Українська мованаціональна мова українців

1.

Украї́нська мо́ванаціональна мова
українців.
Належить до слов'янської групи індоєвропейської
мовної сім'ї. Число мовців— близько 45млн, більшість
яких живе в Україні. Є державною мовою в Україні,
офіційною мовою Придністров'я. Поширена також у
Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині,
Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії,
Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці.
Вона є другою слов'янською мовою за кількістю
мовців.

2.

План
1
Класифіка
ція
2
Відмінност
і від других
7 Міжнародне теле- і
радіомовлення
8 Фонетика
8.1 Голосні звуки
8.2 Пріголосні звуки
8.3 Орфоепія
9 Графіка
10 Правопис
11 Лексика
12 Граматика
12.1 Морфеміка
12.2 Словотвір
12.3 Морфологія
12.4 Синтаксис
13 Стилістика
14 Словники
15 Див. такоже

3.

Класифікація
За генеалогічною класифікацією, українська мова належить до
східнослов'янської підгрупи слов'янської групи
індоєвропейської мовної сім'ї.
Сучасні дослідження, однак, показують, що українська мова у
фонетиці та граматиці має більше спільних рис з
верхньолужицькою та білоруською мовами (29 спільних рис),
нижньолужицькою мовою (27 спільних рис), чеською та
словацькою мовами (23 спільні риси), польською мовою (22
спільні риси), хорватською та болгарською мовами (21 спільна
риса), сербською та македонською мовами (20 спільних рис),
вимерлою полабською мовою (19 спільних рис), словенською
мовою (18 спільних рис), ніж з російською (11 спільних рис).
Отже, на підставі цих даних деякі вчені ставлять під сумнів
об'єднання української, російської та білоруської мов в одну
підгрупу східнослов'янських мов. Найближчою генеалогічно до
української є білоруська мова. За типологічною класифікацією,

4.

Відмінності від інших слов'янських
мов
Українська мова, як окрема слов'янська
мова, має численні риси, що зближують або
віддаляють її від сусідніх слов'янських мовпольської, білоруської, російської,
болгарської та словацької.
З погляду лексики найближчою до
української є білоруська мова (84% спільної
лексики), потім польська (70% спільної
лексики), словацька (68% спільної лексики)
та російська мова (62% спільної лексики).

5.

Вплив на інші мови
Українська мова вплинула на інші сусідні слов'янські
мови: на польську, російську та білоруську літературні
мови. До багатьох мов світу увійшли українські слова
«гопак», «козак», «степ», «бандура», «борщ» (до
польської було запозичено українські слова
«hreczka»— гречка, «chory»— хворий, російської
«вареники»— вареники; «пасека»— пасіка; «бублик»—
бублик, «подполковник»— підполковник, румунської
«ştiucă»— щука, «holub»— голуб, білоруської
«вагітная»— вагітна тощо).
Також українська мова вплинула на діалекти сусідніх
мов, як-от гутор донських козаків («злыдарить»—
злидарювати, «кидаться»— скидатися, «вон зарас
гутарить»— він зараз говорить).

6.

Назва
Назву «українська мова» вживали, починаючи з XVIст., на позначення мови українських
земель Речі Посполитої, однак до сер. XIX ст. основною назвою мови, що тепер зветься
українською, було поняття «руська мова». Це почало вносити плутанину від моменту
приєднання України до Московії та згодом Російської імперії, оскільки росіяни у XVIII ст.
стали позначати свою мову схожим прикметником (рос. русский языкъ).
Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізняти від
російської за допомогою різних назв, поняття «українська мова» зрештою поступово
перемогло в усіх українських регіонах.
Шкільне свідоцтво про навчання в гімназії з руською мовою навчання
Крім того, у різний час вживали такі назви:
про́ста мова в пізньому середньовіччі на противагу книжній
коза́цька мова в Гетьманщині (епізодично).
малоросійська / малоруська мова, або південноросійська / південноруська мова, в
Російській імперії
русинська мова (офіційно), руська мова (розмовно) в Австро-Угорщині
угроруська, або карпаторуська мова, в Угорщині
козача / кубанська мова, або просто балачка, на Кубані
руська мова (офіційно) в Польщі

7.

