46_«Перебудова»_та_розпад_СРСР_1985_1991_рр_Росія_та_нові_незалежні

1.

Перебудова» та розпад СРСР (1985-1991 рр.)
Росія та нові незалежні держави.
План
1.Початок «перебудови» в СРСР. М. Горбачов.
2. «Нове мислення» у зовнішній політиці.
3. Загострення політичної боротьби в країні.
4. Розпад СРСР.
5. Економічні, соціальні та політичні трансформації у
нових незалежних державах.
6. Зовнішня політика нових незалежних державах та
збройні конфлікти.
Д/з: ст. Ст. 118-125 (11кл., Ладиченко).

2.

1.Початок «перебудови» в СРСР. М. Горбачов.

3. Після похорон Брежнєва (1982), Андропова (1984), Черненка (1985) епоха «геронтоератії» - влада престарілих припинилася – у

березні 1985 р.
керівником КПРС став
«молодий» 54-річний
Михайло Горбачов, який
представляв реформаторські
сили у вищому керівництві
СРСР. Розпочалася
Михайло Горбачов (1931-2022) –
останній лідер КПРС і СРСР у
«перебудова».
1985–1991 рр., перший і останній
президент СРСР (1990– 1991 рр.)

4.

Перебудова – політика керівництва СРСР у 1985–
1991 рр., спрямована на оновлення життя країни.
Передбачала розширення політичних і
громадянських прав і свобод, модернізацію
економіки й завершення «холодної війни» із
Заходом; намагання пристосувати комуністичну
ідеологію до викликів часу. Мова не йшла про зміну
політичного ладу. Необхідно було, як вважали
реформатори, «оновити соціалізм», додати
прискореного розвитку.
Причини перебудови:
• Низькі темпи економічного розвитку.
• Відставання СРСР від провідних держав світу, в
томц числі і в гонці озброєнь.

5.

І період перебудови (квітень 1985 – січ. 1987 рр.) –
прискорення соціально-економічного розвитку країни.
«Прискорення» – підвищення темпів економічного і
соціального розвитку, якісне зростання виробництва на
основі широкого впровадження досягнень науковотехнічного прогресу, оновлення матеріально-технічної
бази радянського суспільства.
Велась боротьба з алкоголізмом і пияцтвом.

6.

II період перебудови (січ. 1987 – літо 1988 рр.) –
перехід від адміністративних методів до
економічних при збереженні централізованого
управління.
Кадрові зміни (нові політики О. Яковлєв,
Е.Шеварнадзе, Б.Єльцин, поширення гласності).
Погіршення економічних показників, зниження
рівня життя населення: невистачає товарів першої
необхідності, вводилася карткова система.

7.

«Гласність» - певна відкритість в діяльності
державних установ, пом’якшення цензури та часткова
свобода слова, розширення доступу до інформації,
відкрите обговорення історичного минулого і
актуальних проблем сучасності у засобах масової
інформації, визнання окремих злочинів і помилок
комуністичного режиму в минулому, відмова (на
словах) від переслідувань за політичні погляди та
переконання, які не узгоджувались з комунізмом.

8.

Значення «гласності» :
• Люди мали доступ до об'єктивної інформації, що
давало їм змогу мати власну думку і самим робити
висновки;
• могли відкрито висловлювати свої думки, реально
оцінювати ситуацію;
• суспільство політизувалося;
• активізувалася діяльність творчої інтелігенції.
Виникла нова морально-політична атмосфера в
суспільстві.

9.

2. «Нове мислення» у зовнішній політиці.

10.

Курс М. Горбачова у зовнішній політиці назвали
«нове мислення» – перехід від конфронтації із Заходом до
співробітництва:
• визнання світу єдиним, взаємозалежним і різноманітним;
• відмова від так званої «класової боротьби» і визнання
пріоритету загальнолюдських цінностей;
• визнання неможливості вирішувати міжнародні
проблеми збройним шляхом;
• визнання того, що ядерна війна не може бути засобом
досягнення будь-якої мети;
• розуміння того, що кожний народ має право вибору свого
власного шляху розвитку.
СРСР вже не мав економічних ресурсів для військового
протистояння із Заходом, тому погодився на взаємне
скорочення військ та озброєнь. У 1991 р. булоукладено
договір про обмеження стратегічних наступальних

11.

3. Загострення політичної боротьби в країні.

12.

III період перебудови (літо 1988 – травень 1989р.) –
зволікання з реформами призвели до поглиблення
економічної і суспільно-політичної кризи. Початок
реформи політичної системи, формування нових
органів державної влади – з'їзду народних депутатів
СРСР, початок багатопартійності.
IV період перебудови (літо 1989 – серпень 1991р.) –
наростання кризи, соціальної напруги,
проголошення суверенітету союзних республік,
розкол КПРС, спроби придушення національновизвольних рухів, розробка нового союзного
договору, ГКЧП (ДКНС), кінець перебудови.

13.

III з’їзд народних депутатів (березень 1990 р.) скасував
панування РКП(б)–ВКП(б)–КПРС у країні, ввів пост
Президента СРСР на який обрав М. Горбачова.
Посилюється протистояння Горбачова і голови Верховної
Ради РРФСР Бориса Єльцина.
У всіх союзних республіках формується
багатопартійність, з 1990 р. розпочався масовий вихід
комуністів з партії.

14.

Криза в СРСР супроводжувалася боротьбою народів
за звільнення з-під імперської влади Росії.
Найактивнішими були країни Балтії. Народні фронти
Естонії, Латвії, литовський «Саюдіс» («Єдність»)
борються за вихід з СРСР. У листопаді 1988 р.
проголосила державний суверенітет Естонія, а в березні
1990 р. – Литва. На початку 1989 р. в Україні утворено
Народний Рух України. Вимогу виходу із СРСР висунув
Народний фронт Молдови. У республіках Закавказзя й
Середньої Азії через невизначеність етнічних кордонів,
складні соціальні, демографічні й екологічні проблеми
відбулися криваві міжнаціональні зіткнення.
У квітні 1989 р. совєтські війська розігнали опозиційний
мітинг у Тбілісі, у січні 1991 р. у Вільнюсі відбулася
кривава сутичка совєтських військових із беззбройними
людьми, які боронили телецентр.

15.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УССР ухвалила
Декларацію про державний суверенітет України.
Подібні декларації проголосили парламенти
Білорусі, Молдови, Грузії, Вірменії, Росії.
Комуністична влада намагалася будь-що зберегти
СССР.

16.

4. Розпад СРСР.

17.

18.

Навесні 1991 р. розпочалися переговори керівників
9 республік (Росії, України, Білорусі, Казахстану,
Узбекистану, Туркменістану, Киргизії, Таджикистану,
Азербайджану) із Президентом СРСР та заплановано
на 20 серпня 1991 р. підписання нового Союзного
договору,
Проте 19 серпня 1991 р. по радіо й телебаченню було
оголошено, що М. Горбачов раптово «захворів», а влада
перейшла до Державного комітету з надзвичайного
стану (ДКНС/ ГКЧП), до якого ввійшли вищі керівники
СРСР. По суті, це був заколот з метою державного
перевороту. Роль М. Горбачова в ньому остаточно не
з’ясована. Б. Єльцин видав указ про невизнання
перевороту й закликав не виконувати накази путчистів.

19.

Тисячі москвичів вийшли на вулиці. 20 серпня в
багатьох містах відбулися мітинги і демонстрації
протесту. Згодом змовників заарештували. Спроба
державного перевороту була відвернена.
Після краху перевороту була припинена діяльність
КПРС, оголошено про початок реформи в системі КДБ,
прийнято рішення про проведення радикальної
військової реформи. У країні утверджуються
демократичні принципи.
24 серпня 1991 р. Позачергова сесія Верховної Ради
України більшістю голосів ухвалила Акт
проголошення незалежності України. До 1 вересня
1991 р. проголосили свою незалежність Естонія,
Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан,
Узбекистан, Киргизія.

20.

1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі > 90 %
громадян підтримали незалежність України

21.

8 грудня 1991 р. керівники України, Білорусі та
Росії заявили про припинення існування СРСР
та підписали «Угоду про створення Співдружності
Незалежних Держав» (СНД).
21 грудня в Алма-Аті керівники 11 республік:
Азербайджану, Білорусі, України, Вірменії, Казахстану,
Киргизстану, Молдови, Російської Федерації,
Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану підписали
Декларацію про Співдружність Незалежних
Держав (СНД).
Виняток становили республіки Прибалтики
і Грузія. Остання приєдналася до СНД через два роки.
М. Горбачов автоматично втратив посаду
Президента СРСР і заявив про свою відставку
(25 грудня 1991 р.)

22.

СРСР як суб'єкт міжнародного права припинив своє
існування.
Міжнародне співтовариство визнало незалежність
колишніх союзних республік.
З розвалом комунізму зникла двополюсність світу та
конфронтація «Схід – Захід».
Позитивних змін зазнала європейська рівновага сил, яка
почала будуватися на принципах Заключного акта в
Гельсинкі.

23.

5. Економічні, соціальні та політичні
трансформації у нових незалежних державах.

24.

Внаслідок розпаду Радянського Союзу на політичній
карті світу з’явилося 15 незалежних держав: Росія,
Україна, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія, Естонія,
Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан,
Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан. Ці країни
розпочали складний і суперечливий процес
трансформації, який охоплював:
перехід від планової економіки до ринкової;
формування нових політичних систем;
зміну соціальної структури;
визначення власних зовнішньополітичних
орієнтирів.

25.

Економічні трансформації – перехід від планової до
ринкової економіки:
1. Лібералізація цін: у СРСР ціни встановлювала держава. Після 1991 р.
ціни були «відпущені» (не контролювалися державою), виникла інфляція
(знецінення грошей), різко впав рівень життя.
Особливо гостро це проявилося: в Україні (гіперінфляція 1992–1993 рр.),
Росії, країнах Центральної Азії.
2. Приватизація – передача державної власності у приватні руки для
створення ринкової економіки та формування класу власників.
Наслідки: 1. позитивні: формування приватного сектору, розвиток
підприємництва; 2. негативні (найбільш характерні для Росії, України,
Казахстану): концентрація власності у вузького кола осіб, виникнення
олігархії, корупція.
3. Спад виробництва: у1990-х рр. виробництво скоротилося на 30–60%,
закривалися підприємства, зросло безробіття. Причини: розрив
господарських зв’язків, відсутність ринкових механізмів, криза економіки.

26.

Економічні моделі трансформації:
1. Радикальні реформи характерні для Естонії, Латвії,
Литви. Особливості: швидка приватизація,
відкритість економіки, інтеграція у ЄС. Результат:
стабільна економіка, високий рівень розвитку.
2. Повільні, часткові реформи характерні для України,
Росії, Молдови. Результат: тривала економічна
нестабільність, значна соціальна нерівність.
3. Збереження державного контролю характерно для
Білорусі, Туркменістану, Узбекистану. Особливості:
сильна роль держави, обмежені ринкові реформи.

27.

Соціальні трансформації – зміна соціальної
структури:
1. зникли радянські соціальні гарантії – гарантована
робота, безкоштовне житло, соціальна стабільність.
З’явилися безробіття, бідність, соціальна нерівність;
2. формуються нові соціальні групи: олігархи (великі
власники), підприємці, середній клас, малозабезпечені
та бідні;
3. демографічна криза: скорочення населення,
зниження народжуваності, зростання смертності,
трудова міграція. Особливо: Україна, Росія, Молдова.

28.

Політичні трансформації
- прийнято нові конституції;
- сформовано державні органи;
- утверджено суверенітет.
Сформувалися різні політичні системи:
1. Демократичні держави: країни Балтії (Естонія, Литва,
Латвія).
Особливості: багатопартійність, вибори, права людини.
2. Авторитарні режими: Білорусь, Туркменістан, Узбекистан.
Особливості: сильна влада президента, обмежена опозиція,
контроль над ЗМІ.
3. Змішані моделі: Україна, Росія, Казахстан.
У РФ за В.Путіна – централізація державної влади, обмеження
демократії, утиски свободи слова.

29.

6. Зовнішня політика нових незалежних державах
та збройні конфлікти.

30.

Нові незалежні держави обрали різні
зовнішньополітичні орієнтири та моделі зовнішньої
політики.
.

31.

