Методи та функції політології як науки. Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна

1.

Методи та функції Політології як
науки

2.

Тема 1 Політологія як наука і
навчальна дисципліна

3.

Структура лекції
1.Ключові підходи до розуміння предмету «Політології»
2.Історія виникнення та розвитку «Політології»
3. Зв’язок політології з іншими науками
4.Основні методи політології
Загальнологічні методи
Спеціальнонаукові методи
Емпірічні методи
5.Структура політології
6.Функції політології
7.Категорії політології
Ключові поняття: політика, політологія, конфлікти,
переговори, категорії, методологія політичної науки,
функції політології.

4.

Формування політології як науки
та навчальної дисципліни
Політологія є одночасно і молодою, і однією
з найдавніших наук.1) Багато думок про
політику як соціальне явище висловили
Конфуцій, Платон (427-347 рр. до н.е.)
"Закони" і "Держава", Арістотель "Політика" іноді його називають батьком цієї науки.
2) Швеції належить першість у створенні
кафедри політики в Упсальському ун-ті
(1662p.).

5.

Політика як соціальне явище.
Структура і функції політики
«polis»
(місто-держава)
«politike»
«politea»
(мистецтво
управляти державою)
(конституція)

6.

«Покликання до політики»
Макс Вебер
«Політика — це могутнє повільне буріння твердих
пластів, яке здійснюють водночас із пристрастю і з
холодним окоміром. Справедливо кажуть, і весь
історичний досвід підтверджує, що можливого ніколи
не досягли б, якби у світі знову й знову не прагнули
неможливого. Але той, хто на це здатний, мусить бути
вождем, ба більше — він мусить бути, у
найпростішому значенні слова, героєм. І навіть ті, хто
не є ні тим, ні іншим, мають виробити в собі твердість
духу, яку не зломить і крах усіх надій; вже зараз вони
повинні озброїтись цим — інакше не зможуть
здійснити навіть того, що можливе вже сьогодні.
Лише той, хто впевнений, що не похитнеться, коли
світ виявиться, з його погляду, надто дурним або
надто підлим..., лише той, хто, всупереч усьому,
здатний сказати: «А все-таки!» — лише той має
«професійне покликання» до політики»

7.

Політичний інтерес є
внутрішнім, усвідомленим джерелом
політичної поведінки, що спонукає
людей до постановки певних
політичних цілей та здійснення
конкретних дій для їх досягнення
Політичні відносини, що
відображають стійкий характер
взаємозв'язків суспільних груп між
собою та інститутами влади
ПОЛІТИКА
Політична
організація, що
відображає роль
інститутів публічної
влади як центрів
управління й
регулювання
суспільних процесів
Політична
свідомість, яка
характеризує залежність
політичного життя від
усвідомленого ставлення
людей до своїх
владнозначущих інтересів
Політична
діяльність, що є
різновидом соціальної
активності суб'єктів, дії
яких відображають
реалізацію ними своїх
політичних статусів

8.

Предмет політології
Варто пам’ятати, що об’єкт кожної науки завжди
ширший за предмет. Об'єктом політології є
політична сфера суспільства, тобто політика.
Предметом політології є політична система
суспільства.
Об’єкт - вивчає всю політ. сферу суспільства
(політ. дійсність), всі явища й процеси, що до неї
відносяться.
Предмет – а) влада, закономірності її формування
і розвитку, форми і способи її функціонування и
використання в держ.-організованому суспільстві.
Предмет – б) політ. система суспільства, політ. дії і
явища, політ. відносини між соц. спільностями та
державою, між державами та ін.

9.

Політологія як наука
Політологія
- це наука про способи
організації та здійснення влади
Політологія - це наука про легітимну
консенсусна авторитетну владу
Політологія - це наука про державу як
головну
політичну
організацію
суспільства
Політологія - це наука про політичну
систему як сукупність владних інститутів
та політичних субєктів які взаємодіють
між собою (співпрацюють, конфліктують,
здійснюють переговори).

10.

СУТНІСТЬ ПЕРЕГОВОРІВ
Переговори
по
суті
своїй
представляють процес взаємодії два або
більш
за
сторони
в
умовах
їх
взаємозалежності для досягнення інтересів
кожній. Таким чином, безпосереднім
джерелом переговорів є взаємозалежність
суб'єктів. Сама природа взаємозалежності,
її сила і вектор спрямованості визначають
той процес, який може відбуватися між
взаємодіючими суб'єктами.

11.

Функції переговорів
Зазвичай вважається, що переговори потрібні
тільки для того, щоб домовитися. В цілому, це
твердження справедливе. Переговори потрібні
для того, щоб разом з партнером обговорити
проблему, що становить взаємний інтерес, і
прийняти спільне рішення. Однак переговори
використовуються і з іншими цілями. У цьому
сенсі переговори можуть виконувати різні
функції, які необхідно враховувати, спілкуючись
з партнером. Наприклад, сторони, зацікавлені в
обміні поглядами, але не готові за якимось
причинами на спільні дії або рішення. В цьому
випадку
функція
переговорів
буде
інформаційна.

12.

Близької
до
інформаційної функції є
комунікативна функція,
зв'язана
з
налагодженням
нових
зв'язків і відносин. Тут
основна задача також
полягає в обміні точками
зору й інформацією. Тому
можна говорити про
єдину
інформаційнокомунікативну функцію.
Незалежно від характеру,
типу
конкретних
переговорів, ця функція
обов'язково, в тому або
іншому ступені, присутня
на
будь-яких
переговорах.
До числа інших істотних
функцій
переговорів
відносяться регулювання,
контроль,
координація
дій. Ці функції, на відміну
від
інформаційнокомунікативної,
реалізуються, як правило,
при
наявності
добре
налагоджених
відносин
партнерів, в тих випадках,
коли вже є домовленості, а
переговори ведуться з
приводу
виконання
досягнутих
раніше
спільних рішень.

13.

Формування політології як науки
та навчальної дисципліни
Довгий час розвивалась у межах іст. науки (у
США), або вважалась частиною філософії,
соціології та юриспруденції (у Зах. Європі).
3) Як сам. навч. дисципліна почала формуватися в др. пол. XIX ст.
4) Процес становлення завершився на Міжнар.
колоквіумі з політ. наук (Париж, 1948 p.), який
був організований ЮНЕСКО.
З 1949 р. діє, створена ЮНЕСКО Міжнар.
асоціація п. науки (МАПН), що сприяє
розвитку п. досліджень. В системі вищої
освіти з 1948 р.

14.

ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТОЛОГІЇ В
УКРАЇНІ
У період СРСР п. проблеми розглядалися
такими дисциплінами, як науковий
комунізм, історія КПРС.
Інституціалізація політології в Україні
почалася, як у всіх респ-х СРСР, у 1989 р. з
постанови Вищої атестаційної комісії про
введення відповідних спеціальностей.

15.

ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТОЛОГІЇ В
УКРАЇНІ
Політологію як навчальну дисципліну
почали викладати в українських вищих
навчальних закладах,
В Україні з 1991 р. В Україні утворена
Академія
політологічних
наук,
введений наук. ступінь кандидата і
доктора політолог. наук,
були
відкриті
перші
кафедри
політології при Київ., Од., Дніпр.,
Харк., Льв. університетах.

16.

ЗВЯЗОК ПОЛІТОЛОГІЇ З ІНШИМИ
НАУКАМИ
Великі групи наук:
природничі науки
вивчають природу
(математика, фізика, біологія, хімія) тощо
соціально-гуманітарні - суспільство та
людину
як
біосоціальну
істоту
(психологія,
історія,
соціологія,
педагогіка, філологія, мовознавство,
етика, естетика, політологія)
інженерно-технічні засоби виробництва
та виробничі відносини (механіка,
технологія
виробництва,
машинобудування тощо).

17.

