Бухгалтерський облік в Україні. Тема 8

1.

Тема 8. Бухгалтерський
облік в Україні

2.

• 6.1. Зародження української держави і обліку на її
території
• 6.2. Розвиток обліку в Україні в кінці ХV – ХІХ ст.
• 6.3. Бухгалтерський облік в Україні в ХХ ст..

3.

6.1. Зародження української держави і обліку на її території
Облік на території України в дословянський період
У дословянський період територію України населяли
різні народи і племена. Найвідомішою є давня
трипільська культура, яка існувала у період від 2500
до 2000 о. до н.е. точних відомостей щодо обліку в
трипільській культурі майже немає, однак за
досягнутого рівня цивілізації з доволі розвиненими
видами ремесел, організованим господарством мав
існувати і відповідний обрахунок майна. Високий
рівень промислів налаштовує на думку, що для потреб
обліку могли використовуватись і глиняні таблички, і
статуетки, інші носії записів для ведення обліку; як,
наприклад, у Єгипті – папірус, і Вавілоні – глиняні
таблиці. Традиційно облік проводили в ті часи на
найпоширенішому матеріалі, що задовольняв його
потреби і мету на конкретній території.
Починаючи з VII ст.. до н.е. (початок залізного віку)
на Чорноморському узбережжі сучасної України
почали осідати грецькі народності. Торгуючи з
народами, що проживали на прилеглих територіях,
грецькі колоністи заснували кілька міст-колоній: Тіра
в лімані Дністра, Ольвія в лимані Дніпра, Херсонес,
Теодосія (Феодосія) Пантікапей (Керч). Грецькі
колоністи принесли і свою колонізацію, порівняно
вищу від тих народів, які жили за межами містколоній. Закономірно, що й облік у грецьких колоніях
був організований за тими самими принципами, що і в
Греції: його вели на вибілених гіпсом дощечках,
глиняних черепках, інколи на папірусі. Основною
грошовою одиницею була драхма.

4.

Племена і цивілізаційна община скіфів сформувалась в Україні близько VIII-IX ст. до н.е.
Достовірних історичних та археологічних фактів, які б свідчили про рівень рахівництва цієї
цивілізації, не існує. Але досконале різьбярство й ювелірне виробництво, а також різноманітні
круглі печатки і таблички із записами, подібними на вавилонських і персидських, дають
підстави вважати, що облік у цій змішаній культурі таж був греко-персидським, але з
пріоритетом першого. У V ст.. до не. Утворилося Боспорське царство, яке займало територію
Чорноморського узбережжя та Кримський півострів із столицею Пантікапеї. Боспорське
царство жваво торгувало з Афінами, мало свої банки-трапези, карбувало монети.
Інформації про організоване ведення господарства, використання рахівничого ремесла у період
перебування готів, а потім гунів на території нашої держави немає.
Формування слов’янських народностей у VII-VIII ст., як засвідчують архіологічні знахідки,
започаткувало розвиток у них рільництва, скотарства, гончарства, ткацтва, обробка заліза та
інших ремесл. Зі знайдених у розкопках монет відомо, що в той час на території України
провадилась доволі об’ємна торгівля з Китаєм, Індією, особливо з Арабським халіфатом.
Диргеми (гроші Арабського халіфату) вказують на майже точні дати ведення торгівлі, оскільки
їх карбували тільки за життя того чи іншого халіфа. Крім арабських монет, знайдено
західноєвропейські: французькі, німецькі, англійські тощо. Арабські письменники багато
писали про слов’ян (українців), торгівлю з ними. Вони відзначали, що українські купці прибули
до Багдада, Закавказзя, навіть до Олександрії. Ці факти свідчать про наявну в той час потребу
ведення обліку, особливо торговельного, оскільки торгували різними країнами і на далеких
відстанях.

5.

