Предмет, методи і функції політології

1.

політологія
Предмет, методи і функції політології

2.

План:
• 1. Предмет політології.
• 2. Методи політології.
• 3. Мета і функції політології.

3.

ВИЗНАЧЕННЯ
• Політологія – це наука про закономірності
функціонування і розвитку політики, політичних
стосунків, політичних систем і процесів,
політичної свідомості і культури, про спонукальні
сили і стимули, норми і принципи політичної
діяльності.
• Це загальна інтегративна наука про політику у всіх
її проявах.

4.

Об'єкт політології – політика, політична сфера
життя суспільства.
• Політика – це сфера діяльності, пов'язана із
стосунками між соціальними групами, націями,
індивідами з приводу завоювання, утримання і
використання влади.
Політика також включає діяльність у сфері стосунків
між державами.
• Предмет політології – закономірності становлення
і функціонування політичної влади.

5.

Структура політології як наукової дисципліни:
1. Теоретичні науки, виділені в окрему гілку по
критерію предмету дослідження.
2. Науки, згруповані "за типом дослідження":
політична соціологія; політична психологія;
політична антропологія.
3. Емпіричні науки – дослідження про організацію
влади, прийняття рішень, роботу апарату і т. д. До
цієї групи відносять також соціологію політики,
політичну історію, юридичні науки

6.

Методи політології.
Виділяють три групи методів, якими користується політологія.
Перша група – загальнологічні методи, які використовуються
політологією як однією з суспільствознавчих наук (філософія, соціология,
економіка...). Це – не власне методи політичної науки. Сюди входять:
- аналіз і синтез;
- індукція і дедукція;
- абстрагування і сходження від абстрактного
до конкретного;
- поєднання історичного і логічного аналізів;
- уявний експеримент.

7.

Друга група:
– методи емпіричних досліджень, здобуття первинної
інформації про політичні факти. Сюди відносяться:
- використовування статистики (перш за все
електоральної);
- аналіз документів;
- анкетний опит;
- лабораторні експерименти;
- теорія ігор.

8.

Третя група методів – власне методи політичної
науки. До них відносяться:
1. Соціологічний метод – передбачає з'ясування
залежності політики від суспільства, соціальної
обумовленості політичних явищ, у тому числі впливу
на політичну систему економічних відношень,
соціальної структури, ідеології, культури.
У своїх крайніх проявах цей метод представлений в
марксизмі – теза залежності політичної структури
від економічного базису.

9.

Третя група методів
2. Біхевіоралістський (біхевіористський) метод. Особливий розвиток він
отримав в США у останній третині XIX ст. Претендує на максимальну
науковість в політології, широко використовує методи природних наук,
конкретної соціології. Суть цього методу полягає у вивченні політики за
допомогою конкретного дослідження різноманітної поведінки окремих
осіб і груп (але не інститутів).
Головні принципи біхевіористського методу такі:
1) політика має особовий вимір, групові дії людей так чи інакше сходять
до поведінки окремих осіб, які і є об'єктом дослідження;
2) домінуючі мотиви поведінки людей – психологічні, вони можуть мати
також індивідуальну природу;
3) політичні явища виміряються кількісно; це відкриває перед
політологією можливість використання математики.

10.

Третя група методів
3.Нормативно-ціннісний метод – передбачає з’ясування значення
політичних явищ для суспільства і особи, їх оцінку з точки зору
загального блага і
справедливості, свободи, пошани людської гідності і тому подібне
Цей підхід орієнтує на розробку ідеалу політичного устрою і шляхів
його практичного втілення. Він виходить з належного або бажаного
і відповідно до цього будує політичні інститути і поведінку.
4.Функціональний метод – вимагає вивчення залежностей між
політичними явищами, наприклад, взаємозв'язків між рівнем
економічного розвитку і політичним устроєм, між мірою урбанізації
населення і його політичною активністю, між кількістю політичних
партій і виборчою системою...

11.

Третя група методів
5. Системний метод. Суть цього методу полягає у розгляді політики як
цілісного, складного організму, саморегульованого механізму, що знаходиться
в безперервній взаємодії з оточуючим середовищем. Політичній системі
належить верховна влада в суспільстві.
6. Антропологічний метод – в багато чому протилежний соціологічному
методу. Він вимагає вивчення обумовленості політики не соціальними
чинниками, а природою людини як родової істоти, що має інваріантний набір
базових потреб (у їжі, одязі, житлі, безпеці, духовному розвитку і т. д.).Цей
метод виходить з трьох важливих принципів:
- постійність фундаментальних родових якостей людини як істоти біологічної,
соціальної і розумної, такої, що від початку наділена свободою;
- універсальність людини, єдність людського роду, незалежно від етнічних,
расових, соціальних, географічних і інших відмінностей, рівність всіх людей;
- невід'ємність природних прав людини, їх пріоритетність по відношенню до
принципів побудови, законів та діяльності держави.

12.

Третя група методів
7. Психологічний метод – схожий антропологічним. Проте, на
відміну від останнього, він має на увазі не людину взагалі як
представника роду, а конкретного індивідуума, що передбачає
врахування його родових якостей, соціального оточення,
особливостей індивідуального розвитку.
8. Критико-діалектичний метод особливо широко
використовується в марксизмі. Тут йдеться про аналіз політичних
явищ за допомогою виявлення внутрішніх протиріч як джерела
саморуху політики.

13.

Третя група методів
9. Порівняльний метод дуже поширений в сучасній
політології, в ній виділяється навіть спеціальна галузь
знання – порівняльна політологія (наприклад,
порівнюються політичні світові системи: англоамериканська, європейська, континентальна, східна і т. д.).
Цей метод передбачає зіставлення однотипних політичних
явищ, наприклад, політичних систем, різних способів
виконання одних і тих же політичних функцій і так далі з
метою виявлення їх загальних і специфічних рис,
знаходження найбільш ефективних форм політичної
організації.

14.

Мета і функції політології.
Мета політології полягає в проясненні
політичних процесів, завдяки яким суб’єкти
політики створюють, руйнують і відтворюють
нові і непередбачені політичні світи, а не у
виявленні і передбаченні постійності в
структурі, сутності та логіці політичної
поведінки.

15.

Функції політології.
Поділяють на дві групи.
Перша група – це службові інструментальні функції
обслуговування політичної практики. Це такі:
а) нормативні функції – визначення норм діяльності політичних
установ і осіб; політичних процедур (вибори, створення
організацій);
б) функції планування політичних дій і процесів;
в) прогнозування очікуваних результатів;
г) організаційні функції (розробка рекомендацій для організацій,
політичних установ, стосунків, переговорних процесів і т. п.).

16.

Функції політології.
Друга група: пізнавальні і критичні функції. Це наступні:
а) теоретична (теоретичний аналіз політичних ідей, теорій);
б) критична (перевірка теорій і ідей);
в) побудова теорії відповідного політичного об'єкту (явища, процесу),
що передбачає знання його закономірних змін, яке дозволяє судити про
його майбутні стани;
г) аксіологічна (ціннісна) (оцінка явищ і процесів, співвідношення
існуючого і належного);
г) методологічна (створення власної методології). Тут і конкретноемпіричні, і системні дослідження, і теорії ігор, уявлення про взаємодію
суб'єкта політики і його оточення і так далі.
В рамках цих функцій здійснюється рух наукового політичного знання від
емпіричного матеріалу до його узагальнення в теорію, гіпотезу розвитку.