ГРУПИ СОЦІАЛЬНОГУМАНІТАРНИХ НАУК
історичні науки
економічні науки
філософські науки
філологічні науки
юридичні науки
педагогічні науки
психологічні науки
соціологічні науки
культурологія

18.

Підходи до розуміння предмета
політології:
1.універсально-узагальнюючий (множинний)
– включають до політології дисципліни:
історію політ. і правових учень, п. соціологію,
п. філософію, п. географію, п. етику, п.
психологію, п. аксеологію (про цінності),
кратологія (про владу), п. гносеологія
(пізнання)
Політологія - це комплексна наука про
політику в усіх її проявах, наука, яка інтегрує і
синтезує висновки суміжних наук про політ.
явища.

19.

Підходи до розуміння предмета
політології:
2. аналітико-концептуальний (єдиний)
– розглядають як окрему галузь
дослідження зі спеціал. методами.
Включає 2 аспекти:
етатистський (державознавчий), який
охоплює коло проблем, пов язаних з
функціонуванням держ. інститутів;
кратологічний (владний), що вивчає
владні відносини на всіх рівнях
суспільства.

20.

Методи політології
Метод – шлях пізнання.
Групи методів
Загальнологічні;
Спеціально наукові
Методи емпіричних досліджень (емпіріо -
досвід);
Загальні методи дослідження політичних
об’єктів.

21.

ГРУПИ МЕТОДІВ
І. загальнологічні, які відносяться до
організації і процедури пізнавального
процесу: аналізу і синтезу; метод
поєднання іст. і логічного аналізу; метод
моделювання; прогностичний; математ.
метод.

22.

Спеціально наукові методи
Структурно-функціональний
– певне політичне
явище чи процес розглядається як складна
структура, кожен елемент якої виконує певні
функції
Біхевіористичний – на певну структуру чи окрему
людину діють переважно зовнішні чинники
Конфліктологічний – соціальна чи політична
системи
мають певні напруження, які
розв'язуються через конфлікт
Символічний інтеракціонізм - соціальна чи
політична системи в значній мірі залежать від
системи звязків між її окремими елементами,
комунікації, логістики

23.

ІІ. Методи емпіричних
досліджень
(одержання
первісної інформації про
політичні
факти):
використання
статистичних даних; контент-аналіз (аналіз
документів);
анкетне
опитування;
п.
моделювання; лабораторні експерименти;
контроль за поведінкою групи людей за
умов експерименту та ін. вибіркового
дослідження, вчений вивчає не весь об’єкт
дослідження (генеральну сукупність), а лише
його частину – вибіркову сукупність.

24.

ІІ. МЕТОДИ ЕМПІРИЧНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ
Напр., вивчаються виступи п. лідера у
2-х групах: серед прихильників і в
нейтральній аудиторії. На підставі
зіставлення виводиться оцінка
впливовості.

25.

Експеримент Мілгрема
Експериме́нт Мі́лґрема — серія класичних експериментів з соціальної
психології, які провів Стенлі Мілґрем — психолог із Єльського
університету, в якому була показана готовність учасників підкорятись
«керівнику» і виконувати накази, навіть якщо їхня совість протестує
В експерименті беруть участь три людини: експериментатор,
піддослідний (доброволець) і актор, який вдає іншого піддослідного. Ці
три людини виконують три різні ролі: Експериментатор (авторитетна
роль), Вчитель (має підкорятися наказам експериментатора) та Учень
(одержує стимули від Вчителя).
Експериментатор (E) вимагав від «вчителя» (T) давати «учневі» (L) прості
завдання на запам'ятовування і при кожній помилці «учня» натискати на
кнопку, нібито карає «учня» ударом струму (насправді актор, що грав
«учня», тільки вдавав, що отримує удари). Почавши з 15 вольт, «вчитель»
з кожною новою помилкою повинен був збільшувати напругу на
15 вольт аж до 450 вольт
В одній серії дослідів основного варіанту експерименту 26 досліджуваних
з 40, замість того щоб змилосердитися над жертвою, продовжували
збільшувати напругу (до 450 В) до тих пір, поки дослідник не віддавав
розпорядження закінчити експеримент. Лише п'ятеро піддослідних
(12,5 %) зупинилися на напрузі в 300 В, коли в жертви з'явилися перші
ознаки невдоволення (стукіт у стіну) і відповіді перестали надходити. Ще
четверо (10 %) зупинилися на напрузі 315 В, коли жертва вдруге стукала в
стіну, не даючи відповіді

26.