Зародження обліку в період княжої литовсько-польської доби
Київська Україна-Русь, як держава, виникла в IX столітті, у 882 р.
На території цієї держави близько півтора століття
використовувались примітивні прийоми обліку, пов'язані зі збором
данини та обліком торгових оборотів. У період, коли київські князі
тільки завойовували та об'єднували слов'янські племена,
населення відбувало так зване "полюддя" - данину шкірами,
воском, медом. Пізніше все населення було зобов'язане сплачувати
данину від "диму", тобто землі, на якій проживали, або "рала"
тобто, із землі, яку обробляли. Встановлювались і окремі
спеціальні податки, такі як ловчий (утримання княжого двору під
час ловів), повіз від перевезень, мито від торгів у місті тощо.
Наука і наукові студії набули ще більшого розвитку за часів
Ярослава Мудрого. Велике значення у розвитку правової
держави мала "Руська правда" - збірник законів України-Русі.
Норми цих законів закріпили недоторканість приватної
земельної власності (середина XI ст.). Власність князя і
держави ототожнювались, розмір данини та податків не
регламентувались, тобто все було в руках князя. Таке юридичне
закріплене господарювання здійснювало певний вплив на
формування обліку в майбутньому, адже діяв принцип: держава
є власником всього, або майже всього майна, що знаходилось в
країні, що і зумовило необхідність створення єдиного органу,
який би регламентував порядок ведення облікових записів,
підпорядкувавши їх вертикальним правовим відносинам.
Народ віддавав все державі в особі князя. Тому найвищу
урядову посаду при княжому дворі займав дворецький.
Основним його завданням був догляд за княжим двором і всім
княжим майном. Ведення обліку в ті часи, в тому числі і
облікової роботи, знаходилось безпосередньо в
підпорядкуванні печатника. Він був начальником княжої
канцелярії (канцелярем) та укладав княжі грамоти, мав на
збереженні княжу печать.
За князя Володимира Київська Русь як повноцінна і сильна
держава стає могутньою централізованою державою. Він перший з
українських князів, який замість так званих кунних грошей почав
карбувати різні монети, а згодом гривні (злитки срібла певної
форми). Вони за старою лічильною системою поділялись на куни,
ногати, векші тощо. Типи монет Володимир запозичив у Візантії,
яких було два – срібна і золота. З одного боку, на монетах було
зображено образ Христа або знак «тризуба», а з іншого – постать
князя. Хрещення Володимиром Київської держави спричинило
значний поштовх для розвитку культури, освіти і, зокрема,
облікових вишколів. У цей період виникали школи. Тиражувалися
книги, розвивалися науки, зокрема математична, яка була основою
обліку.
Записи у той час робили на
пергаменті (тонкій шкірі),
який завозили з Греції та Азії,
а також виробляли свій з
телячої шкіри, писали
чорнилом, виготовленим з
дубової або вільхової кори,
вишневого клею, борщу,
квасного меду. Знаряддям
письма було гусяче перо. Вже
тоді писали українською
мовою, а з іноземними
купцями листувались
грецькою та латинською
мовами. Облікову роботу та
листування печатник часто
поєднував із судово-слідчою
справою.
Поштовхом у
розвитку культури,
освіти і облікової
науки в Київській
державі стало
християнство:
створювались школи,
видавались книги,
розвивалась наука,
зокрема, математика основа обліку.

6.

Так ідеї української бухгалтерії зародились в монастирях під
впливом візантійської наукової думки. Відповідна підготовка
людей, які займались обліком та іншою писарською роботою,
здійснювалась в монастирях Київської Русі, а пізніше і Галицьковолинського князівства. Там була сконцентрована вся наукова
думка, відкривались школи, навчались веденню обліку і записів.
Облік в монастирях був організований за принципом камеральної
форми. Об'єктами обліку була готівка, доходи, видатки, а також
дебіторська і кредиторська заборгованість. Суми дебіторської
заборгованості клієнтів відображались по дебету, а по кредиту —
їх вклади. В окремих касових журналах реєструвались прибуткові
та видаткові операції. Але облік не був систематичним. У цей
період в Україні переважала проста бухгалтерія, хоча почали
з'являтись паростки застосування подвійного запису.
В обліку тих часів застосовувався такий принцип: за кожен
майновий об'єкт повинна відповідати певна особа або група осіб.
Комірниками при княжому дворі були стольник і ключник.
Перший займався наглядом за княжим столом, контролював
зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий зберігав
ключі від комор і магазинів.
Комірники несли матеріальну і кримінальну відповідальність за
збереження довірених їм цінностей. Винних били, "карали на
горло", садили на "дибу" за кожну виявлену недостачу.
Висловлювались думки, щоб в приміщенні складів до стіни були
прибиті шкіри покараних за значну недостачу комірників як
попередження для новоприйнятих.

