно
до інструкції про порядок проживання громадян у
готелях, а право недоторканності житла на готельні
номери не поширюється. Вона зазначила, що тиждень
тому один із громадян завів до свого номера дівчину і
скоїв злочин. Тому обласне управління внутрішніх
справ зобов'язало адміністрацію готелю посилити
контроль за порядком проживання в готелі.
Хто правий у цьому спорі? Відповідь
аргументуйте.

23.

5.За можливістю легітимного обмеження права людини
поділяються:
Абсолютні права - які не підлягають
обмеженням за будь-яких обставин (право не
утримуватися в рабстві, право не зазнавати
катувань, інших видів жорстокого поводження
чи покарання та ін.)
Відносні права можуть бути обмежені, якщо
такі обмеження передбачені законом, є
необхідними у демократичному суспільстві,та
переслідують легітимну мету (охорона
державної безпеки, громадського порядку,
моральності населення, прав і свобод інших
осіб).

24.

Задача.
На території однієї з областей України
згідно з Указом Президента України було
оголошено надзвичайний стан строком на 40 діб.
У зв’язку з цим у всій області було
введено комендантську годину, скасовано
футбольний матч, заборонено торгівлю
спиртними напоями, а також встановлено інші
обмеження, які деякі мешканці області
сприйняли як недоцільні, несправедливі й такі,
що порушують права і свободи громадян.
Чи є такі заборони порушенням прав
людини?

25.

6.За колом та особливостями їх носіїв права
людини поділяються:
Загальні права людини належать усім індивідам
незалежно від статі, мови, релігії та інших особливих
характеристик.
Права окремих груп включають права жінок, дітей,
осіб з інвалідністю, осіб похилого віку, біженців та
інших меншин. Ці права пов’язані зі свободою від
дискримінації та концепції рівних можливостей, що
оперативно забезпечується через застосування
позитивних дій (політичних квот для жінок, квот на
працевлаштування інвалідів тощо).

26.

Задача.
Сім’я з Канади Н. перебувала в туристичній
поїздці до м. Києва. Оскільки подорож була тривалою,
подружжя Н. вирішило віддати двох своїх неповнолітніх
дітей на навчання до однієї зі спеціалізованих київських
середніх шкіл із вивчення дисциплін англійською
мовою, щоб діти витрачали свій час із користю.
Директор школи погодилась на прохання Н. Під
час чергової перевірки навчального закладу інспектор
районного управління освіти звернув увагу директора
школи на неприпустимість навчання цих дітей у школі.
Директор, у свою чергу, зауважила, що вона правильно
вчинила, оскільки сім’я Н. перебуває в Україні на
законних підставах, а отже, має усі права, що й
громадяни України.
Які права мають іноземці в Україні? Наскільки
правомірним було рішення директора школи?

27.

Гарантії прав людини - це система
загальних і спеціальних засобів та
інститутів, спрямованих на сприяння
реалізації прав людини, а також
забезпечення їх охорони і захисту від
порушень.

28.

До загальних гарантій прав людини належать:
Політичні гарантії , якими виступають демократичні державні
режими, поділ влади, активна участь громадян в управлінні
державними справами, демократична виборча система тощо.
Соціально-економічні гарантії, до яких належать соціальноорієнтована ринкова економіка, рівність форм власності, високий
рівень економічного розвитку суспільства, що дає змогу
забезпечити гідний рівень життя та соціальний захист населення та
ін.
Ідеологічні гарантії, які включають визнання людини, її життя і
здоров’я, честі і гідності найвищою цінністю, заборону пропаганди
насильства та жорстокості та ін.

29.

До спеціальних (юридичних) гарантій прав людини
належать:
Національні гарантії. На національному рівні такими
гарантіями виступають: право знати свої права і
обов’язки; право на юридичну допомогу;право на
судовий захист; презумпція невинуватості та ін.
Інституціональні гарантії, до яких належить
передусім інститут омбудсмена, покликаний
захистити права від свавілля і зловживань з боку
органів публічної влади та їх посадових осіб.
Судові гарантії, які передбачають доступ осіб до
неупередженого, незалежного суду.
Стаття 6 Європейської конвенції з прав людини
гарантує кожному «Право на справедливий суд».

30.

