10.95M
Category: biologybiology

Головний мозок. Лекція №9

1.

КЗ «ОДЕСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ БАЗОВИЙ МЕДИЧНИЙ
ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ»
ЛЕКЦІЯ
З АНАТОМІЇ ТА ФІЗІОЛОГІЇ ЛЮДИНИ
Тема : «Головний мозок»
ОПП «Акушерська справа»
Курс I
м. Одеса

2.

Актуальність теми лекції:
Головний мозок складається з мозкового стовбуру та кінцевого
мозку (великих півкуль). Кожний із відділів головного мозку виконує
свою функцію. У процесі еволюції з усіх відділів ЦНС найшвидше
відбувався розвиток кінцевого мозку, який у людини став
найбільшою частиною головного мозку. За величиною кінцевий
мозок перевищує всі інші разом узяті відділи головного мозку;
зверху він повністю вкриває стовбур мозку у мозочок. Кінцевий
мозок здійснює регуляцію нижче розташованих відділів головного та
спинного мозку, бере участь у регуляції та координації всіх функцій
організму, відіграє важливу роль у психічній або вищій нервовій
діяльності.
Знання цієї теми необхідні майбутнім медичним працівникам для
формування клінічного мислення стосовно уражень різних структур
головного мозку.

3.

ПЛАН
1. Загальна характеристика головного мозку, відділи.
2. Довгастий мозок.
3. Мозковий міст, мозочок.
4. Середній мозок.
5. Проміжний мозок.
6. Кінцевий мозок: кора, базальні ядра, біла речовина,
нюховий мозок, лімбічна система, шлуночки,
оболонки, спинномозкова рідина.

4.

Головний мозок
Головний мозок (encephalon)
знаходиться
у
порожнині
черепа. Він складається із двох
півкуль (найновіша частина в
еволюційному
розвитку)
і
стовбура (довгастий мозок,
міст, ніжки мозку) з мозочком.
Верхньолатеральна поверхня
головного мозку опукла, а
нижня (основа) - нерівна, тут
від головного мозку відходить
12
пар
черепномозкових
нервів.

5.

Маса мозку дорослої людини становить 1245-1375 г,
новонародженого - 330-340 г. В ембріональному періоді і в
перші роки життя головний мозок росте досить інтенсивно, але
лише до 20 років сягає своєї сталої величини.

6.

7.

Головний і спинний мозок розвиваються із зовнішнього
зародкового листка (ектодерми). На дорсальній стороні зародка
формується нервова трубка з розширенням у головній частині.
Спочатку це розширення представлене трьома мозковими
пухирцями: переднім, середнім та заднім (ромбоподібним). У
подальшому передній і задній пухирці діляться й утворюється
п'ять мозкових пухирців: довгастий, задній, середній, проміжний
та кінцевий. Стінки мозкових пухирців ростуть нерівномірно: вони
то потовщуються, то залишаються досить тонкими, проникаючи у
порожнину мозкових пухирців і утворюючи судинні сплетення
шлуночків. Залишки порожнин мозкових пухирців і нервової
трубки мають назву шлуночків головного мозку і центрального
каналу спинного мозку, які заповнені спинномозковою рідиною. З
кожного мозкового пухирця розвиваються певні відділи
головного мозку.

8.

1.Довгастий мозок
Довгастий мозок (myelencephalon) розвивається із довгастого мозкового
міхура. Межею між довгастим і спинним мозком є вихід з останнього
корінців перших шийних спинномозкових нервів або рівень потиличного
отвору. Вгорі він межує з мостом. Довгастий мозок на вентральній поверхні
має два потовщення - піраміди (медіально) і оливи (латерально). На
дорсальній поверхні довгастого мозку є тонкий та клиноподібний пучки, що
тягнуться сюди із спинного мозку і закінчуються однойменними горбиками, в
яких знаходяться однойменні ядра.
На дорсальній поверхні довгастого
мозку, яка утворює частину дна
4 шлуночка (ромбоподібної ямки),
знаходяться ядра 9-12 пар
черепномозкових нервів.
Відростки цих ядер виходять ззаду
від оливи,а також між оливою
та пірамідою.

9.

10.

Довгастий мозок виконує рефлекторну і провідникову функції. У ньому
розміщені життєво важливі центри - дихальний і серцево-судинний.
Бульбарна тварина (перерізаний мозок над довгастим мозком) може
самостійно дихати і підтримувати артеріальний тиск. Найменше
пошкодження цієї ділянки мозку призводить до важких порушень
життєдіяльності і навіть до смерті.
У довгастому мозку знаходяться нервові центри травних рефлексів:
ковтання, жування, смоктального, слиновидільного, секреторного
підшлункової та шлункової залоз. При уколі в певні ділянки довгастого
мозку з'являється цукор у сечі і порушується водно-сольовий обмін, що
доводить наявність центрів обміну речовин на бульбарному рівні.
У довгастому мозку також локалізуються центри блювання, чхання, кашлю і
сльозовиділення, тобто на бульбарному рівні замикаються рефлекторні
дуги захисних рефлексів.
У здійсненні рефлексів беруть участь 12 пар черепномозкових нервів, які
входять до складу їх рефлекторних дуг.

11.

У довгастому мозку замикаються рефлекторні дуги рухових рефлексів:
рефлексів положення тіла, зміни тонусу шийних м'язів і тулуба. Бульбарна
жаба зберігає позу, яка допомагає перебороти гравітаційну силу землі. Для
підтримки пози необхідний перерозподіл тонусу м'язів-розгиначів. Центри
регуляції тонусу розміщені у задньому мозку: вестибулярне ядро, ядра
ретикулярної формації. Значення цих рефлексів полягає в тому, що при зміні
положення голови зберігається рівновага тіла.
На бульбарному рівні здійснюються
статокінетичні рефлекси, спрямовані
на збереження пози та орієнтації
у просторі при зміні швидкості руху.
Наприклад, при різкій зупинці автобуса
відбувається перерозподіл тонусу м'язів,
їх скорочення спрямовані на подолання
прискорення, яке діє на людину.