7.

У монастирях був свій порядок розподілу облікових обов'язків: управителем був
келійник, йому підпорядковувались казначей і старці. Казначей відповідав за зберігання
грошей, вів їх облік. Старці несли адміністративну та матеріальну відповідальність за
ведення разових робіт і виданих їм під звіт матеріальних цінностей. В деяких
монастирях були ще й прикажчики, які виконували обов'язки комірників, а також
будівничі, на яких покладались функції ревізорів.
Виборні цілувальники виконували роль матеріально відповідальних осіб. У
Статутній грамоті часів І. Мазепи є досить цікавий матеріал про особливості обліку при
будівництві Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерського монастиря:
інвентаризація і утримання недостач з попереднього будівничого;
солідарна матеріальна відповідальність за всі матеріальні цінності разом з
казначеєм;
казначей зберігає ключі від комор, а будівничий опечатує комори;
грошові надходження обліковувались в спеціальній книзі, яку вели казначей та
будівничий, при цьому зазначалась кожна стаття, вказувалась дата і джерело
надходження;
аналогічна книга відкривалась для видачі і виплати грошових коштів;
облік борошна, одягу та іншого інвентарю вівся в двох окремих книгах, в одній по
надходженню, в другій - по видатках.

8.

Висока відповідальність при княжому дворі та в монастирському господарстві призвела до створення певної техніки
ведення обліку, яка поділяла облікові регістри, призначені для відображення в них надходження і відпуску грошових
та матеріальних цінностей, послідовного проведення інвентаризації.
Свої корективи в економічні відносини того часу, і, відповідно, в облік вніс період татаро-монгольського іга, який
призвів до занепаду Київської держави і перенесення центру східнослов'янської культури на Галицьке-Волинське
князівство. Татари нав'язали свої облікові правила, докорінно змінили податкову політику, запровадили подушне
оподаткування. У 1257 р. китайські чиновники-баскаки провели перепис населення, під яким розуміли не статистичний
облік населення, а бухгалтерську інвентаризацію людей, покладену в систему подушного оподаткування.
В цей період в державі формувався принцип: кожна людина - об’єкт обліку, вона є підзвітною владі. В умовах
України-Русі подушний податок довго не протримався і був замінений "сохою". Нова система оподаткування була
заснована на принципі кругової поруки: платіж був громадським, а недоїмка будь-кого з членів громади погашалась
іншими членами.
Важливими центрами торгівлі були Київ, Львів. Кам'янець-Подільський, Луцьк. В створюваних купецьких куріях
запроваджувалась оригінальна система обліку касових операцій. Вже в той час касову книгу складали з двох половин: у
першій відображали надходження, а в другій - витрачання грошей. Надходження мало такі реквізити: дату, суму
прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підставу платежу. Видаткова частина містила: дату, посилання на
розпорядчий документ, відомості про одержувача грошей, суму прописом і цифрами, цільове призначення платежу,
спосіб оплати. Книги на надходження або витрачання коштів з каси велися в двох примірниках, один з яких знаходився
у купця або касира, другий - в особи, яка вела облік.
Вільного місця між записами залишати не дозволялось. Особа, яка вела облік грошей в касовій книзі, складала
присягу. Для виправлення запису слід було мати спеціальну постанову. При перерахунку грошей різницю записували
на видаток або надходження, неправильний запис закреслювати не дозволялось, його підкреслювали і над ним писали
правильний. Виправлення в книгах мав виконувати лише один спеціальний нотаріус.

9.

Комерційний облік купців, який поєднував
облікову реєстрацію господарських явищ з
сімейними розповідями, даними про війну,
епідемії, був значно відсталим від обліку,
який вели при князівському дворі, в
поміщицькому і монастирському
господарствах.
В кінці XIV ст. торговельні міста, зокрема,
Львів, мали значні пільги з боку польського
короля. Всіх купців, шлях яких проходив
через Львів, "складське" право
зобов'язувало протягом двох тижнів
торгувати в місті своїми товарами, за
винятком солі. Король Казимир у 1460 р.
надав львівським купцям пільги по сплаті
мита на території Польського королівства, а
Львову - виняткове право оптової торгівлі
та дорожнього примусу. Міське населення у
той же час сплачувало податок із всього
майна - як рухомого, так і нерухомого - в
розмірі 4 % від його вартості.
Оподатковувалися копальні, млини, корчми.
В середині XV ст. був введений непрямий
податок - акциз, яким оподатковувались
тільки алкогольні напої. Складна податкова
система того часу, торгівля, банки, ремесла
- все це вимагало подальшого розвитку та
удосконалення рахунковедення, яке в ті
часи було повністю зорієнтоване на Західну
Європу.