Давні часи
Історія української мови починається від праслов'янської мовної єдності . Різні вчені трактують час
виокремлення української мови з-поміж інших слов'янських. Історія її походження та становлення до
сьогодні є об'єктом гострих суперечок як суто мовознавчого, так і політичного характеру. Розвиткові
знань про ранню історію української мови заважали різні чинники. Більшість відомостей про мову
розглядали крізь призму чужоземних, передусім російських, концепцій. Існування окремої української
мови не було загально визнаним до початку XXст. У Російській імперії українська мова розглядалась як
«малоросійське наріччя» російської мови.
Проте достеменно з'ясовано, що специфічні мовні риси української мови трапляються уже в пам'ятках
11-12 ст.. Вони систематично виявляються і в пам'ятках з цих територій пізніших часів (14-15 ст.).
Український народ сформувався в Київській Русі, передусім на основі населення Київського, Чернігівського, Переяславського, Галицького і Волинського князівств. Консолідації українського народу,
становленню його мови перешкоджала та обставина, що після монгольської навали в 13 ст. його землі
входили до складу різних держав. Так, Чернігово-Сіверщина, Поділля і Київщина з Переяславщиною, а
також більша частина Волині належали до Великого князівства Литовського з офіційною «руською»,
тобто староукраїнською мовою; Північна Буковина стала частиною Молдовського князівства; частину
Західної Волині і Галичину захопила Польща, а Закарпаття- Угорщина.
Особливо велике значення для консолідації українського народу та його мови, розвитку його самосвідомості та державності мав Київ.

8.

У 2-й пол. 16- 1-й пол. 17 ст. українці заселяли в основному Київщину, Чернігівщину, Полтавщину,
Брацлавщину, Запоріжжя, Волинь, Галичину, Північну Буковину і Закарпатську Русь. У цей час
посилюється міграційний рух українців із заходу на схід- на південь Київщини, Брацлавщину,
Лівобережну Україну, Слобожанщину. Наслідком масових переміщень було змішування переселенців
з місцевими етнографічними групами українського населення, формування загальноукраїнських
етнічних рис, певна нівеляція діалектних особливостей і утворення загальнонародної української
мови.
Найхарактерніші фонетичні, граматичні і лексичні риси української народної мови ввійшли в її першу
літературну форму- староукраїнську літературну мову. У ній фіксуються такі написання, як шість
замість шесть, відбувається чергування у з в (ужити- вжити, утиск- втиск), уживаються місцеві
народні слова (верховина- верхня течія річки, грунь- пагорок, криничина- місцевість, багата на
джерела, полонина- гірське пасовище та ін.), юридична термінологія (дідич, дідизна, займище, закоп,
нащадок, осадити, податок) та ін.
З 15 ст. в Україну проникають реформаційні ідеї, що сприяє появі перекладів євангельських текстів
староукраїнською літературною мовою, яка з однофункціональної (ділової) стає
поліфункціональною, що значно розширює її словник і збагачує виражальні можливості. У 17- на поч.
18 ст. староукраїнську літературну мову широко вживали у науці, художній літературі, вона була
об'єктом наукового вивчення, її викладали як предмет.

9.

Новий і новітній
часи
На початку 18 ст. указом російського царя Петра І у
Східній Україні було заборонено друкувати
українською мовою релігійну літературу. Це
позначилося на книговидавничій справі в цілому.
Староукраїнська літературна мова силоміць
витіснялася російською. Українська мова функціонувала фактично лише на західноукраїнських
землях, які перебували в складі Австро-Угорщини.
З кінця 18 ст. зароджується нова українська
літературна мова на народній основі.
Основоположником її став Іван Котляревський.

10.

Географія поширення
Українська мова як рідна в Україні по
областях за переписом 2001р.
Географічно територія поширення
української мови розташована між
ареалом поширення російської мови
на північному сході (пізніше також і на
сході), білоруської на півночі,
польської та словацької на заході,
болгарської на південному заході. Зпоміж неслов'янських мов українська

11.

Українська мова в Інтернеті
За даними пошукової системи «Yandex»,
восени 2010р. найбільша частка запитів
українською мовою у цій системі була в
Тернопільській області— 33%, найменша— в
Криму— 3,7%. Щоправда російськомовними
вважались також і ті запити, які однаково
писалися що українською, що російською
мовами.
У 2010 році кількість блогерів, які пишуть
українською мовою, склало 8% (у 2009
році— 7%).

12.

Суржик
Використання суржику в регіонах України за
даними Київського міжнародного інституту
соціології, 2003р.
Суржиком називають ненормативне
мовлення українців, що увібрало в себе
елементи російської мови— насамперед
лексичні та меншою мірою морфологічні
(фонетика та граматика залишаються
українськими).
Це явище виникло в кінці 17— на початку 18
століть, коли асиміляційна політика

13.

Статус
До 1990-х років українська мова близько 376
років перебувала під забороною чи під
утисками, піддавалася репресіям або не
мала повноправного державного статусу в
тих країнах, до складу яких входили
українські землі.
Українська мова мала державний статус в
Українській Народній Республіці від 24
березня 1918 року (Закон «Про державну
мову»), а також з 15 лютого 1919 року
окремо була затвержена у даному статусі в
Західній області Української Народної

14.