12.

2.Міст
Міст (pons) ззаду межує з довгастим
мозком, а спереду - з ніжками мозку. Від
бічних його відділів відходять середні
ніжки мозочка. На вентральній поверхні
моста знаходиться основна борозна, в
якій лежить однойменна артерія. Сіра
речовина вентральної поверхні формує
власні ядра моста. Дорсальна поверхня
моста утворює верхню (передню) частину
дна 4 шлуночка (ромбоподібної ямки).
В дорсальній частині моста розташовані
ядра
верхньої
оливи,
5-8
пар
черепномозкових нервів і ретикулярна
формація.
Відростки
клітин
ядер
черепномозкових нервів виходять на
основі мозку збоку від моста і позаду від
нього на межі з мозочком і довгастим
мозком. Біла речовина моста - це висхідні
та низхідні системи волокон.

13.

14.

2.1.Мозочок
Мозочок (cerebellum) лежить дорсально від моста і довгастого мозку. В
ньому розрізняють дві півкулі і середню частину - черв'як. Поверхня мозочка
покрита шаром сірої речовини (кора мозочка), що утворює вузькі звивини,
між якими знаходяться борозни. Борозни ділять поверхню мозочка на
часточки. Центральна частина мозочка складається з білої речовини, в якій
знаходяться скупчення сірої речовини - ядра мозочка. Найбільше з них зубчасте ядро. Мозочок має три пари ніжок: верхні (з'єднують його із
середнім мозком), середні (із мостом) та нижні (з довгастим мозком).
У ніжках проходять пучки волокон, які з'єднують мозочок з різними
відділами головного та спинного мозку.

15.

16.

Спинний мозок та стовбур головного мозку регулюють м'язовий тонус,
забезпечують підтримку пози і виконання локомоторних актів, але для
здійснення складних, координованих, швидких, точних рухів необхідний
мозочок. Його функції вивчено на тваринах, у яких повністю або частково
видалено мозочок. Таке втручання відбивалось на руховій активності тварини.
Якщо зруйнувати одну півкулю мозочка, кінцівки тварини з боку ураження
втрачають тонус, в результаті чого витягуються, тварина не може стояти і падає
на бік. Жаба із зруйнованим мозочком виконує "манежні" рухи-рухається по
колу у бік ураження.
При видаленні всього мозочка настають серйозні розлади рухів. Така тварина в
перші дні не може піднятися і здійснювати будь-які рухи. Через декілька днів
рухи частково відновлюються, але з'являється багато зайвих, неточних. Для
того, щоб стояти, тварина змушена широко розставляти лапи.

17.

Можна виділити чотири групи змін рухової активності при
ураженні мозочка.
По-перше, зміни м'язового тонусу. Тонус м'язів різко падає (атонія).
По-друге, розвивається швидка втомлюваність м'язів (астенія).
Тварина після незначних рухів настільки втомлюється, що лягає
відпочивати.
По-третє, з'являється тремтіння кінцівок і голови (астазія). Тварина
не може міцно тримати голову без тремтіння. Собака після
видалення мозочка не може відразу підняти лапи, а робить перед
тим кілька коливальних рухів.
По-четверте, порушується координація рухів (атаксія). Рухи такої
тварини неточні, не адекватні за силою, незграбні. Лапи при ходінні
вона піднімає дуже високо, («півняча» хода) і широко їх розставляє.
Тварина шпортається і часто падає. Подібні порушення
спостерігаються і в людини при ураженні мозочка.

18.

Результати експериментів з видаленням мозочка свідчать про
його вплив на координацію рухів. Мозочок корегує діяльність
рухових зон кори, внаслідок чого довільні рухи стають
чіткішими, точнішими, з певною силою і швидкістю. Цей відділ
мозку регулює також рівновагу і м'язовий тонус. Крім того, як
було встановлено фізіологом Л.А. Орбелі, мозочок відіграє
важливу роль у регуляції вегетативних функцій, зокрема обміну
речовин.

19.

3.Перешийок ромбоподібного мозку
Перешийок
ромбоподібного мозку є
межею між заднім та
середнім мозком. До
нього належать верхні
ніжки мозочка, верхній
мозковий
парус,
що
лежить між ніжками та
трикутник петлі, який
знаходиться
латерально
від верхніх ніжок мозочка

20.

4.Четвертий шлуночок
Четвертий шлуночок (ventriculus guartus) є порожниною
ромбоподібного мозку (заднього мозкового міхура). Він має
дах і дно. Дно утворене дорсальними поверхнями довгастого
мозку і моста, а дах - верхнім та нижнім мозковими
парусами. Шлуночок заповнений спинномозковою рідиною і
сполучається із 3 шлуночком за допомогою водопроводу
мозку (водопровід Сільвія), з центральним каналом і з
підпавутинним простором - за допомогою парного
латерального отвору (Люшка) і непарного серединного
(Мажанді). Дно 4 шлуночка становить так звану
ромбоподібну
ямку,
в
якій
проектуються
ядра
черепномозкових нервів (від 5 до 12 пар). Ямка вгорі
обмежена верхніми ніжками мозочка, а внизу - нижніми
ніжками мозочка.

21.

22.

5. Середній мозок
Із третього мозкового міхура (mesencephalon) розвивається
середній мозок. До нього належать ніжки мозку і покриви
середнього мозку. Порожниною є водопровід мозку
(Сільвія), який сполучає 3 шлуночок із 4. Покрив складається
із двох верхніх і двох нижніх горбиків, які, відповідно, є
підкірковими центрами зору та слуху.

23.

24.