10.

• 6.2. Розвиток обліку в Україні в кінці ХV – ХІХ ст.
В економічному розвитку України
значну роль відіграло козацтво, яке
виникло в кінці XV ст. Торгівля та
облік фінансів Запорізької Січі
зумовлювались особливостями
ведення господарства, способом
життя та суспільним ладом.
Запорізька Січ торгувала в
основному з Росією, Польщею та
Кримом.
Облік майна, доходів і видатків у
Запорізькій Січі вів скарбник
січового скарбу (шафар) та його
апарат, до якого входили: два
шафари, два підшафарії та
кантаржей (хранитель мір і ваг).
Облік доходів і видатків вели
скарбник і його підлеглі у
спеціальних книгах, чорнилом за
допомогою гусячого пера. Окремо
велась книга обліку касових
операцій і матеріальних цінностей.
В ужинних та обмолотних книгах
відображався вихід урожаю,
списання продуктів відображалось
записами в спеціальній "столовій
книзі". Завершувались облікові
роботи складанням звіту, який
подавався кошовому отаманові та
Козацькій Раді.
У XVII ст. на всій території Польського
королівства була запроваджена єдина метрична
система. Розвиток торгівлі та грошового обігу в
Україні сприяв об'єктивному поширенню
кредитних операцій через банківсько-торгові
установи, вексельної форми розрахунків, видачі
кредиту, а також лихварства.
Історичні події XVI ст. віддалили
Україну від візантійського впливу і
зблизили її з Західною Європою,
остаточно тоді, коли за
Люблінською унією 1569 р.
українські землі відійшли до
Польського королівства.
З початку XVI і до середини XVII ст. в
Україні панували ідеї італійської
бухгалтерської школи. Запрошення
польськими королями французьких вчених
та спеціалістів поширило їх вплив і на
облік. В Україні в ті часи уже були добре
відомі праці Л. Пачолі "Трактат про
рахунки і записи", В. Котрулі "Про
торгівлю і досконалого купця", які широко
використовувались особами, що вели
облік.

11.

Лихварством займалися майже всі верстви населення, особливо вірменські та єврейські
купці. У Галичині своєрідними банками були єврейські міські громади (кагали).
Під час колоніального панування на заході України Австро-Угорської імперії та
Російської імперії на сході визначним був вплив німецької бухгалтерської школи,
яка об'єднувала Німеччину, Австро-Угорщину та німецькомовну частину
Швейцарії, на становлення молодої російської бухгалтерської школи.
У 1766 р. вийшла ще одна оригінальна праця до цього часу невідомого автора "Инструкция бухгалтерии". За основу для ведення обліку в Російській імперії була
взята видана в 1783 р., книга "Ключ комерции", яка, по суті, була перекладом з
англійської переробленої ще в 1543 р. Яном Імпіном роботи Л. Пачолі "Трактат
про рахунки і записи".
Систему бухгалтерського обліку, зокрема в торгівлі, регламентував Банкрутський статут
від 1800 р. За ним торгівля розподілялась на три види: оптову, роздрібну та дрібну.
Обов'язковими обліковими регістрами за статутом були: товарна, касова та розрахункова
книги. Операції з оптової торгівлі обов'язково велись за подвійною бухгалтерією, а
роздрібної - за простою. Тому в оптовій торгівлі додатково застосовувались: журнал
хронологічних записів, книга вихідної кореспонденції, книга вихідних фактур і Головна
книга.

12.

Аналіз облікової літератури до початку XX ст. свідчить про
існування трьох напрямків в російській, а отже і українській
бухгалтерській науці:
1. Висвітлення в літературі рекомендацій з дотримання правил ведення
бухгалтерського обліку на підставі вже існуючих шкіл.
2. Науковий пошук та виникнення реформаторських течій.
3. Початок наукової розробки з питань обліку і контролю.
У другій половині XIX ст. бухгалтерський облік поряд з обслуговуванням торгівлі проник в
поміщицькі маєтки. Так, у 1855 р. була видана книга Шипова "Порядок сельского счетоводства за
двойным способом".
У 1860 р. в Росії був відкритий Державний банк, а потім почали виникати і приватні банки.
В зв'язку з цим друкувалось багато книг та підручників для самонавчання з банківського обліку.
Найбільш відомими книгами були роботи В. Добролюбова "Банковская бухгалтерия" (1864), а
пізніше - П. Рейнбота "Банковское счетоводство".

