Україна на початку ХХ століття

1.

2.

Західноукраїнськими землями у 20-30-х роках володіли інші держави.
Під польською окупацією впродовж 1919-1921 рр. опинилися Східна
Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, що
становило третину усієї території тодішньої Польської держави. На цій
території проживало 8,9 млн. чол., у тому числі 5,6 млн. українців. З
1919 по 1928 рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р.
заборонено вживання української мови. Українців не визнавали
окремою нацією, називаючи їх “громадянами румунського походження,
які забули рідну мову”. Була заборонена українська преса,
здійснювалася румунізації православної церкви. Буковина була
відсталою окраїною Румунії. Буковинська економіка залишалась
напівкустарною, найбільшу питому вагу в економіці складала харчова
промисловість. Уряд Чехословаччини здійснював більш помірковану
політику щодо Закарпаття.

3.

Але і ця політика була спрямована на те, щоб утримати українські землі
під владою Чехословаччини. Власті намагалися переконати українське
населення, що в нього немає батьківщини, що українська мова є для
нього “чужою”.
В Буковині до 1927 р. української школи не було жодної, діяла норма
прийому до вузів української молоді (у Львівському університеті вона
складала 5%, причому студентами могли бути лише ті, хто присягнув
на вірність Польщі). Освіту мали лише 40% дорослих громадян
Закарпаття, 30% - Галичини і Волині, 20% - Буковини.
Щоб забезпечити доступ української молоді до вищої освіти, вчені
Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка та Ставропігійське братство
заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925 рр.),
діяльність якого став проявом високого рівня національної свідомості
західноукраїнського населення, його прагнення відстояти національну
гідність українців. В Закарпатті у 1926 нараховувалося лише 92
підприємств і 6,7 тис. робітників. За 20 років тут не було збудовано
жодного значного підприємства. Визначну роль в економіці
західноукраїнських земель відігравав аграрний сектор.

4.

Проте розвиток с/г гальмувався колонізаторською
політикою іноземних урядів. Аграрні реформи, які були
проведені в 1919 р. Польщею, Чехословаччиною та
Румунією, не ліквідовувалося малоземелля українського
селянства. Головною метою реформ була передача землі не
корінному населенню, а польським, румунським і чеським
полоністам (в колонізаційний фонд у Східній Галичині,
Волині, Поліссі було виділено 445 тис. га землі, в Закарпатті
- 19 тис. га, в Буковині - 5 тис. га).
Отже, внаслідок колонізаторської політики, економіка
Західної України перебувала в застої.

5. Соціальне становище населення

Складне соціально-економічне становище обумовило
еміграцію із західноукраїнських земель (переважно із
Галичини). За 1919-1939 рр. емігрувало 190 тис. чол.
Захищаючи себе від соціально-економічного гноблення
місцеве населення, долаючи великі труднощі, створювало
десятки кооперативних підприємств: споживчозакупівельних, торгових, фінансово-кредитних та ін.
Кооперація організувала основні ділянки економічного
життя і стала важливим його чинником.
Однак, на відміну від українців в СРСР, західні українці не
зазнавали таких драматичних соціально-економічних змін.

6. Політичне життя.Національно-визвольний рух

У центрі політичного життя західноукраїнських земель стояли такі
головні питання:
- визначення шляхів національного визволення;
- побудова суверенної української держави;
- утвердження в ній справедливого соціально-економічного ладу.
Національно-визвольний рух в Галичині і на Волині очолювали різні
політичні сили, погляди яких на майбутнє не співпадали, а іноді були
протилежними.

7. Українське національно-демократичне об'єднання

Наймасовішою партією було Українське національно-демократичне
об'єднання (УНДО - 1925 р.) - партія центристської спрямованості,
яка орієнтувалася на здобуття Україною незалежності та її
демократичний розвиток. Партія об'єднувала інтелектуальну еліту
краю, використовували легальні методи боротьби, вела
погоджувальну політику стосовно польської влади. українські землі
польща румунія.
Лідери: Д.Левицький, В.Мудрий, С.Барот, О.Луцький.

