Тактика допиту

1.

*
Кафедра
криміналістики, судової
експертології та
домедичної підготовки

2.

План
1. Поняття та види допиту.
2. Тактичні основи підготовки до проведення допиту.
3. Порядок проведення допиту.
4. Тактика допиту в типових ситуаціях
5. Фіксація результатів допиту

3.

* 1. Поняття та види допиту
* Допит є процесуальною дією, яка являє собою
регламентований кримінальними процесуальними нормами
процес отримання та фіксації уповноваженою особою від
допитуваного інформації про факти, що мають значення для
встановлення істини у кримінальному провадженні.
Процесуальний порядок допиту закріплений у статтях 224,
225, 226, 227, 232, 351, 352, 353, 354, 490, 491 КПК України.

4.

* Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого (суду)
з допитуваним для одержання відомостей (інформації), які є
необхідними для встановлення обставин справи, що
розслідується.
* Особливість одержання інформації про обставини вчиненого
злочину під час допиту полягає в тому, що її джерелом є
людина.
* Тому одержання такої інформації пов'язано з низкою
процесуальних, психологічних та етичних вимог, які
належать до загальних положень проведення допиту.

5.

* Формування показань допитуваної особи - це складний
психологічний процес, який складається з трьох основних
стадій або етапів: сприйняття, запам'ятовування та
відтворення.
* Знання процесу формування показань та чинників, що
впливають на їх повноту та об'єктивність, дозволяють
слідчому правильно обрати тактичні прийоми для отримання
у ході допиту повної та об'єктивної інформації про подію, що
мала місце.

6.

* Види допиту:
* за суб'єктом проведення допиту (особа, яка проводить дізнання,
слідчий, прокурор, суддя);
* за процесуальним станом допитуваної особи (допит свідка,
потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого);
* за віком допитуваного (допит малолітнього, неповнолітнього,
дорослого, особи похилого віку);
* за послідовністю проведення (допит первинний, додатковий,
повторний);
* за місцем проведення (на місці події, у кабінеті слідчого, за місцем
знаходження допитуваного);
* за якістю свідчень, які одержуються (допит особи, яка повідомляє
правдиві відомості, і допит особи, яка дає неправдиві показання);
* в залежності від взаємин, які складаються з допитуваним (допит у
конфліктній ситуації і допит у безконфліктній ситуації);
* у залежності від використання науково-технічних засобів (із
використанням звуко- та відеозапису, без використання технічних
засобів).

7.

* 2. Тактичні основи підготовки до проведення допиту
* Підготовка до проведення допиту включає:
* 1)
визначення кола осіб, які підлягають допиту та
послідовності їх допиту;
* 2)
визначення предмета допиту та вивчення матеріалів
кримінального провадження;

8.

* 3)
вивчення особи допитуваного (психологічні, моральні,
професійні якості);
* 4)
підбір речових доказів та інших матеріалів для
пред'явлення допитуваному;

9.

* 5)
вирішення питання щодо часу та місця допиту, способу
виклику на допит;
* 6)
набування спеціальних знань, які можуть знадобитися під
час допиту;

10.

* 7)
визначення переліку необхідних технічних засобів фіксації
допиту та їх підготовку;
* 8) визначення учасників проведення допиту (педагога,
перекладача, експерта, законного представника та ін.);
* 9)
складання плану допиту.

11.

*3. Порядок проведення допиту
Основні стадії (етапи) допиту
(залежно від тактичних завдань, які вирішуються)
Попередня
заключна, або процесуального
оформлення одержаних показань
Вільної розповіді
Постановки запитань

12.

У попередній стадії слідчий
- засвідчується в особистості допитуваного, тобто проводить ідентифікацію
особи, яка прийшла на допит, шляхом ознайомлення з паспортом або іншим
документом, що засвідчує особу;
- встановлює соціально-демографічні дані допитуваного та заповнює анкетну
частину протоколу, повідомляє про мету виклику, у формі невимушеної
бесіди ставить питання про обставини, які не мають прямого стосунку до
справи, але дозволяють встановити психологічний контакт;
- виконує вимоги законодавства, тобто роз’яснює допитуваному його права та
обов’язки, порядок проведення допиту, попереджає свідка та потерпілого про
кримінальну відповідальність.
* Тобто ця частина допиту використовується для ознайомлення
з особистісними особливостями допитуваного, з’ясування
його позиції і встановлення психологічного контакту.

13.

* Психологічний контакт – це найбільш сприятлива психологічна
“атмосфера” допиту, яка схиляє допитуваного до вступу в
спілкування та давання правдивих показань.
* Встановлення психологічного контакту здійснюється незалежно
від процесуального становища допитуваного та ситуації, у якій
здійснюється допит.
* Встановлення психологічного контакту досягається:
встановленням сприятливих відносин з допитуваним; збудженням
інтересу та підвищенням активності до спілкування; зняттям
конфліктного настрою у допитуваного.
* Для встановлення психологічного контакту можуть бути
використані такі тактичні прийоми як проведення бесіди з
допитуваним на сторонню тему, що становить інтерес для нього
або слідчого; доброзичливе ставлення до допитуваного,
незалежно від його процесуального статусу; демонстрація
слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного,
його потреби та інтереси; користування термінологією, яку
допитуваний розуміє тощо.