На поперечному розрізі середнього мозку можна бачити покрив і ніжки мозку.
Ніжки мозку складаються із покришки і основи, між якими знаходиться чорна
речовина-субстанція (інтернейрони з пігментом). Через основу ніжок проходять
пірамідні провідні шляхи та шляхи, що з'єднують кору великих півкуль з ядрами
моста і мозочка. Покришка містить сіру і білу речовини. Сіра речовина - це червоне
ядро, сітчаста речовина і ядра 3 та 4 пар черепномозкових нервів. Біла речовина
представлена волокнами висхідних (чутливих) шляхів, які тут утворюють медіальну
та латеральну (слухову) петлі.
Середній мозок виконує рефлекторну функцію. На рівні горбиків покриву
середнього мозку здійснюються орієнтовані зорові та слухові рефлекси. І.П.Павлов
образно назвав ці рефлекси вартовими або рефлексами "Що таке?". Вони
проявляються у повороті голови, тулуба, очей у напрямку до зорового або
звукового подразника, що раптово з'явився. При цьому рефлекторно відбувається
перерозподіл м'язового тонусу.
Особливої уваги при розгляді рефлекторних функцій середнього мозку заслуговує
децеребраційна ригідність - різке підвищення тонусу м'язів-розгиначів кінцівок,
голови і тулуба при перетині мозку (в експерименті) під червоними ядрами. Якщо
таку тварину поставити на лапи, то вона буде стояти, як іграшкова: кінцівки
витягнуті, голова закинута назад, хвіст піднятий. Явище децеребраційної ригідності
свідчить про роль червоних ядер у регуляції м'язового тонусу. Червоні ядра по
червоноядерно-спинномозкових шляхах активують мотонейрони м'язів-згиначів.

25.

Функція "чорної субстанції" зв'язана з регуляцією міміки,
допоміжних рухів (рухів рук під час ходьби), тонких рухів
пальців руки. Функціонально "чорна субстанція" пов'язана з
базальними ядрами мозку. Від ядер 3 і 4 пар черепномозкових
нервів відходять гілки, що іннервують м'язи очей. На рівні ядер
окорухового нерва замикається парасимпатична рефлекторна
дуга зіничного рефлексу, через яку опосередковується звуження
зіниці.

26.

6.Проміжний мозок
6.1.Будова проміжного мозку
Проміжний мозок (diencephalon) знаходиться під мозолистим
тілом. Він складається з таких частин, як згір’я, підгір’я, а
порожниною є 3 шлуночок.

27.

28.

Таламус (згір'я) - це парне скупчення
сірої речовини, яке поділяється на
власне
згір’я
(таламус),
зазгір’я
(метаталамус) та надгір’я (епіталамус). У
власне таламусі розрізняють передні,
латеральні та медіальні групи ядер. В
латеральних
ядрах
відбувається
перемикання усіх чутливих шляхів, які
прямують до кори головного мозку. Крім
того, передній відділ таламуса має назву
переднього горбика, а задній - подушки,
де знаходяться підкіркові центри зору.
Медіальні поверхні власне згір'я
утворюють латеральні стінки 3 шлуночка.

29.

До метаталамуса належать медіальне та латеральне
колінчасті тіла, які, відповідно, є підкорковими
центрами слуху та зору. Медіальне колінчасте тіло за
допомогою нижніх ручок, а латеральне - за
допомогою верхніх ручок з’єднуються з нижніми та
верхніми горбиками покриву середнього мозку.
Надзгірна ділянка (епіталамус) складається з епіфіза
(шишкоподібне тіло), який розташований між
верхніми горбиками покриву середнього мозку. Від
епіфіза йдуть повідці, які утримують його в даному
положенні. Повідці, прямуючи до таламуса,
розширюються і утворюють трикутник повідців.

30.

Підзгірна
ділянка
(гіпоталамус)
знаходиться
вентральніше від власне згір'я і складається із власне
підталамічної ділянки та цілого ряду утворів, що
розташовані на основі мозку. Сюди належать: кінцева
пластинка, зоровий перехрест, сірий горб, лійка, на
якій знаходиться гіпофіз, та соскоподібні тіла. В
підталамічній ділянці є ядра з нервовими клітинами,
що мають здатність виділяти секрет (нейросекрет).
Останній по аксонах нервових клітин надходить у
задню частку гіпофіза, а потім у кров. Передня частка
гіпофіза
за
допомогою
особливої
системи
кровоносних судин пов'язана із ядрами заднього
відділу підзгірної ділянки.

31.

Третій шлуночок являє собою вузьку щілину, бічні стінки якої утворені
медіальними поверхнями власне згір'я. Передня стінка 3 шлуночка утворена
стовпами склепіння і передньою спайкою, задня - епіталамічною ділянкою,
нижня - утворами підталамічної ділянки і верхня - судинним сплетенням, яке
продукує спинномозкову рідину. 3 шлуночок сполучається з бічними
шлуночками за допомогою міжшлуночкового отвору і з 4 шлуночком - за
допомогою водопроводу мозку.

32.

6.2.Фізіологія проміжного мозку
У таламусі (згір'я) розрізняють близько 40 ядер-скупчень тіл нейронів. Із
функціональної точки зору розрізняють специфічні та неспецифічні ядра.
Специфічні ядра чутливі. До них надходить сенсорна інформація від
рецепторів по чутливих висхідних шляхах і обробляється тут, перш ніж
досягти кори великих півкуль. Єдиний чутливий тракт проходить
"транзитом" через таламус до кори - це шлях нюхової чутливості. Таламус
образно називають колектором чутливості.
Неспецифічні ядра згір'я-це ядра
ретикулярної формації. Від них
відходять висхідні шляхи,
які віялоподібно закінчуються
на нейронах різних відділів кори,
підвищуючи їхню збудливість.
Ушкодження неспецифічних ядер
таламуса призводять до порушень
свідомості.

33.