Эксперимент Зімбардо
Стенфордський
тюремний
експеримент
—
психологічний
експеримент,
який 1971 здійснив американський психолог Ф. Зімбардо, досліджуючи як впливає
обмеження свободи та тюремне оточення на психіку людини, а також як впливає
нав'язана людині соціальна роль на її поведінку.
Учасників набрали за оголошенням у газеті. Їм пропонували 15 доларів на день (з
урахуванням інфляції станом на 2007 рік це приблизно 75 доларів) за два тижні участі. Із
70 осіб, що відгукнулись на оголошення, Зімбардо та його команда вибрали 24 найбільш
здорових і психологічно стійких. Це були переважно білі чоловіки, представники
середнього класу. Усі вони були студентами (аспірантами коледжів).
Добровольці грали ролі в'язнів та охоронців в імпровізованій в'язниці, облаштованій у
корпусі кафедри психології. Учасники швидко адаптувалися до своїх ролей. Ніхто не
сподівався, проте почали виникати по-справжньому небезпечні ситуації. Кожен третій
охоронець виявився схильним до садизму, а в'язні були надто морально травмовані,
двоє з них завершили експеримент достроково. Незважаючи на очевидну втрату
контролю над експериментом, тільки один з 50 спостерігачів, Христина Маслач,
висловилася про необхідність припинення експерименту. Зімбардо припинив
експеримент достроково, через шість днів після його початку.
Наслідки експерименту вразили і його автора, тому Філіп Зімбардо заявив, що подібне
не має повторитися. Багато років він був засмучений кепською славою свого
експерименту, що зробив ціле покоління психологів гранично обережними. "Психологи
стали виходити з того, що людина — настільки вразливе створіння, що коли вона не
пройде той чи інший тест, то це назавжди зруйнує її самооцінку. Тому більшість тестів
здійснювалося лише через опитування. Психологи тільки запитують: «Уявіть собі, що ви
наглядач. Як би ви поводилися?»

27.

БІОСФЕРА -2
У 1985 році більше 200 американських учених й інженерів
об'єдналися для того, щоб побудувати в пустелі величезну
скляну будівлю із зразками земної флори і фауни. Планувалось
герметично закрити будівлю від будь-яких надходжень
сторонніх речовин та енергії (крім енергії сонячного світла) й
поселити там на два роки команду з восьми добровольців, яких
відразу прозвали «біонавтами». Були створені екосистеми «Ліс»,
«Океан», «Пустеля», «Савана» з річкою, Магрові зарості.
Наприкінці вересня 1991 року вісім чоловік «замурували» у
скляній оранжереї. Незабаром почалися проблеми. Погода
виявилася надзвичайно хмарною, йшов дощ з конденсату,
фотосинтез йшов слабше норми. До того ж у ґрунті
розмножились бактерії, які споживали кисень, і за 16 місяців його
вміст у повітрі знизився з нормальних 21% до 14%. Довелося
додавати кисень ззовні, з балонів. Врожаї їстівних рослин
виявилися гіршими за розраховані, тому населення «Біосфери 2»
постійно голодувало (вже в листопаді довелося розкрити
продуктовий надзвичайний запас, за два роки досліду середня
втрата ваги біонавтів склала 13%). Зникли заселені комахизапилювачі (загалом вимерло від 15 до 30% видів), зате
розмножувались таргани, яких ніхто не заселяв. Біонавти все ж
таки змогли прожити намічені два роки, але в цілому
експеримент виявився невдалим. Втім, він зайвий раз довів,
наскільки тонкі й вразливі механізми біосфери, що забезпечують
наше життя.