8. Левицький Дмитро Павлович

Громадсько-політичний діяч, правник, адвокат.
Доктор права.
1921–1922 очолював патріотичну організацію
«Молода Галичина» у Відні, до складу якої
входили Євген Коновалець, Андрій Мельник,
Іван Чмола, Іван Кедрин ін.
1923–1925 редактор газети «Діло».
1925–1935 голова УНДО.
1935–1939 заступник голови УНДО.
1928—1935 посол до польського сейму, голова
Української парламентської репрезентації.
1936–1939 голова Українського координаційного
комітету у Львові.

9. Мудрий Василь

Український громадський і політичний діяч,журналіст.
У період 1921–1931 років — член Головної
Управи товариств «Просвіта», з 1932 р. — заступник
його голови. З 1923 р. — співробітник у газеті
«Діло»; з 1927 р. — її головний редактор.
1923 р. — один із засновників Українського
національно-демократичного об'єднання (УНДО),
з 1926 р. — перший заступник його голови,
з1935 р. — голова. У 1930-х рр. проводив
політику т. зв. «нормалізації» українсько-польських
відносин; у 1935 р. обраний депутатом польського
сейму і головою Української парламентської репрезентації.

10. Луцький Остап Михайлович

Український військовий, політичний і громадський
діяч, кооператор, публіцист і поет. Виступав 1938
року в сеймі проти укладення додаткової угоди
20 червня 1938 року до Конкордату 1925 між урядом
Республіки Прльща та Ватиканом, внаслідок чого
було знищено понад 100 православних церков
Підляшшя та Холмщини, ревіндиковано близько
2800 га землі, що належала церкві.З 1928 р. один
з провідних діячів української кооперації в Галичині.
В 1929-1939 р. голова дирекції РСУК. Очолював наглядову
раду Центросоюзу (1928—1939). Під час наради
у Центросоюзі після пацифікації сказав: Ми не каліки, щоб світові
наставляти наші рани і просити милостині… вертайтесь,
продовжуйте працю…

11. Радикальна партія

Другою за впливом була Радикальна партія
(1926 р.), яка прагнула поєднати принципи
демократичного соціалізму з національним
відродженням України і Її незалежним
існуванням. Відображала інтереси селян,
сільської інтелігенції та с/г робітників.
Лідери: Л.Бачинський, І.Макух.

12. Бачинський Лев Васильович

Український галицький адвокат, громадсько-політичний
діяч. 3 січня 1919 р. на першій сесії УНРади
Л.Бачинський був обраний заступником президента
Ради Євгена Петрушевича і членом правління.
3-го січня 1919 року сесія ЗУНР ухвалила Закон
про Злуку двох частин України в єдину державу,
при збереженні автономії ЗУНР. Всі ці заходи
теоретично і практично розроблялися при
найактивнішій участі Лева Бачинського.На 22 січня в
складі 65 чоловік до Києва приїхала делегація
ЗУНР на чолі з Левом Бачинським. На цей день
призначено урочисту подію — Злуку двох частин
Українив одну соборну державу.

13.

На площу біля Софії прийшли члени Директорії
на чолі з її головою В.Винниченком і делегація
від ЗУНР з віце-президентом західних областей
Л.Бачинським. Сповнивши свою місію,
Бачинський разом з делегацією повернувся до
Станіславова. Його проект земельної реформи ліг
в основу закону уряду УНР, прийнятого 1919 р.
До останніх своїх днів Л.Бачинський стояв на
чолі Української соціалістичної радикальної
партії.Після окупації Галичини Польщею займався
правничою діяльністю в Станіславові. Був пов'язаний з рухом
українських лівих: 1 лютого 1925 р. в Станіславові
відбувся з'їзд Української республіканської партії (УРП), головою партії
обрано Л.Бачинського.

14. Макух Іван

Український галицький державний,
громадсько-політичний діяч. Представник
Української радикальної партії, її голова в
1930–1939 роках, посол до Галицького сейму
(у 1908–1918 роках), делегат Української Національної
Ради ЗУНР, потім державний секретар праці
й відбудови, з січня 1919 року — державний секретар
внутрішніх справ. 1923 року переобраний головою
УРП, першим заступником — Лева Бачинського.
1920-х проводить протестаційні віча в Станіславові,
Самборі, Тернополі, Бережанах, Косові, Коломиї, Стрию, Дрогобичі.
1926 року відбувся об"єднавчий з"їзд УРП та волинської
організації УПСР, утворена УСРП (Українська соціалістично-радикальна
партія), очолив Л. Бачинський, заступники — Макух та Семен Жук. Разом з
тим у Тлумачі був правником «Селянської каси».

