Соціально-економічний розвиток українських земель. (друга пол. ХІV – перша пол. ХVІІ ст.)

1.

Соціально-економічний розвиток
українських земель. (друга пол. ХІV – перша
пол. ХVІІ ст.)

2.

У першій половині XVI ст. на українських землях відбулися суттєві зміни в
економічному житті сільського населення. Зокрема, стрімко поширювалися
фільваркові господарства.
Фільварок (від нім. vorwerk — хутір, ферма) — господарство, що базувалося на праці
залежних селян і орієнтувалося на ринок.
Із середини XVI ст. система фільваркового господарства поширилася на більшості територій,
що перебували у складі Великого князівства Литовського.
У 1557 р. було прийнято правовий документ — «Устава на волоки», згідно з яким усі землі
Великого князівства Литовського поділялися на ділянки площею 19,5 га кожна — волоки.
Найкращими орними землями володіли держава та шляхта. Решту земель віддавали у
користування селянам (переважно тягловим). За користування волокою селяни
зобов’язувалися відпрацьовувати два дні на тиждень на панщині (в основному у фільварку).
Фільварок став найбільш економічно вигідною організаційною формою
господарювання. Тому магнати і шляхта активно створювали їх у своїх маєтках.
Усередині огороджених фільварків розміщували житлові приміщення, будівлі
господарського призначення (для великої рогатої худоби, свинарники, комори для
збіжжя тощо).

3.

Два типи фільварків:
вузькопрофільні- виробництво і переробка зернових культур/невеликі
господарства, які в основному виробляли продукти для власних потреб
широкопрофільні - виробництво і переробка зернових та технічних
культур та продуктів тваринництва/ великі господарства, виробляли
продукцію на ринок.
Працювали селяни, а слідкував та організовував роботу у фільварку:
управляючий «двірник», і отримував натуральну та грошову винагороду за
службу.
Продукція фільварків реалізовувалась на внутрішньому та зовнішньому
ринках.

4.

5.

6.

З опису Звягельського фільварку
Серед будівель — дім, дві пекарні, комора для молочних
продуктів, курник, велика стайня. На території зберігалося 7
скирт і 522 копи жита, 58 кіп пшениці, 200 кіп ячменю, одна
скирта гороху, 520 кіп вівса, 122 копи татарки (гречки). Тут
було робочих волів 15, коней — 20, великої рогатої худоби —
34, овець — 130, кіз — 63, свиней — 69, домашньої птиці —
150.

7.

8.

Особливістю розвитку РЕМЕСЛА на українських
землях у XVІ ст. став розквіт цехового виробництва у
містах.
Цехи об’єднували ремісників однієї професії та діяли відповідно
Статутів.
Цех- об’єднання ремісників однієї професії.
Цеховий статут- збірка прав та обов’язків ремісників, вимог до
продукції, оплати праці тощо.
Очолював цех- обраний цехмайстер. Входили: Майстри, їм допомагалипомічники- підмайстри та учні. У сер - XVІ ст. В Україні налічувалося 130
спеціальностей у містах з них 80 ремісничі.

9.

РОЗВИВИТОК ВНУТРІШНЬОЇ І МІЖНАРОДНЩЇ
ТОРГІВЛІ
Осередками торгівля всередині країни були ярмарки .
Держава давала дозвіл містам на проведення двічі або тричі на
рік . Внутрішня торгівля сприяла об’єднанню українських
земель в єдиний економічний простір.
Зовнішня торгівля велась на всіх напрямах. Зі Сходу ввозили
прянощі, коштовності, зброю, з півночі- хутро, шкіру, вироби.
Із західної Європи- тканини/атлас, сукно, оксамит. Вина,
залізо.
Вивозили: зерно, мед, солону рибу, деревину, худобу тощо

10.

Із трактату XVI ст. Михалона Литвина «Про звичаї
татар, литовців і московитів»
Київ наповнений чужоземними товарами [...] Київські намісники,
відкупники, купці, міняйли, власники човнів, візниці, провідники, корчмарі
постійно збагачуються, і досі ще ні москвитин, ні турок, ні татарин на це не
скаржилися. Каравани приносять вигоду киянам і тоді, коли, простуючи
через непрохідні степи, гинуть у зимову негоду під сніговими заметами.
Тому в непоказних київських хижах, переповнених плодами, овочами, медом,
м'ясом і рибою, з’являються дорогоцінні шовки, коштовності, соболині та
інші хутра, прянощі в такій кількості, що я й сам, бувало, бачив там шовк,
дешевший за полотно у Вільні, а перець, дешевший за сіль.

11.

Найбагатші магнати (Заславські, Корецькі, Острозькі, Сангушки та ін.), які
мали великі маєтки на Волині, Київщині й Поділлі, щорічно постачали на
Захід збіжжя. Його доставляли водними шляхами на так званих «ком’ягах».
Тогочасні джерела рясніли повідомленнями про водні каравани українського
збіжжя у напрямку Європи. Зокрема, в одному з них (1561 р.) сповіщалося,
як князь Р. Сангушко поставив за контрактом (на 8 тис. грошей) до Гданська
близько 130 т зерна.

12.

Розвиток міст
https://fb.watch/ftw3X9SmKB/

13.

Розвиток міст. Управління належало магнатам,
або королівській владі або ж церкві.
У частині українських міст діяло Магдебурзьке право.
Магдебурзьке право — збірник законів, що врегульовували життя
міських громад міста Магдебург (Німеччина), які пізніше запозичили інші
міста. На українські землі поширювалося з XIV ст. Згідно з цим правом
міста набували самоврядування.

14.

15.

Наслідки поширення магдебурзького права:
• захищало населення від сваволя королівських намісників та великих землевласників;
• сприяло зростанню самостійності міст;
• створювало сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі;
• сприяло пожвавленню господарського і культурного життя міст;
• стало можливим ввести міське життя в чіткі правові норми;
• встановлювало виборну систему органів міського самоуправління та суду;
• формувало нові риси міського життя та ментальність міського населення;
• Україна долучалася до європейської політичної культури.
?наслідки запровадження магдебурзького права
• Усі посади в міському управлінні обіймали багаті городяни, а основна маса міського населення
(плебс) була усунена від управління містами.
• Відбувалося посилення іноземної колонізації та обмеження прав українського населення.
• Витіснення з органів самоврядування корінних жителів, місце яких зайняли поляки та німці.
• Загострювалися проблеми в економічній сфері, де серйозними конкурентами українців стали
вірмени та євреї.
• Магдебурзьке право гальмувало і блокувало розвиток місцевих норм і традицій самоуправління.

16.

У селі також існувало самоврядування, яке регулювали закони тих держав, у складі яких
опинилися відповідні українські землі. Зокрема, на територіях, підпорядкованих
Великому князівству Литовському, сільські громади обирали на зборах очільника
(отамана або тіуна). Громада вирішувала власні, внутрішні суперечки та виступала
відповідачем у справах, що виникали між її людьми. Вона розподіляла між селянами
землі громади та повинності по «димах» (тобто дворових господарствах). Селяни
сплачували данину продукцією і зобов'язувалися виконувати певні роботи з утримання
та будівництва замків, доріг, мостів.
Декілька громад об’єднувались у волость на чолі з отаманом, який представляв інтереси
селян перед повітовою адміністрацією або шляхтичем (власником землі), опікувався
збором данини і розподілом податків тощо.
Важливим органом сільського самоврядування були збори голів родин — «копа», де
розглядали і вирішували різні громадські справи.

17.

Роботу підготували:
Крикун Олександр
Боголюбова Марія
Смолдирьов Максим
Клопов Іван
Завгородній Євген
Загляда Ярослав