13.

В другій половині XIX ст. подальшому розвитку бухгалтерської думки сприяли П.І.
Рейнбот та А.В. Прокоф'єв.
У цей же час з'явились видання з рахівництва міських і земських управ. Важливим для розвитку будь-якої науки є
робота новаторів. Найбільш яскравою фігурою серед таких "винахідників" був Ф.В. Єзерський. В одних його роботи
викликали захоплення (Ф.В. Єзерського вважали майже першовідкривачем нової бухгалтерії), в інших - іронію,
нерозуміння. Безперечно, розумному освіченому науковцю Ф.В. Єзерському, росіянину за походженням, був
властивий національний підхід до обліку: він критикував італійську подвійну бухгалтерію, прославляючи свою,
російську, "тривіконну", заперечував існуючу іншомовну термінологію в бухгалтерському обліку, замінюючи її
російською. Де в чому вчений був правий, але не все відповідало вимогам і можливостям того часу. В 1912 р.
бухгалтерський конгрес у Шарлеруа рекомендував до вивчення російську бухгалтерію поряд з логісмографією
(юридичним напрямом у бухгалтерії) Дж. Чербоні.
Інший росіянин, І.П. Шмєльов, усвідомлюючи славу Ф.В. Єзерського, пішов ще далі. У 1895 р. в Москві ним була
видана "Новая четверная система счетоводства".
Всі перелічені ідеї "новаторів" залишились нереалізованими і не сприйнятими сучасниками. Як відомо,
вони і тепер не знайшли застосування в світовій бухгалтерській науці.

14.

• 6.3. Бухгалтерський облік в Україні в ХХ ст..
Становлення обліку – це діалектичний, поступовий процес, мета якого –
забезпечити прийнятні умови послідовного, безперервного, раціонального і
успішного виконання притаманних бухгалтерії функцій. Вся історія
бухгалтерської праці, за своєю сутністю, є поступовим рухом до вирішення трьох
основних завдань:
а) зробити облік максимально інформативним в точним;
б) добитися його простоти і дешевизни;
в) отримати своєчасну інформацію про факти господарського життя.

15.

Бухгалтерський облік як соціальне явище. Традиційний погляд
Бухгалтерський облік - це соціальне
обумовлена дисципліна, яка
відрізняється від таких точних наук, як,
наприклад, фізика, що вивчає
об'єктивну інформацію про реальний
світ. Структура соціально обумовленої
науки постійно змінюється відповідно
до вимог суспільства.
Система запису, що використовувалися
давніми цивілізаціями, відображали
фізичний рух об’єктів (пасивів та
активів, що вимірювалися, наприклад
кількістю зерна) і були призначені для
уникнення крадіжок, а не для
виявлення доходу або витрат. Такий
підхід зберігся до часів Середньовіччя,
коли набула свого розвитку форма
місцевого обліку у феодальних
земельних володіннях – основних
економічних формуваннях того часу.
Купці для ведення обліку разом з
різними формами простого рахівництва
використовували подвійний запис
тільки для визначення доходу чи для
прийняття рішень, оскільки облікові
системи досить часто
використовувалися в незавершеній
формі.
Промислова революція створила
умови, в яких “купецька” бухгалтерія
для вирішення завдань обліку доходів
та витрат, прибутків та збитків була
непридатна. Нова система повинна
була передбачити можливості та
особливості обліку амортизації
основних засобів, експлуатації рухомих
механізмів, накладних витрат, руху
товарно-матеріальних цінностей та
робочої сили. Прийняття рішень,
оцінка товарів, обчислення прибутку,
визначення фінансового стану
підприємства - все це стало важливими
функціями бухгалтерського обліку в
нових, сучасних, умовах
господарювання.

16.

