Лекція 8 Правові та не правові способи розв’язання конфліктів
1. Основні способи розв’язання конфліктів
2. Міжнародно-правові процедури розв’язання та запобігання юридичним конфліктам
3. Несудове вирішення міжнародних спорів
5. Участь міжнародних організацій
6. Переговори при захопленні заручників
91.50K
Category: lawlaw

Правові та не правові способи розв’язання конфліктів

1. Лекція 8 Правові та не правові способи розв’язання конфліктів

План
1. Основні способи розв’язання конфліктів.
2. Міжнародно-правові процедури розв’язання та запобігання
юридичним конфліктам.
3. Несудове вирішення міжнародних спорів.
4. Розгляд і вирішення міжнародних конфліктів у судовому порядку.
5. Участь міжнародних організацій.
6. Переговори при захопленні заручників.
Індивідуальні завдання
1. Конституційні процедури та конституційне судочинство при
розв’язанні конфліктів у політико-правовій сфері.
2. Тактика погоджувальних процедур як один із видів вирішення владних
конфліктів.
3. Дипломатія як засіб узгодження конфліктів та налагодження
співробітництва.
4. Попередження конфліктів, зумовлених некомпетентною оцінкою
результатів соціально-економічної діяльності.
5. Державні конфлікти на етапі формування громадянського
суспільства.

2. 1. Основні способи розв’язання конфліктів


1. Основні способи розв’язання конфліктів
Розв'язання конфлікту - це завершальний етап управління конфліктом. Під
розв'язанням слід розуміти лише певну позитивну дію (рішення) самих учасників
конфлікту або третьої сторони, внаслідок якої протиборство завершується
мирними чи силовими засобами.
Основні способи розв’язання конфліктів: силовІ і несилові; неюридичні і
юридичні.
Неюридичними способами розв'язання конфлікту:
1. Переговори – основний спосіб вирішення конфлікту. Дає можливість
сторонам в демократичний спосіб дійти згоди, слухаючи одна одну та
приймаючи спільне рішення.
2. Погоджувальні процедури (примирення) – досягається якесь альтернативне
рішення, яке краще для сторін, ніж скажімо, війна.
3. Посередництво шляхом участі третьої сторони:
а) застосування неофіційного (третейського) суду або арбітражу (спосіб, який не
обмежує юридичні можливості жодної із сторін);
б) за участю посередників – офіційних представників держави і державних
органів (міжнародні організації, як-то ООН, ОБСЄ та ін.; окремі держави;
президент, уряд, суд, прокуратура тощо; парламентські комісії,
громадські організації; професійні конфліктологи, які мають офіційний
статус.

3.


Повноваження третьої сторони:
- вольове припинення конфлікту;
- легітимно-силове розведення конфліктуючих сторін;
- блокування боротьби (фізичними, військово-технічними засобами чи
силою соціального тиску);
- застосування правових санкцій до сторін;
- визначення (за критеріями соціальних норм) винуватої та правої
сторін;
- сприяння нормалізації відносин та організації спілкування;
- контроль за виконанням мирної угоди.
Юридичний спосіб розв'язання конфліктів - вирішення юридичних
спорів шляхом правосуддя, яке здійснюється загальними та
спеціалізованими судами від імені держави.
Переваги правосуддя:
незалежність судів як самостійної гілки влади від законодавчої і
виконавчої влад;
незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;
обов'язковість рішень суду;
забезпечення діяльності суду спеціальними професійними кадрами,

4. 2. Міжнародно-правові процедури розв’язання та запобігання юридичним конфліктам

• Ст. 33 Статуту ООН: «Сторони, які беруть участь у будь-якому
спорі, продовження якого могло б загрожувати міжнародному
миру та безпеці, повинні передусім намагатися вирішити спір
шляхом переговорів, обстеження (слідчими комісіями),
посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду,
звернення до регіональних органів або угод чи іншими мирними
засобами на вибір».
• Найбільш поширене несудове врегулювання. Причини:
• 1) бажанням держав зберегти свій суверенітет.
• 2) держави часто вважають за необхідне і навіть достатнє
створити атмосферу примирення шляхом прийняття рішення
про врегулювання.

5. 3. Несудове вирішення міжнародних спорів

1. Переговори.
За предметом спору: з політичних, економічних, торгівельних, соціальних,
культурних, територіальних, прикордонних проблем, питань узгодженості
дій в тих чи інших конкретних ситуаціях тощо.
За складом учасників переговори можуть бути: дво- та багатосторонніми.
Формою багатосторонніх переговорів є міжурядові конференції.
За рівнем міждержавних переговорів: на найвищому рівні (за участю
глав держав та урядів) або міністрів (закордонних справ та інших); на
дипломатичному рівні (послів та дипломатів); на рівні спеціально
уповноважених службових осіб – «повноважних представників».
2. Добрі послуги - це діяльність третіх держав або міжнародних
організацій, яка здійснюється з їх ініціативи чи на прохання держав, що
перебувають у стані конфлікту, з метою встановлення або поновлення
прямих контактів між сторонами конфлікту та створення реальних умов
для мирного розв'язання спору. Третя держава прямо не бере участі в
переговорах. Її місія завершується, щойно сторони погодяться на зустріч і
розпочнуть переговори. Отже, ДП сприяють створенню відповідних умов
для встановлення прямих контактів між конфліктуючими сторонами.

6.

3. Посередництво полягає у сприянні третіх держав, міжнародних
організацій, окремих осіб (глав держав, лідерів міжнародних організацій,
відомих громадських діячів) мирному розв'язанню спорів.
• Це ведення переговорів зі сторонами міжнародного конфлікту з метою
знаходження компромісу у вирішенні спору на основі пропозицій
посередника.
• Держава-посередник - це активний учасник переговорів.
• Основні повноваження посередника:
- участь у переговорах від початку до кінця (а інколи й ведення цих
переговорів);
- участь в укладанні угоди, договору між сторонами конфлікту;
- внесення самостійних пропозицій щодо примирної процедури або щодо
вирішення конфлікту по суті.
4. Інститут міжнародного розслідування. Стосуються переважно
локальних морських конфліктів.
5. Міжнародна слідча процедура (передбачена ст. 34 Статуту ООН).
Результати її роботи часто незадовільні. Н-д, Ірак.
6. Міжнародна погоджувальна комісія з представників конфліктуючих
сторін та представників третіх держав. Пропонує сторонам можливі
шляхи розв'язання спору. Створюються, коли спори між державами
стають систематичними.

7.

7. Загальний акт мирного врегулювання міжнародних конфліктів.
Передбачає створення погоджувальної комісії з п'яти членів. Кожна із
сторін призначає по одному члену зі своїх громадян, а три інших - за
загальною згодою сторін із громадян третіх держав.
Основне призначення погоджувальної процедури - залучити до участі в
розв'язанні конфлікту компетентну комісію і з її допомогою досягти
примирення сторін.
• 4. Розгляд і вирішення міжнародних конфліктів у судовому
порядку
-
-
Принципові відмінності розв'язання міжнародних спорів:
- сторонами міжнародного судового розгляду є держави і міжнародні
організації;
- міжнародне правосуддя застосовує арбітражну чи судову процедури,
обумовлюється згодою сторін
1. Арбітражний спосіб вирішення міжнародних спорів. Сторони
укладають арбітражну угоду (компроміс), де зазначається предмет спору,
узгоджені й неузгоджені питання, порядок формування арбітражного суду,
прізвища арбітрів, спосіб прийняття рішення, розподіл витрат на процес
тощо.
2. Міжнародний суд ООН. Розглядає справи, передані до суду самими
сторонами. Учасниками Статуту Міжнародного суду є всі держави - члени
ООН.
3. Європейський суд з прав людини (1959 р.). Рішення поширюється 
на  всі  держави-​​члени  Ради Європи. Розглядає переважно скарги
окремих юридичних і фізичних осіб. Це м. б. і самі держави-члени РЄ.
 Предметом  скарги  можуть  бути  тільки  права  і свободи, які
 гарантуються конвенцією  або  її  протоколами. Скарги подають громадяни

8. 5. Участь міжнародних організацій

• Таким міжнародними організаціями є:
• ООН та її органи, які здійснюють примирення: Рада Безпеки,
Генеральна Асамблея, в певних випадках - Генеральний секретар
ООН.
Рада Безпеки розглядає спори з приводу загрози миру й безпеці.
• - Висловлює рекомендації, звернення до сторін із закликом вжити
певних заходів для врегулювання спору. Має право: проводити
спеціальне розслідування, створювати допоміжні органи (з
представників держав, незалежних експертів і суддів), виступати як
посередник або орган примирення, може зобов'язати зацікавлені
сторони застосувати той чи інший спосіб вирішення конфлікту.
Генеральна Асамблея ООН може брати участь у мирному вирішенні
спорів на підставах доведення до її відома будь-яким членом ООН
про будь-який спір або ситуацію, що загрожує міжнародному миру.
Види діяльності ГА ООН: 1) звернення уваги Ради Безпеки на спори й
ситуації, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці;
2) рекомендація сторонам процедури мирного врегулювання.
Створює тиск на конфліктуючу сторону.

9.

• Застосування сили у розв'язанні міжнародних конфліктів:
• Статут ООН передбачає лише два випадки правомірного застосування
сили:
• а) з метою самооборони;
• б) за рішенням Ради Безпеки ООН.
• Види силового втручання:
• - гуманітарні інтервенції - воєнне втручання однієї держави або групи
держав у внутрішні справи іншої держави з метою усунення масових
порушень прав людини в цій країні;
• - гуманітарні силові операції ООН, які здійснюються в межах
резолюції ООН з метою забезпечення дотримання поваги до прав
людини в певній державі;
• - використання збройних сил у країнах, що перебувають у стані
громадянської війни, шляхом роззброєння.

10. 6. Переговори при захопленні заручників


При переговорах повинні бути проаналізовані і ретельно враховані наступні
обставини:
• 1) особливості особистості загарбників;
• 2) мотиви захоплення і цілі злочинців;
• 3) передбачувана поведінка загарбників найближчим і в більш віддалений час;
• 4) вибір особи, ведучого переговори, і психолога-консультанта;
• 5) організація чіткої взаємодії між тими, хто проводить переговори,
керівництвом і групою вторгнення.
• Дії: заспокоїти, вислухати, спробувати змінити правила поведінки.
• Головними завданнями переговорів у зазначеній ситуації є:
• а) захист життя заручників;
• б) затримання загарбників;
• в) повернення або захист майна.
• Предметами переговорів можуть бути:
• умови звільнення заручників;
• продукти харчування для заручників і загарбників;
• умови надання свободи загарбникам;
• питання про викуп.
Во время Гражданской войны в Америке Авраам Линкольн выступил с речью, в
которой сочувственно отозвался о мятежниках-южанах. Пожилая дама, ярая
юнионистка, обвинила его в том, что он с симпатией говорит о врагах вместо
того, чтобы уничтожать их. Его ответ стал классическим: «Отчего же, мадам, отвечал Линкольн, - разве я не уничтожаю врагов, делая их своими
друзьями?»
English     Русский Rules