«Сава Чалий»
Займатися драматургією М. Костомаров почав одночасно з віршуванням – взимку 1837 – 1838 pp., коли писав драму, «которой сюжет
 У цій пісні народ звинуватив Саву Чалого в тому, що: Ой не схотів да пан Сава козакам служити: Він пішов же до ляшеньків слави
Такі два «обвинувачення» – зраду батьківщини й віри – висунув народ Саві, причому друге увиразнює і підтверджує загальне перше:
Сучасному читачеві незрозуміло: як може Сава Чалий погодитися на це, не тільки не відчуваючи себе зрадником «своїх», а й
Надії Сави Чалого встановити братерські взаємини між народами або хоча б домогтися від Конецпольського елементарної
775.22K
Category: literatureliterature

«Сава Чалий» М. Костомаров

1. «Сава Чалий»

М. Костомаров

2. Займатися драматургією М. Костомаров почав одночасно з віршуванням – взимку 1837 – 1838 pp., коли писав драму, «которой сюжет

составляла известная история Матрены
Кочубей. Українська література ще не мала ані жанру історичної
поеми, ані історичного роману й повісті, ані історичної драми, –
саме жанр історичної драми й намагався започаткувати
М.Костомаров

3.

• Дію в драмі віднесено до першої половини XVII ст.; пізніше М.
Костомаров потерпатиме за свою хронологічну помилку:
насправді ці події відбулися на сто років пізніше. Але провина
письменника полягала лише в тому, що він повірив примітці до
історичної пісні про С. Чалого: «Ой був в Січі старий козак
прозванієм Чалий» ,яку композитор М. Лисенко записав на
Полтавщині.

4.  У цій пісні народ звинуватив Саву Чалого в тому, що: Ой не схотів да пан Сава козакам служити: Він пішов же до ляшеньків слави

У цій пісні народ звинуватив Саву Чалого в тому,
що:
Ой не схотів да пан Сава козакам служити:
Він пішов же до ляшеньків слави залучити.
Що не тільки да пан Сава церков да руйнує:
Із бісами став’ за право й бардзо знахарює.

5. Такі два «обвинувачення» – зраду батьківщини й віри – висунув народ Саві, причому друге увиразнює і підтверджує загальне перше:

зрада своєї віри була тяжким злочином.
Цей сюжет 1838 р. використав Микола Костомаров, написавши
романтичну п’єсу «Сава Чалий».
Але M. Костомаров інтерпретує вчинок Сави дещо інакше:
відчуваючи велику образу й приниження через невдячність козаків,
яких той переможно водив на ляхів, підкошений підступництвом
рідного батька, що спершу обіцяв синові допомогу в обранні
гетьманом, а, зібравши раду, двічі заперечив проти цього, – Сава
пристає на пропозицію коронного гетьмана С. Конецпольського,
зроблену від імені польського короля, – прийняти гетьманство над
українськими козаками.

6. Сучасному читачеві незрозуміло: як може Сава Чалий погодитися на це, не тільки не відчуваючи себе зрадником «своїх», а й

тішачись, що «хоч і поляки нарікуть (гетьманом.
– В. С), та зрадником не буду, уп’ять достанеться послужити
рідній Україні»? А річ у тім, що після Люблінської унії 1569
р. майже вся Правобережна Україна відійшла до
новоутвореної Речі Посполитої під владу польського
короля, котрий затверджував при владі обраного козаками
гетьмана; і козацькі гетьмани, визнаючи цю владу, не раз
брали участь у спільних походах, про що справедливо й
сміливо нагадує обурений Сава знахабнілому
Конецпольському на початку четвертої дії.

7. Надії Сави Чалого встановити братерські взаємини між народами або хоча б домогтися від Конецпольського елементарної

толерантності
щодо громадянських прав українського народу, захистити його від
наступу католицтва – церковної унії, дуже швидко зазнали краху;
Конецпольський, побачивши незламність Сави, його готовність будьякою ціною відстоювати правду, відбирає королівський привілей і свої
подарунки, але все ж пропонує Саві захист від козаків, які повинні
скарати його.
«Се я знаю, – відповідає герой драми. – Та що ж тут? Крий Боже, я не
боюсь смерті! Візьмете мене ви, мені те легко буде на душі, що за віру
свою доведеться вмерти; уб’ють мене козаки, я весело мушу умирати:
знатиму, що за короля свого предаю душу!»