У метаталамусі (зазгір’я) група специфічних ядер утворює медіальні та
латеральні колінчасті тіла. Нейрони медіального тіла сприймають і
опрацьовують звукову інформацію від слухових ядер довгастого і середнього
мозку. Тут локалізується підкірковий центр слуху. Латеральні колінчасті тіла є
підкірковими центрами зору.
Гіпоталамус (підзгір’я) складається із скупчення ядер, що являють собою
вищі підкіркові вегетативні центри, які регулюють функції всіх внутрішніх
органів і сталість внутрішнього середовища організму.
В експерименті, подразнюючи ядра задньої частини гіпоталамуса,
одержують ефекти активації симпатичної нервової системи: підвищується
артеріальний тиск, прискорюється і посилюється діяльність серця, частішим
стає дихання, збільшується легенева вентиляція в результаті розширення
бронхів, пригнічується моторика, секреція і всмоктування в шлунковокишковому тракті, збільшується рівень глюкози в крові, підвищується обмін
речовин і енергії.
При подразненні ядер передньої частини гіпоталамуса спостерігаються
протилежні ефекти, характерні для парасимпатичного відділу вегетативної
нервової системи.

34.

У середній ділянці гіпоталамуса локалізуються хемочутливі нейрони, які
сприймають зміни осмотичного тиску, концентрації глюкози, температури тіла,
крові та ліквору 3 шлуночка. Вони ніби "стежать" за станом внутрішнього
середовища організму. Таким чином підзгір'я регулює гомеостаз внутрішнього
середовища.
Гіпоталамус регулює всі види обміну речовин, температуру тіла, функції
ендокринних залоз, діяльність всіх систем - серцево-судинної, дихальної,
травної, сечостатевої.
У гіпоталамусі розміщені центри, пов'язані з поведінковими реакціями:
статевими, оборонними та інш.
Гіпоталамус регулює ємоційну поведінку. Відомі класичні досліди з
самоподразненням. У задню частину гіпоталамуса щура вживлювали електроди.
При натисканні твариною на педаль замикалось електричне коло і електроди
подразнювали його центри. Щур годинами не відходив від педальки, весь час
натискав на неї, при цьому забував навіть про їжу. Ці ділянки підзгір'я названі
"центрами задоволення".
У гіпоталамусі розміщені центри насичення, голоду, спраги. Підзгір'я бере участь
у процесах сну, бадьорості безпосередньо пов'язане з ендокринною системою.
Нейросекреторні нейрони задньої частини гіпоталамуса виробляють гормони:
антидіуретичний, що регулює водно-сольовий обмін, і окситоцин, що регулює
скорочення матки і функцію молочних залоз. У передній частині гіпоталамуса
виробляються попередники гормонів передньої частки гіпофіза.

35.

7.Ретикулярна формація
У стовбурі головного мозку є скупчення нейронів із досить розгалуженими
відростками, які утворюють густу сітку. Ця система нейронів має назву
"сіткоподібної“ (або ретикулярної) формації. Від нейронів ретикулярної
формації починаються неспецифічні шляхи. Вони піднімаються угору до
кори головного мозку та підкіркових ядер і опускаються до нейронів
спинного мозку.
Ретикулярна формація є регулятором функціонального стану спинного та
головного мозку, а також регулятором тонусу м'язів. Вона має зв'язки з
усіма ділянками головного мозку: клітинами кори півкуль, вегетативними
підкірковими центрами, мозочком, ядрами рухових нервів та рецепторами.
Отже, через стовбур головного мозку в кору проходить дві системи: одна –
специфічна (це чутливі шляхи, що несуть імпульси від усіх рецепторів інтеро-, екстеро-, пропріорецепторів). Вона закінчується в 4-му шарі кори.
Друга-неспецифічна, яка утворена ретикулярною формацією і закінчується
на дендритах усіх шарів кори.

36.

37.

Якщо зруйнувати ретикулярну формацію, то тварина
засинає, а при її подразненні нормальна тварина, що
спить, прокидається. Ретикулярні висхідні шляхи
закінчуються у різних відділах кори великих півкуль,
підвищуючи збудливість кіркових нейронів. Цим
ретикулярна формація готує кору до сприйняття
сенсорної інформації. Ретикуло-спинномозкові низхідні
шляхи закінчуються на мотонейронах спинного мозку,
справляючи на них як збуджувальний, так і гальмівний
вплив. Таким чином, ретикулярна формація регулює
м'язовий тонус.
Ретикулярна формація стовбура головного мозку
підвищує активність вегетативних нервових центрів.

38.

8.Кінцевий мозок
Кінцевий мозок (felencephalon) розвивається
з переднього мозкового міхура і складається
із правої та лівої півкуль. Півкулі розмежовані
поздовжньою щілиною, в глибині якої лежить
мозолисте тіло. Воно побудоване з волокон,
які з'єднують півкулі між собою. Під
мозолистим тілом знаходиться склепіння, яке
представлене двома волокнистими тяжами. В
середній частині тяжі з'єднуються, а спереду і
ззаду розходяться, утворюючи стовпи і ніжки.
Спереду від стовпів знаходиться передня
спайка мозку. Між передньою частиною
мозолистого тіла і склепінням натягнута тонка
пластинка
мозкової
тканини-прозора
перегородка. Вона належить до нюхового
мозку.

39.

Кожна півкуля утворена білою та сірою речовинами. Сіра речовина - це
кора головного мозку (плащ), яка утворює борозни та звивини. Скупчення
сірої речовини всередині півкуль - це базальні ядра.
Отже, до кінцевого мозку належать: плащ, нюховий мозок, базальні ядра, а
його порожнину становлять бічні шлуночки.
У кожній півкулі розрізняють три поверхні: верхньолатеральну, нижню і
медіальну. Поверхня півкуль має численні борозни і підвищення між ними
- звивини. Величина і форма борозн та звивин має індивідуальні
особливості, проте існує декілька постійних борозн, які досить добре
помітні в усіх індивідуумів. Ними користуються і для поділу півкуль на
частки. Розрізняють лобову, тім'яну, скроневу, потиличну частки та
острівець, який знаходиться на дні бічної борозни. Скронева частка
відокремлена від інших бічною борозною (Сільвія), лобова - центральною
борозною і потилична - тім'яно-потиличною.

40.

У лобовій частці паралельно до центральної борозни
проходить передцентральна борозна. Перпендикулярно від
неї відходять верхня та нижня лобові борозни, які
відокремлюють верхню, середню і нижню лобові звивини.
Між центральною та передцентральною борознами
знаходиться передцентральна звивина.