Україна
Відповідно до статті 10 (Розділ І —
«Загальні засади») Конституції України,
українська мова є єдиною державною
мовою України. Окрім того ще шість статей
Основного закону України — 11, 12, 92, 103,
127 та 148 — теж певною мірою стосуються
функціонування української та інших мов в
Україні та мовних потреб українців, що
мешкають поза межами України.
Сферу вживання української мови також
окреслює рішення Конституційного Суду
України від 14 грудня 1999 року про

15.

Придністров'я
Відповідно до статті 12 Конституції невизнаної
Придністровської Молдавської Республіки,
українська мова є однією з трьох офіційних мов
ПМР.
У законі «Про мови в Придністровській
Молдавській Республіці» від 1992 р. зазначено,
що українська мова оголошується державною
нарівні з молдавською та російською.
Відповідно до Закону, батьки або особи, які їх
замінюють, мають право обрати для дітей
дошкільний заклад і середній загальноосвітній
заклад з відповідною мовою виховання й
навчання.

16.

Сербія
Взагалом на території Республіки Сербія
офіційне вживання української мови
регулюється «Європейською хартією
регіональних мов». Окрім того, у
Воєводині, згідно зі статтею 6 Уставу
Автономного краю Воєводина, однією з
шести офіційних мов є русинська — група
діалектів, ставлення мовознавців до якої
різниться: одні вважають її окремою
мовою, у той час як інші— діалектами
української мови.

17.

Інші країни
Поза Україною та Придністров'ям
статус української регулює
«Європейська хартія регіональних
мов», зокрема, в Польщі, Румунії,
Хорватії, Словаччині, Сербії, Боснії і
Герцоговині .
Так, в Румунії статус української мови
регулюється «Європейською хартією
регіональних мов» та Рішенням
Парламенту Румунії № 1206 від 27

18.

Фонетика
Українська мова має 48 фонем:
6 голосних: [ɑ] — а, [ɛ] — е, [i] — і, [u] — у, [ɔ]
— о, [ɪ] — и;
32 основні приголосні: [m] — м, [n] — н, [nʲ]
— нь, [b] — б, [d] — д, [d͡z] — дз, [d͡zʲ] — дзь,
[d͡ʒ] — дж, [dʲ] — дь, [ɡ] — ґ, [p] — п, [t] — т,
[t͡s] — ц, [t͡sʲ] — ць, [t͡ʃ] — ч, [tʲ] — ть, [k] — к,
[w] — в, [j] — й, [ɦ] — г, [z] — з, [zʲ] — зь, [ʒ] —
ж, [f] — ф, [s] — с, [sʲ] — сь, [ʃ] — ш, [x] — х,
[l] — л, [lʲ] — ль, [rʲ] — рь, [r] — р, 10
подвоєних приголосних: [ɲː] — пом'якшена

19.

Голосні
звуки
Голосних звуків є шість ([ɑ] — a, [ɛ] — e, [i]
— i, [u] — y, [ɔ] — o, [ɪ] — и), окрім того є
напівголосний [j] — й (за іншою
класифікацією це щілинний сонорний
середньоязиковий твердопіднебінний
м'який приголосний).
Діаграма основних проявів українських

20.

Приголосні звуки
Більшість приголосних має 3 різновиди:
твердий, м'який (палаталізований) та довгий,
наприклад: л, лй, лл або н, нй, нн. На письмі
різновид приголосного зазвичай позначають
наступним голосним. В окремих випадках
застосовують особливий знак м'якості — ь та
твердості — апостроф. На позначення довготи
приголосний пишуть двічі поспіль.
Звук [d͡z] (дз) та звук [d͡ʒ] (дж) не мають
спеціальних літер для позначення: кожен з них
позначають двома літерами.
В українській є довгі приголосні звуки, що є

21.

Орфоепія
Голосні звуки в українській літературній мові під
наголосом вимовляються чітко, виразно: [нака́з]
(ɑ), [го́рдість] (ɔ), [у́сно] (u), [се́ла] (ɛ), [кри́ца] (ɪ),
[лі́вий] (i). Для літературної мови характерна
також чітка вимова [а], [у], [і], [о] в
ненаголошених складах: [малина], [кувати],
[пішоў], [молоко].
У ненаголошених складах [е] вимовляється з
наближенням до [и], а [и] звучить подібно до [е].

22.

У мовному потоці глухі
приголосні перед дзвінкими
уподібнюються до парних
дзвінких, одзвінчуються:
вимовляється [бород'ба], але
пишеться боротьба (пор.
боротися), вимовляється

23.