8.

Феномен Сави Чалого полягає в протистоянні його характеру батьковій натурі, у зіткненні цього незалежного
індивідуального характеру нівеляційною козацькою масою. Як у античній драмі, так і в «Саві Чалому», право
особистості на свою людську гідність, на вибір власної життєвої позиції у войовничо поляризованому світі прирікає
героя на динамічне існування між «своїми» й «чужими». Його свобода волі може реалізуватися через неминучий
конфлікт або зі «своїми», або з «чужими». Будучи не прийнятий і в чужому світі герой опиняється сам на сам із своїми
нерозв'язаними проблемами. В порівнянні з конфліктною ситуацією свого батька конфліктний простір сина набагато
ширший: конфлікт із козаками, які його не оцінили, внутрішня опозиція до батька, який незаслужено зайняв його
місце гетьмана, конфлікт з Конецьпольським на ґрунті православної віри, із Гнатом Голим на ґрунті любовного почуття
до Катерини. Однак головний — це внутрішній конфлікт Сави, який стає причиною всіх інших конфліктів і переростає в
глибоку душевну драму.
Хоч ні протагоніст, ні будь-хто з персонажів трагедії і не виступають як романтичні рупори ідей автора, ідеологічна
заданість твору безсумнівна. Адже й думку про необхідність примирення українців і поляків як рівних з рівними
Костомаров висловлював не один раз. І саме ця ідея покладена ним в основу п'єси «Переяславська ніч». На
перешкоді розв'язання конфлікту стає питання про зречення Савою православної віри, через що він переступити не
може. І в цьому знову видно своєрідну проекцію історіософської концепції автора твору.

9.

У «Саві Чалому» позначилися суттєві риси античної трагедії. До них належать єдність і закінченість дії,
взаємозумовленість її елементів, визначеність часу дії внутрішньою логікою зображуваних подій, коли
відбувається перехід від «щастя до нещастя», умовність відтворюваної події (говориться не про те, що
було, а про те, що може статися в силу ймовірності чи необхідності), деформація зображуваного об'єкта в
порівнянні з реальним прототипом; герой трагедії не може бути цілковито ні доброчинним, ні злочинцем.
У своїх монологах Сава не постає однозначно як позитивний герой або злочинець; він хоче реалізуватися
як особистість, що в принципі відповідає характерові шекспірівського монологу, який є завжди
безпосередньо драматичною дією, епізодом внутрішньої драма^ ччної боротьби, в якій здійснюється
самоусвідомлення героя, осмислення його вчинку як вибору. Саме в цьому полягає принципове
новаторське значення п'єси «Сава Чалий» для української драматургії.

10.

У «Саві Чалому» позначилися суттєві риси античної трагедії. До них належать єдність і
закінченість дії, взаємозумовленість її елементів, визначеність часу дії внутрішньою
логікою зображуваних подій, коли відбувається перехід від «щастя до нещастя»,
умовність відтворюваної події (говориться не про те, що було, а про те, що може статися
в силу ймовірності чи необхідності), деформація зображуваного об'єкта в порівнянні з
реальним прототипом; герой трагедії не може бути цілковито ні доброчинним, ні
злочинцем.
У своїх монологах Сава не постає однозначно як позитивний герой або злочинець; він
хоче реалізуватися як особистість, що в принципі відповідає характерові
шекспірівського монологу, який є завжди безпосередньо драматичною дією, епізодом
внутрішньої драма^ ччної боротьби, в якій здійснюється самоусвідомлення героя,
осмислення його вчинку як вибору. Саме в цьому полягає принципове новаторське
значення п'єси «Сава Чалий» для української драматургії.
English     Русский Rules