Поезія Стуса – взірець «стоїчної» поезії у світовій ліриці

1.

Поезія Стуса –
взірець «стоїчної»
поезії у світовій
ліриці («Крізь сотні
сумнівів я йду до тебе…»,
«Господи, гніву
пречистого…»)

2.

Василь Стус очима
відомих людей
В. Стус – це голос сумління у світі
розхитаних і розмитих понять правди,
порядності, честі.
Є. Сверстюк
В. Стус – це образ живої віри, живої єдності з Богом
творіння як частки української тверді.
Л. Лук’яненко
Стус – це свіча у кам’яній пітьмі.
І. Дзюба
Закликаю всіх, кому дорога людська гідність і
справедливість, виступити на захист Стуса.
акад. А. Сахаров
Поезія Стуса – це осмислене буття, роздуми над її
місцями у суспільстві.
Михайлина Коцюбинська

3.

Три періоди творчості
Дотюремний
не публікували в Україні
Книга віршів вийшла в
Брюсселі в 1970 році.
І не скорить тебе
душителям Сибірами і
Соловками
Прощальний
Період роздумів.
Заборонено писати.
Вірші в листах.
Стах слова
«Птах душі»
Біда так тяжко пише
мною
Тюремний
Самотність, віра в Бога,
містичне відкриття Бога:
«Полімпсести».
Все моє життя в інвентарі.

4.

Василь Стус увійшов у літературу в кінці
50-х — на початку 60-х років. Ранній період
його творчості характеризується оптимістичним поглядом на світ, бадьорим
настроєм. Але цей період швидко минув.
У віршах, написаних уже на початку 60-х
років, поет розмірковує над сутністю
людського життя, над пошуками шляхів
боротьби за вселюдську правду.
Його бентежать вічні проблеми добра і зла в житті людини. Його життя
було справжнім духовним подвигом
у тоталітарних умовах, яскравим
спалахом інтелекту, творчості,
національної свідомості. Твори В.
Стуса допоможуть нам вирішити
важливі питання: що таке гідне
людини життя?

5.

Бога як символ совісті людської,
віри в добро та справедливість Стус
згадує досить часто. Поет
звертається до Бога в часи, коли
йому нестерпно важко, він шукає в
ньому опори, дивиться на своє
життя крізь призму Божих
заповідей.
Перші рядки твору «Господи, гніву пречистого»
і звучать як молитва, у якій ліричний герой
звертається до Бога з проханням дати відчути
на собі Його пречистий гнів. І відзначає, що
гніву цього він не боїться, бо гнів той,
«пречистий» і благодатний, наповнює змістом
людське життя.

6.

Ліричний герой твору впевнений,
що не зламається під ударами долі,
зможе вистояти, не зрадить себе й
своїх переконань. Щоб відкрити
людям очі на правду, він свідомо
йде на муки, ставши прикладом у
боротьбі за людську гідність та
силу духу. Він зізнається Богові,
утверджуючи безсмертя людського
духу: «Де не стоятиму — вистою».
А ще впевненості додає материне
благословення. Його він завжди
відчуває поруч, воно дає наснаги,
живить, як цілюще джерело, додає
сил, але не намагається звести
сина з наміченого шляху, яким би
важким він не був.

7.

У вірші автор говорить про власну силу і незламність.
Він показує свою непідвладність обставинам,
непорушність принципів за жодних умов. Тільки так
можна зберегти моральну повноцінність. Бога як
символ совісті людської, віри в добро та справедливість Стус згадує досить часто.
Поет звертається до
Бога в часи, коли
йому нестерпно
важко, він шукає в
ньому опори,
дивиться на своє
життя крізь призму
Божих заповідей.

8.

У Богові та матері він бачить духовних провідників,
котрі визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для
двобою зі смертю потрібна незаплямована душа. Сила
народжується у випробуваннях. Ліричний герой
протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити
духовному покликанню (бути таким, яким «мати вродила»), він сприймає трагічні обставини існування
(«біду») як спосіб вироблення внутрішньої сили.

9.

У творі стверджується ідея стоїцизму, переконання, що
ліричний герой зможе подолати страх перед
випробуваннями долі і навіть перед смертю. Василь
Стус — людина рідкісної моральної обдарованості,
голос сумління у світі розмитих понять честі, правди,
порядності. Він не зрадив своїм ідеалам до кінця. І це
лежало в основі його трагедії. Він ніс даровану йому
іскру Божу з гідністю й лицарською відвагою, не
згинаючись і не обминаючи перешкоди й труднощі. На
такій дорозі поети гинуть.

10.

У вірші автор використовує таку риторичну
фігуру, як риторичне звертання «Господи».
Тут зустрічаємо також подяку Творцеві:
«Спасибі за те, що мале людське життя, хоч
надією довжу його в віки» і висловлення
власної життєвої позиції — «Де не стоятиму —
вистою».

11.

Жанр:
філософська
медитація.
Літературний
рід: лірика.
Віршовий
розмір: дактиль.
Римування:
перехресне.
Вид лірики:
філософська.
Тема:звернення ліричного героя до
Всевишнього з проханням не осудити
його за глибоку віру і надію, бо
утверджує безсмертя людського духу.
Ідея: утвердження сили людського
духу, прагнення не загубити у
тяжких випробуваннях своєї
самототожності, неповторності
своєї долі.

12.

художні засоби Епітети: гнів пречистий;
епітети мале людське життя; Риторичне звертання: метафори
Господи, гнiву пречистого; Метафори:
думою тугу розвіюю; надiєю довжу його в
гнів пречистий;
вiки. У основу вірша ««Господи, гніву
думою тугу
мале людське
розвіюю; надiєю
пречистого…»покладено канон,
життя;
довжу його в вiки.
запропонований
християнським
богословом
риторичне
VІІІст. Іоаном Дамаскіном,
звертанняяк «сходження
розуму до Бога, прохання потрібного в
Бога».
Господи, гнiву
пречистого;

13.

«Крізь сотні сумнівів
я йду до тебе»
Поезію можна вважати
своєрідною поетичною
декларацією митця, в основі
якої лежать духовність і
гуманізм, екзистенціалізм та
стоїцизм.

14.

Перебуваючи далеко від рідної домівки, переживаючи
страшні поневіряння, людина намагається
переосмислити своє життя, визначити його сенс,
оцінити свою роль у ланцюжку життєвих перипетій.
Тож не дивно, що у поезіях В. Стуса так багато місця
відведено саме цьому питанню.
26 січня 1972 р., уже після
пред’явлення звинувачення,
Василь Стус пише вірш
«Крізь сотні сумнівів я йду до
тебе». Поезія належить до
філософської лірики.
Йдеться у ній про шлях
самоусвідомлення, що його
проходить ліричний герой
«через сто зневір».

15.

Мета життя кожної людини — «іти до добра і правди».
Ліричний герой поезії упевнений сам і переконує інших у
тому, що хто обрав цей шлях, не повинен спинятися,
повинен йти вперед, долати перешкоди, «прагнути неба».
Він сам прагне доторкнутися до того високого вогняного
стовпа, ім’я якому правда і добро. Шлях до небес, тобто до
духовної висоти, непростий.
Але бажання йти отим тернистим
шляхом у ліричного героя не
зникає, і він говорить: «не спиняйся,
йди, То — шлях правдивий. Ти —
його предтеча». Ці слова
характеризують ліричного героя як
особистість цілісну, сильну,
впевнену в правильності обраного
життєвого шляху, безкомпромісну,
стійку під час життєвих
випробувань.

16.

Жанр: ліричний
вірш ( декларація
митця)
Літературний
рід: лірика.
Віршовий
розмір: ямб.
Римування:
перехресне.
Вид лірики:
філософська.
Тема: показ свідомого вибору
ліричним героєм свого життєвого
шляху, де панує світло, добро, краса;
усвідомлення того, що повести його
зможе лише правда!
Ідея: уславлення цілеспря-
мованості ліричного героя, який у
своїх духовно-етичних домаганнях
правди зазнає хитання і перешкод ,
але не зневіряється і вибирає
духовну висоту.

17.

художні засоби Епітети: гнів пречистий;
метафори
мале людське життя; Риторичне звертання:
Господи, гнiву пречистого; Метафори:
буремний лет; думою тугу розвіюю; надiєю довжу його в душа запрагла неба;
високий вогонь;
душа держить путь на
вiки. У основу вірша ««Господи, гніву
людські сліди;
стовп;
пречистого…»покладено канон,
смертні
хлані;людські запропонований християнським богословом
дерзання; чорна VІІІст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження
порожнеча; шлях
розуму до Бога, прохання потрібного в
правдивий;
Бога».
епітети
риторичне
звертання
я йду до тебе, добро
і правдо віку;
гіпербола
алітерація
крізь сотні сумнівів…,
через сто зневір;
звуки Р, С, Щ

18.

Як і екзистенціалісти, у творі Стус у першу
чергу звертає увагу на внутрішнє буття
людини. Ліричний герой заглиблений у
власне «я», шукаючи шляхів реалізувати
себе як особистість.
Твір емоційно наснажений. Цьому
сприяють вдало дібрані мовні засоби.
В. Стус використовує образи-символи:
небо як символ духовних устремлінь
людини, щоб (вершина гори) символізує
височінь духовних прагнень ліричного
героя. Вживши риторичне звертання
«добро і правдо віку», ліричний герой
підкреслив мету свого життя — боротися за
утвердження в житті правди й добра.
Поезію можна вважати своєрідною
поетичною декларацією митця, в основі
якої лежать духовність і гуманізм,
екзистенціалізм та стоїцизм.