41.

У тім'яній частці паралельно до центральної борозни проходить
зацентральна борозна. Перпендикулярно від неї відходить
внутрішня тім'яна борозна, яка ділить частку на верхню та
нижню тім'яні часточки. У нижній часточці вирізняють
надкрайову (знаходиться ближче до бічної борозни) і кутову
звивини. Між центральною та зацентральною борознами
знаходиться зацентральна звивина.

42.

У скроневій частці паралельно до бічної борозни проходять
верхня та нижня скроневі борозни, які розмежовують
верхню, середню і нижню скроневі звивини.

43.

У потиличній частці є поперечні потиличні борозни та звивини.
На медіальній поверхні кожної півкулі над мозолистим тілом
знаходиться борозна мозолистого тіла, над якою і паралельно до
неї проходить поясна борозна. Ці дві борозни обмежовують
поясну звивину, яка входить до складу звивини склепіння.
Остання, крім поясної, включає перешийок, звивину біля ноги
морського коника та гачок.

44.

8.1. Кора півкуль великого мозку
Сіра речовина поверхні великих півкуль
має товщину від 3 до 5 мм і утворена
понад 50 мільярдами нервових клітин.
За морфологічними ознаками нейрони
кори великих півкуль поділяють на
пірамідні та непірамідні клітини.
Пірамідні клітини мають характерну
форму піраміди, а група непірамідних
нейронів включає ряд різновидів:
кошикоподібні, зірчасті,
веретеноподібні та ін.
Кора великих півкуль має шість шарів:
молекулярний, зовнішній зернистий,
пірамідний, внутрішній зернистий,
гангліонарний та шар поліморфних
клітин.

45.

46.

Молекулярний шар розміщений безпосередньо під м'якою мозковою
оболонкою. Він утворений переважно веретеноподібними клітинами і
є найбіднішим на клітинні елементи. Зовнішній зернистий шар
утворений дрібними клітинами округлої, полігональної, зірчастої та
пірамідної форм. Пірамідний шар має найбільшу товщину. Його
утворюють клітини пірамідної форми, розміри яких поступово
зростають у напрямку від поверхні кори углиб сірої речовини. Аксони
великих пірамідних нейроцитів формують мієлінові нервові волокна,
що йдуть у білу речовину. Внутрішній зернистий шар утворений
дрібними нейроцитами зірчастої форми. Гангліонарний шар кори
містить великі та гігантські пірамідні нейрони, які вперше були описані
київським морфологом В.О.Бецом і з того часу носять його ім'я.
Аксони клітин Беца ідуть до моторних ядер головного і спинного
мозку. Шар поліморфних клітин утворений нейроцитами
різноманітної, переважно веретеноподібної форми.
Клітинні шари мають певну функціональну спеціалізацію у межах кори
великого мозку. З молекулярним та поліморфноклітинним шарами
пов'язана переважно асоціативна функція, зернисті шари утворені
чутливими, а пірамідний та гангліонарний - руховими нейронами.

47.

У різних полях кори окремі клітинні шари можуть мати більший або
менший розвиток. Зокрема, у прецентральній звивині, що є
моторним центром кори, добре розвинені пірамідний, гангліонарний
та поліморфноподібний шари і слабше - зовнішній і внутрішній
зернистий. У чутливих полях, де закінчуються висхідні провідні шляхи
від органів нюху, слуху та зору, максимального розвитку досягають
зернисті шари, тоді як пірамідних клітин тут мало.
Нейроцити (нейрони) та їх відростки у складі кори головного мозку
розміщені у вигляді нечітко розділених шарів, або пластинок.
Пошарове розташування нейроцитів має назву цитоархітектоніки.
Відростки нервових клітин у межах кори формують окремі
тангенціальні пучки, так звані смужки, розміщені між шарами
нервових клітин. Пошарове розміщення тангенціальних пучків
нервових волокон (смужок) у межах кори великих півкуль має назву
мієлоархітектоніти.

48.

І.П.Павлов розглядав кору півкуль великого мозку як сукупність
кіркових кінців аналізаторів. Під терміном «аналізатор» розуміють
складний нервовий механізм, який складається із рецепторного
сприймаючого апарату, провідників нервових імпульсів і мозкового
центру, де відбувається аналіз усіх тих подразників, які надходять із
зовнішнього середовища і організму людини. Кірковий кінець
аналізаторів - це не яка-небудь чітко окреслена зона. Тут розрізняють
ядро і розсіяні елементи. Ядро - це концентрація нервових клітин
кори, де відбувається вищий аналіз і синтез функцій, а розсіяні
елементи можуть знаходитися як на периферії ядра, так і на значній
відстані від нього. В них відбувається простіший аналіз та синтез.
Ділянки, в яких знаходяться розсіяні елементи різних аналізаторів,
можуть нашаровуватися і перекривати одна одну.
Таким чином, кору півкуль схематично можна собі уявити як
сукупність ядер різних аналізаторів, між якими знаходяться розсіяні
елементи цих аналізаторів.

49.

Сучасна наука дотримується теорії динамічної локалізації
функцій у корі, висунутої І.П.Павловим. За цією теорією, окремі
ділянки кори мають різне функціональне значення. Однак між
ними не існує чітко виражених меж. Клітини з одного
функціонального центру переходять у сусідні ділянки. Тобто
кожний нервовий центр у корі має ядро-скупчення тільки йому
притаманних нейронів, і периферію-менш спеціалізовані
нервові клітини. Периферичними частинами сусідні центри
перекриваються.
Правомірність
цієї
теорії
підтверджується
клінічними
спостереженнями. При ураженні будь-якої ділянки кори випадає
функція, але вона може відновитися за рахунок діяльності
нейронів периферичних частин сусідніх центрів. Ця здатність
кіркових нервових клітин заміщати функцію ділянок, які випали,
пов'язана з великою пластичністю кори великих півкуль.

50.

