31.70M

Category:

history

Театр корифеїв. І.К. Карпенко-Карий. Огляд життя і творчості

1.

Театр корифеїв.
І.К. Карпенко-Карий.
Огляд життя і творчості

Історія виникнення театру корифеїв
Професійний театр зароджується в Україні у другій половині
ХІХ ст.. Велику роль в його становленні відіграв аматорський рух.
Перший аматорський гурток був заснований у містечку
Немирові в 1857 р. відомим фольклористом Опанасом
Марковичем і його дружиною письменницею Марком Вовчком.
У 1859 році аматорський гурток виникає в Київському
університеті. Незабаром засновуються театральні гуртки в
Чернігові, Харкові, Одесі, Сумах, Катеринославі, Полтаві,
Житомирі та інших містах.
Бурхливий розвиток аматорського руху в Україні викликає
протидію влади.
У 1876 році Олександр ІІ підписав указ про категоричну заборону
«представлений… на малорусском наречии».
Виступи прогресивних російських письменників на захист
українського слова змусили царський уряд дозволити в 1881 році
вистави українською мовою.

3.

“На початку 1880-років несподівано з’явився
справжній український театр, склалася трупа, якої
Україна не бачила ані перед тим, ані потому,
склалася трупа, яка збуджувала ентузіазм не тільки
в українських містах, а й у Москві та Петербурзі, де
публіка мала нагоду бачити найкращих артистів
світової слави…” – написав Іван Франко, той самий,
що не любив творів Кропивницького.
У жовтні 1882 року в Єлисаветграді під орудою Марка
Кропивницького створена трупа, якій судилося стати
знаковою для України: “Товариство акторів”, більш
відоме під назвою “Театру корифеїв”. Серед учасників
– Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас
Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, Марія СадовськаБарілотті.

4.

Створення професійної театральної трупи
Відчутною стала потреба організації професійної театральної трупи.
Честь її створення випала на долю М.Кропивницького. Фактичною датою
її народження стала блискуча вистава Шевченкового “Назара Стодолі” в
Києві 10 січня 1882 року.
За словами Миколи Садовського, то був повний, цілковитий тріумф!
Перший професійний український театр відомий під назвою театру
корифеїв.
Корифей – заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у
якійсь галузі науки, мистецтва, літератури.
У 1883 році, першу українську трупу М.Л. Кропивницького, з участю
М. К. Заньковецької, М.К. Садовського, Г.П.Затиркевич, а пізніше –
П.К. Саксаганського та І.К.Карпенка-Карого очолив як антрепренер
М.Старицький.

5.

6.

7.

8.

9.

ї
Єлисаветградський театр, у якому 27 жовтня 1882 р.
відбулася перша вистава «Товариства українських артистів під
орудою М. Л. Кропивницького»

10.

2011 – залишки театру

11.

12.

«Отсі три люди зложили першу
українську трупу, котрої головними
оздобами
стали надто брати
І.Тобілевича, звісні широко артисти
Садовський і Саксаганський, надто пані
Заньковецька і Затиркевич та цілий ряд
інших талановитих артистів і артисток.
Зложилася трупа, якої Україна не
бачила ані перед тим, ані потому, трупа,
котра робила фурор не тільки по
українських містах, але також у Москві
і в Петербурзі, де публіка часто має
нагоду бачити найкращих артистів
світової
слави.
Гра
українських
артистів, то не була дилетантська
імпровізація, а здобуток сумлінних
студій, глибокого знання українського
народу і його життя, освітленого
інтуїцією великих талантів»
(І.Я. Франко)

13.

Марко Лукич Кропивницький (1840-1910)
Український драматург, актор,
режисер, організатор і керівник
театральних труп.
З 1882 року життя митця
нерозривно пов'язане з діяльністю
професійних труп.
Під його керівництвом
розпочали артистичну працю на
професійній сцені М.Заньковецька,
М.Садовський, П.Саксаганський,
І. Мар’яненко.
Написав понад 40 п’єс, кращі з
яких (“Дай серцю волю, заведе в
неволю”, Доки сонце зійде, роса очі
виїсть”, Глитай, або ж павук”,
“Чмир” та ін.) увійшли в
скарбницю української класичної
драматургії.

14.

М.Л. Кропивницький створив неперевершені сценічні образи
М. Л. КропивницькийВиборний
(«Наталка Полтавка”)
М. Л. КропивницькийШельменко
“Шельменко-денщик”
Г. Квітки-Основ’яненка

15.

Кропивницього як режисера можна називати принциповим, вимогливим, навіть суворим.
Навіть слава Заньковецької не була для нього перешкодою: “Що ти там ото граєш?!”
– “Та я ж думала…” – “Вона думала! Не треба думати! Я тут за вас усіх думаю!”

16.

Марко Кропивницький із родиною

17.

Михайло Петрович Старицький
(1840-1904)
Український письменник, режисер,
театральний і культурно-громадський діяч.
Автор п’єс «Не судилось», «У темряві»,
«Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»,
«Талант»;
історичних п’єс «Богдан Хмельницький»,
«Маруся Богуславка», «Оборона Буші»;
водевілів «Як ковбаса та чарка, то
минеться й сварка», «По-модньому»,
«Чарівний сон».
П’єси М.П. Старицького стали цінним
надбанням української драматургії.

18.

19.

Микола Карпович Садовський
Український актор, режисер,
організатор і керівник
першого стаціонарного
українського театру в Києві.
В 1888 – 1898 очолював одну
з професійних труп.

20.

Улюбленими ролями Миколи Садовського були ролі гетьмана
Хмельницького, Командора, Івана Мазепи, Сави Чалого

21.