Міжнародно-правові гарантії прав людини включають різні
засоби та інститути,що входять до універсального і
регіональних механізмів захисту прав людини.
Центральним спеціалізованим органом ООН виступає Рада
ООН з прав людини.
Важливими гарантіями прав людини є також
Консультативний комітет, що діє при Раді, спеціальні
доповідачі, спеціальні представника, а також Верховний
комісар ООН з прав людини.
На гарантування прав людини спрямована також діяльність
моніторингових органів ООН (Комітету з прав людини,
Комітету проти катувань та ін.), які забезпечують
міжнародний контроль за виконанням державами своїх
зобов’язань за основними договорами ООН з прав людини.

31.

Важливою міжнародно-правовою гарантією прав людини є право
кожного після використання всіх національних засобів правового
захисту звертатися за захистом своїх прав до відповідних
міжнародних судових установ чи до відповідних міжнародних
організацій (ч.4 ст.55 Конституції України).
Ефективною гарантією є також розгляд скарг Європейським судом з
прав людини (Закон України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Крім державних гарантій вирізняють також позадержавні гарантії
прав людини, які функціонують на національному і міжнародному
рівнях. На перший план виходять систематична фахова діяльність
міжнародних і національних неурядових організацій (Міжнародна
амністія, «Human Rights Watch» та ін.)

32.

На міжнародному рівні нагляд за виконанням
державних рішень Європейського суду з прав людини
здійснює Комітет Міністрів Ради Європи,у співпраці з
Парламентською Асамблеєю Ради Європи контролює
додержання державами-членами своїх зобов’язань.
Важливу роль у системі європейських гарантій прав
людини відіграє Венеціанська комісія(Європейська
комісія “За демократію через право”) - дорадчий орган
Ради Європи з питань конституційного права,який надає
висновки про відповідність проектів законодавчих актів
європейським стандартам та цінностям.
Поряд з Радою Європи питання прав людини
посідають значне місце у діяльності Організації з безпеки
і співробітництва в Європі (ОБСЄ), до складу якої входить
і Україна.

33.

Зобов’язання держави щодо прав людини
передбачено Конституцією України, згідно з
якою права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності
Української держави. Держава відповідає перед
людиною за свою діяльність. Утвердження і
забезпечення цих прав є головним обов’язком
держави (ст.3 Основного Закону).

34.

Для оцінювання ступеня виконання державою своїх зобов’язань у
галузі прав людини використовується підхід,за яким кожне право
тягне за собою три типи зобов’язань:
Зобов`язання поважати права людини, що вимагаю від
державних органів утримуватися від порушень прав людини.
Зобов`язання захищати права людини, що
передбачає обов’язок держави захистити носіїв
прав людини від протиправного втручання третіх
осіб в їх реалізацію і покарати правопорушників.
Зобов`язання забезпечувати здійснення прав людини,
що вимагає від держави здійснювати активні дії з метою
сприяння повній реалізації прав людини, досягнення їх
результату.

35.

Оцінюючи додержання державою прав людини,
Європейський суд з прав людини при тлумаченні і застосуванні
положень Європейської конвенції та Протоколів до неї використовує
доктрину негативних і позитивних зобов’язань держави.
Позитивні зобов’язання вимагають активного втручання
держави в реалізацію прав людини. В позитивному
зобов’язанні права людини порушуватимуться через
відсутність дій з боку держави.
Негативні зобов’язання вимагають утримуватися від
втручання держави в реалізацію прав людини. В
негативному зобов’язанні права людини порушуватимуться в
результаті перешкоджання своїми діями чи непропорційного
втручання в реалізацію прав людини.

36.

У цілому позитивні зобов’язання держави зумовлюють її
обов’язок вжити всіх прийнятних і належних засобів для
захисту прав людини. Такі засоби мажуть бути:
Юридичні (законодавче закріплення прав людини та ін.)
Практичні (обов’язок держави вжити всіх практичних
засобів щодо запобігання вбивству осіб,які перебувають
під вартою та ін.)
Серед позитивних зобов’язань держави виділяють:
Матеріальні
Процедурні
Саме завдяки позитивним зобов’язанням держава
повинна забезпечити “горизонтальну дію” прав
людини:права людини мають визначати характер і зміст
регулювання приватноправових відносин.