28.

Тре́тя хви́ля
Рон Джонс викладав історію в середній школі Еллвуд Кабберле в ПалоАльто, Каліфорнія. Під час вивчення Другої світової війни, один зі
школярів запитав Джонса, як рядові жителі Німеччини могли
прикидатися, що нічого не знають про концентраційні табори й масове
винищення людей в їхній країні. Оскільки клас випереджав навчальну
програму, Джонс вирішив виділити один тиждень для присвяченого
цьому питанню експерименту.
В понеділок він пояснив учням силу дисципліни. Джонс велів школярам
сісти в положення «струнко», оскільки воно краще сприяє навчанню.
Потім він наказав учням кілька разів встати і сісти в нове положення,
потім також неодноразово велів вийти з авдиторії та безшумно зайти і
зайняти свої місця. Школярам «гра» сподобалася і вони охоче
виконували вказівки. Джонс велів учням відповідати на запитання чітко і
живо, і вони з цікавістю слухали, навіть зазвичай пасивні учні.
У вівторок Джонс пояснив класу силу спільноти. Він звелів учням хором
скандувати: «Сила в дисципліні, сила в спільноті». Учні діяли з явним
натхненням, бачачи силу своєї групи. Наприкінці уроку Джонс показав
учням привітання, яке ті повинні були використовувати при зустрічі один
з одним — підняту вигнуту праву руку до плеча — і назвав цей жест
салютом Третьої хвилі. В наступні дні учні регулярно вітали один одного
цим жестом.
У середу до 30 учнів піддослідного класу добровільно приєдналися ще 13
осіб, а Джонс вирішив видати членські квитки. Він розповів про силу дії.
За його словами, індивідуальне суперництво часто приносить
засмучення, а групова діяльність дозволяє досягти великих успіхів у
навчанні. Джонс велів учням спільно розробити проект прапора Третьої
хвилі, переконати двадцять дітей із сусідньої початкової школи в
правильності посадки «струнко» і назвати по одному надійному школяру,
який міг би приєднатися до експерименту. Троє учнів отримали завдання
доповідати Джонсові про порушення встановленого порядку і критику
Третьої хвилі, проте на практиці добровільними доносами зайнялися
близько 20 чоловік.

29.

ІІІ. Загальні методи дослідження
політичних об’єктів (іноді їх називають
підходами).
1) соціологічний підхід;
2) культурологічний підхід;
3) антропологічний підхід;
4) психологічний підхід;
5) історичний метод;
6) нормативно-ціннісний підхід;
7) функціональний метод;

30.

ІІІ. Загальні методи
дослідження політичних об’єктів
(іноді їх називають підходами).
8) системний підхід;
9) інституціональний метод;
10) діяльнісний підхід;
11) критико-діалектичний метод;
12) субстанціональний (онтологічний)
метод;
13) порівняльний метод (п. систем,
підходів);
14) метод біхевіоризму.

31.

Категорії політології, тобто
загальні, фундаментальні
поняття.
Виділяють наступні три типи:
1. власні (політика, політична влада,
політична система);
2. споріднених наук (правова держава,
громадянське суспільство);
3. загальнонаукові (суспільство,
прогрес, свобода).

32.

Структура політології: 2 рівні.
1. Теоретична політологія - вивчення та
аналіз політичних явищ і процесів,
закономірностей їх розвитку, вироблення
методології пізнання п. дійсності.
- історія п. вчень (дослідження
становлення й розвитку п. ідей, поглядів,
течій);
- теорія політики (концепції п. влади, п.
системи, п. культури; партологія,
елітологія, теорія міжнар. відносин,
геополітика, п. глобалістика та ін.).

33.

Структура політології: 2 рівні.
2. Прикладна (емпірична) політологія,
пов'язана з аналізом конкретних
політичних ситуацій. Основний зміст
складає розробка п. технологій:
прийняття п. рішень; проведення виб.
кампаній, п. реклами; врегулювання п.
конфліктів; проведення п. переговорів;
лобіювання; п. прогнозування.