14.

* Стадія вільної розповіді – це допит по суті про ті обставини, у
зв’язку з якими особа викликана для дачі показань.
* Викладення показань у формі вільної розповіді полягає в
тому, що у випадках, коли допитуваний не ухиляється від дачі
показань, йому ставиться загальне запитання з пропозицією
розповісти всю відому інформацію, яка стосується
розслідуваної події.
* Стадія вільної розповіді дозволяє слідчому: скласти свою
думку про особу допитуваного; виявити ступінь
поінформованості допитуваного про обставини справи;
отримати уявлення про правдивість свідчень допитуваного;
отримати інформацію про факти, що невідомі слідчому.
* У цій стадії не рекомендується без необхідності перебивати
допитуваного. Втручатися в його розповідь доцільно лише при
явному відхиленні від теми, предмету допиту.

15.

* Стадія постановки запитань полягає в тому, що слідчим
після закінчення вільної розповіді ставляться допитуваному
запитання з метою уточнення обставин та заповнення
прогалин у показаннях.
Види запитань
(залежно від змісту та мети)
Доповнюючі
Уточнюючі
Основні
Нагадуючу
Контрольні
* Під час проведення допиту забороняється ставити запитання,
у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді
або підказка до неї (навідні питання).
* Запитання ставляться в ясній, чіткій формі, вони не повинні
містити підказки і носити навідний характер.

16.

*4. Тактика допиту в типових ситуаціях
*
* У залежності від виду ситуації слідчий обирає ті чи інші
тактичні прийоми проведення допиту.
Види типових ситуацій під час допиту
а)
безконфліктна - особа,
бажає вступити у спілкування і дати
правдиві свідчення
дача неправдивих
показань
б)
конфліктна
відмова допитуваного
від дачі показань
зміна раніше даних правдивих
показань чи відмова від них

17.

* В умовах безконфліктного допиту можуть бути використані
такі тактико-психологічні прийоми:
* - використання можливостей вільної розповіді;
* - деталізація показань, їх співставлення з іншими встановленими
слідством доказами;
* - постановка конкретизуючих (уточнюючих) та нагадувальних
питань;
* - використання речових та письмових доказів;
* - використання зображувальних можливостей допитуваних;
* - прийоми асоціацій за суміжністю чи контрастом;
* - вияснення, які образи, спогади, враження виникали у
допитуваного при сприйнятті події чи окремих її елементів;
* - допит на місці події;
* - використання консультативної допомоги психолога.

18.

* Дача неправдивих показань
* Про неправдивість показань допитуваного можуть свідчити:
* протиріччя цих показань іншим даним;
* наявність внутрішніх протиріч у самих показаннях;
* співпадання в найдрібніших деталях показань декількох допитуваних,
що зазвичай свідчить про домовленість між ними;
* відсутність в показаннях несуттєвих подробиць – свідчить, що допитаний
не пережив того, про що розповідає;
* різноманітні пояснення тих чи інших обставин на різних допитах;
* наполегливе, неодноразове повторення допитаним з особистої ініціативи
яких-небудь тверджень;
* ухилення від відповіді на пряме запитання слідчого, у тому числі під
приводом його незрозумілості;
* наявність виразів і категорій, що не відповідають рівню освіти і розвитку
допитаного – можуть свідчить про навіювання з боку інших осіб;
* невідповідність вербальної (словесної) інформації невербальним
(несловесним) проявам (жестам, міміці, пантоміміці, інтонації,
немовним вкрапленням в мову, рухам тіла допитуваного тощо);
* приховування фактів, котрі за даними слідчого добре відомі
допитуваному.

19.

* Тактичні прийоми при дачі неправдивих показань для
переконання до правдивості:
* пред’явлення речових та оголошення письмових доказів;
* допущення «легенди» – передбачає надання слідчим
допитуваному можливості безперешкодно викласти свою
неправдиву «легенду»;
* деталізація показань про обставини перебування в іншому місці
(де і з ким знаходився в момент вчинення злочину; кому говорив
про наміри побувати у вказаному місці і кому розповідав про його
відвідування; яким способом прибув на вказане місце і залишив
його; о котрій годині приїздив на вказане місце і скільки часу там
знаходився, які події там в цей час відбувалися, чим займався на
вказаному місці, хто із свідків зможе підтвердити перебування у
вказаному місці);
* негайний виклик та допит осіб, про яких згадав допитуваний у
заяві про алібі, а також тих осіб, про яких останній не згадував,
проте вони знають (або повинні знати), де підозрюваний
перебував в момент вчинення злочину;
* створення у допитуваного перебільшеної уяви про рівень
обізнаності слідчого.