• Промислова революція створила умови, в яких “купецька” бухгалтерія для вирішення завдань обліку доходів та витрат, прибутків та збитків була
непридатна. Нова система повинна була передбачити можливості та особливості обліку амортизації основних засобів, експлуатації рухомих
механізмів, накладних витрат, руху товарно-матеріальних цінностей та робочої сили. Прийняття рішень, оцінка товарів, обчислення прибутку,
визначення фінансового стану підприємства - все це стало важливими функціями бухгалтерського обліку в нових, сучасних, умовах
господарювання.
• Соціальні зміни XX ст. призвели до необхідності перетворення систем обліку та зовнішньої звітності. Управлінський облік став більш
досконалим у задоволенні інформаційними потребами адміністрації фірм, особливо в питаннях прийняття рішень, які передбачають урахування в
розрахунках більшого числа змінних, наприклад, таких, що відображають соціальні наслідки прийняття того або іншого рішення. Більш
складною стала зовнішня звітність підприємств у відповідь на зростаючі потреби інвесторів та регулюючих органів.
• Новий етап відродження облікової думки в Україні розпочався у 1918 р., коли ЦВК видав основні положення з обліку майна. У цей час
з'являються різні новаторські пропозиції. На арену виступили нові вчені-економісти з обліку.
• В дискусії між "старорежимними" і молодими вченими сферою обліку було визнано все народне господарство, а не окреме господарство, як
вважав О.М. Ґалаґан; теорія і галузевий облік були об'єднані в один курс - бухгалтерський облік; подвійний запис трактувався як складова методу
бухгалтерського обліку, а не як об'єктивний закон.
• Облік набував централізованого характеру. В 1932 р. був створений єдиний орган управління соціалістичним обліком - Центральне управління
народногосподарського обліку СРСР при Держплані СРСР - ЦУНГО.
• У 1946 р. в м. Львові вийшла праця В. Горбачевського "Курс бухгалтерії", яка мала значний практичний і теоретичний інтерес. В цей час виникла
ідея створення єдиного соціалістичного обліку шляхом об'єднання всіх його видів.

17.

В 1961 р. в Українському раднаргоспі організована Методологічна рада з бухгалтерського обліку, до складу якої увійшли
головні бухгалтери раднаргоспів УРСР, галузевих управлінь і підприємств, Міністерства фінансів і ЦСУ республіки,
викладачі економічних вузів. Методологічна рада свою діяльність побудувала на громадських засадах, до творчої роботи з
удосконалення форм і методів обліку широко залучались бухгалтери практики.
Головою президії Методологічної ради Українського раднаргоспу був Н. Косьмін, вченим
секретарем - М. Білуха.
Рада з бухгалтерського обліку вирішила переглянути діючу на підприємствах і організаціях первинну документацію, ввести
типову документацію, що була рекомендована ЦСУ СРСР, уніфікувати спеціалізовану документацію, що застосовувалась до
типових форм, і рекомендувати її для всіх раднаргоспів республіки.
В результаті перегляду замість 5492 раніше діючих форм було введено 284 нових
уніфікованих форм, завдяки чому документообіг зменшився на 34 %.
В червні 1966 р. в Києві відбулося засідання Методологічної ради з бухгалтерського обліку і звітності Міністерства
фінансів Української РСР. В роботі брали участь головні бухгалтери міністерств, відомств, представники Київського
інституту народного господарства, науково-дослідних інститутів і ЦСУ, всього 40 чоловік.
Отже, поряд з московською та ленінградською формувалась і українська бухгалтерська
школа. Почали створюватись спеціалізовані вищі навчальні заклади в Києві, Харкові, Одесі, а
згодом і у Тернополі.

18.

В цей час видаються
роботи багатьох
українських вчених.
Серед них монографія відомого
науковця І.В.
Малишева "Теория
двойственности
отражения
хозяйственных актов
в бухгалтерском
учете" (1971).
У своїй роботі професор
досліджує проблему
теорії подвійності
відображення
господарських операцій
в бухгалтерському
обліку, дає теоретичне
обґрунтування принципу
подвійності, доводить,
що цей принцип є
адекватним
відображенням
об’єктивно існуючої
подвійності
господарських операцій
в умовах товарногрошових відносин.
Багато провідних
вчених-бухгалтерів
Радянського Союзу
були вихідцями з
України: М.Х.
Жебрак, В.В.
Івашкевич, А.І.
Лозінський, А.Ш.
Маргуліс, І.І. Поклад
та ін.

19.

• Над становленням нової системи бухгалтерського
обліку в Україні працювали і працюють багато
вчених, серед них: М.Т. Білуха, О.С. Бородкін , Ф.Ф.
Бутинець, П.І. Гайдуцький, А.М. Герасимович, В.Г.
Горєлкін, М.Я. Дем'яненко, Г.Г. Кірейцев, М.В.
Кужельний, В.Г. Лінник, Б.М. Литвин, Ю.Я. Литвин,
Є.В. Мних, В.М. Олійник, Ю.І. Осадчий, В.М.
Пархоменко, П.Т. Саблук, В.В. Сопко, Л.К. Сук, М.Г.
Чумаченко, В.Г. Швець, С.І. Шкарабан та багато
інших.
• В 1940-60 рр. в українських закладах науки було
захищено 20 кандидатських дисертацій з обліковоекономічної тематики. В той час в інших республіках
Союзу було захищено 11 дисертацій.

20.

Розвиток бухгалтерського обліку в незалежній Україні
• На початку 90-х років в Україні відбуваються серйозні перетворення в економіко-правовому забезпеченні
підприємницької діяльності, реформування власності та перехід до ринкової економіки.
• Вперше Україна самостійно здійснює формування цілісної національної системи бухгалтерського обліку.
• У зв'язку з перетвореннями, що відбуваються нині, бухгалтерський облік об'єктивно знаходиться на стадії
реорганізації і потребує методологічного удосконалення відповідно до нових вимог, що висуваються до
національної системи обліку.
• Перший етап реформування обліку полягає у використанні діючих методик, заснованих на таких
загальноприйнятих позиціях, як методи подвійного запису і документування, безперервності і балансу, рахунків та
інвентаризації.
• Кожна країна потребує законодавчого врегулювання організації бухгалтерського обліку. Не є винятком і Україна.
Ведення бухгалтерського обліку - обов'язок підприємства. А обов'язки повинні чітко регламентуватися. З часу
набуття самостійності в державі було прийнято ряд нормативних актів щодо регулювання бухгалтерського обліку.
Так, лише протягом 1991-1995 рр. були прийняті 58 нормативних документів з регулювання бухгалтерського обліку
в Україні.

21.

Створення нової системи бухгалтерського обліку неодмінно пов'язане з
регулюванням його принципів, методів та функцій. Традиційно для українських
підприємств та організацій регулювання бухгалтерського обліку здійснювалося
шляхом затвердження державними органами жорстких правил, положень, порядків
та інструкцій з бухгалтерського обліку та звітності.
• Враховуючи, що Україна, нехай і повільно, але послідовно входить у Європейський і світовий економічний
простір, бухгалтерський облік і Закон, що регламентує порядок його ведення, повинні відповідати
міжнародним (світовим) нормам і правилам. Тому прийняття 16 липня 1999 року Закону України "Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та П(С)БО, орієнтованих на міжнародні нормативи є
важливою подією у економічному житті країни. Згідно даного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим
видом обліку, який ведеться підприємствами. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що
використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Закон декларує існування бухгалтерського обліку як джерела інформації про
результати діяльності підприємства, користувачами якого є передусім власники
підприємства і потенційні інвестори. Бухгалтерський облік повинен бути джерелом,
яке надаватиме інформацію і для податкового обліку, який переслідує власні цілі.
Ведення податкового обліку повинно регулюватись Податковим кодексом.
Всю відповідальність за організацію бухгалтерського обліку Закон про
бухгалтерський облік покладає на власника підприємства чи виконавчий орган
(посадову особу), який здійснює управління підприємством. Цей нормативний
документ зберігає вимоги щорічної інвентаризації активів і зобов’язань.

22.

Законом передбачено 10 принципів
бухгалтерського обліку, які
визначають його концептуальну
основу.
•Принципи бухгалтерського
обліку реалізуються через
стандарти.
Головна вимога стандартів – це
правдиве відображення
фінансового стану підприємства і
його фінансових результатів у
реальному часі.
•П(С)БО є нормативною базою
бухгалтерського обліку.
МСБО – це рекомендовані
документи, на основі яких
кожна країна розробляє
власні П(С)БО.
•ПСБО – це сукупність прийомів
та процедур організації і
методології бухгалтерського
обліку та звітності, вироблені
практикою і узагальнені наукою.
.Незважаючи на те, що ПСБО є нормативними, тобто
носять обов’язків характер, вони більш схожі на методики,
тому. Що складають загальні визначення, але оскільки
вони визначають форми звітності і порядок їх заповнення,
то нагадують також Інструкцію про заповнення форм
річного звіту.
Кожне ПСБО починається з
тлумачення термінів, що
наводяться у ньому, і це робить
документ більш однозначно
зрозумілим.

23.

ІІ група орієнтована на
ведення обліку майна і
зобов’язань – основних
засобів, нематеріальних
активів, їх амортизації та
оренди, товарно-матеріальних
запасів, зобов’язань по
кредитах, позиках, боргах
постачальникам, підрядчикам
тощо.
І група спрямована на
врегулювання питань
складання фінансової звітності;
ІІІ група підпорядкована
завданню врегулювати облікові
процедури з формування
доходів, витрат і фінансових
результатів.
За змістом
питань, які
регулюють
ПСБО, їх можна
об’єднати у
чотири групи:
ІV групою передбачається
зафіксувати правила обліку
інвестицій, податків,
дивідендів, фінансових
інструментів (контрактів, які
призводять до створення
фінансового активу одного
підприємства і фінансового
зобов’язання або інструменту
іншого підприємства), впливу
змін валютних курсів, цін та
інфляції.

24.

План рахунків є нормативним документом щодо ведення бухгалтерського обліку і складання
фінансової звітності. Він представляє собою систематизований перелік рахунків бухгалтерського
обліку для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації, необхідної
користувачам для прийняття рішень.
План рахунків повинен виконувати наступні функції: надавати інформацію для внутрішніх і
зовнішніх користувачів, задовольняти інформаційні потреби різних рівнів управління;
забезпечувати складання форм фінансової звітності безпосередньо за даними бухгалтерських
рахунків і субрахунків, а також можливість розрахунків за системою національних рахунків
макроекономічних показників; агрегувати інформацію окремих рахунків і субрахунків з метою
одержання узагальнюючих та консолідованих даних, можливості гнучкого трансформування
рахунків і субрахунків без порушення загальної структури плану; ідентифікувати рахунки з
показниками та статтями фінансової звітності підприємства і приміток (пояснень) до звітів, що
забезпечує логічність побудови звітності та зручність при її складанні.
Структура та перелік рахунків Плану побудовані за модульним принципом. Що забезпечує послідовне
спрощення або ускладнення бухгалтерського обліку шляхом додавання або вилучення окремих
модулів. План рахунків можна розглядати, як сукупність бухгалтерських модулів. Які можуть
інтегрувати і функціонувати самостійно: балансовий, витрати-доходи-результати, позабалансовий.
Кожен модуль складається з окремих класів рахунків.

25.

Структурно План рахунків має два розділи:
1) Балансові рахунки
2) Позабалансові рахунки.
В США викладення матеріалу з теорії обліку починається і закінчується Звітом
про прибутки і збитки. Головна ідея полягає в розумінні теорії бухгалтерського
обліку, яку представники американської школи трактують як методологічний
аналіз процедур з обчислення фінансових результатів. У зв’язку з цим кожний
об’єкт бухгалтерського обліку (будівлі, машини, фінансові інструменти,
матеріали, товари, гроші тощо) розглядається з точки зору його впливу на
прибуток. Ц е по суті, повернення до ідей засновника світової бухгалтерії – Луки
Пачолі (1445-1517), який вчив, що «рахунки суть не більше як належний порядок.
Встановлений самим купцем. При вдалому застосуванні якого він отримує
відомості про свої справи і про те, чи йдуть його справи успішно чи ні». В цьому
вислові – вся сутність бухгалтерського обліку в умовах ринкової економіки:
1)
Система рахунків визначається самим підприємцем (купцем – згідно із
старою термінологією);
2)
Задачі її зводяться до відстежування руху господарських процесів і
виявлення їх економічної ефективності.
Остання обставина вже в ХХ ст.. призвела до виділення в самостійне поняття
категорії значимості (істотності). З цього виплило, що бухгалтер, аналізуючи
будь-який методологічний прийом або кожний реальний факт господарського
життя, повинен брати до уваги їх вплив на фінансовий результат.

26.

• ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!