Отже, розглянемо топографію деяких кіркових кінців різних
аналізаторів (ядер) відносно часток і звивин півкуль великого мозку у
людини.
1. У корі зацентралізованої звивини знаходиться ядро кіркового
аналізатора загальної чутливості (больової, температурної, тактильної) і
пропріоцептивної. Причому, у верхній її частині знаходиться проекція
нижніх кінцівок і тулуба, нижче - верхніх кінцівок і зовсім внизу голови. Аферентні імпульси від тактильних, температурних, больових і
пропріорецепторів направляються сюди у складі висхідних чутливих
шляхів. Переключення цих трактів відбувається на рівні специфічних
ядер таламуса.
Головна функція сенсорної зони кори полягає в інтегративній критичній
оцінці чутливої інформації, яка надходить з таламуса. Кора оцінює
інтенсивність відчуттів, визначає просторові взаємозв'язки ділянок тіла,
що подразнюються.
Оскільки висхідні чутливі шляхи перехрещуються на шляху до кори, то
при ураженні кори однієї з півкуль порушується чутливість протилежної
половини тіла.

51.

2. Ядро рухового аналізатора розташоване в передцентральній
закрутці. Звідси від пірамідних клітин Беца починається кірковоспинномозковий шлях. На рівні довгастого мозку цей руховий
тракт перехрещується і закінчується на мотонейронах передніх
рогів спинного мозку, а потім уже по їхніх волокнах надходить до
скелетних м'язів.
Внаслідок перехресту цього тракту при ураженні однієї з півкуль
головного мозку настає парез (часткове випадання рухів) або
параліч (повна відсутність рухів) протилежної половини тіла.
Морфофункціональна організація рухового центру кори має свої
особливості. Центри різних м'язових груп представлені
неоднаково і займають нерівномірні ділянки. Найбільша
регуляторна ділянка у звивині відведена м'язам голови (язик,
голосовий апарат, мімічні м'язи)і кисті руки.

52.

3. Ядро аналізатора співдружнього повороту голови та очей в
протилежний бік залягає у задніх відділах середньої лобової
звивини.
4. Ядро рухового аналізатора письмових знаків ("центр
письма") розташоване у задніх відділах середньої лобової
звивини.
5. Ядро рухового аналізатора артикуляції мови (центр Брока)
знаходиться у задніх відділах нижньої лобової звивини зліва.
6. Ядро аналізатора стереогнозії (упізнавання предметів на
дотик) залягає у верхній тім'яній часточці.
7. Ядро рухового аналізатора цілеспрямованих координованих
рухів, набутих у процесі трудової діяльності (центр праксії)
знаходиться в надкрайовій закрутці.

53.

8. Ядро зорового аналізатора письмових знаків (центр
читання) розташоване в кутовій звивині.
9. Ядро кіркового аналізатора зору залягає по "берегах"
острогової борозни у язиковій звивині та клині. В цю зону
надходить зорова інформація від фоторецепторів (паличок та
колбочок) сітківки у складі зорових трактів.
У людини порушення зорової ділянки однієї з півкуль
викликає випадання зору кожного ока. Якщо уражена зорова
ділянка лівої півкулі, то випадають функції носової частини
сітківки правого і скроневої частини сітківки лівого ока. Така
особливість пояснюється частковим перехрестом зорового
тракту: перехрещуються лише медіальні волокна тракту, а
латеральні не перехрещуються. Таким чином, у кожну півкулю
поступає зорова інформація від обох очей.

54.

10. Ядро кіркового аналізатора слуху знаходиться у звивині
Гешля (середній відділ на медіальній поверхні верхньої
скроневої звивини).У цьому кірковому центрі звукові сигнали,
що приходять із завитки внутрішнього вуха по слухових
шляхах, сприймаються як звуки, що відрізняються за тоном,
якістю і гучністю.
11.Ядро слухового аналізатора мовних сигналів знаходиться у
задніх відділах верхньої скроневої звивини (центр Верніке).
12.Ядро кіркового аналізатора нюху та смаку розташоване у
гачку, зубчастій звивині, гіпокампі.

55.

8.2. Нюховий мозок
Нюховий мозок у людини представлений рудиментарними
утворами, що становлять найстаріші ділянки кори півкуль. Вони
добре розвинуті у тварин. Розрізняють периферичний відділ
нюхового мозку і центральний. До периферичного відділу
належить нюхова цибулина, нюховий шлях, нюховий трикутник
та передня пронизана речовина, до центрального-поясна,
парагіпокампальна, зубчаста звивини та гачок. Усі ці відділи є
складовими частинами лімбічної системи, яка разом з усією
підкіркою є джерелом енергії для кори і відповідає за основні
життєво важливі реакції людини, регулює діяльність усіх
внутрішніх органів. Цю систему називають "вісцеральним
мозком", тому що сюди надходить інформації від внутрішніх
органів. Лімбічній системі підпорядковані відчуття голоду і
спраги, сприйняття звуків і запахів, тут закладені механізми
пам'яті.

56.

57.

8.3.Базальні ядра
Базальні ядра являють собою скупчення сірої речовини
всередині півкуль. До них належать: смугасте тіло, що
складається із хвостатого (розташоване збоку від згір'я) та
сочевицеподібного (знаходиться латеральніше від згір'я і
хвостатого ядра) ядер, мигдалеподібне тіло (знаходиться у
передніх відділах скроневої частки) та огорожа. Між базальними
ядрами знаходяться прошарки білої речовини, які становлять
внутрішню, зовнішню та найбільш зовнішню капсули. У
внутрішній капсулі розрізняють переднє і заднє стегно, а між
ними - коліно. Через внутрішню капсулу проходять провідні
шляхи. Базальні ядра відповідають за автоматичні, звичні рухи
(біг, ходьба), тонус м'язів. Це підкіркові рухові центри.
Базальні ганглії (вузли) відіграють велику роль у регуляції
складних рухів, наприклад, рук хірурга, піаніста, рухи під час
письма, танців, тобто таких, які потребують попереднього
навчання і тренувань.

58.