20.

* Тактичні прийоми при відмові допитуваного від дачі
показань:
* враховувати відомості про особистість допитуваного, набуті
слідчим при підготовці до допиту;
* звертатись до позитивних якостей допитуваного;
* роз’яснювати несприятливі наслідки відмови від дачі показань
(для свідків – можливе настання кримінальної відповідальності
за відмову давати показання, уникнення винним
відповідальності та повторне вчинення злочину);
* встановити й спростувати конкретні причини та умови відмови
від дачі показань, за необхідності – вжити заходів щодо їх
усунення;
* встановити умови сприйняття і продемонструвати їх порівняння
з фактичними показаннями допитуваної особи;
* використати протиріччя у показаннях окремих учасників
процесу.

21.

* Зміна раніше даних правдивих показань чи відмовою від
них.
* Для запобігання зміни чи відмови від показань необхідно:
* встановлювати найдрібніші деталі скоєння злочину з наступним
їх підтвердженням з інших джерел (допитів інших осіб,
висновків експерта, пред’явлення для впізнання, відтворення
обстановки і обставин події, ін.);
* пропонувати власноручне викладення показань допитуваною
особою в протоколі;
* відтворювати в протоколі допиту слова і словосполучення,
характерні для стилю допитуваної особи;
* пропонувати особі власноручно внести уточнення в протокол
щодо тих чи інших обставин;
* обов’язково використовувати при допиті додаткові засоби
фіксації показань (звуко- чи відеозапис).

22.

* Тактичні прийоми, коли допитуваний на повторному або
додатковому допиті змінює раніше дані показання чи
відмовляється від них слід використовувати наступні
тактичні прийоми:
* пред’являти протоколи попередніх допитів з оголошенням
раніше даних допитуваним показань та вимагати пояснень їх
зміни;
* максимально деталізувати і уточнювати показання
допитуваного про нові обставини;
* пропонувати допитуваному усунути наявні в них суперечності;
* спростовувати пояснення допитуваного шляхом логічного
аналізу наявних протиріч в показаннях конкретного
допитуваного, даних у різні періоди слідства, та протиріч між
показаннями допитуваного і показаннями інших осіб,
експертними висновками, протоколами інших слідчих дій
тощо;
* пред’являти докази, що спростовують нові змінені показання
допитуваної особи.

23.

*5. Фіксація результатів допиту
* Протокол допиту є одним із основних засобів фіксації
* Показання допитуваного у протоколі можуть викладатися у
формі: вільної розповіді, відповіді на запитання слідчого,
поєднання першого та другого варіанту.
* Протокол допиту складається слідчим. За бажанням
допитуваного, показання можуть бути записані у протоколі ним
власноручно, про що робиться відмітка у протоколі.
* Протокол допиту підписується особою, що проводила допит,
допитуваним та іншими учасниками слідчої дії.
* Під час проведення допиту, допитувана особа за власним
бажанням, або за пропозицією слідчого може виконати схеми,
плани, креслення, малюнки, що пояснюють її показання.

24.

* Застосування технічних засобі рекомендується при допиті:
* поранених, тяжкохворих осіб, стан здоров’я яких не виключає
настання смерті;
* неповнолітніх та малолітніх осіб, особливості мовлення яких складні
для точного викладення у протоколі допиту;
* осіб, допит яких відбуватиметься у конфліктній ситуації (відмова від
дачі показань, дача неправдивих показань, зміна раніше даних
показань (наприклад, потерпілих від злочинів, вчинених родичами,
членами сім’ї; підозрюваних у вчиненні злочину у складі групи;
свідків, яких пов’язують родинні, сусідські, трудові відносини із
потерпілим чи підозрюваним (обвинуваченим) тощо));
* осіб, які допитуються за участю перекладача чи сурдоперекладача;
* осіб, які з'явились із зізнанням;
* осіб, які симулюють розлад психіки або відносно яких є відомості
щодо їх психічної неповноцінності;
* осіб, які заздалегідь не зможуть брати участь у судовому розгляді
справи, у тому числі, у зв’язку з забезпеченням їх безпеки;
* осіб, які відмовились від надання зразків голосу та мовлення для
порівняльного дослідження;
* осіб, розслідування злочинів яких здійснюється у складі слідчооперативної групи.

25.

* На заключній стадії допиту після фіксації у протоколі допиту
отриманих показань, слідчий зобов’язаний:
* відтворити звукозапис (відео) учасникам слідчої дії;
* внести відповідну відмітку до протоколу слідчої дії;
* скласти протокол прослуховування звукозапису чи демонстрації
відеозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з цього приводу;
* приєднати до протоколу слідчої дії в якості додатків належним
чином упаковані носії аудіо-, кіно- чи відеозапису.