Литовсько-руська держава. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав (у другій половині ХІV – першій полови
Логіка викладу
Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину
Наслідки перемир’я:
Входження українських земель до складу інших держав (Угорське королівство, Молдавське князівство, Османська імперія, Московське царство).
Буковина у складі Молдавського князівства
Московсько-литовські війни кінця 15 – початку 16 ст.
Кревська унія
Кревська унія передбачала:
Велике князівство Руське
Остаточна ліквідація Київського та Волинського удільних князівств
Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії
Виникнення українського козацтва
Соціально-економічне життя
Основними станами були:
Господарство
3.05M
Category: historyhistory

Литовсько-руська держава. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав

1. Литовсько-руська держава. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав (у другій половині ХІV – першій полови

Литовсько-руська держава. Українські землі у складі
Великого князівства Литовського та інших держав
(у другій половині ХІV – першій половині ХVІ ст.)

2. Логіка викладу

Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину.
Входження українських земель до складу інших держав (Угорське королівство,
Молдавське князівство, Османська імперія, Московське царство). Кревська унія.
«Велике князівство Руське».
Остаточна ліквідація Київського та Волинського удільних князівств.
Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від
Османської імперії.
Виникнення українського козацтва.
Соціально-економічне життя.
Розвиток культури та освіти.

3. Боротьба Польщі та Литви за Галицько-Волинську спадщину

1339 р. – домовленість Польщі та Угорщини про спільні дії проти
Галицько-Волинської держави.
1349 р. – захоплення Казимиром Львову, Белзу, Холму, Берестя та
Володимира. Цю загарбницьку кампанію польський король назвав
«хрестовим походом» проти схизматиків-православних і литовцівязичників.
1352 р. – укладення між Польщею та Литвою перемир’я.
Бии тва
на
Сии ніх
Вои дах (Синьовои дська
бии тва;
вірогідно
між 24
вересня — 25 грудня 1362 — битва, що відбулася на річці Сині
Води (тепер Синюха — притока Південного Бугу) між литовсько-руським
військом Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича та ордами
монголо-татарських
правителів
на Поділлі,
поблизу фортеці Торговиці (тепер
село Новоархангельського
району Кіровоградської області).

4. Наслідки перемир’я:


Галичина відійшла до Польщі
Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщиною
— до Литви.
Такий поділ було скріплено «вічним миром» 1366 р.

5.

1361 р. – утворення католицького архієпископства з центром у Львові.
1374 р. – ліквідування Галицької православної митрополії констан
тинопольським патріархом.

6. Входження українських земель до складу інших держав (Угорське королівство, Молдавське князівство, Османська імперія, Московське царство).

Входження українських земель до складу
інших держав (Угорське королівство,
Молдавське князівство, Османська імперія,
Московське царство). Кревська унія.
«Велике князівство Руське»
Закарпаття у складі Угорщини
Один із нащадків Ґедиміна – Федір Коріатович, який володарював на
Поділлі, через складну внутрішньополітичну ситуацію у Великому
князівстві Литовському передав свої права угорському королю, за що
отримав землі в Закарпатті.

7.


У 1526 р. після поразки угорського війська від турків у битві під
Могачем, Закарпаття було поділене між:
Трансильванією (васалом Туреччини)
Священною Римською імперією, в якій правили імператори з
австрійської династії Габсбурґів.

8. Буковина у складі Молдавського князівства

Із занепадом Галицько-Волинської держави частина Буковини
потрапила під владу молдавських князів.
Наприкінці 14 – в першій половині 15 ст. територію Буковини було
переділено
на
кілька
волостей
(повітів).
Волості
очолювали
старости, які спочатку належали до українського, певно, місцевого
боярства.
Упродовж 1387–1497 рр. Молдавія визнавала зверхність Польщі.

9.

