Утворення незалежних держав у Латинській Америці

1.

Утворення незалежних держав у
Латинській Америці

2.

Латинська Америка наприкінці XVIII - на початку XIX ст.
Назву «Латинська Америка»
вживають щодо країн Південної та
Центральної Америки та островів
Карибського моря
Європейські колонізатори, що
панували тут упродовж трьох
століть, спричинили поширення
в цій місцевості іспанської,
португальської та французької
мов

3.

Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки
належала Іспанії. Її колоніальні володіння були об’єднані в
чотири віце-королівства:
Перу
Ла-Плата
(Чилі та Перу)
(сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія)
Нова Іспанія
(Мексика й частина Центральної Америки)
Нова Гранада
(Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор)
Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті

4.

Володіння Іспанії у 19 ст.
Іспанські території
Утворення незалежних держав

5.

Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини
всієї території Південної Америки
Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася із французької
(західної) та іспанської (східної) частин, а Гвіана поділялася на
британське, нідерландське й французьке колоніальні володіння

6.

Населення Латинської Америки становили індіанці (корінні
жителі регіону), європейські переселенці, вихідці з Африки й
ті, хто народився від мішаних шлюбів

7.

У складі 16-мільйонного населення іспанських колоній близько
7,5 млн осіб складали індіанці, 5,3 млн осіб - метиси
(народжені від білих та індіанців)

8.

9.

мулати (народжені від білих і чорношкірих)

10.

11.

самбо (нащадки чорношкірих й індіанців)

12.

13.

креоли (білі, які народилися в колоніях)

14.

Вирішальне значення для становища людини в Латинській
Америці мали її походження та колір шкіри
білі
креоли
метиси
мулати
самбо
індіанці
Нижчими за всіх вважали чорношкірих, що походили від
негрів-рабів, завезених з Африки

15.

Переважна
більшість
індіанців перебувала у
власності
держави.
Вони
сплачували
подушну
подать,
відробляли обов’язкову
трудову
повинність,
безкоштовно працюючи
в
копальнях,
на
будівництві
тощо.
Змінювати
місце
проживання
без
дозволу колоніальної
адміністрації
їм
заборонялося

16.

Повстання на острові Гаїті
Перший успішний у Латинській Америці антиколоніальний
виступ розпочався в західній французькій частині колонії СанДомінго на острові Гаїті

17.

18.

Тут зосереджувалося близько 500 тис. негрів-рабів і мулатів,
якими володіли 4-5 тис. родин планта-торів. Жахливі умови
праці на цукрових плантаціях часто були причиною
невдоволень

19.

22 серпня 1791 р. на острові спалахнуло повстання, у якому
взяли участь понад 10 тис. рабів. До них приєдналися
«марони» (утеклі чорношкірі раби) і «маленькі білі» (дрібні
фермери, наймані робітники, ремісники)

20.

Лувертюр
Очолив повстанців колишній
раб Франсуа Домінік Туссен,
якого пізніше стали називати
Лувертюром (від франц. —
відкриття) за те, що він відкрив
усім шлях до свободи. Ватажок
повстанців виявив неабиякі
здібності
полководця
та
політика. Шляхом здійснення
блискавичних кампаній йому
вдалося звільнити рабів. Після
того як Національний конвент
оголосив
про
скасування
рабства у французьких колоніях
і визнав владу Ф. Туссена, той
домігся виведення з Гаїті військ
британців та іспанців

21.

У 1801 р. Ф. Туссен оприлюднив Конституцію Гаїті, яка
підтвердила скасування рабства, оголосила рівність усіх
громадян перед законом, недоторканність приватної власності

22.

У 1804 р. тут було проголошено створення першої в Латинській
Америці незалежної держави — Гаїтянської республіки

23.

Війна за незалежність іспанських колоній у Латинській
Америці (1810-1826 рр.)
Важливу роль у поширенні в
Латинській Америці уявлень про
необхідність боротьби проти
колоніальної
експлуатації
відіграв
масонський
рух,
започаткований венесуельцем
Франціско де Мірандою
Франціско де Мірандо
Таємні організації масонів (ложі)
діяли на всьому континенті.
Вони нелегально видавали й
поширювали документи Великої
французької революції кінця
XVIII ст., пропагували ідеї
здобуття
незалежності
від
метрополії

24.

Спочатку центром боротьби стала Венесуела, де національновизвольний рух очолювало створене креолами «Патріотичне
товариство»

25.

Воно вимагало рішучих дій
від креольської Хунти, до якої
перейшла влада в Каракасі
після
повалення
влади
іспанців. Одним із лідерів
молодих
венесуельських
патріотів став Симон Болівар
5 липня 1811 р. в Каракасі
Національний
конгрес
проголосив
створення
незалежної
республіки
Венесуела.
Симон Болівар
Її Конституція визначила
основні громадянські права,
скасувала дворянські титули
та феодальні повинності.

26.

У 1816 р. розпочався новий етап війни, що завершився в 1821
р. визволенням Венесуели й Нової Гранади від іспанців. Того ж
року було ухвалено рішення об’єднати звільнені землі у
федеративну республіку Велика Колумбія. Президентом
країни тимчасово обрали С. Болівара. Війна з перемінним
успіхом тривала протягом 1812-1816 рр.

27.

У цей самий час на півдні Латинської Америки відбувалася
визвольна війна. 9 липня 1816 р. тут було проголошено
незалежність Сполучених провінцій Ла-Плати (від 1826 р. Аргентина)

28.

На початку 1817 р. генерал-креол Хосе Франсіско де СанМартін, зібравши сильну армію, здійснив надзвичайно важкий
перехід через гірські пасма Анд до Чилі. Повстанці розгромили
іспанські війська

29.

5 квітня 1818 р. було проголошено незалежність Чилі

30.

У 1820-1821 рр. Х. Сан-Мартін здійснив похід до Перу, де після
перемоги над іспанцями 28 липня 1821 р. урочисто
проголосив незалежність країни

31.

Однак іспанці не склали зброї та продовжували утримувати
високогірні райони Верхнього Перу. Лише через три роки (1924)
завдяки допомозі С. Болівара цю частину країни остаточно
звільнили від іспанців. Утворену тут державу на честь лідера Війни
за незалежність назвали Болівією

32.

Незалежність проголосили також Парагвай (1811 р.)

33.

Уругвай (1825 р.)

34.

У вересні 1810 р. Війна за незалежність охопила Мексику. Вона
поєднувалася з боротьбою негрів-рабів, індіанців-селян і
міської бідноти проти гноблення

35.

Спочатку повстання очолював
сільський священик Мігель
Ідальго, а після його загибелі
— священик Хосе Марія
Морелос. У 1813 р. повстанці
проголосили
незалежність
Мексики, але через два роки
іспанці розгромили їх
і
відновили своє панування
Хосе Марія Морелос
Політична нестабільність у
метрополії та постійні репресії
спонукали місцеву креольську
верхівку
до
поновлення
боротьби. Нове антиіспанське
повстання очолив полковниккреол Агустін де Ітурбіде

36.

У 1821 р. було проголошено незалежність Мексики, яка через
два роки стала республікою. У 1823 р. південні регіони, що
відділилися від неї, утворили окрему незалежну державу —
Сполучені провінції Центральної Америки

37.

7 вересня 1822 р. – незалежність Бразилії

38.

Бразилія
стала
імперією на чолі з
імператором Педру I.
За
формою
державного правління
це була конституційна
монархія. Негри-раби
не встигли підняти
повстання та взяти
участь у боротьбі.
Через це в Бразилії
впродовж наступних
66 років для третини
населення
країни
зберігалося рабство
Педру I