37.

A. Загальний виклад подій
9. 12 грудня 1995 року Івано-Франківський обласний суд
визнав заявника винним у вбивстві чотирьох осіб і засудив
його до смертної кари з конфіскацією майна.
10. 22 лютого 1996 року Верховний Суд залишив вирок суду
першої інстанції без зміни. За рішенням відповідних посадових
осіб слідчого ізолятора Управління МВС України в ІваноФранківській області заявника було переведено до однієї з
камер, призначених для осіб, які очікують виконання
покарання у вигляді смертної кари.
11. 11 березня 1997 року Президент України оголосив
мораторій на виконання таких вироків. Рішенням № 11-рп/99
від 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав
неконституційними положення Кримінального
кодексу стосовно смертної кари. Таким чином, покарання у
вигляді смертної кари було замінено довічним ув'язненням
відповідно до Закону № 1483-ІІІ від 22 лютого 2000 року.
12. 2 червня 2000 року Івано-Франківський обласний суд
змінив заявникові покарання у вигляді смертної кари на
довічне ув'язнення.

38.

Суд наголошує, що для кожної держави-учасниці
Конвенція діє лише щодо фактів, які мали місце після набрання
чинності Конвенцією для цієї держави.
Таким чином, юрисдикція Суду поширюється на скарги
заявника лише стосовно періоду після 11 вересня 1997 року,
коли Конвенція набрала чинності для України.
Проте, оцінюючи наслідки для заявника умов тримання
під вартою, Суд може також взяти до уваги увесь період,
протягом якого він перебував під вартою як ув’язнений,
включно з періодом до 11 вересня 1997 року, а також умови
тримання протягом цього періоду .

39.

Крім того, Суд зауважує, що заявник перебував під вартою
як засуджений до смертної кари до моменту, коли у червні 2000
року йому було замінено смертну кару довічним ув’язненням.
Як наголошувалося, застосування смертної кари в Україні
було предметом суворої і неодноразової критики в резолюціях
Парламентської Асамблеї Ради Європи, в яких задокументовано, що з
9 листопада 1995 року до 11 березня 1997 року в цій державі
виконано 212 смертних вироків.
Заявника було засуджено до смертної кари у грудні 1995
року, тобто за 15 місяців до введення мораторію.
Суд погоджується з тим, що до офіційного скасування
смертної кари та пом’якшення вироку заявник, напевне, перебував у
стані деякої невизначеності, страху і побоювань щодо свого
майбутнього.
Проте він вважає, що ризик виконання вироку та супровідні почуття
страху й побоювань з боку засуджених до смертної кари з часом
мають зменшуватися через фактичне введення мораторію.

40.

Що стосується умов тримання заявника в
«коридорі смерті», Суд взяв до уваги
висновки представників Комісії, а особливо
їхні висновки стосовно розміру, освітлення
й опалення камери заявника, а також
висновки, які стосувалися практики
щоденних прогулянок, листування
заявника та побачень з родичами. Суд бере
до уваги той факт, що представники
Комісії глибоко вивчили скарги заявника і
особливо наголосили на умовах у місці, де
його тримали під вартою.

41.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Постановляє, що порушення статті 3 Конвенції в частині побиття заявника в СІЗО
Івано-Франківської області не було.
2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції в частині відсутності
ефективного офіційного розслідування скарг заявника про побиття в СІЗО ІваноФранківської області.
3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції в частині умов тримання
заявника в «коридорі смерті».
4. Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції.
5. Постановляє, що було порушення статті 9 Конвенції.
6. Постановляє, що:
а) держава-відповідач повинна сплатити заявникові протягом трьох місяців такі суми:
i) 2000 (дві тисячі) євро як компенсацію за моральну шкоду в українських гривнях за
курсом на день розрахунку;
ii) 1000 (одну тисячу) євро за судові витрати в українських гривнях за курсом на день
розрахунку;
iii) будь-який податок, який може справлятися із зазначених вище сум;
b) після закінчення згаданих вище трьох місяців до остаточного розрахунку на
названі суми нараховуватиметься відсоток, який дорівнює граничній кредитній ставці
Європейського центрального банку і діятиме в період несплати, плюс три відсоткові
пункти.
7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

42.

Дякую за увагу !