Базальні ядра регулюють певні рухові моделі, зокрема
швидкість і величину рухів. При ураженні смугастого тіла
з'являються насильницькі рухи - гіперкінези (хорея, тік,
тремор, атетоз), а при ураженні блідого ядра, навпаки гіпокінези.

59.

8.4. Бічні шлуночки
Бічні шлуночки (правий та лівий) є порожнинами
кінцевого мозку. Вони складаються із переднього,
заднього, нижнього рогів та центральної частини.
Передній ріг знаходиться у лобовій частці, задній - у
потиличній, нижній - у скроневій, а центральна
частина - у тім'яній. Стінки рогів утворені білою
речовиною півкуль та хвостатим ядром. Шлуночок
заповнений спинномозковою рідиною і через
міжшлуночковий отвір сполучається із 3 шлуночком.

60.

61.

8.5. Біла речовина півкуль
Біла речовина півкуль займає простір між корою і базальними ядрами.
Вона складається з численних нервових волокон, що йдуть у різних
напрямках. Виділяють три системи волокон півкуль, асоціативні
(з'єднують різні ділянки однієї півкулі), комісуральні (з'єднують
симетричні ділянки лівої та правої півкуль) і проекційні (з'єднують кору
півкуль з іншими відділами головного мозку та спинним мозком). Останні
отримали назву провідних шляхів.

62.

8.6.Спинномозкова рідина: загальні данні,
практичне значення
Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) міститься у підпавутинному
просторі, шлуночках і центральному каналі спинного мозку. У дорослої
людини кількість спинномозкової рідини становить 120-150 мл, вона
виробляється судинними сплетеннями шлуночків головного мозку.
Спинномозкова рідина циркулює у всіх напрямках. З бокових шлуночків
вона надходить через міжшлуночкові отвори у порожнину третього
шлуночка, а потім (через водопровід середнього мозку) у порожнину
четвертого. Звідси через серединний (Мажанді) та бічний (Люшке) отвори
частина спинномозкової рідини потрапляє у підпавутинний простір
головного та спинного мозку, частина її по центральному каналу спинного
мозку поширюється у каудальному напрямку, у розширення
підпавутинного простору в ділянці кінського хвоста. Далі вона потрапляє у
підпавутинний простір спинного мозку і рухається вгору до головного
мозку. Відтік (всмоктування) спинномозкової рідини відбувається у
венозну систему через грануляції павутинної оболонки.

63.

Функції спинномозкової рідини різноманітні: вона є
амортизатором для головного та спинного мозку, що оберігає
його від механічних ушкоджень, бере участь у живленні та
метаболічних процесах нервової тканини, у захисті від водноосмотичних зрушень, забезпечує нормальний кровообіг у
порожнині черепа.
В спинномозковій рідині знаходяться фізіологічно активні
речовини, які можуть дифундувати до нервових центрів,
змінюючи їх активність. Через цей механізм опосередковується
регуляторна функція ліквору.
У клінічній практиці велике значення має вивчення її при різних
захворюваннях нервової системи, а також можливість
ендолюмбального введення лікарських речовин, обминаючи
гематоенцефалічний бар'єр як для його зміцнення, так і для
безпосереднього впливу на патологічний процес.

64.

Найчастіше ліквор одержують за допомогою поперекової
(люмбальної) пункції, яку проводять звичайно між 3 і 4 або
4 і 5 поперековими хребцями (щоб не пошкодити речовину
спинного мозку).
Пройшовши міжосьові зв'язки та тверду мозкову оболонку,
голка потрапляє у підпавутинний простір. Для діагностичних
цілей беруть близько 10 мл рідини, у якій визначають тиск,
колір, клітинний склад, хімічні складники (електроліти,
білок, глюкозу), виявляють збудників захворювань. З
діагностичною метою у підпавутинний простір можна
вводити контрастні речовини, з терапевтичною антибіотики чи інші засоби, а також певні анестетики з
метою знеболювання.

65.

Провідні шляхи головного та спинного мозку
Проекційні волокна поділяються на дві групи: висхідні
(чутливі) шляхи, які несуть в кору головного мозку
подразнення від опорно-рухового апарату органів чуття,
судин, внутрішніх органів, і низсхідні (рухові), по яких
імпульс передається від кори головного мозку до
робочих органів. Провідні шляхи утворені ланцюжком
нейронів. Чутливі шляхи, як правило, складаються з
трьох нейронів, а рухові - з двох. Перший нейрон усіх
чутливих шляхів завжди представлений клітинами ядер
передніх рогів сірої речовини спинного мозку або
клітинами рухових ядер черепних нервів.

66.

67.

1.Чутливі (висхідні) шляхи
Спинний мозок проводить чотири види чутливості: тактильну (відчуття дотику і
тиску), температурну, больову та пропріоцептивну (від рецепторів м'язів та
сухожилків, так зване суглобово-м'язове відчуття, відчуття положення і руху тіла
та кінцівок). Основна маса висхідних шляхів проводить пропріоцептивну
чутливість.
Шлях больової і температурної чутливості - латеральний спинномозковоталамічний шлях. Тіло першого нейрона цього шляху знаходиться у
спинномозковому вузлі. Периферичні відростки клітин цього вузла входять до
складу спинномозкових нервів і починаються від рецепторів, а центральні в
складі задніх корінців прямують до задніх рогів сірої речовини спинного мозку,
де знаходиться тіло другого нейрона. Відростки клітин другого нейрона йдуть на
протилежний бік через передню сіру спайку і в складі бічного канатика спинного
мозку доходять до довгастого мозку, проходять через міст, ніжки мозку,
закінчуючись в латеральному ядрі таламуса, де знаходиться тіло третього
нейрона. Відростки клітин третього нейрона проходять через задню ніжку
внутрішньої капсули і закінчуються в корі зацентральної звивини.

68.

69.