Тодішній правитель Молдавського князівства Штефан ІІІ ( 1457-1504 рр.)
Влітку 1490 р. загін з 9 тис. озброєних селян, очолений досвідченим воїном
на прізвисько Муха підійшов до буковинсько-галицького кордону.
У 1509 р. польське військо вибило молдаван із Покуття, спустошило
Буковину і спалило Чернівці.
Одночасно на Молдавське князівство посилювався тиск із боку Туреччини,
що, зрештою, призвело до його підкорення  у 1538 р. Відтак і Буковина
потрапила під владу Османської імперії та її ставлеників.

10. Московсько-литовські війни кінця 15 – початку 16 ст.

Протягом другої половини 15 ст. Московське
царство перетворилося на могутню державу.
Під владою Івана ІІІ було об’єднано всі північноруські землі. Молода
держава прагнула нових територій.
Тож від 80-х рр. 15 ст. розпочалися війни між Московією та Великим
князівством Литовським.
На початку 16 ст. кілька дрібних удільних князів Сіверщини за
власним бажанням віддалися під владу держави Івана ІІІ, більшість
же опинилась у складі Московського царства внаслідок збройних
протистоянь.

11.

Отож внаслідок воєнних дій 1500 – 1503 рр. до держави Івана ІІІ
перейшли всі сіверські міста, зокрема, Чернігів, Стародуб, Путивль,
Рильськ, Новгород-Сіверський, Любеч.
Послідовно втілюючи загарбницьку політику, московський уряд
1507 р. розв’язав нову війну проти Великого князівства Литовського.
Під час кампанії 1514 р. московське військо захопило білоруський
Смоленськ і рушило під Оршу – важливий стратегічний пункт на
перетині торговельних шляхів між Києвом, Мінськом, Вільно і Москвою.
Проте князь Костянтин діяв рішуче й розважливо. Він удався до
військових хитрощів: зімітувавши відступ і завівши московитів у пастку
під залп своєї артилерії, полководець здобув переконливу перемогу.
Сталося це 8 вересня 1514 р. Історики високо оцінюють значення
битви під Оршею.
До 1537 р. Велике князівство Литовське у війнах проти Московії
поступово втратило майже третину своєї території, зокрема ЧерніговоСіверщину й Смоленськ.

12. Кревська унія

Після Ольгерда, внаслідок міжусобної боротьби, до влади прийшов
його молодший син Ягайло (13 77—1392).
У1385 р. він погодився на пропозицію Польщі, яка мріяла про
українські та білоруські землі, захоплені Литвою, і уклав із нею у
замку Крево, неподалік Вільно, унію.

13. Кревська унія передбачала:


об'єднання Польщі і Литви в єдину державу внаслідок шлюбу
польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла;
обрання польським королем Ягайла, який прийняв ім'я Владислава
II та одночасно залишався великим князем литовським;
перехід у католицтво язичницького населення Литви.

14.

Кревська унія створила реальні передумови для боротьби із
зовнішньою загрозою. Водночас вона викликала небезпеку
польської експансії на територію Великого князівства Литовського.
З самого початку литовська й українська опозиція полякам
згуртувалася навколо талановитого й честолюбного двоюрідного
брата Ягайла князя Вітовта (1392-1430), котрий у 1392 р.
(Островська угода) змусив короля визнати його фактичну владу
над Великим князівством Литовським.
Ще більше зміцнив своє становище Вітовт після блискучої перемоги
над Тевтонським орденом у Грюнвальдській битві 1410 p., де поряд
із литовськими, білоруськими та польськими військами брали
участь й українські полки.
Наслідком цього стало укладення Городельської унії (1418), яка,
фактично заперечуючи положення Кревської унії, підтверджувала
існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної
держави.

15.

Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, з
яким мали погоджуватися кандидатури на великокнязівський
престол після смерті Вітовта.
Важливим положенням унії було зрівняння у правах і привілеях
польської і литовської шляхти католицького віросповідання. На
православну шляхту це положення не поширювалося, обмежуючи
тим самим її участь у державному управлінні. Така
нерівноправність вела до розколу між православними і католиками
неукраїнських землях.
Вітовт

16. Велике князівство Руське

По смерті Вітовта білоруська, українська та частина литовської
знаті без зго ди польського короля обрали князем Великого
князівства Литовського Свидри- ґайла Ольґердовича (1430-1432
рр.).
Польща відразу розпочала війну. Її військо вдерлося на Волинь і
Поділля, однак запеклий опір населення, а також союз, укладений
Свидриґайлом із Тевтонським орденом і чеськими гуситами, завади
ли полякам оволодіти цими землями.
Литовська католицька знать, що боялася втратити свої привілеї,
вчинила заколот і посадила на великокняжий престол брата
Вітовта Сиґізмунда Кейстутовича (1432-1440 р.).

