55. КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

1.

КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
1.Прискорення економічного розвитку країн регіону в
1940-1970-хрр.
2.Кубинська революція 1959 року. Ф. Кастро.
3.Особливості політичного розвитку країн регіону
4.Головні політичні й економічні виклики для країн
Латинської Америки в 1990 – першій чверті XXI ст.
5.Латиноамериканська економічна інтеграція
Д/З:485-496.

2. Регіон Америка: - Північна Америка (2 держави та 3 залежні території), - Центральна Америка (8 держав), - Південна Америка (12

держав
та 3 залежні території) та
Карибський басейн, або Кариби
(13 держав та 13 залежних
території)

3.

4.

Більшість країн ЛА стали незалежними у ХІХ ст.
У ХХ ст. вони – частина західної, європейської за
походженням цивілізації.
Велике поміщицьке землеволодіння (латифундії) у с/г –
основна причина відсталості країн ЛА.
Після ІІ світової – господарське піднесення,
особливістю якого були «імпортозамінна
індустріалізація» та значний державний сектор в
економіці.
Випуск промислової продукції в 1958 р. перевищив
довоєнний рівень майже в 3 рази,
особливо електроенергії та сталі.
«Скотарські» й «бананові» в минулому республіки
перетворювалися в аграрно-промислові країни.

5.

Країни ЛА за ступенем розвитку:
1. Передові країни – з найбільш розвиненою обробною
промисловістю (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі).
2. Середньорозвинені –з розвиненою гірничою
промисловістю (Колумбія, Венесуела, Перу. До них
долучаються Коста-Ріка, Сальвадор, Уругвай).
3. Відсталі – аграрні країни Центральної Америки. Для
них характерні такі ознаки: монокультурність; панування
латифундій; дрібнотоварний устрій.

6.

У 1950-1975рр. ВВП зріс у 4 рази.
Впровадження «імпортозамінної індустріалізації» та
демографічний вибух зумовили масову урбанізацію і
перенесення центру політичного життя із сільської
місцевості до міста. Зберігалися соціальні контрасти
між багатими і бідними, низький рівень життя
більшості населення та низький їхній освітній
рівень.
1980-х рр. – «втрачене десятиліття»: у країнах
Латинської Америки економічна криза.

7.

2 . Кубинська революція 1959 року. Ф. Кастро

8.

На Кубі влада диктаторів, з 1952 р. – полковника Батіста.
Повстанці під керівництвом братів Фіделя та Рауля
Кастро та аргентинського марксиста Ернесто Че
Гевари розгорнули партизанську війну.
У січні 1959 р. повстанці захопили владу. Уряд очолив
Ф. Кастро, який розпочав будувати комунізм за
радянським зразком. Кубу проголосили соціалістичною
державою. СРСР надавав Кубі економічну й військову
допомогу до його розпаду, а також фінансував
диверсійно-повстанську діяльність та участь
кубинських «добровольців» в експорті комунізму до
інших країн.

9.

Куба з комуністичним диктатором Ф. Кастро стала одним
із вогнищ конфронтації між Сходом і Заходом періоду
«холодної війни». (Карибська криза, 1962 р.)
На Кубі після розпаду СРСР поглиблюється криза,
проте режим Ф. Кастро врятувало співробітництво з
наркомафією та режимом Уго Чавеса у Венесуелі.
У 2006 р. Ф. Кастро через хворобу передав керування
країною своєму братові Раулю; на Кубі розпочалися деякі
реформи, було послаблено режим.
У 2018 р. Кубу очолив Мігель Діас-Канель, конституція
зберегла диктатуру комуністичної партії, але визнала
приватну власність.
Куба досі залишається бідною, однією з комуністичних
держав на планеті (+КНР, Північна Корея, В’єтнам).

10.

3. Особливості політичного розвитку країн регіону.

11.

Для політичного життя ЛА повоєнного періоду
характерно: нестабільність (військові перевороти,
партизанський рух) слабкість реформізму і лібералізму.
У всіх країнах, крім Мексики, військові перевороти.
За 25 повоєнних років у регіоні їх відбулося понад 70.
Уряди, створені військовими, називають хунтами, вони
надавали притулки для багатьох нацистських злочинців.
Як правило, військові виражали інтереси окремих груп
пануючих верств суспільства.
Партизанський рух мав різний характер: проти
військових диктатур, проти США, за соціальні реформи,
прокомуністичний, антикомуністичний, національновизвольний, екстремістський тощо.

12.

США, для протидії проникненню СРСР у ЛА,
посилюють військово-політичне співробітництво з
країнами регіону:
угода про колективну безпеку (1948 р.),
Організація Американських держав (ОАД, 1948 р.)
У 1952-1955 рр. США підписали з 13 країнами ЛА
двосторонні військові договори. США прийняли програму
«Союз заради прогресу»: проведення реформ, прискорення
розвитку ЛА, допомога США на суму 20 млрд. дол.
Частина держав (Аргентина, Перу, Панама) – учасники
Руху неприєднання – неприєднання до військових блоків
великих держав та миролюбна зовнішня політика,
спрямована на мирне співіснування всіх народів. Ще 7
держав ЛА взяти участь у роботі Руху як спостерігачі.
Джерелом нестабільності у 1960–70-ті рр. стала Куба.

