№1 АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗУМІННЯ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

1. Тема: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗУМІННЯ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

ПЛАН
1. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РОЗУМІННЯ ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА.
2. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРЕДМЕТУ ТРУДОВОГО ПРАВА.
3. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА.
4. РОЗУМІННЯ СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА.
5. ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА.
6. КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА.
7. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТРУДОВОГО ПРАВА З ІНШИМИ ГАЛУЗЯМИ.
8. ФУНКЦІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА.

2. Трудове право розглядається в чотирьох основних аспектах:

1.
Як галузь права. Трудовé прáво це — об'єктивно відокремлена система взаємопов'язаних правових
норм, принципів та інститутів, які регулюють суспільно-трудові та пов'язані з ними відносини з приводу
реалізації права на працю та застосовування найманої праці на підприємствах різних форм
власності.
2.
Як галузь законодавства. Трудове законодавство України — це система нормативно-правових актів, які
ухвалюють уповноважені органи державної влади, місцевого самоврядування, посадові особи
відповідно до закріплених за ними повноважень задля правового регулювання суспільно-трудових
відносин, встановлюючи правила поведінки їх учасників.
3.
Як навчальна дисципліна. Адже саме так останнім часом називається у навчальних планах підготовки
юристів-правознавців одна з основних навчальних дисциплін. Більше того, трудове право як навчальна
дисципліна фігурує не лише у навчальних планах юридичних закладів освіти, а й, що важливо,
включається до планів підготовки економістів, менеджерів, митників та багатьох інших спеціалістів.
4.
Як наука. Трудове право - це
теоретичні погляди, судження та висновки, які стосуються проблем
правового регулювання суспільних відносин у сфері організації та застосування праці. Наука трудового
права вивчає норми права та нормативні акти, досліджує і оцінює систему норм трудового права та
нормативні акти з точки зору соціальної справедливості, демократизму.

3. Предмет трудового права – це широке коло відносин щодо реалізації права на працю, працевлаштування, умов праці, організації та

Предмет трудового права
Предмет трудового права – це широке коло
відносин щодо реалізації права на працю,
працевлаштування, умов праці, організації та
управління
працею,
професійного
навчання,
перепідготовки та підвищення кваліфікації на
виробництві, забезпечення договірного регулювання
умов
праці,
відповідальності
роботодавців
і
працівників, вирішення індивідуальних та колективних
трудових спорів, нагляду і контролю за дотриманням
трудового законодавства.

4. Ознаки предмету трудового права:

Трудове право регулює відносини, що функціонують на основі вільної праці. Договірне залучення до праці
зумовлює відносини, де є вільне волевиявлення, відсутній примус у будь-якому вигляді. Тому не регулюються
нормами трудового права відносини, що виникають із обов'язків військової служби, відбування покарання,
встановленого вироком суду.
Трудове право регулює відносини найманої (несамостійної) праці. Наймана праця означає те, що вона
здійснюється особою, яка не є власником майна підприємства. Трудове законодавство діє там, де є відносини між
роботодавцем - власником майна або уповноваженим ним органом та найманою особою. Але суто майнові
відносини трудове законодавство не регулює, і до його сфери не включаються відносини між власниками
підприємств.
Трудове право регулює відносини, що виникають на основі колективної праці. Сучасна праця має, як правило,
кооперований характер, і у трудовому процесі задіяно багато людей. Суб'єкти трудових відносин мають
співпрацювати між собою, дотримуючись загальновизнаних правил суспільного буття.
Трудове право регулює відносини з організованої праці. Кожен із працівників виконує свою трудову функцію, і їх
діяльність має бути узгодженою. Працівник має виконувати роботу певного роду та виду, що визначається
професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою. Його робота регламентується технологічними нормами. У
сучасному виробництві можуть використовуватися складна техніка та обладнання, що можуть бути джерелами
підвищеної небезпеки, а тому процес праці має бути організованим із відповідним рівнем безпеки. Працівник
підкорюється правилам внутрішнього трудового розпорядку, відповідному режиму роботи.
Трудове право регулює відносини із "живої" праці. Ним регулюється весь процес праці, а не тільки її результат.
Невідривність праці від носія здібності до праці працівника зумовлює регулювання засобами трудового права
широкого кола соціально-трудових відносин по забезпеченню зайнятості і працевлаштуванню, підготовці кадрів на
виробництві, забезпеченню умов праці та виробничого побуту, задоволенню потреб та інтересів найманих
працівників, їх участі в управлінні підприємством тощо.

5. Метод трудового права – це сукупність прийомів і способів впливу права на суспільно-трудові відносини за допомогою якого право

впливає на суспільні
відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин
суб'єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов'язків
Ознаки методу трудового права:
№
з/п
Ознака
1
Поєднання централізованого та локального регулювання суспільних відносин у сфері праці;
2
Поєднання рівноправ'я сторін трудових відносин із підпорядкуванням у процесі праці;
3
Принципи й порядок здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням чинного
законодавства про працю, а також система та повноваження органів, які здійснюють цей нагляд і
контроль;
4
Порядок розслідування нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві;
5
Участь працівників через своїх представників, в професійних спілках, трудовому колективі у правовому
регулюванні праці та контролі за дотриманням трудового законодавства;
6
Порядок та умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору;
7
Види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування;
8
Специфічні способи захисту трудових прав та забезпечення виконання трудових обов'язків

6.     Система трудового права утворюється із всіх діючих юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет

Система трудового права утворюється із всіх діючих юридичних норм, що
регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права, тобто
трудові відносини.
Система трудового права
Особлива частина - це правові інститути, що регулюють окремі
елементи трудових відносини, а також відносини, тісно пов'язані з
трудовими: забезпечення зайнятості й працевлаштування; трудовий
договір; робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці;
матеріальна відповідальність сторін трудового договору; дисципліна
праці; охорона праці; пільги для осіб, які суміщають роботу з навчанням;
трудові спори; нагляд і контроль за додержанням законодавства про
працю.
Загальна частина – це правові
норми, що визначають
загальні положення в
регулюванні праці, належать
норми, що визначають
предмет, метод, принципи
трудового права тощо.
Система трудового права
Норма трудового права - це загальнообов'язкове,
формально-визначене правило поведінки (зразок,
масштаб, еталон), встановлене або
санкціоноване (компетентними органами) як
регулятор суспільно-трудових відносин. Наприклад,
норма трудового договору.
Інститу́т трудового пра́ва — система відносно
відокремлених від інших і пов'язаних між собою
правових норм, які регулюють певну групу (вид)
однорідних суспільно-трудових відносин.
Наприклад, інститут зайнятості і
працевлаштування.
Трудове право, як галузь – це
сукупність норм та інститутів
права, які регулюють трудові та
тісно пов’язані з ними відносини

7. Трудове законодавство України — це система нормативно-правових актів, які ухвалюють уповноважені органи державної влади,

місцевого самоврядування, посадові особи відповідно
до закріплених за ними повноважень задля правового регулювання суспільно-трудових
відносин, встановлюючи правила поведінки суб’эктів трудового права.
Основні елементи системи трудового законодавства України:
1. Конституція України, як Основний Закон України, що має на території України найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України), а це означає, що всі інші акти
трудового законодавства мають їй відповідати.
2. Міжнародні договори про працю України, які належним чином ратифіковані в Україні.
3. Кодекс законів про працю України, який дотепер діє на території України зі змінами та доповненнями.
4. закони про працю, ухвалені Верховною Радою України з усіх питань суспільно-трудових відносин. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції
України, міжнародних договорів України та КЗпП.
5. Постанови Верховної Ради України. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів
України. Зауважимо, що деякі постанови Верховної Ради мають індивідуально-правовий характер і не належать до трудового законодавства (як-от, про призначення
членів Конституційного Суду України тощо).
6. Укази Президента України. Вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів України. Зауважимо, що
розпорядження Президента України зазвичай мають індивідуально-правовий характер і не стосуються трудового законодавства.
7. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження), які ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України,
законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України.
8. Нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України, які ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів
України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.
9. Нормативно-правові акти міністерств та інших відомств у сфері праці. Такі акти спрямовуються на виконання покладених на них завдань та повноважень. Вони
ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також
рішень Кабінету Міністрів України.
10. Нормативно-правові акти у сфері праці уповноважених органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування, які ґрунтуються на повноваженнях зазначених органів, а також на виконання норм Конституції та міжнародних договорів України, законів України,
указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.
11. Колективні угоди. Їх ухвалення базується на положеннях Закону України «Про колективні договори, угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII. Вони мають відповідати
нормам Конституції та міжнародних договорів України, КЗпП, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень
Кабінету Міністрів України, актів уповноважених органів виконавчої влади.

8. СИСТЕМА ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНІ
ЗАКОНОДАВЧІ
АКТИ
1.КОНСТИТУЦІЮ
УКРАЇНИ.
2. КОДЕКСИ
3.ЗАКОНИ.
Міжнародні
нормативноправові акти в
сфері праці
Підзаконні ТА
локальні
нормативноправові акти у
сфері трудового
права

9. Конституція України, як джерело трудового права

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю.
Стаття 36. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціальноекономічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних
спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на
основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних
спілках встановлюються виключно цією конституцією і законами України.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає
або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує
рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання,
підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не
вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка
виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам
гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається
законом.
Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок
здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки,
охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

10. Конституція України, як джерело трудового права

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а
також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв,
скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та
оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або
тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в
інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за
рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального
забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші
види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від
прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен
має право звертатися за захистом своїх прав до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після
використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних
міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних
посягань.
Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що
визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

11. Кодекс законів про працю, як джерело трудового права, його особливості:

1. Найзмістовніший нормативно-правовий акт, що регулює трудові відносини працівників, він є
основою такої галузі права, як трудове право.
2. Прийнятий 10 грудня 1971 р. За період своєї дії він змінювався й доповнювався 39 разів. Нині
кодекс містить, окрім преамбули, 18 глав (265 статей).
3. Структура кзпп наступна: до гл. 1 (загальні положення) включено норми, що регулюють
завдання, права та обов'язки учасників трудових правовідносин; особливості регулювання праці
деяких категорій працівників; застосування законодавства про працю колишніх республік СРСР,
міжнародних договорів і угод; нечинність умов договорів, що погіршують становище працівників;
додаткові пільги, що можуть надаватися працівникам, і т.ін. Глава 2 закріплює норми про порядок
укладання, зміст, форму колективних договорів між профспілковим комітетом (іншими
уповноваженими на представництво трудовим колективом органами) від імені трудового
колективу та власником або уповноваженим ним органом. Інші правові норми, що регулюють
трудові відносини різних видів, викладено в таких главах: глава 3. Трудовий договір. Глава 3-А.
Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників. Глава 4. Робочий час. Глава 5. Час відпочинку.
Глава 6. Нормування праці. Глава 7. Оплата праці. Глава 8. Гарантії та компенсації. Глава 9.
Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну
підприємству, установі, організації. Глава 10. Трудова дисципліна. Глава 11. Охорона праці. Глава
12. Праця жінок. Глава 13. Праця молоді. Глава 14. Пільги для працівників, які поєднують роботу з
навчанням. Глава 15. Індивідуальні трудові спори. Глава 16. Професійні спілки. Участь працівників в
управлінні підприємствами, установами, організаціями. Глава 16-А. Трудовий колектив. Глава 17.
Державне соціальне страхування. Глава 18. Нагляд і контроль за додержанням законодавства
про працю.

12. Закони, як джерела трудового права

Закон – це нормативний юридичний акт вищого державного представницького органу або
безпосередньо народу, який має найвищу юридичну силу і містить первинні правові норми.
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ»
ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
"ПРО ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ" ВІД 1 БЕРЕЗНЯ 1991 Р.,
"ПРО ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕНОСТІ ІНВАЛІДІВ В УКРАЇНІ" ВІД 21 БЕРЕЗНЯ 1991 Р.,
"ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ" ВІД 14 ЖОВТНЯ 1992 Р.,
"ПРО КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ І УГОДИ" ВІД 1 ЛИПНЯ 1993 Р.,
"ПРО ОСНОВНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ВЕТЕРАНІВ ПРАЦІ ТА ІНШИХ ГРОМАДЯН
ПОХИЛОГО ВІКУ В УКРАЇНІ" ВІД 16 ГРУДНЯ 1993 Р.,
"ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ" ВІД 2015 Р.,
"ПРО ОПЛАТУ ПРАЦІ" ВІД 24 БЕРЕЗНЯ 1995 Р.,
"ПРО ВІДПУСТКИ" ВІД 15 ЛИСТОПАДА 1996 Р.,
"ПРО ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ КОЛЕКТИВНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ (КОНФЛІКТІВ)" ВІД 3 БЕРЕЗНЯ 1998
Р.,
"ПРО ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ, ЇХ ПРАВА ТА ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ" ВІД 15 ВЕРЕСНЯ 1999 Р. ТА ІН.

13.

МІЖНАРОДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ В СФЕРІ ПРАЦІ
ЄВРОПЕЙСЬКУ КОНВЕНЦІЮ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВНИХ СВОБОД, ПІДПИСАНУ 4 ЛИСТОПАДА 1950 Р.
ДЕРЖАВАМИ-ЧЛЕНАМИ РАДИ ЄВРОПИ.
УГОДИ З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ ПРО ВЗАЄМНЕ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРИМУСОВУ ЧИ ОБОВ'ЯЗКОВУ ПРАЦЮ N 29.
КОНВЕНЦІЯ ПРО СКОРОЧЕННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ДО СОРОКА ГОДИН НА ТИЖДЕНЬ N 47.
КОНВЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ N 81 1947 РОКУ ПРО ІНСПЕКЦІЮ ПРАЦІ У ПРОМИСЛОВОСТІ Й ТОРГІВЛІ.
КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ МАТЕРИНСТВА (ПЕРЕГЛЯНУТА В 1952 РОЦІ) N 103.
КОНВЕНЦІЯ ПРО СКАСУВАННЯ ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ N 105.
КОНВЕНЦІЯ «ПРО ЩОРІЧНИЙ ВІДПОЧИНОК В ТОРГІВЛІ ТА УСТАНОВАХ» (1957 РІК) № 106.
КОНВЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ N 129 1969 РОКУ ПРО ІНСПЕКЦІЮ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ.
КОНВЕНЦІЯ ПРО ОПЛАЧУВАНІ ВІДПУСТКИ N 132 (ПЕРЕГЛЯНУТА У 1970 РОЦІ).
КОНВЕНЦІЯ ПРО МІНІМАЛЬНИЙ ВІК ДЛЯ ПРИЙОМУ НА РОБОТУ N 138.
КОНВЕНЦІЯ ПРО ОПЛАЧУВАНІ УЧБОВІ ВІДПУСТКИ N 140.
КОНВЕНЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ 1979 РОКУ N 153 ПРО ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ПЕРІОДИ
ВІДПОЧИНКУ НА ДОРОЖНЬОМУ ТРАНСПОРТІ.

14. Підзаконні нормативно – правові акти у сфері трудового права в залежності від компетенції правотворчого органу та сфери дії

акта поділяються на 4 групи:
1.Загальні
підзаконні нормативно – правові акти – це акти, які видаються органами загальної компетенції та
поширюються на всіх суб’єктів трудового права. Наприклад, постанова ВРУ від 3 грудня 1998 р. "Про індексацію
грошових доходів населення"., Акти КМУ, акти окремих відомств. , Необхідно віднести укази і розпорядження
президента України нормативного характеру, які видаються з різних питань регулювання суспільних відносин у
сфері праці на виконання Конституції і законів України. Вони обов'язкові для виконання на території всієї держави і
не повинні суперечити Конституції і законам України. Так, указом Президента України №1258/98 від 17 листопада
1998 р. Створена національна служба посередництва і примирення і затверджено положення про національну
службу посередництва і примирення.
2. Місцеві підзаконні нормативно-правові акти – це такі акти, які видаються територіальними органами державної
влади й управління і поширюються на учасників трудових відносин, котрі знаходяться на даній території. Це
регулювання питань місцевого значення в межах тієї чи іншої адмін. – Територ. Одиниці – області, району, міста,
селища. Так, відповідно до ст. 18 ЗУ «Про зайнятість населення" діяльність державної служби зайнятості здійснюється
під керівництвом міністерства соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого
самоврядування. Місцева державна адміністрація згідно із ст. 24 закону України "про місцеві державні
адміністрації" від 9 квітня 1999 р. забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі й на право
своєчасного одержання винагороди за працю; розробляє та організовує виконання перспективних та поточних
територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття;
забезпечує проведення згідно з законом оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні;
забезпечує соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці на підприємствах, в
установах та організаціях усіх форм власності, інше.

15. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері трудового права в залежності від компетенції правотворчого органу та сфери дії акта

поділяються на 4 групи:
Відомчі підзаконні нормативно – правові акти – це такі акти, які видаються органами
спеціальної компетенції (міністерствами, комітетами, відомствами і поширюються в
основному на суб’єктів трудового права, котрі належать до цього відомства) мають внутрішню
дію та поширюються на органи, установи, підприємства та державних службовців у межах
певного відомства комітету чи міністерства. До них відносяться акти міністерства соціальної
політики України, а також нормативно-правові акти міністерств, відомств, державних комітетів
(що носять, як правило, галузевий характер). Відповідно до положення про міністерство
соціальної політики України, затвердженого указом Президента України від 1 грудня 1997 р.
№1319/97, це міністерство в межах своїх повноважень на основі й на виконання актів
законодавства видає накази, організує і контролює їх виконання.
Важлива роль належить локальним нормативно-правовим актам (колективному договору,
правилам внутрішнього трудового розпорядку, положенню про преміювання, положенню про
порядок винагороди за підсумками роботи за рік тощо). Ці акти чинні тільки в межах
конкретного підприємства, установи, організації. Вони приймаються частіше за все на певний
строк. Локальні нормативно-правові акти повинні пристосувати загальні норми до умов
конкретного виробництва, характеру і профілю підприємства з урахуванням їхнього
економічного становища. Вони не повинні погіршувати становище працівників порівняно із
законами, а також іншими підзаконними нормативно-правовими актами.

16. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ Пасічнюк В.Б. Цимбалюк В.І. Теоретико-правовий аналіз

окремих положень проекту Закону
України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану. Адміністративнотериторіальна реформа в Україні: стан, проблеми, перспективи: Матеріали регіональної
науково-практичної он-лайн конференції, м. Рівне, 24 березня 2022 р. / за заг. редакцією А. В.
Матвійчука. Рівне, Навчально-науковий інститут права Національного університету водного
господарства та природокористування, 2022. c. 70-76.
1. На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і
громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
2. У період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору.
3. При укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування
працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії
працівників.
4. З метою оперативного залучення до виконання роботи нових працівників, а також
усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили, у тому числі внаслідок фактичної
відсутності працівників, які евакуювалися в іншу місцевість, перебувають у відпустці,
простої, тимчасово втратили працездатність або місцезнаходження яких тимчасово
невідоме, роботодавець можуть укладати з новими працівниками строкові трудові
договори у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього
працівника.

17. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ РОБОТОДАВЕЦЬ МАЄ ПРАВО ПЕРЕВЕСТИ ПРАЦІВНИКА НА
ІНШУ РОБОТУ, НЕ ОБУМОВЛЕНУ ТРУДОВИМ ДОГОВОРОМ, БЕЗ ЙОГО ЗГОДИ (КРІМ
ПЕРЕВЕДЕННЯ НА РОБОТУ В ІНШУ МІСЦЕВІСТЬ, НА ТЕРИТОРІЇ ЯКОЇ ТРИВАЮТЬ АКТИВНІ
БОЙОВІ ДІЇ), ЯКЩО ТАКА РОБОТА НЕ ПРОТИПОКАЗАНА ПРАЦІВНИКОВІ ЗА СТАНОМ
ЗДОРОВ’Я, ЛИШЕ ДЛЯ ВІДВЕРНЕННЯ АБО ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ БОЙОВИХ ДІЙ, А ТАКОЖ
ІНШИХ ОБСТАВИН, ЩО СТАВЛЯТЬ АБО МОЖУТЬ СТАНОВИТИ ЗАГРОЗУ ЖИТТЮ ЧИ
НОРМАЛЬНИМ ЖИТТЄВИМ УМОВАМ ЛЮДЕЙ, З ОПЛАТОЮ ПРАЦІ ЗА ВИКОНАНУ РОБОТУ НЕ
НИЖЧЕ СЕРЕДНЬОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ЗА ПОПЕРЕДНЬОЮ РОБОТОЮ.
У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРАЦІВНИКА ПРО ЗМІНУ ІСТОТНИХ УМОВ
ПРАЦІ ТА ЗМІНУ УМОВ ОПЛАТИ ПРАЦІ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЧАСТИНОЮ ТРЕТЬОЮ СТАТТІ 32 ТА
СТАТТЕЮ 103 КОДЕКСУ ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ, ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ НЕ ПІЗНІШ ЯК ДО
ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТАКИХ УМОВ.
У ЗВ’ЯЗКУ З ВЕДЕННЯМ БОЙОВИХ ДІЙ У РАЙОНАХ, В ЯКИХ РОЗТАШОВАНЕ ПІДПРИЄМСТВО,
УСТАНОВА, ОРГАНІЗАЦІЯ, ТА ІСНУВАННЯ ЗАГРОЗИ ДЛЯ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКА ВІН
МОЖЕ РОЗІРВАТИ ТРУДОВИЙ ДОГОВІР ЗА ВЛАСНОЮ ІНІЦІАТИВОЮ У СТРОК, ЗАЗНАЧЕНИЙ
У ЙОГО ЗАЯВІ (КРІМ ВИПАДКІВ ПРИМУСОВОГО ЗАЛУЧЕННЯ ДО СУСПІЛЬНО КОРИСНИХ
РОБІТ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ, ЗАЛУЧЕННЯ ДО ВИКОНАННЯ РОБІТ НА ОБ’ЄКТАХ
КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ).

18. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ ДОПУСКАЄТЬСЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ПРАЦІВНИКА З ІНІЦІАТИВИ
РОБОТОДАВЦЯ У ПЕРІОД ЙОГО ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ, А ТАКОЖ У ПЕРІОД ПЕРЕБУВАННЯ
ПРАЦІВНИКА У ВІДПУСТЦІ (КРІМ ВІДПУСТКИ У ЗВ’ЯЗКУ ВАГІТНІСТЮ ТА ПОЛОГАМИ ТА ВІДПУСТКИ ДЛЯ
ДОГЛЯДУ ЗА ДИТИНОЮ ДО ДОСЯГНЕННЯ НЕЮ ТРИРІЧНОГО ВІКУ) ІЗ ЗАЗНАЧЕННЯМ ДАТИ ЗВІЛЬНЕННЯ,
ЯКА Є ПЕРШИМ РОБОЧИМ ДНЕМ, НАСТУПНИМ ЗА ДНЕМ ЗАКІНЧЕННЯ ТИМЧАСОВОЇ
НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ, ЗАЗНАЧЕНИМ У ДОКУМЕНТІ ПРО ТИМЧАСОВУ НЕПРАЦЕЗДАТНІСТЬ, АБО
ПЕРШИМ РОБОЧИМ ДНЕМ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІДПУСТКИ.
У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ НОРМИ СТАТТІ 43 КОДЕКСУ ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ НЕ
ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ, КРІМ ВИПАДКІВ ЗВІЛЬНЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ АБО
ОРГАНІЗАЦІЙ, ОБРАНИХ ДО ПРОФСПІЛКОВИХ ОРГАНІВ.
У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ ПРАЦІВНИК, РОБОЧЕ МІСЦЕ ЯКОГО РОЗТАШОВАНЕ НА ТЕРИТОРІЯХ
АКТИВНИХ БОЙОВИХ ДІЙ, ЯКИЙ ВІДСУТНІЙ НА РОБОТІ, НЕ ПІДЛЯГАЄ ЗВІЛЬНЕННЮ НА ПІДСТАВІ
ПУНКТУ 4 ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ СТАТТІ 40 КОДЕКСУ ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ. ЧАС ВІДСУТНОСТІ НА
РОБОТІ ТАКОГО ПРАЦІВНИКА НЕ ПІДЛЯГАЄ ОПЛАТІ ТА НЕ ЗАРАХОВУЄТЬСЯ ДО СТАЖУ РОБОТИ, ЩО
ДАЄ ПРАВО НА ЩОРІЧНУ ОСНОВНУ ВІДПУСТКУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО ПУНКТОМ 4 ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ
СТАТТІ 9 ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ВІДПУСТКИ".

19. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

НОРМАЛЬНА ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ЧАСУ У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ МОЖЕ БУТИ ЗБІЛЬШЕНА ДО 60
ГОДИН НА ТИЖДЕНЬ ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ, ЗАЙНЯТИХ НА ОБ’ЄКТАХ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ (В
ОБОРОННІЙ СФЕРІ, СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТОЩО).
ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ, ЗАЙНЯТИХ НА ОБ’ЄКТАХ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ (В ОБОРОННІЙ СФЕРІ, СФЕРІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ТОЩО), ЯКИМ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНОДАВСТВА
ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ СКОРОЧЕНА ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ЧАСУ, ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ЧАСУ У ПЕРІОД ДІЇ
ВОЄННОГО СТАНУ НЕ МОЖЕ ПЕРЕВИЩУВАТИ 40 ГОДИН НА ТИЖДЕНЬ.
П’ЯТИДЕННИЙ АБО ШЕСТИДЕННИЙ РОБОЧИЙ ТИЖДЕНЬ ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ РОБОТОДАВЦЕМ.
ЧАС ПОЧАТКУ І ЗАКІНЧЕННЯ ЩОДЕННОЇ РОБОТИ (ЗМІНИ) ВИЗНАЧАЄТЬСЯ РОБОТОДАВЦЕМ.
ТРИВАЛІСТЬ ЩОТИЖНЕВОГО БЕЗПЕРЕРВНОГО ВІДПОЧИНКУ МОЖЕ БУТИ СКОРОЧЕНА ДО 24 ГОДИН.
У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ НЕ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ НОРМИ СТАТТІ 53, ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ СТАТТІ 65,
ЧАСТИН ТРЕТЬОЇ - П’ЯТОЇ СТАТТІ 67, СТАТЕЙ 71, 73, 78-1 КОДЕКСУ ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ УКРАЇНИ ТА ЧАСТИНИ
ДРУГОЇ СТАТТІ 5 ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ВІДПУСТКИ".
У РАЗІ ВСТАНОВЛЕННЯ НОРМАЛЬНОЇ ТРИВАЛОСТІ РОБОЧОГО ЧАСУ ВІДПОВІДНО ДО ЧАСТИН ПЕРШОЇ ТА
ДРУГОЇ ЦІЄЇ СТАТТІ ПОНАД НОРМУ, ВСТАНОВЛЕНУ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНОДАВСТВА, ОПЛАТА ПРАЦІ
ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ У РОЗМІРІ, ЗБІЛЬШЕНОМУ ПРОПОРЦІЙНО ДО ЗБІЛЬШЕННЯ НОРМИ ПРАЦІ.

20. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

1. У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ НАДАННЯ ПРАЦІВНИКУ ЩОРІЧНОЇ ОСНОВНОЇ
ВІДПУСТКИ ЗА РІШЕННЯМ РОБОТОДАВЦЯ МОЖЕ БУТИ ОБМЕЖЕНО ТРИВАЛІСТЮ 24
КАЛЕНДАРНІ ДНІ ЗА ПОТОЧНИЙ РОБОЧИЙ РІК.
ЯКЩО ТРИВАЛІСТЬ ЩОРІЧНОЇ ОСНОВНОЇ ВІДПУСТКИ ПРАЦІВНИКА СТАНОВИТЬ БІЛЬШЕ 24
КАЛЕНДАРНИХ ДНІВ, НАДАННЯ НЕ ВИКОРИСТАНИХ У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ ДНІВ
ТАКОЇ ВІДПУСТКИ ПЕРЕНОСИТЬСЯ НА ПЕРІОД ПІСЛЯ ПРИПИНЕННЯ АБО СКАСУВАННЯ
ВОЄННОГО СТАНУ. ЗА РІШЕННЯМ РОБОТОДАВЦЯ НЕВИКОРИСТАНІ ДНІ ТАКОЇ ВІДПУСТКИ
МОЖУТЬ НАДАВАТИСЯ БЕЗ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ.
У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ РОБОТОДАВЕЦЬ МОЖЕ ВІДМОВИТИ ПРАЦІВНИКУ У
НАДАННІ БУДЬ-ЯКОГО ВИДУ ВІДПУСТОК (КРІМ ВІДПУСТКИ У ЗВ’ЯЗКУ ВАГІТНІСТЮ ТА
ПОЛОГАМИ ТА ВІДПУСТКИ ДЛЯ ДОГЛЯДУ ЗА ДИТИНОЮ ДО ДОСЯГНЕННЯ НЕЮ
ТРИРІЧНОГО ВІКУ), ЯКЩО ТАКИЙ ПРАЦІВНИК ЗАЛУЧЕНИЙ ДО ВИКОНАННЯ РОБІТ НА
ОБ’ЄКТАХ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ, РОБІТ З ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ ОБОРОННОГО
ПРИЗНАЧЕННЯ АБО ДО ВИКОНАННЯ МОБІЛІЗАЦІЙНОГО ЗАВДАННЯ (ЗАМОВЛЕННЯ).

21. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

ПРИЗУПИНЕННЯ ДІЇ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ - ЦЕ ТИМЧАСОВЕ ПРИПИНЕННЯ РОБОТОДАВЦЕМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАЦІВНИКА РОБОТОЮ І ТИМЧАСОВЕ ПРИПИНЕННЯ ПРАЦІВНИКОМ ВИКОНАННЯ РОБОТИ ЗА УКЛАДЕНИМ
ТРУДОВИМ ДОГОВОРОМ У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЗБРОЙНОЮ АГРЕСІЄЮ ПРОТИ УКРАЇНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЄ
МОЖЛИВІСТЬ ОБОХ СТОРІН ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ВИКОНУВАТИ ОБОВ’ЯЗКИ, ПЕРЕДБАЧЕНІ ТРУДОВИМ
ДОГОВОРОМ.
ПІД ЧАС ТА ЗА ПЕРІОД ПРИЗУПИНЕННЯ ДІЇ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ РОБОТОДАВЕЦЬ НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ
ВИПЛАЧУВАТИ ПРАЦІВНИКУ ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ, ЗДІЙСНЮВАТИ ГАРАНТІЙНІ ТА КОМПЕНСАЦІЙНІ ВИПЛАТИ
(КРІМ СУМ, ЯКІ НАЛЕЖАЛИ ТАКОМУ ПРАЦІВНИКУ НА ДЕНЬ ПРИЗУПИНЕННЯ ДІЇ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ) І
ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ УМОВИ ПРАЦІ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИКОНАННЯ РОБОТИ, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРО
ПРАЦЮ, КОЛЕКТИВНИМ ДОГОВОРОМ І ТРУДОВИМ ДОГОВОРОМ (У ТОМУ ЧИСЛІ НАДАВАТИ, ОПЛАЧУВАТИ
ТА КОМПЕНСУВАТИ БУДЬ-ЯКІ ВІДПУСТКИ, ДНІ ВІДПОЧИНКУ, ДОПОМОГУ ПО ТИМЧАСОВІЙ
НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ, ПОДАВАТИ ВІДПОВІДНІ ЗАЯВИ-РОЗРАХУНКИ, ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗАКОНОДАВСТВОМ ПРО
ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ).
У РАЗІ НЕЗГОДИ ПРАЦІВНИКА (ПРАЦІВНИКІВ) ІЗ НАКАЗОМ (РОЗПОРЯДЖЕННЯМ) РОБОТОДАВЦЯ ПРО
ПРИЗУПИНЕННЯ ДІЇ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ ПРАЦІВНИКОМ АБО ПРОФСПІЛКОЮ ЗА ДОРУЧЕННЯМ
ПРАЦІВНИКА (ПРАЦІВНИКІВ) ВІДПОВІДНИЙ НАКАЗ (РОЗПОРЯДЖЕННЯ) МОЖЕ БУТИ ОСКАРЖЕНИЙ ДО
ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, ЩО РЕАЛІЗУЄ ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ ТА
КОНТРОЛЮ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ, АБО ЙОГО ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ОРГАНУ,
ЯКИЙ, ВИВЧИВШИ ЗМІСТ НАКАЗУ (РОЗПОРЯДЖЕННЯ) ТА ПІДСТАВИ ДЛЯ ЙОГО ВИДАННЯ, ЗА ПОГОДЖЕННЯМ
З ВІЙСЬКОВОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ МОЖЕ ВНЕСТИ РОБОТОДАВЦЕВІ ПРИПИС ПРО СКАСУВАННЯ
ВІДПОВІДНОГО НАКАЗУ (РОЗПОРЯДЖЕННЯ) АБО ПРО УСУНЕННЯ ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО
ПРАЦЮ ІНШИМ ШЛЯХОМ, ЩО Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ ДО ВИКОНАННЯ РОБОТОДАВЦЕМ ПРОТЯГОМ 14
КАЛЕНДАРНИХ ДНІВ З ДНЯ ОТРИМАННЯ ТАКОГО ПРИПИСУ.

22. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, ЩО РЕАЛІЗУЄ ДЕРЖАВНУ
ПОЛІТИКУ З ПИТАНЬ НАГЛЯДУ ТА КОНТРОЛЮ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ, ТА ЙОГО
ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОРГАНИ МОЖУТЬ ЗДІЙСНЮВАТИ ЗА ЗАЯВОЮ ПРАЦІВНИКА АБО ПРОФСПІЛКИ ПОЗАПЛАНОВІ
ЗАХОДИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ (КОНТРОЛЮ) ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ
ЮРИДИЧНИМИ ОСОБАМИ НЕЗАЛЕЖНО ВІД ФОРМИ ВЛАСНОСТІ, ВИДУ ДІЯЛЬНОСТІ, ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА
ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ НАЙМАНУ ПРАЦЮ, В ЧАСТИНІ ДОДЕРЖАННЯ ВИМОГ ЦЬОГО
ЗАКОНУ, А ТАКОЖ З ПИТАНЬ ВИЯВЛЕННЯ НЕОФОРМЛЕНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТА ЗАКОННОСТІ
ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВИХ ДОГОВОРІВ.
2. ПОЗАПЛАНОВІ ЗАХОДИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ (КОНТРОЛЮ) ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ У ПОРЯДКУ,
ВСТАНОВЛЕНОМУ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ "ПРО ОСНОВНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ (КОНТРОЛЮ) У СФЕРІ
ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ", З УРАХУВАННЯМ ОСОБЛИВОСТЕЙ, ВИЗНАЧЕНИХ ЦИМ ЗАКОНОМ.
3. ПОЗАПЛАНОВІ ЗАХОДИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ (КОНТРОЛЮ) У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ
ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ:
ЗА НАЯВНОСТІ ПІДСТАВ, ВИЗНАЧЕНИХ АБЗАЦАМИ П’ЯТИМ, ВОСЬМИМ, ДЕВ’ЯТИМ, ДЕСЯТИМ ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ
СТАТТІ 6 ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ОСНОВНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ (КОНТРОЛЮ) У СФЕРІ
ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ";
ЗА ЗВЕРНЕННЯМ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ АБО ОБЛАСНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ;
У ЗВ’ЯЗКУ З НЕВИКОНАННЯМ СУБ’ЄКТОМ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПРИПИСІВ ПРО УСУНЕННЯ ПОРУШЕНЬ ВИМОГ
ЗАКОНОДАВСТВА, ВИДАНИХ ПІСЛЯ 1 ТРАВНЯ 2022 РОКУ.
У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ У РАЗІ ВИКОНАННЯ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ ТА У ВСТАНОВЛЕНИЙ СТРОК
ПРИПИСІВ ПРО УСУНЕННЯ ПОРУШЕНЬ, ВИЯВЛЕНИХ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПОЗАПЛАНОВИХ ЗАХОДІВ
ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ (КОНТРОЛЮ), ШТРАФИ, ПЕРЕДБАЧЕНІ СТАТТЕЮ 265 КОДЕКСУ ЗАКОНІВ ПРО ПРАЦЮ
УКРАЇНИ, НЕ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ.