Панас Карпович Саксаганський
(1859-1940)
Український
актор,
режисер, театральний діяч,
один
з
організаторів
професійного театру в Україні.
Автор комедій «Лицеміри»,
«Шантрапа», спогадів «По
шляху життя», театрознавчих
статей.

22.

П.К. Саксаганський – народний
артист УРСР
П. К. Саксаганський Пеньонжка
(«Мартин Боруля” Тобілевича).
П. К. Саксаганський в ролі Копача
(«Сто тисяч» І.Карпенка-Карого).

23.

24.

25.

МАРІЯ САДОВСЬКА-БАРІЛОТТІ
УКРАЇНСЬКА ДРАМАТИЧНА АКТРИСА І СПІВАЧКА, СУМНИЙ СОЛОВЕЙКО
«Український соловейко» – так її
називали у часи, коли
створювався український
професійний театр. В історію
театру увійшла як одна з
найперших і найкращих
виконавиць вокальних партій у
тогочасних оперетах і операх. За
12 років, відданих сцені, зіграла
майже усі провідні ролі
тодішнього репертуару
Найбільш
вражаючими були
ролі Наталки («Наталка Полтавка»),
Харитини («Наймичка»), Катрі
(«Не так сталося, як жадалося»),
Мар’яни («Розумний і дурень»),
Оксани («Доки сонце зійде, роса очі
виїсть»), Пракседи («Гуцули»).

26.

Марія Костянтинівна Заньковецька
(1854-1934)
Українська актриса, театральний діяч. Народна
артистка УРСР.
Ще в юнацькі роки брала участь у аматорських
виставах.
1882 року дебютувала на сцені українського
професійного театру піди керівництвом
М.Кропивницького в Єлисаветграді у ролі
Наталки з п’єси “Наталка Полтавка”
І.П.Котляревського. Відтоді все своє життя вона
присвятила українському театру.

27.

М. К. ЗаньковецькаОксана
(«Доки сонце зійде,
роса очі виїсть» М.
Кропивницького).
М. К. Заньковецька-Аза
(«Циганка Аза» М. Старицького).

28.

М. К. Заньковецька-Харитина
(«Наймичка» Тобілевича).
М. К. Заньковецька-Наталя
(«Лимерівна» Панаса Мирного).

29.

Ганна Петрівна Затиркевич (1855-1921)
Українська актриса.
У 1883 році дебютувала
на професійній сцені в
трупі
М.Кропивницького.
Гра актриси
відзначалася
простотою й
переконливістю,
глибоким
проникненням у
характер своїх героїнь,
виразністю й
безпосередністю
виконання ролі.

30.

Ролі: Одарка(«Сватання на Гончарівці»
Г.Квітки-Основ’яненка),
Риндичка («По ревізії» М. Кропивницького),
Ганна («Безталанна» І. Карпенко-Карий),
Лимериха («Лимерівна» П. Мирний)
Г. П. Затиркевич у виставі «Ніч під
Івана Купала» за М. Гоголем.

31.

Ганна Іванівна Борисоглібська
(1868-1939)
Народна артистка УРСР.
Перші кроки у велике мистецтво
зробила на аматорській сцені в
м.Слов’янську на Донеччині.
Працювала в трупах
М.Кропивницького, М. Садовського,
П.Саксаганського та І. КарпенкаКарого.
Ролі: Хівря («Сорочинський ярмарок»
М. Гоголь)
Секлета («За двома зайцями»
М.Старицький),
Риндичка («По ревізії»
М.Кропивницький)
Ганна («Безталанна» І. КарпенкаКарого).
Г. І. Борисоглібська-Настя
(«Чумаки» Тобілевича).

32.

Любов Павлівна Ліницька
(1866-1924)
Як професійна актриса почала виступати в 1886 році. Ролі:
Харитина («Наймичка» І. Карпенко-Карий), Варка
(«Безталанна» І. Карпенка-Карого), Наталі («Лимерівна»
П. Мирний), Маруся Богуславка («Маруся Богуславка»
М. Старицький), Анна («Украдене щастя» І. Франко).

33.

Іван Карпенко-Карий,
Панас Саксаганський,
Микола Садовський
Марія Садовська-Барілотті

34.

І.К. Карпенко-Карий (Тобілевич)
(1845-1907)
29 вересня 1845 року в селі Арсенівці
поблизу Єлисаветграда в родині управителя
поміщицьких маєтків народився Іван
Карпович Тобілевич.
1855 – 1859 р. навчався у Бобринецькому
училищі.
З 1864р., після переїзду до Бобринця,
активно включився в театральний рух.
У 1865 р. переїхав до Єлисаветграда, де
дістав посаду секретаря поліційного
управління,
організував
драматичний
гурток.
З 1883 р. входить у театральну трупу
М. Старицького під псевдонімом КарпенкоКарий.

35.

1884 р. –
заборонено жити
на Україні. Піддано
поліційному
наглядові на три
роки. Оселяється в
Новочеркаську.

36.

З 1887 року жив на хуторі Надія на Кіровоградщині
Хутір “ Надія ”
Літературно-меморіальний
музей

37.

«Мартин Боруля», «Сава Чалий», «Сто тисяч», «Хазяїн»,
«Безталанна», «Наймичка», «Суєта» та інші…(18 п’єс)
Карпенко-Карий однаково успішно створює характери цілісні,
суперечливі, складні. Він цінує людську особистість. У нього персоніфіковані
всі масові сцени — однією-двома репліками. З великим співчуттям малює
образи бідняків, які зазнали неправедного визиску, плюндрування, але
зберегли гідність, стійкість до біди і працьовитість.