13.

У Чилі у 1970-1973 рр. уряд президента С.Альєнде
(комуністи і ліві соціалісти) спробував побудувати
соціалізм. Радикальні перетворення викликали масове
невдоволення. Генерал А.Піночет встановив
диктаторський режим. Режим Піночета, незважаючи на
репресивний характер, сприяв розвитку економіки.
Більшість країн регіону на середину 70-х рр.
перебувала під владою військових диктатур.
Конституційна влада збереглася лише у Мексиці,
Венесуелі, Колумбії, Домініканській Республіці та КостаРиці.
В окремих країнах регіону (Нікарагуа, Гватемалі,
Колумбії, Сальвадорі) розпочалася партизанська війна.

14.

У 1980–90-ті рр. військові диктатури поступилися
демократично обраним урядам у 13 країнах регіону:
Болівія (1982), Аргентина (1983), Уругвай (1984),
Бразилія й Гватемала (1985), Сурінам (1985-1987), Чилі
та Парагвай (1989), Гаїті (1994). У більшості випадків
перехід від диктатури до демократії відбувався
мирним, безкровним шляхом. На Гренаді (1983) і в
Панамі (1989) диктаторські режими були повалені в
ході заворушень за сприяння військових сил США. У
Нікарагуа і Сальвадорі перехід до конституційного ладу
відбувся в результаті переговорів і компромісу між
правими і лівими силами, які тривалий час вели між
собою запеклу збройну боротьбу.

15.

4. Головні політичні й економічні виклики для
країн Латинської Америки в 1990 – першій
чверті XXI ст.

16.

Економічна криза 1980-х рр. спонукала до проведення
реформ – поворот до роздержавлення і приватизації,
відкритості економіки, демократії та ринку.
У 1990-х рр. темпи економічного зростання
прискорилися: у 1991-1999 pp. ВВП збільшувався в
середньому на 4 %/ рік.
Повсюдно відбувся відхід від державного регулювання і
протекціонізму, залучаються іноземні інвестиції країни
ЛА включаються в світове господарство. Створено
сприятливі умови для, розпочався масовий приплив
іноземних інвестицій.

17.

Виклики перед країнами ЛА:
Політичні:
• Викорінення економічної та політичної корупції.
• Скорочення міграції населення до заможніших країн.
• Зниження злочинності, боротьба з наркоторгівлею.
• Сепаратизм; авторитарні тенденції.
Економічні:
• Обмеженість фінансових ресурсів для інвестицій у ЛА.
• Приборкання інфляції.
• Необхідність підвищення конкурентоспроможності.
• Подолання залежності від економік США і КНР.
• Потреба в тіснішій регіональній інтеграції.

18.

Звичайним є корупція, наркобізнес.
Гострою залишається проблеми зовнішнього боргу,
безробіття, зайнятості та низького рівня життя
населення.
Найперспективнішими країнами щодо розвитку нині
вважають Мексику, Чилі, Аргентину та Бразилію, які по
багатьох показниках наблизилися до групи
високорозвинених країн. Бразилія, Мексика й
Аргентина є членами найпрестижнішого світового
клубу G20 («Група двадцяти»).
У ЛА є група держав, що проводить відкриту
політику проти США: Куба, Венесуела, Нікарагуа,
Болівія. Ці країни активно співпрацюють із Росією.

19. З поч. XXI ст. КНР замість США найбільший торговельний партнер ЛА; КНР – своєрідний «пилосос» латиноамериканського експорту.

З поч. XXI ст. КНР замість США найбільший
торговельний партнер ЛА; КНР – своєрідний «пилосос»
латиноамериканського експорту.

20.

5. Латиноамериканська економічна інтеграція.

21.

Спільне історичне минуле, схожість економічних
процесів, мовна й культурна близькість стали підґрунтям,
на якому після ІІ світової війни активно розгорталися
інтеграційні процеси в ЛА, які розвиваються на
регіональному й субрегіональному рівнях.
1948 р. – Організація американських держав (ОАД)
(включає майже всі держави Америки).
1960 р. – Латиноамериканська асоціація вільної
торгівлі, реорганізовану в 1980 р. в
Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ). (11
найбільш економічно розвинутих держав регіону).
1975 р. – Латиноамериканська економічна система
(ЛАЕС).

22.

23.

Діють також субрегіональні об’єднання:
Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР),
Карибська асоціація вільної торгівлі (КАВТ), Андська
група, Контадорська група, Амазонський пакт.
1991 р. створено Спільний ринок країн півдня
Америки (МЕРКОСУР) (Аргентина, Бразилія, Уругвай і
Парагвай).
США, Канада і Мексика утворили
Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA),
реорганізовану у 2018 р. в USMCA.
Незважаючи на таку кількість організацій, реальна
інтеграція країн ЛА залишалася дуже далекою від
рівня інтеграції в ЄС.