17.

У 1432 і 1434 рр. було видано акти, які зрівнювали в правах
католицьку і православну знать. Але православним надалі
заборонялося обіймати найвищі посади в державі.
Вирішальною в боротьбі за велико княжий престол стала битва, що
відбулася 1 вересня 1435 р. на річці Швянті непо далік від міста
Вількомир (зараз місто Укмерге в Литві). У цій битві Свидриґайло та
його прихильники зазнали цілковитої поразки, тож ідею створення
незалежного Великого князівства Руського так і не було втілено в
життя.
До кінця 1438 р. Сиґіз мунд оволодів усією територією Великого
князівства Литовського.
. У своїй політиці Сиґізмунд спирався на дрібних землевласників,
рицарів, а не на уділь них князів, владу яких він обмежував. Це
викликало змову серед українських і білоруських князів, які вбили
Сиґізмунда.

18.

Но вим великим князем литовська знать обрала молодшого сина
Яґайла

Казимира
(1440-1492
р.
),
проте
реальна
влада
зосередилася в руках литовської знаті на чолі з Яном Гаштольдом.
У відповідь на українських землях спалахнуло пов стання, яке
вдалося приборкати завдяки поступкам православній знаті.
Проголошення
великим
князем
Казимира,
а
не
правлячого
польського коро ля Владислава III, означало фактичний розрив
польсько-литовської унії. Хоча в 1447 р. Казимир став польським
королем після загибелі Владислава III у битві з турками під Варною,
Велике князівство Литовське зберегло свою незалежність.

19. Остаточна ліквідація Київського та Волинського удільних князівств

Незважаючи на поразку, українські удільні князі залишалися
вагомою та впливовою силою. Щоб запобігти її новим виступам,
після проголошення Кази мира великим князем було відновлено
Київське і Волинське удільні князівства.
Волинське князівство було віддано Свидриґайлові, який правив
князівством до кінця життя (помер 1452 р. ), після чого князівство
було ліквідоване.
У Київському удільному князівстві було відновлено династію
Ольґер- довичів. Князем став син Володимира Ольґердовича
Олександр (Олелько) Володимирович (1441-1454 рр.).

20.

Князювання Олелька та його сина Семена(1455-1470 рр.)
становлять ціліс ний період, який характеризується спробою
відновлення могутності Київської держави. Крім зміцнення влади,
Олельковичі прагнули розширити свої володіння.
Так, під їхньою владою опинилися Київщина, Переяславщина,
Брацлавщина (Східне Поділля), частина Чернігівщини. Олельковичі
сприяли освоєнню степо вих просторів (Дике Поле) на південь від
своїх володінь, ведучи запеклу боротьбу з татарами.
Після смерті Семена Олельковича наприкінці 1470 р. великий князь
ліквідував князівство. Брат Семена Михайло Олелькович не був
допущений до Києва, а його намісником був призначено Мартіна
Гаштольда.
Гаштольду довелося силою утверджувати свою владу в Києві, який
не бажав бачити його своїм намісником. Отже, станом на початок
70-х років XV ст. на українських землях було остаточно ліквідовано
удільний устрій і поширено воєводське управління.

21.