34.

ГАЛУЗІ (СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ) ПОЛІТОЛОГІЇ
Теорія політики
(і політична
філософія)
Визначення політичних інститутів і
процесів та систем урядування
Порівняльна
політологія
Теорія
міжнародних
відносин
Порівняльна державна
політика
Зовнішня
політика держав
Політологія
окремих держав
Державна політика в
окремих країнах
Технології
політичних
процесів
Політичний аналіз державної (публічної) політики
Міждисциплінарні дослідження
Політична психологія, політична
соціологія, політична етика, історія
політичних вчень, історія міжнародних
відносин
Інші суспільні науки:
Політична економія, світова економіка,
теорія держави і права, міжнародне право,
політична історія, політична географія

35.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ
Функції політології – це ті завдання, котрі
вона виконує в суспільстві:
пізнавальна — дієвий засіб пізнання
навколишньої політичної дійсності.
описова – констатація фактів політичної
реальності, на підставі чого можна отримати
відповідь, якою є ця реальність.
пояснювальна – дає змогу зрозуміти суть
політичних явищ, причини їх виникнення,
закономірності функціонування. Дає
відповідь чому саме ці, а не інші факти
мають місце в політичній реальності.

36.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ
теоретична — проявляється у створенні
політичних теорій про суттєві зв'язки та
закономірності політичних явищ;
світоглядна – розкриває значення
політичного в системі у уявлень людини про
світ, суспільство та місце людини в системі
суспільних відносин;
Типи світогляду: міфологічний, релігійний,
філософський, науковий
ідеологічна – передбачає обґрунтування та
пропаганду політичних ідеалів, цінностей і
цілей, що відповідають інтересам певних
соціальних спільностей;

37.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ
методологічна
– полягає
у виробленні
прийомів аналізу явищ політики, в результаті
яких розкривається та пояснюється сутність
складних політичних процесів і створюється
система підходів раціонального розуміння
політичної дійсності;
інструментальна – розробка певних проектів
прийняття
рішень
для
досягнення
конкретного політичного результату;
Аксіологічна – сприяє формуванню системи
цінностей, які повинні об'єднати суспільство

38.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ:
прогностична
– полягає в складанні
тривалих і короткочасних прогнозів про
діапазон та тенденції розвитку політики;
орієнтує на вибір певної системи
ідеологічних цінностей, дає змогу
зрозуміти,
яким
чином
уникнути
фальшивих,
безглуздих
ціннісних
орієнтацій
передбачення, якою буде
політична дійсність у майбутньому
(наприклад, прогнози щодо успіху на
виборах).

39.

40.

ПОЛІТИЧНА СФЕРА
Суспільні інститути
•Державні
•Місцевого самоврядування
•Громадські (суспільно-політичні)
організації
Політичні відносини
• Держава – Громадянин
• Громадянин –
Громадянин
• Громадянин –
Організація
• Організація –
Організація
• Держава – Держава
• Держава – Група Держав
Політична діяльність
Політична
сфера
Політична свідомість
•Суспільства
• Етносу
•Класу
• Групи
•Індивіда
• Професійно-аматорська
• Колективноіндивідуальна
• Депутатська
• Партійна
• Загальногромадська

41.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:
Політичний енциклопедичний
словник. – К., 2004.
Шляхтун П.П. Політологія. – К., 2016.
Політологія. Навчально-методичний
посібник для студентів. – К., 2004.
Політологія. Навчально-методичний
посібник для студентів. – К., 2004.

42.

Рекомендована література:
Аляєв Г. Є. Політологія: навч. посіб. для
студентів вузів – Полтава: АСМІ, 2018.
Бебик, В. М. Базові засади політології:
історія, теорія, методологія, практика
[Текст] / В. М. Бебик - К., 2008.
Горбатенко І.А. Розвиток політології як
навчальної дисципліни: здобутки,
проблеми, перспективи // Генеза. – 2006. –
№ 1.

43.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!