15.

На виборах 1928 УПСР провела своїх
представників до сейму та сенату, один
з послів до парламенту — Макух. До його
компетенції належали питання правового
захисту українського населення від свавілля
польських чиновників та місцевих владних
органів. Після смерті Л. Бачинського
у 1930-х роках очолював управу УСРП.
В 30-х роках пройшов до польського парламенту
по об'єднаних списках УНДП і УСРП.

16.

Боротьбу за соціальне і національне визволення українського народу
вела також Компартія Західної України (КПЗУ). Вона відображала
інтереси тієї частини населення, яке схилялося за возз'єднання з
Радянською Україною в межах СРСР. КПЗУ виступала проти
антиукраїнських акцій сталінського керівництва. За вказівкою ВКП (б)
Комінтерн прийняв рішення про розпуск КПЗУ.
- Найбільш активною була діяльність Організації українських
націоналістів (ОУН). Вона утворилася у 1929 році на базі Української
військової організації (УВО). Організатором і керівником ОУН протягом
1929-1938 рр - був Євген Коновалець. Ідеологією ОУН став
“інтегральний націоналізм” (крайня форма націоналізму), розроблений
Д.Донцовим. Проголошувалася перевага національних інтересів над
індивідуальними, стверджувалося, що вищою метою боротьби є
досягнення державою незалежності будь-яким способом.

17. Донцов Дмитро Іванович

Політичний діяч, головний ідеолог українського
інтегрального націоналізму. 1926 написав свою
провідну роботу «Націоналізм».Займався публічною
діяльністю, виступаючи заочним опонентом
апологетів ідеї комунізму, роблячи розляглі доклади
перед громадою. Жовтнем 1929 у Львові виступив
з критичною доповіддю про сутність здійснюваної
в УРСР політики українізації; промова теоретика
українського націоналізму стала відвертою
альтернативою промові Скрипника, виголошеній
у Львові вереснем 1929.

18.

Значний вплив на активність українського населення мала грекокатолицька церква. Її глава, митрополит А.Шептицький виступив проти
приєднання українських земель до Польщі, всіляко сприяв процесам
національного відродження. У 1923 році А.Шептицького було
заарештовано. На Буковині склалися менш сприятливі умови для
діяльності українських політичних партій і громадських об'єднань.
Вони діяли підпільно і напівпідпільно. Коли у 1938 році до влади в
Румунії прийшли військові, а діяльність політичних партій була
повністю заборонена, свої організації зберегли лише добре
законспіровані радикальні націоналістичні групи.
Політичне життя в Закарпатті мало свої особливості. Суто українських
партій, які б діяли самостійно, тут не було. Політичні групи Закарпаття
існували під “дахом” близьких їм політичних партій Чехословаччини.

19.

В діяльності українських політичних груп існувало три основні течії:
москвофільство (вважали що Карпатоукраїнці - це частина
російського населення денаціоналізованого під впливом певних
історичних умов);
русинство (вважали жителів краю окремим слов'янським народом);
українофільство (було найбільш впливовим, оскільки відображало
настрої і традиції більшості українців Закарпаття).
У 1938 р. в результаті Мюнхенського зговору західних держав з
Гітлером до Німеччини відійшла заселена німцями частина
Чехословаччини, почалося розчленування держави. В цих умовах
чеський уряд 11 жовтня 1938 р. дав згоду на утворення карпатоукраїнської автономії. Уряд автономії очолив лідер українофілів
А.Волошин. У лютому 1939 р. було обрано Сейм Карпатської України і
сформовано Карпатську Січ - військову організацію, що налічувала 5
тис. бійців.
Але 14 березня 1939 р. при підтримці Німеччини почалася окупація
Закарпаття Угорщиною. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив
незалежність Карпатської України.

20.

Однак Карпатська Україна опинилася в міжнародній
ізоляції, а Карпатська Січ не змогла зупинити окупантів. І
вже через декілька годин після проголошення незалежності
Закарпаття було повністю окуповане угорськими військами,
уряд А.Волошина змушений був емігрувати.
Проголошення незалежної Карпатської України мало велике
історичне значення: воно сприяло перетворенню населення
краю в національно свідомих українців, продемонструвало
прагнення українського народу до утворення власної
держави.

21.

Дякую за увагу !