Семен Олелькович
(1455-1470 рр.)
Свидригаи йло
Олександр (Олелько)
Володимирович (14411454 рр)

22. Утворення Кримського ханства. Перехід кримських ханів у васальну залежність від Османської імперії

З кінця XIII ст. монгольські хани дедалі частіте оби рали Крим для
постійного проживання. Одним із таких місць було місто Солхат
(Крим, тепер Старий Крим).
У другій чверті XV ст. Залога Орда розпалася, і на її територіях
виникло кілька самостійних держав: Велика Орда, Астраханське.
Казанське, (Сибірське ханства. Ногай і Кримське ханство).
Виникнення Кримського ханства пов’язане в ім’ям хана Хаджі-Гірея
(1428-1466 рр.). Походження Хаджі-Гірея остаточно не з’ясовано.
Кримське ханство 1478 р. стало васалом Османської імперії.

23.

Перший великий напад кримських татар на українські землі
стався 1474 р. Під час цього нападу булл значно пограбовані
Поділля й Галичина. По декількох роках нового нападу зазнало
Східне Поділля.
Особливо спустошливим був похід татар 1482 р. на Київ. Київський
воєвода Іван Ходкевпч надто пізно дізнався про наближення татар і
не встиг організува ти оборону міста Київ було пограбовано і
спалено.
У цей же період на кордоні українських земель з’явилися турки, які
в 1476 р. спустошили Буковину, а в 1498 р. – Галичину, де взяли в
полон близько 100 тне. осіб.
Із часу утворення Кримського ханства до кінця XV ст. на українські
землі було вчинено не менше 41 нападу, зокрема 31 – на Поділля, 9
– на Руське воє водство, 7 – на Волинь, 4 – на Київщину, 2 – на
Белзьке воєводство.

24.

Унаслідок цих нападів, окремі з яких мали характер великих
військових походів, було ча стково або повністю спустошено окремі
міста та регіони, захоплено в полон 220 тне. осіб (за загальної
кількості населення українських земель близько 3,7 млн). У XVI ст.
зафіксовано 69 нападів протя гом 63 років: 32 – на Поділля, 18 – на
Волинь, 17 – на Руське та Балзьке воє водства, 2 – на Лівобережну
Україну. Демографічні втрати становили 353 тис. осіб.
Ясир (від тур. еяіг – бранець) – бранці полонені, яких захоплювали
турки й татари під час нападів на Велике князівство Литовське,
Польщу, Московську державу.

25. Виникнення українського козацтва

Перші письмові згадки про українських козаків зустрічаються у
1489 р. та 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва
припадає на XVI ст.
Козацтво виникло на південноукраїнських землях – на території від
середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни
Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким
Полем.
Центром козацтва стало Запорожжя – степи за порогами Дніпра.

26.

Причини виникнення
Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних
людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та
селянством.
Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення
селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та
державних податків.
Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових
татарських орд.
В окремих випадках – організаторська роль місцевих, прикордонних
землевласників і урядовців.
Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення:
селян, міщан, шляхти.

27.

Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися
промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від
турецько-татарської агресії козаки об'єднувалися у військові
загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам:
спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах – "чайках", вони
нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.

28. Соціально-економічне життя

За своею суттю тогочасне суспільство було феодальним. Для нього
харак терним був поділ на стани.
Для станової організації суспільства, що зазвичай містить декілька
станів, є характерною ієрархічна будова (підпорядкованості одних
станів іншим), виражена в нерівності становища (правах та
обов’язках) і привілеях.

29. Основними станами були:

шляхта (князі, пани, зем’явп, бояри);
духовенство («церковні люди»);
міщани (патриціат, бюргерство, плебс);
селянство (слуги, данники, тяглові).
Стани – великі соціально-правові груши людей, що різнилися між со
бою спадковим, закріпленим у' законах становищем у суспільстві,
певни ми правами, привілеями та обов’язками.
Шляхта – привілейований панівний стан уг Польщі, Угорщині, Лит
ві, на українських та білоруських землях, що в XIV-XVIII ст. входили
до
складу
Польського
королівства,
Великого
князівства
Литовського, а з 1569 р. – до Речі Посполитої.

30.