Російська Федерація після розпаду СРСР стала його
правонаступником на міжнародній арені: зайняла
місце постійного члена Ради Безпеки ООН і
затвердила за собою статус ядерної держави. РФ
розглядала нові незалежні держави – колишні
республіки СРСР як сферу своїх «життєво важливих
інтересів» і проводила політику:
1.відновлення впливу на пострадянському
просторі,
2. формування статусу великої світової держави,
3.протидіяла розширенню НАТО.
Інструменти: економічний вплив (газ, нафта), військові
бази, політичний вплив. Конфронтація із Заходом після
розширення НАТО і подій в Україні після 2014 р.

32.

Зовнішньополітичні вектори розвитку нових незалежних
держав:
1. Європейський напрям (мінімізація впливу Росії).
Результат: Литва, Латвія, Естонія вступили до ЄС і НАТО у
2004 р.
2. Проросійський напрям (економічна залежність від Росії,
обмежені контакти із Заходом): Білорусь, Вірменія.
Особливості: військові союзи, економічна інтеграція.
3. Багатовекторна політика.
Україна – багатовекторність і європейська інтеграція: у
1991-2004рр. – баланс між Заходом і Росією; з 2004р. та
2013рр. – посилення європейського напряму.
Казахстан: співпраця з Росією, Китаєм, Заходом
Молдова: нейтралітет і європейський курс.

33.

Російська зовнішня політика експансіонізму породила
збройні конфлікти та протистояння. Найбільші з них:
1. Вірмено-азербайджанський конфлікт за контроль над
регіоном Нагірний Карабах, (знаходився в Азербайджані, але
населений переважно вірменами). Протистояння
активізувалося з 1988р. На 2026р. Карабах контролює
Азербайджан, конфлікт у військовому сенсі завершений, але
політичне напруження зберігається.
2. Придністров’я (Молдова). Переважно російськомовне
промислове Придністров’я, при військовій підтримці 14-ї
радянської (пізніше російської) армії у 1990-1991рр. фактично
відокремилося від Молдови, влада і армія Молдови не змогли
із спротиву РФ відновити контроль над Придністров’ям, яке
стало самопроголошеною державою. На 2026 р. «заморожений
конфлікт» на території Молдови неврегульовано.

34.

3. Чеченські війни (Росія): І (1994–1996 рр.) і
ІІ(1999–2009 рр.) Чечня залишилася у складі РФ, але
владі клану Кадирових з бюджету РФ значні виплати
для Чечні.
4. Абхазія і Південна Осетія (Грузія) російськогрузинський конфлікт 2008р.: Абхазія і Південна
Осетія за допомогою РФ відокремилися від Грузії і
існують як самопроголошені держави.

35.

5. Російсько-українська війна
викликана бажанням керівництва РФ відновити
імперію, ідеями про те що «українці і росіяни – один
народ», а існування України є тимчасовим,
прагненням зберегти її у сфері свого впливу та не
допустити інтеграції у ЄС і НАТО.
- Агресія на Сході України і окупація Криму (20142022рр.): окуповано і приєднано до РФ Крим,
окуповано частину Донецької і Луганської обл. –
створено невизнані «ДНР» і «ЛНР».
- Повномасштабне вторгнення (з 24 лютого 2022р.)
Війна триває. Росія обстрілює міста, атакує
енергетику, веде бойові дії на сході і півдні.

36.

37.

Російсько-українська війна стала найбільшою
війною в Європі після Другої світової, показала
прагнення України до незалежності, змінила
світовий порядок.
Станом на поч. 2026 р. Росія окупувала близько 115,9
тис. кв. км (19,2%) території України, включаючи
Крим, частину Донбасу та південні області. Основні
бойові дії зосереджені на сході та півдні України.

38.

39.

У цій експансії Росія задіює не лише військову силу, а
й ідеологічну війну; підкуп політиків, чиновників і
журналістів в Європі та інших регіонах; намагається
вплинути на вибори в різних країнах світу,
використати питання релігії. Сукупність цих методів
агресії дає підстави говорити про новий вид агресії –
гібридну війну, яку Росія веде проти тих країн, які
«заважають» встановленню її гегемонії. Протистояти
цьому експансіонізму можна лише за підтримки
міжнародної спільноти та укріплюючи власну
економіку й військову міць. Це є завданням України і
умовою збереження її незалежності.