Графіка
Перша сторінка «Букваря» Івана
Федоровича, надрукованого у Львові 1574
року
Традиційно для запису української мови
використовували кириличні літери. Це
пов'язано зі східним обрядом української
церкви, яка довгий час була єдиним
впроваджувачем освіти. До XVIII ст. століття
вживали класичний кириличний шрифт, у
XVI–XVII ст. паралельно використовували

24.

Правопис
Правописні пошуки, що почалися
наприкінці XVIII ст. із зародженням
сучасної літературної мови, закінчилися на
початку XX ст. виданням «Словаря»
Бориса Грінченка. Праця Грінченка стала
неформальним правописом і зразком для
українських письменників та видань від
1907 р. аж до створення першого

25.

Ще деякі незначні зміни прийнято у редакції
правопису 1946 року й 1959 (вийшла друком
наступного року). Вона була пов'язана з
документом «Правила русской орфографии
и пунктуации», що вийшов 1956 р. Від 1960
аж до 1990 р. офіційною була саме редакція
1960 року.
Після початку «перебудови» питання
вдосконалення українського правопису
знову стало актуальним — редагування
правописного кодексу розпочала
Орфографічна комісія при ЛММ АН УРСР.
Проект обговорювали й у новоствореному
Товаристві української мови ім. Т. Шевченка

26.

Лексика
Основний словниковий фонд української
мови містить чотири пласти слов'янських
слів: спільноіндоєвропейська лексика
(батько, матір, сестра, дім, вовк, бути, жити,
їсти тощо); праслов'янські слова (коса, сніп,
жито, віл, корова, ловити тощо); власно
українські слова, наявні тільки в українській
мові (кисень, водень, мрія, зволікати,

27.

Граматика
Морфеміка
В українській мові слова поділяються на
слова з непохідними та похідними основами.
Словами з непохідними основами є іменники
(ліс, вода, стіл, сніг, вітер, люд, звір, небо),
прикметники (гострий, білий, чорний,
жовтий, синій), числівники (один, два, три,
чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять,
десять, сто, тисяча), займенники (я, ти, він,
такий, цей), дієслова (ходити, сидіти, робити,

28.

Словотвір
В українській мові виділяють
морфологічні та неморфологічні
способи словотворення.
До морфологічних способів належать
такі типи творення:
суфіксальний (за допомогою суфікса:

29.

Морфологія
В українській мові традиційно виділяють
десять частин мови:
самостійні (можуть виконувати синтаксичні
ролі членів речення — підмета, присудка,
додатка, означення та обставини) — іменник,
дієслово, прикметник, числівник, займенник,
прислівник,
службові (не виконують синтаксичних ролей у
реченні) — сполучник, прийменник, частка,
вигук.
Іменник, прикметник, числівник, займенник і

30.

Прикметники
змінюються за родами, числами та відмінками — форми
прикметника залежать від форм відповідного іменника, з
яким прикметник узгоджується: стрункий юнак — стрункого
юнака, стрункої тополі, стрункі дівчата — струнких дівчат.
Морфологічними ознаками прикметника в українській мові
є рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника.
Якісні прикметники, виражаючи ознаку, яка може
виявлятися більшою або меншою мірою, мають ступені
порівняння — вищий і найвищий, кожен зі ступенів має дві
форми — просту і складену. Присвійні прикметники
(утворюються від назв людей і тварин) першої відміни
творяться за допомогою суфікса -ин (кінцеві приголосні
твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш] — Ольга
— Ольжин, тітка — тітчин), другої відміни — за допомогою
суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв) (дядько —

31.

СинтаксисПорядок розташування слів
у реченні
Порядок розташування слів у реченні
вільний, однак існують певні правила, які
визначають послідовність розміщення
членів речення:
найчастіше слова розташовуються у
порядку SVO (підмет — присудок —
додаток), що є прямим порядком
розташування слів для української мови
(Епоха п'ятиповерхових будинків
зародилася в 50-ті роки). Прямий порядок
другорядних членів речення пов'язаний з

32.

Заперечення
На відміну від багатьох індоєвропейських
мов, в українській мові може вживатися
кілька заперечних часток (ніхто ніколи
нікому нічого не прощає — англ. no-one
ever forgives anyone anything).
Зв'язки слів у підрядних
словосполученнях
На відміну від мов, які втратили
граматичну категорію відмінка, в
українській мові між словами в підрядному

33.

Стилістика Докладніше:
У сучасній українській мові розрізняють такі
стилі:
розмовно-побутовий — використовується у
побуті, в усному спілкуванні.
художній — стиль художньої літератури.
офіційно-діловий — вживається в указах,
резолюціях, текстах законів, заяв, постанов
та інших офіційних документах.
науковий — стиль різного роду наукових
праць, навчальної літератури та наукових
доповідей.

34.

Словники
Найважливіші
словники української
мови: