Конспект прочитаного науково-на­вчального тексту; тематичні виписки

1. Конспект прочитаного науково-на­вчального тексту; тематичні виписки

Конспект прочитаного
науково-навчального
тексту; тематичні
виписки

2. Сьогодні на уроці ти…

• удосконалиш уміння використовувати
конспектування як різновид стислого
переказу почутого;
• поглибиш знання про види конспектів;
• навчишся критично осмислювати почуте,
виділяти в ньому головне, ділити
висловлювання на логіко-смислові
частини, складати план, застосовувати
різні способи конспектування тощо.

3. Види читання

Ознайомлювальне
Вибіркове
Вивчальне
Застосовують для
попереднього
ознайомлення зі
статтею, розділом
книжки або й усією
книжкою.
Переглянувши зміст і
передмову, читач має
зрозуміти не лише про
що в книжці йдеться
(зміст), а й
найважливіші з-поміж
викладених у ній
думок, дістати чітке
уявлення про цінність і
корисність книжки.
Це швидке читання,
під час якого читач,
охоплюючи текст
загалом, акцентує
увагу тільки на
потрібних йому
аспектах. Він гортає
сторінки, доки не
відшукає потрібну
інформацію, а тоді
вже читає знайдені
фрагменти (уривки),
застосовуючи інший
вид читання –
вивчальне.
Найефективніше
читання. За такого
читання інформацію
сприймають не пасивно,
а, ставлячись до
прочитаного критично,
роблять висновки,
помічають слабкі місця у
викладі думок або в
поясненнях. Таке творче
сприймання гарантує
ефективне
запам`ятовування
прочитаного.

4.

Конспект — це стислий письмовий
виклад змісту прочитаного чи
прослуханого тексту. Конспект дає змогу
його автору одразу чи через деякий час
швидко відновити в пам’яті зміст тексту.
Для конспекту характерна змістова,
смислова і структурна цілісність.

5.

Конспектування – важлива форма
запам’ятовування потрібної інформації,
яку ми сприймаємо, читаючи текст або
слухаючи його. Як різновид
конспектування використовують
тематичні виписки.

6.

Тематичні виписки – це дослівно
переказаний уривок тексту, що стосується
конкретної теми, з посиланням (прізвище,
ініціали автора, назва книги,
видавництво, рік і місто видання, кількість
сторінок).

7.

Теза – багатозначний термін, що коротко
й чітко формулює основну ідею чогонебудь або провідне завдання, що стоїть
перед кимось.
Тези – коротко сформульовані основні
положення доповіді, лекції, статті тощо

8.

• План – найкоротший запис логічної структури
тексту із зазначенням опорних пунктів у
розгортанні теми, переліком питань, на які в
тексті дають відповідь. Це своєрідний шлях
через текст від факту до факту, від думки до
думки. У ньому обов’язково фіксуються усі
структурні частини джерела: вступ, основна
частина, висновок.
• Складний план тексту – це детальний план
його змісту з виокремленням вступу (зачину),
основної частини і кінцівки (висновку).

9. ВИДИ КОНСПЕКТІВ

• Текстуальний
Відшукавши потрібну інформацію, читач
переписує її дослівно.
• Вільний
Читач записує головне, пропускаючи
менш істотне.
• Змішаний
Вільний виклад прочитаного читач
поєднує з дослівно переписаними
уривками (цитатами).

10. Конспектування складається з таких етапів:

1. Уважне читання тексту, визначення його теми
та головної думки.
2. Попереднє визначення викладених у тексті
ключових думок.
3. Складання й запис плану тексту (чітко й стисло
сформульованих мікротем).
4. Письмовий виклад основних положень тексту
відповідно до кожного з пунктів плану.

11. У заголовку конспекту вказують:

Прізвище та ім`я (ініціали) автора. Повну
назву тексту. Назву книжки (журналу), у
якому його надруковано. Місто видання.
Видавництво. Рік видання.
Наприклад:
Святослав Юсов. Вікентій Хвойка// У кн.
«100 найвідоміших українців».-К.:
Книжковий дім «Орфей», 2005.

12. ЯК ПРАЦЮВАТИ НАД ВИПИСКАМИ

1. Виберіть із тексту потрібний матеріал і випишіть його на
картки як цитати в такій послідовності: цитата, прізвище та
ініціали автора твору, назва твору, видавництво, рік і місце
видання, розділ книги чи том, сторінка.
2. Чужі слова потрібно наводити з абсолютною точністю, не
відриваючи від змісту тексту, з якого вони взяті.
3. Цитати у вигляді самостійного речення оформляються за
правилами пунктуації при прямій мові.
4. Якщо цитата є складовою частиною думки того, хто пише, то
вона береться в лапки і починається з малої букви.

13. Зразок

«Рівність українського слова серед світових
мов виборювали видатні культурні діячі,
письменники, які добре розуміли, що без мови
немає народу».
Культура української мови. Довідник / За ред.
В. Русанівського.— К. : Либідь, 1990.— С. 21.

14. Домашнє завдання:

Скласти простий план тексту, скласти
конспект прочитаного.

15. ПАН, ПАНІ, ПАННА, ДОБРОДІЙ, ДОБРОДІЙКА, ТОВАРИШ, ТОВАРИШКА

Товариш — це людина, пов’язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник: «Хоть ти і грек, та цар правдивий.
/ Тобі латинці вороги: / Я твій товариш буду щирий» (І. Котляревський); «Хто ж не мріє мати вірного товариша й самому бути таким!» (О.
Гончар). Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та ін. Будь-кого
товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з
означеннями шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий тощо.
Слово пан має два значення: представник панівного класу та форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох
слов’янських мовах — українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Українська мова
розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу й панове — множина при звертанні безвідносно
до класової належності.
Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як
форми звертання. І посилаються при цьому на Т. Шевченка, який «не любив панів», та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина,
запаніти тощо. Але ж Великий Кобзар уживав пан і похідні від нього й у другому значенні — як форму ввічливого звертання. Наведу кілька
прикладів за «Словником мови Шевченка»: «Спасибі вам, панове-молодці, / Преславнії запорожці, / За честь, за славу, за повагу»; «Нехай
вам, панове товариство, Бог допомагає»; «Панно, пташко моя! / Панно, доле моя! / Не соромся, дай рученьку, / Ходім погуляймо...»
Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належним дороговказом у виборі форм звертання.
Наприклад, Леся Українка до своїх близьких подруг зверталася: «Дорога товаришко!» (до Ольги Кобилянської), «Товаришці на спомин»
(вірш-звертання до Антоніни Макарової). У більш офіційній ситуації вживала слова добродію, добродійко, пане, пані. У запорозьких
козаків у пошані було звертання пане товаришу, панове товариство.
Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати кохана) одразу викликала
появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчино, женщино, дєвушко, дамочко.
Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. Пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім’ям, назвою посади, перед
службовим4/15/2025
чи науковим званням: пане Петренку, пані Катерино, пане майстре, пане інженере (професоре, лікарю), пані вчителько, панно
Лесю; добродію (добродійко) застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: «Дякую Вам, добродію, за тепле слово!» (За О.
Пономаревим).
Людмила Гавенко Криворізький ліцей
№129
Учімо солов'їну разом!