Бояри були дрібними тляхтичамн-службовцями, що виконували
різнома нітні доручення, та «панцирними слугами», які особисто
відбували військову службу. Бояри походили від селян-слуг, володіли
удільними землями, користую чись ними за умови виконання свой
служби.
Другий стан суспільства – духовенство складали «церковні люди» –
окре мий привілейований стан українського суспільства. Вони не
підлягали світсько му суду, а в ралі потреби потрапляли під суд
єпископів. Духовенство поділялося на верхівку (митрополит,
єпископи, архієпископи таін.) і рядових священнослу жителів.
Найбільшу частину складали парафіяльно священики.
До міщан входили патриціат – найзаможніта частіша міщанства, що
складалася з найбагатшпх і найвплпвовіших купців, ремісннківмайстрів, бюр герство – середня частина міщанства, яку складали
цехові майстри і торговці середнього достатку, і плебс – дрібні
ремісники, торговці та інші жителі міст.

31.

До найбезправнішого стану суспільства – селян належали слуги –
особисто вільні селяни, які перебували на службах, отримуючи за
це земельні наділи та звільнення від повинностей, данники –
особисто вільні та економічно незалежні селянп-обпцшниїлі, які
сплачували державі данину натурою або грішми, і тяглові – селяни,
які не мали власної землі та вели господарство на земель них
ділянках,
що
належали
державі
або
землевласникам.
За
користування зем лею вони відпрацьовували трудову повинність зі
своїм тяглом (робочою худобою). Були як особисто вільні, так і
закріплені до своїх наділів тяглові селяни.

32. Господарство

У
XIV
ст. Литовсько-Руське
Князівство жило
переважно
Князівство
економічною
спадщиною
попередніх
часів,
коли
панувало натуральне господарство і широко використовувалося
великі природні багатства України.
Як і в попередню добу, значне місце належало соляному
промислові. Галичина мала славетні соляні родовища на
Підкарпатті: ні Перемищині (м. Соли), коло Дрогобича, в Коломиї,
коло Косова. Німецькі колоністи запровадили досконаліше
знаряддя для видобування соли, її виварювання та очищування.
З XVI ст. в панських маєтках починають будувати водяні млини які
стали прерогативою шляхти.

33.

Зростає скотарство, особливо там, де не було лісів, на Поділлі.
Годованих волів висилали тисячами на ярмарки Львова, Луцька,
Ярослава, а звідти великими гуртами на Шльонськ.
З XV ст. головним портом для вивозу збіжжя став Ґданськ на
Балтицькому морі. До того часу головним експортером збіжжя була
Візантія; яка постачала його Італії, Франції, Фляндрії.
Головними продуцентами збіжжя були мориски, яких вигнано з
Еспанії в 1571 році. В той же час зростало виноробство, яке
відтягало робітні руки від ріллі.
Прямим наслідком вивозу збіжжя було розширення панських
фільварків, за рахунок селянської землі, та зростання панщини.

34.

Магдебуи рзьке
праи во (також німеи цьке або тевтонське
міськеи
праи во; лат. theuthunico iure, id est iure magdeburgensi[1]) — одна з
найпоширеніших
правових
систем
міського самоврядування у
Центральній Європі у середні віки.
 З переходом Галичини під владу польських королів першими
магдебурзьке право у повній мірі отримали найбільше тогочасне місто на
українських землях — Львів у 1356 році, а також старі князівські
столиці: Галич (1367), Белз (1377), Холм (1382), Перемишль (1389), Теребо
вля (1389). Урбанізація Галичини зростала
швидкими
темпами,
що
супроводжувалося
стрімким
поширенням
магдебурзького
права. 
З початку XV ст. магдебурзьке право поширилося на решті українських
земель. Спочатку в містах, що були центрами воєводств, комітатів (у
складі
Угорського
королівства) — Кам'янецьПодільський (1432), Луцьк (1432, Мукачево (1445), Київ (1494;
існують
здогади про застосування в Києві магдебурзького права за Вітовта, тобто
до 1430 року), Брацлав (1497). 
Цехии  (нім. Zunft, також нім. Zech) — закриті корпоративні спілки, що
складалися з членів, приналежних до одного або кількох зближених
ремісничих фахів, поширені в містах Західної Європи починаючи з XI—XII
століття. 
English     Русский Rules