Передній спинномозково-таламічний шлях - шлях тактильної чутливості має три нейрони, які розташовуються там же, де і нейрони попереднього
шляху, але він йде в складі переднього канатика спинного мозку.
Шляхи м'язово-суглобового відчуття прямують і до кори великих півкуль, і до
мозочка.
До мозочка йде два шляхи: передній та задній спинномозково-мозочкові.
Передній спинномозково-мозочковий шлях (Говерса) починається від
клітин спинномозкового вузла, де знаходяться тіла перших нейронів.
Периферичні відростки цих клітин починаються пропріорецепторами і йдуть
в складі спинномозкових нервів, а центральні – в складі заднього корінця,
закінчуються в ядрі заднього рога сірої речовини спинного мозку, де
знаходиться тіло другого нейрона. Відростки клітин другого нейрона йдуть
на протилежний бік через передню сіру спайку спинного мозку (перший
перехрест) і в складі бічного канатика досягають верхнього мозкового
паруса, де відбувається другий перехрест. Закінчується цей шлях у корі
черв’яка мозочка своєї сторони.
Задній спинномозково-мозочковий шлях (Флексіга) теж має два нейрони,
які розташовані в тих же анатомічних утворах, що і в попередньому шляху,
але волокна від тіл другого нейрона цього шляху ніде не перехрещуються і
через нижні ніжки мозочка доходять до кори черв’яка мозочка.

70.

До кори великих півкуль йде два
пропріоцептивні шляхи – це нижній
(Голля) і клиноподібний (Бурдаха)
пучки, які проводять імпульси від
пропріорецепторів тулуба та кінцівок.
Перший нейрон цих шляхів знаходиться
у спинномозковому вузлі, нервові
волокна від нього ідуть в складі заднього
канатика спинного мозку до
однойменних ядер довгастого мозку, де
знаходяться тіла других нейронів.
Аксони клітин другого нейрона
утворюють перехрест у довгастому мозку
і доходять до латерального ядра
таламуса, де знаходиться тіло третього
нейрона. Закінчується цей шлях в
зацентральній звивині.

71.

2. Рухові шляхи
Рухові шляхи діляться на дві групи:
1) пірамідні (кірково-спинномозковий і кірково-ядерний) шляхи, що проводять
імпульси від кори до рухових клітин спинного і довгастого мозку;
2) екстрапірамідні шляхи, що належать до екстрапірамідної системи.
Пірамідний (кірково-спинномозковий) шлях починається від гігантських
пірамідних клітин (Беца) передцентральної звивини, де знаходиться тіло першого
нейрона. Відростки клітин першого нейрона проходять через внутрішню капсулу,
ніжки мозку, міст, піраміди довгастого мозку. Тут частина волокон
перехрещується і має назву бічного пірамідного шляху, а волокна, що
перехрещуються , становлять передній пірамідний шлях. Бічний пірамідний шлях
йде в складі бічного канатика спинного мозку і закінчується в клітинах
переднього рога сірої речовини спинного мозку, де знаходяться тіла других
нейронів. Відрости клітин других нейронів прямують до м’язів. Передній
пірамідний шлях перехрещується посегментно в ділянці білої спайки спинного
мозку.

72.

Кірково- ядерний шлях починається в нижній
третині передцентральної звивини, йде через
коліно внутрішньої капсули і закінчується на
клітинах рухових ядер черепних нервів
протилежної сторони. Відростки клітин рухових
ядер утворюють рухову частину відповідного
нерва.
До екстрапірамідних рухових шляхів належать
червоноядерно-спинномозковий
(руброспінальний) шлях – від червоного ядра
середнього мозку, тектоспінальний шлях – від
ядер горбиків пластинки даху середнього мозку
(він пов’язаний із слуховими та зоровими
сприйняттями) і вестибулоспінальний – від
вестибулярних ядер ромбоподібної ямки
(пов’язаний із підтриманням рівноваги тіла).

73.

ОБОЛОНКИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Оболонки головного мозку є продовженням
оболонок спинного мозку. Тверда мозкова
оболонка (dura mater encephali) відрізняється від
твердої оболонки спинного мозку такими ознаками:
1)
Вона є окістям кісток черепа, отже, тут немає
епідурального простору.
2)
У деяких місцях вона утворює ряд відростків, які
заходять між частинами мозку – це серп
великого мозку, серп мозочка, намет мозочка,
діафрагма турецького сідла.
3)
Відростки розщеплюються, прикріплюються до
країв борозн, що знаходяться на кістках черепа,
і утворюють венозні пазухи, заповнені
венозною кров’ю. Венозна кров із пазух відтікає
у внутрішню яремну вену.

74.

Павутинна оболонка (arachnoidea encephali) тонка і прозора,
судин не має. Вона перекидається через борозни і заглибини
на поверхні мозку. В ділянці цих заглибин утворюються
розширення підпавутинного простору, які називаються
цистернами. Вони заповнені спинномозковою рідиною.
Найбільші цистерни розташовані між мозочком і довгастим
мозком на основі мозку.
Павутинна оболонка утворює дрібні зернистості (Пахіонові
грануляції), які проникають у венозні пазухи, завдяки чому
спинномозкова рідина витікає до кров’яного русла.

75.

М’яка оболонка (pia mater encephali) містить судини,
заходить у всі щілини та борозни головного мозку. Вона бере
участь у творенні судинних сплетень шлуночків.
Міжоболонкові простори є такі ж, як і між оболонками
спинного мозку, крім надтвердооболонного.

76.

Глосарій
cerebrum
encephalon
mesencephalon
rhombencephalon
medulla oblongata
bulbus
pons Varolii
cerebellum
diencephalon
Telencephalon
rhinencephalon

77.

Література з теми лекції :
Федонюк Я.І. «Анатомія та фізіологія з патологією»
стор. 207-234
Воробйова Е.А. «Анатомія і фізіологія» стор. 334-365
Гаврилов Л.Ф. «Анатомія» стор.287-298
Георгієва С.А. «Фізіологія» стор. 325-335
Липченко В.Я. «Атлас нормальної анатомії людини»
с.266-283
Очкуренко О.М. «Анатомія людини» стор 259-272
English     Русский Rules