23. Взаємозв’язок трудового права з іншими галузями

Підприємницьке право.
Предметом даної галузі є
відносини, що виникають при
здійсненні діяльності, спрямованої
на отримання прибутку. Даний
вид діяльності також є працею.
Але предметом і цього виду
діяльності виступає її результат,
тобто отримання прибутку. Тоді як
відносини, що становлять
предмет трудового права,
безпосередньо пов’язані з
процесом трудової діяльності.
Господарське право. Зв'язок
господарського права з
трудовим правом проявляється в
ринкових відносинах. Саме
господарські ринкові відносини
вимагають якісної праці,
переведення монополізованих
коштів з державних структур
виробництва, які виявилися
практично нездатними до
впровадження досягнень науковотехнічного прогресу. Зміна
господарських відносин викликає
зміну відносин по застосуванню
праці.
Конституційне право України. Конституція України визначає
основні трудові права і обов'язки громадян, які знаходять
подальший розвиток в нормах трудового права і сприймаються
як принципи. Зокрема Конституція України закріплює право
кожного громадянина на підприємницьку діяльність; право на
працю, включаючи можливість заробляти собі на життя працею;
право на справедливу і задовільну винагороду; право на умови
праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни праці; право на
соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або
часткової непрацездатності, інвалідності, нещасного випадку,
втрати годувальника і безробіття.
Трудове право України
Адміністративне право України. Якщо одним із суб’єктів
трудових правовідносин виступає орган державної влади.
Наприклад, якщо працівник притягується до відповідальності
органом, що здійснює нагляд або контроль за додержанням
правил по охороні праці. З цим органом працівник не
перебуває в договірних відносинах, тому відповідальність у
цьому випадку для працівника буде адміністративною і
регулюватиметься саме цією галуззю права.
Право соціального забезпечення.
Предметом права соціального
забезпечення є відносини по
соціальному забезпеченню та
обслуговуванню які потребують
соціальної підтримки осіб. Потреба
такої підтримки повинна бути визнана
державою. В даний час більшість
відносин у сфері
соціального забезпечення будуються
на принципах страхування. У свою
чергу страхування передбачає сплату
страхових внесків. Страхові внески із
соціального страхування сплачуються
за працівників. Тому предмет
трудового права та права соціального
забезпечення стикається, і відносини
по соціальному забезпеченню часто
випливають з трудових.

24. Функції трудового права – це основні напрями правового впливу на суб'єктів відносин у сфері праці для забезпечення призначення

трудового
права й законодавства.
Функції трудового
права
Загальноправові функції
трудового права
Регулююча
Охоронна
Спеціальні функції трудового
права
Соціальна. забезпечення засобами
трудового права реалізації соціальної
політики держави у сфері пращ,
заснованої на соціальній
справедливості й соціальній безпеці.
Виховна виражається у
стимулюванні сумлінної праці і
заохоченнях працівників, нормах
дисциплінарної та матеріальної
відповідальності працівників.
Захисна проявляється у нагляді та
контролі за додержанням
законодавства про працю при
вирішенні трудових спорів. Ця
функція застосовується в усіх стадіях
правового регулювання праці.
Виробнича. Виявляється у правах і
гарантіях діяльності професійних
спілок, повноваженнях трудового
колективу, розвитком соціального
партнерства.

25. Трудове законодавство України — це система нормативно-правових актів, які ухвалюють уповноважені органи державної влади,

місцевого самоврядування, посадові особи відповідно
до закріплених за ними повноважень задля правового регулювання суспільно-трудових
відносин, встановлюючи правила поведінки суб’эктів трудового права.
Основні елементи системи трудового законодавства України:
1. Конституція України, як Основний Закон України, що має на території України найвищу юридичну силу (ст. 8 Конституції України), а це означає, що всі інші акти
трудового законодавства мають їй відповідати.
2. Міжнародні договори про працю України, які належним чином ратифіковані в Україні.
3. Кодекс законів про працю України, який дотепер діє на території України зі змінами та доповненнями.
4. закони про працю, ухвалені Верховною Радою України з усіх питань суспільно-трудових відносин. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції
України, міжнародних договорів України та КЗпП.
5. Постанови Верховної Ради України. З правової точки зору вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів
України. Зауважимо, що деякі постанови Верховної Ради мають індивідуально-правовий характер і не належать до трудового законодавства (як-от, про призначення
членів Конституційного Суду України тощо).
6. Укази Президента України. Вони мають відповідати нормам Конституції, міжнародних договорів України про працю та законів України. Зауважимо, що
розпорядження Президента України зазвичай мають індивідуально-правовий характер і не стосуються трудового законодавства.
7. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження), які ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України,
законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України.
8. Нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України, які ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів
України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.
9. Нормативно-правові акти міністерств та інших відомств у сфері праці. Такі акти спрямовуються на виконання покладених на них завдань та повноважень. Вони
ґрунтуються на нормах Конституції та міжнародних договорів України, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також
рішень Кабінету Міністрів України.
10. Нормативно-правові акти у сфері праці уповноважених органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування, які ґрунтуються на повноваженнях зазначених органів, а також на виконання норм Конституції та міжнародних договорів України, законів України,
указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень Кабінету Міністрів України.
11. Колективні угоди. Їх ухвалення базується на положеннях Закону України «Про колективні договори, угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII. Вони мають відповідати
нормам Конституції та міжнародних договорів України, КЗпП, законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, а також рішень
Кабінету Міністрів України, актів уповноважених органів виконавчої влади.